Спосіб комплексного лікування еректильної дисфункції з включенням препаратів з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин

Реферат: Спосіб комплексного лікування еректильної дисфункції, що включає приготування та введення кріоконсервованого препарату з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин. Виготовляють та вводять щонайменше три препарати у вигляді розмороженої після кріоконсервації суспензії стовбурових клітин, виділених з матеріалу фетусу людини 5-12 тижня гестації. UA 108120 U (12) UA 108120 U UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель належить до галузі медицини, а саме: до урології та клітинної терапії, та може бути використаний при лікуванні пацієнтів, хворих на еректильну дисфункцію (ЕД) різноманітного ґенезу шляхом введення препаратів з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин у вигляді суспензій, що містять стовбурові клітини, на фоні стандартної терапії. Ерекція - нейроваскулярний феномен, пов'язаний з гормональним контролем, що включає в себе артеріальну дилатацію, розслаблення гладкої трабекулярної мускулатури та активацію корпоровенооклюзивного механізму. ЕД визначається як постійна нездатність досягти і підтримувати ерекцію, достатню для успішного статевого акту. Як правило, ЕД або імпотенція, поруч із передчасною еякуляцією - дві найбільш поширені проблеми чоловічого сексуального здоров'я. Останнім часом методи діагностики та підходи до лікування ЕД повністю змінились завдяки новим методам пероральної терапії [1]. Згадки про ЕД зустрічаються ще в стародавніх єгипетських папірусах, а також в міфах і легендах. Приблизно в 400 р. до нашої ери грецький лікар Гіппократ відмічав, що конституційні елементи тіла є важливим фактором, що впливає на силу статевого потягу - лібідо. Він також припускав, що "надмірна зацикленість чоловічими обов'язками і відсутність жіночої привабливості" є причинами розвитку імпотенції. Древньоримський лікар Гален писав про вплив психічних факторів на можливість розвитку імпотенції. Він називав неврогенну імпотенцію "неврологічним паралічем". Але спроби наукового обґрунтування та вивчення ЕД були застосовані, коли доктор Лаллеман опублікував свою монографію "Истечение семени у мужчин". Він придавав великого значення захворюванням чоловічих статевих органів, як генезу статевих розладів, зокрема сім'яного горбика. В подальшому ці погляди були переглянуті завдяки фундаментальним працям клініки Мастера і Джонсона (1965) [2]. ЕД вважається одним з найбільш поширених сексуальних розладів у чоловіків. У ході Массачусетського дослідження з вивчення питань старіння чоловіків (Massachusetts Male Aging Study - MMAS, 1994) було встановлено, що 52 % чоловіків у віці від 40 до 70 років тією чи іншою мірою страждали на ЕД. При цьому повна відсутність ерекції виявлена у 10 % чоловіків, помірна ЕД - у 25 %, мінімальна - у 17 %. І 40 % чоловіків у віці від 40 до 50 років страждають якиминебудь порушеннями ерекції. Серед чоловіків у віці від 50 до 60 років порушення ерекції зустрічаються практично у половини обстежених (48-57 %), а у старшій віковій групі цим розладом страждають 70 % чоловіків. Повна ЕД виявлена у 5 % чоловіків у віці до 50 років, а у старшій віковій групі (70 років і старше) цей показник зростає до 15 % [3]. Причини ЕД різноманітні, їх розподіляють на три основні групи: 1. Розлади нервової системи та порушення психіки: Органічні ураження нервової системи: пухлини та ураження головного і спинного мозку. Функціональні захворювання нервової системи: неврастенія, астенія тощо. Порушення психіки: ("Страх виконання", або синдром очікування, депресія, проблеми особистих відношень, втрата лібідо.) Характерною ознакою нейропсихогенної імпотенції є те, що вона виникає при певних обставинах і не проявляється в інших. 2. Ендокринні порушення: Гіпогонадизм; Цукровий діабет; Тиреотоксикоз; Гіпотиреоз; Клімакс; Поєднання різних захворювань. Для всіх форм ендокринних порушень характерні відсутність або зниження лібідо та ЕД. 3. Аномалії та захворювання чоловічих статевих органів: Артеріальна недостатність статевого члена (атеросклеротичні ураження судин статевого члена). Венозна недостатність статевого члена. Васкулярна форма ЕД. Склерозування кавернозної тканини (у чоловіків старечого віку, при цукровому діабеті, пріапізмі, травмі). Аномалії розвитку та захворювання яєчок: анорхізм, гіпогонадизм, пошкодження яєчок, хронічні орхоепідидиміти. Хронічний простатит. 1 UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Аномалії, пошкодження або захворювання статевого члена (тяжкі форми гіпоспадії або епіспадії, фібропластична індурація, травматична ампутація) [4]. Ерекція статевого члена здійснюється двома механізмами: рефлекторної ерекції, яка безпосередньо стосується статевого члена; і психогенної ерекції (статевого потягу, лібідо), яка досягається за рахунок еротичного чи емоційного подразника. Стимуляція статевого члена в нервовій системі призводить до секреції оксиду азоту (NO), який викликає розслаблення гладкої мускулатури кавернозних тіл, а потім ерекцію статевого члена. Крім того, потрібний адекватний рівень тестостерону, необхідного для розвитку здорової системи ерекції. Як можна зрозуміти з механізмів нормальної ерекції, імпотенція може розвинутися через гормональну недостатність, розлади нервової системи, відсутність адекватного кровопостачання статевого члена або психологічні проблеми [6]. Діагностичний алгоритм у хворих, з підозрою на ЕД: Огляд хворого - необхідно звернути увагу на загальний стан хворого та стан чоловічих статевих органів. Загальний аналіз крові. Загальний аналіз сечі. Аналіз секрету передміхурової залози. Спермограма. Дуплексне ультразвукове обстеження - використовується для оцінки кровоплину, венозного витоку, ознак атеросклерозу, і рубцювання або кальцинозу еректильної тканини. Вазоактивний тест - тест із внутрішньо кавернозною ін'єкцією вазоактивних препаратів, (таких як папаверин, фентоламін, простагландин Е), що викликають розширення кавернозних артерій і розслаблення гладкої мускулатури. Дослідження рівня глюкози крові; Визначення рівня гонадотропних гормонів (ЛГ, ФСГ, пролактин); Визначення рівня статевих гормонів (тестостерон, естрадіол); Дослідження бульбокавернозного рефлексу - використовується для визначення іннервації статевого члена. Психологічне дослідження. Лікування ЕД залежить від причини. 1. Психотерапія. 2. Судинні засоби. 3. Афродизіаки. 4. Біостимулятори. 5. Фізіотерапевтичне лікування. 6. Еректоротерапія. 7. ЛНТ-терапія. 8. Інтракавернозне введення вазоактивних речовин. 9. Хірургічне лікування [7]. Лікування ЕД 1-ї лінії На сьогодні Європейським агентством з медикаментів (ЕМЕА) схвалено застосування трьох потужних селективних інгібіторів ФДЕ 5 (Фосфодіестераза 5-го типу). Ці препарати не можуть ініціювати ерекцію, для потенціювання ерекції вони потребують сексуальної стимуляції. "Силденафіл" - перший інгібітор ФДЕ 5, яким було проліковано понад 20 мільйонів чоловіків за 6 років після виходу препарату на ринок. Його дія проявляється через 30-60 хв після прийому. Жирна їжа зменшує або подовжує всмоктування силденафілу. Ефективність може зберігатися до 12 годин. Під час досліджень до появи препарату на ринку та дослідження залежності реакції від дози встановлено, що після 24 тижнів лікування про покращення ерекції повідомили 56 %, 77 % та 84 % чоловіків, які відповідно приймали 25, 50 та 100 мг силденафілу порівняно з 25 % у хворих, які приймали плацебо. Ефективність силденафілу майже у кожній підгрупі пацієнтів з ЕД доведена з більш ніж достатньою достовірністю. "Тадалафіл" - дія тадалафілу розпочинається через 30 хв. після прийому, проте пік наступає через 2 години. Ефективність утримується до 36 годин. їжа не впливає на його ефективність. Під час досліджень до появи препарату на ринку та дослідження залежності реакції від дози встановлено, що після 12 тижнів лікування про покращення ерекції повідомили 67 % та 81 % чоловіків, які відповідно приймали 10 та 20 мг тадалафілу порівняно з 35 % у хворих контрольної групи, які приймали плацебо. Ці результати підтверджено дослідженнями, проведеними після появи препарату на ринку. Тадалафіл також покращував ерекції в підгрупах пацієнтів, які важко піддаються лікуванню. 2 UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 "Варденафіл" - дія варденафілу розпочинається через 30 хв. після прийому. Дуже жирна їжа (вміст жиру понад 57 %) знижує дію препарату. In vitro, варденафіл в 10 разів ефективніший, ніж силденафіл, проте це не обов'язково вказує на вищу клінічну ефективність. Під час досліджень до появи препарату на ринку та дослідження залежності реакції від дози встановлено, що після 12 тижнів лікування про покращення ерекції повідомили 66 %, 76 % та 80 % чоловіків, які відповідно приймали 5, 10 та 20 мг варденафілу порівняно з 30 % у хворих, які приймали плацебо. Ці результати підтверджено дослідженнями, проведеними після появи препарату на ринку. Варденафіл також покращував ерекції в підгрупах пацієнтів, які важко піддаються лікуванню. Питання безпечності інгібіторів ФДЕ 5. Найчастіші побічні прояви - головний біль, припливи, запаморочення, диспепсія та закладення носа. У менш ніж 2 % пацієнтів силденафіл та варденафіл були пов'язаними з порушеннями зору, тоді як тадаланафіл - з болем у спині/міальгією у 6 % хворих. Проте, побічні прояви в основному були мало вираженими, обмеженими тривалим вживанням препарату, частота відмови пацієнтів від препарату із-за побічних проявів була подібною до плацебо. Лікування за допомогою силденафілвмісних препаратів може посилювати гіпотензивний ефект органічних нітратів і NO донорів. Тому абсолютно протипоказано пацієнтам, які приймають всі форми нітратів. "Апоморфін" - агоніст рецепторів допаміну, в основному типу D1, центральної дії, який покращує еректильну функцію (ЕФ), посилюючи природні центральні еректильні сигнали, які в нормі виникають під час сексуальної стимуляції. Відсоток ефективності (ерекції, достатні для статевого акта) становить 28,5-55 %. Завдяки швидкому всмоктуванню 71 % ерекцій настає протягом 20 хв. Найчастіші побічні прояви - нудота (7 %), біль голови (6,8 %) та запаморочення (4,4 %). Апоморфін не протипоказаний пацієнтам, які приймають нітрати або антигіпертензивні препарати всіх класів і не впливає на життєві функції. Порівняльні дослідження чітко вказують, що апоморфін пов'язаний із значно нижчою ефективністю та сатисфакцією, ніж сильденафіл. Вакуумний пристрій можна використовувати у пацієнтів із стабільними стосунками з партнеркою, в яких чітко відомий механізм ЕД. Він краще переноситься старшими пацієнтами. Пристрій знижує інтракавернозний тиск, таким чином сприяє депонуванню крові у кавернозних тілах, яка в подальшому утримується за допомогою накладання ерекційного кільця або стискаючої стрічки на основу члена. Побічні ефекти, пов'язані з вакуумною терапією - біль в статевому члені, оніміння та запізніла еякуляція. Як психосексуальне лікування пацієнтам із значними психологічними проблемами можна призначати психосексуальну терапію, як в режимі монотерапії, так і в комбінації із іншими лікувальними підходами. Психосексуальне лікування потребує тривалого часу і пов'язане із ефективністю різного ступеня. Лікування ЕД 2-ї лінії Інтракавернозні ін'єкції. Після 94 % внутрішньокавернозних ін'єкцій відсоток ефективності перевищує 70 % з доведеною статевою активністю, відсоток сатисфакції становить 87-93,5 % у пацієнтів та 86-90,3 % - у їх партнерок. Ускладнення включають біль у статевому члені (50 % пацієнтів, після 11 % ін'єкцій), подовжені ерекції (5 %), пріапізм (1 %) та фіброз статевого члена (2 %). При тривалості ерекції понад 4 години пацієнту необхідно звернутися до лікаря, для того щоб уникнути ушкодження внутрішньо-кавернозних м'язів, яке може призвести до постійної імпотенції. "Інтрауретральна терапія". Простагландин Е1 можна вводити внутрішньоуретрально у формі напівжорстких свічок. Стискаюча стрічка, накладена на основу члена, покращує ригідність. Приблизно 70 % пацієнтів задоволені чи дуже задоволені цим методом. Навіть спосіб введення препарату виглядає менш інвазивним. Побічні прояви - біль у статевому члені та гіпотензія, клінічна ефективність нижча порівняно з інтракавернозними ін'єкціями. Лікування ЕД 3-ї лінії Протезування статевого члена. Пацієнтам, в яких медикаментозне лікування є неефективним або які бажають постійного вирішення їхньої проблеми, рекомендована хірургічна імплантація протеза. Наявні два типи протезів: напівжорсткий та надувний (дво- або трикомпонентний). Більшість пацієнтів віддають перевагу трикомпонентному надувному пристрою завдяки більш "природним" ерекціям, проте вони дорожчі. Після відповідних консультацій відсоток сатисфакції становить 70-87 %. Два основні ускладнення від імплантації протеза статевого члена включають механічні невдачі (менш ніж 5 % після 5-річного спостереження при застосуванні сучасних трикомпонентних протезів) та інфекцію (2 -3 % при застосуванні відповідної антибіотикопрофілактики - в подальшому цей відсоток може знизитися завдяки імплантації протезів, імпрегнованих антибіотиком або покритих гідрофільним покриттям). Інфекція потребує видалення протезу, призначення антибіотиків та повторної 3 UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 імплантації через 6-12 місяців. Проте видалення та одночасна повторна реімплантація після рясного промивання тіл члена розчинами багатьох антибактеріальних препаратів є успішним в 82 % випадків. Таким чином, жоден із вищеперерахованих методів лікування не є 100 % ефективним для усунення ЕД. Це стимулює дослідників світу до розробки принципово нових, доступних та ефективних методів лікування хворих з ЕД. Новим напрямом в лікуванні цієї проблеми може бути застосування в комплексній терапії суспензій, що містять фетальні стовбурові клітини (ФСК). За даними деяких поодиноких досліджень, ФСК мають змогу розслабляти судини, покращуючи приплив крові. Також ФСК мають унікальну можливість утворювати нові здорові судинні шляхи в обхід пошкоджених. Вони укріплюють судинну стінку. При локальній трансплантації (інтракавернозно) ФСК відбувається заміщення пошкоджених та зруйнованих тканин еректильного механізму новими здоровими клітинами, злуки повністю розсмоктуються, а нова судинна сітка, що пророщується в обхід пошкоджених, допомагає відновити артеріальний кровообіг в статевих органах. Також ФСК сприятливо впливають на нервову систему людини, вони укріплюють його психологічний стан. Нормалізується сон, покращується загальний стан організму, з'являється приплив нових сил і енергії, збільшується працездатність, значно поліпшується настрій, зменшується депресія та підвищується лібідо [5]. Відомий спосіб лікування ЕД та підвищення лібідо у чоловіків, що включає введення через шкіру пацієнта фармацевтично ефективної кількості тестостерона у водно-спировому гелі у вигляді фармацевтичної композиції, що містить тестостерон, щонайменше один із спиртів С1С4, посилювач всмоктування, загусник і воду, поряд із застосуванням фосфодиестерази типу 5 (патент Російської Федерації на винахід № 2303981, дата публікації - 10.08.2007 р., кл. МПК А61K31/565). Зазначений спосіб лікування ЕД забезпечує ефективну доставку тестостерону в організм пацієнта через шкіру без її подразнення, а результаті чого збільшується рівень тестостерону, що дозволяє досягти лікувальний ефект у пацієнтів з еректильною дисфункцією та дозволяє підвищити лібідо. Недоліком відомого способу лікування ЕД є недостатня ефективність лікування еректильної дисфункції, що обумовлена іншими причинами, окрім рівня статевих гормонів, зокрема тестостерону. Відомий спосіб лікування ЕД у чоловіків шляхом використання інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу (патент Російської Федерації на винахід № 2318516, дата публікації - 10.03.2008 р., кл. МПК (2006.01): А61K31/498). Причому як інгібітор фосфодіестерази 5-го типу вводять силденафіл цитрат у разовій дозі 10 мг або тадалафіл 3 мг. При цьому додатково вводять папаверина гідрохлорид у разовій дозі 40 мг або пентоксифілін 100 мг. Зазначений спосіб лікування ЕД дозволяє зменшити побічні явища прийому препаратів при покращенні генітального кровотоку після курсового щоденного їх використання. Недоліком відомого способу лікування ЕД є недостатня ефективність лікування ЕД, що обумовлена недостатнім впливом зазначених препаратів на інші причини виникнення ЕД, зокрема, внаслідок судинної недостатності статевої системи, при значній тривалості лікування. Крім того, недоліком відомого способу є неможливість одночасного прийому усіх форм нітратів або блокаторів-адренорецепторів, оскільки одночасне використання зазначених препаратів може призвести до різкого зниження артерільного тиску. Відомий спосіб лікування хворих з порушенням чоловічої полової функції шляхом трансплатації клітин Лейдига в органи мошонки (патент Російської Федерації на винахід № 2200010, дата публікації - 10.03.2003 р., кл. МПК (2006.01): А61K31/573). Причому в товщу мошонкового відділу сім'яного канатика вводять 1,0 мл 2,5 %-ої суспензії гідрокортизону ацетату, після чого в зазначену товщу трансплантують клітини Лейдига. Зазначений спосіб лікування забезпечує підвищення приживлюваності трансплантата при збільшенні рівня тестостерону. Недоліком відомого способу лікування ЕД є недостатня ефективність лікування еректильної дисфункції, що обумовлена іншими причинами, окрім рівня тестостерону. Найбільш близьким до способу комплексного лікування ЕД, що заявляється, є спосіб лікування еректильної дисфункції, що включає приготування та введення препарату, що містить кріоконсервовані сім'яники плоду людини 16-24 тижня гестації (патент України на корисну модель № 3777, дата публікації 15.12.2004р. кл. МПК7А61K35/48). Відомий спосіб лікування еректильної дисфункції дозволяє підвищити відсоток одужання пацієнтів при відсутності ускладнень та зменшенні побічних ефектів, зокрема, забезпечити підвищення рівня тестостерону та збільшити спермогенез. 4 UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Недоліком відомого способу є недостатня ефективність лікування еректильної дисфункції, що обумовлена іншими причинами, окрім рівня тестостерону, зокрема обумовленими судинною недостатністю статевої системи. Задачею цієї корисної моделі є удосконалення способу комплексного лікування ЕД препаратами з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин, в якому за рахунок запропонованої послідовності проведення лікування з використанням розморожених після кріоконсервації суспензій стовбурових клітин емпірично підібраного складу, забезпечується висока ефективність лікування хворих з ЕД, обумовленою судинною недостатністю статевої системи, зокрема забезпечується покращення артеріального кровообігу і венозної фази забезпечення ерекції, при нормалізації роботи нервової системи та психологічного стану в цілому. В результаті - забезпечується збільшення ерекції, лібідо та поліпшення загального стану пацієнтів в цілому. Крім того, забезпечується запобігання виникненню алергійних реакцій пацієнтів з ЕД при проведенні лікування. Поставлена задача вирішується запропонованим способом лікування ЕД, що включає приготування та введення кріоконсервованого препарату з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин, в якому виготовляють та вводять щонайменше три препарати у вигляді розмороженої після кріоконсервації суспензії стовбурових клітин, виділених з матеріалу фетусу людини 5-12 тижня гестації, одна з яких містить стовбурові клітини з фетальної печінки, друга суспензія містить стовбурові клітини з фетального головного мозку, а третя суспензія містить стовбурові клітини з фетальної плаценти, причому суспензію стовбурових клітин з фетальної печінки вводять шляхом внутрішньовенного введення в об'ємі, 6 не меншому за 0,1 мл, з кількістю ядровмісних клітин не менше за 36,18×10 в 1 мл за одне введення, суспензію стовбурових клітин з головного мозку вводять підшкірно в об'ємі, не 6 меншому за 0,6 мл, з кількістю клітин не менше за 3,14×10 в 1 мл за одне введення, а суспензію стовбурових клітин з фетальної плаценти вводять інтракавернозно в статевий член в 6 об'ємі, не меншому за 0,7 мл, з кількістю клітин не менше 5,29×10 в 1 мл за одне введення, причому вказані суспензії стовбурових клітин вводять одночасно з проведенням стандартної медикаментозної терапії, а перед введенням суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки додатково виконують премедикацію. Причому як стандартну медикаментозну терапію призначають варденафіл за наступною схемою: 1-й місяць - 5 мг перед сном щоденно, 2-й місяць - через день та 3-й - 2-3 рази на тиждень. Суспензію стовбурових клітин з фетальної печінки, як правило, вводять разом із фізіологічним розчином натрію хлориду зі швидкістю 20-40 крапель за хвилину. При цьому премедикацію виконують шляхом внутрішньовенного введення 10 мг димедролу і 30 мг преднізолону. Перед введенням розморожених після кріоконсервації суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки та суспензій стовбурових клітин з фетального головного мозку та плаценти додатково виконують клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження стану хворого. Перед проведенням лікування та через 6 місяців після введення розморожених після кріоконсервації суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки та суспензій стовбурових клітини з фетального головного мозку та плаценти здійснюють контроль активності патологічного процесу за клінічними, лабораторними та інструментальними показниками. Ми встановили, що за рахунок введення принаймні трьох розморожених після кріоконсервації суспензій стовбурових клітин ембріофетального походження, а саме внутрішньовенного введення суспензії стовбурових клітин з фетальної фетальної печінки в 6 об'ємі, не меншому за 0,1 мл, з кількістю ядровмісних клітин не менше за 36,18×10 в 1 мл за одне введення, суспензії стовбурових клітини з фетального головного мозку, введеної підшкірно 6 в об'ємі, не меншому за 0,6 мл, з кількістю клітин не менше за 3,14×10 в 1 мл за одне введення та суспензії стовбурових клітин з фетальної плаценти, введеної інтракавернозно в статевий 6 прутень в об'ємі, не меншому за 0,7 мл, з кількістю клітин не менше 5,29 × 10 в 1 мл за одне введення, забезпечується розслаблення судин статевої системи та покращення припливу крові, в результаті чого зменшується судинна недостатність статевої системи. При цьому стовбурові клітини, що введенні локально (інтракавернозно), сприяють заміщенню пошкоджених та зруйнованих тканин еректильного механізму новими здоровими клітинами, спайки повністю розсмоктуються, слабкі судини укріпляються і повністю відновлюються, а нова судинна сітка, що пророщується в обхід пошкоджених судин, відновлює артеріальний кровообіг в судинах статевих органів. При цьому отримані дані, на наш погляд, обумовлені також додатковим впливом біотехнологічного підходу не тільки на функціональний рівень забезпечення ерекції - біологічний 5 UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 каскад ендотелію, але й на структурний - за рахунок неоангіогенезу, утворення нового ендотелію, та, можливо, поліпшення пружних властивостей гладенької мускулатури кавернозних тіл, що напряму визначає якість пасивного компонента інтракавернозного блока. Крім того, покращується стан нервової системи людини та укріпляється психологічний стан. Це призводить до нормалізації сну, покращення загального стану організму, з'являється приплив нових сил і енергії, збільшується працездатність, значно поліпшується настрій, зменшується депресія та підвищується лібідо. Таким чином, забезпечується висока ефективність лікування хворих з ЕД, обумовленою значним позитивним впливом комплексного лікування ЕД як на артеріальний приплив, так і на венозну фазу забезпечення ерекції. При цьому, виключається необхідність підбору донора за антигенами гістосумісності та забезпечується можливість введення суспензії стовбурових клітин фетальної печінки, головного мозку та плаценти повторно. Крім того, проведення премедикації перед введенням суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки дозволяє запобігти виникненню алергічних реакцій та запобігти відторгненню стовбурових клітин з фетальної печінки організмом хворих під час проведення лікування. Причому, введення вказаних трьох суспензій стовбурових клітин одночасно з проведенням стандартної медикаментозної терапії дозволяє підсилити ефективність лікування ЕД, в результаті чого зменшуються клінічні прояви ЕД, та поліпшуються показники при додаткових методах дослідження. При цьому використання саме фетальної печінки, фетального головного мозку та фетальної плаценти для отримання стовбурових клітин з метою приготування лікувальних препаратів у вигляді розморожених після кріоконсервації суспензій, обумовлено їх пластичністю, зокрема здатністю таких клітин зазнавати змін та диференціації у відповідь на навколишній вплив або, відповідно до їх внутрішньої програми. Відомо, що клітини ембріофетального походження здатні до росту, розмноження, диференціації, міграції та встановлення зв'язків з іншими клітинами. Порівняно з клітинами зрілих тканин, вони мають кращу здатність до проліферації. Їх введення є ефективнішим також з огляду на утворення великої кількості ростових факторів. Клітини фетальної печінки можуть виробляти значну кількість стимулюючих речовин, таких як ангіогенний і нейротрофічний фактори, що сприяють їх виживанню та росту, проліферації, диференціації та можуть стимулювати регенерацію за рахунок оточуючих клітин хазяїна. Крім цього, клітини фетальної печінки мають здатність виживати при нижчому рівні кисню, ніж їх повністю диференційовані аналоги, що робить їх стійкими до ішемічного ушкодження як під час маніпуляцій in vitro, так і після внутрішньовенного введення. Проліферуючі або незрілі клітини фетальної печінки переважно не мають довгих відростків або сильної міжклітинної адгезії і, таким чином, зазнають менших пошкоджень під час приготування суспензії клітин. Ці властивості дозволяють вводити клітини фетальної печінки шляхом внутрішньовенної ін'єкції суспензії. Вказані характеристики можуть пояснити і підвищене виживання клітин і тканин фетальної печінки в порівнянні з дорослими після кріоконсервації. Спосіб комплексного лікування ЕД препаратами з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин здійснюють таким чином. Виготовляють три препарати у вигляді суспензії стовбурових клітин, одна з яких містить стовбурові клітини з фетальної печінки, друга суспензія містить стовбурові клітини з фетального головного мозку, а третя суспензія містить стовбурові клітини з фетальної плаценти. Для цього в умовах операційної, з дотриманням правил асептики та антисептики, одержують ембріофетальний матеріал, а саме тканину печінки, тканину головного мозку та тканину плаценти фетусів людини від 5 до 12 тижнів гестації, які загинули внаслідок медичного аборту в випадках, коли вагітність переривали за соціальними показниками, при відсутності патології розвитку чи інфікованості фетусу та письмової інформованої згоди жінки-донора. Далі вилучені тканини ембріофетального походження поміщають в стерильне транспортне середовище розчину Хенкса з антибіотиком. В стерильних умовах тканини сепарують та гомогенізують в розчині Хенкса. Отримані суспензії клітин піддають фільтрації та кріоконсервують. Як кріопротектор використовують диметилсульфоксид. Далі готові клітинні суспензії розливають в кріопробірки об'ємом 0,3-1,0 мл. Кріоконсервування суспензій стовбурових клітин проводять у камері програмного заморожувача за визначеною програмою. Таке кріоконсервування забезпечує практично необмежене довгострокове зберігання вказаних суспензій, дозволяє протягом необхідного часу дослідити препарат у вигляді клітинної суспензії на бактеріологічну та вірусологічну безпеку, визначити якісні та кількісні показники клітинної суспензії, сформувати банк клітинних суспензій стовбурових клітин, відповідно до визначених вимог до клітинного препарату. 6 UA 108120 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 При формуванні банку клітинних суспензій з тканин ембріофетального походження для лікування хворих на ЕД, суспензія стовбурових клітин з фетальної печінки, суспензія стовбурових клітин з фетального головного мозку та суспензія стовбурових клітин з фетальної плаценти повинні мати такі параметри: вміст ядровмісних клітин (підраховують загальну кількість ядровмісних клітин, в одиниці об'єму за допомогою клітинного аналізатора чи візуально 6 під мікроскопом в лічильній камері) повинен становити не менше за 36,18×10 в 1 мл за одне 6 введення для клітини з фетальної печінки, не менше за 3,14×10 в 1 мл за одне введення для 6 клітин з фетального головного мозку та не менше 5,29×10 в 1 мл за одне введення для клітин з фетальної плаценти; вміст живих клітин після кріоконсервування - не менше 70 %. Суспензії, що містять стовбурові клітини з фетальної печінки, стовбурові клітини з фетального головного мозку та стовбурові клітини з фетальної плаценти, зберігають в кріобанку в рідкому азоті при температурі -196 °C. Пробірки, що містять суспензію кріоконсервованих стовбурових клітин з фетальної печінки, суспензію кріоконсервованих стовбурових клітин з фетального головного мозку та суспензію кріоконсервованих стовбурових клітин з фетальної плаценти, безпосередньо перед введенням виймають з рідкого азоту, занурюють у водяну баню при температурі +37 °C та витримують до появи рідкої фази. Подальші маніпуляції проводять при кімнатній температурі з суворим дотриманням правил асептики. Час перебування вказаних розморожених суспензій стовбурових клітин при кімнатній температурі не повинен перевищувати 10 хвилин. При цьому перед введенням здійснюють додатковий контроль якості суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки, суспензії стовбурових клітин з фетального головного мозку та суспензії стовбурових клітин з фетальної плаценти, зокрема, проводять мікроскопію та здійснюють підрахунок кількості життєздатних клітин за допомогою автоматичного клітинного аналізатора. Перед початком проведення комплексного лікування хворих на ЕД шляхом введення розморожених після кріоконсервації суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки, суспензії стовбурових клітин з фетального головного мозку та суспензії стовбурових клітин з фетальної плаценти виконують клінічне, лабораторне та інструментальне обстеження стану хворого та здійснюють контроль активності патологічного процесу за отриманими результатами. Одночасно з введенням суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки та введенням суспензій стовбурових клітин з фетального головного мозку та фетальної плаценти проводять стандарту медикаментозну терапію, що включає призначення варденафілу за наступною схемою: 1-й місяць - 5 мг перед сном щоденно, 2-й місяць - через день та 3-й місяць -2-3 рази на тиждень. Далі перед введенням суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки з метою запобігання виникненню алергічних реакцій під час лікування виконують премедикацію шляхом внутрішньовенного введення 10 мг димедролу і 30 мг преднізолону через систему для переливання крові. Після чого, разом із фізіологічним розчином натрію хлориду, вводять розморожену після кріоконсервації суспензію стовбурових клітин з фетальної печінки шляхом внутрішньовенного введення зі швидкістю 20-40 крапель за хвилину. При цьому об'єм лікувальної дози суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки для одного введення підбирають індивідуально, але не менше за 0,1 мл, з кількістю ядровмісних клітин не менше за 6 36,18×10 в 1 мл за одне введення. Суспензію стовбурових клітини з фетального головного мозку вводять підшкірно в об'ємі, не меншому за 0,6 мл, з кількістю ядровмісних клітин не 6 менше за 3,14×10 в 1 мл за одне введення. Суспензію фетальної плаценти вводять інтракавернозно в статевий член в об'ємі, не меншому за 0,7 мл, з кількістю ядровмісних клітин 6 не менше 5,29 × 10 в 1 мл. Така кількість клітин забезпечує високу ефективність лікування хворих на ЕД. Після введення розморожених після кріоконсервації суспензій стовбурових клітин з фетальної печінки, фетального головного мозку та фетальної плаценти хворий знаходиться під спостереженням. Причому, через 6 місяців після проведення лікування здійснюють контроль проявів патологічного процесу за клінічними, лабораторними та інструментальними показниками. При цьому точки спостереження вибирають, згідно з протоколом клінічного застосування препарату з матеріалу ембріофетального походження та виділених з нього клітин, розробленим на основі клінічного досвіду. Ефективність лікування хворих з ЕД оцінюють на основі динамічних змін загальноклінічного обстеження, фізичних можливостей хворих, що вивчались за методом фармакодопплеротерапії, а також на підставі проведеного анкетування за Міжнародним Індексом Еректильної Функції (МІЕФ) та GAQ, дослідження секрету передміхурової залози, 7 UA 108120 U 5 10 15 20 25 вільного тестостерону, пролактину, тиреотропного гормону, ліпідограми, глюкози. Фармакодоплерографія проводилась з введенням 10 мкг простагландину Е1 (ПГЕ1), дослідження проводилось через 15 хвилин після ін'єкції. З 2013 по 2014 роки у клініці клітинної терапії, відповідно до способу комплексного лікування хворих з ЕД, що заявляється, було проліковано 62 хворих з ЕД судинного генеза. З них було відібрано 30, що увійшли до основної групи (ОГ). Розподіл хворих був наступним: 30 пацієнтів основної групи (ОГ), які отримували лікування суспензією стовбурових клітин з фетальної печінки, суспензією з фетального головного мозку та суспензією стовбурових клітин з фетальної плаценти на тлі стандартної медикаментозної терапії, та контрольна група (КГ) - 30 осіб, пролікованих лише стандартною медикаментозною терапією: варденафіл за наступною схемою: 1-й місяць - 5 мг перед сном щоденно, 2-й місяць - через день та 3-й місяць - 2-3 рази на тиждень. Середній вік хворих ОГ складав 42,41,8 року, тривалість ЕД 3,10,7 року, в КГ середній вік чоловіків був 45,72,8 року, тривалість ЕД 3,30,8 року. Критеріями ефективності лікування були анкетування за МІЕФ та GAQ, динаміка кавернозного кровотоку за даними фармакодоплерографії, катамнестична ефективність лікування, що оцінювалась за питомою вагою пацієнтів, що змогли повністю відмовитись від прийому інгібіторів ФДЕ 5 та зберегти нормальну сексуальну функцію через 6 місяців після закінчення лікування. У всіх хворих ОГ спостерігався синдром раннього післятрансфузійного покращення: відбувалося поліпшення загального стану, збільшення сил, енергії, відчувалось поліпшення ерекції, а також позитивна динаміка об'єктивних показників - даних фармакодоплерографії: максимальної систолічної швидкості (МСШ, см/с) та кінцево-діастолічної швидкості (КДШ, см/с), а також індекс резистентності (IP) (таблиця 1). Після введення суспензії стовбурових клітин з фетальної печінки, суспензії стовбурових клітин з фетального головного мозку та суспензії стовбурових клітин з фетальної плаценти в жодному випадку не спостерігались ускладнення чи побічні явища, в тому числі реакція "трансплантат проти хазяїна" (РТПГ). Таблиця 1 Порівняльна характеристика динаміки кавернозного кровообігу у хворих ОГ та КГ Показник МСШ, см/с КДШ, см/с IP До лікування ОГ (n=30) Після До справа лікування Після зліва До лікування КГ (п=30) Після До справа лікування Після зліва 26,74±1,63 33,06±1,28* 26,73±1,65 33,7±1,16** 29,01±1,17 33,12±0,9 8 29,08±0,48 32,18+1,18* 4,43±0,68 1,99±0,56* 4,07±0,71 2,06±0,05* 5,01±0,83 3,73±0,75 5,25±0,76 3,80±0,71 0,83±0,02 0,91±0,002* 0,84±0,02 0,92±0,02* 0,82±0,03 0,88±0,03 0,81±0,03 0,87±0,02* Примітка: *- р