Спосіб моделювання політравми

Спосіб моделювання політравми, що включає нанесення дозованого механічного пошкодження 3 45324 крові із стегнової вени для наступного введення у паранефральний простір, виходячи з розрахунку 1 мл на 100 г маси щура. Під загальним знеболенням через розріз шкіри на внутрішній поверхні стегна тварини виділяють стегнову кістку і ламають її на рівні середньої третини, після чого відразу здійснюють поперечний переріз стегнової вени. Нестабілізовану кров із рани швидко набирають силіконованим шприцем і вводять у паранефральний простір. Після виведення її з наркозу проводять вивчення особливостей патологічного процесу відповідно до завдання дослідження. Приклад 1. Для експерименту використали трьох нелінійних білих щурів-самців, серед яких один (масою 190 г) був контрольним, а два (масою по 180 г) дослідними. Загальне знеболення виконували шляхом внутрішньоочеревинного введення розчину тіопенталу натрію з розрахунку 60 мг·кг-1 маси тіла. Об'єм нестабілізованої крові із стегнової вени для наступного введення у паранефральний простір у дослідних щурів становив 1,8 мл. У першого дослідного щура моделювали політравму відомим методом. Після знеболення виконали дозоване травмування кісток тазу, здійснили забір крові з вен хвоста у силіконовий шприц, яку ввели у паранефральну клітковину з боку спини тварини у дозі 1,8 мл. У другого щура перед травмуванням моделювали іммобілізаційний стрес шляхом нетравматичної фіксації тварини до препарувального столика спинкою донизу впродовж 2 год. В подальшому тварину знеболили, через розріз шкіри на внутрішній поверхні стегна виділили стегнову кістку і зламали її на рівні середньої третини, після чого відразу розсікали стегнову вену. Кров із рани в об'ємі 1,8 мл швидко набрали силіконованим шприцем і ввели у паранефральний 4 простір. У контрольного щура обмежилися проведенням загального знеболення. Через 3 год після травмування дослідних тварин і через 3 год після введення в наркоз контрольної тварини провели оцінку їхнього стану за показниками математичного аналізу серцевого ритму. Останній провели шляхом реєстрації не менше 100 кардіоінтервалів у II стандартному відведенні на електрокардіографі ЭК2Т-02 з подальшим визначенням тривалості R-R інтервалів. За одержаними записами визначили частоту серцевих скорочень (ЧСС), моду (Мо), амплітуду модо (АМо), варіаційний розкид (АХ) та розрахували індекс напруження регуляторних систем (ІН). Встановлено, що в контрольного щура на момент визначення ЧСС становила 418 уд·хв-1, Мо 0,144 с, АМо - 71 %, ∆Х - 0,020 с, ІН -130,5 ум.од. У дослідного щура, в якого політравму моделювали відомим способом ЧСС становила 402 уд·хв-1, Мо 0,149 с, АМо - 85 %, ∆Х - 0,014 с, ІН - 203,7 ум.од. У щура, в якого політравму моделювали новим способом ЧСС становила 444 уд·хв-1, Мо - 0,135 с, АМо - 90 %, ∆Х - 0,010 с, ІН - 333,3 ум.од. Одержаний результат свідчить про досягнення поставленої мети, а саме моделювання політравми. Наведена динаміка показників математичного аналізу серцевого ритму відображає поглиблення централізації регуляції серцевого ритму, що є характерною ознакою розвитку і перебігу політравматичного ураження. Приклад 2. За запропонованим способом проведено моделювання політравми у 8 лабораторних тварин. Про ефективність способу робили висновок за характерними змінами показників функції серцевосудинної системи (табл.). Таблиця Результати математичного аналізу щурів через 3 год після застосування різних способів моделювання політравми (М±m) Показник Тr-r, с ЧСС, уд·хв-1 Мо, с АМо, % ∆Х, с ІН, ум.од. Контрольна група (n=8) 0,142±0,003 422,5±8,8 0,138±0,003 72,3±5,6 0,020±0,003 138,5±14,2 Відомий спосіб (n=8) 0,147±0,002 406,8±7,4 0,145±0,002 84,6±4,2 0,014±0,002 208,4±12,6 Запропонований спосіб (n=8) 0,134±0,001 446,0±6,4 0,132+0,002 89,6±3,9 0,011±0,001 308,5±15,6 Р1-2 Р1-3 Р2-3 >0,05 >0,05 >0,05 >0,05 >0,05 >0,05