Спосіб нормалізації функціонального стану біологічних об`єктів

Корисна модель стосується медицини і може бути використана для нормалізації функціонального стану органів і систем окремих біологічних об'єктів і функціональних груп. Найближчим аналогом обрано спосіб нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів [патент України №46972А, А61М21/00, A61N2/00, G01N33/48, 2001]. Спосіб нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів включає виявлення порушень в органах і системах організму, вплив на організм енергії, випромінюваної оператором, за допомогою його рук, періодичне знімання інформації про стан біологічного об'єкта і припинення дії випромінювання після нормалізації стану. Порушення в органах і системах організму виявляють за допомогою біопольової діагностики, періодичне знімання інформації про стан біологічного об'єкта здійснюють шляхом опитування. Після виявлення порушень оператор одну рук у розташовує горизонтально долонею нагору, причому великий палець максимально відведений від інших, що прилягають один до одного, піддає себе сугестивному впливові для формування на кисті руки зорового образа виявленого патологічного органа або системи в просторовій прямокутній системі координат з початком у центрі долоні й однієї з горизонтальних осей, спрямованої через середину зап'ястя по кисті руки між третім і четвертим пальцями, іншою рукою оператор виконує рухи в системі координат і в процесі сугестивного впливу викликає й утримує сформований раніше зоровий образ органа або системи, по появі в цій руці визначених відчуттів оператор відзначає її положення в області системи координат і в процесі сугестивного впливу фіксує виниклий у цей момент новий зоровий образ, у якому визначає причини порушень, знову піддаючи себе сугестивному впливові, усуває в новому зоровому образі причини порушень, при цьому одночасно виконує цією же рукою рухи в тій же області координат, що імітують усунення, до зникнення у руці раніше виниклих відчутті в і того зорового образа, що асоціювався з причиною порушень нормального стану, після чого оператор, сполучає в системі координат сформований раніше зоровий образ виявленого патологічного органа або системи з новим зоровим образом, у якому усував причини порушень і, піддаючи себе сугестивному впливові, формує зоровий образ здорового органа або системи. Ознаками найближчого аналога, що збігаються з суттєвими ознаками корисної моделі, є наявність у способі нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів виявлення порушень в органах і системах організму, впливу на організм енергії, випромінюваної оператором, використання однієї його руки для формування на ній зорових образів, використання іншої руки для виконання рухів, що імітують усунення, для фіксації в ній відчуттів і її положення, сугестивного впливу оператора для дослідження виниклих зорових образів, формування й утримання зорових образів виявлених порушень, сполучення зорових образів. Технічний результат корисної моделі міститься у підвищенні ефективності нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів за рахунок знаходження й усунення порушення часу, який продукується біологічним об'єктом, і динаміко-фазового стану, які викликають і супроводжують патологічні процеси органів і систем організму, а також функціональних груп біооб'єктів. Причини, що перешкоджають досягненню технічного результату при використанні найближчого аналога, такі: при нормалізації стану біологічного об'єкта за способом аналога не враховувався час, який продукується біологічним об'єктом, і динаміко-фазовий стан живої системи, що задають організацію і поводження системи в часі й у просторі. В основу корисної моделі поставлена технічна задача створення способу нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів, висока ефективність якого обумовлена виявленням і наступним усуненням порушень часу, який продукується біологічним об'єктом, і спотворених динамікофазових станів, що викликають і супроводжують патологічні процеси органів і систем організму. Сучасна фізика дає таке визначення часу: "Час (реальний час) - це квантово-релятивістське явище, породжуване і синхронізоване фізичним вакуумом Всесвіту, що розширюється. Час є необоротним, дискретним, циклічним, неоднорідним, ієрархічним. Світ є змінюваним, тому що він є квантоворелятивістським. Оскільки в мікросвіті час виступає в ролі енергії, повільний час є дуже небезпечним для здоров'я, тому що вимагає більше енергії для перекачування крові. При повільному часі відбувається ослаблення імунітету" [Майков В.П., "О квантово-релятивистической парадигме в физике", http: // www.membrana.ru]. "У рівноважних оборотних процесах час може перетворюватися в масу й енергію, а потім перетерплювати зворотний процес" - такий висновок зроблено у монографії професора Башкирського держуніверситету Нажипа Хатмулловича Валітова „Вакуумные колебания при химическом возбуждении атомов, молекул, и хаотичность силовых линий электромагнитного и гравитационного поля". Отже, можливе не тільки повне вилікування, але і відродження з мертвих. За допомогою математичного апарата Н. Валітов довів, що думка людини матеріальна. Атоми і молекули, з яких складаються нейрони мозку, виконують поступальний, коливальний і обертальний рух. І процес мислення обов'язково супроводжується випущенням і поглинанням силових ліній електромагнітного і гравітаційного полів. Причому цей процес можна миттєво засікти з будь-якої точки Всесвіту [стаття Г. Тельнова "Он доказал, что мертвых можна воскресить", Видання "ЖИЗНЬ", №40 від 1 жовтня 2003 року]. Володимир Іванович Вернадський зробив значний внесок у розвиток просторово-часових ідей в науці. Людина - явище природи, отже, і час, що нею продукується, це явище природи. Час і простір є прерогатива життя взагалі і біосфери Землі зокрема. "Час і життя - синоніми - стверджував Вернадський. Час є абстрактне позначення несвідомого плину нашого власного буття і має об'єктивне значення тому, що разом з нами тривають усі нині живучі істоти". Усі відомі нині і помітні в часі і просторі риси або властивості збігаються з властивостями живої речовини. Просторово-часові властивості задаються різними сторонами життєвих явищ. Вони синтезовані в біологічному просторі-часі. Час-простір служить генеральним процесом, що називається життєдіяльністю живого організму [Вернадський B.I., Проблема времени в современной науке, Труды по философии естествознания, М. Наука, 2000]. Фундаментальною основою вчення Вернадського служить поняття біологічного часу і простору, що з'єднується в нього з уявленнями про геологічну вічність живої матерії і виливається в принцип космічності життя - тобто життя вічне й одночасне Космосові. За Вернадським - час і простір утворюються в біосфері як наслідок дії всієї живої речовини біосфери. Космічність життя дозволяє зробити висновок, що причина часу міститься тільки в живих організмах. З погляду на причини часу: в одноклітинних організмів є тільки перебіг часу, в організмів багатоклітинних з'являється почуття часу, у людини - свідомість часу. Матеріальною основою почуття і свідомості часу в людини служить її мозок , її розум і суспільна практика. Біологічні об'єкти оточені матеріальними енергетичними оболонками. Структурно-біопольова оболонка, що зв'язана з фізичним тілом живого організму, називається біополем, вона визначає топологічну цілісність здорової людини. Аура - один із проявів біополя живих тканин і організмів. Будь-яке порушення топології оболонки є сигналом про патологічний розлад [Фролов М.К., Исцели себя сам, Донецк, Стажер, 1996, с.161-175]. Зміна аури, порушення її топологічної цілісності, деформація структурно-біопольової оболонки, незалежно від їх походження, є причинами хвороби і викликають зміни в клітках і тканинах організму, а вплив на ауру біологічного об'єкта тонкими полями, усунення деформації і перекручувань аури дозволяє усун ути захворювання. Вплив рук оператора поряд з іншими випромінюваннями є джерелом потоку тонкого випромінювання. Будь-який біооб'єкт як форма життя є складною саморегулюючою системою і відділений від інших форм життя захисною поверхнею розділу, динамічним енергоінформаційним бар'єром, що включає елементи з однаковим ступенем детермінованості їх руху і названий "фазою". Фаза, як границя, окреслює внутрішній простір біологічного об'єкта, створений часом через механізм причинності: час втікає в систему через причину до наслідку і жива система з часу одержує додаткову енергію. [В.П. Гоч, В.Л. Кулиниченко. Жизнь и причинность: методология взаимодействия и познания. Киев, Сфера, 2004, с.104-105]. Запас часу біологічного об'єкта або функціональної групи біологічних об'єктів визначається його надходженням через механізм причинності, станом внутрішнього простору живої системи, а також станом захисної енергоінформаційної оболонки (фази) і взаємодією з навколишнім світом. Причинність направляє і перетворює час, який надходить у систему, що і визначає її поводження в часі, польові характеристики і функціональні властивості. Суть фази формується організацією часу, що продукується біологічним об'єктом, його природою і відповідністю нормі; рухом на основі процесів, що протікають в елементарному осциляторі, що є матричною моделлю норми часу, що продукується біологічним об'єктом. Кожна жива система повинна мати режим осцилярування, який при перекручуванні часу, що продукується біологічним об'єктом, може виродитися в коливальний і загасаючий процес із втратою енергії. Час є первинним і утворюючим фактором простору і матерії, що його наповняє. Забруднення, обваження, короткі замикання в часі, що продукується біологічним об'єктом, і дія деструктивних сил у точках стоку і витоку сповільнюють перебіг часу в системі, створюють на границі системи непрохідний потенційний бар'єр, що веде до стагнації, зів'янення й у кінцевому результаті до руйнування системи. При взаємодії спотворених фазових станів виникає відповідне поле поляризації вакууму, що формує в просторі енергоінформаційні скрутки, будучи початком негативних причинно-наслідкових зв'язків. Поставлена задача вирішується тим, що в способі нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів, який включає виявлення порушень в органах і системах організму, вплив на організм енергєю, випромінюваною оператором, використання однієї його руки для формування на ній зорових образів, використання іншої руки для виконання рухів, що імітують усунення, для фіксації в ній відчуттів і її положення, сугестивний вплив оператора для дослідження виниклих зорових образів, формування й утримання зорових образів виявлених порушень, сполучення зорових образів, згідно до корисної моделі, оператор згинає одну руку в лікті, розташовує її вертикально, долонею назовні, потім піддає себе сугестивному впливові для формування на цій руці зорового образа сфери з трьома обертовими спіралями, що виходять із точки витоку на долоні і входять в точку стоку в зоні ліктя, у точці витоку оператор формує зоровий образ порушень динаміко-фазового стану досліджуваного біологічного об'єкта, усередині сфери оператор формує зоровий образ порушення часу, що продукується біологічним об'єктом, при появі в руці, якою виконують рухи, виниклих відчуттів, оператор відзначає положення руки стосовно сфери й у цей момент фіксує виниклий новий зоровий образ, у якому відзначає порушення динамікофазового стану і порушення часу, що продукується біологічним об'єктом, потім оператор знову вводить себе в сугестивний стан, усуває в новому зоровому образі порушення динаміко-фазового стану і порушення часу, що продукується біологічним об'єктом, при цьому одночасно в тій же зоні сфери цією ж рукою виконує рухи, що імітують усунення, до зникнення в руці раніше виниклих відчутті в і того зорового образа, що асоціювався з порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом, виносячи в точку стоку спотворюючі фактори, аж до виникнення зорового образа здорового органа або системи з усуненими порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом, після цього оператор, піддаючи себе сугестивному впливові, з'єднує в зоніі сфери цей зоровий образ з усуненими порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом, зі сформованим раніше зоровим образом з порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом, і заміщає його зоровим образом здорового органа або системи з усуненими порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом. Між сукупністю суттєвих ознак корисної моделі і технічним результатом, що досягається, існує такий причинно-наслідковий зв'язок. Ефективність нормалізації функціонального стану біологічних об'єктів підвищується, якщо при здійсненні способу будуть використані в сукупності всі перераховані суттєві ознаки корисної моделі. Спосіб здійснюють таким чином. Порушення в органах і системах виявляють за допомогою матричної і біопольової діагностики при впливові на організм енергії, випромінюваної оператором. Далі оператор згинає одну руку в лікті, розташовує її вертикально, долонею назовні, потім, піддає себе сугестивному впливові для формування на руці зорового образа сфери з трьома обертовими спіралями, що виходять із точки витоку на долоні і входять в точку стоку в зоні ліктя. У точці витоку оператор формує зоровий образ порушень динаміко-фазового стану досліджуваного біологічного об'єкта, усередині сфери оператор формує зоровий образ порушення часу, що продукується біологічним об'єктом. Оператор у процесі сугестивного впливу досліджує виниклі зорові образи, виконуючи іншою рукою рухи (паси) в зоні сфери і виявляючи в цій руці виниклі відчуття (наприклад, холоду, печіння і т.д.). З появою в цій руці виниклих відчуттів оператор відзначає положення руки відносно сфери й у цей момент фіксує виниклий новий зоровий образ, у якому відзначає порушення динаміко-фазового стану і порушення часу, що продукується біологічним об'єктом. Потім оператор знову вводить себе в сугестивний стан, усуває в новому зоровому образі порушення динаміко-фазового стану і порушення часу, що продукується біологічним об'єктом, при цьому одночасно в тій же зоні сфери цією же рукою виконує рухи, що імітують усунення (наприклад, відсікання, розгладження) до зникнення в руці раніше виниклих відчуттів і того зорового образа, що асоціювався з порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом, виносячи в точку стоку негативні мікролептонні частки, трансформуючи спотворюючі фактори, аж до виникнення зорового образа здорового органа або системи з усуненими порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом. Після цього оператор, піддаючи себе сугестивному впливові, з'єднує в зоні сфери цей зоровий образ з усуненими порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом зі сформованим раніше зоровим образом з порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом і заміщає його зоровим образом здорового органа або системи з усуненими порушеннями динаміко-фазового стану і часу, що продукується біологічним об'єктом. Після описаного вище впливу функціональний стан організму в цілому поліпшується, спосіб нормалізації дозволяє організмові справитися з патологією.