Спосіб визначення ризику виникнення автоімунної гемолітичної анемії

Реферат: UA 74304 U UA 74304 U 5 10 15 20 25 30 35 Спосіб належить до галузі медицини, зокрема до імунологічних досліджень в гематології. Автоімунна гемолітична анемія (ΑΙΓΑ) може бути як самостійним захворюванням (ідіопатична), так і ускладненням ряду захворювань (симптоматична). Окрім загальновідомих факторів ризику (інфекції, прийом певних медикаментозних препаратів, наявність гемобластозів, первинних імунодефіцитів тощо), не встановлено ролі еритроцитарних антигенів системи Резус як імуногематологічні маркери ризику цього захворювання для української змішаної популяції. Аналогами запропонованого нами способу є: встановлення наявності ризику виникнення ΑΙΓΑ при хронічній лімфоїдній лейкемії в залежності від стадії захворювання за Binet (частота захворювання складає 2,9 % в стадії А, 10,5 % - на стадіях В і С) [1,2] та встановлення наявності ризику ΑΙΓΑ при агаммаглобулінемії з гіпер-IgM (частота захворювання при цій патології складає 16 %). Недоліком вказаних способів є обмежене застосування в рамках однієї нозології, а не популяції в цілому. Найближчим аналогом запропонованого способу є визначення гомозиготного фенотипу еритроцитів ЕЕ, як маркера схильності до ΑΙΓΑ, позитивна асоціація котрого спостерігається у хворих з ΑΙΓΑ (6,6 %) порівняно з контролем (2,5 %) зі значним відносним ризиком (R=2,756) [4]. Для встановлення вказаного фенотипу еритроцитів застосовуються моноклональні антитіла анти-С Супер та анти-с Супер, ID-картки DiaClon Rh-subgroups + К. Недоліком вищеописаного способу є його обмежене застосування в межах вірменської популяції. Поставлено задачу встановлення певного еритроцитарного антигену системи Резус як маркера ризику ΑΙΓΑ для української змішаної популяції. Поставлена задача вирішується шляхом виявлення зазначеного антигену за допомогою поєднання досліджуваних еритроцитів з W моноклональними тест-реагентами анти-С Супер, котрі містять антитіла (IgM) проти відповідного антигенів на їх поверхні. Використовується в реакції прямої аглютинації на площині. Співвідношення еритроцитів (цільної крові або відмитих) до тест-реагенту повинне становити 1:10. Компоненти ретельно перемішують і, погойдуючи, витримують 3 хв. Позитивний результат: наявність аглютинатів, що швидко зливаються і утворюють більші пластівці аж до великого аглютинату. Негативний результат: осад розбивається у вигляді рівномірного забарвлення рідини. Нами встановлено достовірну асоціацію антигену С з ΑΙΓΑ. Для цього здійснено вивчення w частоти зустрічності еритроцитарного резус-антигену C у хворих на ΑΙΓΑ в порівнянні з популяційним контролем (420 осіб) для оцінки його асоційованості з ΑΙΓΑ (табл. 1). В межах дослідження обстежено 30 хворих з діагнозом ΑΙΓΑ. Ідіопатичні форми складали 22 випадки, симптоматичні, як гемолітичний компонент основного захворювання, спостерігали у 8 осіб. w Антиген C виявлено у 12 (40 %) досліджених осіб: у 6 - з ідіопатичними формами та у 6 - із симптоматичними. Таблиця 1 Досліджувана група Хворі на ΑΙΓΑ Контрольна група 2  Ρ R Загальна кількість обстежених w Кількість C + осіб абс. 12 24 35,38