Спосіб гідрокислотного розриву пласта

Реферат: UA 97295 U UA 97295 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до нафтогазовидобувної промисловості, зокрема до способів гідрокислотного розриву пластів. Відомий спосіб гідравлічного розриву пласта, який оснований на отриманні в пласті системи тріщин за рахунок підвищення тиску на гирлі свердловини і закріплення тріщин закупорюючим агентом - піском [Амиян В.П., Уголев B.C. Физико-химические методы повышения производительности скважин. - М., 1970]. Спосіб гідравлічного розриву пласта включає перевірку приймальності свердловини, закачування пісконосію з піском, витіснення суміші рідини з піском із свердловини в пласт продавлювальною рідиною, закриття насоснокомпресорних труб (НКТ) для зниження тиску до атмосферного. Рідина-пісконосій повинна бути сумісною з пластовими флюїдами, мати здатність утримувати пісок, погано фільтруватися через поверхню тріщин. Утворення нових тріщин або розкриття існуючих можливе при умові, що створений в пласті тиск при нагнітання рідини з поверхні повинен бути більшим від гірського тиску, а для створення нових тріщин - ще й міцності порід. Недоліком зазначеного способу гідравлічного розриву пласта є те, що підвищення тиску для створення тріщин здійснюється без очистки привибійної зони пласта, і як наслідок утворена тріщина може бути орієнтована не в потрібному напрямку. Відомий спосіб підвищення продуктивності нафтових і газових свердловин, у якому перед проведення гідророзриву пласта проводять глибоку кислотну обробку [Патент Росії № 2113616, 2001 р]. Найбільш близьким аналогом за технічною суттю до запропонованого способу є спосіб гідрокислотного розриву пласта, який включає очистку фільтра кислотною ванною з подальшою промивкою, нагнітання в пласт буферної рідини, закачування в пласт розчинів кислот з наступним їх продавлюванням в пласт, дренування свердловини для виведення продуктів реакції, гідророзрив пласта. [Р. Яремійчук, В. Возний Освоєння та дослідження свердловин. - Л., 1994. - С. 423, 429]. Кислотна обробка в поєднанні з гідророзривом дозволяє порушити монолітність привибійної зони пласта і створити штучні тріщини і канали або розкрити і розширити існуючі мікротріщини з утворенням закупорюючих інтервалів у перфораційній ділянці привибійної зони пласта. Кислоти, що застосовують для очищення привибійної зони пласта, мають різну робочу концентрацію в залежності від розчиняючої здатності та швидкості розчинення породи та пластової температури. Головною ознакою при виборі рецептури кислотних складів є хімічний склад породи-колектора. Базовою для всіх кислотних обробок пластів є соляна та фтористоводнева кислоти. Використання 10-15 % розчинів соляної кислоти для обробки не забезпечує ефективного розчинення важкорозчинних компонентів гірської породи. Із-за корозійної активності кислотного розчину нагнітання рідин проводиться по НКТ з підйомом підземного обладнання, що призводить до збільшення витрат на проведення обробки і простою свердловини, під час якого втрачається видобуток нафти і газу. З збільшенням концентрації кислоти її розчинююча здатність збільшується, в той же час швидкість розчинення при концентрації більш ніж 22 % знижується. Це все обумовлює зростання корозійної активності та емульгуючої здатності, а також зростає вірогідність випадіння солей у вигляді осаду при змішуванні її з пластовою водою - все це зменшує ефективність обробки і є недоліками вищезазначеного способу. В основу корисної моделі поставлена задача створити такий спосіб гідрокислотного розриву пласта, у якому завдяки зміні технологічного режиму та якісній зміні реагентів значно зростає ефективність обробки та збільшення припливу нафти та газу. Для вирішення поставленої задачі запропоновано спосіб гідрокислотного розриву пласта, що включає очистку фільтра кислотною ванною з подальшою промивкою, нагнітання в пласт буферної рідини, закачування в пласт кислот з наступним їх продавлюванням в пласт, дренування свердловини, гідророзрив пласта, згідно з корисною моделлю, кислоти мають неактивну форму (соляна, фтористоводнева, азотна, фосфорна). Перед проведенням процесу гідророзриву пласта в інтервалі вторинного розкриття пласта встановлюють кислотну ванну. Кислотна ванна призначена для очистки свердловинного фільтру від забруднюючих і закупорюючих матеріалів. Проведення кислотної ванни перед проведенням процесу гідророзриву пласта обумовлено насамперед тим, що при проведенні робіт по визначенню приймальності пласта відбувається забруднення привибійної зони, матеріалами, що погіршують її проникність. Кислотна ванна складається з кислот в неактивній формі, поверхнево-активної речовини (ПАР) і рідини постачальника вказаних кислот (безводна нафта, або безводний конденсат). Для переведення кислот до активного стану використовують прісну воду та ПАР. Об'єм кислотної ванни залежить від потужності розкритого інтервалу і 1 UA 97295 U 5 10 15 20 діаметру свердловини. Кислотна ванна витримується в інтервалі перфорації на протязі 3-4 годин для проведення реакції кислот з породою та подальшої очистки привибійної зони пласта від привнесених в інтервал компонентів в процесі первинного розкриття пласта. Гідрокислотний розрив пласта можна здійснювати із заповненням утворених тріщин розклинюючим матеріалом або без їх заповнення. Гідрокислотний розрив без заповнення тріщин розклинюючим матеріалом застосовується частіше, це обумовлено достатньою простотою здійснення, в результаті хімічного впливу на породи пласта внаслідок їх неоднорідності, різної величини і направлень тріщин канали мають різноманітне січення. Тому після зняття надлишкового тиску тріщини не змикаються, утворюючи високопроникні канали. Приклад. Для проведення гідрокислотного розриву пласта взята свердловина з наступними параметрами: Вибій - 3000 м; діаметр експлуатаційної колони - 146 мм; колектор - гранулярний з карбонатними включеннями; інтервал перфорації - 2870-2900 м; дебіт нафти - 1 т/доб.; проникність колектора 20 мД; в'язкість нафти 3 МПа·с; пластовий тиск - 29 МПа; перфорація кульова; скін-ефект - позитивний. В процесі первинного розкриття спостерігалась тимчасова втрата циркуляції промивочної рідини, що створювало умови для закріплення та насичення привибійної зони пласта фільтратами глинистого розчину. За таких було проведено гідрокислотний розрив пласта з попередньою кислотною дією на ПЗП. Результати проведення гідрокислотного розриву пласта наведено в таблиці. Таблиця Порівняльна характеристика проведення процесу Процес Гідророзрив пласта Гідрокислотний розрив пласта 25 Проникність, мД до після 20 40 20 100 Дебіт, т/доб. до після 1 10 1 25 Використання кислот в неактивній формі за запропонованим способом дозволить більш активніше розчинити важкорозчинні компоненти гірської породи, це обумовлено розчинюючими властивостями не окремо взятих кислот, а їх комплексу, при цьому значно знижується швидкість корозії підземного обладнання. ФОРМУЛА КОРИСНОЇ МОДЕЛІ 30 35 Спосіб гідрокислотного розриву пласта, що включає очистку фільтра кислотною ванною з подальшою промивкою, нагнітання в пласт буферної рідини, закачування в пласт кислот з наступним їх продавлюванням в пласт, дренування свердловини, гідророзрив пласта, який відрізняється тим, що кислоти (соляна, фтористоводнева, азотна, фосфорна) мають неактивну форму. Комп’ютерна верстка Л. Бурлак Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 2