Спосіб лікування синдрому вегетативної дистонії

Даний винахід відноситься до медицини, а більш конкретно до способу лікування синдрому вегета тивної дистонії і може бути використаний для лікування будь-яких дисфункцій вегетативної нервової системи. Вегетативній нервовій системі належить надзвичайно важлива роль в життєдіяльності організму. Вона координує і регулює роботу всі х органів і систем, підтримує постійність внутрішнього середовища організму (гомеостазу). Ще більш рельєфно виділяється роль вегетативної нервової системи при патології. По даних О.М.Вейна [1] вегетативні порушення мають місце у 80% людей. Однак на цей час не існує загальноприйнятої і розвернутої класифікації вегетативних порушень. Вважається, що вегетативна патологія в якості самостійного захворювання виступає дуже рідко і що вегетативні порушення являються вторинними, виникають на фоні багатьох психічних, неврологічних і соматичних захворювань, що визначає їх синдромальність. Таких симптомів нараховується близько ста [2]. Всі вегетативні порушення в організмі О.М.Вейн [1] рекомендує називати узагальнюючим терміном - синдромом вегетативної дистонії. Увагу авторів цього винаходу привернув факт існування вегетативних порушень у хворих з больовими м'язовими утвореннями. Незважаючи на те, що природа цих утворень до кінця не вивчена і існує термінологічна плутанина, незаперечним являється факт, що ці больові феномени часто супроводжуються вегетативними розладами. В останні роки значно загострився інтерес до патології м'язів в зв'язку з розвитком вчення про остеохондроз і обумовлені ним неврологічні, в тому числі вегетативні порушення. Згідно вертеброгенної концепції з пошкоджених дегенеративно-дистрофічним процесом міжхребцевих дисків, виникають рефлекторні м'язово-тонічні синдроми [3-5]. Це призводить до появи локальних больових затвердінь в м'язах, які Є.С.Заславський рекомендує називати больовими м'язовими синдромами [5]. Запропоновано багато різних термінів для позначення цих утворень: міальгія. міозит, тендоміоз, тригерні пункти, локальні м'язові гіпертонуси, вузолки Ланге, Шаде і інші. По підрахункам Є.С.Заславського [5, 6] в медичній літературі нараховується більше ніж 25 термінів, а згідно даних Дж.Тревелл і Д. Сімонс [7] їх існує більше 90. В останнє десятиріччя широке розповсюдження у клініцистів отримали терміни "міофасціальні тригерні точки", "міофасціальний больовий синдром", "больові м'язові затвердіння," "локальний м'язовий гіпертонус", "міофасціальний тригерний пункт" (МФТП). Останній термін, на думку Г.О.Іванічева [8], є найбільш вдалим, і він пропонує вважати МФТП генератором периферичної детермінантної системи. Найбільш вагомий внесок у ви вчення властивостей больових м'язових утворень, їх походження і клінічну характеристику, в тому числі їх зв'язок з вегетативними порушеннями в організмі, вніс Є.С. Заславський [5, 6]. Частота формування цих м'язових утворень різна в залежності від переваги того чи іншого фактору в конкретному випадку. Так, за його даними у хворих остеохондрозом ці утворення зустрічаються у 81,4%, у хворих з вегета тивно-церебральними розладами - їх часто та становить 49,7%, у випадках вісцерального генезу - 2,5%, травматичного - 3,85%, мікротравматичного - 7,6%. В 20% випадків провокуючого фактору не виявлено. Саме Є.С. Заславським був запропонований спосіб лікування вегетативних дисфункцій, а саме больових м'язових утворень [5], відповідно до якого, у пацієнта виявляють такі больові м'язові утворення шляхом пальпації, маркують їх, а потім застосовують інфільтраційну терапію з 1-2% новокаїном або новокаїн в поєднанні з іншими речовинами: вітаміном В 12, гідрокортизоном - при проведенні лікувальномедикаментозних блокад в місця м'язових затвердінь. У цьому способі перевага надається інфільтрації лікарських речовин в м'язові затвердіння, а не механічній дії на них. Пальпація застосовувалася лише для пошуку таких утворень. Достатньо повно і глибоко вивчили і описали в своїх працях болі м'язово-фасціального походження Дж.Г.Тревелл і Д.Г.Сімонс [7]. Автори акцентують увагу на різний характер міофасціальних тригерних утворень, розподіл їх на активні, латентні, асоціативні, сателітні, первинні і вторинні, вказують на те, що можуть бути шкіряні. сухожильні, фасціальні, рубцеві і зв'язочні, а також дають критерії їх ідентифікації. Активна тригерна точка завжди являється дуже чутливою і, як правило, дає відображений біль (больовий патерн) і часто викликає вегетативні явища в зоні больового патерна. Комбінація больових зон, локалізованих в декількох м'язах, виглядає як складний больовий патерн, і вегетативні порушення в такій ситуації проявляються найбільш яскраво. Згідно способу лікування вегетативних порушень, запропонованому цими авторами [7] і обраному за прототип, спочатку виявляють ділянки з активними больовими утвореннями на всій поверхні тіла пацієнта шляхом пальпації, маркують ці ділянки і проводять курсове лікування шляхом ішемічної компресії, а саме розтягують відповідні м'язи пальцями рук, застосовують після цього холодоагент і вологе тепло, після чого розтягують ці м'язи у протилежний бік. Недоліком цих обох способів лікування синдрому вегетативної дистонії є їх недостатня ефективність, обумовлена тим, що лікування спрямовано, насамперед, на угамування болю і, таким чином, здійснюється тільки у відношенні активних больових утворень, у той час як невиявлені (латентні) утворення вегетативних порушень залишаються поза увагою лікаря і, таким чином, поза межами терапевтичного впливу. В основу винаходу поставлено задачу розробити новий, більш ефективний у порівнянні з існуючим рівнем техніки спосіб лікування синдрому вегетативної дистонії шля хом курсового поступового нарощування інтенсивності ішемічної компресії на усі больові і не больові утворення (далі - "утворення патологічної вегетативної імпульсації" - термін, запропонований авторами, який, на їх думку, є узагальнюючим і охоплює усі больові і не больові утворення), який дозволяє забезпечити нормалізацію тонусу веге тативної нервової системи. Поставлена задача вирішується тим, що в способі лікування синдрому вегетативної дистонії, який включає виявлення ділянок з активними утвореннями паталогічної вегетативної імпульсації на всій поверхні тіла пацієнта шляхом пальпації, маркування цих ділянок і вплив на них шля хом ішемічної компресії, згідно з винаходом, додатково виявляють і маркують ділянки з латентними утвореннями паталогічної вегетативної імпульсації, фіксують анатомічне розташування активних і латентних утворень паталогічної вегетативної імпульсації в картці спостережень, згідно з карткою і з врахуванням функціональної єдності всіх виявлених утворень паталогічної вегетативної імпульсації здійснюють процедуру послідовної ішемічної компресії на всі ці утворення, слідкують за поведінкою окремих утворень паталогічної вегетативної імпульсації та за загальним станом пацієнта і в залежності від цього нарощують інтенсивність ішемічної компресії на утворення паталогічної вегетативної імпульсації з кожною наступною процедурою до повного зникнення симптомів хвороби. Згідно з винаходом тривалість лікування становить переважно від 3 до 12 процедур, кожну з яких проводять один раз на день або через день в залежності від індивідуальних властивостей організму пацієнта. Крім того, згідно з винаходом ішемічну компресію здійснюють переважно за допомогою напівдорогоцінних каменів, таких як, наприклад, гірський кришталь, агат, сердолік, онікс, які мають сфероподібну робочу поверхню. 15-тирічний досвід лікування хворих з вегетативними порушеннями дав змогу авторам цього винаходу виявити нові властивості м'язових утворень. З'ясувалося, що навіть латентні м'язові затвердіння, які не супроводжуються болем і які В.П.Веселовський із співавторами [9] і Я.Ю. Попелянський [3, 4] називали нейроостеофіброзними утвореннями, а їх походження зв'язували з остеохондрозом відповідного відділу хребта, об'єдн уються в єдину функціональну систему. Сумарна імпульсація викликає гемодинамічні порушення і збиває нормальний ритм роботи вегетативної нервової системи людини. Працюючи в умовах пригнічення, вегетативна нервова система неефективно виконує свою регулюючу, контролюючу та адаптивну функції. Функціонування утворень патологічної вегетативної імпульсації (УПВІ) практично уособлює собою появу штучно створеної гангліонарної вегетативної нервової системи, але з патологічними властивостями. Наявність вегетативних розладів в організмі повинно стимулювати думку лікаря про пошуки УПВІ і їх дезактивацію. Саме вони являються винуватцями таких поширених в останній час синдромів, як синдром хронічної втомленості, синдром неспокійних рук і ніг, безсоння, депресії. Такі ж міркування стосуються тих випадків, коли мова йде про залежність самопочуття людини від зміни погоди. Таких людей відносять до метеолабільних, у яких від зміни погодних факторів - барометричного тиску, магнітних коливань, фаз місяцю - значно погіршується стан здоров'я, відмічається біль в кістках, суглоба х, головний біль, сонливість, в'ялість. Все вище сказане має особливу актуальність в дитячому віці, коли м'язовокісткові і суглобові болі носять нестерпний характер. Імпульси з патологічних утворень мають певну спорідненість дії на м'язову систему - попереково-смугову або гладку. Якщо імпульси сприймаються попереково-смуговими волокнами, то формується їх спазм, від спазму наступає їх скорочення, яке супроводжується болем. Формується псевдорадикулярний симптом. Якщо ж ці імпульси охвачують гладку м'язову систему судин - звужується їх діаметр, порушується робота відповідного органу в умовах зменшення його живлення. Функціональні можливості такого органу погіршуються, з'являються симптоми підвищеної зябкості, судоми в м'язах, холод, оніміння в кінцівках, спині. Тобто в залежності від того, куди була спрямована патологічна імпульсація, формуються відповідні симптоми: порушується робота органу зору, слуху, з'являється головний біль, головокружіння, серцебиття, змінюється кров'яний тиск, порушується робота кишечнику, сечового міхура, статеви х органів. Знання вибірковості дії УПВІ в залежності від їх анатомічного розташування дають змогу діагностувати походження тих чи інших симптомів. Якщо патологічна імпульсація із УПВІ вибірково зосереджується на м'язах поперекового або інших відділів хребта, то виникає значний біль в цих відділах, перекошується тулуб, появляється скованість. Біль в хребті виникає в зв'язку з прикріпленням до кісткових елементів хребта хворих м'язів. Якщо при рентгенологічному, чи ще більш інформативному обстеженні методом магніторезонансної томографії (МРТ) діагностують наявність грижі диску, то ставлять показання для оперативного втручання. Між тим всеосяжне комплексне консервативне курсове лікування всіх виявлених (як активних, так і латентних) УПВІ методом ішемічної компресії приводить до одужування хворого. Запропонований спосіб здійснюється наступним чином. Обслідування і лікування хворого починають після ретельного опитування хворого, вивчення анамнезу захворювання. Під час обслідування проводять об'єктивне неврологічне і ортопедичне обстеження. При цьому звертають увагу на об'єм рухів в різних відділах хребту, шиї, попереку, суглобів, а також на статур у, на ходу. Особливу увагу приділяють обмеженню в рухах, якщо вони є, а також зусиллям, які прикладає хворий при виконанні цих рухів. Це проводять для того, щоб провести порівняння в цих діях після проведення сеансу лікування. Верхні відділи тулубу (шийний відділ, грудний спереду і позаду, плечі і передпліччя, голову) обслідують пальпаторно в пошуках УПВІ. Хворий при цьому сидить на стільці, роздягнений по пояс. Після обстеження верхньої половини тулубу кладуть хворого на кушетку, проводять дослідження гнучкості хребту, пружинястого опору його сегментів і локальної болючості. Потім приступають до пальпаторного обстеження м'яких тканин паравертебрально в області гребня клубової кості, сідничних м'язів, крижово-куприкової області і в м'язах стегна, тканинах колінних суглобів з метою виявлення УПВІ. Під час пошуку УПВІ пальпацію здійснюють шляхом використання подушечки великого пальця руки, за допомогою якого проникають у глибину тканин, зміщуючи поверхневі шкіряно-жирові тканини. В залежності від величини цих утворень і глибини їх розміщення, пальпація може бути поверхневою або глибокою. Ділянки з виявленими УПВІ маркують по всій поверхні тіла пацієнта звичайною кульковою ручкою. Паралельно вивчають об'єм пасивних рухів в суглобах нижніх кінцівок. По закінченню досліджень складають уяву про анатомо-топографічне розміщення УПВІ, про що записують в картці спостережень динаміки лікування хворого. Лікування починають з дії на УПВІ в верхній половині тулубу, або нижній. Якщо в анамнезі пацієнта зазначено підвищений тиск або випадки головокружіння. непритомність, то сеанс лікування починають з нижньої половини тулубу, уважно слідкуючи за реакцією організму і самопочуттям хворого. Лікування проводять шляхом ішемічної компресії УПВІ, усилюючи натискування на подушечку великого пальця руки відповідним пальцем другої руки. У дітей обмежуються натискуванням на УПВІ пальцями. У дорослих застосовують напівдорогоцінні камені, до яких відносяться такі мінерали, як гірський кришталь, агат, сердолік, онікс та інші. Робоча поверхня (тобто поверхня, яку вводять в контакт з поверхнею шкіри пацієнта) таких каменів має гладку сфероподібну форму, переважно форму і розміри звичайного качиного яйця, яка є найбільш сприятливою для зручного розташування в руці лікаря. Саме велика ступінь ішемічної компресії, яку можна досягти за допомогою таких мінералів дає змогу досягти е фективного розминання УПВІ і, цим самим, погасити патологічну рефлекторну імпульсацію з них і отримати очікуваний клінічний результат. Якщо в ході лікування УПВІ проявляють велику резистентність в своїй поведінці, а їх активність погано піддається зменшенню, то лікування доповнюють інфільтративним методом дії на ці утворення. Враховуючи підвищену алергізацію населення на різні медикаменти, особливо на новокаїн, лідокаін, бажано використовува ти дистильовану воду для ін'єкцій або 0,85% хлористий натрій. Якщо у пацієнта немає протипоказань, то вводять 0,5% новокаїн с вітаміном В 12 або гідрокортизоном до 1мл на усі точки, або суміш лідокаіна с вітаміном В 12 і гідрокортизоном в одному шприці. У ці утворення можна вводити і інші лікарські речовини, такі як, наприклад, реопірін, вольторен, румалон. В випадках, коли у хворого превалюють ознаки вегетативних порушень надсегментарного рівня, то всі ці утворення незалежно від локалізації демонструють появу саме цих ознак (головний біль, головокружіння, серцебиття, відчуття жаху. тревоги, н удота, утр уднення дихання, тяжкість в шлунку, оніміння в кінцівках, підвищена пітливість, слабкість в тілі і інші). Щоб запобігти надмірної вираженості цих симптомів і не доводити хворого до непритомності, перші 2-3 процедури проводять з великою обережністю, постійно аналізуючи стан хворого, і натискування повинно бути адекватним. По закінченню процедури хворий, як правило, відчуває легкість в тілі, прилив енергії, зменшення артеріального тиску і більшу гн учкість і рухомість в шиї, в попереку, в суглобах. В ході продовження лікування (до 12 процедур, які проводять одну на день чи через день в залежності від індивідуальних особливостей організму пацієнта) поступово зникають загальні симптоми хвороби, нормалізуються порушені функції органів і систем, а УПВІ набувають більше ознак регіонального спрямування. Якщо у хворого мали місце колись або недавно якісь соматичні болі в суглобах, черевній порожнині, кінцівках і вони не були інтенсивними і не запам'яталися хворому, то в ході лікування він може відчути такі симптоми, про які він уже забув. Це часто стосується хронічного болю внизу живота, який трактується як хронічний аднексит, простатит, або хронічний апендицит, коліт, тому що віддача іде по відповідному маршруту. Дуже рідко бувають ситуації, коли ці утворення залишаються умовно пасивними при дії на них на протязі всього курсу лікування 3-12 процедур, але картина вегетативних порушень зникає. Про їх саногенетичну поведінку можна судити тільки по появі болючості при інтенсивній дії на них, зменшенні болючості в процесі лікування і зникнення її в кінці проведеного курсу. Потрібно проявити наполегливість, як лікарю, так і хворому незалежно від того, що в ході лікування можуть бути короткочасні загострення того, чи іншого симптому. Частіше загострення можуть бути до п'ятої процедури. Така залежність між діями на УПВІ і відповідними реакціями організму дає змогу як прогнозувати ефективність лікування, так і навіть діагностувати ті або інші порушення в організмі по їх зникненню. Поступово міняється характер поведінки УПВІ. Зменшуються прояви загальної психовегетативної дії і чіткіше проявляються локальні сегментарні вегетативні симптоми. Якщо якесь із утворень виявилось поза увагою в ході лікування і на нього не оказувалось ішемічної компресії, то через 2-3 процедури воно обов'язково із латентного стану перейде в активний і проявить себе локальними симптомами. Таким чином, кожен представник із цих УПВІ в своїй патологічній імпульсації має певну питому вагу, як сегментарного, так і над сегментарного рівня вегетативних порушень. При цьому ці УПВІ виступають як організована функціональнопатологічна система. Різноманітність вегетативних порушень пояснюється індивідуальними особливостями кожної людини. Тому одинакові по формі, величині і консистенції УПВІ і навіть тотожні по анатомічному розташуванню у людей однакового віку, статі і давності захворювання мають різні клінічні прояви. Нижче наведені приклади здійснення запропонованого способу лікування, а також статистичні данні, зібрані за п'ять років, та їх аналіз. Приклад 1 Випис із картки спостереження хворої Л.І.; 49 років; Рівненська область. Звернулася із скаргами на виражений біль в руках, слабкість, оніміння, набряк тильної поверхні пальців і кистей рук, неможливість зведення пальців в кулак, кульгання і слабкість, біль, оніміння в правій нозі до пальців. Біль і порушення функції плечових суглобів. Біль і скутість в попереку. Біль внизу живота. Судоми в гомілкових м'язах. Холод в ногах. Додатково головні болі, головокружіння, приливи жару, серцебиття, загальна слабкість, втомленість, сонливість, біль між лопатками, шум у вуха х. Хворіє більше 3 років. Неодноразово без успіху лікувалась в неврологічних відділеннях у різних народних цілителів. При обстеженні поверхні тіла виявлені УПВІ в шийному відділі хребта (горизонтальний відділ трапецієвидних м'язів зліва і справа), в м'язах плечей, в плече-променевих м'язах, по внутрішньому краю лопаток, на гребнях клубових кісток справа і зліва, в середніх сідничних м'язах, а також в області великих вертлюгів лівого і правого стегна. Методом помірної ішемічної компресії за допомогою великих пальців, а також вибірково з застосуванням гірського кришталю проведена дія на всі виявлені утворення. Після першої процедури хвора зуміла стиснути пальці в кулак, значно зменшилося оніміння в пальцях рук і правої ноги. Відновились в повному обсязі рухи в плечових суглобах, в попереку. Хвора зуміла твердо стати на праву ногу і через деякий час відновився механізм ходи, легкість в тілі, прилив фізичних сил. Після другої процедури повністю зникло оніміння в пальцях рук, їх набряк, скутість попереку, зник шум у вухах, головний біль, біль між лопатками, внизу живота. Після третьої процедури хвора вже змогла доїти корову, ви тягати з колодязя воду, нормалізувався сон і загальний стан. Зникла картина класичної форми вегето-судинної дистонії, а також парестетичної мєралгії (хвороби Бернгардта - Рота). Приклад 2 Випис із картки спостереження хворої В.П.; 49 років; м. Київ. Скарги на значні болі і скутість в попереку, куприку, сильні болі в лівій нозі і особливо в литці, холод і слабкість в лівій нозі і оніміння в пальцях обох рук і лівої ноги, а також головокружіння, головні болі, відсутність сну, біль внизу живота. переважно зліва. Поставлений діагноз: остеохондроз поперекового відділу хребта. Грижа диску L4-L5 з корінцевим синдромом, підтвердженим рентгенологічне і методом МРТ. Значне звуження спинномозкового каналу в місті випинання грижі. Це дало підстави в Київським інституті нейрохірургії наполегливо пропонувати хворій оперативне втручання. УПВІ виявлені на гребнях клубових кісток справа і зліва, в середніх сідничних м'язах, крижово-куприковій області зліва, а також в верхній третині зовнішньої поверхні лівого стегна, а також в горизонтальних гілках трапецієвидних м'язів і в плечових м'язах. Лікування - після першої процедури значне полегшення, хвора змогла сидіти. спати. Після другої - змогла ходити. Після третьої - зникло оніміння в пальцях ноги. Після десяти процедур повністю нормалізувався стан здоров'я, пацієнтка стала працездатною. Через півроку скарг не було, самопочуття краще, по її словам, ніж до захворювання. При лікуванні застосовувався агат. Приклад 3 Випис із картки спостереження хворої ТА.; 55 років; Інвалід 3гр.; м. Дніпропетровськ. Діагноз: Розповсюджений остеохондроз, спонділолістез L5-S1, дві грижі дисків поперекового відділу, підтверджені рентгенологічне. Хворіє 5 років, всі ці роки безуспішно лікувалася, весь час лікарі наполягали на оперативне втручання. Скарги на час прийому: дуже тяжко стояти, ходити, судоми в литках, простріли з ніг до голови, тяжко встати з ліжку. Болі сильні, які неможливо терпіти. Часті позиви на сечовипускання, закріп. Дуже крутить ноги на зміну погоди, холод в тазостегнових суглобах, набряки щиколоток, холод в р уках і нога х. Головокружіння, загальна слабкість, головний біль в потилиці на протязі 20 років, з-за якого часто просинається, шум, дзвін у вуха х. Огляд: при обстеженні поверхні тіла виявлені великого розміру УПВІ в гребнях клубових кісток з активною віддачею в ноги і низ живота. В крижово-куприковій області також з віддачею в ноги і сечовий міхур. В стегнах виявлені УПВІ по зовнішній поверхні з віддачею в коліна і щиколотки, в трапецієвидних м'язах з оддачею в лобно-орбітальну область, потилицю, в пальці рук. Після першої процедури зменшилася скутість, полегшився загальний стан. Після трьох процедур пацієнтка вже могла багато ходити, зникли судоми, набряки щиколоток, покращилася робота сечового міхура. Після п'ятої процедури - загострення. Тягнучий біль в м'язах нижніх кінцівок, але без судом, слабкість в тілі. Після сьомої процедури повна нормалізація роботи сечового міхура, легкість в тілі, фізична витривалість, стійке тепло в руках і ногах, зникнення головного болю, нормалізувався сон, настрій. Після дев'ятої процедури на зміну погоди декілька годин були не дуже виражені болі в ішіокруральних м'язах ніг. Після дванадцяти процедур - практично здорова. Через рік вважає себе практично здоровою. Вільно пересувається, працює фізично, може носити помірні вантажі. При лікуванні застосовувався сердолік. Приклад 4 Випис із картки спостереження хворої С.Б.; 24 роки; м. Київ. Скарги на постійний біль в попереку, куприку, гр удині, шиї біля десяти років. Постійний холод в р уках, ногах, біль у всі х суглоба х рук і ніг, підвищена пітливість, жахи, серцебиття, нестача повітря, біль голови в лобній частині, біль в животі, кошмарні сни, свербіння і печія в куточках очей, сльозотеча. Втомленість ніг, терпнуть руки і ноги, судоми в литках. На зміну погоди погіршується загальний стан і особливо збільшується біль в кістках рук, ніг і суглобах. На протязі 10 років лікувалася у різних спеціалістів, в тому числі в Медичному інституті УАНМ, отримувала голкотерапію, лазеротерапію, різні медикаменти, постійно користувалася іплікатором Кузнецова. Покращення не відчувала. Діагноз: вегето-судинна дистонія. При огляді виявлені УПВІ в горизонтальних гілках трапецієвидних м'язів, в міжлопаточній області, плечепроменевих м'язах, в гребнях клубових кісток і крижово-куприкової області. Під час ішемічної компресії цих утворень з використанням онікса відмічались короткочасне стиснення у грудя х, важкість дихання, потім зник головний біль, порожевіли шкіряні покрови обличчя, потепліли кінцівки рук і загальне тепло в тілі, з'явилася бадьорість. До п'ятої процедури зникли всі болі, жахи, нормалізувався сон і загальний тонус організму. Навіть при зміні погоди стан не погіршився. Приклад 5 Випис із картки спостереження хворого Олексія; 12 років; м. Київ. Діагноз: вегето-судинна дистонія. Скарги на поганий апетит, постійні головні болі, загальну втомленість, періодичні болі в животі, гомілках, втомленість в ногах, головокружіння, оніміння в руках, н удоту, блідість. При огляді поверхні тіла виявлені значні за розмірами і дуже активні при натискуванні на них УВПІ в горизонтальних гілках трапецієвидних м'язів з віддачею в голову і руки. В міжлопаточних областях УПВІ в перші сеанси не проявляли активності, з третьої процедури - віддача в голову, руки і навіть в ноги. В попереку УПВІ виявлені в середніх сідничних м'язах. Віддача до пальців ніг і оніміння. Після першої процедури з'явився рум'янець на лиці, легкість в тілі, збільшився об'єм рухів в попереку. Активна іррадіація з усіх УПВІ під час проведення четвертої процедури в усі напрямки: голову, р уки, ноги. З'явилося головокружіння і нудота. Після короткочасного відпочинку іррадіація стала значно слабкішою, зникли головокружіння і нудота, нормалізувався фізичний стан. Після сьомої процедури іррадіації практично не було, стан здоров'я нормалізувався. Восьма процедура була контрольною завершуючою. Ішемічну компресію здійснювали пальпаторно. Статистика Авторами зроблено аналіз результатів лікування 155 хворих у віці від 5 до 78 років, 101 жінки і 54 чоловіків. Згідно з основними проявами клініки, вони були розподілені на три групи. Перша група складалася з 17 хворих в віці от 5 до 20 років з характерними симптомами - загальною слабкістю, підвищеною втомленістю, сонливістю, страхами, болями в животі, зниженням апетиту, болем в гомілкових м'язах. Друга гр упа складалася з 88 хворих в віці від 21 до 50 років - превалювали дзвін у вухах, головний біль, біль в орбітах, головокружіння, сухість в роті, біль під ребрами, біль в серці, попереку, суглобах р ук і ніг, їх терпкість, дискомфорт в черевній порожнині. Для третьої групи, яка складалася з 50 хворих у віці від 51 до 78 років. характерними були упертий біль в попереку, скованість рухів, підвищена втомленість, безсоння, холод в кінцівках, підвищений артеріальний тиск. У жінок 2-ої групи крім зазначеної симптоматики у 68 % випадків відмічалось порушення менструальної функції, міжлопаточні болі. В усіх трьох групах мали місце дізурічні порушення і нестабільність стулу. Лікування проводилось зазначеними мінералами по методиці нарощуючої компресії на УПВІ кожен день або через день. Також використовували постізометричну релаксацію відповідних груп м'язів. При впертій резистентності УПВІ в комплекс лікування включали медикаментозні блокади (новокаїн, лідокаін з гідрокортизоном і вітамін В12) безпосередньо в ці утворення. Враховуючи підвищену алергізацію населення до медикаментів і перш за все доновокаїну - використовували дистильовану воду для ін'єкцій, або 0,85% хлористий натрій. На результативність лікування це не відображалося. Курс комплексного лікування становив 3-5-7-10-12 процедур. В результаті значне покращення наступило у 128 хворих (83%), покращення у 22 хворих (14%) і без терапевтичного ефекту було 5 хворих (3%). Загострення деяких симптомів спостерігалося в ході лікування після 2-5 процедур у 12 хворих (13%). Рецидиви захворювання через 2-3 роки були у 18% хворих, через 4-5 роки - у 25% хворих. Рецидиви відрізнялись менш вираженою клінічною симптоматикою і активністю. Превалювали більше локальні ознаки і для їх угамування потрібно було вже менша кількість процедур. Причиною рецидивів частіше за все були травми, психічні і фізичні перевантаження, патобіокліматичні фактори, інтеркурентні захворювання. Таким чином, запропонований спосіб синдрому вегетативної дистонії є більш ефективним у порівнянні з відомими з попереднього рівня техніки. Посилання 1. Вейн A.M. Заболевания вегетативной нервной системы. Москва. "Медицина". 1991г. 2. Еженедельник "Аптека", №5, 07.02.2000г. 3. Попелянский Я.Ю. Шейный остеохондроз. Москва. Медицина. 1966г. 4. Попелянский Я.Ю. Вертеброгенные заболевания нервной системы. Казань. Изд-во КГУ,1981г. 5. Заславский Е.С. Болевые мышечные синдромы в области плечевого пояса, руки и грудной клетки. Новокузнецк. 1982г. 6. Заславский Е.С. Болевые мышечно-тонические и мышечно-дистрофические синдромы (обзор). Клин. Мед. 1976г. 7. Тревелл Дж.Г., Симоне Д.Г. Миофасциальные боли. Москва. "Медицина". 1989г. 8. Иваничев Г.А. Мануальная терапия. Руководство. Атлас. Казань. 1997г. 9. Веселовский В.П., Попелянский А.Я., Романова В.М., Третьяков В.П., Ладыгин А.П.Клиника невральных синдромов остеохондроза позвоночника. Ленинград. 1984г.