Спосіб оцінки ефективності лікування хворих з піопневмотораксом

Реферат: UA 88456 U UA 88456 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, а саме до торакальної хірургії, і може бути використана для оцінки ефективності лікування хворих з піопневмотораксом. Гострий піопневмоторакс є тяжким ускладненням гнійно-деструктивних захворювань легень. Розкриття гнійника в плевральну порожнину викликає розвиток емпієми й колапс легені, що різко ускладнює перебіг основного захворювання. Частота цього ускладнення при абсцесах легені за даними різних авторів складає 30-35% [Бисенков Л.Н. Новые подходы в лечении острых инфекционных деструкции легких / Л.Н.Бисенков, В.И. Попов, А.В.Саламатов // Проблемы реабилитации. - 2000. - №2. - С. 106-110], а летальність 14-20 % [Гостищев В. Инфекции в торакальной хирургии. Руководство для врачей / В. Гостищев. - М.: Медицина, 2004. - 583 с.]. Розвиток спеціалізованої пульмонологічної допомоги хворим, удосконалювання методів антибактеріальної і детоксикаційної терапії не привели до помітного зниження числа хворих гострими інфекційними деструкціями легенів. Даний факт свідчить про те, що в цей час виникла необхідність не тільки в уточненні показань і протипоказань до застосування різних методів лікування піопневмотораксу, але й необхідність оцінки ефективності використаного методу лікування. Відомо, що про місцеві прояви захворювання, які залежать від ефективності використаного методу лікування, надають інформацію рентгенологічні, ультразвукові, бактеріологічні й біохімічні дослідження плеврального ексудату [Гнойные заболевания лёгких и плевры / под ред. В.В. Бойко, А.К. Флорикяна. - Харьков: Прапор, 2007. - 356 с]. Даний спосіб оцінки ефективності лікування хворих з піопневмотораксом є найближчим аналогом до того, що заявляється. Результати досліджень місцевих проявів піопневмотораксу є важливими прогностичними факторами, однак вони відображають тільки динаміку локальних змін, не даючи картини загальної реакції організму на проведене лікування. В основу корисної моделі поставлено задачу підвищення точності оцінки ефективності лікування хворих з піопневмотораксом шляхом одержання додаткового результату загальної реакції організму на проведене лікування. Задача вирішується тим, що у відомому способі оцінки ефективності лікування хворих з піопневмотораксом, що включає рентгенологічні, ультразвукові, бактеріологічні й біохімічні дослідження біологічної рідини, згідно з корисною моделлю, хворому додатково протягом семи діб після лікування моніторують концентрацію цитокіну IL- 6 у крові і при достовірному зниженні її референтного значення в порівнянні з показниками цього цитокіну в першу добу після оперативного втручання, лікування оцінюють як ефективне. Технічний ефект корисної моделі, а саме підвищення точності оцінки ефективності лікування хворих з піопневмотораксом, обумовлений синергізмом етапів способу - одержання прогностичних факторів, що відображають динаміку локальних змін, з одночасним одержанням результату загальної реакції організму на проведене лікування. Спосіб виконують наступним чином: хворому з піопневмотораксом виконують рентгенологічне, ультразвукове, бактеріологічне і біохімічне дослідження, додатково на протязі семи діб після лікування моніторують концентрацію цитокіну IL-6 в крові. При достовірному зниженні референтного значення концентрації IL-6 у порівнянні з показниками цього цитокіну у першу добу після оперативного втручання, лікування оцінюють як ефективне. Теоретичною передумовою способу стала та обставина, що тільки оцінка стану місцевих і загальних змін дає повну картину реакції організму на проведене лікування. Ефективність способу доведена експериментально: розглядалися два оперативних втручання, які використовують в лікуванні піопневмотораксу - ендовідеохірургічне дренування і закрите дренування плевральної порожнини. Була доведена перевага ендовідеохірургічного дренування в порівнянні із закритим дренуванням плевральної порожнини за клінічними показниками. У дослідженні брали участь хворі двох груп: група хворих, яким виконували торакоскопічну санацію плевральної порожнини (основна група І) і група хворих, лікування яких проводилося з використанням закритого дренування (група порівняння II). Так, повне видужання було відзначено в 7 (25,9 %) хворих, клінічне видужання було в 17 (74,1 %) хворих групи, яким виконали торакоскопічну санацію плевральної порожнини (основна група), а в групі хворих, лікування яких проводилося з використанням закритого дренування (група порівняння) - в 10 (13,7%) і 18 (24,7%) пацієнтів, відповідно. При цьому значно зменшилася частота ускладнень дренування. З 49 ускладнень, пов'язаних із дренуванням плевральної порожнини: 8 (29,6%) у хворих в основній групі й 41 (56,2%) у хворих у групі порівняння. Зазначені ускладнення пов'язані з неконтрольованістю постановки дренажної трубки із внутрішньої сторони гемітораксу при традиційному дренуванні. Показники середнього терміну розправлення легені, досягнутого за допомогою дренування, нижче при відеоторакоскопічному втручанні - 14,1±6,4 доби, у той 1 UA 88456 U 5 10 15 час як при закритому дренуванні - 16,7±5,7 доби. Крім того, у групі хворих, в лікуванні яких застосовувалося закрите дренування, зафіксовано 5 летальних виходів, у той час як серед хворих, яких лікували за допомогою мініінвазивного методу, летальних виходів не було. Проведений порівняльний аналіз довів, що дренування при відеоторакоскопічній санації за ефективністю значно перевершує традиційне дренування. Відеоторакоскопія дозволяє оглянути плевральну порожнину, розділити зрощення, виконати декортикацію. При цьому вона об'єднує у собі риси радикальності й малотравматичності. Виконане в максимально ранній термін торакоскопічне втручання значно поліпшує результати лікування й прогноз захворювання. Ефективність клінічних результатів була доведена імунологічними дослідженнями. Було встановлено, що після адекватного дренування у хворих як І, так і II груп відзначений зріст кількості імунокомпетентних клітин у периферичній крові на сьому добу після оперативного лікування піопневмотораксу з паралельним зниженням загального лейкоцитозу. Подібна картина виявлена відносно гуморальних факторів імунітету: у більшості пацієнтів, оперативне лікування яких було адекватним і достатнім, відзначалося підвищення інтенсивності гуморальної складової імунної відповіді у вигляді підвищення рівня імуноглобулінів у крові (табл. 1). Таблиця 1 Деякі імунологічні показники у хворих піопневмотораксом у процесі лікування. Показник Лейкоцити абс. Лімфоцити % IgA, г/л IgG, г/л IgM, г/л 20 25 30 І група (основна) При 7-а доба надходженні лікування 13,6±3,27 10,7±1,66 16,0±2,65 19,3±3,16 2,0±1,6 3,3±3,7 12,4±5,0 15,7±5,0 1,9±1,5 1,9±2,4 Р1 р