Спосіб лікування хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки в сполученні з ішемічною хворобою серця

Реферат: Спосіб лікування хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки в сполученні з ішемічною хворобою серця шляхом загальноприйнятої терапії. Додаткового вводять тівортіну аспартат. UA 69672 U (12) UA 69672 U UA 69672 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до галузі медицини, а саме до внутрішніх хвороб. Актуальність предмету корисної моделі пов'язана зі значним поширенням за останні десятиріччя в Україні серцево-судинних захворювань, серед яких перше місце займає ішемічна хвороба серця (ІХС), у тому числі одна з її клінічних форм - стабільна стенокардія напруги, що є основною причиною інвалідизації й смертності хворих. Стенокардію провокує невідповідність між потребою міокарда в кисні та його постачанням. У пацієнтів з наявністю атеросклеротичного процесу ендотелій є одним з найбільш важливих регуляторів тонусу вінцевих артерій, Зміни функцій ендотелію відбуваються не лише при розвитку серцево-судинних захворювань, а й при патології системи травлення. Порушення ендотелійзалежної вазодилятації може бути пов'язане з первинним дефектом L-аргінінового шляху синтезу оксиду азоту (NO). Збільшення Lаргінінозалежної продукції NO покращує функцію ендотелію. NО відіграє важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної, нервової й ендокринної систем, бере участь у тканинному диханні, взаємодії нейтрофілів і макроергів, експресії генів, ремоделюванні судинної стінки тощо. Його дефіцит або надлишок провокує розвиток захворювань. Порушення функцій ендотелію частіше є генералізованим, дифузним процесом, який погіршує функціональні й, особливо, протективні властивості слизової оболонки шлунково-кишкового тракту. Вплив факторів агресії на слизову дванадцятипалої кишки (ДПК) потенціюється недостатністю факторів захисту за рахунок порушення ендотеліальної функції, у зв'язку з чим погіршується мікроциркуляція, активується викид вазоконстрикторів, зменшується продукція вазодилататорів, особливо NO. Усе це в сукупності стає незалежним фактором ульцерогенезу. Крім того, хелікобактер пілорі (HP) індукує викид тучними клітинами ендотеліну-1 (ЕТ-1), який стає потужним ульцерогенним фактором. Отже, порушення ендотеліальної функції відіграє важливу роль у розвитку пептичної виразки (ПВ) ДПК й ІХС. Тому розробка способів лікування хворих з такою коморбідною патологією важлива для клінічної практики. Існує спосіб лікування хворих на ПВ ДПК в сполученні з ІХС шляхом застосування антисекреторних препаратів [Гоженко А.И. Роль оксида азота в регуляции микроциркуляции и агрегантного состояния крови / А.И. Гоженко, С.Г. Котюжинская, А.И. Котюжинский // Укр. мед. альманах. - 2000. - № 1. -С. 13-17]. Але застосування антисекреторних препаратів не сприяє зниженню рівня перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), яке пригнічує проліферативні процеси, є однією з причин зниження регенераторних можливостей слизової оболонки гастродуоденальної зони, провокує розвиток запального й деструктивного процесів у слизовій ДПК. Відомий також спосіб лікування хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС, який включає застосування антиоксидантів у комплексній терапії таких пацієнтів, що зменшують накопичення продуктів ПОЛ у тканинах [Горбань І.М. Популяційні аспекти серцево-судинних захворювань у дорослого населення України /І.М.Горбань, I.П.Смірнова // Український кардіологічний журнал. 2006. - Спеціальний випуск. - С 44-48]. Однак при використанні й даного способу теж не забезпечується належного пригнічення процесів ПОЛ і тому він потребує подальшого удосконалення. У зв'язку з цим був запропонований спосіб лікування хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС, який передбачає загальноприйняту терапію, що відповідає діючим протоколам лікування захворювань травної й серцево-судинної систем [Маастрихтська угода III (2005), Накази Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України № 271 (2005) і № 436 (2006), рекомендації Європейського товариства кардіологів (2007, 2009)]. Цей спосіб є найбільш ефективним з існуючих і тому вибраний як найближчий аналог. Недоліками найближчого аналога є, те, що при його використанні в низці випадків зберігаються помірновиражені ознаки астено-невротичного, абдомінального больового й диспепсичного синдромів, що свідчить про наявність неповної клінічної ремісії. До того ж, він не враховує наявність у хворих порушень балансу систем ПОЛ - антиоксидантна система, а тому не рекомендує призначення препаратів, які позитивно впливають на нормалізацію вказаних зсувів, що мають місце при даній коморбідній патології. В основу корисної моделі поставлено задачу - підвищення ефективності існуючого способу лікування хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС, зокрема нормалізація вмісту ЕТ-1 і показників систем ПОЛ, а також зменшення ймовірності розвитку в подальшому рецидивів захворювання. Вказана задача вирішується шляхом додаткового до загальноприйнятої терапії, що відповідає діючим протоколам, лікування захворювань травної й серцево-судинної систем, введення хворим на ПВ ДПК у сполученні з ІХС препарату тівортіну аспартату. Тівортіну аспартат має антигіпоксичну, мембраностабілізуючу, цитопротекторну, антиоксидантну, антирадикальну й дезінтоксикаційну активність та є субстратом для NOсинтази - ферменту, що каталізує синтез NO в ендотеліоцитах. Тівортіну аспартат 1 UA 69672 U 5 10 15 20 25 30 зареєстрований в Україні й дозволений для клінічного застосування (реєстраційне посвідчення № UA/8954/01/01). Наша пропозиція щодо додаткового введення хворим на ПВ ДПК у сполученні з ІХС тівортіну аспартату базується на вперше встановленій досвідним шляхом авторами корисної моделі закономірності, яка полягає в прояві позитивних рис фармакологічної дії тівортіну аспартату в плані нормалізації в плазмі крові пацієнтів з цією коморбідною патологією вмісту ЕТ-1 і N0, а в клінічному плані сприяє досягненню тривалої повноцінної ремісії захворювання. Заявлений спосіб здійснюють таким чином. Після встановлення пацієнтам діагнозу ПВ ДПК у сполученні з ІХС їм призначають загальноприйняту для кожної з нозологій терапію в середньотерапевтичних дозах і додатково вводять тівортіну аспартат внутрішньовенно крапельно в добовій дозі 100 мл розчину, що містить 20 ммоль (4,2 г) аргініну гідрохлориду через день, п'ять крапельниць на курс лікування. Для підтвердження ефективності заявленого способу лікування було обстежено дві групи хворих із встановленим діагнозом ПВ ДПК у сполученні з ІХС: основна група (69 осіб), яка отримувала лікування за допомогою заявленого способу (загальноприйнята терапія ПВ ДПК й ІХС + тівортіну аспартат) і група зіставлення (51 особа), що отримувала лікування згідно найближчого аналогу, тобто тільки загальноприйняту терапію ПВ ДПК й ІХС. Обидві групи обстежених пацієнтів були рандомізовані за статтю й віком, а також клінічним перебігом сполученої патології. Діагноз ПВ ДПК встановлювали згідно з критеріями Маастрихтського Консенсусу III (2005) і Наказу МОЗ України № 271 (2005), ІХС - Наказу МОЗ України № 436 (2006) і рекомендацій Європейського товариства кардіологів (2007, 2009) на підставі скарг, анамнезу, фізикального, лабораторного й інструментального обстеження. Вміст ЕТ-1 і стабільних метаболітів NO - нітрит-аніонів (NO2), нітрат-аніонів (NO3 ) та їх сумарної кількості (NOx) досліджували в плазмі крові пацієнтів з коморбідною патологією при їх вступі до стаціонару й при виписці з нього, тобто до й після лікування. Обстеження пацієнтів з ПВ ДПК у сполученні з ІХС, які були під наглядом, у динаміці дозволило встановити позитивний вплив заявленого способу лікування на вивчаючі лабораторні показники. Так, до початку проведення лікування у хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС були виявлені однотипові зсуви концентрації ЕТ-1 у крові як в основній групі, так і в групі зіставлення (табл. 1). Таблиця 1 35 40 45 Вміст ЕТ-1 у крові хворих на ПВ ДПК у сполученні з ІХС до й після лікування (М±m) Групи обстежених хворих Ρ1 Показник Норма основна(n=69) зіставлення (n=51) ЕТ-1, пг/мл 9,51±0,71*** 9,59±0,73*** >0,1 6,56±0,58 6,70±0,52 7,68±0,64*