Застосування інгібіторів продукування і/або дії інтерлейкіну 18 для приготування лікарського засобу для пригнічення метастазів пухлин

Даний винахід відноситься до метастазів пухлини і засобів для їх придушення. Більш конкретно, даний винахід відноситься до профілактики метастазів пухлини шляхом придушення продукування і/або дії інтерлейкіну-18 (IL-18, або ІЛ-18). Адгезія циркулюючих ракових клітин на ендотелії капілярів є вирішальною стадією виникнення метастазів [1, 2]. Молекула-1 адгезії на клітинах судин (VCAM-1, або М-1АСК), представник суперсімейства імуноглобулінів, опосередковує адгезію гематопоетичних клітин і активованих лейкоцитів на прозапалювальних ендотеліальних клітинах, що активуються цитокіном [3-5]. Однак адгезивна функція М1АСК може бути привласнена тваринам і людським раковим клітинам для посилення експериментального поширення метастазів [6]. Наприклад, ІЛ-1β і ФНП-α, як відомо, посилюють метастази клітин меланоми, що експресують VL A-4, в тканини легенів за допомогою механізму, який включає активацію експресії М-1АСК ендотеліальними клітинами [7-9]. Було також показано, що ІЛ-1 і ФНП-α значно сприяють колонізації печінки клітинами В16М як у нормальних мишей, так і у мишей, що отримували ліпополісахариди [7, 8, 10-20]. Крім того, активація клітин синусоїдального ендотелію печінки (HSE, або СЕП), що опосередковується манозними рецепторами, включає аутокринну, що опосередковується ІЛ-1β експресію М-1АСК клітинами СЕП, що приводить до підвищеної адгезії клітин В16М і метастазам [21]. Було також показано, що активовані ІЛ-1β клітини СЕП виділяють VLA-4стимулюючі фактори, які посилюють адгезію В16М на клітинах СЕП [11]. Таким чином, ІЛ-1β індукує експресію М-1 АСК і виділення стимулюючого VLA-4 фактора клітинами СЕП, що додає їм здатність створювати прометастазне мікрооточення для деяких інтрасинусоїдально експресуючих VLA-4 ракових клітин, що затрималися. Однак блокування ІЛ-1β і ФНП-α приводить тільки до часткового усунення метастазів, показуючи, що в цьому також беруть участь і інші фактори, або що компенсують їх відсутність, або діючі альтернативними метаболічними шляхами. Крім того, більшість метастазуючих ракових клітин і тканин-мішеней не здатні продукувати ці прозапалювальні цитокіни. Більше того, концентрація лігандів ендотоксинових або манозних рецепторів звичайно підвищується недостатньо для того, щоб спричинити виділення прозапалювального цитокіну. У результаті численні медіатори, які викликають активацію М-1АСК, і їх участь під час проходу ракових клітин по капілярах все ще не повністю з'ясовані. ІЛ-18 (що індукує IFNγ (або γ-ΙΦΗ) фактор) є новим цитокіном, який має спільні структурні ознаки з сімейством білків ІЛ-1 [22] і спільні функціональні властивості з ІЛ-12 [23]. Повідомлялося, що продукування ІЛ18 куппферовськими клітинами активує опосередковані як ФНП-α так і FAS лігандами гепатотоксичні метаболічні шляхи при поразці печінки, що викликається ендотоксинами [24)]. Зовсім недавно було виявлено, що ІЛ-18 також володіє прозапалювальними властивостями за допомогою прямої стимуляції експресії гена і синтезу ФНП-α з CD3+/CD4+ і природних клітин-кілерів з подальшим продукуванням ІЛ-1β і ІЛ-8 з популяції CD14+, тим самим виявляючи несподіване центральне положення ІЛ-18 в ієрархії цитокінів [25]. Однак його можлива роль в метастазуванні рака ще не була з'ясована. Зв'язуючий інтерлейкін-18 білок (IL-18BP, або ІЛ-18СБ) був виділений з сечі і очищений хроматографією на намистинах з ІЛ-18, секвенований, клонований і експресований в клітинах COS7. ІЛ-18СБ усував індукцію інтерферону-γ (ΙΦΗ-γ) ІЛ-18, ІЛ-8 і активацію NF-κΒ in vitro. Введення ІЛ-18СБ мишам припиняло циркуляцію ΙΦΗ-γ після ЛПС. Таким чином, ІЛ-18СБ функціонує як інгібітор ранньої Тh1 цитокінової відповіді. ІЛ-18СБ, в основному, експресується в селезінці, належить до суперсімейства імуноглобулінів і володіє обмеженою гомологією до рецептору ІЛ-1 тип у II. Його ген локалізований на людській хромосомі 11q13, але не виявлене екзону, що кодує трансмембранний домен, в 8,3кb геномній послідовності. Деякі поксвіруси кодують передбачувані високогомологічні ІЛ-18СБ білки, що наводить на думку про те, що вірусні продукти можуть ослабляти ІЛ-18 і заважати цитотоксичній Т-клітинній відповіді [28 і WO 99/09063]. Як більш детально описано в WO 99/09063, ІЛ-18СБ і мутеїни, злиті білки, функціональні похідні, активні фракції або циклічно пермутовані похідні і їх суміші здатні до скріплення з ІЛ-18 і/або здатні до модулювання активності ІЛ-18, і/або здатні до блокування активності ІЛ-18. Даний винахід представляє застосування інгібіторів продукування і/або дії ІЛ-18 при виготовленні медикаментів для придушення метастазів пухлини. Інгібіторами продукування ІЛ-18 є, наприклад, інгібітори каспази-1. Інгібітори дії ІЛ-18 вибираються з антитіл до ІЛ-18, антитіл до будь-якої з субодиниць рецепторів ІЛ-18, інгібіторів сигнальних шляхів рецепторів ІЛ-18, антагоністів ІЛ-18, які конкурують з ІЛ-18 і блокують рецептори ІЛ-18, і ІЛ-18СБ, мутеїнів, злитих білків, функціональних похідних, активних фракцій або циклічно пермутованих похідних, які зв'язують ІЛ-18. Переважно, інгібітори, що використовуються є ІЛ-18СБ або мутеїном, злитим білком, функціональним похідним, активною фракцією або циклічно пермутованим похідним, яке володіє тією ж активністю, що і ІЛ18СБ. Даним винаходом представлені також фармацевтичні композиції для придушення вироблення ІЛ-18 і/або дії на придушення метастазів пухлини. Іншим шляхом придушення продукування ІЛ-18 і/або дії на придушення метастазів пухлини є введення в організм вектора експресії, що містить послідовність, що кодує інгібітор продукування ІЛ-18 і/або дії, такого як ІЛ-18СБ. Фіг.1. Експериментальна колонізація печінки після внутрішньоселезінкової ін'єкції клітин В16М мишам дикого типу, ІЛ-1β-/- і ІПФ-/- (ІСЕ-/-). Печінку видаляли на 10 день після ін'єкції клітин В16М і фіксували в фосфа тно-буферному фізіологічному розчині з 10% формальдегіду. Майже всі експериментальні метастази (чорні меланотинові вузлики) усувалися з печінки ІЛ-1β-/- і ІПФ-/- мишей. Фіг.2. Дія безповоротного інгібітору ІПФ і антимишачих антитіл до ІЛ-18 на адгезію клітин В16М на клітинах СЕП, і продукування ІЛ-1β і ФНП-α необробленими і обробленими В16М-КС (В16М-СМ) клітинами СЕП. Культивовані клітини СЕП інкубували в присутності В16М-КС протягом 10 годин. При деяких експериментах, як необроблені, так оброблені клітини СЕП піддавали дії 10мкМ ІПФі або 10мкг/мл антимишачих антитіл до ІЛ 18 перед В16М-КС. Процент клітин В16М адгезованих на СЕП субстрат розраховували як відносне значення по відношенню до первинного числа доданих клітин. Крім того, супернатанти культури відбирали перед адгезією для визначення концентрації ІЛ-1β і ΦΗΠ-α за допомогою ТИФА (ELISA). Дані являють собою середнє значення ±CO по чотирьох окремих експериментах, кожний в шести повторностях (n=24). Збільшення адгезії клітин В16М на СЕП, обробленій В16М-КС, і продукування ІЛ-1β або ΦΗΠ-α по відношенню до необроблених СЕП (*Р