Спосіб визначення b2-мікроглобуліну як прогностичного фактора при хронічному лімфолейкозі

Реферат: Спосіб визначення 2-мікроглобуліну як прогностичного фактора при хронічному лімфолейкозі передбачає дослідження крові. Визначають рівень 2-МГ в сироватці крові до початку лікування та після завершення хіміотерапії, і при відсутності нормалізації вмісту 2-МГ у сироватці крові після завершення лікування прогнозують подальше прогресування захворювання в найближчі терміни, а зниження вмісту 2-МГ до нормальних значень (0,48 до 3,5 мг/л), як правило, відповідає наявності досягнутої ремісії. UA 77425 U (12) UA 77425 U UA 77425 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Корисна модель що заявляється, належить до медицини, а саме: онкогематології, і може використовуватись як прогностичний фактор при хронічному лімфолейкозі. В останні роки в усьому світі спостерігається ріст захворювань системи крові, в тому числі і В-клітинного хронічного лімфолейкозу (В-ХЛЛ). В-ХЛЛ - гетерогенна група пухлинних захворювань, що розвиваються в кістковому мозку з лімфоїдних клітин, які зберігають властивості диференціювання до зрілих форм. Зниження чутливості клітин до запуску програми фізіологічної загибелі (апоптозу) призводить до злоякісного збільшення як їх маси, так і тривалості життя. Аналіз літератури свідчить, що немає єдиної думки про лікувальну тактику та характер перебігу В-ХЛЛ у кожному окремому випадку. Не розроблені до кінця критерії прогнозу та оцінки ефективності лікування, що дозволило би вибрати оптимальну тактику хіміотерапії (XT) для окремого хворого, передбачити відповідь на неї та визначити терміни її припинення або відновлення [1, 2, 4, 8]. За даними літератури, з метою контролювання та прогнозування перебігу різних лімфопроліферативних захворювань, в тому числі і В-ХЛЛ, все частіше використовується онкомаркер 2-мікроглобулін (2-МГ) [10]. Метою нашого дослідження було визначення рівня  2МГ у сироватці крові хворих на В-ХЛЛ для оцінки активності лейкемічного процесу, прогнозування перебігу та моніторингу ефективності лікування. 2-МГ - низькомолекулярний білок з відносною молекулярною масою 11800 дальтон, який знаходиться на поверхні антигенів ядер клітин як легкий ланцюг антигену головного комплексу гістосумісності (HLA). До 98 % (2-МГ в рідинах організму знаходиться у вільній, не пов'язаній з HLA, формі і тільки 2 % його зв'язано з молекулою HLA [9, 11]. Розміри молекули цього білка невеликі (радіус Стокса 16 Å) і при електрофорезі він мігрує в область 2-2 глобулінів (відки і назва (2-мікроглобулін) [1]. Головним чином цей поліпептид виявляється в моно- та поліядерних лейкоцитах і лімфоцитах, його рівень в крові відображає клітинний оборот та проліферацію лімфоцитів, в яких він представлений в великій кількості [3, 7]. Біосинтез 2-МГ здійснюється практично всіма клітинами організму, однак найбільш високу здатність мають лімфоцити (до 50 %) та пухлинні клітини (6, 10, 13). У здорової людини швидкість синтезу 2-МГ складає в середньому 0,13 мг/год./кг (0,11-0,18 мг/год./кг), а це 100-150 мг на добу або 0,8-3,0 мг/л. Біологічна роль 2-МГ полягає в регуляції імунологічних реакцій організму [2, 3]. Найбільш близьким до способу, що заявляється, вибраний як прототип (5), є спосіб оцінки ефективності лікування хронічних лімфолейкозів, що передбачає дослідження крові, аналіз клінічних та гематологічних показників. Недоліком цього способу є те, що він не дозволяє отримати достовірні дані про ефективність лікування, потребує ряд додаткових досліджень. В основу корисної моделі поставлено задачу дослідити рівень 2-МГ у сироватці крові, який є незалежним маркером злоякісності перебігу та швидкості прогресування хронічного лімфолейкозу і дозволяє встановити групи ризику. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, який передбачає дослідження крові, згідно з корисною моделлю, в сироватці крові визначають рівень 2-МГ до початку лікування та після завершення хіміотерапії, і при відсутності нормалізації вмісту 2-МГ у сироватці крові після завершення лікування прогнозують подальше прогресування захворювання в найближчі терміни, а зниження вмісту 2-МГ до нормальних значень (0,48 до 3,5 мг/л), як правило, відповідає наявності досягнутої ремісії. Спосіб здійснюється наступним чином. Обстежено 87 пацієнтів з В-клітинним хронічним лімфолейкозом у віці від 30 до 78 років (54 чоловіка та 33 жінки). Проведено аналіз клінічних та гематологічних показників, визначено рівень 2-МГ у сироватці крові методом РІА до початку лікування та після завершення хіміотерапії. Всі хворі перебували на лікуванні в гематологічному відділенні № 1 КМКЛ № 9, яке є клінічною базою відділення захворювань системи крові ДУ "Інститут гематології та трансфузіології НАМН України". Розподіл хворих за віком і статтю представлено у таблиці № 1 1 UA 77425 U Таблиця 1 Розподіл хворих на В-ХЛЛ за віком і статтю Вік хворих Кількість хворих Жінки n=33 Чоловіки n=54 Всього n=87 5 10 15 30-39 років Абс. 1 5 6 % 1,5 5,7 6,9 40-49 років Абс. 7 11 18 50-59 років Абс. 8 24 32 % 8,0 12,6 20,7 % 9,2 27,6 36,8 60-69 років Абс. 15 10 25 % 17,3 11,5 28,7 70 і більше років Абс. % 2 2,3 4 4,6 6 6,9 2-МГ визначався методом радіоімунологічного аналізу (РІА) в радіологічному відділенні КМКЛ № 14, яке розташоване на базі кафедри радіології та радіаційної медицини НМУ імені О.О. Богомольця. Радіоімунологічне дослідження 2-МГ належить до конкурентних видів аналізу. Зразки, що досліджувалися, контрольні та калібрувальні проби проходили інкубацію з 125 меткою І-2-МГ в пробірках, вкритих моноклональними антитілами. Потім видалявся вміст 125 пробірок та вимірювалась пов'язана активність І. Концентрацію Р2-МГ, зворотно пропорційну зв'язаній активності, визначали методом інтерполяції по калібрувальній кривій [1, 4]. Набір для визначення 2-МГ в сироватці крові у хворих на В-ХЛЛ методом РІА дозволяє виявити концентрацію цього білка в діапазоні від 0,48 до 52,0 мг/л. В радіологічному відділенні КМКЛ № 14 було виявлене співпадіння норми, яка дається в інструкції до набору (0,48 до 3,5 мг/л) до показників 2-МГ у здорових 16 добровольців, у яких показники були від 1,4 до 2,5 мг/л. Пацієнти з В-ХЛЛ, що увійшли у дослідження, були розподілені на групи в залежності від термінів захворювання з моменту встановлення діагнозу (табл. 2). Встановлено, що найбільша кількість хворих на В-ХЛЛ мала тривалість захворювання 3-5 років. Таблиця 2 Розподіл хворих на В-ХЛЛ в залежності від термінів захворювання на момент дослідження Кількість хворих Давнина захворювання чоловіків Абс. % До 1 року 2 1-3 роки 11 3-5 років 27 5-7 років 9 7 та більше 5 Всього: n=87 54 20 25 жінок Абс. 2,3 12,7 31,0 10,4 5,7 62,1 % 3 8 16 6 33 3,4 9,2 18,4 6,9 37,9 Клінічні прояви В-ХЛЛ стадіювали (А-С) за класифікацією Binet (1981). До стадії А відносили 9 пацієнтів з рівнем гемоглобіну 100 г/л, тромбоцитів 100×10 /л; з зонами ураження (шийні, аксилярні, пахові лімфатичні вузли, селезінка, печінка)