Спосіб боротьби з захворюванням аскосферозом у бджолиній сім’ї

Винахід відноситься до бджільництва і застосовується для боротьби з аскосферозом. Аскосфероз вважається хворобою №1. Він приносить важкі збитки бджільництву. Поширилась ця хвороба за останні 15 років. Збудник є сапрофіт, тому він добре прижився в довкіллі. Цей вид старший за бджіл. Тому патологія, викликана ним, дуже важко піддається лікуванню і проблема ця не може бути вирішена з використанням медикаментів, а з них відомі: ністатін, аскоцин, унісан та інші. Для рішення проблеми повинна бути досягнута перманентна дія, що виліковує і захищає бджолину сім'ю від захворювання. Відомий спосіб боротьби з аскосферозом це уникнення контакту бджіл з підлогою, куди падають збудники хвороби, щоб не заносити їх в розплідне гніздо, що досягнуто створенням підрамкового простору висотаю, який досягається порожньою підставкою під вулик (Хмара П.Я. Перебіг аскосферозу та оздоровлення бджолосімей // Пасіка. - 1995. - №12. - С.8). Завдання, на яке направлено винахід - є створення способу боротьби з захворюванням аскосферозом у бджолиній сім'ї, який дає змогу уникнути контакту бджіл з підлогою, де знаходяться збудники хвороби у смітті і створити оптимальні мікрокліматичні умови для відкритого розплоду, чим забезпечити достатню його стійкість проти агресії збудника. Це досягається шляхом закріплення волокнистого матеріалу по периметру підлоги і не нижніх планках рамок, а також створення додаткового утеплення й обмеження термоїзолюючим матеріалом. Відомо, що зниження температури до 22°C на протязі 20 годин з наступним різким підвищенням до 30 35°C веде до захворювання личинок бджіл (Faucon, I.P. L ascospherose Sante / Abulle, 1991. - T.121. - 27, 28, 33, 34). Тож уникнення контакту бджіл з підлогою досягається закріпленням волокнистого матеріалу по периметру підлоги (малюнок, позиція 1) та на нижніх планках рамок (фіг., позиція 2), в тому разі коли підрамковий простір достатній для переходу бджоли із рамки на підлогу, а коли підрамковий простір близько 10см або більше бджоли з рамок не переходять на підлогу, на рамках синтопон не потрібний. Для створення оптимального мікроклімату личинкам роблять додаткове утеплення відкритого розплоду в центрі гнізда, обмежуючи його термоізолюючим матеріалом - поліетиленовою плівкою (малюнок, позиція 3) для досягнення температури 34,5 - 35°C. При цій температурі личинки більш стійкі до вражання збудником. Приклад. З лікувальною чи профілактичною метою у вулику, спорожненому від стільників та бджіл, по периметру дна з допомогою кнопок або малих цвяхів закріплюють пласт синтопону перерізом близько 20 ´ 6мм. Для того, щоб бджола, що випадково попала на підлогу, змогла вийти з вулика в передній стінці його біля підлоги (дна) роблять отвори близько 18 - 20мм. В нього вставляють трубку відповідного перерізу, довжиною 60-70мм, в кінці якої зовні вулика ставлять клапан, через який бджола може вийти, у вулик вхід неможливий. Якщо підрамковий простір близький до 10см чи більший, обладнання закінчене. В тому разі, коли підрамковий простір такий, що бджола може зійти з нижнього краю рамки на підлогу, тоді на нижню планку по всій довжині закріплюють стрічечку синтопону, яка виключить можливе сходження бджоли з рамки на підлогу (дно). Після цього вулик ставлять на місце, де була сім'я - в ньому розташовують рамки із стільниками. Обов'язково в центрі влаштовують рамки із відкритим розплодом і маткою, при цьому у сильних сім'ях додають і ще одну-дві рамки з порожніми стільниками. Цю групу рамок в центрі розплідного гнізда виділяють, вставивши по обидва боки укорочені на 15 - 20мм вставні дошки. На їх боки і на стелю цих виділених рамок кладуть поліетиленову плівку. Це гніздо з відкритим розплодом розбирають через кожні 7 - 9 днів, забираючи звідти запечатаний розплід та ставлять порожні стільники.