Спосіб формування сечоприймача

Корисна модель належить до медицини, а саме - до онкології, урології, гінекології, і може бути використана при захворюванні на рак сечового міхура, а також при наявності міхурно-піхвових нориць. Відомі способи формування штучного сечового міхура і сечоприйомників, наприклад, з різних відділів кишки. Відомий спосіб [Коган В.И., Перепечай В.А. Современная диагностика и хирургия рака мочевого пузыря. Ростов на Дону, - 2002. - С. 200-202]. Згідно з яким штучний сечовий міхур формують з тонкої кишки, для чого мобілізують 30-40см клубової кишки, протибрижовий край її розсікають, утворюють резервуар, який анастомозують з уретрою і в якій пересаджують сечоводи. Спосіб функціонально вигідний і широко застосовується у світовій практиці. Однак здійснювати пасаж сечі через уретру (розповсюдження на неї пухлини, деструкція її) виконання цієї операції нездійсненно. У цих випадках операцією вибору є операція Брикера [Ф. Хинман. Оперативная урология. - 2001. - Москва. ГЭОТАР - Мед. - с. 798-802], яка полягає у використанні ілеоцекального відділу кишки для формування сечоприйомника. Спосіб обраний за прототип. Згідно зі способом-прототипом, мобілізують сліпу кишку і 20-25см клубової кишки зі збереженням живильних судин, у межах мобілізації тонку і товсту кишку пересікають, накладають тонко-товстокишковий анастомоз. У сліпу кишку пересаджують сечоводи, куксу її ушивають. Клубову кишку виводять на передню черевну стінку, підшиваючи край кишки до шкіри. Далі періодично катетеризують сліпу кишку через куксу клубової кишки. Спосіб у деяких випадках дозволяє уникати підтікання сечі через клубову кишку. Однак баугінієва заслінка, яка попереджує ретроградне поступання калових мас з товстої кишки в тонку, у багатьох хворих виявляється неспроможною для сечі, яка скупчується у товсто-кишковому резервуарі. При цьому відбувається підтікання сечі на передню черевну стінку. Таким чином, основним недоліком способу-прототипу є можливість підтікання сечі з тонко-кишкової стоми на передню черевну стінку, що завдає серйозних незручностей хворому. Корисна модель вирішує задачу попередження підтікання сечі з тонко-кишкової стоми при сформованому ілеоцекальному сечоприйомнику. Поставлена задача вирішується тим, що ділянку клубової кишки, довжиною 5-7см, з брижою виводять через контрапертуру на передню черевну стінку, після чого біля її основи викроюють шкірно-підшкірний клапоть, довжиною 8-10см, потім брижовий край кишки фіксують до підшкірної клітковини утвореного шкірно-підшкірного клаптя, при цьому, після приживлення зіставлених країв, додатково накладають тиснучий пояс на зону стоми, який носять постійно. Новим у заявленому пристрої є те, що в операції щодо використання ілеоцекальної ділянки для формування сечоприйомника, ділянку клубової кишки на брижі виводять на передню черевну стінку, формують тонкокишковий шкірний клапан, який після притиснення до передньої черевної стінки попереджує підтікання сечі. Спосіб здійснюють таким чином. Виконують середньо-нижньосерединну лапаротомію, мобілізують 20-25см клубової кишки зі збереженням судинних аркад, клубово-ободової артерії. Мобілізують також 15-20см сліпої кишки зі збереженням крайової судини. У межах мобілізації тонку і товсту кишку пересікають. Безперервність кишечнику відновлюють тонкотовстокишковим анастомозом. Вікно у брижі вшивають. Лівий сечовід проводять через брижу сигмовидної кишки й обидва сечоводи пересаджують у куксу сліпої кишки. Виконують апендектомію. Пересічену ділянку сліпої кишки вшивають. Пересічену ділянку клубової кишки на брижі виводять через контрапертуру на передню черевну стінку так, щоб 5-7см кишки піднімалося над рівнем шкіри. Біля основи виведеної кишки викроюють шкірно-підшкірний клапоть язикоподібної форми, розмірами за довжиною 5-7 і 4-5см за шириною. Брижу тонкої кишки підшивають до підшкірної клітковини утвореного шкірно-підшкірного клаптя. Через 12-15 днів після загоєння післяопераційної рани хворі носять жорсткий тиснучий пояс, який притискає шкірно-кишковий клапан до передньої черевної стінки. При з'явленні відчуття тяжкості і розпирання у зоні сліпої кишки хворі знімають пояс і самостійно пластиковим катетером катетеризують сечоприйомник, спорожнюючи його, після чого знову одягають тиснучий пояс. Приклади виконання способу. Хвора N., 1965 р. н. У п'ятирічному віці у хворої була діагностована саркома матки. Після чого їй виконали екстирпацію матки зі збереженням яєчників. У післяопераційному віці хвора одержала курс променевої терапії. Через 4 роки був діагностований рецидив. Одержала другий курс променевої терапії. Через 30 років у 2006 році у хворої розвинулись пізні постпроменеві ускладнення з формуванням міхурно-піхвової і кишково-піхвової нориць. Даних за продовження пухлинного процесу немає. На першому етапі була закрита кишково-піхвова нориця. На другому етапі через те, що уретра була також зруйнована, була виконана операція щодо створення ілеоцекального сечоприйомника з формуванням шкірно-тонкокишкового клапана за заявленим способом. На сьогоднішній час стан задовільний, виділень з піхви немає. Підтікання сечі з сечоприйомника відсутнє. Ємкість сформованого сечоприйомника 300-400мл. За заявленим способом виконано 4 операції. У жодному з випадків підтікання сечі не зафіксовано, у той час, як у більшості хворих після операції Брикера (спосіб-прототип) у тій чи іншій мірі відзначали підтікання сечі.