Спосіб моделювання хронічного гастродуоденіту в експерименті

Реферат: Спосіб моделювання хронічного гастродуоденіту в експерименті, що включає введення лабораторним тваринам жовчі як діючої речовини інтрагастрально на тлі обмеження добового раціону, причому спочатку використовують 50 % жовч протягом 30 діб без обмеження добового раціону, а потім 10 діб з обмеженням добового раціону на 1/3. UA 78097 U (12) UA 78097 U UA 78097 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель належить до біології і медицини, а саме до патофізіології, і може бути застосований в експериментальній гастроентерології для вивчення патогенезу хронічного гастродуоденіту. Актуальність проблеми хронічних гастродуоденітів та виразкової хвороби обумовлена значною поширеністю у дітей захворювань органів травлення, серед яких провідне місце займає гастродуоденальна патологія. Хронічні захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки часто починаються в дошкільному та шкільному віці; рецидивуючий перебіг хвороби призводить до виражених анатомічних змін органа і в подальшому до втрати працездатності та інвалідизації дорослого населення. Спостереження в дитячій гастроентерологічній клініці свідчать, що в останні 10 років у дітей реєструється збільшення частоти важких форм гастритів і гастродуоденітів, що призводять до розвитку виразкової хвороби, множинних ерозій і субатрофії, атрофії гастродуоденальної слизової оболонки [1, 2, 3]. Хронічний гастродуоденіт характеризується неспецифічною запальною структурною перебудовою слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, а також секреторними і моторно-евакуаторними порушеннями. У дітей, на відміну від дорослих, ізольоване ураження шлунка або дванадцятипалої кишки спостерігають порівняно рідко, в 1015 % випадків [1]. Значно частіше спостерігають поєднане ураження цих відділів. Дванадцятипала кишка виливає на секреторну та евакуаторну діяльність шлунка, підшлункової залози і жовчовивідних шляхів. Відомо, що до ендогенних факторів агресії, що викликають ураження слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки, відносяться жовчні кислоти. Жовчні кислоти сприяють солюбілізації ліпідів мембран поверхневого епітелію. Такий ефект залежить від концентрації, рівня кон'югації і гідроксилювання жовчних кислот і, що дуже важливо, від рН шлункового вмісту. При низьких значеннях останнього, слизову оболонку ушкоджують тільки тауринові кон'югати. Таким чином, жовчний рефлюкс не самостійне захворювання, а синдром, який супроводжує ряд захворювань верхніх відділів травного каналу: хронічні гастрити, гастроезофагеальну рефлюксну хворобу, пептичні виразки шлунка і дванадцятипалої кишки. Включення в ульцерогенний розчин медичної жовчі продиктовано необхідністю створити умови розвитку патоморфогенеза, близьких до таких у людини. Дуоденогастральний рефлюкс з попаданням жовчі в шлунок відіграє важливу роль в патогенезі гастродуоденіта. Жовч руйнує захисний слизовий шар і знижує резистентність слизової оболонки гастродуоденальної зони до впливу агресивних факторів. В умовах організму людини в шлунок потрапляє не концентрована жовч, а жовч, змішана з бікарбонатами соку підшлункової залози і вмістом дванадцятипалої кишки. У зв'язку з цим для відтворення моделі хвороби використовується 50 % жовч. Велика варіабельність патогенетичних механізмів захворювань гастродуоденальної зони обумовлює безліч способів їх відтворення (аплікацією на стінку шлунка некротизуючих речовин; порушення кровообігу стінки шлунка шляхом накладання лігатур на судини; вплив на центральну нервову систему та ін.) [2, 5, 7]. Деякі методи, такі як аплікації на стінку шлунка некротизуючих речовин, вплив на різні відділи центральної нервової системи (ЦНС), складні в технічному виконанні, вимагають операційного втручання або спеціальних інструментів, апаратів. Найбільш зручним у виконанні вважається метод інтрагастрального введення речовин із сильною подразнюючою або некротизуючою дією, наприклад ацетилсаліцилової кислоти, соляної кислоти, етилового спирту. Для відтворення стійкої моделі гастродуоденальної патології подразнюючу речовину необхідно вводити протягом 12-15 днів [6]. Перераховані методи не відтворюють адекватну фізіологічну модель гастродуоденита у дітей. В основу корисної моделі, що заявляється, поставлена задача розробити ефективну модель гастродуоденіту, яка максимально характеризує зміни у слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки та дає змогу дослідити всю динаміку патологічного процесу - від норми через передпатологічний стан до гастродуоденіту. Один з найбільш поширених способів отримання ураження шлунка з відтворення пептичної виразки (деклараційний патент України 35336А, А 61 В 5/00. 15.03.2001). / Л.М. Тарасенко, І.М. Скрипник, К.С. Непорада) [5, 7], який враховує три провідні механізми: 1) хронічне емоційне напруження (хронічний стрес відтворювали за О. Desiderate et al. (1974) протягом 12 днів експозицією в 1 годину); 2) цитолітичну та детергентну дію 10 % розчину жовчі, введеного перорально що реалізує дуодено-гастральний рефлюкс (1 мл розчину жовчі вводили у шлунок через зонд перед моделюванням хронічного стресу); 3) харчовий дисбаланс (зменшення на одну третину добового раціону). Досліди ставляться на щурах. Як найближчий за технічною суттю та ефекту, що досягається, цей спосіб обрано за прототип. 1 UA 78097 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Загальними ознаками прототипу та способу що заявляється є те, що для відтворення моделі гастродуоденіту, щурам діюча речовина (жовч) вводиться інтрагастрально на тлі обмеження добового раціону. Відмінними ознаками є те, що для відтворення моделі гастродуоденіту використовується 50 % жовч. Модель має два етапи: перший - введення жовчі протягом 30 діб, без обмеження добового раціону; другий - введення жовчі протягом 10 діб, з обмеженням добового раціону на 1/3. Перший етап моделює поступові розлади моторної функції і початкові морфологічні зміни у верхніх відділах травної системи Фіг. 1 (Десна. Збільшення 200х. Г-Е), другий - загострення хронічного гастриту і дуоденіту Фіг. 2 (Слизова оболонка шлунка з запаленням. Збільшення 400х. Г-Е) та Фіг. 3(Слизова оболонка дванадцятипалої кишки з запаленням. Збільшення 400х. Г-Е). Прототип відтворює деструктивні зміни в слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки, пропонована модель - поверхневі ерозії на тлі хронічного запалення Фіг. 4 (Слизова дванадцятипалої кишки. Збільшення 100х. Г-Е), Фіг. 5 (Слизова дванадцятипалої кишки. Збільшення 400х. Г-Е). Прототип відтворює модель на статевозрілих щурах-самцях лінії Вістар масою 140-220 г, а запропонована модель - на щурах обох статей пубертатного віку лінії Вістар масою 70-90 г, що дозволяє екстраполювати результати досліджень морфологічних змін, динаміки біохімічних порушень на пацієнтів дитячого віку. Модель гастродуоденіту відтворювалася на щурах обох статей лінії Вістар масою 70-90 г (28 тварин). Контрольну групу склали 10 інтактних тварин. Лабораторним щурам протягом 30 днів вводили 50 % медичну жовч в кількості 1 мл на 100 г ваги тварини один раз на добу. Щури перебували на повністю збалансованому харчовому раціоні. Доступ до води та їжі не обмежувався. Цей період забезпечив попередню адаптацію до наступного етапу моделі. Другий етап моделі тривав 10 днів і полягав в обмеженні харчового раціону щурів на 1/3, введення 50 % розчину медичної жовчі. Годування тварин проводили два рази на день, 2/3 урізаного раціону давали через 1 годину після введення жовчі і тоді ж давали воду без обмежень. Другий раз тваринам давали 1/3 урізаного раціону вранці, за 6-7 годин до введення жовчі і давали воду без обмежень. Поїлки прибирали за 1 годину до введення жовчі. Вільний доступ до води тварини отримували через 1 годину після інтрагастрального введення жовчі. В контрольній групі щурам інтрагастрально вводили стерильний фізіологічній розчин. Тривале введення жовчі супроводжувалось погіршенням апетиту, а також відмічалося незначне схуднення на 5,0-9,0 грам маси тіла кожної тварини (протягом другого етапу експерименту). Зміна загального стану тварин супроводжувалась морфологічними змінами в слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки. Так, у більшості щурів на 40 день експерименту визначались морфологічні і біохімічні зміни у гастродуоденальной зоні. Евтаназію тварин проводили в два етапи: після 30 днів експерименту (6 тварин) і на наступний день після закінчення розвитку моделі (32 тварини). Морфологічний стан слизовій оболонки шлунка у тварин з моделлю гастродуоденіту оцінювали після першого і другого етапу моделі. Після першого етапу моделі при макроскопічному дослідженні шлунка на слизовій оболонці шлунка виявляються поодинокі ерозії Фіг. 6 (Слизова шлунка. Поверхневі ерозії. Збільшення 200х. Г-Е). Слизова оболонка шлунка візуально не змінена. При мікроскопічному дослідженні в слизовій шлунка відзначаються неглибокий дефект епітелію, у власній пластинці - поодинокі лімфоцити Фіг. 7 (Слизова шлунка. Збільшення 400х. Г-Е). В слизовій оболонці дванадцятипалої кишки макро- і мікроскопічні зміни відсутні. Після другого етапу моделі - при макроскопічному дослідженні шлунка на тлі гіперемії слизової шлунка розташовані множинні дефекти епітеліального шару за типом ерозій. При мікроскопічному дослідженні в слизовій шлунка відзначаються неглибокі дефекти епітелію, просвіти залоз розширені, залізисті клітини збільшені, у власній пластинці - лімфолейкоцітарна інфільтрація. В клітинах поверхневого шару епітелію шлунка - значно виражений пара кератоз (Фіг. 8, 9, 10, 11, 12). Фіг. 8 (Слизова шлунка. Збільшення 200х. Г-Е); Фіг. 9 (Слизова шлунка. Збільшення 400х. Г-Е); Фіг. 10 (Слизова шлунка. Збільшення 400х. Г-Е); Фіг. 11 (Слизова шлунка. Епідермальний відділ. Порушення стратифікації багатошарового плоского епітелію. Збільшення 400х. Г-Е); 2 UA 78097 U 5 10 15 Фіг. 12 (Слизова шлунка. Епідермальний відділ. Порушення стратифікації багатошарового плоского епітелію. Збільшення 400х. Г-Е). При гастродуоденіті пропонованої моделі зміни з боку судин у вигляді розширень і спазмів свідчать про порушення мікроциркуляторної ланки судинної системи (Фіг. 13). У дванадцятипалій кишки - виявляються залізисті клітини в стані апоптозу. У проксимальних відділах слизової - десквамація залозистого епітелію, легкі поверхневі ерозії проксимальних відділів ворсин, покритих великою кількістю слизу. У підслизовому шарі - різко повнокровні сосуди. В слизовій оболонці - стази в капілярах. Морфологічні зміни в гастродуоденальній зоні супроводжувались біохімічними змінами в гомогенатах слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки щурів, які оцінювались після другого етапу моделі. Аналіз стану перикисного окислення ліпідів (ПОЛ) показав, що концентрація малонового діальдегіду (МДА) в гомогенатах слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки щурів з експериментальним гастритом і дуоденітом збільшується в 1,5 рази (р