Ілюмінатор “сапфір”

Корисна модель відноситься до конструкції оптичних деталей і може бути використана на підприємствах оптико-електронного приладобудування для виготовлення оптичних приладів. Широко відомі ілюмінатори у вигляді захисних плоско-паралельних дисків, виконаних з оптичного скла [1]. Ілюмінатор дозволяє захистити прилад від дії зовнішнь ого середовища. Часто д ля виготовле ння ілюмінаторів використовується скло К8, яке має високі оптичні і механічні властивості, тривке до вологої атмосфери. Недоліком відомих ілюмінаторів з оптичного скла є його недостатня стійкість до абразивного (пил) впливу, що призводить до появи подряпин на оптичній поверхні та погіршує роботу приладів. Найбіль ш близьким технічним рішенням, прийнятим за прототип, є конструкція ілюмінатора, виконаного з оптичного скла, з зовнішнім захисним покриттям, наприклад, на основі SiO 2 [2]. Такі ілюмінатори знайшли широке застосування через поліпшені характеристики до впливу зовнішніх факторів. Недоліком прототипу є те, що при тривалій експлуатації та при неякісному обслуговуванні (використання неякісних матеріалів для протирання або наявність на них залишків пилу) захисне покриття пошкоджується, що погіршує роботу приладів. Задачею запропонованого технічного рішення є підвищення стійкості ілюмінаторів до абразивного впливу та інших зовнішніх факторів. Поставлена задача досягається тим, що запропоновано: 1. Ілюмінатор, виконаний у вигляді плоско-паралель ної пластини з оптичного скла та зовнішнього захисного покриття, який відрізняється тим, що в якості покриття використовують плоско-паралельну пластину з лейкосапфіру, з'єднану зі скляною пластиною за допомогою шару оптичного прозорого клею. 2. Ілюмінатор по п.1, який відрізняється тим, що оптичне скло має близький до лейкосапфіру коефіцієнт термічного розширення. Запропонований ілюмінатор схематично показано на Фіг.1 і має такі складові частини: 1 - плоско-паралельна пластина з оптичного скла; 2 - зовнішня тонка плоско-паралельна пластина з лейкосапфіру; 3 - з'єднувальний оптично прозорий шар клею. Для роботи в екстремальних температурних умовах оптичне скло (1) повинно мати близький до лейкосапфіру коефіцієнт термічного розширення, наприклад, оптичне скло ЛК4 або ЛК8. В якості плоскопаралель ної пластини (2) може бути використана пластина товщиною 0,5мм, які виробляються в електронній промисловості, як підкладки для мікроелектроніки. З'єднуваль ний шар (3) повинен здійснювати високе оптичне пропускання та забезпечити міцність з'єднання. Для цього можуть бути використані оптичні клеї. При роботі запропонованого ілюмінатора зовнішня лейкосапфірова пластина контактує з середовищем і приймає на себе всі можливі дії таких факторів, як волога, пил, удари граду або камінців. Досягнутий позитивний ефект пояснюється тим, що лейкосапфір є одним з міцних та хімічно-стійких матеріалів та поступається за цими властивостями лише алмазу. Це практично виключає появу подряпин та інших дефектів при експлуатації ілюмінаторів. В той же час лейкосапфір має високе оптичне пропускання в широкому діапазоні довжин хвиль від ультрафіолетового до інфрачервоного, що забезпечує високе пропускання всього ілюмінатора. Раніше таке технічне рішення не було відоме, тому запропонована корисна модель відповідає критерію новизни. Для реалізації запропонованої корисної моделі були наклеєні на поліровані плоско-паралель ні пластини з оптичного скла К8 товщиною 10мм діаметром 50мм плоско-паралель ні пластини з лейкосапфіру товщиною 0,5мм та діаметром 50мм. В якості клею використовували оптичні клеї типу ОК та клей КС, який полімеризується під дією світла. Порівняння з прототипом показало, що запропонована корисна модель має в 2-10 разів вище показники по стійкості к зовнішнім факторам, ніж у прототипу. Вр ахо вуюч и, що з апро по но в ана кор ис на моде ль м ає в исокі властивості, пов'язані з використанням лейкосапфіру, автори просять надати їй назву «Ілюмінатор «Сапфір» Література: 1. Проектирование оптико-электронных приборов, под ред. Ю.Г. Якушенкова. М., "Машиностроение", 1981г., с.68-69. 2. Справочник технолога-оптика, под ред. СМ. Кузнецова и М.А. Окатова. Л.: "Машиностроение", 1983г., с.348-350.