Закріплювач для грунтів і пісків

Винахід стосується в'яжучих засобів, які можуть бути використані для закріплення рухливи х гр унтів, пісків і інших субстратів від ві тровоТ ерозії в сільському господарстві, меліорації та інших. Відомий склад для закріплення рухливи х пісків на основі нерозіну [Подгорнов А.С. Закрепление лесков по трассам магистральных газопроводов нерозином. Научно-технический обзор. ВНИЙЭгазпром. - М., 1972, с. 53]. Але нерозін токсичний і тому такий склад не знайшов широкого застосування з санітарних міркувань. Відомий також склад для закріплення пісків, який складається із сульфітно-спиртової барди і води [Авт. св. № 402343,1973]. Але одержані з його допомогою покриття не водостійкі, легко руйнуються пісковітровим потоком, що приводить до необхідності багаторазового нанесення даного складу. Відомий закріплювач для грунтів і пісків, який містить лігносульфонат І синтетичний полімер - латекс при співвідношенні лігносульфонат/латекс 3-8/1 (на суху речовину), при 5-20%-ній концентрації лігносульфонату [Авт. св. № 1068059, 1984]. Але відомий закріплювач має низьку агрегативну стійкість, що приводить до утворення коагулюмів і періодичного забруднення устаткування для розпилювання. Це значно підвищує вартість технології його застосування. Вміст води у складі цього препарату досягає 70%, що також підвищує його вартість за рахунок витрат на транспортування. Крім того, поверхневі плівки цього складу внаслідок наявності подвійних зв'язків у полімеру латексу швидко старіють під дією сонячної радіації, І їх треба часто поновлювати. В основу винаходу поставлене завдання створити такий закріплювач для грунтів І пісків, а якому замість механічної суміші лігносульфонату з синтетичним -полімером латексу пропонується прищеплений* співполімер лігносульфонату, що дає можливість виробляти сухий препарат, який можна редиспергувати перед застосуванням, підвищити його агрегатийну стійкість, ефективність І тривалість дії. Поставлене завдання вирішується тим, що закріплювач для грунтів І пісків, який містить лігносульфонат І синтетичний полімер, згідно з винаходом, як лігносульфонат і полімер він містить прищеплений співполімер лігносульфонату з акриловою чи метакриловою кислотою І .метилекрилатом у воді, взятих у співвідношенні, мас. %: Лігносульфонат 12-46 Акрилова чи метакрилова кислота 1-5 Метилакрилат 12-18 Вода Ре шта Прищеплення до лігносульфонату двох акрилатів: акрилової чи метакрилрвої кислоти і метилакрилату в .заявленому співвідношенні дає можливість дисперсії прищепленого співполімеру отримати сухий препарат, здатний редиспергуватися у воді. За рахунок прищеплення акрилатів до лігносульфонату закріплювач стає агрегативно стійким у водному середовищі, а відсутність подвійних зв'язків у поліакрилатих ланцюгах закріплювача, підвищує тривалість дії. Все вище назване створило умо'ви для одержання більш ефективного і економічно вигідного закріплювача. Для дослідів використовували лігносульфонат (ТУ 81-04-225-73),. акрилову кислоту (ТУ 6-09-4131-83), метакрилову кислоту (ТУ 6-09-4135-83), метилакрилат (ТУ 81-145-68) і пероксид водню (ГОСТ 10929-64). Приклад 1. Прищеплений співполімер акрилової чи метакрилової кислоти і метилакрилату з лігносульфонатом одержували згідно [Авт. св. Ns 291925, 1972] за такою методикою: В реактор завантажують розчин технічних лігносульфонатів натрію, перемішують і вводять суміш акрилатів (акрилову чи метакрилову кислоту і метилакрилат) в необхідному співвідношенні між ними і лігносульфонатом (дивись табл. 1), перемішують і нагрівають до 50-70°С, потім вносять Ініціатор - пероксид водню. Після цього реакційну суміш витримують 30 хв. при температурі 90-95°С. Одержують концентрат водну дисперсію світло-коричневого кольору. Цю дисперсію висушують при 95-100°С. Приклад 2. Для одержання робочого розчину закріплювача для грунтів необхідної концентрації сухий препарат редиспергують в те хнічній воді при перемішуванні на протязі 1-2 годин. Закріплювач наносять на поверхню об'єкту за допомогою розпилюючого пристрою. Препарат за прикладом 1 (табл. 1) не редиспергується внаслідок занадто низького вмісту гідрофільного мономеру, а за прикладом 6 (табл. 1) втрачає водостійкість (розчиняється у воді). Одержані зразки редиспергованого препарату (по прикладах 2-6) випробовували на ефективність дії на лабораторній аеродинамічній установці. Дані зведені в табл. 2. Зразок препарату за прикладом 1 (табл. 1) не редиспергується, і тому дані по ефективності його дії в табл. 2 не приводяться, а зразок препарату за прикладом 6 не водостійкий, хоча за ефективністю дії не поступається зразкам препарату по прикладах 2-5 (табл. 1). Для оцінки агрегативної стійкості робочого розчину закріплювача визначали поріг коагуляції шля хом висолювання 10 мл дисперсії закріплювача 5%-ним водним розчином хлориду амонію [Дубиновский М.З., Токоев Н.Н., Анохин В.В. Пигментные пасты на основе сопака для отделки кожи. - Μ.: Легкая индустрия. 1972, 116 с]. Виявилося, що для досягнення порогу коагуляції закріплювача відомого складу за прототипом необхідно було 50 мл 5%-ного розчину хлориду амонію, а для запропонованого закріплювача - 100 мл, що свідчить про подвоєння агрегативної стійкості. Запропонований препарат є ефективним за дією І економічно вигідним у зв'язку з невеликою дозою нанесення І можливістю випуску в сухому вигляді. Згідно з випробуваннями в Ленінградській області тривалість дії запропонованого препарату (1,5 року) перевищує прототип в 5-6 разів.