Спосіб лікування інфаркту міокарда

Винахід стосується медицини, а саме, кардіології, і може бути використаним у лікуванні хворих на інфаркт міокарда. Існує багато способів лікування інфаркту міокарда, але вони все ще далекі від досконалості, а в деяких випадках призводять до побічної дії, супроводжуються тяжкими ускладненнями, що викликало необхідність у розробці нових способів. Відомий спосіб лікування інфаркту міокарда, який полягає у призначенні внутрішньовенного введення глюкозо-інсулін-калієвої суміші зі швидкістю 40 крапель за хвилину під контролем рівнів глюкози та калію в крові, постійно протягом 1-2 тижнів, а за необхідності й довше (Sodi-Pallares D., Testelli M., Fishleder F. Effects of an intravenous infusion of a potassium-insulin-glucose solution on the electrocardiographic signs ofmyocardial infarction // American Journal of Cardiology. - 1962. -9: 166-181). Суттєві ознаки аналога і винаходу, що збігаються, є такі: призначення хворому вн утрішньовенне введення глюкозо-інсулін-калієвої суміші в гострий період інфаркту міокарда. Цей спосіб є недостатньо ефективним, тому що, хоч застосування його й дозволяє істотно знизити кількість аритмічних ускладнень та летальність в гострому періоді інфаркту міокарда, проте не призводить до ліквідації тромбозу коронарної інфаркт-залежної артерії - головного фактора розвитку інфаркту міокарда. Найбільш близьким за технічною сутністю та результатом, що досягається, є спосіб, який полягає у призначенні хворому на інфаркт міокарда з 10-11 годині від початку захворювання глюкозо-інсулін-калієвої суміші, фібринолітичних засобів, гепарину, аспірину та нітратів. (Diaz R., Paolasso E.C., Piegas L.S., Tajer C.D., Moreno M.G., Corvalan R., Isea J.E., Romero G., on behalf of the ECLA (Estudios Cardiologicos Latinoamerica) Collaborative Group. Metabolic modulation of acute myocardial infarction: the ECLA Glucose-Insulin-Potassium Pilot Trial // Circulation.-1998.-98:2227-2234). Спільними суттєвими ознаками прототипу і винаходу, що заявляється, є такі: - призначення глюкозо-інсулін-калієвої суміші вн утрішньовенне крапельне в гострому періоді інфаркту міокарда ; - одночасне призначення реперфузійної терапії у вигляді системного тромболізису, а також гепарину, аспірину та нітратів. Цей спосіб є недостатньо ефективним, оскільки введення суміші починається на 10-11 годину захворювання (пізнє введення), коли в зоні інфаркт-залежної артерії майже не залишається життєздатного міокарда. Тому ускладнення, пов'язані з реперфузією ішемізованого міокарда (реперфузійні аритмії) та ретромбоз не попереджуються при проведенні лікування у такий спосіб і вимагають низку додаткових заходів. В основу винаходу поставлено задачу удосконалення способу лікування інфаркту міокарда шляхом зміни термінів уведення та складу суміші, що забезпечить підвищення ефективності лікування та зменшить кількість ускладнень. Поставлена задача вирішується тим, що у способі, який включає призначення хворому глюкозо-інсулінкалієвої суміші внутрішньовенне крапельне, фібринолітичних засобів, гепарину, аспірину, нітратів, новим є те, що до складу суміші додають 10мл 25% розчину сульфату магнія у співвідношенні 1:50, і суміш вводять у перші 60180 хвилин з моменту виникнення інфаркту міокарда, до початку та одночасно з проведенням системного тромболізису на протязі 60 хвилин. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю ознак, що заявляються, та технічним результатом полягає у такому. Призначення магнію у такий спосіб дозволить попередити більшість реперфузійних ускладнень, пов'язаних із дефіцитом енергії та порушенням виведення кальцію з кардіоміоциту, активацією клітинних кальцій-залежних протеаз і ліпаз. Магній, який є природним антагоністом кальцію, спричиняє розширення судин, має дезагрегантну активність, пригнічує автоматизм частково деполяризованих кардіоміоцитів, захищає міокард від перенавантаження кальцієм в умовах ішемії і, особливо, в період реперфузії. Раннє (у перші 60-180 хвилин з моменту виникнення інфаркту) вн утрішньовенне введення глюкозо-інсулінкалій-магнієвої суміші разом із фібринолітичним препаратом вірогідно зменшує кількість епізодів хитливої пароксизмальної шлуночкової аритмії, загальну кількість шлуночкових екстрасистол, чисельність шлуночкових екстрасистол високих градацій (по B.Lown) за даними добового моніторування ЕКГ. При застосуванні даного способу лікування суттєво зменшується госпітальна летальність і складає 3-5%, тоді як при використанні лише фібринолітичних засобів - 5-7%, без застосування фібринолітичних засобів і суміші - 1417%. Вірогідно зменшується кількість хворих із формуванням після-інфарктної аневризми та гострої серцевої недостатності. Таким чином, сукупність вищезазначених позитивних впливів запропонованого способу лікування хворих на інфаркт міокарда дозволить підвищити ефективність лікування, прискорити одужання хворих, знизити кількість ускладнень. Спосіб здійснюють таким чином. Хворому призначають у перші 60-180 хвилин з моменту виникнення інфаркту міокарда суміш із 500мл 5% розчину глюкози, 40мл 4% розчину хлориду калію, 10мл 25% розчину сульфату магнія, 6 ОД інсуліну одночасно з проведенням системного тромболізису за допомогою внутрішньовенного введення кабікінази в дозі 1,5млн МО на протязі 30 хвилин. Інфузію суміші продовжували ще 30 хвилин. Загальний термін введення суміші 60хв. В першу добу захворювання призначають внутрішньовенну інфузію ізокету (20мг), аспірин 325мг (розжувати) одноразово, а потім щодобово: аспірин (125мг), кардікет (60-120мг). Через 6 годин після закінчення тромболізису призначався гепарин 1000 ОД/год внутрішньовенне крапельне на протязі першої доби з наступним підшкірним введенням 4 рази на добу. Дозу гепарину змінювали у відповідності з рівнем АЧТЧ (в межах 1,5-2 рази вище похідних значень). Приклад. Хворий Н., 1945р.н. (історія хвороби №1452), знаходився на стаціонарному лікуванні у інфарктному відділенні міської клінічної лікарні екстремальної та швидкої медичної допомоги з 10.03.2000 р. по 25.03.2000р., де за критеріями ВООЗ був встановлений діагноз: ІХС: великовогнищевий передній інфаркт міокарда (10.03.2000); гостра серцева недостатність 1 ступень (за Т.Кіlliр) (10.03.2000); шлуночкова екстрасистолія 2 класу (за B.Lown) (10.03.2000) СН Іст., ФК І.. Після обстеження йому був призначено лікування за способом, що пропонується, а саме: у перші 60 хвилин з моменту виникнення інфаркту міокарда суміш із 500 мл 5% розчину глюкози, 40мл 4% розчину хлориду калію, 10мл 25% розчину сульфату магнія, 6 ОД інсуліну одночасно з проведенням системного тромболізису за допомогою внутрішньовенного введення кабікінази в дозі 1,5млн МО на протязі 30 хвилин. Інфузію суміші продовжували ще 30 хвилин. В першу добу захворювання призначали внутрішньовенну ін фузію ізокету (20мг), аспірин 325мг (розжувати) одноразово, а потім щодобово: аспірин (125мг), кардікет (120мг). Через 6 годин після закінчення тромболізису призначався гепарин 1000 ОД/год внутрішньовенне крапельне на протязі першої доби з наступним підшкірним введенням 4 рази на добу. Дозу гепарину змінювали у відповідності з рівнем АЧТЧ (в межах 1,5-2 рази вище похідних значень). Початковий рівень підйому сегменту ST у відведеннях V2-V3 становив 0,6mV, а через 3 години після закінчення інфузії тромболітичного засобу та запропонованої суміші 0,2mV. Реперфузія в перші 3 години супроводжувалася лише шлуночковими екстрасистолами 2-ї градації (за B.Lown). Інших порушень ритму за даними добового моніторування ЕКГ не зареєстровано. Наступний період проходив без ускладнень. За даними еходоплеркардіографічного дослідження ділятації порожнини лівого шлуночка, формування аневризм, систолічної або діастолічної дисфункції лівого шлуночка та порушень насосної функції серця не встановлено. На 15 добу захворювання для наступного лікування та реабілітації переведений у кардіологічне відділення за місцем проживання.