Спосіб корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу

Винахід стосується медицини, а саме кардіології і може бути використаний для корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу. Встановлення змін вмісту натрійуретичних пептидів в плазмі крові у хворих з серцево-судинними захворюваннями викликало значну зацікавленість лікарів у проведені подальших досліджень. В результаті було показано, що натрійуретичні пептиди представляють собою сімейство представлене передсердним, мозковим і судинним натрійуретичними пептидами, які функціонують як гормони, проявляючи периферичні, такі як натрійурез та вазодилатація і центральні ефекти, такі як пригнічення почуття спраги і продукції аденокортикотропного гормону тощо. Дослідження метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих з серцевосудинними захворюваннями і зокрема гіпертонічною хворобою, показали визначальне значення змін метаболізму цих гормонів, як патогенетичних факторів розвитку гіпертонічної хвороби. Все це привело до уявлення про необхідність і доцільність корекції метаболізму натрійуретичних пептидів у хвори х на гіпертонічну хворобу. Розробка такого способу корекції дозволить надійно контролювати метаболізм натрійуретичних пептидів і ефективно запобігати підвищенню артеріального тиску у хворих на гіпертонічну хворобу. Відомий спосіб корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу, що полягає у наступному: 1. Внутрішньовенно вводять розчин С-типу натрійуретичного пептиду на 5% декстрозі, зі швидкістю 2пікоМоль/кг маси тіла у хвилину. (Barletta G., Lazzeri C., Vecchiarino S., et. al. Low-dose C-type natriuretic peptide does not affect cardiac and renal function in humans. // H ypertension. -1998. -Vol.31. -P.802-808.). Спільних ознак між аналогом і винаходом не існує. Зазначений спосіб спосіб корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу із застосуванням внутрішньовенного введення виділеного очищеного препарату С-типу натрійуретичнного пептиду звичайно дозволяє ефективно збільшити рівень даного гормону у крові. Проте, слід зазначити, що така терапія має нетривалий антигіпертензивний ефект через високу інтенсивність метаболізму натрійуретичних пептидів в організмі людини. Неповноцінність такої терапії полягає у корекції лише метаболізму одного з трьох відомих натрійуретичних пептидів, зміни метаболізму яких важливі у патогенезі гіпертонічної хвороби. До того ж, крім небезпеки і неприємності від самої процедури внутрішньовенних ін'єкцій, існує небезпека виникнення у хворого гіперчутливості до цього препарату. Все це дозволяє вказати, що застосування внутрішньовенного введення С-типу натрійуретичнного пептиду є не досить ефективним для корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу. Найбільш близьким за технічною суттєвістю та досягаємим результатом є спосіб корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу, що полягає у наступному: 1. Призначають омапатрилат в дозі 10мг на день впродовж 1 тижня з подальшим переходом на дозу 40мг на день. (Campese V., Lasseter К., Ferrario C., et. al. Omapatrilat versus lisinopril. Efficacy and neurohormonal profile in salt-sensitive hypertensive patients. // H ypertension. -2001. -Vol.38. -P.1342-1348.). Спільними суттєвими ознаками прототипу і способу, що заявляється є: 1. Призначення лікарського засобу у вигляді таблеток. Застосування омапатрилату, як специфічного інгібітора ендопептидаз, призводить до збільшення рівня натрійуретичних пептидів у плазмі крові хворих на гіпертонічну хворобу та зниження діастолічного і систолічного артеріального тиску. Проте, однак, слід зазначити, що прийом омапатрилату хворими часто супроводжується побічними ефектами, які негативно впливають на ефективність терапії цим препаратом. Серед таких ефектів найбільш часті прояви гіперчутливості, нефротоксичності. Появі вказаних побічних ефектів сприяє відносно висока доза препарату на яку переходять хворі, адже чим більше доза препарату, тим вище імовірність появи ускладнень. В основу винаходу поставлено задачу удосконалення способу корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хвори х на гіпертонічну хворобу, шляхом застосування іншого лікарського препарату, що дозволить підвищити ефективність корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів цих хворих. Поставлене завдання вирішується тим, що в способі корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу, шляхом призначення лікарського препарату у ви гляді таблеток, новим є те, що в якості такого лікарського препарату застосовують еналаприлу малеат у добовій дозі 15мг. Причинно-наслідковий зв'язок між сукупністю ознак, що заявляються, та технічним результатом, що досягається, полягає у наступному: для корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу, призначають еналаприлу малеат. Особливістю даного препарату, яка вигідно відрізняє його від інших препаратів даного типу, є те, що надійшовши в організм, еналаприла малеат гідролізується утворюючи еналаприлат, котрий власне і є активною речовиною. Еналаприлат діє в організмі як специфічний інгібітор таких ендопептидаз, як ангіотензин-перетворюючий фермент, а також може пригнічувати активність нейтральної ендопептидази. Така дія дозволяє застосовувати еналаприлу малеат для корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів, зменшуючи їх концентрацію в плазмі крові. Порівняно з іншими препаратами з подібною дією, еналаприлу малеат характеризується значно меншою частотою проявів побічних ефектів. Низька частота виникнення побічних ефектів особливо актуальна для людей похилого віку, що робить застосування еналаприлу малеату більш е фективним для корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів у хворих на гіпертонічну хворобу. Для визначення ефективності еналаприла малеату у корекції порушень метаболізму натрійуретичних пептидів, нами було обстежено 58 хворих на гіпертонічну хворобу. Серед обстежених хворих були 31 жінка і 27 чоловіків. Середній вік хворих становив 49,4±5,8 років, коливаючись від 38 до 64 років. Концентрація пропептиду передсердного натрійуретичного пептиду, N-кінцевого пропептиду мозкового натрійуретичного пептиду та судинного натрійуретичного пептиду становила в середньому по групі 1275,5±103,8фептоМоль/мл, 332,5±21,4фептоМоль/мл та 1,73±0,11пікоМоль/л відповідно. В ході монотерапії еналаприлом малеатом в дозі 15мг на добу, через три неділі відбулось суттєве достовірне зниження концентрації пропептиду передсердного натрійуретичного пептиду і судинного натрійуретичного пептиду, яка становила відповідно 775,5±49,4фептоМоль/мл і 1,38±0,07пікоМоль/л. Концентрація N-кінцевого пропептиду мозкового натрійуретичного пептиду при цьому зменшилась недостовірно і становила 246,2±17,5фептоМоль/мл. Спосіб здійснюється таким чином: 1. Хворим на гіпертонічну хворобу призначають еналаприлу малеат у вигляді таблеток в дозі 15мг на день. Приклад: Хворій М. 49 років надійшов в кардіологічне відділення Запорізької обласної клінічної лікарні з скаргами на запаморочення, головний біль, «мільтішиння цяток» перед очами, звін в вухах, задишку при фізичному навантаженні. Вважає себе хворим протягом 7 років, коли вперше, без наявної причини, було зареєстровано носову кровотечу, яка супроводжувалася підвищенням артеріального тиску до 185 та 100мм рт.ст. Згодом хворий неодноразово знаходився на стаціонарному лікуванні з приводу гіпертонічної хвороби, одержував амбулаторну терапію b-блокаторами і діуретиками. За три дні до надходження в клініку, після сильного психоемоційного потрясіння, з'явилися вищезазначені скарги на тлі високих цифр артеріального тиску (до 180 і 110мм рт.ст.), і хворий був госпіталізований для купування гіпертонічного криза та корекції терапії. Анамнез життя - без особливостей, мати хворого страждала гіпертонічною хворобою, іншої спадкової патології в родині не виявлено. Пацієнт палить протягом 25 років, інші шкідливі звички заперечує, алергологічний анамнез не обтяжений. Об'єктивно спостерігаються наступні зміни. Артеріальний тиск в момент надходження 180 і 100мм рт.ст. на лівій і 185 і 110мм рт.ст. на правій плечових артеріях, п ульс 90 ударів в хвилину, задовільних властивостей. При пальпації верхівковий поштовх визначається на 2-2,5см ззовні від середньоключичної лінії з лівої сторони в 6 міжребер'ї, поширений, збільшений по висоті, посилений. Перкуторно - розширення границь відносної серцевої тупості, а ускультативно - діяльність серця правильна, посилений І тон на верхівці серця, в легенях дихання везикулярне, жорсткувате, в нижніх відділах з обох сторін поодинокі вологі дрібнобулькасті хрипи. Частота ди хання 19 в 1 хвилину, ди хання поверхневе. На електрокардіограмі - ознаки гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, порушення процесів реполярізації в лівих грудних відведеннях. При ехокардіографічному дослідженні спостерігається збільшення кінцеводіастолічного і кінцевосістолічного спостерігається збільшення кінцеводіастолічного і кінцевосістолічного об'ємів лівого шлуночка, помірне зниження його скорочувальних властивостей, потовщення задньої стінки лівого шлуночка та міжшлуночкової перетинки, наявна гіпертрофія міокарда лівого шлуночка. При дослідженні очного дна визначається звуження і склерозування артерій, вени повнокровні, поширені, феномен Салюса-Гуна II-ступеня. Дані інших інструментальних та лабораторних досліджень без особливостей. Враховуючи скарги хворого, клінічну картину захворювання, дані об'єктивного дослідження і зважаючи на результати додаткових способів дослідження, хворому був поставлений клінічний діагноз - Гіпертонічна хвороба, II стадія. Для уточнення етіології гіпертонічної хвороби у хворого була визначена концентрація натрійуретичних пептидів у плазмі крові. Результати аналізу виявили високий вміст пропептиду передсердного натрійуретичного пептиду і судинного натрійуретичних пептидів, які становили відповідно 1192,7фептоМоль/мл і 1,68пікоМоль/л. Тобто спостерігалось порушення метаболізму натрійуретичних пептидів у вигляді їх дефіциту, що вказувало на необхідність застосування препаратів, які могли б скоригувати їх метаболізм. Хворому був призначений еналаприлу малеат в дозі 15мг на добу. Через 2 тижні комплексного лікування, яке включало застосування еналаприлу малеату, при контрольному обстеженні поряд з поліпшенням клінічної картини захворювання та позитивною динамікою даних інструментальних досліджень, спостерігалося зменшення концентрації пропептиду передсердного натрійуретичного пептиду і судинного натрійуретичних пептидів, які становили відповідно 857,3фептоМоль/мл і 1,32пікоМоль/л, а також зниження артеріального тиску, який стабілізувався в середньому на значенні 140/76мм рт.ст. Таким чином, використання способу, що пропонується дозволило вчасно і ефективно скоригувати порушення метаболізму натрійуретичних пептидів та відвернути появу ускладнень.