Спосіб оцінки відділяння шлакового покриття

Винахід відноситься до зварювання, зокрема до способів оцінки віддільності шлаку від поверхні металу зварного з'єднання. Відомий спосіб оцінки відділяння шлакового покриття від поверхні металу зварного шва після зварювання ґрунтується на двох типових підходах на динамічному (ударному) навантаження поверхні зчеплення шлак-метал, при якому мірилом віддільності служить відсоток відділеного шлаку при деякому відомому дозованому навантаженні (а.с. СССР №407685 по кл. В 23k 29/00, опубл. Б.И. №47, 1974), але найбільш близьким до заявленого способу є такий, який ґрунтується на статичному навантаженні поверхні зчеплення шлак-метал, при якому мірилом віддільності служить кут загину зразка вздовж шва, при якому починає відділюватись (або сколюватись) шлак (а.с. СССР №407686 по кл. В 23k 29/00, опубл. Б.И. №47, 1974). Реалізується цей спосіб так: в пластині достатньої товщини виконується заглиблення, глибиною достатнє для того, щоб в нього можливо було наплавити зварний шов таким чином, щоб він разом зі шлаковим покриттям не виходив по висоті за межі заглиблення. Зразок зі швом і шлаковим покриттям піддається вигину, при якому в покритті з'являються відколи, але оцінку відділяння проводять по куту, при якому відділяється шлак. При реалізації цього способу в ряді випадків спостерігається досить велика дистанція між кутом появи відколів і кутом, при якому шлакове покриття можна вважати таким, що відділилось. При цьому, здебільшого, навіть при максимально можливих кутах вигину не все шлакове покриття відділюється, а тільки деяка його частина, в кожному випадку різна, що не дає можливості об'єктивно судити про відділяння шлаку. Крім того відомо, що при зварюванні мають місце значні кутові деформації вздовж осі шва. Це викликає явище заклинювання шлакового покриття в заглибленні. Таким чином, при визначенні відділяння ефект заклинювання компенсується збільшенням кута вигину пластини. Але доля кута загину, яка компенсує явище заклинювання залишається невідомою. Крім того, ще й співвідношення сили зчеплення шлакового покриття з металом і сили заклинювання шлаку внаслідок кутової деформації теж невідоме: воно може бути різним в залежності від хімічного складу матеріалів, режиму зварювання. Тобто, в ряді випадків сила, що заклинює шлакове покриття в заглибленні може бути значно більша за силу, яка утримує його на поверхні зварного шва. Таким чином, визначений за наведеним способом показник відділяння шлаку, в результаті може характеризувати не стільки силу зчеплення металу з шлаком скільки силу заклинення шлаку в заглибленні внаслідок кутової деформації. Задачею даного винаходу є вдосконалення способу шляхом наближення його до реальних умов виконання зварного шва та підвищення точності виміру показника відділяння. Поставлена задача вирішується тим, що в способі оцінки відділяння шлакового покриття від поверхні металу, при якому зразок з післязварювальним покриттям піддають випробуванню на кут згину вздовж осі шва, а оцінку відділяння роблять по величині кута, при якому відбувається відокремлення шлаку. Згідно з винаходом новим є те, що товщин у зразка задають не менше ширини шва, при цьому з протилежного боку від шва в зразку виконують заглиблення півкруглої форми на глибину не менше 10% товщини зразка, глибину провару виконують не менше 60% товщини зразка, а оцінку відділяння роблять при відокремленні першого фрагменту шлаку. Виконання зварного шва не в заглиблення, а паралельно йому з протилежної сторони пластини забезпечує таку схему навантаження пластини, при якій саме вздовж поверхні з'єднання шлак-метал розвиваються дотичні напруження, які при деякому куті загину приводять до відокремлення шлаку. Це дозволяє підвищити точність виміру показника відділяння. На фіг.1 зображено зразок у вигляді пластини зі зварним швом, на фіг.2 вигляд зверху на фіг.1, на фіг.3 зображено пластину з прикладеним навантаженням, на фіг.4 показана пластина з вигином при навантаженні вздовж осі шва. Пропонований спосіб передбачає проведення порівняльних іспитів різних зварювальних матеріалів (електродів, флюсів, порошкових дротів і т. ін.) при виконанні шва в один прохід (фіг.1, фіг.2). При цьому обов'язковою умовою є сталість усіх факторів, які впливають на відділяння шлаку (розмірів і пропорцій зразків, режимів зварювання, чистоти поверхонь, діаметрів випробовуваних зварювальних матеріалів і т. ін.). Спосіб виконують наступним чином. Беруть зразок у вигляді пластини 1, товщина якої "b" повинна бути не менша ширини "с" шва 2, з протилежноїдо шва сторони попередньо виконують заглиблення напівкруглої форми 3 глибиною не менше 10% товщини пластини, глибину провару "h" виконують не менше 60% товщини пластини, а оцінку віддільності роблять по величині кута " y ", при якому відбувається відокремлення першого фрагменту шлаку. Зварний шов виконують із застосуванням випробуваних зварювальних матеріалів так, щоб він відповідав вимогам, викладеним вище. Після виконання контрольного шва і його охолодження в повітрі зразок піддають згинанню (фіг.3, фіг.4). Величина кута загину зразка, при якому відокремлюється перший фрагмент шлаку, служить показником при порівняльних іспитах різних зварювальних матеріалів.