Спосіб діагностики мієлодиспластичного синдрому в прелейкемічній стадії

Винахід відноситься до медицини, а саме, гематології та цитології. Відомий спосіб діагностики мієлодиспластичного синдрому, що полягає у виявленні кількісних змін показників периферичної крові (зменшення кількості лейкоцитів менш ніж 4,0х109/л, тромбоцитів - 180,0х109/л, зниження вмісту гемоглобіну менш ніж 110хГ/л), морфологічно змінених клітин трьох паростків кровотворення у кістковому мозку, визначенні кількості бластних клітин в кістковому мозку, кільцевих сидеробластів. В лейкоцитарній лінії гемопоезу виявляють токсогенну зернистість та/або гіпогранулярні форми мієлоцитів, метамієлоцитів, нейтрофільних гранулоцитів, гіпосегмнтовані гранулоцити, лейкоцити з каріорексисом та/або пікнозом ядра. В еритроїдній лінії гемопоезу виявляють багатоядерні еритроїдні попередники, відщеплення ядра нормобластів, острівці з еритроїдних нормобластів, цитоплазматичні містки між нормобластами. В тромбоцитарній лінії гемопоезу при всіх підваріантах мієлодиспластичного синдрому можна спостерігати аномальні мікромегакаріоцити, гіпосегментовані мегакаріоцити, мегакаріоцити з несегментованим ядром розмірами більше 40мкм [1]. За наявністю таких змін встановлюють діагноз мієлодиспластичний синдром. Недоліком цього способу є складність діагностики мієлодиспластичного синдрому, зокрема у випадках, коли кількість бластних клітин в кістковому мозку не перебільшує показників норми (не більше 5%), тобто в прелейкемічній стадії (рефракторній анемії та некласифікованому варіанті мієлодиспластичного синдрому). Відомий спосіб діагностики некласифікованого варіанту мієлодиспластичного синдрому (коли кількість бластих клітин в кістковому мозку не перевищує 5%), що полягає у гістологічному дослідженні кісткового мозку і виявленні фібротичних змін гемопоетичної тканини [2]. Недоліком цього способу є те, що проведення гістологічного дослідження кісткового мозку є трудоємким і тривалим процесом. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є спосіб діагностики мієлодиспластичного синдрому, що полягає в оцінці кількісних та морфологічних показників клітин крові та кісткового мозку, особливо, мегакаріоцитів: поліплоїдних клітин з розрізненими ядрами, 2-3 ядерних форм, одноядерних мікроформ. Для визначення кількості мегакаріоцитів, в тому числі мікроформ, використовується забарвлення мегакаріоцитів на a-нафтилацетатестеразу [3]. Недоліком цього способу є невисока чутливість, особливо для випадків з кількістю бластних клітин в межах показників норми, у зв'язку з тим, що не враховується ступінь диференціювання мегакаріоцитів кісткового мозку та їх функціональна активність, що утр уднює діагностику даного захворювання в прелейкемічній стадії. Задачею способу, що заявляється, є підвищення чутливості способу діагностики мієлодиспластичного синдрому в прелейкемічній стадії. Поставлена задача вирішується за рахунок визначення розподілу мегакаріоцитів за ступенем диференціювання, а саме підраховують кількість промегакаріоцитів, вільних ядер мегакаріоцитів на 50-100 мегакаріоцитів, відсоток базофільних, поліхроматофільних та оксифільних мегакаріоцитів (на 50-100 мегакаріоцитів). В залежності від ступеня диференціювання мегакаріоцитів визначають їх функціональну активність, тобто наявність утворення тромбоцитів. При зниженні середніх цитохімічних коефіцієнтів, а саме: вмісту глікогену і a -нафтилацетатестерази, визначають наявність порушень диференціювання мегакаріоцитів. Від повноцінності диференціювання мегакаріоцитів залежить здатність тромбоцитів крові виконувати функції. Зменшення кількості тромбоцитів крові, морфологічно змінені тромбоцити і мегакаріоцити є суттєвою ознакою діагностики мієлодиспластичного синдрому. Хворі з мієлодиспластичним синдромом часто гинуть від кровотеч, внаслідок зменшення кількості та функціональної активності тромбоцитів крові. Тому визначення нових істотних ознак порушення диференціювання мегакаріоцитів необхідно для підвищення чутливості методів діагностики мієлодиспластичного синдрому. Відбір параметрів було здійснено на підставі обстеження 30 осіб з мієлодиспластичним синдромом, у яких кількість бластних клітин в кістковому мозку не перебільшувала 5% (14 - рефракторною анемією, 2 рефракторною анемією з кільцевими сидеробластами, 14 - некласифікованим варіантом), кількість тромбоцитів в крові у 24 осіб (80%) нижче контрольних значень (менше 160х109/л) та 16 осіб без захворювань крові. Встановлено, що в гр упі з мієлодиспластичним синдромом зростає відсоток недозрілих мегакаріоцитів: промегакаріоцитів більше ніж 4,4±0,4 (на 100 мегакаріоцитів) та базофільних мегакаріоцитів більше ніж 29,8±1,5%. Також збільшується кількість старіючих оксифільних мегакаріоцитів (понад 18,8±1,0%) та вільних ядер мегакаріоцитів (понад 9,1±1,1 на 50 незруйнованих мегакаріоцитів). Дані зміни відбуваються на тлі зменшення кількості поліхроматофільних мегакаріоцитів (менше ніж 51,4±1,9%), які є найбільшою популяцією клітин в контрольній групі. Істотного зменшення кількості мегакаріоцитів в порівнянні з контрольними показниками не виявлено. Виявлено, що в групі з мієлодиспластичним синдромом загальна кількість функціонуючих мегакаріоцитів (тобто мегакаріоцитів які утворюють тромбоцити) не відрізняється від контрольних показників (в середньому 57,0±2,2%), а кількість функціонуючих базофільних мегакаріоцитів зростає понад 15,7±1,3%. Ці зміни відбуваються при зменшенні кількості функціонуючих поліхроматофільних мегакаріоцитів (менше ніж 34,9±1,6%), які є найбільш функціонально активною популяцією клітин в нормі. На підставі дослідження цитохімічних показників (а саме: середнього цитохімічного коефіцієнту (СЦК)) виявлено зменшення вмісту глікогену (СЦК менше ніж 2,41±0,03) та a -нафтилацетатестерази (СЦК менше ніж 2,3±0,04) в мегакаріоцитах. Спосіб, який заявляється, дозволяє підвищити чутливість способу діагностики мієлодиспластичного синдрому в прелейкемічній стадії, коли кількість бластних клітин в кістковому мозку не перебільшує 5%. Збільшення кількості недозрілих (промегакаріоцитів та базофільних мегакаріоцитів) та старіючих оксифільних мегакаріоцитів, незрілих функціонуючих мегакаріоцитів, зменшення кількості поліхроматофільних мегакаріоцитів, зменшення вмісту глікогену і неспецифічної естерази в мегакаріоцитах кісткового мозку виступають додатковими критеріями мієлодиспластичного синдрому в прелейкемічній стадії. Приклад 1 Хворий 3., 69 років, діагноз: мієлодиспластичний синдром, рефрактерна анемія. В периферичній крові анемія 76-86г/л, лейкоцити - 0,8-2,6х109/л, тромбоцити - 160-270х109/л. В кістковому мозку кількість мієлокаріоцитів 56х109/л, мегакаріоцитів 37,04х109/л. Відсоток бластних клітин - 3,25%. Явища дизеритропоезу. Із застосуванням способу в мегакаріоцитограмі виявлено збільшення кількості 1-2-сегментованих (гіпосегментованих 8%) мегакаріоцитів, поява мікромегакаріоцитів 2%, зменшення відсотка поліхроматофільних мегакаріоцитів до 30%, різке збільшення кількості старіючих оксифільних мегакаріоцитів - 36%, наявність великої кількості вільних ядер: на 50 незруйнованих мегакаріоцитів 50 вільних ядер цих клітин. Загальна кількість функціонуючих мегакаріоцитів не відрізняється від контрольних значень і складає 58%. В мегакаріоцитах зменшення вмісту глікогену (СЦК 1,81), a-нафтілацетатестерази (СЦК - 1,78). Приклад 2 Хворий І., 40 років. В аналізах периферичної крові в динаміці зниження кількості тромбоцитів до 80-140х10%. Діагноз - мієлодиспластичний синдром, некласифікований варіант. В кістковому мозку кількість мієлокаріоцитів 45000 в 1мкл, мегакаріоцитів - 37,04х106/л, відсоток бластних клітин 1,25%. Явища дизмегакаріоцитопоезу. Із застосуванням способу цитологічний аналіз мегакаріоцитів показав наявність мікромегакаріоцитів 16%, підвищення вмісту базофільних мегакаріоцитів до 40%, базофільних функціонуючих мегакаріоцитів до 38%, загальна кількість функціонуючих мегакаріоцитів 54%, зменшення кількості поліхроматофільних мегакаріоцитів до 36%, кількість вільних ядер: на 50 незруйнованих мегакаріоцитів 18 вільних ядер цих клітин. В мегакаріоцитах зменшення вмісту глікогену (СЦК - 2,0), a -нафтілацетатестерази (СЦК - 1,66). Спосіб може бути використаний в спеціалізованих гематологічних відділеннях для діагностики і прогнозу перебігу мієлодиспластичного синдрому. Використана література 1.Druiming D. R., Mckenna W. R. Atlas of tumor pathology. Tumors of the Bone Marrow. - Pub. by the Armed Forces Institute of Pathology, Washington D.C., Bethesda, Maryland, 1994. -496p. 2.Пат. №32234А Україна, МКВ G01N33/48. Спосіб діагностики некласифікованого варіанта мієлодиспластичного синдрому як передстадії лейкемії у осіб, що зазнали дії іонізуючого опромінення / В.Г. Бебешко, B.I. Клименко, І.С. Дягіль, Т.Ф. Любарець, Т.В. Каднікова, С.В. Клименко. -№32234А; Заявл. 22.01.1999; Опубл. 15.12.2000; Бюл. №7-ІІ. 3.Особенности мегакариоцитопоэза у больных миелодиспластическими синдромами / Френкель М.А., Ширин А.Д., Волкова М.А., Юдичева Т.В., Зубрихина Г.Н. // Гемат. и трансфуз. -2001. -№5. -С.11-15.