Спосіб діагностики інсулінорезистентності

Спосіб, що пропонується, відноситься до галузі медицини, а точніше до терапії і такого її розділу, як ендокринологія. Відомий спосіб діагностики інсулінорезистентності (IΡ) за прямою ознакою ґрунтується на визначені величини співвідношення глюкоза/інсулін натще, якщо ця величина менша 6,0 при визначені глюкози в мг/дл. та інсуліну в мкОД/мл, а при визначені глюкози в ммоль/л - менша 0,33, то діагностується IP [1]. Іншій спосіб діагностики IP за прямою ознакою базується також на визначені величини співвідношення глюкоза/інсулін, але через 2 години після прийому 75 г глюкози, якщо ця величина, як і в попередньому випадку при визначені глюкози в мг/дл менша 6,0 та менша 0,33 при визначені глюкози в ммоль/л, то діагностується IP [2]. Наступні відомі способи діагностики IP за прямою ознакою основані на встановлені факту наявності гіперінсулінемії, як компенсаторного чинника IP. Так гіперінсулінемія встановлюється на підставі підвищення рівня імунореактивного інсуліну (ІРІ) натще понад 5,3мкОД/мл та через 2 години після прийому 75г глюкози - понад 25мкОД/мл [3, 4]. Запропоновані й більш складні розрахункові показники, що характеризують IP: площа під інсуліновою кривою, котра дорівнює сумі концентрацій ІРІ плазми крові до початку перорального тесту толерантності до глюкози, а також через 30, 60, 90 і 120 хвилин після прийому глюкози [5]; індекс Haffner, котрий розраховуються як сума концентрацій ІРІ плазми крові, визначених через певні проміжки часу після прийому глюкози і помножених на відповідні коефіцієнти [б]. Інші методики пропонують для підвищення діагностичної цінності поруч з концентрацією ІРІ визначати ще й рівень С-пептиду в плазмі крові [3]. "Золотим стандартом" вимірювання чутливості тканин до інсуліну вважається еуглікемічний гіперінсуліновий "клемп"-тест за R.A. DeFrozno [7]. За даною методикою здійснюється постійна інфузія інсуліну короткої дії в дозі 1 мкОД/хвил/кг протягом 2 годин. Одночасно здійснюється ін4)узія глюкози в дозі, котра забезпечувала би підтримання її концентрації в плазмі крові на еуглікемічному рівні. Дві години необхідно для досягнення стану рівноваги, коли швидкість введення глюкози дорівнює швидкості поглинання її організмом. В цьому стані здійснюється розрахунок загального поглинання глюкози організмом в мл/хвил/кг на 1мкОД інсуліну, котре й характеризує чутливість тканин до інсуліну і встановлює, таким чином, наявність чи відсутність IP. Недоліками відомих способів діагностики IP за прямою ознакою є те, що IP визначається за допомогою коштовних методик дослідження концентрації інсуліну чи С-пептитиду плазми, які на Україні виконується лише в 2-х наукових установах Києва і Харкова. А до недоліків "клемп"-тесту відноситься ще й тривала безперервна інвазивність та методична складність. Тому ці методики не підходять до широкого клінічного застосування. Найближчим прототипом способу, що пропонується, є спосіб діагностики ІЗ за прямою ознакою шляхом проведення проби Лацаруса-Фолька [8]. Після визначення глікемії натще пацієнту внутрішньовенне вводиться 25 мл 40% розчину глюкози, а через 30 хвилин - інсулін короткої дії внутрішньом'язово (з розрахунку 0,1 ОД на кг маси тіла). Через 50, 60, 75, 90, 120, 150 і 180 хвилин визначається глікемія. В осіб без IP рівень глікемії повертається до вихідного рівня через 75 хвилин після введення глюкози, а за IP - через 90-180 хвилин. Недоліками відомого способу діагностики IP, обраного за прототип, є те, що вітчизняна фармацевтична промисловість не випускає розчин глюкози 50% концентрації і те, що контроль глікемії виконується доволі часто. В основу винаходу поставлена задача шляхом усунення недоліків прототипу забезпечити достовірну діагностику IP за прямою ознакою з метою первинної і вторинної профілактики складових метаболічного синдрому X, головною ланкою патогенезу якого саме і є IP. Суть винаходу в способі діагностики IP за прямою ознакою полягає в тому, що діагностується IP за не коштовною зручною методикою, котра може бути виконана в будь-якій лікувально-профілактичній установі України. Порівняння технічного рішення, яке заявляється, із прототипом дозволяє зробити висновок, що спосіб діагностики IP за прямою ознакою, який заявляється, відрізняється тим, що IP діагностується за простою дешевою та зручною методикою із використанням розчину глюкози і інсуліну короткої дії. Спосіб діагностики МСХ, який заявляється, реалізується таким чином. Проводиться модифікована проба Лацаруса-Фолька. Після визначення глікемії натще обстежуємому вводиться внутрішньовенне 30мл 40%-го розчину глюкози (еквівалентна доза 25мл 50% розчину глюкози), а через 30 хвилин інсулін короткої дії внутрішньом'язово (з розрахунку 0,1 ОД на 1кг маси тіла). Через 75, 90, 120 хвилин після введення глюкози визначається рівень глікемії. Якщо рівень глікемії не повертається до вихідного рівня через 75 хвилин, то діагностується IP - головна ланка патогенезу метаболічного синдрому X. В період з листопада 2001 року по жовтень 2002 року у стаціонарному сертифікаційному і реабілітаційному відділенні Державного медичного і сертифікаційного центру цивільної авіації України запропонованим способом діагностовано IP у 48 випадках з 50 обстежень у пацієнтів, в яких IP з метою контролю було діагностовано за величиною співвідношення глюкоза (ммоль/л)інсулін (мкОд/мл) меншою 0,33 натще [1] та через 2 години після прийому 75 г глюкози [2] (помилка 4%). Таким чином, даний спосіб досить точний для оцінки IP та зручний і дешевий в користуванні. Підвищення ефективності застосування способу діагностики IP, який заявляється, у порівнянні з прототипом, полягає в тому, що IP діагностується за простою дешевою та зручною методикою із використанням розчину глюкози і інсуліну короткої дії. Ця дешева й зручна методика може бути виконана в будь-якій лікувальнопрофілактичній установі України, що дозволить ефективно здійснювати первинну і вторинну профілактику небезпечних складових метаболічного синдрому X. Джерела інформації 1. Саго JF. Insulin resistance in obese and nonobese men. // J. Clin. Endocrinol. And Metab. - 1991. - Vol. 73. - P. 691-695 (аналог). 2. Metelskaya V., Serdyuk A., Mamedov M. et al. Insulin resistance markers for coronary heart disease high risk subjects selection // In Advances in Lipoprotein and Atherosclerosis Research, Diagnostics and Treatment. Proc. 9 th Intern. Dresden Lipid. Symp., 1997. - P. 691-695 (аналог). 3. Зимин Ю.В. Происхождение, диагностическая концепция и клиническое значение синдрома инсулинорезистентности или метаболического синдрома Χ // Кардиология. -1998. -№6. -С.71-81 (аналог). 4. Paolisso G., Gambardella A., Verza M. et al. ACE inhibition improves insulin-sensitivity in aged insulin-resistant hypertensive patients // J. Human Hypertension. - 1992. - Vol. 6. - P. 175-179 (аналог). 5. Grandi A.M., Gaudio G., Fachinetti A. et al. Left ventricular diastolic function in lean and obese hypertensives: influence of hyperinsulinaemia and family history of hypertension // XVIII Congress of the European Sosiety of Cardiology. - August, 25-29. - 1996. - Birmingham, UK. CD Conifer Information System. - P. 1886 (аналог). 6. Haffner S.M., Stem Μ.P., Hazuda H.P. et al. Hyperinsulmaemia in a population at high risk for non-insulindependent diabetes mellitus // N. Engl. J. Med. - 1986. - Vol. 315. - P. 220-224 (аналог). 7. DeFronzo R.A., Tobin J., Andres R. Glucose clamp technique: a method for quantifying insulin patients // Hypertens. Res. - 1996. - Vol. 19, suppl. 1.-P. S75-S79 (аналог). 8. Викторов А.П., Корпачев В.В., Щербак А.В. Лекарственные пробы в эндокринологии. -К.: РИА "Триумф", 2000. -128с.