Спосіб імуностимуляції

Винахід відноситься до галузі медицини, а саме токсикології, І може бути використаний для лікування захворювань, що супроводжуються, або обумовлені недостатністю Імунітету, зокрема при лікуванні синдрома еногенної Інтоксикації /СЕІ/. Відомий спосіб екстракорпорального підключення донорської селезінки. Він ε найбільш близьким по технічній суттєвості і досягаемому результату до заявляемого І вибраний нами як прототип. Спосіб основано на тому, що селезінка елімінує мікроби І токсини, І стимулює Імунну систему, викидуючи в перфузат біологічно активні речовини. Донорську селезінку, одержану від здорової тварини /свині/, оброблену по спеціальній методиці, в консервуючому розчині доставляють в клініку. Потім кров хворого активно забирають через систему трубок перфузивним насосом і нагнітають в селезіночну артерію органа, розташованого в термостабілізуючому пристрої при температурі 37°С. Проходячи через судини селезінки, венозна кров пасивно по трубках вертається у вену хворого. При цьому в донорському органі, по-перше, чиниться елімінація мікроорганізмів Із крові хворого, а, по-друге, в останню проникають Імунні субстрати /клітинні елементи, біологічно активні речовини та Ін./. Головною вадою цього способа є його відносно низький Імуностимулюючий ефект, що пов'язано з тим, що селезінка являється поліфункціональним периферичним Імунокомпетентним органом. Крім того, спосіб досить складний у технічному відношенні - необхідно канюлювання судин органа, промивання розчинами складних рецептур. Описано також ряд ускладнень застосування способу: розрив, набряк селезінки, депонування крові у донорському органі з дефіцитом повороту, що теж значно обмежує його застосування. Задачою винаходу є підвищення ефек-тивносії Імуностимуляції. Поставлена задача вирішується тим, що як імунокомпетентну тканину використовують зрізи ксе-нотімуса /виделочкової залози свині в кількості 15 г/. Спосіб здійснюється таким чином: для одержання ксенотімуса передбачено використання домашніх статевозрілих свиней віком до одного року, що пройшли суворий ветеринарний відбір. Після забою тварини по загально прийнятій методиці, передні черевна 1 грудна стінки обробляються 4% розчином йодоиату. Чиниться серединна стернотомія І вйделочкова залоза, що лежить загрудинно між стравоходом і трахеєю, шляхом тупої сепаровки відділяється від оточуючих тканий. Потім тканини залози розрізаються на фрагменти близько 1 χ 1 см. Одержані зрізи доставляли в лікарню в контейнері з розчином "Євроколінза" при 4-5°С. В клініці 15 г зрізів ксенотімуса містили в сорбційну колонку об'ємом 100 мл на гемосорбенти серії СКН. В режимі рециркуляції колонку оідмивають 400 мл фізіологічного розчину хлорида натрія, вміщуючого 10000 од гепаріна і 1 г карбеніціліна. Після попередньої гемоділюції /внутрівенно крапельно 400 мл реополіглюкіна/, загальної гепаринізації із розрахунка 300 од на 1 кг маси хворого проводиться гемоперфузія через приготовлену сорбційну колонку за допомогою ролікового насоса вено-венозним дрступом зі швидкістю 80-120 мл/хв в об'ємі 1,5-2,0 ОЦК хворого. Кратність підключень визначається індивідуально в залежності від стану хворого. Мінімальний проміжок між сорбціями - одна доба. Для здійснення вено-венозного доступа роблять пункційну катетеризацію обох стегнових, або стегнової! підключичної вен по Сельдінгеру /з метою зменшення ймовірності появи гематом, в місці пункції стегнових вен катетери вводяться за добу до сорбції і залишаються в венах до двох діб, після чого вилучаються; катетер в підключичній вені використовують для проведення інфузивної терапії. Швидкість перфузії 80-120 мл/хв найбільш близько до об'ємної швидкості кровотока через паренхіматозні органи, тому створює достатній контакт крові з сорбентом і ксенотканиною. Кількість тканини ксенотімуса, необхідної для Одного підключення, підібрано нами емпірично і складала 15 г. Менша кількість тканини н*3 дає бажаного эфекта, а більша - суттєво не впливає на результат, про що свідчать дані таблиці 1, в якій приведені показники імунного статусу хворих ьа перитоніт на перший І п'ятий дні після підключення їм різної кількості ксенотканини. Ефективність заявляемого способа лікування підтверджується слідуючими прикладами: Приклад 1. Хворий К., 40 p., історія хвороби № 2780, госпіталізований в клініку з приводу деструктивного апендициту, ускладненого перитонітом. Ургентна операція: апендектомія, трансназальна інтубація тонкого кишечника, санація і дренування черевної порожнини. Стан після операції залишався тяжким: виражена інтоксикація, знижені показники клітинного і гуморального імунітету. На другий день після операції хворому здійснено екстракорпоральну ге-моперфузію через 10 г фрагментоваиого ксенотімуса, розміщеного в сорбційній колонці на гемосорбенті СКН /100 г/, підключення здійснювалось веновенозним доступом зі швидкістю 100 мл/хв в об'ємі 2 ОЦК. Через 5-6 годин декілька покращав стан хворого, однак зберігалась тахікардія до 110 уд/хв, гіпертермія тіла до фебрільиих цифр. В лабораторних показниках декілька знизився лейкоцитоз /14 χ 109л/, але залишався високим лейкоцитарний індекс інтоксикації /5,1/, намітилась тенденція до підвищення фагоцитарної активності лейкоцитів /40%/, зростання кількості імуноглобулінів в сироватці крові /A, G, Μ -140,700,71 мг% відповідно/. На третій день після операції проведено повторний сеанс гемоперфузії через тканину ксенотімуса в кількості 10 г з тією швидкістю і в тому ж об'ємі. Практично в перші години після сеанса нормалізувалась температура тіла хворого, вирівнялись гемодинамічні показники, відновилась активна перистальтика. Виражена позитивна динаміка спостерігалась також з боку лабораторних показників; зни-зився до 10,8 χ 109/л лейкоцитоз, вирівнявся здвиг лейкоцитарної формули, збільшилась кількість Імуноглобулінів A, G, Μ - 180, 730, 78 мг % відповідно. Хворого виведено із ВРІТ, в подальшому післяопераційна течія протікала без особливостей. Виписаний з одужанням на 13-й день після госпіталізації. Приклад 2. Хворий Б,, 47 p., історія хвороби № 2873, госпіталізований з клінікою перитоніту через дві доби після початку захворювання. Хворого обстежено в ургентному порядку і терміново оперовано. При операції: прикрита перфорація виразки дванадцятиперстної кишки, дифузний фібринозно-гнійний перитоніт. Виконано: висічення виразки, пілоропластика по Джаду, трункулярна ваготомія, трансназальна Інтубація тонкого кишечника, санація і дренування черевної порожнини. В перший день післяопераційного періоду стан хворого крайнє важкий. Рівень порушення свідомості - сопор/прекома, ФЗД при спонтанному диханні швидко виснажується, Дихання протезується штучною вентиляцією легень. Гемодинаміка не стабільна, підтримується на субнормальному рівні введенням адреноміметиків. Олігурія - 25-30 мл/год. У лабораторних показниках зберігається високий лейкоцитоз 19,0 χ 10 /л зі здвигом лейкоцитарної формули вліво /Л 11-5,4/. Різко пригнічена фагоцитарна активність лейкоцитів /26%/. В плазмі знижена кількість Імуноглобулинів A, G, Μ - 98, 400, 50 мг % відповідно і підвищений вміст молекул середньої маси /0,5 од/. Проводилась Інтенсивна симптоматична дезінтоксикаційна І антибактеріальна терапія. На другий день після операції проведено екстракорпоральну перфузію крові через 15 г фрагментованого ксенотімуса вено-венозним доступом в об'ємі 1,5 ОЦК. Через 3 години після сеансу хворий прийшов до свідомості. На протязі перших годин знизилась до субфебрільних цифр температура тіла, стабілізувалась гемодинаміка, з'явились перші в'ялі перистальтичні хвилі. Хворого екстубовано. Збільшився темп діуреза до 40 мл/год. Наприкінці першої доби після сеансу лейкоцитоз знизився до 13 χ 109/л, декілька знизився Л11 - 3,8. Вміст молекул середньої маси складав 0,2 од. Значно поліпшився стан клітинного імунітету. ФАЛ збільшилась до 50% І продовжувала рости, вміст ІмуноглоЬулІнів A, G, Μ підвищився до 196, 910, 90,5 мг% відповідно. Позитивна динаміка в клінічних показниках дозволила вивести хворого із реанімаційної палати на третій день після операції І перейти від Інтенсивної до симптоматичної терапії. Хворого виписано у задовільному стані на 12-й день після операції. Кількісні показники ефективності заявляемого способуприведені в таблиці 2, в якій для порівняння взято три групи хворих: перша - хворі на розлитий перитоніт, які після операції лікувались традиційними способами /25 хворих/; друга - хворі, яким проведено лікування по способу прототипу, тобто екстракорпоральне підключення цільної донорської селезінки /11 хворих/; третя - хворі, яким проводилось лікування по заявляемому способу /18 хворих/. Приведені клінічні приклади І дані таблиці 2 наглядно свідчать про детоксикаційну І виражену імуностимулюючу дію заявляемого способу. Це підтверджується більш швидкою компенсацією вмісту Імуноглобулинів 1 підвищенням фагоцитарної активності лейкоцитів в крові хворих третьої групи в порівнянні з двома гншими групами. При цьому описаний ефект досягається порівняно просто, а застосування заявляемого способу дозволяє значно підвищити лікування імунодефіцитних станів.