В’яжуче

Винахід відноситься до промисловості будівельних матеріалів і може використовуватись при виготовленні будівельних виробів. Відомі склади вапняно-глинітних в'яжучих, які складаються з горілої породи і вапна-кипілки [1]. Відома також сировинна суміш для виготовлення будівельних виробів, яка містить, мас. %: негашене вапно 10...20, опоку 12...40 і фосфогіпс 40...78 [2]. Найближчим за технічною суттю і результатом, що досягається, є в'яжуче, що містить вапно-кипілку, горілу породу і гіпс при такому співвідношенні компонентів, мас. %: вапно-кипілка - 10; горіла порода -85; гіпс - 5[3]. Проте для такого в'яжучого характерна низька міцність в результаті того, що в даній композиції відбувається неповне зв'язування вапна в гідросилікати, які є основними носіями міцності каменю. В основу винаходу поставлено завдання удосконалити склад в'яжучого шляхом підбору гіпсового і введенням нового компоненту, що забезпечило б створення щільної структури каменю і привело б до збільшення міцності в'яжучого і виробів на його основі. Поставлене завдання вирішується тим, що в'яжуче, яке включає вапно-кипілку, гіпсовмісний компонент і горілу породу, згідно винаходу, містить в якості гіпсовмісного компоненту фосфогіпс і, додатково, відход виробництва синтетичних жирних кислот на основі сульфату натрію при такому співвідношенні компонентів, мас. %: вапно-кипілка 10...30 фосфогіпс 4,5...5,5 відходи виробництва синтетичних 1,0...2,0 жирних кислот горіла порода решта Введення у склад в'яжучого суль фату натрію, що міститься у відхода х виробництва синтетичних жирних кислот, сприяє утворенню центрів кристалізації, при наявності яких, в умовах гідротермального оброблення, інтенсивно відбувається процес синтезу низько основних гідросилікатів тоберморитової групи, які створюють міцну структур у каменю. Ефект гідратаційного тверднення вапна-кипілки досягається за рахунок адсорбування на її поверхні фосфатів, фторидів, що містяться у фосфогіпсі, а також синтетичних жирних кислот та хлоридів натрію, що містяться у відходах виробництва синтетичних жирних кислот, що приводить до збільшення міцності. Фосфогіпс, що використовується у запропонованому технічному рішенні, є відходом хімічної промисловості. Хімічний склад горілої породи Львівсько-волинського вугільного басейну і фосфогіпсу Роздільського ВО "Сірка" Львівська обл. представлений у табл. 1. В якості мінерального в'яжучого використовується негашене вапно 2 ґатунку з вмістом активних СаО і МgО 80...88 %, температурою гасіння 9 хв. за стандартом (ГОСТ 9179-77), а в якості додатку - відходи виробництва синтетичних жирних кислот Надвірнянського нафтопереробного заводу (Івано-Франківська обл.). Хімічний склад відходів виробництва синтетичних жирних кислот, мас. %: сульфат натрію - 95,5...96,8; хлорид натрію - 1,1...1,6; нерозчинний у воді залишок - 0,2...0,4; втрати при прожарюванні – решта. Хімічний аналіз проводиться у відповідності з ТУ 38.10742-84. Сульфат натрію. Технічні умови. Приклад. Для отримання в'яжучого його компоненти у вказаних співвідношеннях спільно мелять до питомої поверхні S = 3500...4000 см 2/г. Додаток відходів виробництва синтетичних жирних кислот розчиняють у воді і замішують склади в'яжучих до отримання тіста нормальної крутості (згідно ГОСТ 310.2-81); формують зразки 2х2х2 см. У таблиці 2 представлені склад і фізико-механічні властивості в'яжучого з вапняно-ґлинітного тіста. Для визначення марочної міцності зі стандартним Вольським піском при співвідношенні компонентів в'яжуче: пісок =1:3 формують зразки-балочки 4х4х16 см згідно ГОСТ 310.4-81. Зразки піддають гідротермальній обробці за режимом 4+3+6+2 год. при температурі ізотермічної витримки t = 85°С і в певні терміни випробовують. Склад і фізико-механічні властивості розчинів в'яжуче: пісок = 1:3 представлено в таблиці 3. Запропоноване в'яжуче, у порівнянні з прототипом, характеризується підвищеною міцністю, що дає можливість розширити сферу застосування виробів на його основі, покращити їх якість і утилізувати при цьому багатотоннажні відходи виробництва синтетичних жирних кислот і фосфогіпс.