Спосіб оцінки функціонального стану шлунково-кишкового тракту в умовах хірургічної патології

Винахід відноситься до галузі медицини, зокрема до хірургії. Відомий спосіб оцінки функціонального стану тонкого кишечника, що грунтується на вивченні химусу за кількісним і біохімічним складом, рН І Іншими показниками [1]. Недоліком цих способів є те, що вони ні окремо, ні в. сукупності не дозволяють повноцінно судити про динаміку функціонального стану шлунково-кишкового тракту, а отже, не можуть бути критеріями оцінки якості хірургічного лікування. Найбільш близьким до пропонованого є клінічний спосіб оцінки функціонального стану шлунковокишкового тракту; він полягає у візуальній оцінці складу тюбажного вмісту по ступеню мутності, кольору І запаху [2]. Недоліки клінічного способу оцінки функціонального стану кишечника очевидні: суб'єктивність та неможливість достовірного порівняння отримуваних даних. В основу винаходу поставлено задачу створення способу оцінки функціонального стану шлунковокишкового тракту в умовах хірургічної патології, в якому за допомогою числових значень пропонованого нового поняття величини химусного коефіцієнта створюється можливість об'єктивного порівняння результатів І, внаслідок цього, обгрунтування термінів проведення тюбажної декомпресії тонкого кишечника різними способами, показіз до видалення тюбажу, визначення ефективності проведення загальної лікувальної тактики І черезтюбажних методів кореції, визначати клінічний прогноз перебігу захворювання, а також можливість констатації ступеню розладу та динаміки змін функціонального стану тонкого кишечника в умовах хірургічної патології. Поставлена задача вирішується тим, що в способі оцінки функціонального стану шлунково-кишкового тракту в умовах хірургічної патології досліджують тюбажний (зондовий) вміст. Згідно винаходу, збирають вміст за 24 години, центрифугують І визначають химусний коефіцієнт, який дорівнює кількісному співвідношенню осадової частини вмісту (за шкалою центрифужної пробірки) до рідинної, І при числових значеннях химусного коефіцієнта в межах 4,2-9,9 (умов, од.) - діагностують паралітичний стан кишечника; при значеннях вказаного коефіцієнта 0,5-1,0 або 13,6-14,9 (умови, од.) -стверджують нормалізацію функціонального стану шлунковокишкового тракту, відповідно, при антеградному чи ретроградному способах декомпресії тонкого кишечника. Спосіб здійсняється таким чином. Зовнішній кінець тюбажної трубки, яка Інтраопераційно вводиться в тонкий кишечник для тривалої його декомпресії за одним Із способів (антеградно або ретроградно) нарощують хлорвініловою трубкою 1 опускають в ємність для збору тюбажного вмісту за 24 години (реєстрація кількості виділень за фіксований проміжок часу). Після ретельного перемішування отриманого вмісту до максимально гомогенного стану, негайно відливають досліджуваний вміст у градуйовану центрифужну пробірку до позначки "10 мл". Принциповим моментом є користування пробірками, котрі мають градуювання через 0,1-0,2 мл в Інтервалі "0-1 мл". Далі пробірку з досліджуваним вмістом центрифугують при 1500 об/хв на протязі 10 хвилин. Величину осадової частини визначають за градуйованою шкалою центрифужної пробірки. Тоді, химусний коефіцієнт знаходимо за формулою: Таким чином, певним значенням величини осадової частини будуть дорівнювати відповідні значення величини химусного коефіцієнта (ХК), що можна зобразити у вигляді таблиці 1. Для зручності практичного користування графа Р-рідинної частини вмісту свідомо опускається, І таблиця 1 спрощується до таблиці 2. При проведенні повторних досліджень (ХК) спостерігаються такі закономірності: в умовах парезу тонкого кишечника (перитоніт, декомпенсована кишкова непрохідність) до операції або безпосередньо після неї (ХК) становить 4,2-9,9 умовних одиниць, незалежно від способу дренування тонкого кишечника - антеградний чи ретроградний. У випадку назо-гастроінтестінального (антеградного) тюбажу, при клінічно сприятливому перебігу захворювання, величина (ХК) зменшується в динаміці його визначення до величини 10-0,5. Такі значення (ХК) практично є показниками норми при зазначеному способі тюбажної декомпресії тонкої кишки. При несприятливому перебігу післяопераційного періоду - динаміки змін (ХК) не буде, або після нетривалого змешення його, він знову сягатиме величин 5,3-11,1 умов. од. При ретроградному способі дренування тонкого кишечника (ентеро-, цеко-, ілеостомічному) безпосередньо після операції величина (ХК) теж становить 4,2-9,9 умовн. од. При сприятливому перебігу захворювання величина (ХК) буде прогресивно зростати або перестане визначатися внаслідок обтурації трубки калом, що відповідає нормам анатомо-фізіологічних основ травлення. І, навпаки, при несприятливому перебігу післяопераційного періоду величина (ХК) коливатиметься в вихідних межах. Приклад 1. Хворий Б., 20 років, Історія хвороби № 5286, поступив в ургентному порядку через 16 годин від початку захворювання з клінікою кишкової напрохідності. В анамнезі - переніс апен-дектомію. При поступленні хворому перорально дано контрастну речовину. Консервативні методи лікування ефекту не дали. Під час рентгенологічного контролю пасажу барію через 2 години: 1/2 барієвої суміші знаходиться· у шлунку, решта в 12-ти палій кишці та початкових відділах тонкої, визначалися чаші Клойбера. Рентгенконтроль через 6 годин: частина контрасту залишилася у шлунку, основна маса його дійшла до середини тонкої кишки, зросла кількість чаш Клойбера. Хворий кваліфікований до оперативного втручання. При лапаротомії стверджено діагноз тонкокишкової непрохідності, причиною якої були зрости в ділянці ілеоцекального кута, а також явища термінального Ілеїту, Після усунення кишкової непрохідності виконано назогастроінтестінальний тюбаж тонкого кишечника до Ілеоцекального кута. Післяопераційний період протікав без ускладнень. Проводилося визначення (ХК) за описаною методикою: 1-а доба - 5,3; 2-а доба - 3,1; 3-а доба - 1,0; у хворого відновився природній пасаж, 4-а доба - 1,0; далі, на протязі двох наступних діб тюбажну трубку було перекрито для використання "каркасної" функції зонда, і на 7-у добу при відсутності виділень по тюбажу його було видалено. Подальший післяопераційний перебіг гладкий, хворий виписаний додому в задовільному стані. Діагноз: гостра спайкова тонкокишкова непрохідність, термінальний ілеїї. Динаміка змін величини (ХК) свідчила: на 1-у добу про паретичний стан шлунково-кишкового тратку І в подальшому про відновлення його функціонального стану (4-а доба). Приклад 2. Хворий К., 80 років, історія хвороби № 17280, поступив по переводу з Іншої клініки, де проводилося динамічне Спостереження і консервативне лікування кишкової непрохідності, з підозрою на яку хворий був госпіталізований. Рентгеноскопічне дослідження при поступленні виявило незначні поодинокі чаші Клойбера в тонкому кишечнику. На момент переводу хворого тривалість захворювання складала 40 годин. Тахікардії, здуття живота не відзначалося. Розпочате контрастне дослідження шлунково-кишкового тракту разом з консервативною терапією. При рентгенологічному контролі пасажу через 4 години: шлунок великих розмірів, на великий кривині осад контрасту, часткове запов-нення початкових відділів тонкого кишечника, останній розширений, "перистість" його петель, множинні тонко-кишкові рівні і чаші Клойбера. В анамнезі у хворого операція з приводу апендициту, перфоративної виразки І холециститу. Запідозрено спайковий характер причини непрохідності. На операції: тонкий кишечник паретично розширений від зв'язки Трайца до ілеоцекального кута, переповнений рідким вмістом І газами.' Причиною непрохідності були зрости в ділянці Ілеоцекального кута. Після ліквідації перешкоди проведено тюбаж тонкого кишечника через цекостому. Післяопераційний період протікав важко, але сприятливо. На 3-у добу відновився природній пасаж, був самостійний стілець. Значення величин (ХК) були наступними: на 1-у добу - 2,0; на 2-у добу -5,3; на третю добу - 8,7; - це свідчило про виражений парез, але з позитивною динамікою. На 4-у добу виділень по тюбажу не було, відзначено незначне відходження тон-кокишкового вмісту попри трубку при відновленому пасажі, тому тюбажний зонд було видалено. В подальшому у хворого мало місце часткове відходження калу через цекостому. В динаміці об'єм виділень зменшувався, через 10 днів було зафіксовано самостійне загоєння цекостоми. Хворий виписаний додому в задовільному стані через 18 діб від поступлення. Діагноз: гостра спайкова тонковиткова непрохідність. Динаміка визначення величини (ХК) дала змогу оцінювати функціональний стан шлунково-кишкового тракту як паретичний в перші дві доби І тенденцію до нормалізації з третьої-четвертої доби, що дозволило зменшити тривалість використання тюбажу. Приклад 3.Хворий Г., fit років,історія хвороби № 9376, поступив у клініку в ургентному порядку через 14 гвдин від печатку захворювання з клінік·» перфоративної виразки. Під час рентгеноскопії органів черевноїї порожнини - діагноз підтверджено. Під час операції встановлено наявність перфоративног© отвору в 12-ти палій кишці, розлитий сереознофібринозний перитоніт. Виконано ушивання перфоративного отвору на дуоде-ноєюнальному зонді з залишенням останнього для зондової декомпресії. Назважаючи на Інтенсивну терапію післяопераційний період протікав важко, утримувалися ознаки продовжуючогося парезу кишечника, зростала кількість виділень по декомпресійному зонду, наростала величина (ХК): на 1-у добу виділень - 40 мл, ХК - 19,0; на 2-у добу: виділень - 40 мл, ХК - 13,6; на 3-у добу: виділень - 400 мл, ХК - 5,3. На 4-у добу була виконана вимушена релапаротомія у зв'язку з виникненням евентерації І защемленням петлі тонкої кишки в контрапертурній рані, що сталося на грунті вираженого парезу: кількість зондових виділень 600 мл, ХК -5,3. При релапаротомії зліквідовано евентерацію, проведено тюбаж тонкого кишечника через апендікоцекостому, назогастральний зонд залишено. Однак, від наростаючих ознак поліорганної недостатності хворий помер через 12 годин після повторного втручання. Після релапаротомії об'єми виділень І величини (ХК) були слідуючі: шлунковий зонд - 300 мл, ХК- 8,7; цекостомічний тюбаж: 800 мл, ХК - 2,0. Діагноз: перфоративна виразка 12-ти палої кишки, розлитий серозно-фібринозний перитоніт, евентерація тонкої кишки, параліч кишечника, інтоксикація, поліорганна недостатність. Динаміка змін величин (ХК) хоча і відмічалася, але постійно знаходилася в межах патологічного типу і свідчила про декомпенсовано паретичний функціональний стан всього шлунково-кишкового тракту. Таким чином, позитивний ефект пропонованого способу оцінки функціонального стану шлунковокишкового тракту з умовах хірургічної патологІї зводиться до слідуючих положень: - завдяки введенню числових значень величини нового поняття химусного коефіцієнту (ХК) створюється можливість порівняння отримуваних результатів; - обгрунтування термінів проведення тюбажної (зондової) декомпресії тонкого кишечника різними способами його виконання; - окреслення показів до видалення тюбажу; - визначення ефективності проведення черезтюбажних лікувальних методик; - констатувати орієнтовний ступінь розладу функціонального стану шлунково-кишкового тракту та динаміку Його змін; - розширення можливостей клінічного прогнозу перебігу захворювання.