Спосіб лікування апендикулярного інфільтрату

Реферат: Спосіб лікування апендикулярного інфільтрату включає місцеву дію на зону запалення антибактеріальними препаратами за принципом лімфотропної терапії шляхом створення терапевтичної концентрації антибіотиків у регіональних лімфовузлах. Додатково у схему лікувальних препаратів додають потужний неспецифічний протизапальний розсмоктуючий препарат, а саме - німулід, німесулід або диклофенак натрію. UA 119597 U (54) СПОСІБ ЛІКУВАННЯ АПЕНДИКУЛЯРНОГО ІНФІЛЬТРАТУ UA 119597 U UA 119597 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель належить до медицини, а саме до хірургії, і може бути використана при лікуванні хворих з ускладненням гострого апендициту за типом апендикулярного інфільтрату. Останній є одним з найбільш частих та загрозливих ускладнень гнійного запалення хробакоподібного паростка. В основі існуючих способів лікування цього ускладнення залишається застосування антибіотиків. Так, М.Ю. Ничитайло та співавтори пропонують спосіб лікування апендикулярного інфільтрату, [Ошибки, опасности и осложнения в неотложной абдоминальной хирургии. Луганск. 2011. - 240 с.], за яким щільний неабсцедуючий інфільтрат лікується консервативно шляхом введення антибактеріальних препаратів внутрішньом'язово чи внутрішньовенно. На їх думку це дозволяє добитись зменшення розмірів інфільтрату за рахунок загальної дії антибіотиків. Недоліками даного способу є таке: антибіотики відносно повільно всмоктуються у кров і лише після цього проявляється їхня терапевтична дія; ускладнення (інфільтрат) завжди має місцевий, регіонарний характер, а антибактеріальні препарати циркулюють у кровоносному руслі рівномірно, як при загальній інфекції, діючи на "місце призначення" - апендикулярний інфільтрат - тільки дотично, внаслідок чого до зони запалення "потрапляє" лише дещиця цих препаратів; незважаючи на застосування антибіотиків останніх поколінь не завжди вдається досягти позитивний ефект, відомі випадки абсцедування; тривалість та дороговартістність антибактеріальної терапії. З огляду на перелічене досягти повної санації інфільтрату з незначними залишковими змінами неможливо. Існують пропозиції й інших авторів, які практично не відрізняються від описаного [В.А. Пронин, В.О. Бойко Патология червеобразного отростка и апендэктомия. -X.: "СІМ", 2012. - 304 с.]. Головним недоліком описаних способів є те, що вони окрім недостатньої санації зони запалення, зовсім не впливають на регіонарний лімфатичний апарат, який є головним бар'єром на шляху поширення будь-якої інфекції, а при запаленні лімфовузлів вони залишаються джерелом інфекції, яке може тривалий час підтримувати запалення. Найбільш близьким до запропонованої моделі є спосіб лімфотропного введення антибіотиків при гострому апендициті [І.Д. Дужий, І.В. Пономаренко "Спосіб профілактики гнійних ускладнень при лікуванні хворих на гострий апендицит", Патент UA № 44648, МПК А61В 17/00, А61К 31/00, А61Р 31/00, опубліковано 12.10.2009, бюл. № 19], який ми вибрали за прототип. Автори рекомендують введення антибіотиків у здухвинну зону, яка є регіонарною відносно до ілеоцекальної ділянки, де завжди локалізуються апендикулярні інфільтрати. Введення антибіотиків приводять у заочеревинний простір після стимуляції лімфоутворення (лідаза), зняття ангіоспазму (НО-ШПА) та попередження фібриноутворення і знеболення. За нашим досвідом цей спосіб є найбільш ефективним для попередження ускладнень гострого апендициту та для лікування апендикулярного інфільтрату. Головним його недоліком є потреба у введенні препаратів двічі на добу, а це "забирає" у лікаря щонайменше 35-40 хвилин. Окрім цього, маніпуляція (кожен сеанс) лімфотропного введення препаратів завжди є психологічним навантаженням як на хворого, так і на лікаря. В основу запропонованої нами корисної моделі поставлена задача удосконалення способу лікування апендикулярного інфільтрату за принципами лімфотропної терапії шляхом створення терапевтичної концентрації антибіотиків у реґіонарних лімфовузлах, шляхом використання лікувальних препаратів розсмоктуючої дії, що сприятиме прискореному сануванню інфільтрату. Окрім цього, зменшена кількість введень антибактеріальних препаратів протягом доби. Перелічене дозволить зменшити економічні витрати на лікування хворих, скоротить термін лікування хворих на апендикулярний інфільтрат у стаціонарі, зменшить кількість гнійних ускладнень та покращить віддалені результати. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі лікування апендикулярного інфільтрату, який включає місцеву дію на зону запалення антибактеріальними препаратами за принципом лімфотропної терапії шляхом створення терапевтичної концентрації антибіотиків у реґіонарних лімфовузлах, згідно із корисною моделлю, додатково у схему лікувальних препаратів додають потужний неспецифічний розсмоктуючий засіб, а саме - німулід, німесулід, або диклофенак натрію. Використання усіх суттєвих ознак способу, включаючи відмінні, створює максимальну концентрацію лікувальних препаратів у внутрішніх та зовнішніх клубових лімфовузлах, що 1 UA 119597 U 5 10 15 20 25 30 35 сприятиме оточуванню зони запалення антибактеріальними та протизапальними препаратами і, як результат, прискоренному сануванню та розсмоктуванню інфільтрату. Спосіб виконують наступним чином. На 2-3 см нижче і на стільки ж сантиметрів медіальніше передньо-верхнього гребеня клубової кістки під кутом 45° пунктують шкіру, підшкірну клітковину та очеревину, "упираючись" ("ковзаючи") по внутрішній стінці клубової кістки. Дещо змінивши нахил голки по внутрішній поверхні цієї кістки проходимо углибину миски на 2-3 см. Після цього вводимо такі фармакологічні засоби: лімфостимулятор - 64 од. лідази, спазмолітик - 2 мл НОШПА, антиагрегант - 5000 ОД гепарину, анастетик - 2мл 2 % лідокаїну, антибактеріальний препарат - ампісульбін, або цефтріаксон 1,0. Останнім вводимо 2 мл німуліду, німесуліду чи диклофенаку. Після цього рекомендуємо хворому походити 15 хв., що покращує реологічні властивості лімфи. Усі сеанси лімфотропної терапії проводимо кожні 12 год., а потім - 1 раз на добу протягом 5 днів. Перелічене створює максимальну концентрацію патогенетичних та антибактеріальних препаратів у внутрішніх та зовнішніх клубових лімфовузлах, що є реґіонарними до ілеоцекальної зони. Це веде до закидання антибактеріальних препаратів у хробакоподібний відросток та у оточуючу його зону запалення, що сприяє швидкому розсмоктуванню інфільтрату. Даний спосіб застосований нами при лікуванні 15 хворих на апендикулярний інфільтрат. Наводимо клінічний приклад. Хворий А. 63 років госпіталізований до хірургічного відділення зі скаргами на загальну слабкість, швидку втому, відсутність апетиту, сухість ротової порожнини, підвищену температуру тіла. У правій здухвинній ділянці прощупувалося нерухливе болісне ущільнення розмірами до 15-17 см у діаметрі. При лабораторному дослідженні крові мав місце лейкоцитоз 9 15×10 /л, ШОЕ 36 мм/г, збільшений індекс ядерного зсуву - 0,8. Застосована реґіонарна лімфотропна антибіотикотерапія, позитивна динамики у відношенні 9 лабораторних показників відмічена вже на 3 добу: лейкоцитоз зменшився до 11×10 /л, ШОЕ до 17 мм/г, ІЯЗ - до 0,65 (р