Спосіб лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи

Спосіб лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи, що включає видалення гнійних вогнищ і комплексну антибактеріальну терапію, який відрізняється тим, що додатково здійснюють секвестректомію, вводять катетер у поверхневу скроневу артерію через її зовнішній поверхневий відділ і здійснюють через нього лімфотропну терапію, де як антибактеріальний препарат вводять аугментин у кількості 1,2 г двічі на добу протягом тижня. (19) (21) u201014317 (22) 30.11.2010 (24) 25.06.2011 (46) 25.06.2011, Бюл.№ 12, 2011 р. (72) ДЗЯК ГЕОРГІЙ ВІКТОРОВИЧ, ДРОЗДОВ ОЛЕКСІЙ ЛЕОНІДОВИЧ, КОМСЬКИЙ МАРК ПЕТРОВИЧ, КОШЕЛЄВ ОЛЕГ СТАНІСЛАВОВИЧ, СКАКОВСЬКА ОЛЬГА ІВАНІВНА (73) ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ 3 З аналізу властивостей вищенаведених аналогів й решти їм подібних випливає розмаїтість шляхів введення антибіотиків, серед яких найчастіше використають внутрішньом'язовий, внутрішньовенний, пероральний доступи. При двох перших шляхах вони доставляються до вогнища з током крові, при останньому - переборюють тканинний бар'єр, після чого також попадають у запальне вогнище. Деяка частина антибіотиків дезактивується травними ферментами та ферментами печінки. Порушення мікроциркуляції у вогнищі запалення, особливо навколо омертвілих тканин щелепи, суттєво утрудняє їхній транспорт, стримує можливість їх максимального накопичення на патологічній ділянці. Це вимагає збільшення доз антибіотика, а відтак ініціює порушення біоценозу шлунково-кишкового тракту, функцій нирок і печінки, онтогенез кишкового дисбактеріозу, різноманітних алергійних реакцій тощо [5]. До основи розроблювальної корисної моделі поставлена задача винайти спосіб лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи, застосування котрого сприяло б збільшенню ефективності за рахунок підвищення швидкості появи і концентрації антибіотика на ділянці запалення, на основі опрацювання властивостей антибактеріальних ресурсів і раціоналізації шляхів їх введення, з можливістю зниження частоти онтогенії постопераційних ускладнень. Рішення поставленої задачі досягається тим, що при використанні способу лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи, що включає видалення гнійних вогнищ і комплексну антибактеріальну терапію, відповідно до корисної моделі, додатково здійснюють секвестректомію, вводять катетер у поверхневу скроневу артерію через її зовнішній поверхневий відділ і здійснюють через нього лімфотропну терапію, при цьому як антибактеріальний препарат вводять аугментин, у кількості 1,2 г, двічі на добу, протягом тижня. Причинно-наслідковий зв'язок сукупності ознак запропонованого рішення задачі з вищезазначеним технічним результатом полягає в наступному. Аугментин (амоксиклав) являє собою комплекс амідопеніциліну (амоксициліну) та клавуланової кислоти [4], котрий добре всмоктується з просвіту шлунково-кишкового тракту. Найбільша концентрація його клавуланової кислоти у сироватці досягається вже через 40-60 хв. після перорального застосування. При внутрішньовенному введенні термін напівжиття препарату сягає ~50-80 хв., клавуланової кислоти - 50-70 хв., а терапевтична концентрація зберігається впродовж ~8-9 год. За результатами досліджень заявника було встановлено, що ін'єкції аугментину, наприклад у ліктьову вену, допускали його позитивні зсуви на нижчому порозі чутливості детектора рідинного хроматографа, де через 5 хв. після уведення концентрація аналізату вже піддавалась зчитуванню. Мікробіологічні дослідження ексудату з вогнищ гнійного запалення, де у ~ 88 % випадків домінували неспороутворюючі анаеробні збудники у складі мікрофлори, а у ~ 81 % - асоціації анаеробно-анаеробних і сполучення анаеробів і факульта 60648 4 тивно-анаеробних бактерій дозволяли констатувати високу чутливість останніх до фармакінетики аугментину. Використання ж його у запропонованій дозі саме при внутрішньоартеріальному впливі істотно прискорювало появу у сироватці крові, яка відтікала від ураженої ділянки щелепи. Через 30 хв. після впливу, рівень аугментину після внутрішньоартеріального введення перевищував на 37 % (р>0,05) його внутрішньовенний вплив і пропорційно збільшувався у м'язовій, жировій тканинах, шкіряних покривах, органах черевної порожнини, насамперед, у печінці, а також у інтерстиціальній рідині, що інформує про перевершення ефективності антибактеріальної терапії. Тож, внутрішньоартеріальне введення аугментину при лімфотропній терапії у кількості 1,2 г, двічі на добу, протягом тижня прискорює появу антибіотика у значно більших кількостях крові, яка відтікає від ділянки секвестректомії, а поряд із цим, підвищує на ній антибактеріальну концентрацію. На погляд заявника, подібний зсув зумовлений регіональним розподілом фармакопрепарату, включенням його у загальний кровообіг та захопленням клітинами системних органів і тканин, насамперед, нирок і печінки. При вивченні властивостей відомих способів лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи не вдалося виявити серед застосування аугментину його дозового режиму і шляху введення у систему кровообігу. Це дозволяє дійти висновку про те, що сукупність відмітних ознак заявленої корисної моделі, яка задіяна до вирішення поставленої задачі і реалізації технічного результату у запропонованому обсязі, є суттєвою, характеризує затребуваний обсяг правового захисту здійснюваного процесу як невідомий з рівня техніки, а від того, дозволяє його кваліфікувати «новим» і поширювати її на усі випадки багаторазової реалізації. Сутність. Для забезпечення лімфотропної терапії остеомієліту певної ділянки щелепи залучають інфузор «LV-10 Intermate» фірми «Baxter» (США). Спосіб лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи відтворюють після видалення гнійних вогнищ і видалення омертвілих тканин під час секвестректомії. Надалі вводять катетер у поверхневу скроневу артерію, а саме через її зовнішній поверхневий відділ, і водночас розпочинають лімфотропну терапію через нього. Як антибактеріальний препарат вводять аугментин у кількості 1,2 г двічі на добу протягом тижня. Запропонованим чином підвищують швидкість появи і концентрації антибіотика на ділянці запалення, на 30-35 % знижують частоту онтогенії післяопераційних ускладнень, а відтак перевершують ефективність терапії зазначеної патології. При експериментальній перевірці властивостей запропонованого способу лікування хронічного одонтогенного остеомієліту щелепи виявляли переваги внутрішньоартеріального введення аугментину над внутрішньовенним: Концентрації аугментину у сироватці крові при різних шляхах його введення (див. таблицю). 5 60648 6 Таблиця Концентрації аугментину у сироватці крові при різних шляхах його введення Шляхи введення аугментину Внутрішньовенний Внутрішньоартеріальний Статистичні показники М ±m М ±m Концентрації аунментину (мг/мл) у сироватці крові, після введення через 5 хв. через 30 хв. через 24 год. 0,00 2,59 *2,02 0,00 0,08 0,06 12,68 **4,11 **3,03 1,77 0,12 0,21 * р