Спосіб лікування хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу

Спосіб лікування хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу, що полягає у призначенні антибактеріальної і противірусної терапії, який відрізняється тим, що додатково щодня всередину призначають тіотриазолін у фармакопейно припустимих дозах до подолання функціональної недостатності антиоксидантного захисту організму. Корисна модель відноситься до галузі медицини, насамперед до пульмонології, та може бути використана для лікування хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу. Згідно із класифікацією, негоспітальна пневмонія - це та, яка виникла у хворого позалікувальним закладом. Відомий спосіб лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій (див. Зайцев, А.А. Рациональная фармакотерапия острых респираторных вирусных инфекций [Текст] / А.А. Зайцев, А.И. Синопальников // Consilium medicum. - 2008. - Том10, N10. - С.80-86.), що ґрунтується на диференційованому призначенні противірусних препаратів та антибіотиків в залежності від тяжкості перебігу негоспітальної пневмонії, а також комбінованого препарату Антигрипін для мінімізації ризику розвитку небажаних явищ. Проте цей спосіб має такі недоліки: - комбінований препарат Антигрипін має лише симптоматичну дію; - запропоновані схеми лікування недостатньо враховують патогенетичні особливості перебігу хвороби. Відомий також спосіб лікування негоспітальної пневмонії вірусної етіології (див. Update of practice guidelines for the management of communityacquired pneumonia in immunocompetent adults [Text] / L.A. Mandell [et al.] // Clin Infect Dis. - 2003. №37. - P.1405-1433.) обраний як прототип, що полягає у призначенні противірусних та антибактеріальних препаратів в залежності від збудника, віку хворого та тяжкості перебігу захворювання, а також наявності супутніх захворювань. Однак, цей спосіб має такі недоліки: -використання декількох груп противірусних препаратів потребує обов'язкової етіологічної діагностики збудника, що може призвести до затримки призначення противірусного препарату і, як наслідок, до подовження терміну лікування в стаціонарі; - лікування проводять без урахування патогенетичних порушень в організмі. Відомо, що пневмонія, як захворювання само по собі, та антимікробні препарати призводять до розвитку оксидантного стресу як в легенях, так і в інших органах. Отже, розвиток місцевого гострого запального інфекційного процесу в легенях хворих супроводжується системною активацією вільнорадикальних процесів в організмі з індукцією (19) UA (11) 46943 (13) U (21) u200907704 (22) 22.07.2009 (24) 11.01.2010 (46) 11.01.2010, Бюл.№ 1, 2010 р. (72) ДЗЮБЛИК ОЛЕКСАНДР ЯРОСЛАВОВИЧ, СУХІН РОСТИСЛАВ ЄВГЕНОВИЧ, НЕДЛІНСЬКА НІНА МИКОЛАЇВНА, КЛЯГІН ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВОВИЧ, КАПІТАН ГЕОРГІЙ БОРИСОВИЧ, МУХІН ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ, БЯЛИК ОЛЕНА ЙОСИПІВНА, ГРИШИЛО АНТОН ПАВЛОВИЧ, ГОНЧАРОВ КОСТЯНТИН АНАТОЛІЙОВИЧ 3 оксидаційного стресу та процесу перекисного окислення ліпідів і внаслідок цього відносною функціональною недостатністю його антиоксидантного захисту. Зважаючи на це, хворому на фоні противірусної та антибактеріальної терапії доцільно додатково призначати фармакологічний засіб з антиоксидантним типом фармакологічної дії. Цим вимогам відповідає тіотриазолін, що і стало підставою для його застосування в комплексній терапії у хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу. В основу корисної моделі поставлено задачу удосконалити спосіб лікування хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу, в якому, на тлі проведення комбінованої (антибактеріальної та противірусної) терапії, додатково щоденно всередину призначають препарат тіотриазолін до подолання функціональної недостатності антиосидантного захисту організму, що призводить до скорочення тривалості симптомів інтоксикації, зменшення терміну стаціонарного лікування, зменшення вираженості системної активації вільнорадикальних процесів в організмі, індукції оксидаційного стресу та процесу перекисного окислення ліпідів та покращання стану антиоксидантного захисту організму. Поставлене завдання вирішується тим, що у способі лікування хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу, який полягає в призначенні антибактеріальної і противірусної терапії, згідно корисної моделі, додатково щодня всередину призначають тіотриазолін у фармокопейно припустимих дозах до подолання функціональної недостатності антиоксидантного захисту організму. Тіотриазолін - новий лікарський препарат, вітчизняного виробництва, що являє собою морфоліній 5-метил-1,2,4-тріазолін-5-тіоацетат (реєстраційний №UA/5819/01/01 від 22.01.2007p., дійсний до 22.01.2012p.), синтетичний гепато- і кардіопротектор. Його фармакологічні властивості обумовлені протиішемічною, мембраностабілізуючою, антиоксидантною і імуномодулюючою дією. Попереджає пошкодження й загибель гепатоцитів, знижує ступінь жирової інфільтрації й поширеність центролобулярного некрозу печінки, активує процеси репаративной регенерації гепатоцитів, нормалізує в них білковий, вуглеводний, ліпідний і пігментний обмін. Прискорює синтез і виділення жовчі, нормалізує її хімічний склад. Тіотриазолін підвищує компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, зменшує пригнічення процесів окиснювання в циклі Кребса зі збереженням резервів АТФ. Препарат активує антиоксидантну систему й гальмує процеси окиснювання ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, знижує чутливість м'яза серця до катехоламінів, перешкоджає прогресуванню пригнічення скорочувальної активності серця, стабілізує й зменшує розміри зони некрозу й ішемії міокарда. Поліпшує реологічні властивості крові за рахунок активації фібринолітичної системи. Експерементально доведено, що тіотриазолін має протизапальну дію, яка проявляється швид 46943 4 ким нівелюванням симптомів запалення і поверненням до норми відповідних лабораторних показників (лейкоцитів крові, С-реактивного білка, сіалових кислот). Імуномодулюючі властивості препарату проявляються в підвищенні фагоцитарної активності лейкоцитів, нормалізації вмісту Тлімфоцитів та зниженні вмісту в крові циркулюючих імунних комплексів. Тіотриазолін має анаболітичну дію, про що свідчить збільшення вмісту в плазмі крові загального білка та альбумінів. Він має властивість стимулювання репаративніх процесів в тканинах (див. Савустьяненко, А. В. Визитная карточка украинской фармакологии: тиотриазолин (физиологические и клинические аспекты применения) [Текст] / А.В. Савустьяненко // Новости медицины и фармации. -№15 (252).- 2008. С.19-21.). В доступній нам літературі даних про застосування тіотриазоліна в лікуванні негоспітальної пневмонії вірусної етіології нетяжкого перебігу немає. Спосіб здійснюють таким чином.Хворим на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу призначають амоксицилін/клавуланат калію по 1,0г двічи на добу перорально протягом 7 днів, арбідол 0,1г по 2таб. 4 раза на добу протягом 5 діб, та додатково щодня всередину тіотриазолін 600мг на добу (по 200мг - 2таб. З рази на день) до подолання функціональної недостатності антиоксидантного захисту організму. Усім хворим проводили дослідження по визначенню вільнорадикальної активності та рівня важливих ферментів антиоксидантного захисту (відновлений глутатіон (ВГ), малоновий діальдегід (МДА), дієнові кон'югати (ДК), супероксиддисмутаза (СОД)).Наводимо конкретні приклади застосування способу. Приклад 1 (за способом-прототипом) Хворий Б., 19 років, (історія хвороби №998) поступив у пульмонологічне відділення Деснянського військового госпіталю з приводу негоспітальної пневмонії нижньої долі правої легені нетяжкого перебігу. Із супутньої патології - виразкова хвороба шлунку, стійка ремісія. За допомогою імунохроматографічного аналізу (швидких тестів) у хворого була виявлена аденовірусна інфекція. До початку антибактеріальної та противірусної терапії у хворого було проведено біохімічне дослідження зразку периферичної крові та мікробіологічне дослідження мокротиння. Хворому призначили комбіновану терапію амоксиціліном/клавуланатом калію по 1,0г двічи на добу всередину протягом 7 діб, а також Арбідол по 0,2г 4 разі на добу протягом 5 діб. Вихідні дані біохімічного дослідження крові: МДА - 45,2; ДК - 23,6; СОД (п) - 0,89; СОД (е) 1,28. Після проведення антимікробної терапії через 20 діб біохімічні показники були на такому рівні: МДА - 23,1; ДК - 13,6; СОД (п) - 1,96; СОД (е) 1,75; ВГ - 36,8. Таким чином, внаслідок лікування було досягнуто: покращання показників прооксидантно/антиоксидантної системи; 5 - повне разсмоктування пневмонічної інфільтрації; - симптоми інтоксикації тривали 7 діб; - антибіотикотерапія тривала 9 діб; тривалість стаціонарного лікування 21 день; - небажані явища - незначна нудота. Приклад 2 (за способом, що заявляється) Хворий Ш., 18 років, (історія хвороби №1420) поступив у пульмонологічне відділення Деснянського військового госпіталю з приводу негоспітальної пневмонії нижньої долі лівої легені нетяжкого перебігу. Із супутньої патології - загострення хронічного гаймориту. За допомогою імунохроматографічного аналізу (швидких тестів) у хворого була виявлена грипозна інфекція (вірус грипу А). До початку антибактеріальної та противірусної терапії у хворого було проведено біохімічне дослідження зразку венозної крові та мікробіологічне дослідження мокротиння. Хворому призначили комбіновану терапію амоксиціліном/клавуланатом калію по 1,0г двічі на добу всередину протягом 7 діб, арбідол по 0,2г 4 рази на добу протягом 5 діб, та додатково щодня всередину тіотриазолін по 0,2г 3 рази на добу протягом 14 діб. Вихідні дані цього хворого за результатами біохімічного дослідження крові: МДА - 35,3; ДК - 28,1; СОД (п) - 1,36; СОД (е) 1,83. Після проведення комплексної терапії через 20 діб біохімічні показники були на такому рівні: МДА - 22,5; ДК - 3,7; СОД (п) - 1,89; СОД (е) 1,12; ВГ - 25,6. Таким чином, внаслідок лікування було досягнуто: нормалізація показників прооксидантно/антиоксидантної системи; - повне разсмоктування пневмонічної інфільтрації; - симптоми інтоксикації тривали 4 доби; - антибіотикотерапія тривала 7 діб; тривалість стаціонарного лікування 14 діб; - небажаних явищ не було. Приклад 3 (за способом, що заявляється) Хвора Ф., 58 років, (історія хвороби №2061) поступила у пульмонологічне відділення 407 військового госпіталя м. Чернігів з приводу негоспітальної пневмонії нижньої долі лівої легені нетяжкого перебігу. Із супутньої патології - гіпертонічна хвороба II ст. За допомогою імунохроматографічного аналізу (швидких тестів) у хворої була виявлена парагрипозна інфекція. До початку антибактеріальної та противірусної терапії у хворої було проведено біохімічне дослідження зразку венозної крові та мікробіологічне дослідження мокротиння. Хворій призначили комбіновану терапію амоксиціліном/клавуланатом калію по 1,0г двічи на добу всередину протягом 8 діб, Арбідол по 0,2г 4 рази на добу протягом 5 діб, та додатково щодня всередину тіотриазолін по 0,2г 3 рази на добу протягом 14 діб. Вихідні дані цієї хворої за результатами біохімічного дослідження крові: МДА - 37,2; ДК - 25,6; СОД (п) - 1,02; СОД (е) 1,66; ВГ - 58,3. 46943 6 Після проведення комбінованої терапії через 17 діб біохімічні показники були на такому рівні: МДА - 20,1; ДК - 4,6; СОД (п) - 1,73; СОД (є) 2,97; ВГ - 37,8. Таким чином, внаслідок лікування було досягнуто: покращання показників прооксидантно/антиоксидантної системи; - повне розсмоктування пневмонічної інфільтрації; - симптоми інтоксикації тривали 3 доби; - антибіотикотерапія тривала 8 діб; - тривалість стаціонарного лікування 17 діб; - небажані явища - короткотермінова діарея. Ефективність лікування хворих на негоспітальну пневмонію вірусної етіології нетяжкого перебігу вивчена у 22 пацієнтів, які розподілені на 2 групи. До першой групи включено 11 пацієнтів (50%), яким проводилась комбінована терапія, за способом, що заявляється. До другої групи включено 11 пацієнтів (50%), яким проводилась комбінована терапія (амоксицилін/клавулвнат калію та арбідол) за способом-прототипом. Віково-статевий склад хворих, розповсюдженість запального процесу в легенях, ступінь тяжкості перебігу пневмонії, в обох групах були співставними. В таблиці 1 наведені дані динаміки біохімічних показників в процесі лікування хворих 1-ї (за способом, що заявляється) і 2-ї групи (за способомпрототипом). Як видно з Таблиці 1 лікування хворих 1-ї групи має суттєві статистично вірогідні переваги у порівнянні з прототипом. У вихідному стані до початку лікування в обох групах хворих визначався абсолютний лейкоцитоз в периферичній крові (відповідно, (10,44±1,11) Г/л та (8,21±1,30) Г/л) проти загальноприйнятої у клініці норми (до 8,0 Г/л) та прискорення швидкості осідання ерітрицитів (відповідно, 15,36±2,32) мм/год і (16,75±4,88) мм/год), що підтверджувало наявність гострого запального процесу в тканині легень, діагностованого за результатами інструментальних, лабораторних та параклінічних досліджень. Наслідком цього в обох групах хворих виявлявся оксидаційний стрес, свідченням чому було накопичення в еритроцитах малонового діальдегіду (відповідно, (34,32±2,39) нмоль/г та (42,38±4,77) нмоль/г проти (17,4±2,1) нмоль/г у донорів, р0,05 та (2,26±0,54) ум. од./(мг гемоглобіну) хв у донорів, р