Спосіб визначення впливу карведилолу та тіотриазоліну на гіпертрофію міокарда у хворих з артеріальною гіпертензією

Реферат: UA 77439 U UA 77439 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель, що заявляється, належить до медицини, а саме до фармакотерапії серцево-судинних захворювань, і може використовуватись для покращення результатів лікування артеріальної гіпертензії. За останні роки кардіологи світу проводять дослідження, направлені на розробку ефективних методів лікування артеріальної гіпертензії (АГ) та її ускладнень. Фармакотерапію артеріальної гіпертензії Європейське товариство кардіологів та Європейське товариства з гіпертензії, а також Українське кардіологічне товариство рекомендують проводити з застосуванням 5 класів препаратів: діуретиків, бета-адреноблокаторів, антагоністів кальцію, блокаторів ангіотензинових рецепторів та блокаторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) [1, 3, 7, 15, 16]. Застосування даних медикаментів покращили ефективність лікування артеріальної гіпертензії, але не сприяли суттєвим змінам, які мають місце в міокарді (гіпертрофія) хворих з даною патологією. Тому доцільно проводити дослідження, направлені на розробку комбінованих схем лікування артеріальної гіпертензії з метою позитивного впливу на морфологічну структуру серцевого м'яза шляхом нормалізації обмінних процесів в міокарді. Такий вплив можуть проявляти метаболітні лікарські засоби. До метаболітних засобів належать тіотриазолін, кверцетин, триметазидин, аргінін та ін. [12]. Серед ефективних антигіпертензивних засобів є карведилол - неселективний - (блокує 1, 2) і селективний 1-адреноблокатор, який застосовують для лікування АГ та серцевої недостатності [7, 10]. Ефективність сумісного застосування карведилолу з тіотриазоліном на гіпертрофію міокарда та показники систолічної функції серця в науковій літературі відсутня. Найбільш близьким за технічним вирішенням до способу, що заявляється, є спосіб оцінки впливу тіотриазоліну в комплексній терапії хворих ішемічною хворобою серця (10), який виступає як прототип, цей спосіб передбачає дослідження крові (біохімічних показників). Однак, цей спосіб має недоліки: він має низьку інформативність і малу чутливість, потребує тривалого виконання та незручний у використанні. Задача корисної моделі - вивчити клінічну ефективність та безпечність застосування карведилолу при сумісному застосуванні з тіотриазоліном у хворих на артеріальну гіпертензію, а також дослідити вплив досліджуваних медикаментів на гіпертрофію міокарда та показники систолічної функції серця. Технічний результат полягає у підвищенні ефективності лікування. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі, який передбачає визначення біохімічних показників, згідно з корисною моделлю, додатково визначають показники кардіогемодинаміки до і після лікування карведилолом та його комбінацією з тіотриазолом, отримані результати порівнюють з контролем і при нормалізації показників визначають вплив карведилолу та тіотриазоліну на гіпертрофію міокарда у хворих з артеріальною гіпертензією Спосіб здійснюється наступним чином: Клінічні дослідження проведені на базах кафедри внутрішньої медицини № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та кафедри внутрішньої медицини № 3, Харківського національного медичного університету. У даній роботі обстежено 197 хворих з артеріальною гіпертензією II стадії, яких розподілили на три групи. У першу групу включено 109 хворих, які отримували препарати базової антигіпертензивної терапії. Застосовували - та -блокатор карведилол (Корвазан) у дозі 25-50 мг на добу та індапамід (Індопрес). Крім цього хворим цієї групи призначали метаболітотропний препарат тіотриазолін в дозі 10 мг 3 рази в день протягом першого, третього та шостого місяців. Другу групу склали 42 хворих, які отримували базовий препарат карведилол (Корвазан) та при необхідності до лікування додавали діуретик індопамід (Індопрес). Дозу карведилолу підбирали індивідуально в залежності від вихідних показників артеріального тиску. У третій (контрольній) групі було 40 хворих, які отримували стандартну антигіпертензивну терапію. Обстежені хворі за віком, статтю, тривалістю захворювання в усіх трьох групах були приблизно однаковими. При госпіталізації в стаціонар, перед випискою із стаціонару, а в подальшому через шість місяців, хворим проводили клінічне обстеження, яке включало ехокардіографічне (ЕхоКГ) дослідження. У пацієнтів визначали наступні показники кардіогемодинаміки: кінцево-систолічний розмір лівого шлуночка (КСР), кінцево-діастолічний розмір лівого шлуночка (КДР), кінцево-систолічний об'єм лівого шлуночка (КСО), кінцево-діастолічний об'єм лівого шлуночка (КДО), фракція викиду (ФВ), ударний об'єм (УО), ударний індекс (УІ), товщина міжшлуночкової перетинки в діастолу (ЛШ МШПд), товщина задньої стінки лівого шлуночка в діастолу (ЛШ ЗСЛШд), відносна товщина стінок лівого шлуночка (ВТСЛШ), маса міокарда лівого шлуночка (ММЛШ), індекс маси міокарда лівого шлуночка (ІММЛШ). 1 UA 77439 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Діагноз артеріальна гіпертензія встановлювали у відповідності до вимог ВООЗ (1996) і рекомендацій Української асоціації кардіологів (2004-2008 рр.). Критерієм включення в обстеження і лікування були хворі на артеріальну гіпертензію II стадії. Критерієм виключення із дослідження були хворі із симптоматичною артеріальною гіпертензією, порушенням ритму серця, хронічною серцевою недостатністю, стабільною та нестабільною стенокардією, бронхолегеневим синдромом, аортальним стенозом, фракцією викиду