Спосіб прогнозування розвитку цукрового діабету 2 типу у хворих на гіпертонічну хворобу за активністю апеліну

Реферат: Спосіб прогнозування розвитку цукрового діабету 2 типу у хворих на гіпертонічну хворобу включає попереднє діагностування порушення толерантності до глюкози та гіперглікемії натще. У хворих додатково визначають рівень апеліну та за результатами вимірювань прогнозують розвиток цукрового діабету 2 типу. UA 92113 U (54) СПОСІБ ПРОГНОЗУВАННЯ РОЗВИТКУ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ ЗА АКТИВНІСТЮ АПЕЛІНУ UA 92113 U UA 92113 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Корисна модель належить до медицини, а саме до кардіології та ендокринології, і може бути використаною для прогнозування розвитку цукрового діабету 2 типу у хворих на гіпертонічну хворобу за активністю апеліну. Значимість гіпертонічної хвороби (ГХ) важко переоцінити через її широку поширеність, високий ступінь інвалідизації й смертності населення. Наявність супутньої патології істотно погіршує перебіг захворювання. Коморбідним станом найчастіше виступає цукровий діабет 2 типу (ЦД 2 типу), що значно погіршує прогноз ГХ. Співіснування ГХ і ЦЦ 2 типу підвищує ризик судинних катастроф до 10 разів [Артериальная гипертензия. Обновленные и адаптированные клинические рекомендации, основанные на доказательствах. Рабочая группа по артериальной гипертензии Украинской ассоциации кардиологов // Артеріальна гіпертензія. - 2012. - № 1 (21). С. 96-152.]. Цукровий діабет 2 типу є широко розповсюдженим хронічним неінфекційним захворюванням. За прогнозами експертів, поширеність ЦД 2 типу в усьому світі до 2025 року складе 5-7,6 % [King Н., Aubert R.E. Global burden of diabetes, 1995-2025: prevalence, numerical estimates, and projections. // Diabetes Care. - 1998. - V.21. - P. 1414-1431]. Ріст поширеності ЦД 2 типу супроводжується підвищенням захворюваності й смертності від серцево-судинних захворювань. ЦД 2 типу є одним з компонентів метаболічного синдрому (МС). Основними факторами МС є інсулінорезистентність, артеріальна гіпертензія, абдомінальне ожиріння, дисліпідемія, порушення вуглеводного обміну. Клінічному прояву ЦД 2 типу передують пограничні порушення вуглеводного обміну, такі як порушення толерантності до глюкози і гіперглікемія натще, об'єднані поняттям "передіабет". Встановлено, що кількість осіб із передіабетом набагато перевищує кількість хворих на ЦД 2 типу. Своєчасне виявлення передіабету має важливе соціальне значення, тому що глюкометаболічні порушення даного типу приводять до розвитку ЦД 2 типу й до розвитку серцевосудинних захворювань або до погіршення їх перебігу в разі поєднаного перебігу [Colwell J. А. Туре 2 Diabetes, Pre-Diabetes, and the Metabolic Syndrome // JAMA.-2011; 306(2):215.]. У цей час до основних факторів ризику розвитку ЦД 2 типу, що вимагають скринінгування, 2 відносяться особи старше 45 років, індекс маси тіла більше 25 кг/м , діабет у родичів 1 ступеня споріднення, низька фізична активність, народження дитини вагою більше 4 кг або гестаційний ЦД, рівень артеріального тиску понад 140/90 мм рт. ст., рівень холестерину ліпопротеїдів високої щільності менш 0,9 ммоль/л і рівень тригліцеридів більше 2,82 ммоль/л, порушена толерантність до глюкози або порушена глікемія натще, спадкова обтяженість за серцевосудинними захворюваннями (American Diabetes Association. Screening for Diabetes // Diabetes Care, 2002, V.25, P. 21-24). Однак дані фактори ризику вимагають корекції в різних етнічних групах. До того ж, незважаючи на досить чітко обкреслені фактори ризику, в 35 % пацієнтів ЦД 2 типу залишається недіагностованим (Leiter L, Ват A., Belanger A. et al. Diabetes Screening in Canada (DIASCAN) Study. Prevalence of undiagnosed diabetes and glucose intolerance in family physician offices. // Diabetes Care, 2001, V.24, P. 1038-1043. Lorenzo C, Okoloise M., Williams K. et al. The Metabolic Syndrome as Predictor of Type 2 Diabetes. // Diabetes Care, 2003, V.26, P.31 5331 59). У зв'язку із цим потрібні прості, доступні малоінвазивні методи для ідентифікації пацієнтів з високим ризиком розвитку цукрового діабету 2 типу. Найбільш близьким до заявленого способу і вибраним як найближчий аналог є використання критеріїв МС як незалежних предикторів ЦД 2 типу (Lorenzo C, Okoloise M., Williams K. et al. The Metabolic Syndrome as Predictor of Type 2 Diabetes. // Diabetes Care, 2003, V.26, P.3153-3159), а саме порушення толерантності до глюкози (ПТГ) і порушення глікемії натще. Однак у зв'язку з відсутністю уніфікованих критеріїв діагностики МС виникають розходження в чутливості й специфічності визначення ризику розвитку ЦД 2 типу залежно від використовуваних критеріїв МС (ВООЗ, 2000 або NCEP АТР III, 2001). Крім того, у комплексі критеріїв МС пропонуються різні рівні глікемії натще. У зв'язку з вищевикладеним, в основу корисної моделі поставлено задачу підвищення точності та ефективності прогнозування розвитку цукрового діабету 2 типу у хворих на гіпертонічну хворобу з порушенням вуглеводного обміну шляхом додаткового визначення активності апеліну. Задачу, яку поставлено в основу корисної моделі, вирішують тим, що у відомому способі прогнозування розвитку цукрового діабету 2 типу у хворих на гіпертонічну хворобу, який включає попереднє діагностування порушення толерантності до глюкози та гіперглікемії натще, згідно з корисною моделлю, у хворих додатково визначають рівень апеліну та при його підвищенні до 0,29 нг/мл у порівнянні до контрольних показників прогнозують розвиток цукрового діабету 2 типу. 1 UA 92113 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Технічний ефект корисної моделі обумовлений тим, що рівень апеліну в цілому у вибірці хворих гіпертонічною хворобою з порушенням вуглеводного обміну вірогідно перевищує показники групи контролю. Максимальна активність апеліну виявлена в групі хворих гіпертонічною хворобою із супутнім цукровим діабетом 2 типу. Кореляційні зв'язки активності апеліну із глікозильованим гемоглобіном, рівнем глюкози й інсуліну натще й після проведення тесту толерантності до глюкози свідчить про участь пептиду в розвитку глюко-метаболічних порушень при гіпертонічній хворобі. Теоретичною передумовою способу слугував той факт, що в основі розвитку серцевосудинних ускладнень при коморбідності ГХ і ЦД 2 типу лежать різні біологічні механізми, серед яких можна виділити такі прояви, як судинна дисфункція, що проявляється порушенням ендотеліальної функції, порушення фібринолітичних і прокоагулянтних властивостей плазми, проліферація матриксу, активація запальних процесів. Ключову роль у патогенезі серцевосудинних ускладнень відводять глюко-метаболічним порушенням. Токсична дія високих концентрацій глюкози на судинну стінку, метаболізм ліпопротеїдів, білків, приводить до розвитку мікро- і макроангіопатій [Ковалева О.Н. Предиабет - диагностические критерии и клиническая значимость в кардиологии. // Здоров'я України.-2012. - №. 1. - С. 24-25.]. Прогностично важливим є оцінка активності метаболічних активних речовин, що впливають на вуглеводний обмін. До таких відноситься вазоактивний пептид апелін, до основних ефектів якого відноситься вплив на вуглеводний обмін, тому що пептид ідентифікований як адипокін [Sawane M, Kajiya К., Kidoya H., Takagi M., Muramatsu F., Takakura N. Apelin inhibits diet-induced obesity by enhancing lymphatic and blood vessel integrity. // Diabetes.-2013.-62(6):1970-1980]. Спосіб виконують наступним чином: у хворих на гіпертонічну хворобу з попередньо діагностованими порушенням толерантності до глюкози та гіперглікемією натще додатково визначають рівень апеліну та при його підвищенні до 0,29 нг/мл у порівнянні до контрольних показників прогнозують розвиток цукрового діабету 2 типу. Ефективність способу доведена експериментально. Для вивчення активності апеліну залежно від виразності вуглеводних порушень обстежено 136 хворих із ГХ, серед яких було 76 жінок (55,9 %) і 60 чоловіків (44,1 %) у віці від 34 до 70 років. Рівень артеріального тиску (AT) вимірювали в положенні пацієнта сидячи після 5хвилинного відпочинку за методом М.С. Короткова. Верифікацію діагнозу з визначенням стадії й ступеня ГХ проводили відповідно до критеріїв Українського товариства кардіологів і рекомендаціям Європейського товариства гіпертензії/кардіологів (ESH/ESH, 2009 p.) [Mancia G., Laurent S., Agabiti E. Reappraisal of European guidelines on hypertension management: a European Society of Hypertension Task Force document. J. Hypertension 2009; 27:2121-2158.]. Передіабет виявляли за критеріями Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету (EASD 2007 р.) і ВООЗ 2006 p. [World Health Organization. Definition and Diagnosis of Diabetes Mellitus and Intermediate Hyperglycemia: Report of a WHO/IDF Consultation. Geneva, World Health Org., 2006.]. Діагноз інсуліннезалежного ЦД встановлювався ендокринологом амбулаторно за місцем проживання й підтверджувався в стаціонарі після комплексного клінікоінструментального обстеження пацієнта на підставі критеріїв експертної групи Всесвітньої організації охорони здоров'я (2006). У дослідження не включали пацієнтів із вторинною артеріальною гіпертензією (АГ), що супроводжується аутоімунною, ендокринологічною патологією, із хронічними захворюваннями печінки й нирок, вираженими порушеннями серцевого ритму й провідності, гострим коронарним синдромом, хронічною серцевою недостатністю III ст. Оцінка глюкометаболічного профілю виконувалась біохімічним методом на підставі визначення рівня глюкози, інсуліну натще і через 120 хв. після проведення стандартного перорального глюкозо-толерантного тесту (ПГТТ). Використовувався набір реактивів DRG® Інсулін (DRG Instruments GmbH, Німеччина, Марбург). Дослідження глікозильованого гемоглобіну (НbА1с) виконувалось біохімічним методом. Рівень апеліну визначався в сироватці крові імуноферментним методом ELISA з використанням набору реактивів "Phoenix", USA. Статистичну обробку даних проводили методами параметричної й непараметричної статистики. У вибірках з непараметричним розподілом дані результати представлені у вигляді Me (Q25-Q75), де Me - медіана (50-й процентиль), Q25 і Q75-25-й і 75-й процентилі відповідно (верхній і нижній квартилі). Для порівняння результатів використовували критерій Вілкоксона, критерій Колмогорова-Смирнова й Манна-Уітні, медіанний тест. Для оцінки взаємозв'язків показників використовували коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Нульову гіпотезу відкидали при рівні вірогідності (р6,1 ммоль/л, але