Спосіб оцінки ефективності корекції оксидантно-антиоксидантного статусу у хворих на хронічну хворобу нирок vгд стадії з анемією

Реферат: Спосіб оцінки ефективності корекції оксидантно-антиоксидантного статусу у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією, що включає визначення вмісту церулоплазміну та трансферину у сироватці крові у хворих на хронічну хворобу нирок, які лікуються програмним гемодіалізом, причому у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією до та після лікування сахаратом заліза (заліза (ІІІ) гідроксид із сахарозним комплексом) додатково визначають вміст малонового діальдегіду і сульфгідрильних груп і розраховують індекс оксидативного стресу та при зниженні останнього відносно даних до лікування у 2 рази та більше корекцію оксидантно-антиоксидантного статусу у цих хворих оцінюють як ефективну. UA 102456 U (12) UA 102456 U UA 102456 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Спосіб належить до галузі медицини, зокрема до нефрології, урології та біохімії, і може бути використаним для оцінки ефективності корекції оксидантно-антиоксидантного статусу у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією та оптимізації на цій підставі їх лікування (зменшення кількості ускладнень, збільшення тривалості життя та поліпшення його якості). Відомо, що анемія є найбільш частим коморбідним станом у пацієнтів з хронічною хворобою нирок. У міру прогресування хвороби поширеність анемії збільшується та досягає свого максимуму у хворих, які отримують лікування методами ниркової замісної терапії, зокрема методом програмного гемодіалізу. Розповсюдженість анемії в популяції пацієнтів з хронічної хвороби нирок V ст., за даними Національного реєстру, в 2012р. становила 80 %. Значна розповсюдженість, негативний вплив на перебіг хвороби, погіршення якості життя - ось ті фактори, що спонукають нефрологів до постійного пошуку нових та оптимізації існуючих методів корекції анемії у пацієнтів з хронічною хворобою нирок V ст., які лікуються програмним гемодіалізом. Пригнічення продукції еритропоетину (синтезується в нирках), що пов'язане з поступовим заміщенням паренхіми нирки фіброзною тканиною, на сьогодні усувається фармакологічно - за допомогою препаратів еритропоетину та активаторів еритропоетинових рецепторів. Однак, тільки поповнення недостатності еритропоетину не є достатнім, необхідно усунення дефіциту речовин, без яких дія еритропоетинів, є неможливою або недостатньою, до яких в першу чергу можна віднести залізо. Дефіцит заліза - це одночасно і найбільш часта причина анемії, і разом з тим дефіцит, що реально усувається застосуванням раціонально вибраними препаратами заліза. Одним з найбільш безпечних препаратів заліза, що безумовно має особливе значення для пацієнтів із хронічною хворобою нирок, які належать до категорії максимального ризику реалізації будь-яких небажаних ефектів лікарських препаратів, вважається сахарат заліза. Відомо також, що однією з причин розвитку та прогресування хронічної хвороби нирок, згідно з сучасним уявленням, є порушення балансу оксидантних та антиоксидантних реакцій в бік надлишкового утворення ліпідних пероксидів, що є цитотоксичними, а кількість їх корелює з тяжкістю перебігу хвороби, тобто має місце розвиток оксидативного стресу, який є однією із причин, що визначає високу частоту летальності у хворих на хронічну хворобу нирок. Отже, для вибору оптимальної схеми лікування анемічних станів у кожного пацієнта та, відповідно, гальмування їх розвитку, уповільнення прогресування захворювання, покращання якості життя хворих, важливо мати не тільки об'єктивні критерії оцінки ефективності їх лікування (основний - це стабілізація рівня гемоглобіну), але важливо також мати об'єктивні критерії корекції оксидантно-антиоксидантного статусу у цих хворих, беручи до уваги патогенетичне значення його змін у розвитку та прогресуванні хронічної хвороби нирок. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є спосіб оцінки ризику розвитку ускладнень перебігу хронічної хвороби нирок у хворих, яких лікують програмним гемодіалізом (1), який включає визначення у сироватці крові хворих вмісту церулоплазміну та трансферину як найбільш вивчених представників антиоксидантної системи крові та розрахунку їх співвідношення. Недоліком способу є те, що визначають тільки два показники антиоксидантного захисту та не враховують показники, що характеризують оксидантний стан, тобто відсутня інтегральна оцінка оксидантно-антиоксидантних процесів. Крім того, отримані результати не використовуються для оцінки ефективності корекції оксидантно-антиоксидантного статусу лікувальними заходами. В основу корисної моделі поставлена задача удосконалити спосіб оцінки ефективності корекції оксидантно-антиоксидантного статусу у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією шляхом визначення у сироватці хворих до та після лікування препаратом сахарат заліза вмісту малонового діальдегіду як показника, що характеризує оксидантний стан (є кінцевим продуктом перекисного окислення ліпідів та складає 40 % від усіх його метаболітів), вмісту церулоплазміну, трансферину і сульфгірильних груп як показників антиоксидантного захисту та з метою об'єктивізації дослідження розрахунку індексу оксидативного стресу для інтегральної оцінки оксидантно-антиоксидантних процесів у цих пацієнтів, що у свою чергу дозволить залежно від кількісних величин цього індексу своєчасно оцінювати ефективність корекції оксидантно-антиоксидантного статусу хворих та у випадках прогностично несприятливих варіантів своєчасно проводити корекцію протоколу лікування. На сьогодні лікування анемії у пацієнтів із хронічною хворобою нирок VГД стадії потребує обов'язкового застосування препаратів заліза. У зв'язку з цим раціональний вибір препаратів заліза набуває особливого значення, серед них з точки зору ефективності та безпечності особливе значення має сахарат заліза (заліза (ІІІ) гідроксид із сахарозним комплексом), розчин для ін'єкцій - 5 мл (20 мг заліза/мл). Отже, сахарат заліза на тепер розглядається як один з 1 UA 102456 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 оптимальних препаратів як на ініціальному етапі патогенетичного лікування нефрогенної анемії, так і у разі тривалого ведення таких хворих. Препарат призначають в залежності від ступеня анемії та його лабораторних показників обміну заліза (феритин сироватки та відсоток сатурації трансферину), корекцію доз препарату здійснюють у залежності від динаміки рівня гемоглобіну. Сумарна корегуюча доза препарату визначається за формулою: загальний дефіцит заліза (мг) = маса тіла (кг)  (нормальний рівень Нb (г/л) - рівень Нb пацієнта (г/л)  0,24 + депоноване залізо (мг), де нормальний рівень Нb=150 г/л; кількість депонованого заліза = 500 мг; коефіцієнт 0,24=0,0034  0,07  1000 (вміст заліза в Нb=0,34 %, об'єм крові = 7 % маси тіла, коефіцієнт 1000 = перерахунок "г" в "мг"). Препарат в дозі 200 мг розводять в 0,9 % розчині NaCl у співвідношенні 1:20 та вводять крапельно внутрішньовенно або у венозну діалізну магістраль протягом щонайменше 30 хв. 3 рази на тиждень. Перед першою інфузією проводять перевірочний тест дози: вводять 20 мг заліза протягом 15 хв. При відсутності небажаних явищ вводять решту розчину, що залишився, зі швидкістю, що рекомендована. Лабораторні показники крові визначають перед курсом лікування та через 10-18 днів після введення останньої дози препарату. Поставлена задача вирішується тим, що спосіб оцінки ефективності корекції оксидантноантиоксидантного статусу у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією, що включає визначення вмісту церулоплазміну та трансферину у сироватці крові у хворих на хронічну хворобу нирок, які лікуються програмним гемодіалізом, згідно з корисної моделлю, у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією до та після лікування сахаратом заліза (заліза (III) гідроксид із сахарозним комплексом) додатково визначають вміст малонового діальдегіду і сульфгідрильних груп і розраховують індекс оксидативного стресу та при зниженні останнього відносно даних до лікування у 2 рази та більше корекцію оксидантно-антиоксидантного статусу у цих хворих оцінюють як ефективну. Спосіб оцінки ефективності корекції оксидантно-антиоксидантного статусу у хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією виконують наступним чином: в сироватці крові хворих до та після лікування антианемічним препаратом сахарат заліза визначають вміст малонового діальдегіду, церулоплазміну, трансферину та сульфгідрильних груп за методами, що були описані нами раніше (2), та розраховують індекс оксидативного стресу. Розрахунок індексу оксидативного стресу - інтегрального показника, що характеризує стан оксидантно-антиоксидантного балансу, здійснюють шляхом розрахунку співвідношення вмісту у сироватці крові малонового діальдегіду хворого до вмісту малонового діальдегіду контролю (середнє значення) та поділення отриманої величини на суму співвідношень вмісту церулоплазміну, трансферину та сульфгідрильних груп хворого до їх аналогічних показників контролю (середні значення), поділеної на кількість доданків, за формулою: ІОС = МДАх/МДАк: [(ЦПх/ЦПк + Трх/Трк + SHх/SHк): 3], де ІОС - індекс оксидативного стресу; МДАх - вміст малонового діальдегіду у хворого; МДАк вміст малонового діальдегіду контролю (середнє значення); ЦП х - вміст церулоплазміну у хворого; ЦПк - вміст церулоплазміну контролю (середнє значення); Трх -вміст трансферину у хворого; Трк- вміст трансферину контролю (середнє значення); SHх – вміст сульфгідрильних груп у хворого; SHк - вміст сульфгідрильних груп контролю (середнє значення); 3 - кількість доданків. Апробація способу, що заявляється, проведена у відділі еферентних технологій та у лабораторії біохімії ДУ "Інститут нефрології НАМН України" у 18 пацієнтів (переважно чоловічої статі) віком від 24 до 59 років з верифікованим діагнозом - хронічна хвороба нирок VГД стадії, залізодефіцитна анемія, та у 30 практично здорових осіб того ж віку з нормальними аналізами сечі та без захворювань нирок в анамнезі (група контролю). Всіх хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії поділили на 2 групи: група "1" - 18 хворих до лікування сахаратом заліза; група "2" - 18 хворих після закінчення курсу лікування сахаратом заліза. На момент початку лікування сахаратом заліза терапію препаратами еритропоетину хворі не отримували. Результати визначення індексу оксидативного стресу у сироватці крові хворих на хронічну хворобу нирок \ТД стадії з анемією до та після лікування антианемічним препаратом сахарат заліза наведені у таблиці. 2 UA 102456 U Таблиця Індекс оксидативного стресу у сироватці крові хворих на хронічну хворобу нирок VГД стадії з анемією до (група 1) та після (група 2) лікування сахаратом заліза (М ± m) № за/п 1 2 3 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Індекс оксидативного стресу (од.) 6,15±0,7 2,51±0,67 1,036±0,04 Групи, що досліджувалися Група 1 (до лікування, n=18) Група 2 (після лікування, n=18) Група контролю (n=30) Статистичний показник р1-2