Моноклональне антитіло людини, яке специфічно зв’язується з рецептором інсуліноподібного фактора росту і (igf-ir)

1. Людське моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина, яка специфічно зв'язується з рецептором інсуліноподібного фактора росту I (IGF-IR), де вказане антитіло містить важкий ланцюг і легкий ланцюг, де вказаний легкий ланцюг кодується геном Vκ А30 зародкової лінії людини, і де амінокислотні послідовності CDR1, CDR2 і CDR3 важкого ланцюга та амінокислотні послідовності CDR1, CDR2 і CDR3 легкого ланцюга вибрані з групи, що складається з a) амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 4 і амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 2, відповідно; b) амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 8 і амінокислот UA (21) 2003087419 (22) 20.12.2001 (24) 25.08.2009 (86) PCT/US01/51113, 20.12.2001 (31) 60/259,927 (32) 05.01.2001 (33) US (46) 25.08.2009, Бюл.№ 16, 2009 р. (72) КОХЕН БРЮС Д., US, БІБ ЖАН, US, МІЛЛЕР ПЕНЕЛОПА Е., US, МОЙЄР ДЖЕЙМС Д., US, КОРВАЛАН ХОСЕ Р., US, ГАЛЛО МАЙКЛ, CA (73) ПФАЙЗЕР ІНК., US, ЕМДЖЕН ФРІМОНТ ІНК., US (56) LI S-L ET AL: "SINGLE-CHAIN ANTIBODIES AGAINST HUMAN INSULIN-LIKE GROWTH FACTOR I RECEPTOR: EXPRESSION, PURIFICATION AND EFFECT ON TUMOR GROWTH" CANCER IMMUNOLOGY AND IMMUNOTHERAPY, BERLIN, DE, vol. 49, no. 4/5, July 2000 (2000-07), pages 243-252, XP001113064 ISSN: 0340-7004. KALIMAN P ET AL: "ANTIPEPTIDE ANTIBODY TO THE INSULIN-LIKE GROWTH FACTOR-I RECEPTOR SEQUENCE 1232-1246 INHIBITS THE RECEPTOR KINASE ACTIVITY" JOURNAL OF BIOLOGICAL CHEMISTRY, vol. 267, no. 15, 1992, pages 10645-10651, XP002423616 ISSN: 00219258. XIONG L ET AL: "GROWTH-STIMULATORY MONOCLONAL ANTIBODIES AGAINST HUMAN INSULIN-LIKE GROWTH FACTOR I RECEPTOR" PROCEEDINGS OF THE NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES OF THE UNITED STATES OF AMERICA, vol. 89, no. 12, 1992, pages 5356-5360, XP002423617 ISSN: 0027-8424. DRICU ANICA ET AL: "Expression of the insulin-like growth factor 1 receptor (IGF-1R) in breast cancer 2 (19) 1 3 них послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 6, відповідно; c) амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 12 і амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 10, відповідно; і d) амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 16 і амінокислотних послідовностей CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 14, відповідно. 2. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за п.1, яке відрізняється тим, що вказане антитіло або його частина має щонайменше одну властивість, вибрану з групи, яка складається з наступних властивостей: а) не зв'язується з IGF-IR миші, щура, собаки або кролика; b) зв'язується з IGF-IR макаки-крабоїду або макаки-резус, але не зв'язується з IGF-IR мавпи; c) інгібує зв'язування IGF-I або IGF-II з IGF-IR; d) інгібує індуковане IGF-IR фосфорилування тирозину; е) має вибірковість відносно IGF-IR, яка щонайменше в 50 разів перевищує його вибірковість відносно рецептора інсуліну; f) інгібує ріст пухлини in vivo; g) викликає зникнення IGF-IR з поверхні клітини при інкубації з клітиною, яка експресує IGF-IR; h) зв'язується з IGF-IR з KD, що складає 8 х 10-9 М або менше; і i) має швидкість розпаду IGF-IR з Koff, що складає 10-4 c-1 або менше. 3. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за п.2, яке відрізняється тим, що вказане антитіло або його частина має всі вказані властивості. 4. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за п.2, яке відрізняється тим, що вказане антитіло або його частина інгібує зв'язування IGF-I або IGF-II з IGF-IR, зв'язується з IGFIR з Kd, що складає 8 х 10-9 М або менше, і має вибірковість відносно IGF-IR, яка щонайменше в 50 разів перевищує його вибірковість відносно рецептора інсуліну. 5. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за п.1, яке відрізняється тим, що вказане антитіло або його частина має щонайменше одну властивість, вибрану з групи, що складається з наступних властивостей: а) перехресно конкурує за зв'язування з IGF-IR з антитілом, вибраним з групи, що складається з 2.12.1 (депоноване в АТСС під номером РТА2792), 2.13.2 (депоноване в АТСС під номером РТА-2788), 2.14.3 (депоноване в АТСС під номером РТА-2790) і 4.9.2 (депоноване в АТСС під номером РТА-2789); b) зв'язується з тим же самим епітопом IGF-IR, що і антитіло, вибране з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; c) зв'язується з тим же самим антигеном, що і антиген, який зв'язується антитілом, вибраним з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; d) зв'язується з IGF-IR по суті з такою ж Kd, що і антитіло, вибране з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; і 87804 4 e) зв'язується з IGF-IR по суті при такій самій швидкості розпаду, що і антитіло, вибране з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2. 6. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за будь-яким з пп.1-5, яке відрізняється тим, що вказане антитіло або його частина інгібує зв'язування між IGF-IR і IGF-I або IGFII з IC50, що складає менше 100 нМ. 7. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за будь-яким з пп.1-6, яке відрізняється тим, що вказане антитіло або його частина містить варіабельну ділянку важкого ланцюга, при цьому послідовність вказаної варіабельної ділянки містить не більше восьми змін амінокислот у порівнянні з амінокислотною послідовністю, що кодується геном VH DP47, DP35 або VIV-4 зародкової лінії. 8. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за п.1, яке відрізняється тим, що варіабельна ділянка легкого ланцюга антитіла містить амінокислотну послідовність, вибрану з групи, яка складається з SEQ ID NO: 2, SEQ ID NO: 6, SEQ ID NO: 10, SEQ ID NO: 14. 9. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за п.11, яке відрізняється тим, що варіабельна ділянка важкого ланцюга антитіла містить амінокислотну послідовність, вибрану з групи, яка складається з SEQ ID NO: 4, SEQ ID NO: 8, SEQ ID NO: 12, SEQ ID NO: 16. 10. Моноклональне антитіло за п.1, яке відрізняється тим, що вказане антитіло вибране з групи, яка складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2. 11. Моноклональне антитіло за будь-яким з пп.110, яке відрізняється тим, що вказане антитіло являє собою молекулу імуноглобуліну G (IgG), IgM, IgE, IgA або IgD або її похідне. 12. Моноклональне антитіло або його антигензв'язувальна частина за будь-яким з пп.1-10, яке відрізняється тим, що вказане антитіло являє собою Fab-фрагмент, F(ab’)2-фрагмент, Fv-фрагмент, одноланцюгове антитіло або біспецифічне антитіло. 13. Моноклональне антитіло за п.1, яке відрізняється тим, що вказане антитіло містить важкий та легкий ланцюги, і при цьому амінокислотні послідовності важкого ланцюга та легкого ланцюга вибрані з групи, яка складається з а) амінокислотної послідовності SEQ ID NO: 45 без сигнальної послідовності та амінокислотної послідовності SEQ ID NO: 47 без сигнальної послідовності; і b) амінокислотної послідовності SEQ ID NO: 49 без сигнальної послідовності та амінокислотної послідовності SEQ ID NO: 51 без сигнальної послідовності. 14. Моноклональне антитіло за п.1, яке відрізняється тим, що вказане антитіло містить важкий і легкий ланцюги, і при цьому амінокислотні послідовності важкого ланцюга і легкого ланцюга вибрані з групи, що складається з а) амінокислотної послідовності важкого ланцюга і амінокислотної послідовності легкого ланцюга 2.12.1; і 5 b) амінокислотної послідовності важкого ланцюга і амінокислотної послідовності легкого ланцюга 2.13.2. 15. Моноклональне антитіло за п.1, яке відрізняється тим, що вказане антитіло має амінокислотну послідовність, що містить амінокислотні послідовності CDR антитіл 2.12.1 або 2.13.2. 16. Людське моноклональне антитіло, що специфічно зв'язується з IGF-IR, при цьому вказане антитіло містить важкий ланцюг і легкий ланцюг, де вказаний легкий ланцюг кодується геном Vκ А30 зародкової лінії людини, і де вказаний важкий ланцюг включає амінокислотні послідовності CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 4, і вказаний легкий ланцюг включає амінокислотні послідовності CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 2. 17. Моноклональне антитіло за п.16, яке відрізняється тим, що амінокислотна послідовність важкого ланцюга містить амінокислотну послідовність варіабельної ділянки SEQ ID NO: 4, і амінокислотна послідовність легкого ланцюга містить амінокислотну послідовність варіабельної ділянки SEQ ID NO: 2. 18. Моноклональне антитіло за п.16 або 17, яке відрізняється тим, що амінокислотна послідовність важкого ланцюга містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO: 49 без сигнальної послідовності, і амінокислотна послідовність легкого ланцюга містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO: 51 без сигнальної послідовності. 19. Людське моноклональне антитіло, що специфічно зв'язується з IGF-IR, при цьому вказане антитіло містить важкий ланцюг і легкий ланцюг, де вказаний легкий ланцюг кодується геном Vκ А30 зародкової лінії людини, і де вказаний важкий ланцюг включає амінокислотні послідовності CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 8, і вказаний легкий ланцюг включає амінокислотні послідовності CDR1, CDR2 і CDR3 послідовності SEQ ID NO: 6. 20. Моноклональне антитіло за п.19, яке відрізняється тим, що амінокислотна послідовність важкого ланцюга містить амінокислотну послідовність варіабельної ділянки SEQ ID NO: 8, і амінокислотна послідовність легкого ланцюга містить амінокислотну послідовність варіабельної ділянки SEQ ID NO: 6. 21. Моноклональне антитіло за п.19 або 20, яке відрізняється тим, що амінокислотна послідовність важкого ланцюга містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO: 45 без сигнальної послідовності, і амінокислотна послідовність легкого ланцюга містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO: 47 без сигнальної послідовності. 22. Фармацевтична композиція, яка містить моноклональне антитіло або його антигензв'язувальну частину за будь-яким з пп.1-21 і фармацевтично прийнятний носій. 23. Фармацевтична композиція за п.22, яка додатково містить антинеопластичний, хіміотерапевтичний, антиангіогенний або протипухлинний засіб. 24. Спосіб одержання людського моноклонального анти-ІGF-ІR-антитіла або його антигензв'язуваль 87804 6 ної частини за будь-яким з пп.1-21, що передбачає наступні стадії: а) імунізація трансгенної тварини, відмінної від людини, яка здатна продукувати людські антитіла, імуногеном, що містить IGF-IR людини; b) виділення з організму тварини В-клітин; c) скринінг вказаних В-клітин або отриманих з них клітинних ліній з метою ідентифікації клітинної лінії, яка продукує антитіла, що зв'язуються з IGFIR людини; d) культивування клітинної лінії, яка експресує антитіла, які зв'язуються з IGF-IR людини; і e) виділення антитіл, які зв'язуються з IGF-IR людини, із клітинної лінії. 25. Виділена лінія клітин, яка продукує моноклональне антитіло за будь-яким з пп.1-21. 26. Лінія клітин за п.25, яка відрізняється тим, що продукує моноклональне антитіло, вибране з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2, або антитіло, що має однакові амінокислотні послідовності з вказаними антитілами. 27. Спосіб діагностики наявності або локалізації пухлини, що експресує IGF-IR, у людини, яка потребує цього, що передбачає стадії: а) введення людині антитіла за будь-яким з пп.1-21; b) визначення експресії IGF-IR у людини шляхом визначення локалізації місця зв'язування антитіла; c) порівняння експресії в частині (b) з експресією у нормального контрольного суб'єкта-людини або зі стандартом; і d) діагностування наявності або локалізації пухлини. 28. Спосіб лікування раку у людини за допомогою моноклонального антитіла або його антигензв'язувальної частини за будь-яким з пп.1-21, що передбачає стадію введення людині антитіла або його антигензв'язувальної частини, у кількості, ефективній для лікування вказаного раку. 29. Спосіб за п.28, що додатково передбачає стадію введення людині антинеопластичного, протипухлинного, антиангіогенного або хіміотерапевтичного засобу. 30. Виділена молекула нуклеїнової кислоти, що містить a) послідовність нуклеїнової кислоти, яка кодує важкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину моноклонального антитіла за будь-яким з пп.1-21, де вказаний важкий ланцюг або його антигензв'язувальна частина, будучи з'єднаною з легким ланцюгом або його антигензв'язувальною частиною вказаного моноклонального антитіла, утворює антитіло або антигензв'язувальну частину, яка специфічно зв'язується з IGF-IR людини, або b) послідовність нуклеїнової кислоти, яка кодує легкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину моноклонального антитіла за будь-яким з пп.1-21, де вказаний легкий ланцюг або його антигензв'язувальна частина, будучи з'єднаною з важким ланцюгом або його антигензв'язувальною частиною вказаного моноклонального антитіла, утворює антитіло або антигензв'язувальну частину, яка специфічно зв'язується з IGF-IR людини. 7 87804 8 31. Виділена молекула нуклеїнової кислоти за п.30, яка відрізняється тим, що вказана послідовність нуклеїнової кислоти, яка кодує важкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину, вибрана з групи, що складається з a) послідовності нуклеїнової кислоти, яка кодує важкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину, що включає три послідовності CDR з важкого ланцюга антитіла, вибраного з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; b) послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує амінокислотну послідовність важкого ланцюга або його антигензв'язувальної частини антитіла, вибраного з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; c) послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з SEQ ID NO: 4, 8, 12 і 16; і d) послідовності нуклеїнової кислоти, вибраної з групи, що складається з SEQ ID NO: 3, 7, 11 і 15; при цьому вказана послідовність нуклеїнової кислоти, яка кодує важкий ланцюг і його антигензв'язувальну частину, необов'язково містить послідовність нуклеїнової кислоти, що кодує амінокислотну послідовність SEQ ID NO: 28; або де вказана послідовність нуклеїнової кислоти, яка кодує легкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину, вибрана з групи, що складається з a) послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує легкий ланцюг або його антигензв’язувальну частину, яка включає три послідовності CDR з легкого ланцюга антитіла, вибраного з групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; b) послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує амінокислотну послідовність легкого ланцюга або його антигензв'язувальну частину антитіла, вибраного із групи, що складається з 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3 і 4.9.2; c) послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує амінокислотну послідовність, вибрану з групи, що складається з SEQ ID NO: 4, 6, 10 і 14; і d) послідовності нуклеїнової кислоти, вибраної із групи, що складається з SEQ ID NO: 1, 5, 9 і 13; при цьому вказана послідовність нуклеїнової кислоти, яка кодує легкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину, необов'язково містить послідовність нуклеїнової кислоти, що кодує амінокислотну послідовність SEQ ID NO: 26. 32. Вектор, що містить молекулу нуклеїнової кислоти за п.30 або п.31, де вектор необов'язково містить послідовність регуляції експресії, функціонально зв'язану з молекулою нуклеїнової кислоти. 33. Клітина-хазяїн, що містить послідовності нуклеїнової кислоти, що кодують важкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину і легкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину, антитіла за будь-яким з пп.1-21. 34. Спосіб одержання людського моноклонального анти-IGF-IR-антитіла або його антигензв'язувальної частини, що передбачає культивування клітини-хазяїна за п.33 або клітинної лінії за п.25 у придатних умовах і витягання вказаного антитіла або його частини. 35. Трансгенна тварина, яка відрізняється від людини, що містить послідовності нуклеїнової кислоти, які кодують важкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину і легкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину, антитіла за будьяким з пп.1-21, при цьому трансгенна тварина, яка відрізняється від людини, експресує вказані нуклеїнові кислоти. 36. Спосіб лікування раку в потребуючої цього людини за допомогою антитіла або його антигензв'язувальної частини, яке специфічно зв'язується з IGF-IR, що передбачає стадії: а) введення вказаній людині ефективної кількості послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує важкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину антитіла за будь-яким з пп.1-21, і послідовності нуклеїнової кислоти, що кодує легкий ланцюг або його антигензв'язувальну частину вказаного антитіла; і b) експресії цих послідовностей нуклеїнової кислоти. Дана заявка має пріоритет за попередньою заявкою США 60/259927, поданою 5 січня 2001р. Інсулін-подібний фактор росту (IGF-I) є поліпептидом з М.м. 7,5кД, який циркулює в плазмі у високих концентраціях і виявляється в більшості тканин. IGF-I стимулює диференціювання клітин і проліферацію клітин і необхідний для більшості типів клітин ссавців для тривалої проліферації. Вказані типи клітин нарівні з іншими включають диплоїдні фібробласти, епітеліальні клітини, гладком'язові клітини, Т-лімфоцити, нервові клітини, мієлоїдні клітини, хондроцити, остеобласти і стовбурові клітини кісткового мозку людини. З метою огляду широкої множини типів клітин, в яких взаємодія IGF-l/lGF-l-рецептор опосередковує клітинну проліферацію, дивіться Goldring et al., Eukar. Gene Express., 1:31-326(1991). Першим етапом шляху трансдукції, що приводить до стимульованої IGF-I проліферації або диференціюваню клітин, є зв'язування IGF-I або IGFII (або інсуліну при концентраціях вище фізіологічних) з рецептором IGF-I. Рецептор IGF-I складається з двох типів субодиниць: субодиниці альфа (білок 130-135кД, який є повністю позаклітинним і функціонує в зв'язуванні ліганду) і субодиниці бета (трансмембранний білок 95кД з трансмембранним і цитоплазматичним доменами). IGF-IR відноситься до сімейства тирозинкіназних рецепторів факторів росту (Ullrich et al., Cell 61: 203-212, 1990) і по структурі схожий з рецептором інсуліну (Ullrich et 9 al., EMBO J. 5: 2503-2512, 1986). IGF-IR спочатку синтезується у вигляді одноланцюгового поліпептиду прорецептору, який процесується за допомогою глікозилювання, протеолітичного розщеплення і ковалентного зв'язування, збираючись в зрілий гетеротетрамер з М.м. 460кД, що містить дві альфа-субодиниці і дві бета-субодиниці. Бетасубодиниця(ці) володіє активованою лігандом тирозинкіназною активністю. Вказана активність залучена в шляхи передачі сигналу, які опосередковують дію ліганду, яка полягає в автофосфорилюванні бета-субодиниці і фосфорилюванні субстратів IGF-IR. Рівні IGF-I в сироватці in vivo залежать від присутності гіпофізарного гормону росту (GH). Хоча печінка є основним місцем залежного від GH синтезу IGF-I, недавня робота показала, що більшість нормальних тканин також продукують IGF-I. Множина неопластичних тканин також може продукувати IGF-I. Таким чином, IGF-I може діяти як регулювальник нормальної і аномальної проліферації клітин за допомогою аутокринного або паракринного, а також ендокринного механізмів. IGF-I і IGF-II зв'язуються з IGF-зв'язуючими білками (IGFBP) in vivo. Доступність вільного IGF для взаємодії з IGF-IR модулюється IGFBP. Для огляду IGFBP і IGF-I дивись Grimberg et al, J. Cell. Physiol. 183: 1-9, 2000. Є чимало доказів ролі IGF-I і/або IGF-IR в підтримці пухлинних клітин in vitro і in vivo. Рівні IGFIR підвищені в пухлинах легенів (Kaiser et al., J. Cancer Res. Clin. Oncol. 119: 665-668, 1993; Moody et al., Life Sciences 52: 1161-1173, 1993; Macauley et al., Cancer Res., 50: 2511-2517, 1990), молочної залози (Pollak et al., Cancer Lett. 38: 223-230, 1987; Foekens et al., Cancer Res. 49: 7002-7009, 1989; Cullen et al., Cancer Res. 49: 7002-7009, 1990; Arteaga et al., J. Clin. Invest. 84: 1418-1423, 1989), простати і товстої кишки (Remaole-Bennet et al., J. Clin. Endocrinol. Metab. 75: 609-616, 1992; Guo et al., Gastroenterol. 102: 1101-1108, 1992). Нерегульована експресія IGF-I в епітелії простати веде до неоплазії у трансгенних мишей (DiGiovanni et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 97: 3455-60, 2000). Крім того, виявилося, що IGF-I є аутокринним стимулятором гліом людини (Sandberg-Nordqvist et al., Cancer Res. 53: 2475-2478, 1993), в той час, як IGF-I стимулював ріст фібросарком, які надекспресували IGF-IR (Butler et al., Cancer Res. 58: 302127, 1998). Крім того, для суб'єктів з «високими нормальними» рівнями IGF-I підвищений ризик розвитку загальних злоякісних пухлин в порівнянні з суб'єктами з рівнями IGF-I в «низьких нормальних» межах (Rosen et al., Trends Endocrinol. Metab. 10: 136-41, 1999). Багато які з вказаних типів пухлинних клітин відповідають на IGF-I проліферативним сигналом в культурі (Nakanishi et al., J. Clin. Invest. 82: 354-359, 1988; Freed et al., J. Моl. Endocrinol. 3: 509-514, 1989), і висловлене припущення про аутокринну або паракринну петлях проліферації in vivo (LeRoith et al., Endocrine Revs. 16: 143-163, 1995; Yee et al., Моl. Endocrinol. 3: 509-514, 1989). Для огляду того, яку роль взаємодія IGF-MGF-1рецептор грає в зростанні різних пухлин людини, дивись Macaulay, Br. J. Cancer, 65: 311-320,1992. 87804 10 Підвищені рівні IGF-I також корелюють з декількома незлоякісними патологічними станами, включаючи акромегалію і гігантизм (Barkan, Cleveland Clin. J. Med. 65: 343, 347-349, 1998), в той час, як аномальне функціонування IGF-I/IGF-Iрецептор залучене до псоріазу (Wraight et al., Nat. Biotech. 18: 521-526, 2000), атеросклерозу і рестенозу гладкої мускулатури кровоносних судин після ангіопластики (Bayes-Genis et al., Circ. Res. 86: 125-130, 2000). Підвищені рівні IGF-I також можуть бути проблемою при діабеті і його ускладненнях, таких як проліферація мікросудин (Smith et al., Nat. Med. 5: 1390-1395, 1999). Знижені рівні IGF-I, які, зокрема, можуть мати місце в тих випадках, коли рівні GH в сироватці знижені, або коли існує нечутливість або резистентність до GH, пов'язані з такими порушеннями, як маленький ріст (Laron, Paediatr. Drugs 1: 155-159, 1999), нейропатія, зменшення м'язової маси і остеопороз (Rosen et al., Trends Endocrinol. Metab. 10: 136-141, 1999). З використанням антисмислових експресуючих векторів або антисмислових олігонуклеотидів до РНК IGF-IR було показано, що вплив IGF-IR приводить до інгібування опосередкованого IGF-I або опосередкованого IGF-II росту клітин (дивись, наприклад, Wraight et al., Nat. Biotech. 18: 521-526, 2000). Антисмислова стратегія виявилася успішною при інгібуванні клітинної проліферації в декількох нормальних типах клітин і лініях клітин пухлин людини. Ріст також можна інгібувати з використанням пептидного аналога IGF-I (Pietrzkowski et al., Cell Growth and Diff. 3: 199-205, 1992; і Pietrzkowski et al. Моl. Cell. Biol., 12: 38833889, 1992), або вектора, який експресує антисмислову РНК до РНК IGF-I (Trojan et al., Science 259: 94-97, 1992). Крім того, антитіла до IGF-IR (Arteaga et al. Breast Cane. Res. Treatm, 22: 101-106, 1992; і Kalebic et al., Cancer Res. 54: 5531-5534, 1994) і домінантні негативні мутанти IGF-IR (Prager et al., Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 91: 2181-2185, 1994; Li et al, J. Biol. Chem, 269: 32558-32564, 1994 і Jiang et al., Oncogene 18: 6071-77, 1999) можуть реверсувати трансформований фенотип, інгібувати утворення пухлин і індукувати втрату метастазуючого фенотипу. IGF-I також має важливе значення в регуляції апоптозу. Апоптоз, який є запрограмованою загибеллю клітин, залучений до широкої множини процесів розвитку, включаючи дозрівання імунної і нервової системи. Зроблений висновок, що крім ролі в розвитку апоптоз також є важливим клітинним захистом від утворення пухлин (Williams, Cell 65: 1097-1098, 1991; Lane, Nature 362: 786-787, 1993). Придушення програми апоптозу за рахунок множини генетичних пошкоджень може вносити внесок в розвиток і прогресування злоякісних новоутворень. IGF-I захищає IL-3-залежні гемопоетичні клітини від апоптозу, індукованого видаленням цитокіну, (Rodriguez-Tarduchy, G. et al., J. Immunol. 149: 535-540, 1992) і клітини Rat-1/mycER при видаленні сироватки (Harrington, E., et al., EMBO J. 13: 3286-3295, 1994). Протиапоптозна функція IGF-I має важливе значення на стадії, наступній після затримки клітинного циклу, а також в клітинах, 11 проходження клітинного циклу яких блоковане етопозидом або тимідином. Демонстрація того, що життєздатність регульованих с-mус фібробластів залежить від IGF-I, свідчить про те, що IGF-IR грає важливу роль в підтримці пухлинних клітин за допомогою специфічного інгібування апоптозу, роль, відмінну від проліферативної дії IGF-I або IGF-IR. Це подібно тій ролі, яку, як вважається, грають інші протиапоптозні гени, такі як bcl-2 в стимулюванні життєздатності пухлин (McDonnell et al., Cell 57: 79-88, 1989; Hockenberry et al., Nature 348: 334336, 1990). Захисна дія IGF-I від апоптозу залежить від наявних IGF-IR, що присутні на клітинах для взаємодії з IGF-I (Resnicoff et al., Cancer Res. 55: 37393741, 1995). Підтвердження протиапоптозної функції IGF-IR при підтримці пухлинних клітин також отримали при дослідженні з використанням антисмислових олігонуклеотидів до IGF-IR, в якому виявлений кількісний взаємозв'язок між рівнями IGF-IR, ступенем апоптозу і канцерогенним потенціалом сингенної пухлини щурів (Rescinoff et al., Cancer Res. 55: 3739-3741, 1995). Виявлено, що надекспресований IGF-IR захищає пухлинні клітини in vitro від апоптозу, індукованого етопозидом (Sell et al., Cancer Res. 55: 303-306, 1995) і що ще більш разюче, що зниження рівнів IGF-IR нижче за рівні дикого типу викликало масовий апоптоз пухлинних клітин in vivo (Resnicoff et al., Cancer Res. 55: 2463-2469, 1995). Можлива методика індукції апоптозу або інгібування клітинної проліферації, пов'язаної з підвищеними рівнями IGF-I, підвищеними рівнями IGF-II і/або підвищеними рівнями рецептору IGFIR, включає придушення рівнів IGF-I або рівнів IGF-II або запобігання зв'язуванню IGF-I з IGF-IR. Наприклад, тривало діючий аналог соматостатину октреотид використали для зниження синтезу і/або секреції IGF. Розчинний IGF-IR використали для того, щоб індукувати апоптоз в пухлинних клітинах in vivo і інгібувати утворення пухлини в експериментальній системі на тваринах (D'Ambrosio et. al., Cancer Res. 56: 4013-20, 1996). Крім того, антисмислові олігонуклеотиди IGF-IR, пептидні аналоги IGF-I і антитіла до IGF-IR використали для зниження експресії IGF-I або IGF-IR (дивись вище). Однак жодна з вказаних сполук не підходила для довготривалого введення хворим людям. Крім того, незважаючи на те, що IGF-I вводили пацієнтам для лікування низького росту, остеопорозу, зниженої м'язової маси, нейропатії або діабету, зв'язування IGF-I з IGFBP часто робило лікування IGF-I важким або неефективним. Таким чином, беручи до уваги роль, яку грають IGF-I і IGF-IR в таких порушеннях, як рак і інші проліферативні розлади, в тому випадку, коли IGFI і/або IGF-IR надекспресовані, і ролі, які грають дуже малі кількості IGF-I і IGF-IR при таких порушеннях, як низький ріст і крихкість кісток в тому випадку, коли або IGF-I і/або IGF-IR недоекспресовані, було б бажано створити антитіла до IGF-IR, які можна використати або для інгібування, або для стимулювання IGF-IR. Хоча повідомлялося, що анти-IGF-IR-антитіла були виявлені у деяких пацієнтів з аутоіммунними захворюваннями, жодне 87804 12 з виявлених антитіл не було очищене і не було показане для жодного з них, що воно підходить для інгібування активності IGF-I для діагностичних і клінічних способів. Дивись, наприклад, Thompson et al., Pediat. Res. 32: 455-459, 1988; Tappy et al., Diabetes 37: 1708-1714, 1988; Weightman et al., Autoimmunity 16: 251-257, 1993; Drexhage et al., Nether. J. of Med. 45: 285-293, 1994. Таким чином, є актуальним отримання високо афінних анти-IGFIR-антитіл людини, які можна використати для лікування захворювань у людей. На Фіг.1А-1С показане зіставлення нуклеотидних послідовностей варіабельних ділянок легких ланцюгів шести анти-IGF-IR-антитіл людини по відношенню один до одного і до послідовностей зародкової лінії. На Фіг.1А показане зіставлення нуклеотидних послідовностей варіабельної ділянки легкого ланцюга (VL) антитіл 2.12.1 (SEQ ID NO: 1), 2.13.2 (SEQ ID NO: 5), 2.14.3 (SEQ ID NO: 9) і 4.9.2 (SEQ ID NO: 13) один з одним і з послідовністю Vk A30 зародкової лінії (SEQ ID NO: 39). На Фіг.1В показане зіставлення нуклеотидної послідовності VL антитіла 4.17.3 (SEQ ID NO: 17) з послідовністю Vk 012 зародкової лінії (SEQ ID NO: 41). На Фіг.1С показане зіставлення нуклеотидної послідовності VL антитіла 6.1.1 (SEQ ID NO: 21) з послідовністю Vk A27 зародкової лінії (SEQ ID NO: 37). Також показані зіставлення CDR-ділянок VL з кожного антитіла. Консенсусні послідовності для Фіг.1А-1С показані в SEQ ID NO: 53-55, відповідно. На Фіг.2A-2D показані зіставлення нуклеотидних послідовностей варіабельних ділянок важких ланцюгів шести анти-IGF-IR-антитіл людини по відношенню один до одного і до послідовностей зародкової лінії. На Фіг.2А показане зіставлення нуклеотидної послідовності VH антитіла 2.12.1 (SEQ ID NO: 3) з послідовністю VH DP-35 зародкової лінії (SEQ ID NO: 29). На Фіг.2В показане зіставлення нуклеотидної послідовності VH антитіла 2.14.3 (SEQ ID NO: 11) з послідовністю VIV-4/4.35 зародкової лінії (SEQ ID NO: 43). На Фіг.2С-1 і 2С-2 показані зіставлення нуклеотидних послідовностей VH антитіл 2.13.2 (SEQ ID NO: 7), 4.9.2 (SEQ ID NO: 15) і 6.1.1 (SEQ ID NO: 23) один з одним і з послідовністю VH DP-47 зародкової лінії (SEQ ID NO: 31). На Фіг.20 показане зіставлення нуклеотидної послідовності VH антитіла 4,17.3 (SEQ ID NO: 19) з послідовністю VH DP-71 зародкової лінії (SEQ ID NO: 35). Також показані зіставлення CDRділянок антитіл. Консенсусні послідовності для Фіг.2A-2D показані в SEQ ID NO: 56-59, відповідно. На Фіг.3 показано, що анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2, 4.9.2 і 2.12.1 інгібують зв'язування IGF-I з клітинами 3T3-IGF-IR. На Фіг.4 показано, що анти-IGF-IR-антитіло 4.9.2 інгібує індуковане IGF-I фосфорилювання рецептора тирозину (верхня панель) і індукує понижувальну регуляцію IGF-IR на поверхні клітин (нижня панель). На Фіг.5 показано, що анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 і 4.9.2 зменшують сигнал фосфотирозину IGF-IR в пухлинах 3T3-IGF-IR. На Фіг.6 показано, що анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 і 4.9.2 зменшують кількість IGF-IR в пухлинах 3T3-IGF-IR. 13 На Фіг.7 показано, що анти-IGF-IR-антитіло 2.13.2 окремо (ліва панель) або в комбінації з адріаміцином (права панель) інгібує ріст пухлини 3Т3-IGF-IR in vivo. На Фіг.8 показаний взаємозв'язок між рівнями анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 в сироватці і понижувальною регуляцією IGF-IR в пухлинах 3T3-IGF-IR. На Фіг.9 показано, що багаторазові дози антиIGF-IR-антитіла 2.13.2 окремо або в комбінації з адріаміцином інгібують ріст пухлини 3T3-IGF-IR in vivo. На Фіг.10 показано, що анти-IGF-IR-антитіло 2.13.2 в комбінації з адріаміцином інгібує ріст великої пухлини in vivo. На Фіг.11 показано, що анти-IGF-IR-антитіло 2.13.2 окремо або в комбінації з 5-дезоксіуридином (5-FU) інгібує ріст пухлини Colo 205 in vivo. На Фіг.12 показано, що багаторазові дози анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 окремо або в комбінації з 5-FU інгібують ріст пухлини Colo 205 in vivo. На Фіг.13 показано, що багаторазові дози анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 окремо або в комбінації з таксолом інгібують ріст пухлини MCF-7 in vivo. На Фіг.14 показано, що анти-IGF-IR-антитіло 2.13.2 окремо (ліва панель) або в комбінації з адріаміцином (права панель) інгібує ріст пухлини MCF-7 in vivo. На Фіг.15 показано, що багаторазові дози анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 окремо або в комбінації з тамоксифеном інгібують ріст пухлини MCF-7 in vivo. На Фіг.16 показано, що багаторазові дози анти-IGF-IR-антитіла 2.13.2 окремо або в комбінації з інгібітором тирозинкінази рецептора епідермального фактора росту (EGF-R) СР-358774 інгібують ріст пухлини А431 in vivo. На Фіг.17 показана фармакокінетична оцінка однократної внутрішньовенної ін'єкції анти-IGF-IRантитіла 2.13.2 макакам-крабоїдам. На Фіг.18 показано, що комбінація анти-IGF-IRантитіла 2.13.2 і адріаміцину збільшує понижувальну регуляцію IGF-IR на пухлинах 3T3-IGF-IR in vivo. На Фіг.19А показаний ряд мутацій в різних ділянках важкого і легкого ланцюгів 2.13.2 і 2.12.1 в порівнянні з послідовностями зародкової лінії. На Фіг.19В-Е показані зіставлення амінокислотних послідовностей важкого і легкого ланцюгів антитіл 2.13.2 і 2.12.1 з послідовностями зародкової лінії, з яких вони одержані. На Фіг.19В показане зіставлення амінокислотної послідовності важкого ланцюга антитіла 2.13.2 (SEQ ID NO: 45) з послідовністю зародкової лінії DP-47 (3-23)/D6-19/JH6 (SEQ ID NO: 46). На Фіг.19С показане зіставлення амінокислотної послідовності легкого ланцюга антитіла 2.13.2 (SEQ ID NO: 47) з послідовністю зародкової лінії A30/Jk2 (SEQ ID NO: 48). На Фіг.19D показане зіставлення амінокислотної послідовності важкого ланцюга антитіла 2.12.1 (SEQ ID NO: 49) з послідовністю зародкової лінії DP-35 (3-11)/D33/JH6 (SEQ ID NO: 50). На Фіг.19Е показане зіставлення амінокислотної послідовності легкого ланцюга антитіла 2.12.1 (SEQ ID NO: 51) з послідовністю зародкової лінії А30/Jkl (SEQ ID NO: 52). На Фіг.19В-Е сигнальні послідовності вказані курси 87804 14 вом, CDR підкреслені, константні домени виділені жирним шрифтом, мутації каркасної ділянки (FR) виділені знаком плюс («+») над залишком амінокислоти і мутації CDR виділені зірочкою над залишком амінокислоти. Даний винахід відноситься до виділеного антитіла або його антигензв'язувальної частини, яка зв'язує IGF-IR, переважно до антитіла, яке зв'язує IGF-IR примата або людини і більш переважно до антитіла, яке є антитілом і людини. Винахід відноситься до анти-IGF-IR-антитіла, яке інгібує зв'язування IGF-I або IGF-II з IGF-IR, а також відноситься до анти-IGF-IR-антитіла, яке активує IGF-IR. Винахід відноситься до фармацевтичної композиції, що містить антитіло і фармацевтично прийнятного носія. Фармацевтична композиція може додатково містити інший компонент, такий як протипухлинний агент або реагент для візуалізації. Винахід також відноситься до діагностичних і терапевтичних способів. Діагностичні способи включають спосіб діагностики наявності або локалізації тканини, яка експресує IGF-IR, з використанням анти-IGF-IR-антитіла. Терапевтичний спосіб включає введення антитіла потребуючому цього суб'єкту, переважно в поєднанні з іншим терапевтичним засобом. Винахід відноситься до виділеної лінії клітин, такої як гібридома, яка продукує анти-IGF-IRантитіло. Винахід також відноситься до молекул нуклеїнових кислот, що кодують важкий і/або легкий ланцюг анти-IGF-IR-антитіла або їх антигензв'язувальні частини. Винахід відноситься до векторів і клітин-хазяїв, що містять молекули нуклеїнових кислот, а також до способів рекомбінантного одержання поліпептидів, що кодуються молекулами нуклеїнових кислот. Також представлені трансгенні тварини, відмінні від людини, які експресують важкий і/або легкий ланцюг анти-IGF-IR-антитіла або їх антигензв'язувальні частини. Винахід також відноситься до способу лікування потребуючого цього суб'єкта за допомогою ефективної кількості молекули нуклеїнової кислоти, що кодує важкий і/або легкий ланцюг анти-IGF-IR-антитіла або їх антигензв'язувальні частини. Визначення і загальні способи Якщо не обумовлено особливо, наукові і технічні терміни, що використовуються в зв'язку з даним винаходом, будуть мати значення, які звичайно маються на увазі фахівцями в даній області. Крім того, якщо не мається на увазі інше, виходячи з контексту, терміни в однині будуть включати поняття у множині, а терміни у множині будуть включати однину. Як правило, номенклатура, що використовується і методики, пов'язані з культурою клітин і тканин, молекулярною біологією, імунологією, мікробіологією, генетикою і хімією білків і нуклеїнових кислот і гібридизацією, приведених в даному описі, є добре відомими і такими, що звичайно використовуються в даній області. Способи і методики згідно з даним винаходом звичайно здійснюють у відповідності до стандартних способів, добре відомих в даній області, і так, як описано в різних загальних і більш конкретних 15 джерелах інформації, які цитовані і обговорюються в даному описі, якщо не вказано особливо. Дивись, наприклад, Sambrook et al. Molecular Cloning: A Laboratory Manual, 2Bd ed., Cold Spring Harbor Laboratory Press, Cold Spring Harbor, N. Y. (1989) і Ausubel et al., Current Protocols in Molecular Biology, Greene Publishing Associates (1992), і Harlow and Lane Antibodies: A Laboratory Manual Cold Spring Harbor Laboratory Press, Cold Spring Harbor, N. Y. (1990), які включені в даний опис у вигляді посилання. Ферментативні реакції і способи очищення виконують згідно з описами виробника, які звичайно додаються в даній області, або як описано в даній заявці. Номенклатура, що використовується і лабораторні способи, пов'язані з аналітичною хімією, хімією органічного синтезу і медичною і фармацевтичною хімією, приведені в даному описі, добре відомі і широко використовуються в даній області. Стандартні способи використовують у випадку хімічного синтезу, хімічного аналізу, фармацевтичного препарату, композиції і доставки і лікування пацієнтів. Якщо не обумовлено особливо, потрібно розуміти, що наступні терміни мають нижченаведені значення: Термін «поліпептид» охоплює нативні або штучні білки, білкові фрагменти і поліпептидні аналоги послідовності білка. Поліпептид може бути мономерним або полімерним. Термін «виділений білок» або «виділений поліпептид» означає білок або поліпептид, які внаслідок своєї природи або джерела походження (1) не пов'язані з компонентами, пов'язаними в природних умовах, які супроводять його в нативному стані, (2) не містять інших білків з того ж самого виду, (3) експресуються клітиною іншого виду або (4) не зустрічаються в природі. Таким чином, поліпептид, який синтезований хімічним шляхом або синтезований в клітинній системі, відмінній від клітини, з якої він походить в природних умовах, буде «виділеним» від пов'язаних з ним в природі компонентів. Білок також можна зробити значною мірою вільним від компонентів, пов'язаних з ним в природних умовах, за допомогою виділення з використанням способів очищення білка, добре відомих в даній області. Білок або поліпептид є «значною мірою чистим», «значною мірою гомогенним» або «значною мірою очищеним» в тому випадку, коли, щонайменше, приблизно 60-75% зразка представлене одним видом поліпептиду. Поліпептид або білок може бути мономерним або полімерним. Значною мірою чистий поліпептид або білок звичайно буде містити приблизно 50%, 60%, 70%, 80% або 90% мас/мас. зразка білка, більш звичайно приблизно 95% і переважно буде очищений більш ніж на 99%. Чистота або гомогенність білка може бути показана рядом способів, добре відомих в даній області, таких як електрофорез зразка білка в поліакриламідному гелі з подальшою візуалізацією окремої смуги поліпептиду при фарбуванні гелю барвником, добре відомим в даній області. Для деяких цілей більш високе розрізнення можна одержати з використанням ВЕРХ або інших способів, добре відомих в даній області для очищення. 87804 16 Термін «поліпептидний фрагмент» в значенні, що використовується в даному описі відноситься до поліпептиду, який має делецію по аміно-кінцю і/або по карбоксильному кінцю, але в якому зберігається амінокислотна послідовність, ідентична відповідним положенням послідовності природного походження. Звичайно фрагменти мають довжину, щонайменше, з 5, 6, 8 або 10 амінокислот, переважно мають довжину, щонайменше, рівну 14 амінокислотам, більш переважно довжину, щонайменше, рівну 20 амінокислотам, звичайно, довжину, щонайменше, рівну 50 амінокислотам, ще більш переважно, довжину, щонайменше, рівну 70, 80, 90, 100, 150 або 200 амінокислотам. Термін «аналог поліпептиду» в значенні, що використовується в даному описі відноситься до поліпептиду, який складається з ділянки, щонайменше, з 25 амінокислот, який значною мірою ідентичний частині амінокислотної послідовності, і який володіє, щонайменше, однією з наступних властивостей: (1) специфічне зв'язування з IGF-IR при відповідних умовах зв'язування, (2) здатність блокувати зв'язування IGF-I або IGF-II з IGF-IR, або (3) здатність зменшувати експресію IGF-IR на поверхні клітин або фосфорилювання тирозину in vitro або in vivo. Звичайно аналоги поліпептиду містять консервативну амінокислотну заміну (або інсерцію або делецію) відносно послідовності природного походження. Звичайно аналоги мають довжину, рівну, щонайменше, 20 амінокислотам, переважно довжину, рівну, щонайменше, 50, 60, 70, 80, 90, 100, 150 або 200 амінокислотам або довше, і часто можуть мати довжину повнорозмірного поліпептиду природного походження. Переважними амінокислотними замінами є заміни, які: (1) зменшують чутливість до протеолізу, (2) зменшують чутливість до окислення, (3) змінюють афінність зв'язування при утворенні білкових комплексів, (4) змінюють афінності зв'язування і (4) додають або модифікують інші фізикохімічні або функціональні властивості таких аналогів. Аналоги можуть включати різні мутеїни з послідовністю, відмінною від послідовності пептиду природного походження. Наприклад, можна виробити одиничні або множинні амінокислотні заміни (переважно консервативні амінокислотні заміни) в послідовності природного походження (переважно в частині поліпептиду поза доменом(нами), утворюючим внутрішньомолекулярні контакти). Консервативна амінокислотна заміна не повинна значною мірою змінювати структурні характеристики початкової послідовності (наприклад, заміна амінокислоти не повинна сприяти руйнуванню спіралі, яка є в початковій послідовності, або руйнувати інші типи вторинної структури, які характеризують початкову послідовність). Приклади загальновідомих в даній області вторинних і третинних структур поліпептидів описані в Proteins, Structures and Molecular Principles (Creighton, Ed., W. H. Freeman and Company, New York (1984)); Introduction to Protein Structure (C. Branden and J. Tooze, eds., Garland Publishing, New York,; і Thornton et at. Nature 354: 105 (1991), які включені в даний опис у вигляді посилання. 17 Непептидні аналоги широко використовують в фармацевтичній промисловості як лікарські засоби з властивостями, аналогічними властивостям матричного пептиду. Вказані типи непетидної сполуки називають «міметиками пептиду» або «пептидоміметиками». Fauchere, J. Adv. Drug Res. 15: 29 (1986); Veber and Freidinger TINS p.392 (1985); і Evans et al. J. Med. Chem. 30: 1229 (1987), які включені в даний опис у вигляді посилання. Такі сполуки часто розробляють за допомогою комп'ютеризованого молекулярного моделювання. Міметики пептидів, які структурно схожі з терапевтично корисними пептидами, можна використати для одержання еквівалентної терапевтичної або профілактичної дії. Як правило, пептидоміметики структурно схожі із зразком поліпептиду (тобто поліпептидом, який володіє необхідною біохімічною властивістю або фармакологічною активністю), таким як антитіло людини, але мають один або більше пептидних зв'язків, необов'язково замінених зв'язком, вибраним з групи, що складається з -- CH2NH--, --CH2S--, --СН2СН2--, -СН=СН-- (цис- і транс-), --СОСН3--, --СН(ОН)СН2- і -CH2SO--, способами, добре відомими в даній області. Направлену заміну однієї або більше амінокислот консенсусної послідовності D-амінокислотою того ж самого типу (наприклад, D-лізином замість Lлізину) також можна використати для створення більш стабільних пептидів. Крім того, обмежені пептиди, що містять консенсусну послідовність або значною мірою ідентичний варіант консенсусної послідовності можна створити способами, відомими в даній області (Rizo and Gierasch Ann. Rev. Biochem. 61: 387 (1992), включена в даний опис у вигляді посилання); наприклад, доданням внутрішніх залишків цистеїну, здатних утворювати внутріпшьомолекулярні дисульфідні містки, які циклізують пептид. «Імуноглобулін» є тетрамерною молекулою. В імуноглобуліні природного походження кожний тетрамер складається з двох ідентичних пар поліпептидних ланцюгів, при цьому кожна пара має один «легкий» (приблизно 25кД) і один «важкий» ланцюг (приблизно 50-70кД). Аміно-кінцева частина кожного ланцюга включає варіабельну ділянку довжиною приблизно від 100 до 110 або більше амінокислот, головним чином відповідальні за пізнавання антигену. Частина карбоксильного кінця кожного ланцюга визначає константну ділянку, головним чином відповідальну за ефекторну функцію. Легкі ланцюги імуноглобуліну людини класифікують як легкі ланцюги к і λ. Важкі ланцюги поділяють на μ, Δ, g, α або ε, і ізотипи антитіл визначають як IgM, IgD, IgG, IgA i IgE, відповідно. У легких і важких ланцюгах варіабельні і константні ділянки пов'язані ділянкою «J» приблизно з 12 або більшої кількості амінокислот, при цьому важкий ланцюг також містить ділянку «D» ще приблизно з 10 або більше амінокислот. У загальних рисах дивись Fundamental Immunology Ch. 7 (Paul, W., ed., 2nd ed. Raven Press, (включена у вигляді посилання в повному об'ємі для всіх цілей). Варіабельні ділянки кожної пари легкий/важкий ланцюг утворюють зв'язуючий сайт антитіла, так що інтактний імуноглобулін має два зв'язуючих сайти. 87804 18 Для ланцюгів імуноглобулінів виявлена одна і та ж загальна структура з , відносно консервативних каркасних ділянок (FR), пов'язаних трьома гіперваріабельними ділянками, які також називають ділянками, що визначають комплементарність, або CDR. CDR з двох ланцюгів кожної пари зіставлені за допомогою каркасних ділянок, забезпечуючи при цьому зв'язування зі специфічним епітопом. Від N-кінця до С-кінця і легкий, і важкий ланцюги містять домени FR1, CDR1, FR2, CDR2, FR3, CDR3 і FR4. Розподіл амінокислот в кожному домені відповідає визначенням Rabat Sequences of Proteins of Immunological Interest (National Institutes of Health, Bethesda, Md. (1987 and 1991)) або Chothia and Lesk J. Моl. Biol. 196: 901-917 (1987); Chothia et al. Nature 342: 878-883 (1989). «Антитіло» відноситься до інтактного імуноглобуліну або до його антигензв'язувальної частини, яка конкурує з інтактним антитілом за специфічне зв'язування. Антигензв'язувальні частини можна одержати способами на основі рекомбінантної ДНК або ферментативним або хімічним розщепленням інтактних антитіл. Антигензв'язувальні частини включають нарівні з іншими фрагменти Fab, Fab', F(ab')2, Fv, dAb і фрагменти гіперваріабельної ділянки (CDR), одноланцюгові антитіла (scFv), химерні антитіла, діантитела і поліпептиди, які містять, щонайменше, частину імуноглобуліну, яка достатня для придания поліпептиду здатності специфічно зв'язувати антиген. У значенні, що використовується в даному описі антитіло, яке назване, наприклад, 2.12.1, 2.13.2, 2.14.3, 4.9.2, 4.17.3 і 6.1.1, є антитілом, яке одержують з гібридоми з такою ж назвою. Наприклад, антитіло 2.12.1 одержують з гібридоми 2.12.1. Fab-фрагмент є моновалентним фрагментом, що складається з доменів VL, VH, CL і СН І; Р(аb')2-фрагмент є бівалентним фрагментом, що містить два Fab-фрагменти, пов'язаних дисульфідним містком в ділянці шарніра; Fd-фрагмент складається з доменів VH і СНІ; Fv-фрагмент складається з доменів VL і VH одного плеча антитіла; і dAb-фрагмент (Ward et al., Nature 341: 544546, 1989) складається з домену VH. Одноланцюгове антитіло (scFv) є антитілом, в якому ділянки VL і VH спарені, утворюючи моновалентні молекули, за допомогою синтетичного лінкеру, який дає можливість утворити з них один білковий ланцюг (Bird et al., Science 242: 423-426, 1988 і Huston et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 85: 5879-5883, 1988). Діантитіла є бівалентними, біспецифічними антитілами, в яких домени VH і VL експресовані у вигляді одного поліпептидного ланцюга, але з використанням лінкеру, який дуже короткий, щоб забезпечити спаровування між двома доменами на одному і тому ж ланцюгу, тим самим посилюючи спаровування доменів з комплементарними доменами іншого ланцюга і створюючи при цьому два антигензв'язувальних сайти (дивись, наприклад, Holliger, P., et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 90: 6444-6448, 1993 і Poljak, R. J., et al., Structure 2: 1121-1123, 1994). Один або більше CDR можна включити в молекулу або ковалентно, або нековалентно, щоб перетворити її в імуноад 19 гезин. Імуноадгезин може містити CDR у вигляді частини більшого по розміру поліпептидного ланцюга, може містити CDR, ковалентно пов'язані з іншим поліпептидним ланцюгом, або може містити CDR, пов'язаний(ні) нековалентно. CDR дають можливість імуноадгезину специфічно зв'язуватися з конкретним антигеном, що представляє інтерес. Антитіло може мати один або більше сайтів зв'язування. У тому випадку, якщо є більше за один сайт зв'язування, зв'язуючі сайти можуть бути ідентичними по відношенню один до одного або можуть бути різними. Наприклад, імуноглобулін природного походження має два ідентичних сайти зв'язування, одноланцюгове антитіло або Fabфрагмент має один сайт зв'язування, тоді як «біспецифічне» або «біфункціональне антитіло» має два різних сайти зв'язування. «Виділене антитіло» є антитілом, яке (1) не пов'язане з компонентами, з якими воно пов'язане в природних умовах, включаючи інші пов'язані в природних умовах антитіла, які є супутніми в його нативному стані, (2) не містить інших білків з того ж виду, (3) експресується клітиною від іншого виду або (4) не зустрічається в природі. Приклади виділених антитіл включають анти-IGF-IR-антитіло, яке було афінно очищене з використанням IGF-IR і є виділеним антитілом, анти-IGF-IR-антитіло, яке було синтезоване гібридомою або іншою лінією клітин in vitro, і анти-IGF-IR-антитіло людини, одержане з трансгенної миші. Термін «антитіло людини» включає всі антитіла, які мають одну або більше варіабельних і константних ділянок, одержаних з послідовностей імуноглобуліну людини. У переважному варіанті всі варіабельні і константні домени одержані з послідовностей імуноглобуліну людини (повністю людське антитіло). Вказані антитіла можна одержати множиною способів, які описані далі. Гуманізованим антитілом є антитіло, яке одержують з виду, відмінного від людини, в якій амінокислоти в каркасних ділянках і константних доменах важкого і легкого ланцюгів були мутовані з тим, щоб уникнути або виключити імунну відповідь у людей. Альтернативно гуманізоване антитіло можна одержати злиттям константних доменів з антитіла людини з варіабельними доменами виду, відмінного від людини. Приклади того, як одержати гуманізовані антитіла, можна знайти в патентах США No.6054297, 5886152 і 5877293. Термін «химерне антитіло» відноситься до антитіла, яке містить одну або більше ділянок з одного антитіла і одну або більше ділянок з одного або більше інших антитіл. У переважному варіанті один або більше CDR одержують з анти-IGF-IRантитіла людини. У більш переважному варіанті всі CDR одержують з анти-IGF-IR-антитіла людини. В іншому переважному варіанті об'єднують CDR з більш ніж одного анти-IGF-IR-антитіла людини і збирають в химерне антитіло. Наприклад, химерне антитіло може містити CDR1 з легкого ланцюга першого анти-IGF-IR-антитіла людини, яке можна об'єднати з CDR2 і CDR3 з легкого ланцюга другого анти-IGF-IR-антитіла людини, і CDR з важкого ланцюга можна одержати з третього анти 87804 20 IGF-IR-антитіла. Крім того, каркасні ділянки можна одержати з одного з тих же самих анти-IGF-IRантитіл, з одного або більше інших антитіл, такі як антитіло людини або з гуманізованого антитіла. «Нейтралізуючим антитілом» або «інгібуючим антитілом» є антитіло, яке інгібує зв'язування IGFIR з IGF-I в тому випадку, коли надлишок анти-IGFIR-антитіла зменшує кількість IGF-I, пов'язаного з IGF-IR, щонайменше, приблизно на 20%. У переважному варіанті антитіло зменшує кількість IGF-I, пов'язаного з IGF-IR, щонайменше, приблизно на 40%, більш переважно на 60%, ще більш переважно на 80% або ще більш переважно на 85%. Зменшення зв'язування можна виміряти способами, відомими фахівцеві в даній області, наприклад, так, як вимірюють при аналізі конкурентного зв'язування in vitro. Приклад вимірювання зменшення зв'язування IGF-I з IGF-IR представлений нижче в прикладі IV. «Активуючим антитілом» є антитіло, яке активує IGF-IR, щонайменше, приблизно на 20% при доданні до клітини, тканини або введенні в організм, який експресує IGF-IR. У переважному варіанті антитіло активує активність IGF-IR, щонайменше, на 40%, більш переважно на 60%, ще більш переважно на 80%, або ще більш переважно на 85%. У більш переважному варіанті активуюче антитіло додають в присутності IGF-I або IGF-II. В іншому переважному варіанті активність активуючого антитіла вимірюють за допомогою кількісного визначення автофосфорилювання тирозину в IGFIR. Фахівці в даній області легко можуть одержати фрагменти або аналоги антитіл, слідуючи керівництву даного опису. Переважні аміно- і карбоксильні кінці фрагментів або аналогів знаходяться поблизу кордонів функціональних доменів. Структурні і функціональні домени можна ідентифікувати шляхом порівняння даних про нуклеотидну і/або амінокислотну послідовності з опублікованою або власною базою даних послідовностей. Переважно використовують комп'ютеризовані способи порівняння для ідентифікації мотивів послідовностей або розрахованих конформаційних доменів білка, які є в інших білках відомої структури і/або функції. Способи ідентифікації білкових послідовностей, які укладаються у відому трьохмірну структуру, відомі. Bowie et al. Science 253: 164 (1991). Термін «резонанс поверхневого плазмону» в значенні, що використовується в даному описі, відноситься до оптичного явища, яке дозволяє аналізувати в режимі реального часу біоспецифічні взаємодії за допомогою визначення змін концентрацій білка в біочутливій матриці, наприклад, з використанням системи BIAcore (Pharmacia Biosensor AB, Uppsala, Sweden and Piscataway, N.J.). Додатковий опис дивись в Jonsson, U., et al. (1993) Ann. Biol. Clin. 51: 19-26; Jonsson, U., et al. (1991) Biotechniques 11: 620-627; Johnsson, В., et al. (1995) J. Моl. Recognit 8: 125-131; і Johnson, В., et al. (1991) Anal. Biochem. 198: 268-277. Термін «Koff» відноситься до константи швидкості розпаду при дисоціації антитіла з комплексу антитіло/антиген. 21 Термін «Kd» відноситься до константи дисоціації конкретної взаємодії антитіло-антиген. Термін «епітоп» включає будь-яку білкову детермінанту, здатну специфічно зв'язуватися з імуноглобуліном або рецептором Т-клітини. Епітопні детермінанти звичайно складаються з хімічно активних поверхневих угрупувань молекул, таких як бічні ланцюги амінокислот або цукрів, і звичайно мають специфічні параметри трьохмірної структури, а також специфічні характеристики заряду. Кажуть, що антитіло специфічно зв'язується з антигеном в тому випадку, коли константа дисоціації 1мкМ, переважно 100нМ і найбільш переважно