Спосіб лікування загострення хронічного обструктивного захворювання легень

Реферат: Спосіб лікування загострення хронічного обструктивного захворювання легень шляхом застосування лікарських препаратів. Оцінюють комплекс імунологічних показників і в залежності від індивідуальної чутливості лімфоцитів хворого до препарату in vitro, імунорегуляторного індексу та типу клітинного імунодефіциту призначають різну терапію антигомотоксичними препаратами. UA 80975 U (54) СПОСІБ ЛІКУВАННЯ ЗАГОСТРЕННЯ ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ UA 80975 U UA 80975 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до галузі медицини, а саме - до пульмонології, і може бути використана для лікування хронічного обструктивного захворювання легень. На сьогодні у світі нараховується близько 600 млн. хворих на хронічне обструктивне захворювання легень, з них щорічно вмирає понад 3 млн., що визначає хронічне обструктивне захворювання легень як одну з найактуальніших проблем у сучасній клінічній пульмонології [4]. Згідно з сучасними поглядами, основною ланкою патогенезу хронічного обструктивного захворювання легень є порушення імунної реактивності з розвитком хронічного персистуючого запалення. Тому стану імунологічної реактивності у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень приділяється увага багатьох дослідників [2, 3, 8]. Виявлено, що прогресування хронічного обструктивного захворювання легень супроводжується пригніченням місцевого імунного захисту бронхіального дерева проти респіраторних вірусів і бактерій [6]. Відомий спосіб лікування загострення хронічного обструктивного завоювання легень, який передбачає використання бронходилататорів (М-холінолітиків, β2-агоністів, теофілінів) [5, 8]. Даний спосіб має суттєві недоліки, бо є недостатньо ефективним методом, враховуючі те, що при хронічному обструктивному захворюванні легень використання препаратів даної групи тимчасово поліпшує показники бронхіальної прохідності тільки на 5-15 %, а з часом до використовуваних бронходилататорів може розвитися резистентність. Застосування антибактеріальних препаратів, враховуючі велику кількість побічних ефектів, суворо обмежене випадками загострень з наявністю клініко-лабораторних даних на користь бактеріального інфекційного процесу. Найбільш близьким до способу, що заявляється, є спосіб лікування хронічних обструктивних захворювань легень шляхом застосування глюкокортикоїдів (преднізолон, дексаметазон та ін.), які входять в стандарти надання допомоги хворим із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень [4]. При лікуванні загострення хронічних обструктивних захворювань легень призначення оральних або парентеральних глюкокортикоїдів короткими курсами (1-2 тижні) пригнічує запалення дихальних шляхів, знижує підвищену бронхіальну гіперреактивність, що пришвидшує покращання функції легень і ліквідує загострення. Однак даний метод має суттєві недоліки: глюкокортикоїди системної дії викликають імуносупресію (незалежно від вихідного стану імунної системи), стероїдну міопатію, м'язову слабість, депресію, остеопороз, адинамію і, як наслідок, можуть прискорювати розвиток дихальної недостатності. У теперішній час актуальним є підвищення ефективності стандартної терапії пацієнтам із загостренням хронічного обструктивного захворювання легень, яке можливе за рахунок призначення таких медикаментозних засобів, які б забезпечували диференційований вплив на стан імунної системи, активацію механізмів саморегуляції, адекватність імунної відповіді. До медикаментів із зазначеним механізмом дії можна віднести групу біологічних лікарських засобів, що мають назву антигомотоксичних препаратів (АГТП). Важливими перевагами АГТП є клінічна ефективність у поєднанні з практично відсутністю побічних ефектів [3, 7]. Останнім часом в клінічній медицині все більшого поширення набуває метод підбору медикаментів залежно від індивідуальних особливостей організму, в тому числі функціонування імунної системи [1, 6]. Задача корисної моделі полягає в визначенні імунологічних критеріїв для призначення імуномодулюючої терапії. Технічний результат, що досягається, буде полягати в підвищенні ефективності лікування хронічного обструктивного захворювання легень. Поставлена задача вирішується тим, що у відомому способі лікування хронічного обструктивного захворювання легень шляхом застосування лікарських препаратів, згідно з корисною моделлю, оцінюють комплекс імунологічних показників і залежно від індивідуальної чутливості лімфоцитів хворого до препарату in vitro, величини імунорегуляторного індексу та типу клітинного імунодефіциту, потім призначають різну терапію АГТП: з Т-хелперним та тотальним Т-клітинним імунодефіцитами, що супроводжується низьким імунорегуляторним індексом - Лімфоміозот або Галіум-Хеель по 10 крапель під язик тричі на добу, Траумель С та Ехінацея композитум С по 2,2 мл внутрішньом'язово тричі на тиждень та Бронхаліс-Хеель по 1 таблетці тричі на добу; з переважно Т-супресорним та тотальним Т-клітинним імунодефіцитами, що супроводжується високим імунорегуляторним індексом - Лімфоміозот або Галіум-Хель по 10 крапель під язик тричі на добу, Траумель С по 2,2 мл внутрішньом'язово тричі на тиждень та Бронхаліс-Хеель по 1 таблетці тричі на добу; з гіперреактивністю імунної системи - Лімфоміозот або Галіум-Хель по 10 крапель під язик тричі на добу та Мукоза композитум по 2,2 мл внутрішньом'язово тричі на тиждень термін призначення препаратів у всіх схемах лікування - 3 тижні. 1 UA 80975 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Спосіб здійснюється таким чином: У хворих на хронічне обструктивне захворювання легень проводять комплексне імунологічне дослідження, що включає визначення популяцій та субпопуляцій лімфоцитів у периферичній крові досліджуваних осіб, а саме -CD3+ лімфоцити (Т-клітини); CD4+ лімфоцити (Т-хелпери); CD8+ лімфоцити (Т-цитотоксичні лімфоцити/супресори); CD 16+ лімфоцити (натуральні кілери), CD22+ лімфоцити (В-клітини), CD25+ лімфоцити, CD95+ лімфоцити (активовані, які експресують FAS-R). Функціональну активність Т-лімфоцитів вивчали у реакції бластної трансформації лімфоцитів з мітогеном фітогемаглютиніном. Визначають фагоцитарну активність нейтрофілів та концентрацію середньомолекулярної фракції циркулюючих імунних комплексів. Сироваткові імуноглобуліни типів G, А та М визначили за методом Маnсіnі е.а. (1965). Хворий К., 63 p., перебував на лікуванні з діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень у фазі загострення II стадія, ДН І ст. Госпіталізований з вираженим продуктивним кашлем, ядухою при помірному фізичному навантаженні, субфебрильною температурою тіла. Під час аускультації легень на фоні жорсткого дихання вислуховувалися сухі свистячі хрипи у значній кількості з обох боків. Заключения після визначення функції зовнішнього дихання: виражені порушення вентиляційної функції легень за обструктивним типом. Бронходилатаційна проба з сальбутамолом - негативна. Після проведення імунологічного дослідження хворого віднесено до групи з гіперреактивністю імунної системи. Згідно із запропонованим способом лікування - Лімфоміозот або Галіум-Хель по 10 крапель під язик тричі на добу (залежно від кращої чутливості) та Мукоза композитум по 2,2 мл внутрішньом'язово тричі на тиждень після 3 тижнів визначили в хворого позитивну динаміку з боку системного імунітету - нормалізацію всіх основних імунологічних показників. Був досягнутий і виражений клінічний ефект. Значно поліпшилось самопочуття хворого, припинився кашель та значно зменшилась ядуха. Під час аускультації - везикулярне дихання, хрипи відсутні. ОФВ1 (об'єм форсованого видиху за першу секунду) зріс на 24 % порівняно з вихідним показником. У процесі обстеження 67 хворих на хронічне обструктивне захворювання легень в стадії загострення використовували традиційні клінічні, рентгенологічні, електрофізіологічні, функціональні і лабораторні методи обстеження та імунологічне дослідження. Контрольну групу склали 30 практично здорових осіб. Усі хворі були чоловічої статі віком від 35 до 65 років і отримували, крім стандартної терапії, АГТП. До клінічної групи увійшли 67 пацієнтів, які були стратифіковані за допомогою ключових вихідних (початкових) показників імунологічної реактивності на три підгрупи: А, Б і В. Критеріями стратифікації на першому етапі були гіперреактивність імунної системи чи клітинний імунодефіцит. У разі виявлення клітинного імунодефіциту на наступному етапі критеріями відбору пацієнтів для включення у відповідні підгрупи були значення імунорегуляторного індексу та тип клітинного імунодефіциту. До підгрупи А увійшли 29 пацієнтів з переважно Т-хелперним та тотальним Т-клітинним імунодефіцитами, що супроводжувалися низьким імунорегуляторним індексом. До підгрупи Б увійшли 26 пацієнтів з переважно Т-супресорним та тотальним Т-клітинним імунодефіцитами, що супроводжувалися високим імунорегуляторним індексом. До підгрупи В увійшли 12 пацієнтів з гіперреактивністю імунної системи. Об'єм стандартної терапії у пацієнтів клінічної групи був таким самим, як у пацієнтів групи порівняння. Пацієнтам підгрупи А додатково було призначено 4 АГТП - Лімфоміозот або Галіум-Хеель в залежності від кращої індивідуальної чутливості, Траумель С, Ехінацея композитум С та Бронхаліс-Хеель. Пацієнтам підгрупи Б додатково призначалися 3 АГТП - Лімфоміозот або Галіум-Хель в залежності від кращої чутливості, Траумель С та Бронхаліс-Хеель. Пацієнтам підгрупи В додатково призначалися 2 АГТП Лімфоміозот або Галіум-Хель в залежності від кращої чутливості та Мукоза композитум. Тривалість лікування усіх хворих становила 3 тижні. Аналіз динаміки імунологічних показників у хворих усіх трьох підгруп показав значну ефективність проведеного лікування, наслідком якого стала нормалізація імунологічних порушень, на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких після проведеного лікування імунологічні порушення не змінилися, а в деяких випадках - поглибилися (табл. 1-4). Як видно з таблиці 1, у пацієнтів підгрупи А після проведеного лікування відмічалося покращення більшості показників клітинного імунітету. У цих пацієнтів спостерігалося статистично вірогідне збільшення загальної кількості лімфоцитів, субпопуляцій CD3+-, CD4+-, С016+-лімфоцитів, активованих Т-лімфоцитів, збільшення проліферативної активності лімфоцитів. Крім того, покращення стосувалося також деяких показників гуморального імунітету. Так, вірогідне збільшення кількісної характеристики субпопуляції CD22+ лімфоцитів супроводжувалося збільшенням концентрації IgG у крові. Зменшення проявів Т-клітинного 2 UA 80975 U 5 10 15 20 імунодефіциту супроводжувалось статистично вірогідним збільшенням імунорегуляторного індексу до величини, яка властива здоровим особам. У пацієнтів підгрупи Б спостерігалося покращення кількісної та функціональної характеристик найбільш ураженої Т-клітинної ланки імунітету. Після проведеного лікування відмічалося статистично вірогідне збільшення кількісної характеристики субпопуляцій CD3+-, CD4+-, CD8+-, CD 16+- лімфоцитів, активованих Т-лімфоцитів (табл. 2). Найбільші зміни торкнулися субпопуляції CD8+ лімфоцитів (Т-супресорів), кількісна характеристика якої збільшилася з (0,18±0,09)109/л до (0,51±0,25)109/л, що супроводжувалося вірогідним зменшенням імунорегуляторного індексу з 3,01±0,58 до 1,57±0,81. Покращення стосувалися також функціональної характеристики лімфоцитів - збільшення кількості активованих Тлімфоцитів. У пацієнтів підгрупи В після проведеного лікування спостерігалося суттєве зменшення проявів гіперреактивності/гіперфункції імунної системи з нормалізацією більшості показників клітинного імунітету (табл. 3). Так, вірогідно зменшилися загальна кількість лімфоцитів, кількісні характеристики субпопуляцій CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD22+ - лімфоцитів, кількість активованих Т-лімфоцитів. Поряд із зменшенням проявів гіперреактивності клітинної ланки імунітету спостерігалося покращення фагоцитарної активності нейтрофілів - фагоцитарний індекс збільшився з (58,25±5,75)% до (69,67±9,20)%. Спосіб лікування був апробований на базі КМКЛ № 3, отримані позитивні результати дозволяють рекомендувати його для широкого впровадження в медичну практику. Таблиця 1 Кількісна характеристика Т-клітинної та гуморальної ланок імунітету, фагоцитарної активності нейтрофілів у хворих підгрупи А клінічної групи Показники імунітету 9 Контрольна група (n=64) 2,41±0,23 1,59±0,17 0,86±0,04 0,52±0,03 1,81±0,19 0,59±0,06 0,46±0,05 1,68±0,18 0,04±0,003 0,39±0,04 13,8±1,45 2,02±0,24 0,76±0,02 51,7±3,17 69,8±7,2 6,5±0,6 Хворі на ХОЗЛ підгрупи А (n=29) До лікування Після лікування 1,37±0,41 2,10±0,60** 0,77±0,35 1,25±0,25** 0,34±0,19 0,72±0,19** 0,42±0,18 0,51±0,17 0,85±0,39 1,65±0,87** 0,54±0,28 0,86±0,35** 0,19±0,05 0,32±0,09** 1,07±0,41 1,66±0,40** 0,043±0,012 0,043±0,014 0,46±0,19 0,57±0,21** 7,46±0,88 7,91±0,70** 1,46±0,63 1,29±0,22 0,80±0,17 0,76±0,11 63,48±4,05 61,79±5,84 66,31±10,28 62,41±15,00 8,01±3,28 7,17±3,52 Кількість лімфоцитів (10 /л) + 9 CD3 (10 /л) + 9 CD4 (10 /л) + 9 СD8 (10 /л) Тх/Тс 9 Такт. (10 /л) + 9 CD16 (10 /л) 9 РБТЛ (10 /л) 9 Спонтанна РБТЛ (10 /л) + 9 СD22 (10 /л) IgG (г/л) IgA (г/л) IgM (г/л) ЦІК (одиниць екстинції) ФІ (%) ФЧ Примітки: * - різниця між показниками осіб контрольної групи і хворих клінічної групи до лікування достовірна (р