Спосіб приготування мінералізованої води сезонного призначення

1. Спосіб приготування мінералізованої води сезонного призначення, що включає демінералізацію вихідної води й наступне введення в демінералізовану воду K2SO4 і солі магнію, який відрізняється тим, що демінералізацію проводять до досягнення величини рН=6,3-6,9, а як сіль магнію використовують MgCl2, при цьому зазначені солі вводять у кількості, що забезпечує вміст катіонів К+=36-100 мг/л, Mg2+=18-50 мг/л і аніонів SO42+=44123 мг/л, Сl-=53-146 мг/л. 2. Спосіб за п. 1, який відрізняється тим, що при приготуванні мінералізованої води зимового призначення демінералізацію проводять до досягнення величини рН=6,7-6,9, а зазначені солі вводять у 3 рахунок одержання води зимового, весняноосіннього й літнього призначень. Поставлена задача вирішена в способі приготування мінералізованої води сезонного призначення, що передбачає демінералізацію вихідної води й наступне введення в демінералізовану воду K2SO4 і солі магнію, тим що демінералізацію проводять до досягнення величини рН=6,3-6,9, а в якості солі магнію використовують хлорид магнію MgCl2, при цьому зазначені солі вводять у кількості, що забезпечує вміст катіонів К+=36-100мг/л, Mg+=18-50мг/л і аніонів SO42-=44-123мг/л, Сl-=53146мг/л. При приготуванні мінералізованої води зимового призначення демінералізацію проводять до досягнення величини рН=6,7-6,9, а зазначені солі вводять у кількості, що забезпечує вміст катіонів К+=36-42мг/л, Mg+=18-21мг/л і аніонів SO42-=4452мг/л, Сl-=53-60мг/л. При приготуванні мінералізованої води весняно-осіннього призначення демінералізацію проводять до досягнення величини рН=6,5-6,7, а зазначені солі вводять у кількості, що забезпечує вміст катіонів К+=52-60мг/л, Mg2+=26-30мг/л і аніонів SO42-=64-74мг/л, Сl-=76-86мг/л. При приготуванні мінералізованої води літнього призначення демінералізацію проводять до досягнення величини рН=6,3-6,5, а зазначені солі вводять у кількості забезпечуючи вміст катіонів К+=88-100мг/л, Mg2+=44-50мг/л і аніонів SO42-=108123мг/л, Сl-=128-146мг/л. Новим у корисної моделі, що заявляється, є те, що: - демінералізацію вихідної води проводять до заданої величини рН, яка має бути різною для одержання води зимового, весняно-осіннього або літнього призначення; - K2SO4 і MgCl2 додають у демінералізовану воду також у заданих кількостях у перерахуванні на катіони К+ і Mg2+ і аніони SO42- і Сl- і в різних кількостях для води зимового, весняно-осіннього й літнього призначень. Необхідність такої регламентації значень рН і кількісного вмісту катіонів К+ і Mg2+, а також аніонів SO42- і Сl- можна пояснити наступним. Нами встановлено, що питну воду певного достоїнства необхідно вживати лише в певній кількості, тобто для кожного сезону року повинна існувати "своя" питна вода, що володіє фізіологічними властивостями, які є притаманними тільки для даної пори року. З науково-технічної й патентної літератури є відомим явище, яке назване "Біологічним годинником Землі" ("Біогодинник") [див. Волков В.В. Учебно-диагностическая модель "Биологические часы Земли", Патент Росийской Федерации №2123198; Волков В.В. Медицина бессмертия и 280 лет земной жизни, Санкт-Петербург, "Сфинкс", СПб, 2002 г., с.19]. У зазначеній корисній моделі, а також у кн. В.В. Волкова "Тренировка жизненной силы или лечение от старения, изд-во Вектор", [СанктПетербург, 2005, стр.73...78] повідомляється про існування річного біоритму стиску - розтиску мембранних кліток людини з амплітудою в 182,5 доби 34198 4 (з 22 грудня по 22 червня). При цьому встановлено, що влітку вода із кліток спрямовується в міжклітинний простір, узимку - навпаки, вода з міжклітинного простору спрямовується в клітки. Інакше кажучи, улітку клітки стискуються, а взимку розтискаються. В.В. Волков пояснює існуючий факт стискурозтиску мембранних кліток здатністю людського організму захищатися від радіації за допомогою власної води (вода складається з атомів водню й кисню, які активно поглинають g-випромінювання й інші промені видимого спектра, що представляють найбільшу небезпеку для кліток людського організму). Узимку, коли радіації багато, організм активно захищає головним чином клітку, "посилаючи" туди воду з міжклітинного простору. Улітку - навпаки, рівень радіації, зокрема g-випромінювання, значно падає, але збільшується кількість інших променів видимого спектра. Організм знову знаходить спосіб захисту від надлишку червоних, інфрачервоних і жовтогарячих променів за допомогою власне тої ж води, але тепер її повинно більше перебувати в міжклітинному просторі кров'яного русла, чим це було взимку. Біоритмічне переміщення частини води між судинними й клітинними секторами є природним тренуванням еластичності, плинності й прохідності клітинних мембран. Так, використовуючи річний ритм радіаційного випромінювання, що надходить до Землі, людина "розробила" свою методику захисту від цієї радіації шляхом біоритмічного переміщення частини води між судинними й клітинними секторами організму. В.В. Волков на підставі "біогодинника" розробив нову схему водоспоживання людиною протягом року. Він регламентував добову кількість рідини, яка споживається в певну пору року (у тому числі й ту, яка знаходиться в продуктах харчування) і запропонував наступну норму її споживання в різні сезони року [у кн.: В.В. Волков, "Тренировка жизненной силы или лечение от старения", "Вектор", Санкт-Петербург, 2005, стр. 75]: літо - 0,8л на добу; осінь - 1,25л на добу; зима - 2,5-2,8л на добу; весна - 1,25л на добу. Споживаючи рідину в зазначених кількостях, які відповідають сезонам року, за твердженням В.В. Волкова, ми сприяємо річному біоритму стиску-розтиску клітинних мембран людини, створюючи найбільш ефективний водний екран захисту від випромінювання. Для наочності представимо схему водокористування, запропоновану В.В. Волковим. Вона враховує біоритми стиску-розтиску мембранних кліток людини з амплітудою в 182,5 доби (з точками річної шкали 22 грудня, 22 березня, 22 червня й 22 вересня), і представлена у вигляді розгорнення в декартових координатах, по осі ординат якої вказана кількість питної води, яку споживають на добу (V, мол у добу) в залежності від пори року (t). Для побудови схеми водоспоживання ми користувалися також інформацією, яка викладена в книзі В.В. Волкова "Медицина бессмертия "280 лет 5 земной жизни", Санкт-Петербург, СФИНКС СПб, 2002, стр.15. В ній зазначені приблизні біологічні границі сезонів і міжсезонь: - зимово-весняне міжсезоння - з 27січня по 15 лютого; - весняно-літнє міжсезоння - 27квітня по 15 травня; - літньо-осіннє міжсезоння - з 27 липня по 15 серпня; - осінньо-зимове міжсезоння - з 27жовтня по 15 листопада; - зима - з 15 листопада по 27 січня; - весна - з 15 лютого по 27 квітня; - літо - з 15 травня по 27 липня; - осінь - з 15 серпня по 27 жовтня; З урахуванням вище викладеного й відповідних обчислень приводимо схему водокористування протягом року (Фіг.1; в інтерпретації автора заявки). Представлена схема дає можливість визначити яку кількість води (орієнтовно) необхідно споживати в будь-який день року. Більш точні значення можуть бути отримані розрахунковим шляхом. Для цього різницю між максимальною кількістю споживання води в зимовий період (2,8л на добу) і мінімальною кількістю споживання води в літній період (0,8л на добу) розділимо на амплітуду піврічного біоритму, рівну 182,5 доби. Отриману величину необхідних вимірів споживання води людиною на кожну добу, що складає 10,95мл, будемо використовувати для визначення добового споживання об'єму води в літрах (Vc) у кожній з нижченаведених днів року, застосувавши наступні вираження: (1), Vc=0,8+0,01095´Х або (2), Vc=2,8-0,01095´X де X - кількість днів, минувших від літньої (1), або від зимової (2) точки річної шкали часу до дати, що цікавить нас. Визначимо також середні значення споживання води людиною в кожний із сезонів року (Vcезон), які будуть потрібні для подальших розрахунків. Для цього виконаємо нескладні обчислення, прийнявши тривалість сезонів у середньому рівному 91,5 доби: Vлето=96л (3), Vвесна, осінь=163л (4), Vзима=233л (5). Недоліком відомих рішень, що знижують ефективність зазначеного режиму водокористування, є відсутність вимог до властивостей і якості води, рекомендованої до вживання в зазначених кількостях, що відповідають сезонам року. Дотримуючись рекомендацій В.В. Волкова можна вживати будь-яку питну воду протягом року. Однак при цьому можна одержати бажаний ефект захисту від випромінювання, але зовсім без урахування можливих негативних наслідків, обумовлених як якістю спожитої води, так і її кількістю. Справді, споживаючи зазначену кількість води відповідно до "Біологічного годинника Землі" без обліку її фізіологічних властивостей ми порушуємо закон гомеостазу* (Гомеостаз - закон життя або 34198 6 закон гомеостазу - це відносна динамічна сталість внутрішнього середовища організму). Різного ж порушення закону гомеостазу, як відомо, призводять до появи найпоширеніших хвороб людини і її старінню. Щоб пояснити вище сказане розглянемо воду як компонент середовища організму людини, знаючи, що немаловажну роль у забезпеченні життєдіяльності організму відіграють іони водню Н+ (протони), що беруть участь у процесі виведення билівердину (билівердин - клітинний баласт, що відпрацював дихальний фермент). Механізм виведення билівердину (уже непотрібного клітці і який відіграє роль світлового екрана) полягає в наступному. Кожна клітка приєднує до молекули билівердину два іони водню й у такий спосіб відновлює билівердин в інші пігменти, білірубіни, які печінка в складі жовчі викидає в кишечник, після чого разом з каловими масами вони залишають організм. Зазначені іони водню Н+ клітка одержує за допомогою протонних помп, використовуючи при цьому воду з міжклітинного середовища. Таким чином, вода виявилася в ролі донора іонів водню, які використовуються для синтезу дихальних ферментів - основи життя людини. Слід зазначити, що фізіологічна роль іонів водню в організмі людини більш значуща. Так, наприклад, Н.Г. Друзьяк [у кн.: "Как продлить быстротечную жизнь", ОКФА, Одесса, 2001] і В.В. Волков [у кн.: "Тренировка жизненной сили", "Вектор", Санкт-Петербург, 2005] уважають, що ліквідація дефіциту іонів водню в організмі людини є універсальним способом профілактики й лікування хвороб, пов'язаних з старінням. Далі, щоб з'ясувати, яким чином "ми перешкоджаємо" організму виконати закон гомеостазу в оптимальному режимі у випадку споживання води по "Біогодиннику", але без обліку її фізіологічних властивостей, зрівняємо абсолютну кількість іонів водню [Н+], що надходять в організм людини з водою, наприклад, у зимовий період [Н+]зима,mах (2,8л води на добу) з абсолютною кількістю іонів [H+]літо,min; що надходять в організм людини з водою в літній період (0,8л води на добу), за умови, що вода в зазначений період часу використовується з того самого джерела й однієї тієї ж якості. Споживання людиною води на добу при цьому збільшується (з 22 червня по 22 грудня), або зменшується (з 22 грудня по 22 червня) на 10,95мл. Дані співвідношення, наприклад, у періоди максимальної й мінімальної кількості споживання води на добу, перебувають в прямій залежності від кількості води спожитої людиною на добу в періоди року, що нас цікавлять (Vзима й Vлето) і шукану величину ми знайдемо простим розподілом відповідних об'ємів води, тобто K= Vзима,max Vлет о,min = [H + ]зима,max [H+ ] лет о,min = m mg ,зима m mg,лет о = 2,5...2,8 = 3,12...3,5 (разу), (6) 0,8 де К - коефіцієнт співвідношень абсолютних кількостей іонів водню й мінеральних речовин, що надійшли в організм людини в різні сезони року (зима й літо). Знайдене співвідношення К абсолютних значень іонів водню (К=3,12...3,5) показує, що у випа 7 34198 дку споживання людиною води в кількості, що відповідає "Біогодиннику" у зимові дні в його організм може надійти до 3,5 разів більше іонів водню, чим їх може надійти в організм людини з водою в літні дні. Ці ж співвідношення зберігаються й відносно мінеральних речовин, що містяться у воді й надходять в організм. Для наочності наведені вище обчислення (вираження 6) здійснювалися з використанням максимальних (Vзима) і мінімальних (Vлето) значень об'ємів води, рекомендованих до вживання по "Біогодиннику" у зазначені сезони року (зима й літо). Надалі, при визначенні складу й властивостей вод сезонних призначень, ми будемо користуватися лише середніми співвідношеннями об'ємів води й, отже, абсолютними значеннями концентрацій іонів водню [Н+] і мінеральних речовин, які можуть надійти в організм людини в різні сезони року у випадку якщо її не споживають по "Біогодиннику", але без обліку її фізіологічних властивостей (тобто, "звичайної"). Середні значення [Н+] і солевмісту більш вірогідно відображають шукані співвідношення при переході їх від сезону до сезону. їх ми знайдемо, використовуючи знайдені нами раніше середні значення об'ємів води, які можуть бути вжиті людиною в кожний із сезонів року по "Біогодиннику" (див. вираження 3, 4 і 5): K1 = Vзима [H+ ]зима mзима 233 = = = = 2,43 (разу ), (7) Vлет о [H+ ]лет о m лет о 96 K2 = Vзима [H ]зима m зима 233 = = = = 1,43 (разу), (8) Vв еснаосень [H+ ]в еснаосень mв еснаосень 133 , , , K3 = + Vв еснаосень , Vлет о = [H+ ]в еснаосень , [H+ ]лет о = mв еснаосень , m лет о = 163 = 1,7 (разу) (9) 96 де К1, К2, і К3 - коефіцієнти співвідношень середніх значень абсолютних концентрацій іонів водню [Н+] (у моль/л) і кількості мінеральних речовин m (у міліграмах, мг), що надходять в організм людини в різні сезони року (водокористування "звичайною" водою по "Біогодиннику"). Отримані коефіцієнти у вираженнях 7, 8 і 9 надалі ми будемо використовувати при визначенні складу й властивостей сезонних вод. Аналізуючи вище викладене бачимо, що біоритми стиску-розтиску клітинних мембран, що відбуваються вимагають зазначеного В.В. Волковим ритмічного зменшення - збільшення кількості спожитої води людиною на добу (на 10,95мол), але в той же час фізіологічні властивості води окремо взятого регіону або джерела залишаються постійними протягом року й взагалі тривалий час, і як наслідок, відбувається ритмічне збільшення - зменшення абсолютної кількості іонів водню [Н+] і мінералізуючих речовин, що надходять в організм людини щодня, а, отже, і в різні сезони року, що відображено у вираженнях 7, 8, 9. Факт надходження в організм людини різної кількості іонів водню й мінеральних речовин у різні періоди року - щодня збільшується в піврічному на півперіоді "літо-зима" (з 22 червня по 22 грудня), або зменшуваного в піврічному на півперіоді "зима-літо" (з 22 грудня по 22 червня), і це розходження поступово збільшується більш ніж в 3 рази (див. вираження 6). Останнє, на нашу думку, і є 8 головною причиною, що приводить до порушення закону гомеостазу й, як наслідок, появі найпоширеніших захворювань і процесів старіння людини. Додатково пояснити вище названі висновки можна в такий спосіб. Приведемо визначення закону гомеостазу або закону життя Клода Бернара у формулюванні К. Бернара: "Постоянство состава внутренней среды организма является условием свободной и независимой жизни... Постоянство среды предполагает такое совершенство организма, чтобы внешние параметры в каждое мгновение компенсировались бы и уравновешивались". Далі необхідно з'ясувати при яких умовах організм може "щомиті компенсувати й урівноважувати" Очевидно, це можливо, якщо з боку хазяїна цього організму вживаються адекватні міри, а саме: організм щодня й постійно одержує всі необхідні йому речовини в необхідній кількості і якості. Насправді відбувається зворотне (у випадку водокористування відповідно до моделі "Біогодинника" і іншим сформованим стереотипам): збільшуючи або зменшуючи кількість спожитої води на добу у відповідності сезонам року, ми вводимо в організм і постійно мінливу (неконтрольовану) кількість іонів водню, макро- і мікроелементів, що містяться в воді. Вищевикладене свідчить про невідповідність фізіологічних властивостей природних і існуючих штучних вод тому, що їх можна було б споживати у відповідності сезонам року, при цьому не порушуючи здоров'я. Інакше кажучи, користуючись природними водами (або відомими штучними), і споживаючи їх відповідно сезонам року в зазначених В.В. Волковим кількостях (а також і іншими дослідниками й по інших стереотипах водоспоживання; [див. наприклад, кн. Ф. Батмангхелиджа "Ви не больны, у Вас жажда". Минск, 2004, а также кн. В.Н. Лифляндского "Вода для здоровья и долголетия", СанктПетербург, Москва, 2005], оптимальне фізіологічне функціонування людського організму практично нездійсненно. Ми будемо постійно спостерігати невідповідність кількості і якості речовин, що надходять в організм із водою, внаслідок мінливої кількості, спожитої людиною води на добу (у відповідності сезонам року) з одного боку, але при цьому складу, що зберігається, і властивостей природних вод регіону або окремого джерела досить тривалий час - з іншої сторони. Дану ситуацію можна охарактеризувати як процес неконтрольованого введення в організм людини різних речовин, що ритмічно змінюються із плином часу. На нашу думку це може призвести до порушень балансу мікроелементного складу, до зневоднювання організму й т.п. і пов'язаних із цими порушеннями захворювань. Ще раз, зіставляючи закон гомеостазу й реально існуючі факти неадекватного водокористування, бачимо, що організм людини може нормально функціонувати (і забезпечити "відносну динамічну сталість середовища"), тільки в тому випадку, коли він одержить від "зовнішніх параметрів" всі необхідні для його функціонування речовини в оптимальній кількості і якості. І недолік або 9 34198 надлишок певних речовин, як ми знаємо, приводить до негативних наслідків, що впливають на здоров'я людини. Варто пам'ятати також, що надходження будьяких речовин з водою лише підсилює їхню дію, що може бути як позитивним, так і негативним. Тому зовсім неприпустимі які-небудь неконтрольовані процеси, пов'язані з водоспоживанням. Описане бачення існуючої проблеми водокористування людиною привело нас до необхідності постановки завдання приготування вод сезонних призначень. Вважаємо, що найбільш ефективне фізіологічне функціонування організму людини може бути досягнуте в тому випадку, коли кількість спожитої їм питної води відповідає "Біологічному годиннику Землі", але склад й властивості цієї води при її приготуванні змінюються відповідно сезонам року. Таким чином, з метою профілактики порушень гомеостазу, обумовлених неадекватним водокористуванням, питній воді надаються фізіологічно функціональні властивості, які відповідають сезонам року, а кількість вживання її людиною на добу регламентоване "Біогодинником" (по Волкову). Як зазначено вище, вода, отримана по патенту Російської Федерації №2051125, не володіє фізіологічно функціональними властивостями, які відповідали б сезонам року, і не задовольняє вимоги нашої концепції, відповідно до якої питну воду певного достоїнства необхідно вживати лише в певній кількості, тобто для кожного сезону року повинна існувати "своя" питна вода, що володіє фізіологічними властивостями, притаманними тільки сезону року. Це можна пояснити наступним. Раніше нами показано, що у випадку водокористування по "Біогодиннику" існуючими природними й штучними мінералізованими водами, у т.ч. і отриманої по патенту Російської Федерації №2051125, абсолютна кількість іонів водню, а також і мінеральних речовин, що надходять в організм людини з водою, наприклад, у зимовий час до 3,5 разів, перевищує абсолютне значення зазначених речовин, що надходять в організм людини з водою в літню пору (поступово збільшуючись с 22 червня до 22 грудня й постійно зменшуючись із 22 грудня по 22 червня). Згідно ж нашої точки зору, з метою профілактики порушень закону гомеостазу, викликаних неадекватним водоспоживанням, це співвідношення повинно дорівнювати 1:1, тобто абсолютна кількість іонів водню (а також і мінеральних речовин, що містяться в питній воді), і надходять в організм людини з водою в кожний із сезонів року, повинно бути однаковим. Вищевикладене представимо у вигляді вираження: [H+ ]зима + [H ]в еснаосень , + + = [H ]в еснаосень , + [H ]лет о = [H+ ]лет о + [H ]в еснаосень , + = [H ]в еснаосень , [H+ ]зима = 1, (10) де [Н ] (із вказівкою індексу сезону) - абсолютна кількість іонів водню в молях, що може надійти в організм людини разом з водою в будь-який із сезонів року. Аналогічне вираження складемо й для мінералізуючих речовин: 10 m m mзима m лето = весна,осень = = весна,осень = 1, (11) mвесна,осень mлето mвесна,осень mзима де m (із вказівкою індексу сезону) - кількість мінеральних речовин у мг, що може вжити людина в різні сезони року разом з водою. Реалізація зазначених вимог може бути досягнута поступовим збільшенням (у піврічному біоритмі "літо - зима") кількості спожитої людиною води на добу (у середньому зазначені зміни становлять близько 11мл на добу) при відповідній зміні рН питної води: збільшуючи кількість питної води на добу необхідно збільшувати й рН у ній (зменшувати кислотність) і навпаки, зменшуючи кількість споживання питної води на добу необхідно зменшувати її рН (збільшувати кислотність). Солевміст у сезонних водах необхідно також змінювати: у воді зимового призначення кількість солей буде найменшою, тому що кількість споживання води рекомендується максимально збільшити, і навпаки, у воді літнього призначення солевміст найбільш високий, але з урахуванням кількості споживання води загальна кількість солей, яка потрапляє в організм у різні сезони року повинна бути однаковою (див. вираження 10, 11). Однак щоденна зміна рН питної води й солевмісту в певних пропорціях у процесі її приготування практично недоцільна, внаслідок технічних складностей приготування такої води, але незначних змін при цьому її фізіологічних властивостей. Тому для досягнення поставленої мети досить розробити питні води, склад і властивості яких змінюються з дискретністю, рівної кількості сезонів у році. Однак з наведеного Фіг.1 бачимо, що кількість спожитої людиною води на добу у весняний і осінній періоди збігається, отже, склад і властивості вод цих сезонів можуть бути ідентичні. Таким чином, необхідно розробити лише три варіанти вод сезонного призначення: для зимового споживання; для споживання у весняно-осінній періоди й для літнього водоспоживання. Аналізуючи вираження (10), (11) і вищевикладене, приходимо до наступних висновків. Вода зимового призначення повинна бути менш кислою й мати найвищий показник рН серед вод сезонного призначення й мати найменшу мінералізацію, тому що її споживання передбачається найбільшим - до 2,5...2,8л. на добу. Отже, абсолютна кількість іонів водню й солевміст в одиниці об'єму зимової води, відповідно до вираження (7), повинно бути в 2,43 рази менше абсолютної кількості іонів водню й солевмісту в одиниці об'єму літньої води. Відповідно літня вода повинна мати найбільший солевміст і кислотність (серед вод сезонних призначень). Вода для весни й осені буде мати приблизно проміжні значення рН і солевмісту між зимовою й літньою водами. Відповідно до виражень (7) і (8) кислотність і солевміст води весняноосіннього призначення буде відрізнятися від води зимового призначення в 1,43 рази, а від літнього в 1,7 рази. Вважаємо, що представлена в описі корисної моделі інформація в достатній мірі пояснює суть запропонованої парадигми й може бути основою для виконання необхідних розрахунків, пов'язаних з визначенням фізіологічних властивостей вод 11 сезонних призначень. Фізіологічно функціональні властивості вод, як відомо, залежать в основному від їхньої іонної сполуки, а також показника рН. Ці параметри необхідно буде визначити при розробці вод сезонних призначень. Так, необхідні значення властивостей сезонних вод ми зможемо визначити після того, як укажемо значення рН і солевміст води, що відповідає будь-якому із сезонів року. При цьому зазначені визначення спочатку доцільно зробити для води зимового призначення. Із цією метою візьмемо до уваги інформацію, представлену в описі винаходу, прийнятого нами за прототип [Патент РФ, №2051125, а також у кн. Н.Г. Друзьяка "Как продлить быстротечную жизнь", стр.70, 190 (Одесса, ОКФА, 2001)]. У зазначених джерелах показано, що питна вода повинна мати кислу реакцію у зв'язку з тим, що оптимальною для крові людини повинна бути кисла реакція (рН=6,9). Однак у більшості європейців рН крові дорівнює 7,4 і, щоб збільшити в крові концентрацію іонів водню Н+, необхідно її підкислювати. Вода з рН