Спосіб моделювання абсцесу черевної порожнини з проривом його і розвитком розлитого фібринозно-гнійного перитоніту

Корисна модель відноситься до медицини, зокрема, експериментальної медицини. У теперішній час при лікуванні розлитих форм гнійного перитоніту використовуються різні методики: програмовані релапаротомії, відкрите ведення шляхом використання лапаростомії, керована лапаростомія та ін., але, на жаль, незважаючи на це, 50% хворих помирають. В останні роки хірургія «отримала» чудові лікарські препарати багатокомпонентної дії, основані на водорозчинній основі (мазі левосин, левомеколь, нітацид, мірамістин та ін.). Ці мазі пройшли експериментальні і клінічні дослідження при різних гнійно-некротичних процесах у м'яких тканинах, при гнійно-некротичних ускладненнях деструктивного панкреатиту, але в проблемі гнійного перитоніту, який за аналогією порівнюють з абсцесами черевної порожнини, досліджень немає. З цією метою була поставлена задача змоделювати захворювання - розлитий фібринозно-гнійний перитоніт, вивчити патогенез та апробувати багатокомпонентні мазі на водорозчинній основі, яка має сорбційну, знеболювальну, антимікробну та некролітичну дію при лікуванні гнійного перитоніту. При цьому модель захворювання повинна бути максимально наближена до клінічних умов. Відомі способи моделювання перитоніту шля хом введення в черевну порожнину різних мікроорганізмів, пораненням кишкової трубки і жовчного міхура (1). Перитоніт розвивається, однак в тому сенсі як його розуміють в клініці, в цих випадках не виникає, ось чому ці способи не можуть бути наближені до клінічного перебігу захворювання. Найближчим прототипом є спосіб моделювання перитоніту, який заключається в тому, що виконується поранення порожнього органа, але, на жаль, у тварин і людини дещо різна мікрофлора (1). Цей спосіб простий, але не відповідає клінічним умовам через ідентичність мікрофлори, ось чому даний спосіб далекий від клінічного перебігу захворювання. Корисною моделлю поставлена задача підвищити ступінь наближення моделі до клінічного перебігу захворювання. Поставлена задача досягається тим, що в даному способі моделювання формується умовно «спроможний» анастамоз (тонко-тонкокишковий, жовчно-тонкокишковий, тонко-товстокишковий), після чого в сприятливому післяопераційному періоді настає неспроможність співустя обмеженого плану з наступним проривом абсцесу у вільну черевну порожнину і розвитку фібринозно-гнійного перитоніту з мікрофлорою, близькою до клінічних умов. На фіг.1 показана схема моделювання гнійного перитоніту. 1 - привідний відділ кишкової трубки; 2 - відвідний відрізок кишки; 3А - 2/3 анастамозу, ушиті 2-х рядним вузловим швом; 3Б - 1/3 співустя, ушиті безперервним швом; 4 - лігатура шва ЗБ, ви ведена під шкіру; 5 - вузел лі гатури 4; 6 - жмут велико го са льника; 7 - порожній трубчастий дренаж; 8 - восьмипобідна лігатура, що закріплює трубку 7. Спосіб здійснюється наступним чином у 3-х різних варіантах: тонко-тонкокишковий, тонко-товстокишковий, жовчно-тонкокишковий. Кишкова трубка пересікається, ушиваються проксимальний 1 і дистальний 2 відрізки кишкової трубки. Формується міжкишковий анастамоз по типу бік в бік 3 (у випадку накладання жовчно-кишкового анастамозу петля кишкової трубки підводиться до жовчного міхура і формується співустя). Причому 2/3 співустя ушивається 2-х рядним вузловим швом 3А, а 1/3 анастамозу безперервним швом 3Б. Після чого обидва кінця лігатури від безперевної частини анастамозу виводяться на передню черевну стінку під шкіру 4, де і фіксуються вузловим швом 5. Після завершення співустя останнє обгортається мобілізованим жмутем великого сальника 6, інший сальник резектується. В обмежений простір анастамозу установлюється трубчастий дренаж 7, який виводиться під шкіру, де і фіксується вузловим швом у вигляді вісімки 8. На початку 2-ї доби вводиться через трубчастий дренаж 7 жива культура мікроорганізмів, ідентична клінічним умовам. На 3-ю добу витягується лігатура із лінії анастамозу лігатура 4 і лігатура 8 одночасно з трубчастим дренажем 7. І з цього моменту у тварини починає розвиватися картина гнійного перитоніту. Завдяки формуванню різних співусть, обмежених сальником, а у випадку прориву відмежованого гнійника у вільну черевну порожнину розвивається клінічна картина розлитого гнійного перитоніту, максимально наближена до клінічного перебігу захворювання. Джерела інформації: 1. С.О. Шалимов и соавт. Руководство по экпериметнальной хирургии. – К., 1999. – 205с.