Спосіб виконання швів троакарного доступу

Винахід відноситься до медицини, а саме до хірургії і може бути використаний при зашиванні будь - яких троакарних доступів при виконанні лапароскопічних втручань. Відомі способи виконання швів троакарних доступів, по яким рану зашивають, як звичайну лапаротомну рану співставляючи пошарово її краї окремими швами [1]. Недоліками цих способів є те хнічна складність маніпулювання на глибоких шарах черевної стінки, особливо при розвинутій підшкірній жировій клітчаті та ще й через невеликий розріз шкіри. Найближчим аналогом є спосіб виконання швів троакарного доступу, який включає прошивання верхнього кута троакарної рани з послідуючим прошиванням країв рани окремими вузловими швами [2]. Недоліками цього способу є можливі ускладнення у вигляді внутрішньочеревної кровотечі та формування злук через те, що в шви часто не потрапляє парієтальний листок очеревини. Задачею винаходу є розробка такого способу виконання швів троакарного доступу, за рахунок якого прошиватимуться всі шари троакарної рани, що забезпечить зниження кількості післяопераційних ускладнень. Поставлена задача вирішується тим, що в способі виконання швів троакарного доступу, який включає прошивання верхнього кута троакарної рани з послідуючим прошиванням країв рани окремими вузловими швами, згідно винаходу, прошивання верхнього кута рани виконують до видалення порту на його трубці, а послідуюче прошивання країв рани виконують після фіксації очеревини і апоневрозу кожного з країв рани зажимом Мікулича. Попереднє прошивання верхнього кута троакарної рани до видалення порту на його трубці та послідуюча фіксація очеревини і апоневрозу кожного з країв рани зажимом Мікулича дозволяє якісно виконати перший шов з надійним прошиванням очеревини, що забезпечує зниження кількості післяопераційних ускладнень. Спосіб виконують таким чином. Після введення портів у стандартних місцях, в залежності від органа на якому виконується оперативне втручання, виконують основний етап, проводять заключний гемостаз, при необхідності дренують черевну порожнину та до видалення портів на їх трубці виконують перший шов на верхньому куті рани, що полегшується за рахунок тракції самого порту в напрямку до поверхні черевної стінки. Виконуючи перший шов на трубці порту, всі шари троакарного доступу знаходяться на одному рівні, що полегшує виконання цього шва з обов'язковим прошиванням очеревини. Після цього видаляють порт, а глибокі шари кожної з сторін лапаротомної рани, а саме очеревину та апоневроз, захоплюють зажимом Мікулича, що полегшується також за рахунок тракції в напрямку до поверхні черевної стінки вже за першу лігатуру. Фіксовані зажимом очеревину та апоневроз прошивають окремими вузловими швами і пошарове зашивають рану. Приклад. Хвора С. 1946p. народження історія хвороби №98, поступила у відділення 11.01.2003 р., зі скаргами на періодичні болі у правому підребер‘ї з іррадіацією в поясничний відділ хребта, нудоту, блювоту, сухість, гіркоту в роті та проноси, які виникають після порушення дієти. Рахує себе хворою близько двох років, коли вперше з‘явилися описані симптоми. В клініці хвора обстежена, встановлено діагноз: хронічний калькульозний холецистит, хронічний біліарний панкреатит з недостатністю екзосекреторної функції в стадії загострення. По абсолютними показаннями хворій запропоновано холецистектомію в лапароскопічному варіанті. Після отримання згоди хворої вона прооперована 12.01.2003р. в умовах загальної анестезії з штучною вентиляцією легень ендотрахеальним способом. Встановлено чотири порти в стандартних точках, виділено шийку жовчного міхура, поокремо кліповані міхурів проток та міхурову артерію і виконано холецистектомію від шийки. Після контролю гемостазу і до видалення жовчного міхура з черевної порожнини виконали зашивання троакар них доступів по запропонованому способі. На трубці порта виконали перший шов на верхньому куті рани з обов'язковим захопленням очеревини. Після цього видалили порт разом з жовчним міхуром, а глибокі шари кожної з сторін лапаротомної рани, а саме очеревину та апоневроз, захопили зажимом Мікулича та прошили окремими вузловими швами. Підшкірну клітковину та шкіру зашили пошарово. В післяопераційному періоді ускладнень не було. Рана загоїлася первинним натягом, хвора виписана з клініки на другу добу, шви знято на сьому добу в амбулаторному порядку. Запропонований спосіб застосовано у п'ятнадцяти хворих у яких виконувались різноманітні оперативні втр учання на органах черевної порожнини лапароскопічним способом. Післяопераційних ускладнень не спостерігалося. В той же час, із п'ятнадцяти хворих оперованих з застосуванням способу-аналога, у одному випадку при завершальній лапароскопії виявлено підтікання крові в черевну порожнину через те, що листки парієтальної очеревини були недостатньо співставленні, що змусило додатково накладувати шви під контролем лапароскопії. Таким чином, застосування запропонованого способу дозволяє знизити число післяопераційних ускладнень. Джерела інформації: 1. Дуденко Г.І., Петренко В.Г., Михайлець Ю.А., Дуденко В.Г. Екстренна лапароскопія в невідкладній хірургії. Київ. “Здорове” 1991, с.67 2. Балаликін А.С. Ендоскопічна абдомінальна хірургія. Видавництво ИМА-прес. Москва. 1996. С.41-42 найближчий аналог.