Спосіб визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою

Реферат: Спосіб визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою включає аналіз функціональних та лабораторних показників організму. Як функціональні показники оцінюють комплекс інтиммедіа в лівій загальній сонній артерії та індекс маси тіла, а як лабораторний показник використовують С-реактивний білок та визначають значення дискримінантної функції. На основі значення дискримінантної функції визначають приналежність пацієнта до відповідної групи за допомогою побудованих розподілів значень дискримінантної функції для груп «тиреотропний гормон до 14» та «тиреотропний гормон більше 14». UA 96892 U (54) СПОСІБ ВИЗНАЧЕННЯ ТЯЖКОСТІ СУБКЛІНІЧНОГО ГІПОТИРЕОЗУ НА ФОНІ АУТОІМУННОГО ТИРЕОЇДИТУ У ПАЦІЄНТІВ З ВІСЦЕРАЛЬНИМ ОЖИРІННЯМ ТА ГІПЕРТОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ UA 96892 U UA 96892 U 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Корисна модель належить до медицини, зокрема до ендокринології, кардіології, і може бути використана для визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою. Серцево-судинні захворювання (ССЗ) знаходяться на першому місці серед причин смертності в Україні та в багатьох випадках виникають на фоні сукупності факторів ризику, серед яких є вісцеральне ожиріння та гіпертонічна хвороба, які є однією з пріоритетних проблем медицини та призводять до негативних соціальних та медичних наслідків [Коваленко В.М., 2010; Сіренко Ю.М., 2009]. Гіпофункція щитоподібної залози (ЩЗ), як відомо, викликає низку обмінних процесів та впливає на стан гемодинаміки. Поширеність маніфестного гіпотиреозу серед усієї популяції досягає 2-3 %, а субклінічного гіпотиреозу (СГ) - 3 % випадків серед чоловіків і 10 % серед жінок, причому у віці старше 60 років зростає до 20 % [Biondi В., 2004; Cappola A.R., 2007]. Вагомість цієї патології обумовлена тим, що протягом першого року 5-15 % випадків СГ переходить в маніфестну форму з розвитком серцево-судинних ускладнень у 70-80 % [Фадєєв В.В., 2007; Klein І., 2000]. До кардіо-метаболічних ускладнень гіпотиреозу відносять: дисліпідемію в 70 %, ожиріння в 25-60 %, діастолічну гіпертензію в 30-50 %, порушення вуглеводного обміну в 22-32 %, аритмії в 10-20 %, серцеву недостатність в 9-15 % [Дєдов І.І., 2000; Браверман Л.І., 2000]. Гіпофункція ЩЗ має цілком визначені механізми потенціації окремих метаболічних процесів. Так маніфестація ожиріння при гіпотиреозі відбувається за рахунок зниження активності катаболічних процесів, збільшення вмісту вільних жирних кислот (ВЖК) в жировій тканині, затримки рідини та подальшого збільшення маси тіла [Балаболкин М.І., 2007; Теппермен Дж., 1989]. Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із перших клінічних проявів гіпотиреозу. Патогенетичну роль у формуванні АГ при гіпотиреозі пов'язують зі збільшенням периферичного опору судин (ПОС), що формує розвиток діастолічної АГ [Сіренко Ю. М., 2004; Satio I., 1994]. Одним з небезпечних ускладнень гіпотиреозу є порушення ліпідного обміну. Механізмами розвитку дисліпідемії при гіпотиреозі прийнято вважати ряд біохімічних змін: зниження активності білка, що транспортує ефіри холестерину (ХС) та печінкової ліпази, порушення структури ХС ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ), збільшення рівня фосфоліпідів, зниження чутливості рецепторів до ХС ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) в печінці та порушення зворотного транспорту ХС, що призводить до підвищення ХС ЛПНЩ та ХС ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) [Воронцов В.Л., 1997; Biondi В., 2007]. Основною причиною ураження більшості органів при гіпотиреозі є різке зменшення синтезу та активності цілого ряду клітинних ферментів, в тому числі інсуліноподібного фактора росту (ІФР), що супроводжується порушенням транспорту та окисленням глюкози [Добровольска Л. М., 2007; Теппермен Дж., 1989]. На сьогоднішній день залишаються невизначеними питання щодо призначення замісної гормональної терапії (ЗГТ) при лікуванні СГ у пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями [Фадеев В.В., 2006; Паньків В.І., 2011; Cooper D.S., 2001]. За результатами досліджень зміни ліпідного профілю на фоні лікування статинами та ЗГТ супроводжувалися зменшенням ризику смертності від серцево-судинної патології на 9-13 % [Meier C, 2001; Razvi S., 2007; Nicolas Ochs et al., 2008]. Незважаючи на різноманітність даних, шляхи формування, підходи до діагностики та лікування хворих на вісцеральне ожиріння з гіпертонічною хворобою на фоні СГ залишаються до кінця не вивченими, що підкреслює актуальність дослідження, яке спрямоване на поліпшення діагностики та лікування пацієнтів високого серцево-судинного ризику. Відомий спосіб діагностики ступеня компенсації гіпотиреозу (Патент РФ № 2324423 МПК А61В 5/0452, опубл. 20.05.2008), який включає аналіз варіабельності серцевого ритму та розрахунок єдиного вегетативного показника (ЄВП) за формулою: ЄВП = АМо / 2 * ВР * Мо + АМо / ВР + АМо / Мо, де АМо - амплітуда моди, Мо - мода, ВР - варіаційний розмах. При значеннях ЄВП менше 150 діагностують нормальну функцію щитовидної залози, а при значеннях ЄВП більше 150 - зниження функції щитовидної залози. Недоліком цього способу є те, що неможливо оцінити ступінь зниження функції щитовидної залози, а саме визнати чи то маніфестний гіпотиреоз, чи субклінічний гіпотиреоз, що є важливим для визначення тактики лікування. Найбільш близьким аналогом є спосіб визначення ступеня тяжкості аутоімунного процесу у хворих на гіпотиреоз [Патент РФ № 2471411 МПК А61В 5/00, опубл. 10.01.2013], який полягає в тому, що проводять аналіз функціональних показників організму, як такі використовують сумарний об'єм щитовидної залози та рівень антитіл до тиреопероксидази в крові. Ступінь тяжкості аутоімунного процесу розраховують за формулою: КАП = (-934,6+162,671  Μ +136,785  Α-4, 434  2Μ-3, 28  ΜΑ-4, 0462  Α) / 1000, де КАП - коефіцієнт активності процесу, Μ 1 UA 96892 U 3 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 сумарний об'єм щитовидної залози (см ), А - рівень антитіл до тиреопероксидази (Ме/л). При значеннях КАП менше 18 судять про легкий ступінь тяжкості прогресування аутоімунного процесу. При значеннях КАП більше 18 та менше 45 судять про середній ступінь тяжкості. При значеннях КАП більше 45 судять про важкий ступінь прогресування аутоімунного процесу в щитовидній залозі. Недоліком цього способу є те, що не оцінюється влив патології ЩЗ на фактори серцевосудинного ризику. В основу корисної моделі поставлена задача на підвищення інформативності, достовірності та точності діагностики визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою, що дозволить підвищити ефективність лікування захворювання, і скоротити час дослідження. Поставлена задача вирішується тим, що у способі визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою, що включає аналіз функціональних та лабораторних показників організму, згідно з корисною моделлю, як функціональні показники оцінюють комплекс інтиммедіа в лівій загальній сонній артерії та індекс маси тіла, а як лабораторний показник використовують С-реактивний білок, за формулою визначають значення дискримінантної функції: DF=3,257* X1-1,586* Х2+0,188* Х3-7,246, де Χ1 - комплекс інтим-медіа в лівій загальній сонній артерії, Х2 - С-реактивний білок, що приймає значення 1 чи 2 (1 група - норма (до 5,0 мг/л), 2 група вище норми (більше 5,0 мг/л)). Х3 - індекс маси тіла, на основі значення дискримінантної функції визначають приналежність пацієнта до відповідної групи за допомогою побудованих розподілів значень дискримінантної функції для груп "тиреотропний гормон (ТГГ) до 14" та "ТТГ більше 14". За отриманими даними важкість субклінічного гіпотиреозу в групі "ТТГ більше 14" обумовлена розвитком раннього атеросклерозу в цій групі хворих в тій мірі, що підлягає терапії, в порівнянні з групою "ТТГ до 14", де такі випадки практично не реєструються та терапії не потребують. Таблиця 1 - канонічні коефіцієнти дискримінантної функції для істотних ознак при визначенні тяжкості субклінічного гіпотиреозу у пацієнтів з ожирінням та артеріальною гіпертензією. Таблиця 2 - характеристика дискримінантних можливостей функцій. Таблиця 3 - визначення значимості дискримінатних функцій методом λ-статистики Уілкса. Таблиця 4 - фактична та прогнозовані групи, значення дискримінантних функцій пацієнтів. Таблиця 5 - оцінка точності прогнозування субклінічного гіпотиреозу у пацієнтів з ожирінням та артеріальною гіпертензією згідно математичної моделі. Фіг. 1 - розподіл значень дискримінантних функцій для груп "ТТГ до 14" та "ТТГ більше 14", де по осі X розташовані значення дискримінантної функції 1, а за віссю У - частота розповсюдження. Розглянемо більш докладно запропонований спосіб. Оцінити значущість кожної ознаки, їх сумарний вплив на початку перебігу та зробити вірогідний прогноз захворювання шляхом клінічного спостереження нереально, це можливо тільки на підставі математичних методів. Саме статистичні методи, моделювання основних життєвих функцій у нормі й патології дозволяють виявити суттєві зв'язки та взаємовідносини, встановити сутність патологічного процесу, вірно оцінити прогноз захворювання і розробити на цій підставі ефективні лікувально-профілактичні заходи. Для об'єктивізації прогнозування перебігу хвороби застосували метод дискримінантних функцій. Даний метод математичного аналізу має ряд переваг: враховується варіабельність параметра, розглядається сукупність усіх клінічних та параклінічних ознак, узятих зі своїми коефіцієнтами, які вказують питому вагу впливу кожної ознаки на формування тяжкості хвороби. З математичної точки зору усі пацієнти розглядались як сукупність об'єктів із змінними кількісними та якісними характеристиками. На підставі цих характеристик визначалася група (1 пацієнти з ТТГ до 14, 2 - пацієнти з ТТГ більше 14), до якої належить об'єкт. Це дозволить нам для нових об'єктів з тієї же сукупності прогнозувати групи, до якої вони належать. Для визначення істотних властивостей на формування розвитку визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою було проаналізовано 28 ознак (антропометричні дані: зріст, маса тіла, розрахунок індексу маси тіла (ІМТ) за стандартною формулою Кетле, вимір окружності талії (ОТ) та окружності стегон (ОС) та їх співвідношення; дослідження рівня гормонів щитовидної залози: ТТГ, Т4, антитіл до тиреопероксидази; дослідження показників ліпідного спектра крові: загальний холестерин (ЗХ); тригліцериди (ТГ), ліпопротеїди високої щільності 2 UA 96892 U 5 10 15 20 25 30 35 (ЛПВЩ); ліпопротеїди низької щільності (ЛПНЩ); дослідження показників вуглеводного обміну: глюкоза, проведення глюкозотолерантного тесту через 1 і 2 години, інсуліну з розрахунком індексу інсулінорезистентності (НОМА); високочутливий С-реактивний білок; рівень сечової кислоти; дані ультразвукового дослідження серця: кінцево-систолічний розмір, кінцевосистолічний об'єм, кінцево-діастолічний розмір, кінцево-діастолічний об'єм, товщина задньої стінки лівого шлуночка, товщина міжшлуночкової перегородки, фракція викиду, маса міокарда; визначення товщини інтима-медіа сонних артерій. Усі ознаки були закодовані та поставлені у відповідність 28-мірного вектора, що враховує відсутність, наявність, спрямованість та величину кожної ознаки. У 28-мірному просторі при діагностиці 2-х станів одержали 3 області: точки, що властиві тільки для пацієнтів з ТТГ до 14, тільки для пацієнтів з ТТГ більше 14 та перехідна ділянка. Розрахунок методом дискримінантних функцій значень діагностичних коефіцієнтів дозволив виявити 3 істотні для визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою (табл. 1). Таким чином, розвиток визначення тяжкості субклінічного гіпотиреозу на фоні аутоімунного тиреоїдиту у пацієнтів з вісцеральним ожирінням та гіпертонічною хворобою може бути описаний наступною дискримінантною функцією: DF=3,257* X1-1,586*Х2+0,188* Х3-7,246. Оцінка міри оптимального розподілу на групи, корисність дискримінантних функцій та кількість функцій, що мають реальний зміст при визначенні відмінностей між групами, можуть бути оцінені за допомогою коефіцієнтів канонічної кореляції (табл. 2). Оцінка значимості дискримінантних функцій також була перевірена λ-статистикою Уілкса (табл. 3). Судячи зі значення коефіцієнта, рівного 0,703 та Р