Водні дисперсії клеїв

1. Водна дисперсія полімерів, яка містить а) щонайменше одну дисперсію поліуретану, середній розмір частинок якого становить від 60 до 350нм, b) щонайменше одну дисперсію поліхлоропрену, середній розмір частинок якого становить від 60 до 300 нм, та с) щонайменше одну водну дисперсію діоксиду кремнію, причому діаметр частинок SiO2 становить від 1 до 400нм. C2 2 83865 1 3 83865 бути з'єднані один з одним. З'єднання субстратів є неможливим при кімнатній температурі. Однак у випадку дисперсій поліхлоропрену при їх комбінуванні з водними дисперсіями діоксиду кремнію можливо одержувати суміші, які вже при кімнатній температурі у вологому стані можуть склеювати субстрати. Однак при цьому виявляється, що різні субстрати, такі як, наприклад, м'я кий ПВХ, які після термоактивування внаслідок додавання дисперсії поліуретану добре склеюються, недостатньо з'єднуються після додавання водних дисперсій полі хлоропрену при кімнатній температурі. Одержання та застосування водної композиції при одночасному використанні дисперсій поліуретану та поліхлоропрену є неможливим, оскільки дисперсії поліхлоропрену, як правило, представляють собою сильні лужні дисперсії полімерів у воді. В цих умовах поліуретан гідролізується та утворює полімерні ланцюги. Навіть після зниження значення рН композиції за допомогою відповідних засобів, таких як, наприклад, аміноцтова кислота, такі суміші є нестабільними, оскільки при зберіганні від поліхлоропрену відщеплюються незначні кількості НСІ, які призводять до розпаду поліуретанових ланцюгів. В основі даного винаходу лежить задача одержати водну композицію клею на основі поліуретану, яка б після нанесення на склеювані субстрати та з'єднування; проявляла високу початкову стійкість, особливо у вологому стані (вологостійкість), та були стабільними по відношенню до гідролізу. З'ясували, що при застосуванні придатної комбінації дисперсій поліуретану, водних дисперсій поліхлоропрену, які є стабільними по відношенню до відщеплення НСІ, та водних дисперсій діоксиду кремнію можуть бути одержані клеї, які після приклеювання проявляють високу початкову міцність, вологостійкість та теплостійкість. Відомим із рівня техніки є застосування продуктів кремнієвої кислоти для різних цілей. В той час як тверді продукти SiO2 частіше застосовують для регулювання реологічних властивостей як наповнювачі або адсорбенти, у випадку дисперсій діоксиду кремнію (кремнієвих золів) домінує застосування зв'язувальних агентів неорганічних матеріалів, полірувальних матеріалів напівпровідників або коагуляторів у колоїдно-хімічних реакціях. Так, [наприклад, в ЕР-А 0 332 928] описане застосування поліхлоропренів у присутності кремнієвих золів як просочувального шару при одержанні протипожежних елементів. [В FR-A 2 341 537 та FR-A 2 210 699] описані пірогенні кремнієві кислоти у комбінації з поліхлоропренами, застосовувані для одержання вогнестійких пін або для покращення якості бітумів, а згідно з [JP-A 06 256 738] кремнієві кислоти застосовують у комбінації зі співполімерами хлоропрену та акрилової кислоти. Із рівня техніки відомими є відпал дисперсій поліхлоропрену з високим вмістом твердої речовини. [В ЕР-А 0 857 741] описано, що в результаті зберігання дисперсії при 50°С одержують продукт з високої реакційною здатністю на відміну від дис 4 пергованих поліізоціанатів. Помітним недоліком є той факт, що у цьому випадку значення рН дисперсії значно знижується, а вміст електролітів значно підвищується. Ці обидва фактори зменшують стабільність при зберіганні та одержанні клеїв. Крім того відомим є одержання дисперсій зшитих поліхлоропренів (які містять гель). Цей спосіб полімеризації описаний [в US-A 5 773 544]. Шляхом полімеризації та перетворенням мономерів одержують дисперсії полімерів, що містять гель, які у складі композицій клеїв характеризуються високою термостійкістю. При цьому їх недоліком також є недостатня стабільність при зберіганні дисперсій. Об'єктом даного винаходу є водні дисперсії полімерів, які містять a) щонайменше одну дисперсію поліуретану, середній розмір частинок якого становить від 60 до 350нм, переважно від 70 до 300нм, а також b) щонайменше одну дисперсію поліхлоропрену, середній розмір частинок якого становить від 60 до 300нм, а також с) щонайменше одну водну дисперсію діоксиду кремнію, причому діаметр частинок SiO2 становить від 1 до 400нм, переважно від 5 до 100нм, особливо переважно від 8 до 60нм Застосовувані згідно з винаходом дисперсії поліуретанів (а) містять поліуретани (А), які є продуктами реакції таких компонентів, як А1) поліізоціанати, А2) полімерні полюли та/або поліаміни із середньою молекулярною вагою від 400 до 8000, A3) в разі необхідності, одноатомні або багатоатомні спирти або моно- або поліаміни або аміноспирти із молекулярною ваг.ою до 400, а також щонайменше однієї сполуки, вибраної із А4) сполук, які містять іонну або потенційно іонну груп у, та/або А5) неіонних гідрофільних сполук Потенційно іонна група в рамках винаходу означає групу, здатну утворювати іонну гр упу Переважно поліуретани (А) одержують із 745ваг.% А1), 50-91ваг.% А2), 0-15ваг.% А5), 012ваг.% іонних або потенційно іонних сполук А4), а також, в разі необхідності, із 0-30ваг.% сполук A3), причому сума А4) та А5) становить від 0,1 до 27ваг.%, а сума всіх компонентів дорівнює 100ваг.% Особливо переважно поліуретани (А) містять від 10 до 30ваг.% А1), від 65 до 90ваг.% А2), від 0 до 10ваг.% А5), від 3 до 9ваг.% іонних або потенційно іонних сполук А4), а також, в разі необхідності, від 0 до 10ваг.% сполук A3), причому сума А4) та А5) становить від 0,1 до 19ваг.%, а сума всіх компонентів дорівнює 100ваг.% Найбільш переважно поліуретани (А) одержують із 8-27ваг.% А1), 65-85ваг.% А2), 0-8ваг.% А5), 3-8ваг.% іонних або потенційно іонних сполук А4), а також, в разі необхідності, 0-8ваг.% сполук A3), причому сума А4) та А5) становить від 0,1 до 16ваг.%, а сума всіх компонентів дорівнює 100ваг.% Придатними поліізоціанатами (А1) є ароматичні, жирноароматичні, аліфатичні або циклоаліфа 5 83865 тичні полнзоціанати Крім того можуть бути застосовані суміші таких полпзоціанатів Прикладами придатних полпзоціанатів є бутилендизоціанат, гексаметилендизоціанат (HDI), ізофорондизоціанат (IPDI), 2,2,4 та/або 2,4,4триметилгексаметилендпзоціанат, ізомерні біс(4,4'-ізоціанатоцикпогексил)метани або їх суміші із різним вмістом ізомерів, ізоціанатометил-1,8октандизоціанат, 1,4-циклогексилендизоціанат, 1,4-фенілендизоціанат, 2,4та/або 2,6толуїлендизоціанат, 1,5-нафтилендмзоціанат, 2,4'або 4,4'-дифенілметандизоціанат, трифенілметан4',4"-триізоціанат або їх похідні з уретановою, ізоціануратною, алофанатною, біуретовою, уретдюновою, імінооксадіазиндюновою структурою та їх суміші Переважними є гексаметилендизоціанат, ізофорондизоціанат та ізомерні біс-(4,4'ізоціанатоциклогексил)метани, а також їх суміші. Переважно мова йде про поліізоціанати або поліізоціанатні суміші зазначеного вище виду, які містять приєднані аліфатичним та/або циклоаліфатичним зв'язком ізоціанатні групи. Абсолютно переважними вихідними компонентами (А1) є поліізоціанати або поліізоціанатні суміші на основі HDI, IPDI та/або 4,4'-діізоціанатодициклогексилметану. Крім того придатними поліізоціанатами (А1) є будь-які поліізоціанати уретдіоновою, ізоціануратною, уретановою, алофанатною, біуретовою, імінооксадіазиндіоновою та/або оксадіазинтріоновою структурою, які одержані модифікацією простих аліфатичних, циклоаліфатичних, жирноароматичних та/або ароматичних діізоціанатів та складаються із щонайменше двох діізоціанатів, як, наприклад, описано [в J. Prakt. Chem. 336 (1994) S. 185-200]. Придатні полімерні поліоли або поліаміни (А2) мають ОН-функціональність щонайменше від 1,5 до 4, як, наприклад, поліакрилати, поліестери, полілактони, поліетери, полікарбонати, поліестеркарбонати, поліацеталі, поліолефіни та полісилоксани. Переважними є поліоли, молекулярна ваг.а яких становить від 600 до 2500, а ОНфункціональність - від 2 до 3. Застосовувані полікарбонати, які містять гідроксильні групи, одержують взаємодією похідних вугільної кислоти, таких, наприклад, як дифенілкарбонат, диметилкарбонат або фосген, з діолами. Придатними діолами є, наприклад, етиленгліколь, 1,2- та 1,3-пропандіол, 1,3- та 1,4-бутандіол, 1,6гександіол, 1,8-октандіол, неопентилгліколь, 1,4бісгідроксиметилциклогексан, 2-метил-1,3пропандіол, 2,2,4-триметилпентандіол-1,3, дипропіленгліколь, поліпропіленгліколі, дибутиленгліколь, полібутиленгліколі, бісфенол А, те трабромбісфенол А, а також лактон-модифіковані діоли. Переважно діольний компонент містить від 40 до 100ваг.% гександіолу, переважно 1,6-гександіолу та/або похідні гександіолу, переважно такі, які поряд із кінцевими ОН-групами містять також етерні або естерні групи, наприклад, продукти, одержані взаємодією 1 молю гександіолу та щонайменше 1 молю, переважно 1-2моль капролактону згідно [з DE-A 1 7 70 245] або переетерифікацією гександіолу ним самим до одержання ди- або тригексиленгліколю. Одержання таких похідних відоме, напри 6 клад, [із DE-A 1 570 540]. Крім того можуть бути застосовані описані [в DE-A 3 717 060] поліетерполікарбонатдіоли. Гідроксиполікарбонати переважно повинні бути лінійними. Однак, в разі необхідності, вони можуть бути незначним чином розгалужені шляхом включення багатофункціональних компонентів, зокрема низькомолекулярних поліолів. Придатними для цього є, наприклад, гліцерин, триметилолпропан, гексантриол-1,2,6, бутантриол-1,2,4, триметилолпропан, пентаеритрит, хініт, маніт та сорбіт, метилглікозид, 1,3,4,6-діангідрогексит. Придатними поліетерполіолами є відомі в хімії поліуретанів політетраметиленглікольполіетери, які можуть бути одержані, наприклад, полімеризацією тетрагідрофурану в результаті катіонного розкриття циклу. Крім того придатними поліетерполіолами є поліетери, наприклад, одержані при застосуванні молекул-ініціаторів поліоли оксиду стиролу, пропіленоксиду, бутиленоксиду або епіхлоргідрину, зокрема пропіленоксиду. Придатними поліестерполіолами є, наприклад, продукти взаємодії багатоатомних, переважно двоатомних та, в разі необхідності, додатково триатомних спиртів та багатоатомних, переважно двоатомних карбонових кислот. Замість вільних полікарбонових кислот для одержання поліестерів можуть також бути застосовані відповідні ангідриди полікарбонових кислот або відповідні естери полікарбонових кислот та низьких спиртів або їх суміші. Полікарбонові кислоти можуть бути аліфатичними, циклоаліфатичними, ароматичними та/або гетероциклічними та, в разі необхідності, заміщеними, наприклад, атомами галогенів та/або ненасиченими. Компоненти (A3) є придатними кінцевими групами для поліуретанових форполімерів. З цією метою застосовують багатофункціональні спирти та моноаміни. Переважними моноспиртами є аліфатичні моноспирти, що містять від 1 до 18 атомів вуглецю, такі як, наприклад, етанол, н-бутанол, монобутиловий етер етиленгліколю, 2етилгексанол, 1-октанол, 1-додеканол або 1гексадеканол. Переважними моноамінами є аліфатичні моноаміни, такі як, наприклад, діетиламін, дибутиламін, етаноламін, N-метилетаноламін або N,N-діетаноламін та аміни ряду Jeffamin® M (Huntsman Corp. Europe, Belgien) або амінофункціональні поліетиленоксиди та поліпропіленоксиди. Крім того як компонент (A3) придатними є також поліоли, амінополіоли або поліаміни, молекулярна вага яких нижче 400, які у значній кількості описані у відповідних літературних джерелах. Переважними компонентами (A3) є, наприклад: a) алкандіоли або -триоли, такі як етандіол, 1,2- та 1,3-пропандіол, 1,4- та 2,3-бутандіол, 1,5пентандіол, 1,3-диметилпропандіол, 1,6гександіол, неопентилгліколь, 1,4циклогександиметанол, 2-метил-1,3-пропандіол, 2етил-2-бутилпропандіол, триметилпентандіол, ізомерні діетилоктандіоли, 1,2-та 1,4циклогександіол, 2,2-диметил-3гідроксипропіловий естер 2,2-диметил-З 7 83865 гідроксипропіонової кислоти, гідрованих бісфенол А [2,2-біс-(4-гідроксициклогексил)пропан], триметилолетан, триметилолпропан або гліцерин, b) етердіоли, такі як діетилендигліколь, триетиленгліколь, тетраетиленгліколь, дипропіленгліколь, трипропіленгліколь, 1,3-бутиленгліколь або гідрохінондигідроксиетиловий етер, c) естердіоли загальних формул (І) та (II), НО-(СН2)Х-СО-О-(СН2)У-ОН (І), HO-(CH2)x~O-CO-R-CO-O(CH 2) x-OH (II), в яких R означає залишок алкілену або арилену, який містить від 1 до 10, переважно від 2 до 6 атомів вуглецю, х означає від 2 до 6 та у означає від 3 до 5, такі як, наприклад, естери δ-гідроксибутил-εгідроксикапронової кислоти, естери согідроксигексил-у-гідроксимасляної кислоти, βгідроксиетилові естери адипінової кислоти та біс(β-гідроксиетилові) естери терефталевої кислоти та d) ді- та поліаміни, такі як, наприклад, 1,2діаміноетан, 1,3-діамінопропан, 1,6-діаміногексан, 1,3-та 1,4-фенілендіамін, 4,4'-дифенілметандіамін, І-софорондіамін, суміші ізомерів 2,2,4- та 2,4,4триметилгексаметилендіаміну, 2метилпентаметилендіаміну, діетилентриаміну, 1,3та 1,4-ксилілендіаміну, a,a,a', a'-тетраметил-1,3та -1,4-ксилілендіаміну, 4,4діамінодициклогексилметан, амінофункціональні поліетиленоксиди або поліпропіленоксиди, відомі під назвою Jeffamin®, D-ряду (фірми Huntsman Corp. Europe, Belgien), діетилентриамін та триетилентетрамін. Як діаміни в рамках винаходу придатними є також гідразин, гідразингідрат та заміщені гідразини, такі як, наприклад, N-метилгідразин, N,N'-диметилгідразин та їх гомологи, а також дигідразиди кислот, адипінова кислота, Еметиладипінова кислота, себацинова кислота, гідракрилова кислота та терефталова кислота, семікарбазидоалкіленгідразиди, такі як, наприклад, гідразид В-семікарбазидопропіонової кислоти [описаний, наприклад, в DE-A 1 770 591], семікарбазидоалкіленкарбазинестер, такі як, наприклад, 2-семікарбазидоетилкарбазинестер [описаний, наприклад, в DE-A 1 918 504] або також амосемікарбазидні сполуки, такі як, наприклад, βаміноетилсемікарбазидокарбонат [описаний, наприклад, в DE-A 1 902 931]. Компонент (А4) містить іонні групи, які можуть бути катіонними або аніонними. Сполуками, які проявляють катіонну, аніонну диспергувальну дію, є, наприклад, такі, які містять сульфонієві, амонієві, фосфонієві, карбоксилатні, сульфонатні, фосфатні гр упи або групи, які в результаті солеутворення можуть бути перетворені на зазначені вище групи (потенційно іонні групи) та які за допомогою наявних ізоціанатних реакційних груп можуть бути включені в макромолекули. Переважно придатними ізоціанатними реакційними групами є гідроксильна та аміногрупа. Придатними іонними або частково іонними сполуками (А4) є, наприклад, моно- та дигідроксикарбонові кислоти, моно- та діамінокарбонові кис 8 лоти, моно- та дигідроксисульфонові кислоти, моно- та діаміносульфонові кислоти, а також монота дигідроксифосфонові кислоти або моно- та діамінофосфонові кислоти та їх солі, такі як диметилолпропіонова кислота, диметилолмасляна кислота, гідроксипівалінова кислота, N-(2-аміноетил)-βаланін, 2-(2-аміноетиламіно)етансульфонова кислота, етилендіамін-пропілова або бутилсульфонова кислота, 1,2або 1,3пропілендіамінβ-етилсульфонова кислота, яблучна кислота, лимонна кислота, гліколева кислота, молочна кислота, гліцин, аланін, таурин, лізин, 3,5діамінобензойна кислота, продукт приєднання IPDI до акрилової кислоти [ЕР-А 0 916 647, приклад 1] та його лужні та/або амонієві солі; продукт приєднання бісульфіту натрію до бутен-2-діол-1,4, поліетерсульфонат, пропоксильований продукт приєднання 2-бутендіолу до NaHSO3, описаний, наприклад, в [DE-A 2 446 440 (стор. 5-9, формула І-ІІІ)], а також здатні перетворюватися на катіонні групи елементи, такі як N-метилдіетаноламін, як гідрофільні компоненти. Переважними іонними або потенційно іонними сполуками є такі, які містять карбоксильні або карбоксилатні групи, та/або сульфонатні та/або амонієві групи. Особливо переважними іонними сполуками є такі, які як іонні або потенційно іонні групи містять карбоксильні та/або сульфонатні групи, наприклад, солі N-(2аміноетил)-β-аланіну, 2-(2аміноетиламіно)етансульфонової кислоти або продукту приєднання IPDI до акрилової кислоти [ЕР-А 0 916 647, приклад 1], а також диметилолпропіонової кислоти. Придатними неіонними гідрофільними сполуками (А5) є, наприклад, поліоксиалкіленові етери, які містять щонайменше одну гідрокси- або аміногруп у. Такі поліетери містять від 30ваг.% до 100ваг.% похідних етиленоксиду. Застосовують переважно лінійні поліетери із функціональністю від 1 до 3, а також сполуки загальної формули (III), в якій R1 тa R2 незалежно один від одного відповідно означають двовалентний аліфатичний, циклоаліфатичний або ароматичний залишок, який містить від 1 до 18 атомів вуглецю, які можуть бути перервані атомами кисню та/або азоту, та R3 означає алкокситермінальний поліетиленоксидний залишок. Неіонними гідрофільними сполуками є, наприклад, одновалентні поліалкіленоксидполіетерспирти, що в середньому містять від 5 до 70, переважно від 7 до 55 етиленоксидних одиниць на молекулу, які можуть бути одержані відомим способом алкоксилюванням іпридатних молекулініціаторів хдив., наприклад, Ullmanns Enceclopadie der technischen Chemie, 4. Auflage, Band 19, Verlag Chemie, Weinheim S. 31-38ї. Придатними молекулами-ініціаторами є, наприклад, насичені моноспирти, такі як метанол, етанол, н-пропанол, ізопропанол, н-бутанол, ізобу 9 83865 танол, в-бутанол, ізомерні пентаноли, гексаноли, октаноли та нананоли, н-деканол, н-додеканол, нтетрадеканол, н-гексадеканол, н-октадеканол, циклогексанол, ізомерні метилциклогексаноли або гідроксиметилциклогексан, 3-етил-3гідроксиметилоксетан або тетрагідрофурфуриловий спирт, моноалкілові етери діетиленгліколю, такі як, наприклад, монобутиловийе етер діетиленгліколю, ненасичені спирти, такі як аліловий спирт, 1,1-диметилаліловий спирт або олеїновий спирт, ароматичні спирти, такі як фенол, ізомерні крезоли або метоксифеноли, жирноароматичні спирти, такі як бензиловий спирт, анісовий спирт або коричний спирт, вторинні моно аміни, такі як диметиламін, діетиламін, дипропіламін, діізопропіламін, дибутиламін, біс-(2-етилгексил)амін, N-метил- та Nетилциклогексиламін або дициклогексиламін, а також гетероциклічні вторинні аміни, такі як морфолін, піролідин, піперидин або ІН-піразол. Переважними молекулами-ініціаторами є насичені моноспирти. Особливо переважним є монобутиловий етер діетиленгліколю. Придатними для здійснення реакції алкоксилювання алкіленоксидами є зокрема етиленоксид та пропіленоксид, які при здійсненні реакції алкоксилювання можуть бути застосовані у будь-якій послідовності, а також у суміші. Під поліалкіленоксидполіетерспиртами мають на увазі чисті поліетиленоксидполіетери або змішані поліалкіленоксидполіетери, алкіленоксидні фрагменти яких на щонайменше 30мол.%, переважно на щонайменше 40мол.% складаються із етиленоксидних одиниць. Переважними неіонними сполуками є монофункціональні змішані поліалкіленоксидполіетери, які містять щонайменше 40мол.% етиленоксидних та максимум 60мол.% пропіленоксидних одиниць. Для одержання поліуретану (А) застосовують переважно комбінацію неіонних (А4) та іонних (А5) агентів гідрофілізації. Особливо переважною є комбінація неіонних та аніонних агентів гідрофілізації. Одержання водного поліуретану (А) можна здійснювати в одну або кілька стадій у однорідній, а у випадку багатостадійної реакції у частково дисперсій фазі. Після повного або часткового поліприєднання здійснюють стадію диспергування, емульгування або розчинення. На завершення, в разі необхідності, ще раз проводять реакцію поліприєднання або модифікацію у дисперсній фазі. Для одержання поліуретану (А) можуть бути використані всі відомі з рівня техніки способи, такі як спосіб емульгування зі зсувом, ацетоновий спосіб, спосіб змішування форполімерів, спосіб емульгування розплаву, кетіміновий спосіб та спосіб спонтанного диспергування твердої речовини або їх похідні. Короткий огляд цих методів наведений в органічній хімії [Houben-Weyl, Erweiterungs- und Folgebande zur 4. Auflage, Band E20, H. Bartl ma J. Falbe, Stuttgart, New York, Thieme 1987, S. 16711682]. Переважними є спосіб емульгування розплаву спосіб змішування форполімерів та ацетоновий спосіб. Особливо переважним є ацетоновий спосіб. 10 Як правило, для одержання форполімеру поліуретану компоненти (А2)-(А5), які не містять первинних або вторинних аміногруп, та поліізоціанат (А1) повністю або частково поміщають у реактор та, в разі необхідності, розріджують інертним по відношенню до ізоціанатних груп розчинником, який здатний змішуватися з водою, або переважно не розріджують розчинник, а нагрівають до більш високих температур, переважно від 50 до 120°С. Придатними розчинниками є, наприклад, ацетон, бутанон, тетрагідрофуран, діоксан, ацетонітрил, диметиловий етер дипропіленгліколю та 1метил-2-піролідон, які можна додавати не тільки на початку реакції, але і, в разі необхідності, порціями пізніше під час реакції. Перевагу надають ацетону та бутанону. Реакцію можна здійснювати при нормальному або підвищеному тиску, наприклад, при тиску, який вище нормального тиску при температурі кипіння розчинника, такого як, наприклад, ацетон. Крім того для прискорення реакції приєднання ізоціанатних груп можна використовувати або пізніше додавати відомі каталізатори, такі як, наприклад, триетиламін, 1,4-діазабіцикло-[2,2,2]-октан, оксид дибутилолова, діоктаноат олова або дилаурат дибутилолова, біс-(2-етилгексаноат) олова або інші металоорганічні сполуки. Переваг.у надають дилаурату дибутилолова. Після цього, в разі необхідності, додають компоненти (А1), (А2), в разі необхідності, (A3) та (А4) та/або (А5) (що не містять первинних або вторинних аміногруп), які не додавали на початку реакції. При одержанні форполімеру поліуретану відношення кількості ізоціанатних груп до кількості ізоціанатно реакційних груп становить від 0,90 до З, переважно від 0,95 до 2,5, особливо переважно від 1,05 до 2,0. Перетворення компонентів (А1)(А5) у перерахунку на загальну кількість ізоціанатих реакційних груп тієї частини (А2)-(А5), яка не містить первинних або вторинних аміногруп, здійснюють частково або повністю, переважно повністю. Ступінь перетворення, як правило, контролюють шляхом дотримання відповідного вмісту NCO у реакційній суміші. З цією метою можна використовувати як спектроскопічні вимірювання, наприклад, інфрачервоні або подібні інфрачервоним спектри, визначення показника заломлення, так і хімічні аналізи, такі як титрування взятих проб. Таким чином, одержують форполімери поліуретану у вигляді речовини або розчину, які містять вільні ізоціанатні групи. Після або під час одержання форполімерів поліуретану із (А1) та (А2)-(А5) (якщо цього не відбулося у ви хідних молекулах) відбувається часткове або повне утворення солей аніонних та/або катіонних диспергувальних груп.У випадку аніонних груп з цією метою застосовують основи, такі як аміак, карбонат або гідрокарбонат амонію, триметиламін, триетиламін, трибутиламін, діізопропілетиламін, диметилетаноламін, діетилетаноламін, триетаноламін, гідроксид калію або карбонат натрію, переважно триетиламін, триетаноламін, диметилетаноламін або діізопропілетиламін. Кількість основи становить від 50 до 100%, переважно від 60 до 90% від кількості аніонних груп.У випадку 11 83865 катіонних груп застосовують дим етиловий естер сірчаної кислоти або бурштинову кислоту. Якщо застосовують лише неіонні гідрофільні сполуки (А5), що містять етерні групи, то стадія нейтралізації випадає. Нейтралізацію можна здійснювати також одночасно із диспергуванням, причому диспергувальна вода вже містить агент нейтралізації. Можливими аміновими компонентами є (А2), (A3) та (А4), які, в разі необхідності, можна піддавати взаємодії з неперетвореними ізоціанатними групами. Таке подовження ланцюгу можна здійснювати як в розчиннику перед стадією диспергування, так і під час стадії диспергування або у воді після здійснення стадії диспергування. Якщо як (А4) застосовують амінові компоненти, то подовження ланцюгу здійснюють переважно перед стадією диспергування. Аміновий компонент (А2), (A3) або (А4) можна додавати у реакційну суміш, розріджуючи його органічним розчинником та/або водою. Переважно застосовують від 10 до 95ваг.% розчинника та/або води. Якщо наявні кілька амінових компонентів, то перетворення здійснюють один за одним у будьякій послідовності або одночасно шляхом додавання їх суміші. Для одержання дисперсії поліуретану (А) форполімери поліуретану, в разі необхідності, при сильному зсуві, наприклад, сильному перемішуванні, поміщають у диспергувальну воду або, навпаки, диспергувальну воду при перемішуванні додають до форполімерів. Після цього з метою одержання однорідної фази можна підвищува ти молярні маси за допомогою взаємодії наявних, в разі необхідності, ізоціанатних груп з компонентом (А2), (A3). Застосовувана кількість поліаміну (А2), (A3) залежить від наявних неперетворених ізоціанатних груп.Переважно поліаміни (А2), (A3) піддають взаємодії з 50-100%, переважно 75-95% ізоціанатних груп. В разі необхідності, органічний розчинник можна відганяти. Вміст твердих речовин у дисперсіях становить від 10 до 70ваг.%, переважно від 25 до 65ваг.% та особливо переважно від 30 до 60ваг.%. Багатошарове покриття згідно з винаходом можна наносити окремо або разом із відомими у технології нанесення покриття зв'язувальними агентами, допоміжними речовинами та добавками, зокрема світлозахисними засобами, такими як УФабсорбери та просторово забруднені аміни (HALS), а також антиоксидантами, наповнювачами та допоміжними лаковими речовинами, наприклад, агентами, які запобігають осадженню, знепінювачами та/або змочувальними засобами, засобами, які сприяють розтіканню, реактив-розріджувач, пом'якшувачами, каталізаторами, допоміжними розчинниками та/або загусниками та добавками, такими як, наприклад, дисперсії, пігменти, барвники або матувальні засоби. Зокрема можливими є комбінації з іншими зв'язувальними агентами, такими як поліуретанові дисперсії або поліакрилатні дисперсії, які, в разі необхідності, можуть бути також гідрокси-функціональними. Добавки можна додавати до системи покриття згідно з винаходом безпосередньо перед обробкою. Крім того щонайменше частину добавок можна додавати також до 12 або під час диспергування зв'язувального агенту або суміші зв'язувального агенту та змочувального засобу. Вид та кількість цих речовин, які можна додавати до окремих компонентів та/або до всієї суміші, відомі фахівцям. Спосіб одержання поліхлоропрену вже давно відомий, його здійснюють емульсійною полімеризацією у водному лужному середовищі; [див. "Ullmanns Encyclopadie der technischen Chemie", Band 9, S. 366, Verlag Urban und Schwarzenberg, Munchen-Berlin 1957; "Encyclopedia of Polymer Science and Technology", Vol. 3, S. 705-730, John Wiley, New York 1965; "Methoden der Organischen Chemie" (Houben-Weyl) XIV/1, 738 f. Georg Thieme Verlag Stuttgart 1961]. Як емульгатори застосовують всі сполуки та їх суміші, які здатні достатньо стабілізувати емульсію, такі як, наприклад, розчинні у воді солі, зокрема натрієві, калієві та амонієві солі довголанцюгових жирних кислот, каніфоль та похідні каніфолі, сульфати високомолекулярних спиртів, арилсульфонові кислоти, продукти конденсації формальдегіду та арилсульфонових кислот, неіонні емульгатори на основі поліетиленоксиду та поліпропілен оксиду, а також полімери, які мають властивості емульгаторів, такі як полівініловий спирт [DE-A 2 307 811, DE-A 2 426 012, DE-A 2 514 666, DE-A 2 527 320, DE-A 2 755 074, DE-A 3 246 748, DE-A 1 271 405, DE-A 1 301 502, US-A 2 234 215, JP-A 60 031 510]. Таким чином, задача даного винаходу полягає у одержанні водної дисперсій поліхлоропрену, яка характеризується більш високою стабільністю зберігання, тобто значення рН якої під час зберігання значно не змінюється. І Задача вирішується за допомогою водної дисперсії поліхлоропрену, яку одержують безперервною або циклічною полімеризацією хлоропрену у водній емульсії, без або з додаванням незначної кількості стабілізатора, одержаний мономер видаляють, а її зберігають в певних умовах, причому можна одержувати бажану стр уктур у полімеру. Таким чином, згідно з винаходом застосовують дисперсію поліхлоропрену, одержану полімеризацією хлоропрену та 0-20ваг. частин етиленненасиченого мономеру, здатного до співполімеризації із хлоропреном, у лужному середовищі. Придатними здатними до співполімеризації мономерами є, наприклад, мономери, [описані в "Methoden der Organischen Chemie" (Houben-Weyl) XIV/1, 738 f. Georg Thieme Verlag Stuttgart 1961]. Переваг.у надають сполукам, які містять від 3 до 12 атомів вуглецю та 1 або 2 здатних до співполімеризації СС-подвійних зв'язки на молекулу . = Прикладами переважних здатних до співполімеризації мономерів є 2,3-дихлорбутадієн та 1хлорбутадієн. Застосовувану згідно з винаходом дисперсію поліхлоропрену одержують емульсійною полімеризацією при температурі від 0 до 70°С, переважно від 5 до 45°С та значенні рН від 10 до 14, переважно від 11 до 13. Активацію здійснюють за допомогою звичайних активаторів або систем активації. 13 83865 Переважно частинки дисперсії поліхлоропрену мають діаметр від 60 до 200нм, особливо переважно від 60 до 150нм, найбільш переважно від 60 до 120нм. Прикладами активаторів або систем активації є: формамідинсульфінова кислота, пероксодисульфат калію, окислювально-відновлювальні системи на основі пероксодисульфату калію та, в разі необхідності, солі срібла (Na-сіль антрахінон-βсульфонової кислоти), причому такі сполуки, як формамідинсульфінова кислота, Na-сіль гідроксиметансульфінової кислоти, сульфіт натрію та дитіоніт натрію виступають у ролі окислювальновідновлювальних систем. Придатними є також окислювально-відновлювальні системи на основі пероксидів та гідропероксидів. Одержання поліхлоропренів згідно з винаходом можна здійснювати як безперервно, так і циклічно, причому переважною є безперервна полімеризація. Для регулювання в'язкості поліхлоропренів згідно з винаходом можуть бути використані звичайні агенти передачі ланцюга, такі як меркаптани, [описані, наприклад, в DE-A 3 002 711, GB-A 1 048 235, FR-A 2 073 106, або ксантогендисульфіди, описані, наприклад, в DE-A 1 186 215, DE-A 2 156 453, DE-A 2 306 610 та DE-A 3 044 811, ЕР-А 0 053 319, GB-A512 458, GB-A952 156 та US-A2 321693, а також US-A 2 567 117]. Особливо переважними агентами передачі ланцюга є н-додецилмеркаптан та застосовувані [згідно з DE-A 3 044 811, DE-A 2.306 610 та DE-A 2 156 453] ксантогендисульфіди. Полімеризацію, як правило, припиняють, коли ступінь перетворення мономеру становить від 50% до 95%, переважно від 60% до 80%, причому як інгібітор моджна додавати, наприклад, фенотіазин, mpem-бутилбрензкатехін або діетилгідроксиламін. У випадку цієї радикальної емульсійної полімеризації мономер включають у зростаючий полімерний ланцюг у різних положеннях, наприклад, при температурі полімеризації 42°С до 92,5% у транс1,4-положенні, до 5,2% у цис-1,2-положенні, до 1,2% у 1,2-положенні та до 1,1% у 3,4-положенні [W. Obrecht in Houben-Weyl: Me thoden der organischen Chemie Bd. 20 Teil 3 Makromolekulare Stoffe, (1987) S. 845], причому включений у 1,2положенні мономер містить лабільний здатний легко відщеплюватися атом хлору, який є активним видом, через який відбувається вулканізація з оксидами металів. Після полімеризації одержаний мономер хлоропрену видаляють перегонкою з водяною парою, яку здійснюють, як описано, наприклад, в ["W.Obrecht in Houben-Weyl: Methoden der organischen Chemie Bd. 20 Teil 3 Makromolekulare Stoffe, (1987) S. 852"]. Одержану таким чином бідну на мономери дисперсію поліхлоропрену зберігають при підвищених температурах. При цьому частина лабільних атомів хлору відщеплюється та утворюється поліхлоропренова сітка, яка не розчиняється у органічних розчинниках (гель). На наступній стадії підвищують вміст твердої речовини дисперсії способом відстоювання. Таке відстоювання здійснюють, наприклад, при дода 14 ванні альгінатів, як [описано в "Neoprene Latices, John C. Carl, E.I. Du Pont 1964, S.13"]. Таким чином об'єктом даного винаходу є також одержання стабільної при зберіганні дисперсії поліхлоропрену шля хом: - полімеризації хлоропрену в присутності 01ммоль стабілізатора у перерахунку на 100г мономеру, переважно від 0 до 0,25ммоль при температурі від 0°С до 70°С, переважно від 5°С до 45°С, особливо переважно від 10°С до 25°С, причому вміст нерозчинних у органічних розчинниках компонентів дисперсії становить від 0,1 до 30ваг.%, переважно від 0,5 до 5ваг.%, у перерахунку на полімер, - видалення одержаного неполімеризованного мономеру перегонкою з водяною парою, - зберігання дисперсії при температурі від 50°С до 110°С, переважно від 60°С до 100°С, особливо переважно від 70°С до 90°С, причому вміст нерозчинних у органічних розчинниках компонентів (вміст гелю) збільшується на 1-60ваг.%, залежно від системи це триває від 3 годин до 14 днів, що визначають відповідними дослідженнями, - підвищення вмісту твердої речовини на 5064ваг.%, переважно на 52-59ваг.% способом відстоювання, в результаті чого одержують дисперсію із дуже низьким вмістом солі, зокрема із низьким вмістом іонів хлориду, який особливо переважно є нижче 500м.д. Водні дисперсії діоксиду кремнію є давно відомими. Залежно від процесу одержання вони мають різну структуру. Згідно з винаходом придатні дисперсії діоксиду кремнію b) можуть бути на основі кремнієвого золю, силікагелю, пірогенних кремнієвих кислот або осаджених кремнієвих кислот або їх сумішей. Кремнієвими золями є колоїдні розчини аморфного діоксиду кремнію у воді, які часто називають також золями діоксиду кремнію або коротко кремнієвими золями. При цьому діоксид кремнію застосовують у формі шароподібних та гідроксильованих на поверхні частинок. Діаметр колоїдних частинок, як правило, становить від 1 до 200нм, причому залежна від розміру частинок специфічна БЕТ-площа поверхні (визначена за методом G.N. Sears, Analytical Chemistry Vol. 28, N. 12, 19811983, Dezember 1956) становить від 15 до 2000м 2/г. Поверхня частинок SiO2 має певний заряд, який врівноважується відповідним протиіоном, що приводить до стабілізації колоїдного розчину. Стабілізовані кремнієві золі мають рівень рН від 7 до 11,5 та як агент підлужування містять, наприклад, незначні кількості Na2O, K2O, Lі2О, аміак, органічні азотні основи, гідроксиди тетраалкіламонію або лужні або амонієві алюмінати. Кремнієві золі як напівстабільні колоїдні розчини можуть існувати у слабо кислій формі. Крім того можливо також шляхом нанесення на поверхню покриття АІ2(ОН)5СІ одержувати катіонні кремнієві золі. Концентрації твердої речовини кремнієвих золів становлять від 5 до 60ваг.% SiO2. Процес одержання кремнієвих золів проходить, як правило, стадію нейтралізації рідкого скла за допомогою іонообмінника, встановлення та стабілізації бажаного (розподілу) розміру частинок 15 83865 SiO2, встановлення бажаної концентрації SiO2 та, в разі необхідності, модифікації поверхні частинок SiO2, наприклад, за допомогою АІ2(ОН)5СІ. На жодній із цих стадій частинки SiO2 не залишають колоїдно розчиненого стану. Це пояснює існування окремих первинних частинок з сильним ефектом зв'язування. Під силікагелями розуміють колоїдно формовані або неформовані кремнієві кислоти еластичної або твердої консистенції, які мають пухку або щільну стр уктуру пор. Кремнієва кислота існує у формі висококонденсованої полікремнієвої кислоти. На поверхні знаходяться силоксан та/або силанолеві групи. Одержання силікагелів відбувається із рідкого скла шляхом взаємодії з мінеральними кислотами. Крім того необхідно розрізняти пірогенну кремнієву кислоту та осаджену кремнієву кислоту. При здійсненні способу осадження використовують воду, після чого одночасно додають рідке скло та кислоту, таку як H2SO4. При цьому утворюються колоїдні первинні частинки, які агломерують та зростаються до агломератів. Специфічна площа поверхні становить від 30 до 800м 2/г (DIN 66131), а розмір первинних частинок - від 5 до 100нм. Первинні частинки цих наявних у твердій формі кремнієвих кислот міцно з'єднуються до утворення вторинних агломератів. Пірогенна кремнієва кислота може бути одержана термічним гідролізом або способом електричної дуги. Основним способом синтезу пірогенної кремнієвої кислоти є термічний гідроліз, при якому тетрахлоретан розкладається у кисневоводневому полум'ї. Утворена при цьому кремнієва кислота є рентгеноаморфною. Пірогенні кремнієві кислоти на своїй поверхні, яка майже не має пор, містять значно меншу кількість ОН-груп, ніж осаджена кремнієва кислота. Одержана термічним гідролізом пірогенна кремнієва кислота має специфічну площу поверхні від 50 до 600м 2/г (DIN 66131) та розмір первинних частинок від 5 до 50нм, одержана способом електричної дуги кремнієва кислота має специфічну площу поверхні від 25 до 300м 2/г (DIN 66131) та розмір первинних частинок від 5 до 500нм. Інша інформація щодо синтезу та властивостей кремнієвих кислот у твердій формі наведена, [наприклад, К.Н. Buchel, H.-H. Moretto, P. Woditsch „Industrielle Anorganische Chemie", Wiley VCH Verlag 1999, Кар. 5.8.] Якщо для одержання дисперсії полімерів згідно з винаходом застосовують SiO2 у формі ізольованої твердої речовини, наприклад, пірогенну або осаджену кремнієву кислоту, то її диспергуванням перетворюють на водну дисперсію SiO2. Для одержання дисперсії діоксиду кремнію застосовують відомі з рівня техніки диспергатори, переважно такі, які є придатними для одержання високих показників зсуву, такі як, наприклад, Ultratorrax або Dissolverscheiben. Переважно застосовують водні дисперсії діоксиду кремнію, частинки SiO2 яких мають розмір від 1 до 400нм, переважно від 5 до 100нм та особливо переважно від 8 до 60нм. У випадку застосування 16 осаджених кремнієвих кислот, їх перемелюють з метою подрібнення частинок. Переважними застосовуваними згідно з винаходом дисперсіями полімерів є такі, в яких частинки SiO2 дисперсії діоксиду кремнію b) існують у формі окремих незшитих первинних частинок. Крім того перевагу надають частинкам SiO2, які на своїй поверхні містять гідроксильні групи. Особливо переважно як водні дисперсії діоксиду кремнію застосовують водні кремнієві золі. Властивістю кремнієвих кислот згідно з винаходом є їх ущільнювальна дія у композиціях, які містять дисперсії поліуретану та поліхлоропрену, яка сприяє тому, що одержані таким чином клеї утворюють монодисперсні седиментаційно стабільні дисперсії, є легкими у застосуванні та проявляють високу стійкість на пористих субстратах, які підлягають склеюванню. Така ущільнювальна дія дисперсій діоксиду кремнію в результаті додавання добавок, таких як оксид цинку або інші оксиди металів, набуває амфотерного характеру та частково прискорюється. Для одержання дисперсій полімерів згідно з винаходом кількісні співвідношення окремих компонентів вибирають такими, що вміст диспрергованих полімерів у одержаній дисперсії становить від 30 до 60ваг.%, причому вміст дисперсії поліуретану (а) становить від 55 до 99ваг.%, а вміст дисперсії діоксиду кремнію (b) - від 1 до 45ваг.%, причому процентні показники стосуються ваг.и нелетких компонентів та у сумі дорівнюють 100ваг.%. Переважно дисперсії полімерів згідно з винаходом містять від 70ваг.% до 98ваг.% суміші дисперсії поліхлоропрену та поліуретану (а) та від 2ваг.% до 30ваг.% дисперсії кремнієвого золю (b), особливо переважними є суміші, які місять від 80ваг.% до 93ваг.% дисперсії полімерів (а) та від 20ваг.% до 7ваг.% дисперсії (b), причому процентні показники стосуються ваги нелетких компонентів та у сумі дорівнюють 100ваг.%. У випадку суміші дисперсій поліуретану та поліхлороперну згідно з винаходом вміст дисперсії поліуретану становить від 10% до 80%, переважно від 20% до 50%. Суміш полімерів, в разі необхідності, може містити також інші дисперсії, такі як, наприклад, дисперсії поліакрилату, полівініліденхлориду, полібутадієну, полівінілацетату або стирол-бутадієну у кількості до 30ваг.%. Дисперсії полімерів згідно з винаходом містять інші добавки та, в разі необхідності, допоміжні речовини для клеїв, наприклад, можна додавати наповнювачі, такі як кварцева мука, кварцовий пісок, барит, карбонат кальцію, крейду, доломіт або тальк, в разі необхідності, разом із змочувальними агентами, наприклад, поліфосфатами, такими як гексаметафосфат натрію, нафталінсульфонова кислота, амонієві або натрієві солі поліакрилової кислоти, причому наповнювачі застосовують у кількості від 10 до 60ваг.%,переважно від 20 до 50ваг.%, та змочувальні агенти у кількості від 0,2 до 0,6ваг.%, всі показники стосуються нелетких компонентів. 17 83865 Як добавки, наприклад, для одержання прозорих плівкових клеїв можуть бути застосовані епоксиди (Ruetapox® 0164; бісфенол-Аепіхлоргідринова смола М≥700, в'язкість: 800013000мПа, постачальник: Bakelite AG, Varzinger Str. 49, 47138 Duisburg-Meiderich). Переважно як добавки застосовують оксид цинку або оксид магнію, як акцептори для незначної кількості хлороводню, який може відщеплюватися від продуктів полімеризації хлоропрену. Ці добавки застосовують у кількості від 0,1 до 10ваг.%, переважно від 1 до 5ваг.%, у перерахунку на нелеткі компоненти, вони можуть частково гідролізуватися в присутності дисперсій поліхлоропрену (а) або містять здатні до гідролізу компоненти. Таким чином можна підвищувати в'язкість дисперсії полімерів та регулювати її до одержання бажаного значення. Такий гідроліз для ZnO описаний, наприклад, [в "Gmeiins Handbuch der anorganischen Chemie", 8. Auflage, 1924, Verlag Chemie Leipzig, Bd. 32, S. 134/135 та у додатковому тому 32, Verlag Chemie, 1956, S 10011003]. Гідроліз для MgO описаний, наприклад, [в "Gmeiins Handbuch der anorganischen Chemie", 8. Auflage, 1939, Verlag Chemie Berlin, Bd. 27, S. 12/13, 47-50, 62-64]. Іншими придатними застосовуваними, в разі необхідності, допоміжними речовинами є, наприклад, застосовувані у кількості від 0,01 до 1ваг.% (у перерахунку на нелеткі компоненти) органічні загусники, такі як похідні целюлози, альгінати, крохмаль, похідні крохмалю, загусники на основі поліуретану або поліакрилова кислота, або застосовувані у кількості від 0,05 до 5ваг.% (у перерахунку на нелеткі компоненти) неорганічні загусники, такі як, наприклад, бентоніти. Для консервації композиція клеїв згідно з винаходом може містить також фунгіциди, їх кількість становить від 0,02 до 1ваг.%, у перерахунку на нелеткі компоненти. Придатними фунгіцидами є, наприклад, похідні фенолу та крезолу або олово органічні сполуки. В разі необхідності, до дисперсії полімерів згідно з винаходом можна також додавати смоли, які підвищують клейкість, у диспергованій формі, такі як, наприклад, немодифіковані або модифіковані природні смоли, такі як естери каніфолі, вуглеводні смоли або синтетичні смоли, такі як фталатні смоли [див., наприклад, „Klebharze" R. Jordan, R. Hinter-waldner, S. 75-115, Hinterwaldner Verlag Munchen 1994]. Переважними є дисперсії алкілфе 18 нольної та терпенфенольної смоли, температура розм'якшення яких становить вище 70°С, особливо переважно вище 110°С. Крім того можливо також застосовувати органічні розчинники, такі як, наприклад, толуол, ацетон, ксилол, бутилацетат, метилетилкетон, етилацетат, діоксан або їх суміші, або пластифікатори, такі як, наприклад, пластифікатори на основі адипату, фталату або фосфату, у кількості від 0,5 до 10ваг. частин, у перерахунку на нелеткі компоненти. Іншим об'єктом даного винаходу є спосіб одержання дисперсій полімерів згідно з винаходом, який відрізняється тим, що дисперсію поліхлоропрену змішують з дисперсією діоксиду кремнію (b), після цього додають дисперсію поліуретану, причому в'язкість суміші поліхлоропрону та діоксиду кремнію зменшується. В разі необхідності, можна додавати звичайні допоміжні речовини для клеїв та добавки. Нанесення композиції клеїв можна здійснювати відомими способами, наприклад, намазуванням, литтям, нанесенням шару раклею, розбризкуванням, вальцюванням або занурення. Висушування плівкового клею можна здійснювати при кімнатній або підвищеній температурі до 220°С. Композиції клеїв можуть бути застосовані однокомпонентно або при застосуванні агентів зшивання. Шари клею можна додатково вулканізувати шляхом короткочасного нагрівання (від декількох секунд до декількох хвилин) до температури від 150° до 180°С. Крім того клеї згідно з винаходом проявляють значно зменшену тенденцію до пожовтіння у порівнянні зі звичайними поліхлоропреновими клеями. Вони без активації прилипають до м'якого ПВХ, проявляють вигідні властивості сирої клейковини на штучній шкірі, яка важко склеюється (MESH). Місця склеювання зберігають свою високу якість, оскільки гідроліз не пошкоджує їх. Дисперсії полімерів згідно з винаходом можуть бути засновані як клеї, наприклад, для склеювання будь-яких субстратів однакового або різного виду, таких як деревина, папір, синтетичні матеріали, текстильні вироби, шкіра, гума або неорганічні матеріали, такі як кераміка, фаянс, скловолокно або цемент. 1. Приклади 1.1. Застосовувані речовини Таблиця 1 Дисперсії поліуретану та поліхлоропрену Дисперсія А В Продукт Dispercoll® C VPLS 2325 Dispercoll® U 54 Форма Постачальник 58%-на водна дисперсія полі-2-хлорбутадієн-1,3 із Bayer MaterialScience AG сильною схильністю до кристалізації, значення рН приблизно 13 (згідно з DIN 53606) 50%-на дисперсія аліфатичного гідроксиполіестерполіуретану; діаметр частинок 200 нм, найнижча Bayer MaterialScience AG температура активації: 45-55°С значення рН 6,0-9,0 19 83865 20 Таблиця 2 Діоксиди кремнію Продукт Постачальник Dispercoll® S 5005 Bayer MaterialScience AG, Lev., DE Dispercoll® S 3030 Bayer MaterialScience AG, Lev., DE Форма Тип Дисперсія кремнієвого золю, 50%на, площа поверхні за методом Кремнієвий золь БЕТ 50м 2/г, значення рН 9, розмір частинок 50нм Дисперсія кремнієвого золю, 30%-на, площа поверхні за методом БЕТ 300м 2/г, Кремнієвий золь значення рН 10, розмір частинок 9нм Одержання дисперсії поліхлоропрену: Приклад (Dispercoll® C VPLS 2325) А1 полімеризація В перший реактор полімеризаційного каскаду, який складається із 7 однокових реакторів об'ємом по 50 літрів, через вимірювальний та регулювальний апарат подають водну фазу (В) та мономерну фазу (М) у незмінному співвідношенні, а також фазу активатора (А). Середня тривалість реакції становить 25 хвилин. Реактори відповідають описаним в DE-A 2 650 714 (показники у ваг. частинах на 100г ваг. частин застосовуваних мономерів). (М), тобто мономерна фаза: хлоропрен 100,0ваг. частин н-додецилмеркаптан 0,03ваг. частини фенотіазин 0,005ваг. частин (В), тобто водна Фаза: демінералізована вода 115,0ваг. частин натрієва сіль диспропорційноїа- 2,6ваг. частин бієтинової кислоти гідроксид калію 1,0ваг. частина (А), тобто фаза активатора: 1%-ний водний розчин форма0,05ваг. частин мідинсульфінової кислоти персульфат калію 0,05ваг. частин натрієва сіль антрахінон-20,005ваг. частин сульфонової кислоти При внутрішній температурі 15°С реакція розпочинається дуже легко. Шляхом зовнішнього охолодження теплоту полімеризації, яка вивільнюється, відводять, а температур у полімеризації тримають біля позначки 10°С. При перетворенні 80% мономерів реакцію переривають шляхом додавання діетилгідроксиламіну. Мономери, які не прореагували, видаляють із полімеру перегонкою з водяною парою. Вміст твердої речовини становить 38ваг.%, вміст гелю - 4ваг.%, а значення рН дорівнює 12,8. Після полімеризації протягом 120 годин реакцію полімеризації зупиняють. А2) Термічна обробка дисперсії Після перегонки водяною парою дисперсії піддають термообробці у ізольованому резервуарі протягом 2 днів при температурі 80°С, причому, в разі необхідності, температуру регулюють додатковим нагріванням. Після цього латекс охолоджують та відстоюють (A3). A3) Процес відстоювання Твердий альгінат (Manutex) розчиняють у демінералізованій воді та одержують 2ваг.%-ний розчин альгінату. У вісім 250мл скляних пляшок поміщають по 200г дисперсії полі хлоропрену та змішують відповідно з 6-20г розчину альгінату поступово по 2г. Через 24 години зберігання за допомогою Dicklatex визначають кількість утвореної сироватки. Кількість альгінату у пробі з найвищим показником утворення сироватки збільшується в 5 разів та утворюється оптимальна кількість альгінату для відстоювання 1кг дисперсії поліхлоропрену. 1.2 Методи вимірювання 1.2.1 Визначення опору відшаруванню на прикладі м'якого ПВХ при кімнатній температурі Дослідження здійснюють згідно з EN 1392. На дві досліджувані проби м'якого ПВХ (30% діоктилфталат, DOP) розмірами 100´30мм, які оброблюють шліфувальним папером (шорсткість=80), за допомогою пензлю на обидві сторони шорсткої поверхні наносять дисперсію та при кімнатній температурі сушать протягом 60 хвилин. Після цього досліджувані проби кладуть одна навпроти одної та пресують за допомогою пресу (10 секунд; тиск 4 бар). При кімнатній температурі здійснюють дослідження на розрив на наявній у продажу розривній машині. Відразу після склеювання та через три дні визначають показники міцності. Досліджувані зразки зберігають при температурі 23°С та відносній вологості 50%. Нанесення клею: - нанесення клею однокомпонентно за допомогою раклі, 200мкм 1.3 Одержання композиції клеїв Для одержання композиції дисперсію поліхлоропрену поміщають у хімічний стакан. Один за одним додають антиоксидант Rhenofit® DDA-50 EM (N-фенілбензоламін, стиролізований, вміст твердої речовини 50%, значення рН 8-10, виробник фірма Rhein Chemie Rheinau GmbH), оксид цинку у формі дисперсії Borchers® 9802 (водна паста на основі активного оксиду цинку, структурнов'язка біла паста, вміст пігменту 50ваг.%, густина приблизно 1,66г/см 3, в'язкість приблизно 3500мПа при 10,3л/с; постачальник Borchers 21 83865 GmbH, Alfred Nobel Str., 50, 40765 Monheim) та на завершення додають кремнієвий золь. Через 30 хвилин після початку реакції в результаті гелеутворення кремнієвого золю утворюється структурнов'язка маса (CR(opraнічна)-діоксид крем 22 нію/кремнієвий золь(неорганічна)-гібридна система), в'язкість якої можна регулювати додаванням дисперсії поліуретану. Клейкість по відношенню до ПВХ, що містить 30% пластифікатора (клейкість без активування) 1* 100 4 2 0,1 0,2 Dispercoll® C 2325 Dispercoll®U54 Dispercoll® S 3030 Оксид цинку Borchers® 9802 Rhenofit® DDA-50 EM Опір відшаруванню [Н/мм] відразу Опір відшаруванню [Н/мм] через 1 день 2* 100 20 4 2 0,2 0,3 3 100 25 20 4 2 1,1 1,5 4 100 50 20 4 2 1,5 1,5 5 100 75 20 4 2 0,7 0,6 6 100 100 20 4 2 0,5 0,5 7* 100 0 0 * порівняльний приклад Склеювання штучної шкіри (MESH) клеєм № 4 Штучна шкір із поліуретановим верхнім шаром, текстильна сторона на основі поліетилентерефталату. На MESH з текстильної сторони наносять клей та - без підвя'лювання через визначений час (хвилини) рукою (кінчиками пальців) притискають Час зберігання при кімнатній температурі (хв.) Рецептура 4 = згідно з винаходом Рецептура 2 = порівняльний приклад 90 секунд зберігання при 65°С Рецептура 4 = згідно з винаходом Рецептура 2 = порівняльний приклад одна до одної (текстильну сторону до текстильної сторони, так званий спосіб загинання), - через 90 секунд зберігання у вентиляційній шафі при 65°С рукою (кінчиками пальців) притискають одна до одної (текстильну сторону до текстильної сторони, так званий спосіб загинання). 0 С С 0 А С 4 С С 4 А С 6 С с 6 А С 8 С С 8 А С 10 В с 10 А С 12 В С 12 А С А: висока міцність В: середнє з'єднання С: недостатня міцність, погане з'єднання Комп’ютерна в ерстка Н. Лисенко Підписне Тираж 28 прим. Міністерство осв іт и і науки України Держав ний департамент інтелектуальної в ласності, вул. Урицького, 45, м. Київ , МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислов ої в ласності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 15 А С 15 А С