Гіпертонія й гіперурикемія

Реферат: Даний винахід стосується способу лікування подагри, способу зменшення випадків або ймовірності виникнення чи інвертування розвитку гіперурикемії або подагри, та способу зниження рівня сечової кислоти в сироватці крові у пацієнта, що страждає від гіпертонії, що передбачає застосування ефективної кількості лесинураду сумісно з тіазидними діуретиками та алопуринолом. UA 109943 C2 (12) UA 109943 C2 UA 109943 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 ОПИС ПЕРЕХРЕСНЕ ПОСИЛАННЯ Дана заявка претендує на позитивний ефект попередньої заявки США на патент № 61/489,597, поданої 24 травня 2011 р., що включена в дану заявку за допомогою посилання. ВІДОМОСТІ ПРО ПОПЕРЕДНІЙ РІВЕНЬ ТЕХНІКИ Гіпертонія лікується протигіпертонічними засобами, такими як тіазидні діуретики, які можуть підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. СУТЬ ВИНАХОДУ Відповідно до деяких варіантів даного винаходу передбачений спосіб лікування гіпертонії в суб'єкта, що цього потребує (наприклад, коли таке лікування не призводить до підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові, не призводить до аномально підвищеного вмісту сечової кислоти в сироватці крові, не призводить до розвитку гіперурикемії, не призводить до одержання рівня сечової кислоти в сироватці крові, що перевищує 6 мг/дл, або не призводить до розвитку подагри в суб'єкта), причому такий спосіб включає введення зазначеному суб'єктові: а. тіазидного діуретика й б. інгібітору транспортера 4 органічних аніонів (OAT4). Відповідно до деяких варіантів тіазидний діуретик вибирають із гідрохлортіазиду, бендрофлуметіазиду, бензотіадіазину, гідрофлуметіазиду, хлортіазиду, метилклотіазиду, політіазиду, хлорталідону, метолазону, індапаміду, буметаніду, етакринової кислоти, фуросеміду або торсеміду. Відповідно до деяких варіантів інгібітор OAT4 являє собою 2-(5-бром-4-(4циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазол-3-ілтіо)оцтову кислоту або її фармацевтично прийнятну сіль. Відповідно до деяких варіантів винаходу будь-який спосіб, що описаний у даній заявці, включає також введення суб'єктові інгібітору URAT1. Відповідно до конкретних варіантів інгібітор OAT4 і інгібітор URAT1 є одними і тими самими ліками. Відповідно до деяких варіантів, даний винахід передбачає спосіб лікування гіпертонії в суб'єкта, що цього потребує, при цьому цей спосіб не призводить до підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові й включає введення суб'єктові: а. гідрохлортіазиду й б. 2-(5-бром-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазол-3-ілтіо)оцтової кислоти або її фармацевтично прийнятної солі. Відповідно до деяких варіантів даного винаходу передбачений спосіб зниження вмісту сечової кислоти в сироватці крові, лікування подагри або зменшення випадків підвищення вмісту сечової кислоти в сироватці крові або виникнення подагри в суб'єкта, що страждає від гіпертонії, причому такий спосіб включає введення інгібітору OAT4, такого як інгібітор OAT4, описаний у даній заявці. Відповідно до деяких варіантів підвищення вмісту сечової кислоти в сироватці крові й розвиток подагри викликаний введенням тіазидної сполуки. Відповідно до деяких варіантів передбачений спосіб лікування розладу, опосередкованого OAT4, у суб'єкта шляхом введення цьому суб'єктові 2-(5-бром-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазол3-ілтіо)оцтової кислоти, її фармацевтично прийнятної солі або її аналога. Відповідно до конкретних варіантів розлад, опосередкований OAT4, являє собою опосередковану OAT4 гіперурикемію або опосередковану OAT4 подагру. Відповідно до деяких варіантів винаходу передбачений спосіб зменшення випадків або ймовірності або інвертування розвитку гіперурикемії в пацієнта, що приймає як ліки тіазидну сполуку, що включає введення пацієнтові інгібітору OAT4. Відповідно до деяких варіантів передбачений спосіб зниження рівня сечової кислоти в сироватці крові в пацієнта, що страждає від гіпертонії, що включає введення суб'єктові ефективної кількості інгібітору OAT-4, при цьому пацієнт приймає тіазидний діуретик і (при відсутності введення інгібітору OAT-4) введення тіазидного діуретика призводить до підвищення вмісту сечової кислоти в сироватці крові. Відповідно до деяких варіантів винаходу передбачена композиція, що містить: а. тіазидний діуретик; б. інгібітор OAT-4 і в. фармацевтично прийнятний ексципієнт або носій. Відповідно до конкретних варіантів винаходу передбачена композиція, що містить: а. гідрохлортіазид; б. 2-(5-бром-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазол-3-ілтіо)оцтову кислоту або її фармацевтично прийнятну сіль і 1 UA 109943 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 в. фармацевтично прийнятний ексципієнт або носій. ВКЛЮЧЕННЯ ДОКУМЕНТІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ПОСИЛАННЯ Всі публікації й заявки на патент, згадані в даному описі, включені в дану заявку за допомогою посилання в тому ступені, у якому була б конкретно й окремо включена за допомогою посилання кожна окрема публікація або заявка на патент. КОРОТКИЙ ОПИС КРЕСЛЕНЬ Нові ознаки даного винаходу докладно описані в прикладеній формулі винаходу. Краще розуміння ознак і переваг даного винаходу буде досягнуто при ознайомленні з наступним нижче докладним описом, у якому наведені варіанти, що ілюструють даний винахід, у яких застосовуються принципи даного винаходу, а також із кресленнями, прикладеними до даної заявки. На ФІГУРІ 1 схематично показані два механізми розвитку гіперурикемії, індукованої гідрохлортіазидом (HCTZ); a) пряме, підвищене за рахунок наявності HCTZ, поглинання сечової кислоти транспортером OAT4; і б) HCTZ побічно підвищує вміст стимуляторного білка (NHE3), що стимулює активність OAT4. На ФІГУРІ 2 показана активність субстрату 6-карбоксифлуоресцеїну (CF), інкубованого в присутності 50 мкМ лесинураду (чорний колір) або носія (світло-сірий колір) при перенесенні OAT4 у клітинах HEK293T, тимчасово трансфекованих або (а) контрольною плазмідою, що не містить OAT4 (pCMV), або (б) OAT4. На ФІГУРІ 3 показані клітини HEK293T, тимчасово трансфековані OAT4 (сірий колір) або контрольною плазмідою, що не містить OAT4 (pCMV, чорний колір), інкубовані в присутності субстрату 6-карбоксифлуоресцеїну (CF) з різними кількостями (0, 0.5, 1, 2 нМ) холодної сечової кислоти, при цьому урат діє як конкурентний субстрат для OAT4-CF (EC50 ~900 мкМ). На ФІГУРІ 4 показана кількість транспортованого урату OAT4 (імп/хв) у присутності різних кількостей лесинураду ( ) і бензбромарону (▲).IC 50 OAT4 у випадку лесинураду =5 мкМ; і у випадку бензбромарону = 10 мкМ. На ФІГУРІ 5 відбите інгібування (в %) транспорту UA у клітинах 293T, що експресують URAT1 і/або OAT4 у присутності лесинураду в різних концентраціях; видно, що лесинурад інгібує URAT1 і OAT4 зі схожою активністю. 3 На ФІГУРІ 6 показаний транспорт H естронсульфату (ES) у клітинах 293T, що стабільно експресують OAT4, у присутності () або під час відсутності (- - - -) 1 мМ гідрохлортіазиду (HCTZ) і різних концентрацій лесинураду; видно, що HCTZ не робить впливу на опосередковане лесинурадом інгібування активності транспортера OAT4. На ФІГУРІ 7 показана активність субстратів (а) 6-карбоксифлуоресцеїну (CF – 5 мкМ) і (б) 14 C-сечової кислоти (UA – 100 мкМ) при транспорті OAT4 у присутності носія, лесинураду, оксипуринолу або аллопуринолу (100 мкМ – інкубація протягом 5 хв) у клітинах HEK293, які експресують OAT4; видно, що оксипуринол і аллопуринол не інгібують активність транспорту OAT4. 3 На ФІГУРІ 8 показаний ступінь поглинання H-естронсульфату (ES) ооцитах, що експресують OAT4, у які були ін'єковані різні концентрації лесинураду (25, 50, 100 мкМ – зовні; 22, 44, 444 мкМ – усередину) або носія, що показує, що лесинурад інгібує OAT4 в основному з позаклітинної (апічної) сторони. 14 На ФІГУРІ 9 показана кількість C-міченого лесинураду (обмірювана сцинтиляційним методом) усередині й поза ооцитів, які експресують OAT4 після ін'єкції лесинураду (50 нл) і які були інкубовані протягом 30 хв; ця Фігура показує, що лесинурад залишається усередині ін'єкованих ооцитів під час експерименту. На ФІГУРІ 10А схематично показана клінічна фаза 2 досліду. На ФІГУРІ 10В показана кількість пацієнтів з рівнем сечової кислоти в сироватці (sUA) менше 6 мг/дл, які були розподілені на групи пацієнтів, що приймають діуретики (чорний колір) і не приймають діуретики (світло-сірий колір) при різних дозах лесинураду; видно, що пацієнти, що приймали діуретики, добре реагували на застосування лесинураду. ВІДОМОСТІ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ВИНАХОДУ Хоча в даній заявці показані й описані деякі варіанти винаходу, фахівцям у даній галузі очевидно, що такі варіанти наведені тільки як приклади. Численні варіації, зміни й заміни можуть бути здійснені фахівцями в даній області без виходу за рамки даного винаходу. Очевидно, що в деяких обставинах при здійсненні даного винаходу можуть застосовуватися різні альтернативи описаних у даній заявці варіантів. Мається на увазі, що наведена нижче формула винаходу визначає об'єм даного винаходу, що охоплює способи й склади в рамках цієї формули і їх еквіваленти. 2 UA 109943 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Заголовки розділів, наведені в даній заявці, зазначені тільки в організаційних цілях і їх не слід розглядати як обмежуючі описаний предмет винаходу. Всі документи або частини документів, цитовані в даній заявці, що включають, без обмеження, патенти, заявки на патенти, статті, книги, підручники й монографії, включені повністю в дану заявку за допомогою посилань для будь-якої мети. Діуретики й гіперурикемія Гіпертонія переважає в пацієнтів, що страждають від подагри, тому їх часто лікують протигіпертонічними агентами, такими як тіазидні діуретики, які відомі з 1950-х років як засоби, що підвищують рівень сечової кислоти в сироватці крові (Healey et. al., NEJM, 1959, 261, 1358). Наприклад, в одному дослідженні здійснювали застосування тіазидних діуретиків у дозах рівних 25 мг/день або вище, виявилося, що це застосування пов'язане зі значним ризиком при початку терапії проти подагри (Gurwitz et. al., J Clin. Epidemiol. 1997, 50(8), 953). Тим часом, терапія, спрямована на зниження вмісту уратів, звичайно вважається менш ефективною для пацієнтів, що паралельно приймають діуретики (Reyes, Cardiovasc. Drugs Ther., 2003, 17 (5-6), 397). Передбачають, що цей ефект опосередкований підвищеною реабсорбцією сечової кислоти завдяки активації OAT4 за двома різними механізмами (див. ФІГУРУ 1): або завдяки прямому підвищенню поглинання сечової кислоти OAT4 у присутності тіазиду (Hagos et al, J. Am. Soc. Nephrol., 2007, 18, 430), або непрямому збільшенню вмісту білка, що стимулює активність OAT4 (натрій/водневий іонообмінний білок 3; NHE3) (Nijenhuis et. al., J. Clin. Invest. 2005, 115, 1651). На додаток до URAT1 транспортер 4 органічних іонів (OAT4) вважається важливим регулятором виділення уратів. Транспортер 4 органічних іонів (OAT4) являє собою транспортер уратів, також залучений у процес ниркової секреції протигіпертонічних засобів, таких як тіазидні діуретики. У деяких випадках OAT4 обмінює ці ліки на урат, сприяючи тим самим реабсорбції сечової кислоти, що призводить до її гіперурикемічної дії. Передбачають, що OAT4 може бути відповідальним за гіперурикемію, асоційовану з деякими діуретиками. У деяких випадках застосування діуретиків пов'язане з підвищенням ризику розвитку подагри й збільшенням рівня сечової кислоти в сироватці крові. (Arch. Intern. Med. 2005; 165: 742-8.) У дійсності, всі петлеві діуретики й багато діуретиків типу тіазидів підвищують рівень уратів у сироватці за винятком тієнілової кислоти (яка являє собою кислоту, що сприяє виведенню сечової кислоти й знижує рівень уратів у сироватці). Блокатори натрієвих каналів (такі як амілорид і триамтерен) і блокатори рецепторів альдостерону (такі як спіронолактон і еплеренон) також підвищують рівень уратів у сироватці, хоча механізми їх дії, очевидно, різні для кожного класу ліків. Фракційна екскреція урату знижується в суб'єктів, що приймають діуретик (J. Am. Soc. Nephrol. 18:3101, 2007). У деяких випадках механізми, які можуть пояснити ці спостереження, включають можливу об'ємну дію діуретиків, інгібування транспортерів секреції уратів у проксимальному канальці (NPT) й пряму або непряму активацію OAT4 (SLC22A11) і URAT1 (Reyes, Cardiovascular Drugs and Serum Uric Acid, Cardiovascular Drugs and Therapy 17:397, 2004). У деяких випадках діуретики діють як субстрати для протиіонов, що виділилися в сечу під дією OAT4, що прискорює реабсорбцію сечової кислоти, Наприклад, гідрохлортіазид (J. Am. Soc. Nephrol. 18:430, 2007) і торасемід (J. Am. Soc. Nephrol. 18:3101, 2007) підвищують активність OAT4 при перенесенні сечової кислоти. Генетичні дані підтверджують роль OAT4 і URAT1 у розвитку подагри, гіперурикемії й гіперурикемії, індукованої OAT 4-діуретиком, причому два родинних дослідження зв'язків показують відсутність зв'язку OAT4 (Circ. Cardiovasc. Genet. 2010; 3; 523-530 і Kolz et al, 2009. Vol 5:6), а інше дослідження показує зв'язок OAT4 з індукованою діуретиком гіперурикемією (McAdams presentation ACR Arthritis & Rheumatism, Volume 63, November 2011 Abstract Supplement). У деяких випадках зміна об'єму рідини є домінуючим ефектом діуретиків при блокаді транспортерів натрію й абсорбції NaCl паралельно абсорбції уратів проксимальним канальцем. Рівні урату заліза й сечової кислоти в сироватці добре корелюють зі ступенем зневоднювання. Гіперурикемія усувається при насиченні сіллю пацієнтів, що приймають діуретики, що відповідають ступеню зневоднювання, що грає важливу роль (зменшення SUA 2 мг/дл у гіпертонічних хворих у порівнянні з насиченням сіллю рівним 250 мекв/день при наявності гіперурикемії в пацієнтів, позбавлених солі). У деяких випадках діуретики знижують фракційну екскрецію урату, коли об'ємна дія sUA може бути обумовлена зміною балансу іонів натрію й протонів у клітинах проксимального канальця, що призводить до активації URAT1 і OAT4 (Am. J. Physiol. 1996 Nov; 271(5 Pt 2):F 1093-9, Nijenhuis et al, J. Clin. Invest. 115:1651, 2005; J. Am. Soc. Nephrol. 18: 3101-3109, 2007). 3 UA 109943 C2 5 10 15 20 25 30 35 В одній з робіт (Arthritis & Rheumatism, Volume 63, November 2011 Abstract Supplement, Abstracts of the Am Coll of Rheumatology/Assoc of Rheumatology Health Professionals Annual Scientific Meeting) був зроблений висновок про те, що підвищений ризик розвитку подагри, пов'язаний із прийомом гіпертонічними хворими діуретиків, спостерігався тільки у тих суб'єктів, у яких спостерігається більш високий генетичний ризик наявності підвищених рівнів уратів у сироватці крові, що припускає існування взаємодії ген-діуретик, наявність важливої взаємодії генетичних ознак, що впливають на метаболізм уратів і процесування застосування діуретиків для хворих гіпертонією. Лесинурад Лесинурадом називають 2-(5-бром-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазол-3ілтіо)оцтову кислоту, що має наступну хімічну структурну формулу: У деяких випадках термін "лесинурад" охоплює також сіль лесинураду, а саме, натрієву сіль, 2-(5-бром-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазол-3-ілтіо)ацетат. Лесинурад є терапевтичним засобом, що знижує вміст уратів у процесі клінічного розвитку подагри. У деяких випадках лесинурад блокує реабсорбцію урату (UA) у нирковому проксимальному канальці шляхом інгібування транспортера URAT1. Тіазиди, тіазидні діуретики Тіазиди або тіазидні діуретики застосовуються для лікування гіпертонії (високого кров'яного тиску) і водянки (набряку) (такої як водянка, викликана поганою роботою серця, печінки або нирковою хворобою), вони зменшують ризик смерті, інсульту, серцевого нападу й серцевої недостатності внаслідок наявності гіпертонії. Тіазиди являють собою найбільш часто застосовувані діуретики, що рекомендуються для терапії першої лінії в США й у Європі. Звичайно вважають, що тіазиди діють шляхом інгібування реабсорбції іонів натрію й хлору з + − дистальних звитих канальців у нирках, шляхом блокування чутливого до дії тіазидів Na -Cl симпортера, що призводить до підвищеної секреції натрію й тим самим до підвищеної екскреції води, тобто, до підвищеного сечовипускання. У деяких випадках зменшення кількості води в організмі може привести до меншого об'єму крові, що зменшує хвилинний серцевий викид і, зрештою, призводить до зниження артеріального тиску. Термін "тіазид" відноситься до ліків, що діє на "рецептор тіазиду", він включає " тіазидоподібні діуретики", дія яких схожа на дію тіазидів, але він не містить бензотіадіазинової молекулярної структури. Приклади " тіазидо-подібних діуретиків", включають, але без обмеження, бендрофлуметіазид, бензтіазид, хлортіазид, гідрохлортіазид, гідрофлуметіазид, індапамід, метилклотіазид, політіазид, метилклотіазид, хінетазон, трихлорметіазид, хлорталідог і метолазон. бензотіадіазин 40 хлорталідон метолазон Гідрохлортіазид Гідрохлортіазид, 6-хлор-1,1-діоксо-3,4-дигідро-2Н-1,2,4-бензотіадіазин-7-сульфонамід (HCTZ, HCT або HZT), часто прописують для лікування гіпертонії й застійної серцевої недостатності. 4 UA 109943 C2 гідрохлортіазид 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 Звичайно вважають, що гідрохлортіазид діє на нирки, зменшуючи реабсорбцію натрію й інгібуючи здатність нирок утримувати воду, при цьому знижується об'єм крові, зменшується повернення крові в серце й тим самим хвилинний серцевий викид. Гідрохлортіазид конкурує за + сайт іонів хлору в Na /Cl котранспортері, при цьому зменшується транспорт натрію. В одному з досліджень установили, що застосування гідрохлортіазиду привело до збільшення OAT4опосередкованого поглинання сечової кислоти в 2.6 рази. Транспортер-4 органічних аніонів (OAT4) Транспортер-4 органічних аніонів (hOAT4) у людини експресується в нирці й у деяких випадках кодує білок 550 залишків амінокислот. У деяких випадках hOAT4 залучений у процес ниркової секреції й реабсорбції ендогенних речовин, а також багатьох ліків і ксенобіотиків. Звичайно OAT4 може втримуватися на внутрішній стороні мембрани проксимального ниркового канальця й опосередковує транспорт органічних аніонів, таких як аніони естеронсульфату (ES), дегідроепіандростерону (DHEA) сульфату й охратоксину A і п-аміногіпурату (PAH). Бензбромарон і 6-гідробензбромарон являють собою інгібітори OAT4, (які тим самим прискорюють екскрецію сечової кислоти) 3 Бензбромарон інгібує поглинання H-естронсульфату, здійснюване OAT4 з IC50 рівною 5.4 3 мкмол/л, а 6-гідробензбромарон інгібує поглинання H-естронсульфату, здійснюване OAT4 з IC50 рівною 3.2 мкмол/л. Приклади Приклади й препарати, описані в даній заявці, ілюструють сполуки згідно винаходу й способи одержання таких сполук. Варто мати на увазі, що об'єм даного винаходу жодним чином не обмежується наведеними нижче прикладами й препаратами. Транспортер уратів OAT4 стабільно експресувався в культивованих клітинах і ооцитах. У випадку культивованих клітин клітини HEK293, які стабільно експресували транспортери, одержували шляхом трансфекції конструктів ДНК, що несуть транспортери, вибору антибіотиків і клональної селекції клонів з високою активністю транспортера. Альтернативно, клітини, які тимчасово експресували транспортери, одержували шляхом оборотної трансфекції клітин HEK293T. Трансфектанти з високою щільністю поміщали в оброблені полі-L-лізином багатолункові планшети й через 1-2 дні проводили аналіз. Одержані результати були схожі на результати, одержані у випадку тимчасово експресуючих клітин. В ооцити ін'єкували ДНК для експресії OAT4 і через 3-4 дні проводили аналіз. Визначення активності здійснювали шляхом інкубування клітин із субстратами транспортерів у середовищі буфера для аналізу, що містить 125 мМ глюконату натрію, 4.8 мМ глюконату калію, 1.2 мм одноосновного фосфату натрію, 1.2 мм сульфату магнію, 1.3 мм глюконату кальцію, 5.6 мм глюкози й 25 мМ HEPES, з рН 7.1. Випробувані ліки додавали до клітин до додавання субстрату в зазначений момент часу. Використані субстрати являли собою 3 6-карбоксифлуоресцеїн (CF) з концентрацією 5 мкМ, H-естронсульфат (ES) з концентрацією 50 14 нМ і C-сечову кислоту (UA) з концентрацією 100 мкМ. Для трансфекованих клітин субстрати інкубували протягом 2 хв і потім видаляли шляхом аспірації й промивали клітини три рази в буфері для промивання, що містить 125 мМ глюконату натрію й 25 мМ HEPES з величиною pН 7.1. Потім клітини піддавали лізису в 1 М гідроксиді натрію до вимірювання інтенсивності флуоресценції при транспорті CF і рідинній сцинтиляційній детекції ES і UA. Аналіз ооцитів здійснювали подібним чином за винятком того, що ін'єкували випробовувані ліки й потім визначали транспорт через 30 хв (ES) або через 60 хв (UA). Результати цих аналізів показані на Фігурах, наведених нижче. На ФІГУРІ 1 схематично показані два механізми розвитку гіперурикемії, індукованої гідрохлортіазидом (HCTZ); a) пряме підвищене за рахунок наявності HCTZ поглинання сечової кислоти транспортером OAT4; і б) HCTZ побічно підвищує вміст стимуляторного білка (NHE3), що стимулює активність OAT4. На ФІГУРІ 2 показана активність субстрату 6-карбоксифлуоресцеїну (CF), інкубованого в присутності 50 мкМ лесинураду (чорний колір) або носія (світло-сірий колір) при транспорті 5 UA 109943 C2 5 10 15 20 25 30 OAT4 у клітинах HEK293T, тимчасово трансфекованих або (а) контрольною плазмідою, що не містить OAT4 (pCMV), або (б) OAT4. На ФІГУРІ 3 показані клітини HEK293T, тимчасово трансфековані OAT4 (сірий колір) або контрольною плазмідою, що не містить OAT4 (pCMV, чорний колір), інкубовані в присутності субстрату 6-карбоксифлуоресцеїну (CF) з різними кількостями (0, 0.5, 1, 2 нМ) холодної сечової кислоти, при цьому урат діє як конкурентний субстрат для OAT4 CF (EC 50 ~900 мкМ). На ФІГУРІ 4 показана кількість транспортованого урату OAT4 (імп/хв) у присутності різних кількостей лесинураду ( ) і бензбромарону (▲). OAT4 IC 50 лесинураду =5 мкМ; і бензбромарону = 10 мкМ. На ФІГУРІ 5 відбите інгібування (в %) транспорту UA у клітинах 293T, що експресують URAT1 та/або OAT4 у присутності лесинураду в різних концентраціях; видно, що лесинурад інгібує URAT1 і OAT4 зі схожою активністю. 3 На ФІГУРІ 6 показаний транспорт H-естронсульфату (ES) у клітинах 293T, що стабільно експресують OAT4, у присутності () або під час відсутності (- - - -) 1 мМ гідрохлортіазиду (HCTZ) і різних концентрацій лесинураду; видно, що HCTZ не робить впливу на опосередковане лесинурадом інгібування активності транспортера OAT4. На ФІГУРІ 7 показана активність субстратів (а) 6-карбоксифлуоресцеїну (CF – 5 мкМ) і (б) 14 C-сечової кислоти (UA – 100 мкМ) при транспорті OAT4 у присутності носія, лесинураду, оксипуринолу або аллопуринолу (100 мкМ – інкубація протягом 5 хв) у клітинах HEK293, які експресують OAT4, видно, що оксипуринол і аллопуринол не інгібують активність перенесення OAT4. 3 На ФІГУРІ 8 показаний ступінь поглинання H-естронсульфату (ES) ооцитах, що експресують OAT4, у які були ін'єковані різні концентрації лесинураду 25, 50, 100 мкМ – зовні; 22, 44, 444 мкМ – усередину) або носія, що показує, що лесинурад інгібує OAT4 в основному з позаклітинної (апічної) сторони. 14 На ФІГУРІ 9 показана кількість C-міченого лесинураду (обмірювана сцинтиляційним методом) усередині й поза ооцитів, які експресують OAT4 після ін'єкції лесинураду (50 нл) і були інкубовані протягом 30 хв, ця Фігура показує, що лесинурад залишається всередині ін'єкованих ооцитів під час експерименту. На ФІГУРІ 10А схематично показана клінічна фаза 2 досліду. На ФІГУРІ 10В показана кількість пацієнтів з рівнем сечової кислоти в сироватці (sUA) менше 6 мг/дл, які були розділені на групи пацієнтів, що приймають діуретики (чорний колір) і, що не приймають діуретики (світло-сірий колір) при різних дозах лесинураду; із цієї ФІГУРИ видно, що пацієнти, що приймали діуретики, добре реагували на застосування лесинураду. 35 ФОРМУЛА ВИНАХОДУ 40 45 50 55 60 1. Спосіб лікування подагри у пацієнта, який включає введення ефективної кількості лесинураду сумісно з тіазидними діуретиками та алопуринолом. 2. Спосіб за п. 1, у якому вводять 200 мг лесинураду. 3. Спосіб за п. 1, у якому вводять 400 мг лесинураду. 4. Спосіб зменшення випадків або ймовірності виникнення чи інвертування розвитку гіперурикемії або подагри у пацієнта, що приймає тіазидні діуретики, який включає введення зазначеному пацієнту інгібітора ОАТ4 у комбінації з алопуринолом, де інгібітор ОАТ4 являє собою 2-(5-бромо-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазоло-3-ілтіо)оцтову кислоту або її фармацевтично прийнятну сіль. 5. Спосіб за п. 4, у якому тіазидні діуретики являють собою гідрохлортіазид, бендрофлуметіазид, бензтіазид, гідрофлуметіазид, хлортіазид, метилклотіазид, політіазид, хлорталідон, метолазон, індапамід, квінетазон або трихлорметіазид. 6. Спосіб зменшення чи інвертування розвитку гіперурикемії або подагри у пацієнта, що приймає як ліки гідрохлортіазид, який включає введення 2-(5-бром-4-(4-циклопропілнафталін-1іл)-4Н-1,2,4-триазол-3-ілтіо)оцтової кислоти або її фармацевтично прийнятної солі у комбінації з алопуринолом. 7. Спосіб зниження рівня сечової кислоти в сироватці крові у пацієнта, що страждає від гіпертонії, який включає введення суб'єкту ефективної кількості інгібітора ОАТ-4 у комбінації з алопуринолом, при цьому зазначений пацієнт приймає тіазидний діуретик, введення тіазидного діуретика призводить до появи підвищеного рівня сечової кислоти в сироватці крові, де інгібітор ОАТ-4 являє собою 2-(5-бромо-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазоло-3-ілтіо)оцтову кислоту або її фармацевтично прийнятну сіль. 8. Композиція, яка містить: 6 UA 109943 C2 5 (і) тіазидний діуретик; (іі) інгібітор ОАТ-4; (іii) алопуринол; (iv) фармацевтично прийнятний ексципієнт або носій, де інгібітор ОАТ-4 являє собою 2-(5-бромо-4-(4-циклопропілнафталін-1-іл)-4Н-1,2,4-триазоло-3ілтіо)оцтову кислоту або її фармацевтично прийнятну сіль. 9. Композиція за п. 8, в якій тіазидний діуретик являє собою гідрохлортіазид. 7 UA 109943 C2 8 UA 109943 C2 9 UA 109943 C2 Комп’ютерна верстка Л. Бурлак Державна служба інтелектуальної власності України, вул. Василя Липківського, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут інтелектуальної власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601 10