Антитіло або його антигензв’язуючий фрагмент, яке специфічно зв’язується з il-22ra, та його застосування

1. Антитіло або його антигензв'язуючий фрагмент, яке специфічно зв’язується з людським IL22RA і експресується гібридомним клоном 280.46.3.4, депонованим в Американській колекції культур АТСС під номером РТА-6284. 2. Людське антитіло, отримане з антитіла за п.1, яке специфічно зв'язується з людським IL-22RA. 3. Антитіло або його антигензв'язуючий фрагмент за п. 1 або 2, яке або який є пегільованим. 4. Антитіло або його антигензв'язуючий фрагмент за п. 1 або 2, яке або який додатково включає радіонуклід, фермент, субстрат, кофактор, флуорес C2 2 (11) 1 3 рає певну роль у вибірковому визріванні кровотворних клітин-попередників CD34+ у нейтрофіли (Yao et al., J. Immunol. 155:5483 (1995); Fossiez et al., J. Exp. Med. 183:2593 (1996)). Рецептори, що зв'язують цитокіни, зазвичай складаються з одного або більшої кількості інтегральних білків мембрани, які зв'язують високоафінний цитокін і трансдукують цей акт зв'язування в клітину через цитоплазматичні ділянки певних субодиниць рецептора. Рецептори цитокіну згруповані в декілька класів на основі подібності їхніх позаклітинних лігандзв'язуючих доменів. Наприклад, ланцюги рецепторів, відповідальні за зв'язування та/або трансдукцію цього акту інтерферонів, є членами сімейства рецепторів цитокінів класу II на основі характерного позаклітинного домену залишку 200. Виявлювана in vivo активність цитокінів та їхніх рецепторів показує клінічний потенціал інших цитокінів, рецепторів цитокінів, агоністів цитокінів і антагоністів цитокінів та потребу в них. Наприклад, виявлювана in vivo активність сімейства прозапальних цитокінів показує величезний клінічний потенціал антагоністів прозапальних молекул та потребу в них. Даний винахід задовольняє ці потреби, пропонуючи антагоністи прозапальним цитокінам IL-20 та Il-22. Запропоновані антагоністи, які можуть блокувати, інгібувати, зменшувати, протидіяти або нейтралізувати активність IL-22, IL-20 або їх обох, включають розчинні рецептори IL-22RA та нейтралізуючі антитіла anti-IL-22RA. Винахід також пропонує їх використання при лікуванні запальної хвороби, а також відповідні состави і способи застосування. Детальний опис винаходу 1. Огляд Серед інших винаходів даний винахід пропонує нові способи використання розчинного рецептора, що має позначення "Zcytor11" або "IL-22RA", та нейтралізуючих антитіл до рецепторів цитокіну IL-22RA. Даний винахід також пропонує поліпептидні фрагменти розчинного IL-22RA тa злиті білки для використання при запальних і аутоімунних хворобах людини. Запропоновані антитіла anti-IL22RA і розчинні рецептори IL-22RA, в тому числі запропоновані нейтралізуючі антитіла anti-IL-22RA, можна застосовувати для блокування, інгібування, зменшення, протидії або нейтралізації активності або IL-22, або IL-20, або їх обох при лікуванні специфічних хвороб людини, таких як псоріаз, псоріатичний артрит, артрит, ендотоксикоз, запальна хвороба кишечнику (ЗХК), коліт та інші описувані тут запальні стани. Нуклеотидна послідовність, що кодує Zcytor11 (IL-22RA) людини, ілюструється послідовністю SEQ ID NO:1; кодований поліпептид представлено послідовністю SEQ ID NO:2. IL-22RA являє собою рецепторну субодиницю і для IL-20, і для IL-22. Zcytor11 (IL-22RA) описаний у пат. США № 5965704, міжнародних патентних заявках WO 02/12345 і WO 02/072607. Аналіз клону кДНК людини, що кодує IL-22RA (SEQ ID NO:1), виявив відкриту рамку зчитування, що кодує 574 амінокислоти (SEQ ID NO:2), яка включає позаклітинний лігандзв'язуючий домен із приблизно 211 аміноки 96122 4 слотного залишку (амінокислотні залишки 18-228 послідовності SEQ ID NO:2; SEQ ID NO:3), трансмембранний домен із приблизно 23 амінокислотних залишків (амінокислотні залишки 229-251 послідовності SEQ ID NO:2) та внутрішньоклітинний домен із приблизно 313 амінокислотних залишків (амінокислотні залишки 252-574 послідовності SEQ ID NO:2). Таким чином, запропоновані молекули включають поліпептиди, які включають цитокінзв'язуючий домен, що складається з амінокислотних залишків 18-228 послідовності SEQ ID NO:2; SEQ ID NO:3. В одному варіанті запропонований розчинний рецептор, розчинний IL-22R зливають з константною зоною важкого ланцюга (показано у послідовності SEQ ID NO:4). Фахівці розуміють, що ці границі доменів є приблизними. Можлива також делеція залишків з кінців цих доменів. Як вже зазначалось, даний винахід пропонує виділені поліпептиди, що містять амінокислотну послідовність, яка принаймні на 70%, принаймні на 80% або принаймні на 90%, або більше ніж на 95%, наприклад на 96%, 97%, 98%, або більше ніж на 99% і навіть більше є ідентичною еталонній амінокислотній послідовності, що складається з амінокислотних залишків 18-228 послідовності SEQ ID NO:2, яка також ілюструється SEQ ID NO:3, в якій згаданий виділений поліпептид специфічно зв'язується з антитілом, яке специфічно зв'язується з поліпептидом, що містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO:3. Ілюстративні поліпептиди включають поліпептиди, що містять амінокислотні залишки послідовності SEQ ID NO:3. Крім того, даний винахід також пропонує виділені поліпептиди, що зв'язують IL-22 (наприклад, поліпептидну послідовність людського IL-22, показану у послідовності SEQ ID NO:6). Полінуклеотидна послідовність людського IL-22 представлена у послідовності SEQ ID NO:5. Полінуклеотидна послідовність IL-22 миши представлена у послідовності SEQ ID NO:10, відповідний поліпептид - у послідовності SEQ ID NO:11. Даний винахід також пропонує виділені поліпептиди, що зв'язують IL-20 (наприклад, поліпептидну послідовність людського IL20, показану у послідовності SEQ ID NO:8; міжнародна пат. заявка № WO 99/27103). Полінуклеотидна послідовність людського IL-20 представлена у послідовності SEQ ID NO:7. Даний винахід також пропонує виділені поліпептиди та епітопи, що містять принаймні 15 замінних амінокислотних залишків амінокислотної послідовності SEQ ID NO:3. Репрезентативні поліпептиди включають поліпептиди, які містять або складаються з послідовності SEQ ID NO:3, її антигенного епітопу або її фрагменту, що зв'язує функціонально активний IL-20 або IL-22. Крім того, даний винахід також пропонує виділені поліпептиди, які зв'язують, блокують, інгібують, зменшують, протидіють або нейтралізують активність IL-22 або IL-20. Винахід також включає поліпептиди варіантного IL-22RA, в яких амінокислотна послідовність варіантного поліпептиду ідентична з амінокислотними залишками послідовності SEQ ID NO:3, вибраної з групи, що складається з амінокислотних 5 послідовностей, які мають принаймні 70%, принаймні 80%, принаймні 90%, принаймні 95% або більше ніж 95%, наприклад 96%, 97%, 98%, або більше ніж 99% і навіть більше ідентичності і в яких будь-яка різниця між амінокислотною послідовністю варіантного поліпептиду та відповідною амінокислотною послідовністю SEQ ID NO:3 обумовлена одним або більшою кількістю консервативних заміщень амінокислот. Даний винахід описує такі консервативні заміщення амінокислот. Крім того, винахід пропонує також виділені поліпептиди, що зв'язують, блокують, інгібують, зменшують, протидіють або нейтралізують активність IL22 або IL-20. Винахід крім того пропонує антитіла та фрагменти антитіл, які специфічно зв'язуються з такими поліпептидами. Прикладами таких антитіл є нейтралізуючі антитіла, поліклональні антитіла, моноклональні антитіла мишей, гуманізовані антитіла, синтезовані з моноклональних антитіл мишей, та моноклональні антитіла людини. Прикладами фрагментів антитіл є F(ab')2, F(ab)2, Fab', Fab, Fv, scFv та мінімальні розпізнавальні одиниці. Нейтралізуючі антитіла у кращому варіанті зв'язують IL-22RA, так що взаємодія IL-20 та IL-22 з IL-22RA блокується, інгібується, зменшується, зазнає протидії або нейтралізується; даний винахід також включає антитіла, що нейтралізують anti-IL-22RA, так що зв'язування будь-якого з IL-20 або IL-22 з IL-22RA блокується, інгібується, зменшується, зазнає протидії або нейтралізується. Тобто запропоновані нейтралізуючі anti-IL-22RA антитіла можуть або зв'язувати, блокувати, інгібувати, зменшувати, протидіяти або нейтралізувати кожний з IL-20 або IL-22 окремо, або зв'язувати, блокувати, інгібувати, зменшувати, протидіяти або нейтралізувати IL-20 та IL-22 разом. Даний винахід крім того включає композиції, що містять носій і описані тут пептид, поліпептид або антитіло. Крім того, винахід пропонує фармацевтичні композиції, що містять фармацевтично прийнятний носій і принаймні один такий експресуючий вектор або рекомбінантний вірус, що містить такі експресуючі вектори. Даний винахід включає також фармацевтичні композиції, що містять фармацевтично прийнятний носій і описаний тут поліпептид або антитіло. Даний винахід також розглядає антиідіотипічні антитіла або фрагменти антиідіотипічних антитіл, які специфічно зв'язується з антитілом або фрагментом антитіла, яке специфічно зв'язується з поліпептидом, що містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO:3 або її фрагмент. Показове антиідіотипічне антитіло зв'язується з антитілом, яке специфічно зв'язується з поліпептидом, що складається з послідовності SEQ ID NO:3. Даний винахід також пропонує злиті білки, що містять поліпептид IL-22RA та імуноглобуліновий фрагмент. В таких злитих білках імуноглобуліновий фрагмент може являти собою С-сегмент важкого ланцюга імуноглобуліну, наприклад Fcфрагмент людини. Винахід також включає виділені молекули нуклеїнової кислоти, що кодують такі злиті білки. 96122 6 Даний винахід пропонує також поліклональні та моноклональні антитіла, які зв'язуються з поліпептидами, що містять позаклітинний домен IL22RA, наприклад мономерні, гомодимерні, гетеродимерні та мультимерні рецептори, в тому числі розчинні рецептори. Більш того, такі антитіла можна застосовувати, щоб протидіяти зв'язуванню лігандів IL-22RA, IL-22 (SEQ ID NO:6) та IL-20 (SEQ ID NO:8), окремо або разом, з рецептором IL22RA. Більш того, надекспресію або підвищення функціональної активності IL-22 та IL-20 виявили в людських осередках псоріатичного ураження та зразках шкіри людини з атопічним дерматитом, що дає можливість припустити, що IL-22, як і IL-20, також беруть участь в таких запальних хворобах людей, як псоріаз, атопічний дерматит, та інших запальних хворобах шкіри та епітеліальних тканин. Крім того, надекспресія IL-20 або IL-22 у трансгенних мишей показала епідермальне потовщення і залучення імунокомпетентних клітин, що є показником псоріатичного фенотипу; а додаткова ін'єкція IL-22 нормальним мишам проявилась у епідермальному потовщенні і залученні імунокомпетентних клітин, що є показником псоріатичного фенотипу, що усувається антагоністом розчинного рецептора IL-22RA (zcytor16; WO 01/40467). Такі дані, отримані in vivo, також дають можливість припустити, що прозапальний IL-22 бере участь у псоріазі, атопічному дерматиті або інших запальних хворобах шкіри та епітеліальних тканин. А якщо так, антагоністи активності IL-22 та IL-20, наприклад розчинні рецептори IL-22RA і антитіла до них, в тому числі запропоновані моноклональні та нейтралізуючі антитіла anti-IL-22RA людини, є корисними при лікуванні запальних хвороб, зокрема антагоністи і до IL-22, і до IL-20, окремо або разом, при лікуванні псоріазу. Крім того, антагоністи активності IL-22, наприклад розчинні рецептори IL-22RA і антитіла до них, в тому числі запропоновані моноклональні та нейтралізуючі антитіла antiIL-22RA людини, є корисними, наприклад, для зв'язування, блокування, інгібування, зменшення, протидії або нейтралізації IL-22 та IL-20 (окремо або разом), при лікуванні атопічного дерматиту, ЗХК, коліту, ендотоксикозу, артриту, ревматоїдного артриту і псоріатичного артриту, респіраторного захворювання дорослих (РЗД), септичного шоку, поліорганної недостатності, запального ураження легенів, наприклад астми або бронхіту, бактеріальної пневмонії, псоріазу, екземи, атопічного і контактного дерматиту і запальної хвороби кишечнику, наприклад виразкового коліту та хвороби Крона. Ці та інші аспекти винаходу стануть очевидними з наступного детального опису. Крім того, як посилання наведені джерела інформації. 2. Термінологія В наступному описі застосовується ряд термінів. Нижче наведені визначення, що полегшать розуміння винаходу. Термін «нуклеїнова кислота» або «молекула нуклеїнової кислоти» відноситься до полінуклеотидів, наприклад деоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) або рибонуклеїнової кислоти (РНК), олігону 7 клеотиднуклеотидів, фрагментів, синтезованих полімеразною ланцюговою реакцією (ПЛР), та фрагментів, синтезованих шляхом лігування, розривання, дії ендонуклеази або дії екзонуклеази. Молекули нуклеїнової кислоти можуть складатися з мономерів, які являють собою нуклеотиди, що зустрічаються у природі (наприклад, ДНК і РНК), або аналоги нуклеотидів, що зустрічаються у природі (наприклад, -енантіомерні форми нуклеотидів, що зустрічаються у природі), або комбінацію обох. Модифіковані нуклеотиди можуть мати зміни в компонентах цукрів та/або компонентах піримідинової або пуринової основи. Модифікації цукрів включають, наприклад, заміну однієї або більше гідроксильних груп галогенами, алкільними групами, амінами та азидогрупами, або цукри можна функціоналізувати як прості або складні ефіри. Більш того, весь компонент цукрів можна замінити просторово або електронно аналогічними структурами, наприклад аза-цукрами або карбоциклічними аналогами цукрів. Приклади модифікацій в основному компоненті включають алкіловані пурини та піримідини, алкіловані пурини або піримідини, або інші добре відомі гетероциклічні заміщувачі. Мономери нуклеїнової кислоти можуть зв'язуватись фосфодіефірними зв'язками або аналогами таких зв'язків. Аналоги фосфодіефірних зв'язків включають фосфоротіоат, фосфородитіоат, фосфороселеноат, фосфородиселеноат, фосфороанілотіоат, фосфоранілідат, фосфорамідат тощо. Термін «молекула нуклеїнової кислоти» також включає так звані «пептидні нуклеїнові кислоти», які містять природні або модифіковані основи нуклеїнових кислот, прикріплені до поліамідного каркаса. Нуклеїнові кислоти можуть бути або односпіральними, або двоспіральними. Термін «комплемент молекули нуклеїнової кислоти» відноситься до молекули нуклеїнової кислоти, що має комплементарну нуклеотидну послідовність і зворотну орієнтацію порівняно з еталонною нуклеотидною послідовністю. Наприклад, послідовність 5' ATGCACGGG 3' є комплементарною до послідовності 5' CCCGTGCAT 3'. Термін «вироджена нуклеотидна послідовність» означає послідовність нуклеотидів, яка включає один або більше вироджених кодонів порівняно з еталонною молекулою нуклеїнової кислоти, яка кодує поліпептид. Вироджені кодони містять різні триплети нуклеотидів, але кодують один і той самий амінокислотний залишок (тобто і GAU, і GAC кодує Asp). Термін «структурний ген» відноситься до молекули нуклеїнової кислоти, яка транскрибується у матричну РНК (мРНК), яка потім транслюється у послідовність амінокислот, характерних для конкретного поліпептиду. «Виділена молекула нуклеїнової кислоти» являє собою молекулу нуклеїнової кислоти, неінтегровану в геномну ДНК організму. Наприклад, молекула ДНК, що кодує фактор росту, який було виділено з геномної ДНК клітини, є виділеною молекулою ДНК. Іншим прикладом виділеної молекули нуклеїнової кислоти є молекула хімічно синтезованої нуклеїнової кислоти, яка не є інтегрованою в геном організму. Молекула нуклеїнової кислоти, 96122 8 яку було виділено з конкретного зразка, є меншою, ніж повна молекула ДНК хромосоми з цього зразка. «Структурний компонент молекули нуклеїнової кислоти» - це молекула нуклеїнової кислоти, одноабо двоспіральної, яку модифікували шляхом втручання людини, щоб утримувати сегменти нуклеїнової кислоти об'єднаними та розміщеними у порядку, якого не існує у природі. «Лінійна ДНК» позначає молекули некільцевої ДНК, що мають вільні 5'- та 3'-кінці. Лінійну ДНК можна скласти із молекул замкненої кільцевої ДНК, наприклад плазмід, шляхом ферментутивного перетравлювання або фізичного розривання. «Комплементарна ДНК (кДНК)» - це молекула односпіральної ДНК, яка утворилася з матриці мРНК за допомогою ферменту зворотної транскриптази. Для ініціювання зворотної транскриптази, як правило, застосовують затравку, комплементарну до ділянок мРНК. Фахівці в цій галузі також застосовують термін «кДНК» для позначення молекули двоспіральної ДНК, що складається з молекули односпіральної ДНК та спіралі її комплементарної ДНК. Термін «кДНК» також відноситься до клону молекули кДНК, синтезованої з матриці РНК. «Промотор» - це нуклеотидна послідовність, яка спрямовує транскрипцію структурного гена. Зазвичай промотор знаходиться в некодуючій зони 5' гена, близько до сайту ініціації транскрипції структурного гена. Елементи послідовності в межах промоторів, які функціонують при ініціації транскрипції, часто характеризуються консенсусними нуклеотидними послідовностями. Ці елементи промоторів включають сайти зв'язування РНКполімерази, послідовності ТАТА, послідовності СААТ, специфічні до диференціювання елементи (DSEs; McGehee et al., Mol. Endocrinol. 7:551 (1993)), елементи, чутливі до циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) (CREs), елементи, чутливі до сироватки (SREs; Treisman, Seminars in Cancer Biol. 1:47 (1990)), елементи, чутливі до глюкокортикоїдів (GREs), і сайти зв'язування для інших транскрипційних факторів, наприклад CRE/ATF (O'Reilly et al., J. Biol. Chem. 267:19938 (1992)), AP2 (Ye et al., J. Biol. Chem. 269:25128 (1994)), SP1, білок, що зв'язує чутливий до цАМФ елемент (CREB; Loeken, Gene Expr. 3:253 (1993)), та октамерні фактори (див., взагалі, Watson et al., eds., th Molecular Biology of the Gene, 4 ed. (The Benjamin/Cummings Publishing Company, Inc. 1987), та Lemaigre and Rousseau, Biochem. J. 303:1 (1994)). Якщо промотор є індукованим, то швидкість транскрипції зростає під дією індукуючого агента. На відміну від цього, швидкість транскрипції не регулюється індукуючим агентом, якщо промотор є конститутивним. Також відомі репресибельні промотори. «Коровий промотор» включає незамінні нуклеотидні послідовності для функції промотування, в тому числі ТАТА-блок і ініціацію транскрипції. Згідно з цим визначенням коровий промотор може мати, а може і не мати очевидної активності при відсутності конкретних послідовностей, які можуть підсилювати активність або надавати тканиноспецифічної активності. 9 «Регуляторний елемент» - це нуклеотидна послідовність, що модулює активність корового промотора. Наприклад, регуляторний елемент може включати нуклеотидну послідовність, що зв'язується з клітинними факторами, що дає можливість здійснювати транскрипцію виключно або переважно в конкретних клітинах, тканинах або органелах. Ці типи регуляторних елементів зазвичай асоціюють з генами, що експресуються в «клітиноспецифічній», «тканиноспецифічній» або «органелоспецифічній» манері. «Енхансер» - це тип регуляторного елемента, який може підвищувати ефективність транскрипції незалежно від відстані або орієнтації енхансера відносно сайту ініціації транскрипції. «Гетерологічна ДНК» відноситься до молекули ДНК або сукупності молекул ДНК, яка не існує природно в даній клітині-хазяїні. Молекули ДНК, гетерологічні конкретній клітині-хазяїну, можуть містити ДНК, отриману з цього виду клітинихазяїна (тобто ендогенну ДНК), доти, доки ДНК цього хазяїна поєднана з ДНК нехазяїна (тобто екзогенною ДНК). Наприклад, молекула ДНК, що містить сегмент ДНК нехазяїна, який кодує поліпептид, операційно зв'язаний з сегментом ДНК хазяїна, що містить промотор транскрипції, вважають молекулою гетерологічної ДНК. І навпаки, молекула гетерологічної ДНК може включати ендогенний ген, операційно зв'язаний з екзогенним промотором. Інший приклад: молекулу ДНК, яка містить ген, отриманий з клітини дикого типу, вважають гетерологічною, якщо ця молекула ДНК є введеною в мутантну клітину, яка немає гена дикого типу. «Поліпептид» - це полімер амінокислотних залишків, з'єднаних пептидними зв'язками, створений природним шляхом або синтетично. Поліпептиди, що складаються з менш ніж 10 амінокислотних залишків, називають «пептидами». «Білок» - це макромолекула, що включає один або більше поліпептидних ланцюгів. Білок може також включати непептидні компоненти, наприклад вуглеводні групи. Вуглеводи та інші непептидні заміщувачі можна додавати у білок через клітину, в якій цей білок продукується, і вони будут різними в залежності від типу клітини. Білки в даному описі визначені на основі їхніх амінокислотних каркасних структур; заміщувачі, наприклад вуглеводні групи, як правило, не описуються, але, тим не менш, можуть бути присутніми. Пептид або поліпептид, кодований молекулою ДНК нехазяїна, є «гетерологічним» пептидом або поліпептидом. «Клонуючий вектор» - це молекула нуклеїнової кислоти, наприклад плазміда, косміда або бактеріофаг, яка має здатність автономно реплікуватися (реплицироваться) в клітині-хазяїні. Клонуючі вектори зазвичай містять один або невелику кількість сайтів розпізнавання ендонуклеази рестрикції, які дають можливість вставляти молекулу нуклеїнової кислоти чітко визначеним методом без втрати необхідної біологічної функції вектора, а також нуклеотидні послідовності, що кодують маркерний ген, придатний для використання при ідентифікації та селекції клітин, трансформованих за 96122 10 допомогою клонуючого вектора. Маркерні гени, як правило, включають гени, що забезпечують стійкість до тетрацикліну або стійкість до ампіциліну. «Експресуючий вектор» - це молекула нуклеїнової кислоти, що кодує ген, експресований в клітині-хазяїні. Експресуючий вектор зазвичай включає промотор транскрипції, ген і термінатор транскрипції. Експресія гена, як правило, контролюється промотором, і про такий ген кажуть, що він «операційно зв'язаний» з промотором. Аналогічним чином, регуляторний елемент і коровий промотор є операційно зв'язаними, якщо регуляторний елемент модулує активність корового промотора. «Рекомбінантний хазяїн» - це клітина, яка містить молекулу гетерологічної нуклеїнової кислоти, наприклад клонуючий вектор або експресуючий вектор. В даному контексті прикладом рекомбінантного хазяїна є клітина, яка продукує IL-22RA з експресуючого вектора. На відміну від цього, IL22RA може бути продукований клітиною, яка є «природним джерелом» IL-22RA і яка не має експресуючого вектора. «Інтегративні трансформанти» - це рекомбінантні клітини-хазяї, в яких гетерологічну ДНК було інтегровано в геномну ДНК цих клітин. «Злитий білок» являє собою гібридний білок, експресований молекулою нуклеїнової кислоти, що містить нуклеотидні послідовності принаймні двох генів. Злитий білок, наприклад, може містити принаймні частину поліпептиду IL-22RA, злитого з поліпептидом, який зв'язує афінну матрицю. Такий злитий білок забезпечує засіб виділення великих кількостей IL-22RA за допомогою афінної хроматографії. Термін «рецептор» позначає клітинноасоційований білок, який зв'язується з біоактивною молекулою, що має назву «ліганд». Ця взаємодія опосередковує вплив ліганду на клітину. Рецептори можуть бути мембранозв'язаними, цитозольними або нуклеарними; мономерними (наприклад, рецептор тиреостимулюючого гормону, бетаадренергічний рецептор) або мультимерними (наприклад, рецептор PDGF, рецептор гормону росту, рецептор IL-3, рецептор GM-CSF, рецептор GCSF, рецептор еритропоетину та рецептор IL-6). Мембранозв'язані рецептори характеризуються мультидоменною структурою, що включає позаклітинний лігандзв'язуючий домен і внутрішньоклітинний домен-ефектор, який, як правило, бере участь у сигнальній трансдукції. В деяких мембранозв'язаних рецепторах позаклітинний лігандзв'язуючий домен і внутрішньоклітинний доменефектор знаходяться в окремих поліпептидах, який включає повний функціональний рецептор. Як правило, зв'язування ліганду з рецептором дає в результаті конформаційну зміну в рецепторі, що викликає взаємодію між доменом-ефектором та іншою молекулою (молекулами) в клітині, що, в свою чергу, веде до зміни в метаболізмі клітини. Метаболічні акти, які часто пов'язані з взаємодіями рецептор-ліганд, включають транскрипцію гена, фосфорилування, дефосфорилування, збільшення продукування циклічного АМФ, мобілізацію клітинного кальцію, мобілізацію мембранних ліпідів, 11 клітинну адгезію, гідроліз ліпідів, що містять інозит, і гідроліз фосфоліпідів. «Розчинний рецептор» - це поліпептид рецептора, не зв'язаний з клітинною мембраною. Розчинні рецептори найчастіше являють собою поліпептиди лігандзв'язуючого рецептора, в яких немає трансмембранних і цитоплазматичних доменів та іншого з'єднання з клітинною мембраною, наприклад за допомогою глікофосфоінозиту (gpi). Розчинні рецептори можуть включати додаткові амінокислотні залишки, наприклад афінні мітки, які забезпечують очищення поліпептиду або створюють сайти для прикріплення поліпептиду до субстрату, або можуть включати послідовності константної зони імуноглобуліну. Багато рецепторів клітинної поверхні зустрічаються у природі, розчинні еквіваленти, утворені в результаті протеолізу або трансльовані з іншим чином сплайсованих мРНК. Розчинні рецептори можуть бути мономерними, готодимерними, гетеродимерними або мультимерними, причому мультимерні рецептори, як правило, містять не більше 9 субодиниць, краще не більше 6 субодиниць, а ще краще - не більше 3 субодиниць. Ввжають, що поліпептиди рецепторів здебільшого не мають трансмембранних та внутрішньоклітинних сегментів поліпептидів, коли вони не мають достатніх ділянок цих сегментів для забезпечення прикріплення мембрани або сигнальної трансдукції відповідно. Розчинні рецептори класу І і класу II цитокінових рецепторів зазвичай включають позаклітинний цитокінзв'язуючий домен, який не містить трансмембранного домену та внутрішньоклітинного домену. Наприклад, репрезентативні розчинні рецептори включають розчинні рецептори для CRF2-4 (відомі також як IL-10RB) (Genbank Accession No. Z17227), як показано у послідовностях SEQ ID NO:44 і SEQ ID NO:45; розчинний рецептор для IL-10RA (Genbank Accession Nos. U00672 і NM_001558), як показано у послідовності SEQ ID NO:46; розчинний рецептор для pDIRS1 (відомий також як IL-20RB) (Genbank Accession No. AY358305), як показано у послідовності SEQ ID NO:47, і розчинний рецептор для IL22RA (пат. США № 5965704), як показано у послідовності SEQ ID NO:3. Будь-який фахівець в цій галузі може визначити, які послідовності відомого класу І або класу II цитокінових послідовностей включають позаклітинний цитокінзв'язуючий домен без трансмембранного домену та внутрішньоклітинного домену. Більш того, будь-який фахівець в цій галузі може за допомогою генетичного коду легко визначити полінуклеотиди, які кодують такі поліпептиди розчинних рецепторів. Термін «секреторна сигнальна послідовність» означає послідовність ДНК, яка кодує пептид («секреторний пептид»), який як компонент більшого поліпептиду спрямовує цей більший поліпептид по секреторному шляху клітини, в якій він синтезується. Більший поліпептид, як правило, розщеплюється під час проходження по секреторному шляху. «Виділений поліпептид» - це поліпептид, здебільшого вільний від забруднюючих клітинних компонентів, наприклад вуглеводних, ліпідних або інших білкових домішок, за характером асоційова 96122 12 них із згаданим поліпептидом. Як правило, препарат виділеного поліпептиду містить цей поліпептид у дуже чистій формі, тобто чистота становить принаймні 80%, принаймні 90%, принаймні 95%, більше ніж 95%, наприклад 96%, 97% або 98% і навіть більше або більше ніж 99%. Одним із способів показати, що конкретний білковий препарат містить виділений поліпептид, є поява простої спектральної смуги після електрофорезу даного білкового препарату у поліакриламідному гелі у присутності додецилсульфату натрію та фарбування гелю барвником кумасі бриліантовим блакитним. Однак термін «виділений» не виключає присутності цього самого поліпептиду в інших фізичних формах, наприклад у вигляді димерів або іншим чином глікозилованих або синтезованих форм. Терміни «амінокінцевий» та «карбоксикінцевий» застосовані в даному описі для позначення позицій всередині поліпептидів. Там, де контекст дозволяє, ці терміни застосовані з посиланням на конкретну послідовність або ділянку поліпептиду для позначення близького або відносного положення. Наприклад, певна послідовність, розташована на карбоксикінці відносно еталонної послідовності всередині поліпептиду, знаходиться поблизу карбоксильного кінця еталонної послідовності, але необов'язково на карбоксильному кінці повного поліпептиду. Терміном «експресія» називають біосинтез генного продукту. Наприклад, якщо це структурний ген, то експресія включає транскрипцію цього структурного гена в мРНК і трансляцію мРНК в один або більше поліпептидів. Термін «сплайс-варіант» застосований тут для позначення інших форм РНК, транскрибованої з гена. Сплайс-варіація природно виникає завдяки використанню різних сплайсуючих сайтів у молекулі транскрибованої РНК або не так часто між молекулами окремо транскрибованих РНК, і може дати в результаті декілька мРНК, транскрибованих з того ж самого гена. Сплайс-варіанти можуть кодувати поліпептиди, що мають змінену амінокислотну послідовність. Термін «сплайс-варіант» в даному описі також застосовують для позначення поліпептиду, кодованого сплайс-варіантом мРНК, транскрибованої з гена. Застосований тут термін «імуномодулятор» включає цитокіни, фактори росту стовбурових клітин, лімфотоксини, костимуляторні молекули, кровотворні фактори і т.п., а також синтетичні аналоги цих молекул. Термін «пара комплемент/антикомплемент» означає неідентичні компоненти, які за певних умов утворюють нековалентно зв'язану стабільну пару. Наприклад, біотин і авідин (або стрептовідин) є прототипічними елементами пари комплемент/антикомплемент. Інші приклади пар комплемент/антикомплемент включають пари рецептор/ліганд, пари антитіло/антиген (або гаптен, або епітоп), пари змістовий полінуклеотид/безглуздий полінуклеотид тощо. Якщо необхідна наступна дисоціація пари комплемент/антикомплемент, ця пара компле 13 мент/антикомплемент у кращому варіанті повинна 9 -1 мати спорідненість до зв'язування менше 10 М . «Антиідіотипічне антитіло» - це антитіло, яке зв'язується з доменом варіабельної зони імуноглобуліну. В даному контексті антиідіотипічне антитіло зв'язується з варіабельною зоною антитіла anti-IL-22RA, і, таким чином, антиідіотипічне антитіло імітує епітоп IL-22RA. «Фрагмент антитіла» - це ділянка антитіла, наприклад F(ab')2, F(ab)2, Fab', Fab і т.п. Незалежно від структури фрагмент антитіла зв'язується з тим антигеном, який розпізнаний інтактним антитілом. Наприклад, фрагмент моноклонального антитіла anti-IL-22RA зв'язується з епітопом IL-22RA. Термін «фрагмент антитіла» також включає синтетичний або генетично модифікований поліпептид, який зв'язується з конкретним антигеном, наприклад поліпептиди, що складаються з варіабельної зони легкого ланцюга, Fv-фрагменти, що складаються з варіабельних зон важкого та легкого ланцюгів, молекули рекомбінантних одноланцюгових поліпептидів, в яких важкі та легкі варіабельні зони з'єднані пептидним лінкером («scFvбілки») та мінімальні розпізнавальні одиниці, що складаються з амінокислотних залишків, які імітують гіперваріабельну зону. «Химерне антитіло» являє собою рекомбінантний білок, який містить варіабельні домени і зони, що визначають комплементарність, отримані з антитіла гризуна, тоді як решта молекули антитіла є отриманою з антитіла людини. «Гуманізовані антитіла» - це рекомбінантні білки, в яких зони, що визначають комплементарність, моноклонального антитіла мишей були перенесені з важкого та легкого варіабельних ланцюгів імуноглобуліну мишей у варіабельний домен людини. Фахівцям відомий спосіб конструювання гуманізованих антитіл, отриманих з антитіл мишей, наприклад таких, які зв'язуються з білком людини або нейтралізують його, для терапевтичного застосування для людей. Застосований тут термін «терапевтичний агент» являє собою молекулу або атом, який з'єднується з компонентом антитіла і утворює кон'югат, корисний для терапії. Прикладами терапевтичних агентів є лікарські засоби, токсини, імуномодулятори, хелатори, сполуки бору, фотоактивні агенти або барвники та радіоізотопи. «Виявна мітка» - це молекула або атом, який з'єднується з компонентом антитіла і утворює молекулу, корисну для діагнозу. Прикладами виявних міток є хелатори, фотоактивні агенти, радіоізотопи, флуоресцентні агенти, парамагнітні іони або інші маркери. Термін «афінна мітка» в даному описі позначає сегмент поліпептиду, який можна прикріплювати до другого поліпептиду для забезпечення очищення або виявлення згаданого другого поліпептиду, або створення сайтів для прикріплення другого поліпептиду до субстрату. В принципі, як афінну мітку можна використовувати будь-який пептид або білок, для якого є антитіло або інший конкретний зв'язуючий агент. Афінні мітки включають полігістидиновий тракт, білок A (Nilsson et al., EMBO J. 4:1075 (1985); Nilsson et al., Methods 96122 14 Enzymol 198:3 (1991)), глутатioн-S-трансферазу (Smith and Johnson, Gene 67:31 (1988)), афінну мітку Glu-Glu (Grassenmeyer et al., Proc. Natl. Acad. Sci. USA 82:7952 (1985)), субстанцію Ρ, пептид FLAG (Hopp et al., Biotechnology 6:1204 (1988)), стрептовідинзв'язуючий пептид або інший антигенний епітоп або зв'язуючий домен. Див. взагалі Ford et al., Protein Expression and Purification 2:95 (1991). Молекули ДНК, що кодують афінні мітки, можна придбати у комерційних постачальників (наприклад, фірми «Pharmacia Biotech, Piscataway, NJ). «Оголене антитіло» - це ціле антитіло, на відміну від фрагмента антитіла, яке не з'єднується з терапевтичним агентом. Оголені антитіла включають і поліклональні, і моноклональні антитіла, а також певні рекомбінантні антитіла, наприклад химерні та гуманізовані антитіла. Застосований тут термін «компонент антитіла» включає і ціле антитіло, і фрагмент антитіла. «Імунокон'югат» - це кон'югат компонента антитіла з терапевтичним агентом або виявною міткою. Термін «злитий білок антитіла» відноситься до рекомбінантної молекули, яка включає компонент антитіла і компонент поліпептиду IL-22RA. Приклади злитого білка антитіла включають білок, що містить позаклітинний домен IL-22RA та або Fcдомен, або антигензв'язуючу зону. «Поліпептид-мішень» або «пептид-мішень» це амінокислотна послідовність, яка містить принаймні один епітоп і яку експресовано на клітинімішені, наприклад пухлинній клітині, або клітині, що несе антиген інфекційного агента. Т-клітини виявляють приналежність пептидних епітопів, представлених молекулою головного комплексу гістосумісності (ГКГС), поліпептиду-мішені або пептиду-мішені і зазвичай лізують клітину-мішень або набирають інші імунні клітини на сайт клітинимішені, таким чином вбиваючи клітину-мішень. «Антигенний пептид» - це пептид, який зв'язується з молекулою ГКГС і утворює комплекс ГКГСпептид, який розпізнається Т-клітиною, в результаті чого після представлення Т-клітині викликається реакція цитотоксичних лімфоцитів. Таким чином, антигенні пептиди здатні зв'язуватися з відповідною молекулою ГКГС і викликати реакцію цитоксичних Т-клітин, наприклад лізиз клітин або вивільнення конкретного цитокіну напроти клітинимішені, яка зв'язує або експресує антиген. Антигенний пептид можна зв'язувати в межах молекули ГКГС класу І або класу II, на антигенпрезентуючій клітині або на клітині-мішені. В еукаріотах РНК-полімераза II прискорує транскрипцію структурного гена для утворення мРНК. Молекулу нуклеїнової кислоти можна сконструювати таким чином, щоб вона містила матрицю РНК-полімерази II, в якій РНК-транскрипт має послідовність, що є комплементарною до послідовності конкретної мРНК. РНК-транскрипт називають «анти-змістовною РНК», а молекулу нуклеїнової кислоти, яка кодує цю антизмістовну РНК, називають «антизмістовним геном». Молекули антизмістовної РНК здатні зв'язуватися з молекулами 15 мРНК, в результаті чого інгібується трансляція мРНК. «Антизмістовний олігонуклеотид, специфічний до IL-22RA» або «IL-22RA-антизмістовний олігонуклеотид» - це олігонуклеотид, що має послідовність, яка (а) здатна утворювати стабільний триплекс з ділянкою гена IL-22RA або (б) здатна утворювати стабільну подвійну спіраль з ділянкою мРНК-транскрипту гена IL-22RA. «Рибозим» - це молекула нуклеїнової кислоти, яка містить каталітичний центр. Цей термін включає РНК-ензими, самосплайсуючі рибонуклеїнові кислоти, самовідщеплюючі рибонуклеїнові кислоти та молекули нуклеїнових кислот, які здійснюють ці каталітичні функції. Молекула нуклеїнової кислоти, яка кодує рибозим, називається «ген рибозиму». «Зовнішня допоміжна послідовність» - це молекула нуклеїнової кислоти, яка спрямовує ендогенний рибозим, RNase Ρ, в конкретний вид внутрішньоклітинної мРНК, в результаті чого відбувається розщеплення мРНК під дією RNase P. Молекула нуклеїнової кислоти, що кодує зовнішню допоміжну послідовність, називається «ген зовнішньої допоміжної послідовності». Термін «варіантний ген IL-22RA» відноситься до молекул нуклеїнових кислот, які кодують поліпептид, що має амінокислотну послідовність, яка є модифікацією послідовності SEQ ID NO:3. Такі варіанти включають поліморфізми генів IL-22RA, що зустрічаються у природі, а також синтетичні гени, що містять заміни консервативних амінокислот амінокислотної послідовності SEQ ID NO:3. Додатковими варіантними формами генів IL-22RA є молекули нуклеїнових кислот, які містять вставки або делеції описаних тут нуклеотидних послідовностей. Варіантний ген IL-22RA можна ідентифікувати, наприклад, визначаючи, чи цей ген створює гібрид за допомогою молекули нуклеїнової кислоти, яка має нуклеотидну послідовність SEQ ID NO:1, або будь-який з їхніх комплементів, за жорстких умов. З іншого боку, варіантні гени IL-22RA можна ідентифікувати порівнянням послідовностей. Дві амінокислотні послідовності мають «100%-ву ідентичність амінокислотних послідовностей», якщо амінокислотні залишки цих двох амінокислотних послідовностей є однаковими при вирівненні для максимальної відповідності. Аналогічним чином, дві нуклеотидні послідовності мають «100%-ву ідентичність нуклеотидних послідовностей», якщо нуклеотидні залишки цих двох нуклеотидних послідовностей є однаковими при вирівненні для максимальної відповідності. Порівняння послідовностей можна здійснити за допомогою стандартних комп'ютерних програм, наприклад таких, що включені в програмний комплекс з біоінформатики LASERGENE, створений фірмою DNASTAR (Madison, Wisconsin). В галузі відомі інші методи порівняння двох нуклеотидних або амінокислотних послідовностей шляхом визначення оптимального вирівнення (див., наприклад, Peruski and Peruski, The Internet and the New Biology: Tools for Genomic and Molecular Research (ASM Press, Inc. 1997), Wu et al., (eds.), "Information Superhighway and Computer Databases of Nucleic Acids and Proteins", 96122 16 in Methods in Gene Biotechnology, pages 123-151 (CRC Press, Inc. 1997) та Bishop (ed.), Guide to nd Human Genome Computing, 2 Edition (Academic Press, Inc. 1998)). Конкретні методи визначення ідентичності послідовностей описані нижче. Незалежно від конкретного застосованого методу ідентифікування варіантного гена IL-22RA або варіантного поліпептиду IL-22RA варіантний ген або поліпептид, кодований варіантним геном, може бути функціонально охарактеризований здатністю специфічно зв'язуватися з антитілом anti-IL22RA. Варіантний ген IL-22RA або варіантний поліпептид IL-22RA може також бути функціонально охарактеризований здатністю специфічно зв'язуватися з його лігандом, наприклад, IL-22, методом описаного тут біологічного або біохімічного аналізу. Термін «алельний варіант» застосовано для позначення будь-якої з двох або більше альтернативних форм гена, що займає той самий хромосомний локус. Алельна варіація природно виникає через мутацію і може привести в результаті до фенотипічного поліморфізму в межах популяцій. Генні мутації можуть бути такими, що мовчать (немає зміни в кодованому поліпептиді), або можуть кодувати поліпептиди, що мають змінену амінокислотну послідовність. Термін «алельний варіант» в даному описі також застосований для позначення білка, кодованого алельним варіантом гена. Термін «ортолог» означає поліпептид або білок, отриманий з одного виду, який є функціональним еквівалентом поліпептиду або білка, отриманого з іншого виду. Відмінності у послідовностях серед ортологів є результатом видоутворення. «Паралоги» - це різні, але структурно споріднені білки, створені організмом. Вважають, що паралоги виникають внаслідок дуплікації генів. Наприклад, -глобін, -глобін і міоглобін є паралогами один одного. Даний винахід включає функціональні фрагменти генів IL-22RA. В межах контексту даного винаходу термін «функціональний фрагмент» гена IL-22RA відноситься до молекули нуклеїнової кислоти, яка кодує ділянку поліпептиду IL-22RA, яка є описаним тут доменом або принаймні специфічно зв'язується з антитілом anti-IL-22RA. Через неточність стандартних аналітичних методів, молекулярні маси та довжини полімерів слід розглядати як приблизні величини. Коли така величина визначена як «приблизно» X, це означає, що зазначена величина X має похибку точності ±10%. 3. Продукування полінуклеотидів або генів IL22RA Молекули нуклеїнових кислот, які кодують ген IL-22RA людини, можна отримати скринінгом кДНК людини або геномної бібліотеки, використовуючи полінуклеотидні зонди, основані на послідовності SEQ ID NO:1. Це стандартні та загальноприйняті методики, які можна здійснювати за допомогою наборів для клонування, які можна придбати у комерційних постачальників. Див., наприклад, Ausubel et al. (eds.), Short Protocols in Molecular rd Biology, 3 Edition, John Wiley & Sons 1995; Wu et 17 al., Methods in Gene Biotechnology, CRC Press, Inc. 1997; Aviv and Leder, Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 69:1408 (1972); Huynh et al., "Constructing and Screening cDNA Libraries in gt11", in DNA Cloning: A Practical Approach Vol. I, Glover (ed.), page 49 (IRL Press, 1985); Wu (1997) at pages 47-52. Молекули нуклеїнових кислот, що кодують ген IL-22RA людини, можна також отримати за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) з олігонуклеотидними праймерами, що мають нуклеотидні послідовності, які базуються на нуклеотидних послідовностях гена IL-22RA або кДНК. Загальні методи скринінгу бібліотек за допомогою ПЛР описані, наприклад, Yu et al., "Use of the Polymerase Chain Reaction to Screen Phage Libraries", in Methods in Molecular Biology, Vol. 15:PCR Protocols: Current Methods and Applications, White (ed.), Humana Press, Inc., 1993. Крім того, методики застосування ПЛР для виділення споріднених генів описані, наприклад, Preston, "Use of Degenerate Oligonucleotide Primers and the Polymerase Chain Reaction to Clone Gene Family Members", in Methods in Molecular Biology, Vol. 15:PCR Protocols: Current Methods and Applications, White (ed.), Humana Press, Inc., 1993. Як варіант ген IL-22RA можна отримати, синтезуючи молекули нуклеїнових кислот за допомогою взаємно приміруючих довгих олігонуклеотиднуклеотидів або описаних тут нуклеотидних послідовностей (див., наприклад, Ausubel (1995)). Традиційні методики із застосуванням ПЛР дають можливість синтезувати молекули ДНК довжиною принаймні дві тисячі пар нуклеотидів (т.п.н.) (Adang et al., Plant Molec. Biol. 21:1131 (1993), Bambot et al., PCR Methods and Applications 2:266 (1993), Dillon et al., "Use of the Polymerase Chain Reaction foe the Rapid 96122 18 Construction of Synthetic Genes", in Methods in Molecular Biology, Vol. 15:PCR Protocols: Current Methods and Applications, White (ed.), pages 263268, (Humana Press, Inc., 1993), and Holowachuk et al., PCR Methods Appl. 4:299 (1995)). Для огладу по синтезу полінуклеотидів див., наприклад, Glick and Pasternak, Molecular Biotechnology, Principles and Applications of Recombinant DNA (ASM Press 1994), Itakura et al., Annu. Rev. Biochem. 55:323 (1984), and Climie et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 87:633 (1990). 4. Продукування варіантів гена IL-22RA Даний винахід пропонує ряд молекул нуклеїнових кислот, в тому числі молекул ДНК і РНК, які кодують описані тут поліпептиди IL-22RA. Фахівці легко визнають, що внаслідок виродженості генетичного коду серед згаданих молекул полінуклеотидів можлива значна варіація послідовностей. Даний винахід також пропонує виділені розчинні мономерні, гомодимерні, гетеродимерні та мільтимерні поліпептиди рецепторів, що містять принаймні одну субодиницю рецептора IL-22RA, яка є здебільшого гомологічною поліпептиду згаданого рецептора послідовності SEQ ID NO:3. Таким чином, даний винахід розглядає молекули нуклеїнових кислот, які кодують поліпептид IL-22RA і які містять вироджені нуклеотиди послідовностей SEQ ID NO:1 та еквіваленти їхніх РНК. В Таблиці 1 наведені однобуквені коди, що позначають позиції вироджених нуклеотидів. «Розкладання» - це нуклеотиди, позначені кодовою літерою. «Комплемент» показує код для комплементарного нуклеотида (нуклеотидів). Наприклад, код Υ позначає або С, або Т, а його комплемент R позначає А або G, при цьому А є комплементарною до Т, а G є комплементарною до С. 19 96122 20 В Таблиці 2 наведені вироджені кодони, які включають всі можливі кодони для даної амінокислоти. Фахівці розуміють, що привноситься певна неоднозначність при визначенні виродженого кодону, який представляє всі можливі кодони, що кодують амінокислоту. Наприклад, вироджений кодон для серину (WSN) може, за деяких обставин, кодувати аргінін (AGR), а вироджений кодон для аргініну (MGN) може, за деяких обставин, кодувати серии (AGY). Аналогічні взаємовідношення існують між кодонами, що кодують фенілаланін і лейцин. Отже, деякі полінуклеотиди, охоплені виродженою послідовністю, можуть кодувати варіантні амінокислотні послідовності, але фахівець в цій галузі 21 може легко ідентифікувати такі варіантні послідовності за амінокислотною послідовністю SEQ ID NO:3. Варіантні послідовності можна легко перевірити на функціональність, як тут було описано. Різні види можуть виявляти «застосування переважних кодонів». Див., взагалі, Grantham et al., Nucl. Acids Res. 8:1893 (1980), Haas et al., Curr. Biol. 6:315 (1996), Wain-Hobson et al., Gene 13:355 (1981), Grosjean and Fiers, Gene 18:199 (1982), Holm, Nucl. Acids Res. 14:3075 (1986), Ikemura, J. Mol. Biol. 158:573 (1982), Sharp and Matassi, Curr. Opin. Genet. Dev. 4:851 (1994), Kane, Curr. Opin. Biotechnol. 6:494 (1995), and Makrides, Microbiol. Rev. 60:512 (1996). Використаний тут термін «застосування переважних кодонів» або «переважний кодон» є галузевим терміном, що відноситься до білок-транслюючих кодонів, які найчастіше застосовуються в клітинах конкретного виду, таким чином віддаючи перевагу одному або більшій кількості представників тих можливих кодонів, що кодують кожну амінокислоту (див. Таблицю 2). Наприклад, амінокислота треонін (Thr) може кодуватися кодонами АСА, АСС, ACG або ACT, але в клітинах ссавців кодон АСС є найбільш зостосовуваним; в інших видах, наприклад, в клітинах, дріжджах, вірусах або бактеріях комах можуть бути переважними різні кодони Thr. Переважні кодони для конкретного виду можна вводити в запропоновані полінуклеотиди різними відомими способами. Введення послідовностей переважних кодонів у рекомбінантну ДНК може, наприклад, підсилити продукування білка в результаті підвищення ефективності трансляції білка в конкретному типі або виді клітин. Тому описані тут послідовності вироджених кодонів служать матрицею для оптимізації експресії полінуклеотидів в різних типах і видах клітин, описуваних тут і найчастіше застосовуваних в галузі. Послідовності, що містять переважні кодони, можна перевіряти на експресію та оптимізувати останню в різних видах, а також перевіряти на функціональність, як тут описується. кДНК, що кодує IL-22RA, можна виділяти багатьма методами, наприклад зондуванням за допомогою повної або часткової кДНК або за допомогою одного або більшої кількості комплектів вироджених зондів на основі описуваних послідовностей. Також можна клонувати кДНК методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) із застосуванням праймерів, синтезованих з описаних тут представницьких послідовностей IL-22RA людини. Крім того, для трансформації або трансфекції клітин-хазяїв можна використовувати кДНКбібліотеку, а експресію кДНК, що становить інтерес, можна виявити за допомогою антитіла до поліпептиду IL-22RA. Фахівцям відомо, що послідовність, описана в SEQ ID NO:1, представляє один алель IL-22RA людини, і що можна очікувати виникнення алельної варіації та альтернативного сплайсингу. Алельні варіанти цієї послідовності можна клонувати зондуванням кДНК-бібліотеки або геномної бібліотеки від різних індивідумів за стандартними процедурами. Алельні варіанти описаних тут нуклеотидних послідовностей, в тому числі варіанти, які містять мутації, що мовчать, або варіанти, в яких 96122 22 мутації є результатом змін амінокислотних послідовностей, входять в об'єм даного винаходу, як і білки, що є алельними варіантами описаних тут амінокислотних послідовностей. Молекули кДНК, генеровані з альтернативно сплайсованих мРНК, які зберігають властивості поліпептиду IL-22RA, включені в об'єм даного винаходу, як і поліпептиди, кодовані такими кДНК і мРНК. Алельні варіанти і сплайс-варіанти цих послідовностей можна клонувати зондуванням кДНК-бібліотеки або геномної бібліотеки від різних індивідумів або тканин за відомими стандартними процедурами. За допомогою зазначених методів фахівець може синтезувати ряд поліпептидів, які містять субодиницю розчинного рецептора IL-22RA, яка є головним чином гомологічною послідовності SEQ ID NO:1, або кодує амінокислоти послідовності SEQ ID NO:3, або містять їх алельні варіанти і зберігають лігандзв'язуючі властивості рецептора IL-22RA дикого типу. Такі поліпептиди можуть також включати додаткові поліпептидні сегменти, про які вже згадувалося. В деяких варіантах даного винаходу виділені молекули нуклеїнових кислот можуть гібридизуватися, в жорстких умовах, в молекули нуклеїнових кислот, що містять описані нуклеотидні послідовності. Наприклад, такі молекули нуклеїнових кислот можуть гібридизуватися, в жорстких умовах, в молекули нуклеїнових кислот, що містять нуклеотидну послідовність SEQ ID NO:1, або молекули нуклеїнових кислот, що містять нуклеотидну послідовність, комплементарну послідовності SEQ ID NO:1, або їх фрагменти. Взагалі, жорсткі умови вибирають такими: приблизно на 5°С нижче термальної точки плавлення (Тm) для конкретної послідовності при визначених іонній силі та рН. Тm - це температура (при визначених іонній силі та рН), при якій 50% послідовності-мішені гібридизується в ідеально сумісний зонд. Після гібридизації молекули нуклеїнових кислот можна промити для видалення молекул нуклеїнових кислот, що не гібридизувалися в жорстких умовах або в дуже жорстких умовах. Див., наприклад, Sambrook et al., Molecular Cloning: A Laboratory Manual, Second Edition (Cold Spring Harbor Press 1989); Ausubel et al., (eds.), Current Protocols in Molecular Biology (John Wiley and Sons, Inc. 1987); Berger and Kimmel (eds.), Guide to Molecular Cloning Techniques, (Academic Press, Inc. 1987); and Wetmur, Crit. Rev. Biochem. Mol. Biol. 26:221 (1990)). Програмне забезпечення аналізу послідовностей, наприклад OLIGO 6.0 (LSR; Long Lake, MN) and Primer Premier 4.0 (Premier Biosoft International; Palo Alto, CA), а також Інтернет-сайти є доступними інструментами для аналізу заданої послідовності та обчислення Тm на основі визначених користувачем критеріїв. Фахівець в цій галузі також зможе адаптувати умови гібридизації та промивання для застосування для конкретного полінуклеотидного гібриду. Даний винахід також пропонує виділені поліпептиди IL-22RA, які мають майже аналогічну ідентичність послідовностей поліпептидам SEQ ID NO:3 або їхніх ортологів. Термін «майже аналогічна ідентичність послідовностей» в даному описі 23 96122 24 позначає поліпептиди, що мають принаймні 70%, принаймні 80%, принаймні 90%, принаймні 95% або більше ніж 95%, наприклад 96%, 97%, 98%, ідентичності послідовностям, представленим в послідовності SEQ ID NO:3 або їхніх ортологів. Наприклад, варіантні та ортологічні рецептори IL22RA можна застосовувати, щоб викликати імунну реакцію та індукувати перехреснореагуючі антитіла до IL-22RA людини. Такі антитіла можна гуманізувати або модифікувати, як тут описано, та використовувати терапевтично для лікуванн псоріазу, псоріатичного артриту, запальної хвороби кишечнику (ЗХК), коліту, ендотоксикозу, а також для іншого описаного тут терапевтичного застосування. Даний винахід також розглядає варіантні молекули нуклеїнових кислот IL-22RA, які можна ідентифікувати за двома критеріями: визначенню подібності між кодованим поліпептидом та амінокислотною послідовністю SEQ ID NO:3 та тестом на гібридизацію. Такі варіанти IL-22RA включають молекули нуклеїнових кислот, які (1) залишаються гібридизованими з молекулою нуклеїнової кислоти, що має нуклеотидну послідовність SEQ ID NO:1 (або її комплементу) в жорстких умовах промивання, ступінь жорсткості яких еквівалентний 0,5х - 2х SSC з 0,1% SDS при 55-65°С, і (2) кодують поліпептид, що має принаймні 70%, принаймні 80%, принаймні 90%, принаймні 95% або більше ніж 95%, наприклад 96%, 97%, 98% або 99% ідентичності амінокислотній послідовності SEQ ID NO:3. З іншого боку, варіанти IL-22RA можна охарактеризувати як молекули нуклеїнових кислот, що (1) залишаються гібридизованими з молекулою нуклеїнової кислоти, що має нуклеотидну послідовність SEQ ID NO:1 (або її комплементу) в дуже жорстких умовах промивання, ступінь жорсткості яких еквівалентний 0,1х - 0,2х SSC з 0,1% SDS при 50-65°С, і (2) кодують поліпептид, що має принаймні 70%, принаймні 80%, принаймні 90%, принаймні 95% або більше ніж 95%, наприклад 96%, 97%, 98% або 99%, або більше ідентичності амінокислотній послідовності SEQ ID NO:3. Виражену у відсотках ідентичність послідовностей визначають традиційними методами. Див., наприклад, Altschul et al., Bull. Math. Bio. 48:603 (1986), and Henikoff and Henikoff, Proc. Natl. Acad. Sci. USA 89:10915 (1992). Стисло, дві амінокислотні послідовності вирівнюють (комп'ютерно) для оптимізації схем підраховування при вирівнюванні, застосовуючи штраф у 10 балів за відкриття гепа, штраф в 1 бал за розширення гепа і матрицю підраховування "BLOSUM62" Henikoff and Henikoff (там же), як показано в Таблиці 3 (амінокислоти позначені стандартними однобуквеними кодами). Ідентичність у відсотках потім обчислюють як: ([Загальна кількість ідентичних сумісностей]/[довжина довшої послідовності плюс кількість гепів, уведених в цю довшу послідовність для вирівнювання двох згаданих послідовностей])(100). Фахівцям відомо, що існує багато установлених алгоритмів для вирівнювання двох амінокислотних послідовностей. Алгоритм "FASTA" пошуку подібності (Pearson and Lipman) є відповідним методом вирівнювання білків для визначення рівня ідентичності між описуваною тут амінокислотною послідовністю та амінокислотною послідовністю передбачуваного варіанта IL-22RA. Алгоритм FASTA описано Pearson and Lipman, Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 85:2444 (1988), and Pearson, Meth. Enzymol. 183:63 (1990). Стисло, FASTA спочатку характеризує подібність послідовностей, ідентифікуючи ділянки, що є загальними для запитуваної послідовності (наприклад, SEQ ID NO:2 або SEQ 25 ID NO:3) і тестової послідовності, яка має або найвищу щільність ідентичностей (якщо змінна величина ktup дорівнює 1), або пари ідентичностей (якщо ktup=2), без урахування замін консервативних амінокислот, інсерцій або делецій. Десять ділянок з найвищою щільністю ідентичностей потім повторно зіставляють, порівнюючи подібність всіх спарованих амінокислот за допомогою матриці підстановки амінокислот, і кінці ділянок «відсікають», щоб включити тільки ті залишки, що сприяють найвищій оцінці. Якщо є декілька ділянок з балами більше ніж величина після «відсікання» (обчислена за попередньо визначеною формулою, основаною на довжині послідовності та величині ktup), потім відсічені початкові ділянки досліджують, щоб визначити, чи можна ці ділянки з'єднати для приблизного вирівнювання за допомогою гепів. І нарешті, ділянки описуваних двох амінокислотних послідовностей з найвищими балами вирівнюють, використовуючи модифікацію алгоритму Needleman-Wunsch-Sellers (Needleman and Wunsch, J. Mol. Biol. 48:444 (1970); Sellers, SIAM J. Appl. Math. 26.787 (1974)), яка враховує амінокислотні інсерції та делеції. Ілюстративними параметрами аналізу за допомогою алгоритму FASTA є: ktup=1, штраф за відкриття гепа=10, штраф за розширення гепа=1, матриця підстановки=BLOSUM62. Ці параметри можна вводити у програму FASTA, модифікуючи файл матриці підраховування ("SMATRIX"), як описано в Apendix 2 of Pearson, Meth. Enzymol. 183:63 (1990). Програму FASTA можна також застосовувати для визначення ідентичності послідовностей молекул нуклеїнових кислот, використовуючи вищеописане співвідношення. Для порівняння нуклеотидних послідовностей величина ktup може становити 1-6, краще 3-6, найкраще ж 3, при цьому інші параметри встановлюють, як описано раніше. Даний винахід включає молекули нуклеїнових кислот, які кодують поліпептид, що має консервативне заміщення амінокислоти, порівняно з описуваною тут амінокислотною послідовністю. Наприклад, можна отримати варіанти, що містять одне або більше амінокислотних заміщень послідовності SEQ ID NO:3, в якій амінокислоту з алкільною групою в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено амінокислотою з алкільною групою; ароматичну амінокислоту в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено ароматичною амінокислотою; сірковмісну амінокислоту в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено сірковмісною амінокислотою; амінокислоту з гідроксильною групою в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено амінокислотою з гідроксильною групою; дикарбонову амінокислоту в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено дикарбоновою амінокислотою; основну амінокислоту в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено основною амінокислотою; або двоосновну монокарбонову амінокислоту в амінокислотній послідовності IL-22RA було заміщено двоосновною монокарбоновою амінокислотою. Серед найпоширеніших амінокислот, наприклад, «консервативне амінокислотне заміщення» ілюструється заміщенням серед амінокислот всередині кожної з 96122 26 наступних груп: (1) гліцин, аланін, валін, лейцин та ізолейцин, (2) фенілаланін, тирозин і триптофан. (3) серин і треонін, (4) аспартат і глутамат, (5) глутамін і аспаргін, і (6) лізин, аргінін і гістидин. Таблиця BLOSUM62 є матрицею підстановки амінокислот, виведеною з приблизно 2000 локальних множинних вирівнювань сегментів послідовностей білків, яка представляє висококонсервативні ділянки більш ніж 500 груп споріднених білків (Henikoffand Henikoff, Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 89:10915 (1992)). В зв'язку з цим, частоти заміщень матриці BLOSUM62 можна використовувати для визначення консервативних амінокислотних заміщень, які можна вводити в запропоновані даним винаходом амінокислотні послідовності. Хоча і можливо розрахувати амінокислотні заміщення, основані виключно на хімічних властивостях (про що йшлося вище), термін «консервативне амінокислотне заміщення» найчастіше відноситься до заміщення, представленого ВLОSUМ62величиною більше ніж -1. Наприклад, амінокислотне заміщення є консервативним, якщо це заміщення характеризується ВLОSUМ62-величиною 0, 1, 2 або 3. Згідно з цією системою кращі консервативні амінокислотні заміщення характеризуються ВLОSUМ62-величиною принаймні 1 (наприклад, 1, 2 або 3), ще кращі консервативні амінокислотні заміщення характеризуються ВLОSUМ62величиною принаймні 2 (наприклад, 2 або 3). Конкретні варіанти IL-22RA характеризуються тим, що мають принаймні 70%, принаймні 80%, принаймні 90%, принаймні 95% або більше ніж 95%, наприклад 96%, 97%, 98% або 99%, або більше ідентичності відповідній амінокислотній послідовності (наприклад, SEQ ID NO:3), причому варіація в амінокислотній послідовності обумовлена одним або більшою кількістю консервативних амінокислотних заміщень. Консервативні амінокислотні заміщення можна вводити в ген IL-22RA, наприклад, заміщаючи нуклеотиди, описані в послідовності SEQ ID NO:1. Такі варіанти «консервативних амінокислот» можна отримати шляхом сайтнаправленого мутагенезу з використанням олігонуклеотидів, скануючого лінкером мутагенезу, мутагенезу з використанням полімеразної ланцюгової реакції і т.п. (див. Ausubel (1995) and McPherson (ed.), Directed Mutagenesis: A Practical Approach (IRL Press 1991)). Поліпептид варіантного IL-22RA можна ідентифікувати за здатністю специфічно зв'язуватися з антитілами antiIL-22RA. Запропоновані даним винаходом білки можуть також містити амінокислотні залишки, які не зустрічаються у природі. Амінокислоти, що не зустрічаються у природі, включають, без обмеження, транс-3-метилпролін, 2,4-метанопролін, цис-4гідроксипролін, транс-4-гідроксипролін, Nметилгліцин, ало-треонін, метилтреонін, гідроксиетилцистеїн, гідроксиетилгомоцистеїн, нітроглутамін, гомоглутамін, піпеколінову кислоту, тіазолідинкарбонову кислоту, дегідропролін, 3- і 4метилпролін, 3,3-диметилпролін, трет-лейцин, норвалін, 2-азафенілаланін, 3-азафенілаланін, 4азафенілаланін і 4-фторфенілаланін. Для введення в білки амінокислотних залишків, що не зустрі 27 чаються у природі, відомо декілька методів. Наприклад, можна застосувати систем in vitro, в якій безглузді мутації пригнічують за допомогою хімічно аміноацилованих супресорних тРНК. Способи синтезу амінокислот і аміноацилуючих тРНК відомі. Транскрипцію і трансляцію плазмід, що містять безглузді мутації, здійснюють, як правило, у безклітинній системі, що містить екстракт Е. соli S30, комерційно доступні ферменти та інші реагенти. Білки очищають хроматографією. Див., наприклад, Robertson et al., J. Am. Chem. Soc. 113:2722 (1991), Ellman et al., Methods Enzymol. 202:301 (1991), Chung et al., Science 259:806 (1993), and Chung et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 90:10145 (1993). В іншому способі трансляцію здійснюють в ооцитах Xenopus шляхом мікроін'єкції мутованої мРНК і хімічно аміноацилованих супресорних тРНК (Turcatti et al., J. Biol. Chem. 271:19991 (1996)). В ще одному способі клітини Ε. coli культивують при відсутності природної амінокислоти, яку треба замінити (наприклад, фенілаланін), і у присутності заданої амінокислоти (амінокислот), що не зустрічається у природі (наприклад, 2азафенілаланін, 3-азафенілаланін, 4азафенілаланін і 4-фторфенілаланін). Амінокислоту, яка не зустрічається у природі, вводять у білок замість її природного еквівалента. Див., Koide et al., Biochem. 33:7470 (1994). Природні амінокислотні залишки можна конвертувати у види, які не зустрічаються у природі, хімічною модифікацією in vitro. Хімічну модифікацію можна поєднувати з сайтнаправленим мутагенезом для подальшого розширення діапазону заміщень (Wynn and Richards, Protein Sci 2:395 (1993)). Амінокислотні залишки IL-22RA можна заміщати обмеженою кількістю неконсервативних амінокислот, амінокислот, що не кодуються генетичним кодом, амінокислот, які не зустрічаються у природі, і неприродних амінокислот. Незамінні амінокислоти в запропонованих поліпептидах можна ідентифікувати відомими процедурами, наприклад сайтнаправленим мутагенезом або скануючим аланіном мутагенезом (Cunningham and Wells, Science 244:1081 (1989), Bass et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 88:4498 (1991), Coombs and Corey, "Site-Directed Mutagenesis and Protein Engineering", in Proteins: Analysis and Design, Angeletti (ed.), pages 259-311 (Academic Press, Inc. 1998)). В останньому способі окремі аланін-мутації вводять в кожний залишок в молекулі, і отримані в результаті мутантні молекули тестують на біологічну активність для ідентифікування амінокислотних залишків, необхідних для активності даної молекули. Див. також Hilton et al., J. Biol. Chem. 271:4699 (1996). Хоча для подальшого визначення лігандзв'язуючої зони IL-22RA можна застосовувати аналіз послідовностей, амінокислоти, які відіграють роль у зв'язуючій активності IL-22RA (наприклад, зв'язування IL-22RA з лігандом IL-22 або з антитілом anti-IL-22RA), можна також визначити фізичним аналізом структури, наприклад ядерним магнітним резонансом (ЯМР), кристалографією, електронографією або фотоафінним міченням, у поєднанні з мутацією амінокислот на сайті потенціального кон 96122 28 такту. Див., наприклад, de Vos et al., Science 255:306 (1992), Smith et al., J. Mol. Biol. 224:899 (1992), and Wlodaver et al., FEBS Lett. 309:59 (1992). Ряд амінокислотних заміщень можна провести і тестувати відомими методами мутагенезу та скринінгу, описаними, наприклад, Reidhaar-Olson and Sauer (Science 241:53 (1988)) або Bowie and Sauer (Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 86:2151 (1989)). Стисло, ці автори описують методи одночасної рандомізації двох або більше позицій в поліпептиді, вибираючи функціональний поліпептид, і наступного секвенування поліпептидів, що мутували, для визначення спектра допустимих заміщень в кожній позиції. До інших методів відносяться фаговий дисплей (наприклад, Lowman et al., Biochem. 30:10832 (1991), Ladner et al., US Patent No. 5,223,409, Huse, international publication No. WO 92/06204), і мутагенез, характерний для даної зони (Derbyshire et al., Gene 46:145 (1986), and Ner et al., DNA 7:127 (1988)). Крім того, для клонування експресії лігандів IL-22RA можна застосовувати IL22RA, мічений біотином або флуоресцинізотіоціанатом (ФІТЦ). Варіанти описуваних нуклеатидних і поліпептидних послідовностей IL-22RA можна також формувати методом перестановки ДНК, як описано у Stemmer, Nature 370:389 (1994), Stemmer, Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 91:10747 (1994), and international publication No. WO 97/20078. Стисло, варіантні молекули ДНК формують гомологічною рекомбінацією in vitro шляхом довільної фрагментації материнської ДНК з наступним повторним складанням за допомогою ПЛР, в результаті чого досягають довільно введених точкових мутацій. Цей метод можна модифікувати, використовуючи сімейство молекул материнської ДНК, наприклад алельні варіанти або молекули ДНК з різних видів, щоб надати процесу додаткової варіабельності. Відбір або скринінг на необхідну активність з наступними додатковими ітераціями мутагенезу і аналізом забезпечує швидку «еволюцію» послідовностей в результаті відбору необхідних мутацій при одночасному відкиданні шкідливих змін. Описані методи мутагенезу можна поєднувати з методами високопродуктивного автоматичного скринінгу для виявлення і клітинах-хазяях клонованих поліпептидів, що мутували. Молекули ДНК, що мутували, які кодують біологічно активні поліпептиди або поліпептиди, що зв'язуються з антитілами anti-IL-22RA, можна вилучити з клітин-хазяїв і швидко секвенувати за допомогою сучасного обладнання. Ці методи дають можливість швидкого визначення важливості окремих амінокислотних залишків у поліпептиді, що становить інтерес, і їх можна застосовувати для поліпептидів невідомої структури. Даний винахід також включає «функціональні фрагменти» поліпептидів IL-22RA і молекули нуклеїнових кислот, що кодують такі функціональні фрагменти. Для отримання функціональних фрагментів молекули нуклеїнової кислоти, що кодує поліпептид IL-22RA, можна провести звичайний делеційний аналіз молекул нуклеїнових кислот. Як приклад: молекули ДНК, які мають нуклеотидну 29 96122 послідовність SEQ ID NO:1, можна переварити за допомогою BаI31-нуклеази для отримання ряду гніздових делецій. Ці фрагменти потім вставляють в експресуючі вектори у відповідну рамку зчитування, і експресовані поліпептиди виділяють і тестують на здатність зв'язувати антитіла anti-IL22RA. Альтернативою переварювання за допомогою екзонуклеази є застосування сайтнаправленого мутагенезу з використанням олігонуклеотиднуклеотидів для введення делецій або стоп-кодонів для обумовлення продукування заданого фрагмента. З іншого боку, конкретні фрагменти гена IL22RA можна синтезувати за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Прикладом цього загального підходу можуть служити дослідження з відсікання на кінцях, на будь-якому з двох або на обох разом, інтерферонів, викладені Horisberger and DiMarco, Pharmac. Ther. 66:507 (1995). Стандартні методики функціонального аналізу білків описані, наприклад, Treuter et al., Molec. Gen. Genet. 240:113 (1993), Content et al., "Expression and preliminary deletion analysis of the 42 kDa 2-5A synthetase induced by human interferon", in Biological Interferon Systems, Proceedings of ISIR-TNO Meeting on Interferon Systems, Cantell (ed.), pages 65-72 (Nijhoff 1987), Herschman, "The EGF Receptor", in Control of Animal Cell Proliferation, Vol. 1, Boynton et al., (eds.) pages 169-199 (Academic Press 1985), Coumailleau et al., J. Biol. Chem. 270:29270 (1995); Fukunaga et al., J. Biol. Chem. 270:25291 (1995); Yamaguchi et al., Biochem. Pharmacol. 50:1295 (1995), and Meisel et al., Plant Molec. Biol. 30:1 (1996). Аналіз конкретних описаних тут послідовностей дав набір ілюстративних функціональних фрагментів, представлених в таблиці 4. Нуклеотиди, що кодують додаткові функціональні варіантні домени людського IL-22RA, в Таблиці 4 не наведені, але їх можна визначити, посилаючись на послідовність SEQ ID NO:1. Такі функціональні фрагменти включають, наприклад, наступні нуклеотидні послідовності SEQ ID NO:1: нуклеотиди 85-381, 206717 і 85-717 послідовності SEQ ID NO:1, а кодовані ними відповідні амінокислотні послідовності показані відповідно у послідовностях SEQ ID NO:2 та SEQ ID NO:3. Таблиця 4 Амінокислотні Нуклеотиди залишки (SEQ (SEQ ID NO:1) ID NO:2) Перший Ig-домен 18-116 85-381 Другий Ig-домен 125-228 206-717 Обидва Ig-домени 18-228 85-717 Ознака IL-22RA Даний винахід також розглядає функціональні фрагменти гена IL-22RA, що має амінокислотні зміни, порівняно з описуваною тут амінокислотною послідовністю. Варіантний ген IL-22RA можна ідентифікувати на основі структури, визначаючи рівень ідентичності з описуваними нуклеотидною та амінокислотною послідовностями. Іншим варіантом ідентифікування варіантного гена на основі структури є визначення того, чи може молекула 30 нуклеїнової кислоти, що кодує потенціальний варіантний ген IL-22RA, гібридизуватися в молекулу нуклеїнової кислоти, що містить нуклеотидну послідовність, наприклад SEQ ID NO:1. Даний винахід також включає функціональні фрагменти поліпептидів IL-22RA, антигенні епітопи, епітоп-несучі ділянки поліпептидів IL-22RA та молекули нуклеїнових кислот, що кодують такі функціональні фрагменти, антигенні епітопи, епітоп-несучі ділянки поліпептидів IL-22RA. Ці фрагменти використовують для утворення поліпептидів для застосування при генеруванні антитіл і партнерів зв'язування, які зв'язують, блокують, інгібують, зменшують, протидіють або нейтралізують активність IL-22 або і IL-20, і IL-22. «Функціональний» поліпептид IL-22RA або його фрагмент характеризується своєю здатністю блокувати, інгібувати, зменшувати, протидіяти або нейтралізувати запальну, проліферативну або диференціюючу активність IL-20 або IL-22, своєю активністю індукувати або інгібувати спеціалізовані клітинні функції або своєю активністю специфічно зв'язуватися з anti-IL-22RA антитілом, клітиною або IL-20 або IL22. Як описувалось раніше, IL-22RA характеризується структурою та доменами рецепторів цитокінів класу II. Отже, даний винахід додатково розглядає використання злитих білків, які охоплюють: (а) поліпептидні молекули, що містять один або більше вищеописаних доменів і (б) функціональні фрагменти, що містять один або більше цих доменів. Інша поліпептидна ділянка злитого білка може бути залучена іншим рецептором цитокіну класу II, наприклад IL-10R, IL-13R, IL-20RA, IL-20RB, IL10RB (CRF2-4), IL-22RA2, або ненативним та/або неспорідненим секреторним сигнальним пептидом, який сприяє виділенню цього злитого білка. Даний винахід також пропонує поліпептидні фрагменти або пептиди, що містять епітоп-несучу ділянку описуваного тут поліпептиду IL-22RA. Такі фрагменти або пептиди можуть включати «імуногенний епітоп», що є частиною білка, яка викликає утворення антитіл, якщо весь білок використовується як імуноген. Імуногенні епітоп-несучі пептиди можна ідентифікувати стандартними методами (див., наприклад, Geysen et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 81:3998 (1983)). На відміну від цього, поліпептидні фрагменти або пептиди можуть включати «антигенний епітоп», що являє собою зону молекули білка, з якою антитіло може специфічно зв'язуватися. Певні епітопи складаються з лінійного або безперервного фрагмента амінокислот, і антигенність такого епітопу не переривається денатуруючими агентами. Відомо, що відносно короткі синтетичні пептиди, які можуть імітувати епітопи білка, можна застосовувати для стимуляції продукування антитіл проти цього білка (див., наприклад, Sutcliffe et al., Science 219:660 (1983)). В зв'язку з цим, запропоновані антигенні епітоп-несучі пептиди, антигенні пептиди, епітопи та поліпептиди є корисними для індукування антитіл, що зв'язуються з описуваними тут поліпептидами, а також для ідентифікування та скринінгу моноклональних антитіл anti-IL22RA, які є нейтралізуючими і які можуть зв'язувати, інгібувати, зменшувати, протидіяти або нейт 31 ралізувати активність IL-22 та IL-20 (окремо або разом). Запропоновані нейтралізуючі моноклональні антитіла можуть зв'язуватись з антигенним епітопом IL-22RA. Для визначення зон, що мають найбільший антигенний потенціал в послідовності SEQ ID NO:3, можна використовувати профілі гідрофільності Hopp/Woods (Hopp et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. 78:3824-3828, 1981; Hopp, J. Immun. Meth. 88:1-18, 1986 and Triquier et al., Protein Engineering 11:153-169, 1998). Цей профіль оснований на ковзному вікні з шести залишив. Замасковані залишки G, S і Τ та відкриті залишки Η, Υ і W не враховували. Ці зони в IL-22RA може визначити фахівець. Крім того, антигенні епітопи IL22RA в послідовності SEQ ID NO:3, що визначено графіком Jameson-Wolf, наприклад за допомогою програми Protean DNASTAR (DNASTAR, Inc., Madison, WI) виступають як кращі антигенні епітопи, і їх може визначити фахівець. Такі антигенні епітопи включають: (1) амінокислотні залишки 1 (Pro) - 6 (Asp) послідовності SEQ ID NO:3; (2) амінокислотні залишки 26 (Ser) - 32 (Pro) послідовності SEQ ID NO:3; (3) амінокислотні залишки 41 (Lys) - 47 (Asp) послідовності SEQ ID NO:3; (4) амінокислотні залишки 49 (Val) - 62 (Cys) послідовності SEQ ID NO:3; (5) амінокислотні залишки 41 (Lys) - 62 (Cys) послідовності SEQ ID NO:3; (6) амінокислотні залишки 84 (Ala) - 97 (Ser) послідовності SEQ ID NO:3; (7) амінокислотні залишки 103 (Thr) - 108 (Asp) послідовності SEQ ID NO:3; (8) амінокислотні залишки 130 (Arg) - 135 (His) послідовності SEQ ID NO:3; (9) амінокислотні залишки 164 (Gly) - 166 (Lys) послідовності SEQ ID NO:3; (10) амінокислотні залишки 175 (Туr) - 179 (Glu) послідовності SEQ ID NO:3; (11) амінокислотні залишки 193 (Lys) - 196 (Ala) послідовності SEQ ID NO:3; (12) амінокислотні залишки 203 (Lys) - 209 (Thr) послідовності SEQ ID NO:3. Додаткові епітопи включають наступні пептиди, які можна потенційно синтезувати з незменшеного повнорозмірного людського IL-22RA, розщепленого за допомогою СnВr: пептид 6 (SEQ ID NO:56), пептид 7 (SEQ ID NO:57), пептид 8 (SEQ ID NO:58), пептид 9 (SEQ ID NO:59), пептид 10 (SEQ ID NO:60) та пептид 11 (SEQ ID NO:61). Цистеїни з'єднуються дисульфідним зв'язком, в результаті чого є можливим зв'язок між пептидами 7 (SEQ ID NO:57) і 10 (SEQ ID NO:60). Конкретно, послідовність SEQ ID NO:56 відповідає амінокислотним залишкам 1 (Pro) - 92 (Met) послідовності SEQ ID NO:3; послідовність SEQ ID NO:57 відповідає амінокислотним залишкам 93 (Thr) - 120 (Met) послідовності SEQ ID NO:3; послідовність SEQ ID NO:58 відповідає амінокислотним залишкам 121 (lIe) - 160 (Met) послідовності SEQ ID NO:3; послідовність SEQ ID NO:59 відповідає амінокислотним залишкам 161 (His) - 185 (Met) послідовності SEQ ID NO:3; послідовність SEQ ID NO:60 відповідає амінокислотним залишкам 186 (Ile) - 199 (Met) послідовності SEQ ID NO:3 і послідовність SEQ ID NO:61 віповідає амінокислотним залишкам 200 (Cys) - 211 (Thr) послідовності SEQ ID NO:3. Крім того, залишки послідовності SEQ ID NO:2 (і відповідні залишки послідовності SEQ ID NO:3), які є важливими для зв'язування ліганд-рецептор, включають Tyr-60, Phe-164, Tyr 96122 32 93, Arg-112, Lys-210 та Glu-211 послідовності SEQ ID NO:2 (і відповідні залишки послідовності SEQ ID NO:3). Більш того, первинні залишки послідовності SEQ ID NO:2 (і відповідні залишки послідовності SEQ ID NO:3), які є важливими для спрямування зв'язування ліганд-рецептор, включають Tyr-60 і Phe-164 послідовності SEQ ID NO:2 (і відповідні залишки послідовності SEQ ID NO:3), а вторинні залишки включають залишки Tyr-93, Arg-112, Lys210 і Glu-211 послідовності SEQ ID NO:2 (і відповідні залишки послідовності SEQ ID NO:3). У кращих варіантах антигенні епітопи, з якими зв'язуються запропоновані нейтралізуючі антитіла, містять залишки послідовності SEQ ID NO:2 (і відповідні залишки послідовності SEQ ID NO:3), які є важливими для зв'язування ліганд-рецептор, наприклад з IL-22RA та IL-20 або IL-22 (окремо або разом). Антигенні епітоп-несучі пептиди і поліпептиди можуть містити принаймні 4-10 амінокислот, принаймні 10-15 амінокислот або принаймні 15-30 амінокислот описуваної тут амінокислотної послідовності. Такі епітоп-несучі пептиди і поліпептиди можна продукувати фрагментуванням поліпептиду IL-22RA або хімічним синтезом пептидів. Крім того, епітопи можна селектувати методом фагового дисплея рандомізованих пептидних бібліотек (див., наприклад, Lane and Stephen, Curr. Opin. Immunol. 5:268 (1993), and Cortese et al., Curr. Opin. Biotechnol. 7:616 (1996)). Стандартні методи ідентифікування епітопів і продукування антитіл із малих пептидів описані, наприклад, Mole, "Epitope Mapping", in Methods in Molecular Biology, Vol. 10, Manson (ed.), Pages 105-116 (The Humana Press, Inc. 1992), Price, "Production and Characterization of Synthetic Peptide-Derived Antibodies", in Monoclonal Antibodies: Production, Engineering, and Clinical Application, Ritter and Ladyman (eds.), pages 60-84 (Cambridge University Press 1995), and Coligan et al., (eds.), Current Protocols in Immunology, pages 9.3.1-9.3.5 and pages 9.4.1-9.4.11 (John Wiley & Sons 1997). Для будь-якого поліпептиду IL-22RA, в тому числі варіантів і злитих білків, фахівець може легко синтезувати повністю вироджену полінуклеотидну послідовність, що кодує цей варіант, за допомогою інформації, наведеної в Таблицях 1 і 2. Крім того, для конструювання варіантів IL-22RA на основі описуваних нуклеотидних та амінокислотних послідовностей можна застосовувати стандартні програмні засоби. 5. Продукування поліпептидів IL-22RA Запропоновані поліпептиди, в тому числі непроцесовані поліпептиди; розчинні мономерні, гомодимерні, гетеродимерні та мультимерні рецептори; непроцесовані рецептори; фрагменти рецепторів (наприклад, лігандзв'язуючі фрагменти і антигенні епітопи), функціональні фрагменти і злиті білки, можна продукувати в рекомбінантних клітинах-хазяях за наступними традиційними методиками. Для експресування гена IL-22RA молекулу нуклеїнової кислоти, що кодує згаданий поліпептид, слід операційно зв'язати з регуляторними послідовностями, які контролюють транскрипційною експресією в експресуючому векторі, і потім вводити в клітину-хазяїн. Крім транскрипційних регу 33 ляторних послідовностей, наприклад промоторів і енхансерів, експресуючі вектори можуть включати трансляційні регуляторні послідовності і генмаркер, що підходить для відбору клітин, які несуть експресуючий вектор. Експресуючі вектори, що підходять для продукування стороннього білка в еукаріотних клітинах, зазвичай містять (1) елементи прокаріотної ДНК, які кодують бактеріальний реплікатор і маркер стійкості до антибіотиків для забезпечення росту і селекції експресуючого вектора у бактеріальному хазяїні; (2) елементи прокаріотної ДНК, які контролюють ініціацію транскрипції, наприклад промотор; і (3) елементи ДНК, які контролюють процесінг транскриптів, наприклад послідовність термінація транскрипції/поліаденілування. Як вже говорилося, експресуючі вектори можуть також включати нуклеотидні послідовності, що кодують секреторну послідовність, яка спрямовує гетерологічний поліпептид в секреторну реакцію клітини-хазяїна. Наприклад, експресуючий вектор IL-22RA може включати ген IL-22RA і секреторну послідовність, синтезовану з будь-якого секретованого гена. Запропоновані білки IL-22RA можна експресувати в клітинах ссавців. Приклади відповідних клітин-хазяїв ссавців включають клітини нирки африканської зеленої мавпи (Vero; АТСС CRL 1587), клітини первинної нирки людини (293-НЕК; АТСС CRL 1573), клітини нирки дитинчати хом'яка (BHK21, BHK-570; АТСС CRL 8544, АТСС CRL 10314), клітини нирки псячих (MDCK; АТСС CCL 34), клітини яєчнику китайського хом'ячка (СНО-K1; АТСС CCL61; СНО DG44 (Chasin et al., Som. Cell. Molec. Genet. 12:555, 1986)), пітуїцити щурів (GH1; АТСС CCL82), клітини HeLa S3 (АТСС CCL2.2), клітини гепатоми щурів (Н-4-ІІ-Е; АТСС CRL 1548), 8У40трансформовані клітини нирки мавпи (COS-1; АТСС CRL 1650) та ембріональні клітини мишей (NIH-3T3; АТСС CRL 1658). Для хазяїна ссавців транскрипційні та трансляційні регуляторні сигнали можна синтезувати з вірусного джерела ссавців, наприклад аденовірусу, вірусу папіломи крупної рогатої худоби, мавп'ячого вірусу або т.п., в якому регуляторні сигнали асоціюються з конкретним геном, що має високий рівень експресії. Відповідні транскрипційні та трансляційні регуляторні послідовності також можна отримати з генів ссавців, наприклад генів актину, колагену, міозину та металотіонеїну. Транскрипційні регуляторні послідовності включають зону промотора, достатню для спрмування ініціації синтезу РНК. Відповідні еукаріотні промотори включають промотор гена металотіонеїну І миши (Hamer et al., J. Molec. Appl. Genet. 1:273 (1982)), промотор ТК вірусу герпесу (McKnight, Cell 31:355 (1982)), ранній промотор SV40 (Benoist et al., Nature 290:304 (1981)), промотор вірусу саркоми Рауса (Gorman et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 79:6777 (1982)), промотор цитомегаловірусу (Foecking et al., Gene 45:101 (1980)) і промотор вірусу пухлини молочної залози мишей (див. Etcheverry, "Expression of Engineered Proteins in Mammalian Cell Culture", in Protein Engineering: Principles and Practice, Cleland et al., (eds.), pages 163-181 (John Wiley & Sons, Inc. 1996)). 96122 34 З іншого боку, в клітинах ссавців для контролювання експресії гена IL-22RA можна застосовувати прокаріотний промотор, наприклад промотор РНК-полімерази бактеріофага T3, якщо цей прокаріотний промотор регулюється еукаріотним промотором (Zhou et al., Mol. Cell. Biol 10:4529 (1990), and Kaufman et al., Nucl. Acids Res. 19:4485 (1991)). В деяких варіантах послідовність ДНК, що кодує поліпептид розчинного рецептора IL-22RA або фрагмент поліпептиду IL-22RA, операційно з'язана з іншими генетичними елементами, необхідними для її експресії, які, як правило, включають промотор і термінатор транскрипції, в межах експресуючого вектора. Цей вектор також часто містить один або більше селектованих маркерів і один або більше джерел реплікації, хоча фахівцям відомо, що в певних системах селектовані маркери можна забезпечити на окремих вектораx, а реплікацію екзогенної ДНК можна здійснити шляхом інтеграції в геном клітини-хазяїна. Вибір промоторів, термінаторів, селектованих маркерів, векторів та інших елементів - справа звичайного розрахунку для фахівця. В спеціальній літературі описано багато таких елементів, які можна придбати у комерційних постачальників. Множинні компоненти комплексу розчинного рецептора можна котрансфектувати на окремі експресуючі вектори або утримувати в одному експресуючому векторі. Такі методики експресування множинних компонентів білкових комплексів добре відомі. Експресуючий вектор можна вводити в клітини-хазяї багатьма стандартними способами, в тому числі трансфекцією фосфату кальцію, ліпосомоопосередкованою трансфекцією, доставкою за допомогою бомбардуючої мікрочастинки, електропорацією тощо. Трансфіковані клітини можна селектувати і розповсюдити для отримання рекомбінантних клітин-хазяїв, що містять експресуючий вектор, стабільно інтегрований в геном клітинихазяїна. Методи введення векторів в еукаріотні клітини і методи відбору таких стабільних трансформантів за допомогою селектованого маркера описані, наприклад, Ausubel (1995) та Murray (ed.), Gene Transfer and Expression Protocols (Humana Press 1991). Наприклад, один відповідний селектований маркер являє собою ген, який забезпечує стійкість до антибіотичного неоміцину. В цьому випадку відбір здійснюють у присутності лікарського засобу типу неоміцину, наприклад G-418 або йому подібному. Системи відбору можна також застосовувати для підвищення рівня експресії гена, що становить інтерес, і цей процес називається ампліфікацією. Ампліфікацію здайснюють культивуванням трансфектантів у присутності невеликої кількості селективного агента з наступним збільшенням кількості селективного агента для відбору клітин, що забезпечує високі рівні продуктів уведених генів. Відповідним селектованим маркером, здатним до ампліфікації, є дигідрофолатредуктаза (ДГФР), який надає стійкості до метотрексату. Можна також застосовувати інші гени лікарської стійкості (наприклад, стійкості до гігроміцину, множинної лікарської стійкості, 35 пуроміцинацетилтрансферази). Як варіант, для відсортування трансфікованих клітин від нетрансфікованих клітин такими методами, як сортування за допомогою клітинного сортера з активацією флуоресценції або методом сепарації гранул у магнітному полі, можна застосовувати маркери, що вводять змінений фенотип, наприклад зелений флуоресцентний білок, або білки клітинної поверхні, наприклад CD4, CD8, МНС класу І, плацентарну лужну фосфатазу. Поліпептиди IL-22RA можна також отримати за допомогою культивованих клітин ссавців, використовуючи вірусну систему доставки. Прикладами вірусів, придатних для цього, є аденовірус, ретровіруси, герпесвірус, вірус осповакцини та аденоасоційований вірус (AAV). Аденовірус, вірус двоспіральної ДНК, на сьогодні є найкраще дослідженим вектором переносу генів для доставки гетерологічної нуклеїнової кислоти (для огляду див. Becker et al., Meth. Cell Biol. 43:161 (1994), and Douglas and Curiel, Science & Medicine 4:44 (1997)). Перевагами аденовірусної системи є розміщення відносно великих ДНК-вставок, здатність рости до високого титру, здатність інфікувати широке коло типів клітин ссавців і гнучкість, яка дає можливість використовувати цю систему з великою кількістю доступних векторів, що містять різні промотори. Шляхом делеції ділянок аденовірусного геному можна розмістити дільші вставки (до 7 т.п.н.). Ці вставки можна включати у вірусну ДНК прямим лігуванням або шляхом гомологічної рекомбінації за допомогою котрансфікованої плазміди. Як варіант, можна виключити незамінний ген Е1 з віруснуго вектора, що призведе до неможливості реплікувати, доки клітина-хазяїн не надасть ген Е1. Людські клітини 293, інфіковані аденовірусним вектором (АТСС №№ CRL-1573, 45504, 45505), наприклад, можна вирощувати як адгезивні клітини або в суспензійній культурі при відносно високій щільності клітин для продукування значних кількостей білка (див. Garnier et al., Cytotechnol. 15:145 (1994)). IL-22RA можна також експресувати в інших вищих еукаріотних клітинах, наприклад клітинах птахів, грибів, комах, дріжджів або рослин. Бакуловірусна система забезпечує ефективний засіб уведення клонованих генів IL-22RA в клітини комах. Відповідні експресуючі вектори базуються на вірусі множинного ядерного поліедрозу Autographa californica (AcMNPV) і містять відомі промотори, наприклад промотор 70 білка теплового шоку (hsp) Drosophila, промотор негайно раннього гена вірусу множинного ядерного поліедрозу Autographa californica (іе-1) та промотор затримано раннього 39К, промотор бакуловірусу р10 і промотор Drosophila metallothionein. Другий спосіб створення рекомбінантного бакуловірусу використовує систему, основану на транспозоні і описану Luckow (Luckow et al., J. Virol. 67:4566 (1993)). Ця система, в якій використовують сектори переносу, продається в наборі BAC-to-BAC (Life Technologies, Rockville, MD). В цій системі застосовують вектор переносу, PFASTBAC (Life Technologies), що містить транспозон Тn7, для перенесення ДНК, яка кодує поліпептид IL-22RA в бакуловірусний геном, 96122 36 що зберігається в Е. Coli як велика плазміда, яку називають «бакмідою». Див., Hill-Perkins and Possee, J. Gen. Virol. 77:971 (1990), Bonning et al., J. Gen. Virol. 75:1551 (1994) and Chazenbalk and Rapoport, J. Biol. Chem. 270:1543 (1995). Крім того, вектори переносу можуть включати всередині рамки зчитування злиття з ДНК, що кодує мітку епітопу на С- або N-кінці експресованого поліпептиду IL-22RA, наприклад мітку епітопу Glu-Glu (Grussenmeyer et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. 82:1952 (1985)). За відомою методикою вектор переносу, що містить ген IL-22RA, трансформують в Е. coli та ретельно відбирать бакміди, що містять розірваний ген lacZ, що є показником рекомбінантного бакуловірусу. ДНК бакміди, яка містить геном рекомбінантного бакуловірусу, потім виділяють традиційним методом. Ілюстративний вектор PFASTBAC можна значною мірою модифікувати. Наприклад, можна видалити промотор поліедрину і замінити його промотором основного білка бакуловірусу (відомим також як Рсоr, р6.9 або МР-промотор), який експресується раніше в бакуловірусній інфекції і, як виявили, є ефективним для експресування секретованих білків (див., наприклад, Hill-Perkins and Possee, J. Gen. Virol. 71:971 (1990), Bonning et al., J. Gen. Virol. 75:1551 (1994) and Chazenbalk and Rapoport, J. Biol. Chem. 270:1543 (1995). В таких структурних компонентах вектора переносу можна застосовувати короткий або довгий варіант промотора основного білка. Більш того, вектори переносу можна конструювати, заміняючи нативні секреторні сигнальні послідовності IL-22RA секреторними сигнальними послідовностями, отриманими з білив комах. Наприклад, секреторну сигнальну послідовність, отриману з екдистероїдглюкозилтрансферази (EGT), мелітину медоносної бджоли (Invitrogen Corporation; Carlsbad, CA) або бакуловірусу gp67 (PharMingen: San Diego, CA), можна застосовувати в структурних компонентах для заміни нативної секреторної сигнальної послідовності IL-22RA. Рекомбінантний вірус або бакміду використовують для трансфекції клітин-хазяїв. Відповідні клітини-хазяї комах включають клітинні лінії, отримані з IPLB-Sf-21, клітинну лінію яєчнику лялечки Spodoptera frugiperda, наприклад Sf9 (ATCC CRL 1711), Sf21AE та Sf21 (Invitrogen Corporation; San Diego, CA), а також клітини Schneider-2 Drosophila та клітинну лінію HIGH FIVEO (Invitrogen), отриману з Trichoplusia nі (патент США № 5300435). Для вирощування та підтримання клітин можна використовувати комерційно доступні безсироваткові середовища. Відповідними середовищами є Sf900 II (Life Technologies) або ESF 921 (Expression Systems) для клітин Sf9 та Ex-cellO405 (JRH Biosciences, Lenexa, KS) або Express FiveO (Life Technologies) для клітин Т. nі. При застосуванні рекомбінантного вірусу клітини зазвичай вирощу5 ють від щільності посіву приблизно 2-5  10 клітин 6 до щільності 1-2  10 клітин, і в цей час додають рекомбінантну вірусну культуру при множинності зараження 0,1-10, частіше приблизно 3. Загальноприйняті методики продукування рекомбінантних білків у бакуловірусних системах 37 описані Bailey et al., "Manipulation of Baculovirus Vectors", in Methods in Molecular Biology, Volume 7: Gene Transfer and Expression Protocols, Murray (ed.), pages 147-168 (The Humana Press, Inc. 1991), Patel et al., "The baculovirus expression system", in nd DNA Cloning 2: Expression Systems, 2 Edition, Glover et al., (eds.), pages 205-244 (Oxford University Press 1995); Ausubel (1995) на стор. 1637 - 16-57; Richardson (ed.), Baculovirus Expression Protocols (The Humana Press, Inc. 1995); Luckow, "Insect Cell Expression Technology", in Protein Engineering: Principles and Practice; Cleland et al., (eds.), pages 183-218 (John Wiley & Sons, Inc. 1996). Для експресії описуваних генів можна також використовувати клітини грибів, в тому числі клітини дріжджів. Види дріжджів, які в цьому сенсі становлять особливий інтерес, включають Saccharomyces cerevisiae, Pichia pastoris та Pichia methanolica. Відповідні промотори для експресії у дріжджах включають промотори з GAL1 (галактози), PGK (фосфогліцераткінази), ADH (алкогольдегідрогенази), АОХ1 (алкогольоксидази), HIS4 (гістидинолдегідрогенази) тощо. Багато клонуючих векторів дріжджів уже сконструйовано, і їх можна легко придбати. Такі вектори включають вектори на основі YIp, наприклад YIp5, вектори YRp, наприклад YRp17, вектори YEp, наприклад YЕр13, і вектори YCp, наприклад YCp19. Методи трансформування клітин S. cerevisiae за допомогою екзогенної ДНК і продукування із них рекомбінантних поліпептидів описані, наприклад, Kawasaki, US Patent No. 4,599,311, Kawasaki et al., US Patent No. 4,931,373, Brake, US Patent No. 4,870,008, Wekch et al., US Patent No. 5,037,743 and Murray et al., US Patent No. 4,845,075. Трансформовані клітини відбирають за фенотипом, визначеним селектованим маркером, частіше за стійкістю до лікарських засобів або за здатністю рости при відсутності конкретного живильного середовища (наприклад, лейцина). Відповідною векторною системою для використання в Saccharomyces cerevisiae є векторна система РОТІ, описана Kawasaki et al. (US Patent No. 4,931,373), яка дає можливість відбирати трансформовані клітини за здатністю рости в середовищах, що містять глюкозу. Додаткові відповідні промотори і термінатори для використання в дріжджах включають промотори і термінатори, отримані з генів гліколітичних ферментів (див., наприклад, Kawasaki, US Patent No. 4,599,311, Kingsman et al., US Patent No. 4,615,974 and Bitter, US Patent No. 4,977,092) і генів алкогольдегідрогенази. Див. також патенти СШ А№№ 4990446, 5063154, 5139936 і 4661454. Відомі також системи трансформації для інших дріжджів, в тому числі Hansenula polymorpha, Schizosaccharomyces pombe, Kluyveromyces lactis, Kluyveromyces fragilis, Ustilago maydis, Pichia pastor is, Pichia meihanolica, Pichia guillermondii та Candida maltosa. Див., наприклад, Gleeson et al., J. Gen. Microbiol 132:3459 (1986), and Cregg, US Patent No. 4,882,279. Клітини Aspergillus можна використовувати за методами, описаними McKnight et al., US Patent No. 4,935,349. Методи трансформування Acremonium chrysogenum опи 96122 38 сані Sumino et al., US Patent No. 5,162,228. Методи трансформування Neurospora описані Lambowitz, US Patent No. 4,486,533. Використання Pichia methanolica як хазяя для продукування рекомбінантних білків описане, наприклад, Raymond, US Patent No. 5,716,808, Raymond, US Patent No. 5,736,383, Raymond et al., Yeast 14:11-23 (1998) та у міжнародних публікаціях №№ WO 97/17450, WO 97/17451, WO 98/02536 і WO 98/02565. Молекули ДНК для використання при трансформуванні P. methanolica найчастіше отримують у вигляді двоспіральних кільцевих плазмід, які перед трансформацією краще лiнеаризувати. Для продукування поліпептиду в Р. methanolica промотор і термінатор в плазміді можуть являти собою промотор і термінатор гена P. methanolica, наприклад спиртутилізуючого гена P. methanolica (AUG1 або AUG2). До інших корисних промоторів відносяться промотори генів дигідроксиацетонсинтази (DHAS), форміатдегідрогенази (FMD) і каталази (CAT). Для полегшення інтеграції ДНК в хромосому-хазяїн краще мати сегмент повної експресії плазміди, фланкованої на обох кінцях послідовностями ДНК-хазяїна. Відповідним селектованим маркером для використання в Pichia methanolica є ген ADE2 P. methanolica, який кодує фосфорибозил-5-аміноімідазолкарбоксилазу (АIRС; EC 4.1.1.21), і який дає можливість клітинам-хазяям ade2 рости за відсутності аденіну. Для широкомасштабних промислових процесів, де необхідно мінімізувати використання метанолу, можна застосовувати клітини-хазяї, в яких обидва метанолутилізуючі гени (AUG1 та AUG2) делетують. Для продукування секретованих білків клітинихазяї можуть бути відсутні в генах вакуолярної протеази ІРЕР4 і PRB1). Для полегшення введення в клітини P. methanolica ДНК, яка містить плазміду і яка кодує поліпептид, що становить інтерес, застосовують електропорацію. Клітини P. methanolica можна трансформувати електропорацією, використовуючи експоненціально загасаюче, імпульсне електричне поле з інтенсивністю поля 2,5-4,5 кВ/см, краще приблизно 3,75 кВ/см, і часовою константою (t) 1-40 мілісекунд, найкраще ж приблизно 20 мілісекунд. Експресуючі вектори можна також вводити у фотопласти рослин, тканини інтактних рослин або виділені клітини рослин. Методи введення експресуючих векторів у тканину рослин включають пряме зараження або кокультивацію рослинної тканини разом з Agrobacterium tumefaciens, доставку за допомогою бомбардуючих мікрочастинок, ін'єкцію ДНК, електропорацію тощо. Див., наприклад, Horsch et al., Science 227:1229 (1985), Klein et al., Biotechnology 10:268 (1992), and Miki et al., "Procedures for Introducing Foreign DNA into Plants", in Methods in Plant Molecular Biology and Biotechnology, Glick et al., (eds.), pages 67-88 (CRC Press, 1993). Як варіант, гени IL-22RA можна експресувати у прокаріотних клітинах-хазяях. Відповідні промотори, які можна використовувати для експресування поліпептидів IL-22RA у прокаріотному хазяїні, добре відомі фахівцям і включають промотори, здатні розпізнавати Т4-, T3-, Sp6- І Т7-полімерази, PR- та 39 РL-промотори бактеріофага лямбда, промотори trp, rесА, теплового шоку, lacUV5, tac, Θрр-lacSpr, phoA та lacZ Ε. coli, промотори В. subtilus, промотори бактеріофагів Bacillus, промотори Streptomyces, int-промотор бактеріофага лямбда, bla-промотор pBR322 та САТ-промотор гена хлорамфеніколацетилтрансферази. Прокаріотні промотори описані Glick, J. Ind. Microbiol. 1:277 (1987), th Watson et al., Molecular Biology of the Gene, 4 Ed. (Benjamin Cummins 1987), and Ausubel et al. (1995). Відповідні прокаріотні хазяї включають Е. coli та Bacillus subtilus. Відповідні штами Ε. coli включають BL21(DE3), BL21(DE3)pLysS, BL21(DE3)pLysE, DH1, DH4I, DH5, DH5I, DH5IF', DH51MCR, DH10B, DH10B/p3, DH11S, C600, HB101, JM101, JM105, JM109, JM110, K38, RR1, Y1088, Y1089, CSH18, ER2151 та ER1647 (див., наприклад, Brown (ed.), Molecular Biology Labfax (Academic Press 1991)). Відповідні штами Bacillus subtilus включають BR151, YB886, MI119, MI120 та В170 (див., наприклад, Hardy, "Bacillus Cloning Methods", in DNA Cloning: A Practical Approach, Glover (ed.) (IRL Press 1985)). При експресуванні поліпептиду IL-22RA в бактеріях, наприклад Е. coli, цей поліпептид можна утримувати в цитоплазмі, зазвичай у вигляді нерозчинних гранул, або можна спрямувати у периплазматичний простір за допомогою бактеріальної секреторної послідовності. У першому випадку клітини лізують, гранули вилучають і денатурують, наприклад гуанідинізотіоціанатом або сечовиною. Денатурований поліпептид можна потім «перезгорнути» (рефолдінг) і димеризувати шляхом розбавлення денатурату, наприклад діалізом напроти розчину сечовини та комбінації відновленого та окисленого глутатіону, наступним діалізом напроти забуференого фізіологічного розчину. У другому випадку поліпептид можна вилучити з периплазматичного простору в розчинній і функціональній формі шляхом розривання клітин (наприклад, обробкою ультразвуком або осмотичним шоком) для вивільнення вмісту периплазматичного простору та вилучення білка, таким чином усуваючи необхідність денатурування та рефолдінгу. Способи експресування білків у прокаріотних хазяях добре відомі (див., наприклад, Williams et al., "Expression of foreign proteins in E. Coli using plasmid vectors and purification of specific polyclonal antibodies", in DNA Cloning 2: Expression Systems, nd 2 Edition, Glover et al., (eds.), page 15 (Oxford University Press 1995), Ward et al., "Genetic Manipulation and Expression of Antibodies", in Monoclonal Antibodies: Principles and Applications, page 137 (Wiley-Liss, Inc. 1995), and "Expression of Proteins in Bacteria", in Protein Engineering: Principles and Practice, Cleland et al., (eds.), page 101 (John Wiley & Sons, Inc. 1996)). Стандартні способи введення експресуючих векторів у бактеріальні клітини, клітини дріжджів, комах і рослин описані, наприклад, Ausubel (1995). Загальні методи експресування та вилучення стороннього білка, продукованого клітинною системою ссавців, описані, наприклад, у Etcheverry, "Expression of Engineered Proteins in Mammalian Cell Culture", in Protein Engineering: Principles and 96122 40 Practice, Cleland et al., (eds.), page 163 (Wiley-Liss, Inc. 1996). Стандартні методики вилучення білка, продукованого бактеріальною системою, описані, наприклад, Grisshammer et al., "Purification of overproduced proteins from E. coli cells", in DNA Cloning nd 2: Expression Systems, 2 Edition, Glover et al., (eds.), pages 59-92 (Oxford University Press 1995). Загальноприйняті методи виділення рекомбінантних білків з бакуловірусної системи описані Richardson (ed.), Baculovirus Expression Protocols (The Humana Press, Inc. 1995). Як варіант, запропоновані поліпептиди можна синтезувати методом виключного твердофазного синтезу, частковими твердофазними способами, конденсацією фрагментів або класичним синтезом в рідкій фазі. Ці методи синтезу добре відомі (див., наприклад, Merrifield, J. Am. Chem. Soc. 85:2149 (1963), Stewart et al., "Solid Phase Peptide nd Synthesis" (2 Edition), (Pierce Chemical Co. 1984), Bayer and Rapp, Chem. Pept. Prof. 3:3 (1986), Atherton et al., Solid Phase Peptide Synthesis: A Practical Approach (IRL Press 1989), Fields and Colowick, "Solid-Phase Peptide Synthesis", Methods in Enzymology Volume 289 (Academic Press 1997), and Lloyd-Williams et al., Chemical Approaches to the Synthesis of Peptides and Proteins (CRC Press, Inc. 1997)). Варіації в загальній стратегії хімічного синтезу, наприклад «нативне хімічне лігування» та «лігування експресованого білка» є також стандартними (див., наприклад, Dawson et al., Science 266:776 (1994), Hackeng et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 94:1S45 (1997), Dawson, Methods Enzymol 287:34 (1997), Muir et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 95:6705 (1998), and Severinov and Muir, J. Biol Chem. 273:16205 (1998)). Запропоновані пептиди і поліпептиди включають принаймні шість, принаймні дев'ять або принаймні 15 замінних амінокислотних залишків послідовності SEQ ID NO:3. Як приклад, поліпептиди можуть включати принаймні шість, принаймні дев'ять або принаймні 15 замінних амінокислотних залишків послідовності SEQ ID NO:3. В деяких варіантах даного винаходу поліпептиди містять 20, 30, 40, 50, 100 або більше замінних залишків цих амінокислотних послідовностей. Молекули нуклеїнових кислот, що кодують такі пептиди і поліпептиди, корисні як праймери і зонди полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Крім того, поліпептиди IL-22RA та їхні фрагменти можна експресувати як мономери, гомодимери, гетеродимери або мультимери вередині вищих еукаріотних клітин. Такі клітини можна використовувати для продукування поліпептидів мономерних, гомодимерних, гетеродимерних і мультимерних рецепторів IL-22RA, які включають принаймні один поліпептид IL-22RA («IL-22RA-вмісні рецептори» або «поліпептиди IL-22RA-вмісниx рецепторів»), або їх можна застосовувати як аналітичні клітини в скринінгових системах. Згідно з одним аспектом даного винаходу запропонований поліпептид, що містить позаклітинний домен IL-22RA, продукується культивованою клітиною, і цю клітину використовують для тестування на ліганди для рецептора, в тому числі на природний ліганд, IL22, а також агоністи і антагоністи природного ліга 41 нду. Як висновок цього підходу: кДНК або ген, що кодує рецептор, поєднують з іншими генетичними елементами, необхідними для його експресії (наприклад, промотором транскрипції), і отриманий в результаті експресуючий вектор вставляють в клітину-хазяїн. Клітини, що експресують ДНК і продукують функціональний рецептор, відбирають і використовують в ряді скринінгових систем. Кожен компонент мономерного, гомодимерного, гетеродимерного або мультимерного рецепторного комплексу можна експресувати в одній і тій самій клітині. Крім того, компоненти мономерного, гомодимерного, гетеродимерного або мультимерного рецепторного комплексу можна також зливати з трансмембранним доменом або іншим компонентом мембранного злиття, щоб дати можливість утворитися комплексу і провести скринінг транфектантів, як описувалось вище. Для аналізу запропонованих поліпептидів антагоністів і антитіл проти IL-20 та IL-22 підходять клітини ссавців, придатні для використання при експресуванні IL-22RA-вмісних рецепторів або інших рецепторів, про які відомо, що вони зв'язують IL-20 або IL-22 (наприклад, клітини, що експресують IL-22RA/CRF2-4; та IL-20RA, IL-20RB, IL22RA/IL-20RB або IL-20RA/IL-20RB), і трансдукції рецепторопосередкованого сигналу, і ці клітини включають клітини, що експресують інші субодиниці рецептора, які можуть утворювати функціональний комплекс з IL-22RA (або IL-20RA). Ці субодиниці можуть включати субодиниці сімейства рецепторів інтерферонів або рецепторів інших цитокінів класу І або класу II, наприклад CRF2-4 (Genbank Accession No. Z17227), IL-10R (Genbank Accession Nos. U00672 і NM_001558), IL-22RA (пат. США № 5965704), zcytor7 (IL-20RA) (пат. США № 5945511), IL-20RA/IL-20RB (Міжнародна пат. заявка № WO 01/46232) та IL-9R. Краще також використовувати клітину від того самого виду, що і рецептор, який треба експресувати. У кращому варіанті винаходу ця клітина є залежною від екзогенно доставленого кровотворного фактора росту для її проліферації. Найкращими клітинними лініями цього типу є клітинна лінія TF-1 людини (АТСС номер CRL-2003) і клітинна лінія AML-193 (АТСС номер CRL-9589), які є GM-CSF-залежними лейкозними клітинними лініями людини, і BaF3 (Palacios and Steinmetz, Cell 41:727-734, (1985)), яка є IL-3залежною клітинною лінією pre-В мишей. Інші клітинні лінії включають клітини BHK, COS-1 та СНО. Для продукування необхідних субодиниць рецептора або іншого клітинного компонента, необхідного для заданої клітинної реакції, можна створити відповідні клітини-хазяї. Цей метод вигідний тим, що можна створювати клітинні лінії для експресії субодиниць рецептора від будь-яких видів, таким чином долаючи потенціальні обмеження, обумовлені видоспецифічністю. Видові ортологи кДНК рецептора людини можна клонувати і використовувати в клітинних лініях від тих самих видів, наприклад кДНК миши в клітинній лінії BaF3. Клітинні лінії, залежні від одного кровотворного фактора росту, наприклад GM-CSF або IL-3, можна створити таким чином, щоб вони стали залежними від 96122 42 іншого цитокіну, який діє через рецептор IL-22RA, наприклад IL-22. Клітини, що експресують функціональний рецептор, застосовують у скринінг-аналізах. Відомо багато відповідних аналізів. Ці аналізи базуються на виявленні біологічної реакції в клітині-мішені. Одним з таких аналізів є аналіз на проліферацію клітин. Клітини культивують у присутності або за відсутності аналізуючої сполуки, і проліферацію клітин виявляють, наприклад, вимірюванням включення міченого тритієм тимідину або колориметричним аналізом, що базується на метаболічному розщепленні броміду 3-(4,5-диметилтіазол-2іл)-2,5-дифенілтетразолію (МTT) (Mosman, J. Immunol. Meth. 65:55-63, (1983)). В іншому аналізі використовують клітини, які додатково створюють для експресії репортерного гена. Репортерний ген з'єднують з елементом промотора, який реагує на пов'язаний з рецептором каскад реакцій, цей аналіз виявляє активацію транскрипції репортерного гена. Кращим у цьому сенсі елементом промотора є промотор, що реагує на сироватку. Див., наприклад, Shaw et al., Cell 56:563-572 (1989). Кращим репортерним геном є ген люциферази (de Wet et al., Mol. Cell. Biol. 7:725, (1987)). Експресію гена люциферази виявляють за люмінесценцією, застосовуючи відомі методи (наприклад, Baumgartner et al., J. Biol. Chem. 259:29094-29101, (1994); Schenborn and Goiffin, Promega Notes 41:11, 1993). Комплекти для тестування на активність люциферази комерційно доступні, їх можна придбати, наприклад, у ф. «Promega Corp.», Madison, WI. Клітинні лінії-мішені цього типу можна застосовувати для скринінгу бібліотек хімікатів, кондиціонованих клітинами культурних середовищ, грибних бульйонів, проб грунту, проб води тощо. Наприклад, банк зразків кондиціонованих клітинами середовищ можна протестувати на клітині-мішені для ідентифікації клітин, що продукують ліганд. Позитивні клітини потім використовують для продукування бібліотеки кДНК в експресуючому векторі ссавців, який розділяють на пули, трансфекують в клітини-хазяї та експресують. Зразки середовищ з трансфікованих клітин потім аналізують, з наступним розділенням пулів, повторно трансфекують, субкультивують і знову аналізують позитивні клітини для виділення клонованої кДНК, що кодує ліганд. Відомо декілька клітинних ліній, що реагують на IL-20, або які можна синтезувати, наприклад клітинна лінія Baf3/DIRS1/cytoR11 (міжнародна пат. заявка № WO 02/072607). Крім того, відомо декілька клітинних ліній, що реагують на IL-22 (Dumontier et al., J. Immunol. 164:1814-1819, 2000; Dumontier, L. et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. 97:1014410149, 2000; Xie MH et al., J. Biol. Chem. 275:31335-31339, 2000; Kotento SV et al., J. Biol. Chem. 276:2725-2732, 2001), а також клітинні лінії, що експресують IL-22RA субодиниці рецептора IL22. Наприклад, на IL-22 реагують такі клітини: ТK10 (Xie MH et al., supra) (рак нирки людини); SW480 (ATCC No. CCL-228) (аденокарцинома товстої кишки людини); HepG2 (ATCC No. НВ-8065) (гепатома людини); РС12 (ATCC No. CRL-1721) (модель нейронної клітини миши; феохромоцито 43 ма щура) та MES13 (ATCC No. CRL-1927) (мезангіальна клітинна лінія нирки миши). Крім того, сюди відносяться деякі клітинні лінії, що експресують IL22RA (рецептор IL-22): A549 (ATCC No. CCL-185) (карцинома легені людини); G-361 (ATCC No. CRL1424) (меланома людини) і Caki-1 (ATCC No. HTB46) (рак нирки людини). Крім того, клітинні лінії, що реагують на IL-22, можна синтезувати, наприклад клітинну лінію Baf3/cytoR11/CRF2-4 (WO 02/12345). Ці клітини можна застосовувати в аналізах, для визначення функціональності IL-22RA як антагоніста IL-20 або IL-22, або протизапального фактора. Ще один запропонований даним винаходом метод скринінгу передбачає використання гібридних поліпептидів рецепторів. Ці гібридні поліпептиди поділяють на два загальні класи. В першому класі внутрішньоклітинний домен IL-22RA з'єднують з лігандзв'язуючим доменом другого рецептора. Другий клас гібридних поліпептидів рецепторів включає позаклітинний (ліганд-зв'язуючий) домен IL-22RA (SEQ ID NO:3) з внутрішньоклітинним доменом другого рецептора, краще рецептора кровотворного цитокіну, і трансмембранний домен. Гібридні мономери, гомодимери, гетеродимери і мультимери запропонованих рецепторів IL-22RA згаданого другого класу експресуються в клітинах, про які відомо, що вони здатні реагувати на сигнали, трансдуковані другим рецептором. Разом ці два класи гібридних рецепторів дають можливість ідентифікувати тип чутливих клітин для проведення аналізу на виявлення IL-22 або IL-20. Більш того, такі клітини можна використовувати у присутності IL-22 або IL-20 для виявлення розчинних антагоністів рецепторів у конкурентному аналізі. В такому аналізі зменшення проліферації або активності сигнальної трансдукції IL-22 або IL-20 у присутності запропонованого розчинного рецептора демонструє антагоністичну активність. Більш того, аналізи на зв'язування розчинного рецептора IL22RA і клітинні аналізи можна також застосовувати для визначення того, чи зв'язує, блокує, інгібує, зменшує, протидіє або нейтралізує активність IL22 або IL-20 розчинний рецептор. 6. Синтез злитих білків і кон 'югатів IL-22RA Один загальний клас аналогів IL-22RA складають варіанти, що мають амінокислотну послідовність, яка є мутацією описуваної тут амінокислотної послідовності. До іншого загального класу аналогів IL-22RA входять антиідіотипічні антитіла та їхні фрагменти, про що йтиметься далі. Крім того, як аналоги можна застосовувати рекомбінантні антитіла, що містять антиідіотипічні варіабельні домени (див., наприклад, Monfardini et al., Proc. Assoc. Am. Physicians 108:420 (1996)). Оскільки згадані варіабельні домени антиідіотипічних антитіл IL-22RA імітують IL-22RA, ці домени можуть забезпечити зв'язуючу активність IL-22RA. Способи синтезу антиідіотипічних каталітичних антитіл відомі (див., наприклад, Joron et al., Ann. N Y Acad. Sci. 672:216 (1992), Friboulet et al., Appl. Biochem. Biotechnol. 47:229 (1994), and Avalle et al., Ann. N Y Acad. Sci. 864:11S (1998)). Інший метод ідентифікування аналогів IL-22RA передбачає використання комбінаторних бібліотек. Способи конструювання і скринінгу фагового дис 96122 44 плея та інших комбінаторних бібліотек описані, наприклад, Kay et al., Phage Display of Peptides and Proteins (Academic Press 1996), Verdine, US Patent No. 5,783,384, Kay et al., US Patent No. 5,747,334, and Kauffman et al., US Patent No. 5,723,323. Поліпептиди IL-22RA застосовують як in vivo, так і in vitro. Наприклад, для інгібування впливів ліганду рецептора IL-22RA, продукованого культивованими клітинами, до клітинного культурного середовища можна додавати розчинну форму IL22RA. Злиті білки IL-22RA можна застосовувати для експресії IL-22RA в рекомбінантному хазяїні і для виділення синтезованого IL-22RA. Конкретні злиті білки IL-22RA також знаходять застосування в діагностиці та терапії, про що йтиметься далі. Один тип злитого білка включає пептид, що спрямовує поліпептид IL-22RA від рекомбінантної клітинихазяїна. Для спрямування поліпептиду IL-22RA в секреторний шлях еукаріотної клітини-хазяїна в експресуючому векторі IL-22RA створюють секреторну сигнальну послідовність (також відому як сигнальний пептид, лідерна послідовність, препропослідовність або препослідовність). Хоча секреторну сигнальну послідовність можна отримати з IL-22RA, відповідну сигнальну послідовність можна також отримати з іншого секретованого білка або синтезувати de novo. Секреторну сигнальну послідовність операційно зв'язують з послідовністю, що кодує IL-22RA, так що ці дві послідовності є з'єднаними у відповідній рамці зчитування і розташованими так, щоб спрямовувати цей заново синтезований поліпептид у секреторний шлях клітинихазяїна. Секреторні сигнальні послідовності зазвичай розміщують на кінці 5' нуклеотидної послідовності, яка кодує поліпептид, що становить інтерес, хоча певні секреторні сигнальні послідовності можна розміщувати будь-де в нуклеотидній послідовності, що становить інтерес (див., наприклад, Welch et al., US Patent No. 5,037,743; Holland et al., US Patent No. 5,143,830). Хоча секреторна сигнальна послідовність IL22RA або іншого білка, продукованого клітинами ссавців (наприклад, сигнальна послідовність тканинного активатора плазміногена, описана, наприклад, у пат. США № 5641655), є ефективною для експресії IL-22RA в рекомбінантних хазяях ссавців, для експресії в клітинах дріжджів краще застосовувати дріжджову сигнальну послідовність. Прикладами відповідних дріжджових сигнальних послідовностей є послідовності, отримані з -фактора сумісного з дріжджами феромона (кодованого геном MF1), інвертази (кодованої геном SUC2) або кислої фосфатази (кодованої геном РНO5). Див., наприклад, Romanos et al., "Expression of Cloned Genes in Yeast", in DNA Cloning 2: A Practical nd Approach, 2 Edition, Glover and Hames (eds.), pages 123-167 (Oxford University Press 1995). Поліпептиди розчинних рецепторів IL-22RA можна отримувати експресуванням процесованої ДНК, що кодує позаклітинний домен, наприклад поліпептид, що містить послідовність SEQ ID NO:3 або відповідну зону нелюдського рецептора. Поліпептиди позаклітинного домену краще синтезувати у формі, що практично не містить сегментів тран 45 смембранних і внутрішньоклітинних поліпептидів. Для спрямування виведення домену рецептора з клітини-хазяїна ДНК рецептора зв'язують з сегментом другої ДНК, що кодує секреторний пептид, наприклад секреторний пептид t-PA. Для полегшення очищення секретованого домену рецептора можна зі згаданим поліпептидом рецептора зливати С-кінцевий подовжуючий сегмент, наприклад полігістидинову мітку, субстанцію Р, пептид Flag (Hopp et al., Biotechnology 6:1204-1210, (1988) від ф. «Eastman Kodak Co.», New Haven, CT) або інший поліпептид або білок, для якого існує антитіло або інший специфічно зв'язуючий агент. Вищеописаним способом синтезують з позаклітинних цитокінзв'язуючих доменів і антигенні епітопи IL-22RA. В іншому методі позаклітинний домен рецептора IL-22RA або інший компонент рецептора цитокіну класу І або класу II можна експресувати шляхом злиття з константними зонами важкого ланцюга імуноглобуліну, зазвичай Fc-фрагментом, який містить два домени констатної зони і шарнірну зону, але не має варіабельної зони (див. Sledziewski, AZ et al., US Patent Nos. 6,018,026 and 5,750,375). Запропоновані розчинні поліпептиди IL22RA включають такі злиті білки. Один такий злитий білок показаний у послідовностях SEQ ID NO:4. Такі злиті білки зазвичай секретуються у вигляді мультимерних молекул, в яких Fc-ділянки дисульфідно зв'язані одназ одною, а поліпептиди двох рецепторів розміщені дуже близько один до одного. Злиті білки такого типу можна використовувати для афінного очищення когнатного ліганду від розчину як інструмент аналізу in vitro для блокування, інгібування або зменшення сигналів in vitro шляхом специфічного титрування ліганду, і як антагоністи in vivo шляхом уведення їх парентерально для зв'язування циркулючого ліганду і виведення його з кровообігу. Для очищення ліганду до проби, що містить цей ліганд (наприклад, кондиціонованих клітинами культурних середовищ або екстрактів тканин), додають химеру IL-22RA-Ig в умовах, які сприяють зв'язуванню рецептор-ліганд (зазвичай майже нормальні температура, рН та іонна сила). Комплекс химера-ліганд потім розділяють за допомогою суміші, в якій використано білок А, який імобілізують на твердому субстраті (наприклад, гранулах нерозчинної смоли). Ліганд потім елююють звичайними хімічними методами, наприклад за допомогою солі або рН-градієнта. Як варіант, власне химеру можна з'єднати з твердим субстратом, а зв'язування та елюювання здійснювати, як описано вище. Химери можна використовувати in vivo для регуляції запальних реакцій, в тому числі гострофазових реакцій, наприклад сироватковий амілоїд A (SAA), С-реактивний білок (CRP) тощо. Химери з високою спорідненістю до зв'язування вводять парентерально (наприклад, внутрішньом'язовою, підшкірною або внутрішньовенною ін'єкцією). Циркулюючі молекули зв'язують ліганд і видаляються з кровообігу в результаті нормальних фізіологічних процесів. Для застосування в аналізах химери з'єднують з твердим субстратом за допомогою Fc-ділянки і використовують у твердофазному імуноферментному аналізі (ELISA). 96122 46 Для полегшення виділення запропонованих anti-IL-22RA і партнерів зв'язування можна успішно застосовувати аналітичну систему, в якій використовують лігандзв'язуючий рецептор (або антитіло, один елемент пари комплемент/антикомплемент) або його зв'язуючий фрагмент і комерційно доступний біосенсор (ВІАcore, Pharmacia Biosensor, Piscataway, NJ). Такий рецептор, антитіло, елемент пари комплемент/антикомплемент або фрагмент імобілізують на поверхні рецепторного чіпа. Застосування такого приладу описане Karlsson, J. Immunol. Methods 145:229-40, 1991 and Cunningham and Wells, J. Mol. Biol. 234:554-63, 1993. Рецептор, антитіло, елемент або фрагмент ковалентно прикріплюють, за допомогою амінних або сульфгідрильних реагентів, до декстранових волоконних білків, прикріплених до шару золота у проточній кюветі. Досліджувану пробу пропускають через комірку. Якщо ліганд, епітоп або протилежний елемент пари комплемент/антикомплемент присутній в цій пробі, він буде зв'язуватися з імобілізованим рецептором, антитілом або елементом, відповідно, що викличе зміну у коефіцієнті заломлення середовища, яка виявляється як зміна у поверхневому плазмонному резонансі золотого шару. Ця система дає можливість визначати швидкість асоціації і швидкість дисоціації, на базі яких можна обчислювати спорідненість до зв'язування, і оцінювати стехіометрію зв'язування. Як варіант, зв'язування лігандрецептор можна аналізувати за технологією SELDI(TM) (Ciphergen, Inc., Palo Alto, CA). Крім того, в конкурентних експериментах можна застосовувати вищеописану технологію BIACORE для визначення того, чи різні моноклональні антитіла зв'язують ті самі або різні епітопи на поліпептиді IL-22RA, і як таку цю технологію можна використовувати при картуванні епітопів запропонованих нейтралізуючих антитіл, які зв'язують, блокують, інгібують, зменшують, протидіють або нейтралізують IL-22 або і IL-20, і IL-22. Поліпептиди лігандзв'язуючих рецепторів можна також застосовувати в інших відомих аналітичних системах. Такі системи включають аналіз Скетчарда (Scatchard) для визначення спорідненості до зв'язування (див. Scatchard, Ann. NY Acad. Sci. 51:660-72, 1949) і калориметричні аналізи (Cunningham et al., Science 253:545-48, 1991; Cunningham et al., Science 245:821-25, 1991). Даний винахід також пропонує ряд інших поліпептидних злитих білків і споріднених мультимерних білків, які містять один або більше поліпептидних злитих білків. Наприклад, розчинний рецептор IL-22RA можна синтезувати у вигляді злиття з білком, що димеризується, як описано у патентах США №№ 5155027 та 5567584. Кращі білки, що димеризуються, включають домени константних зон імуноглобуліну, наприклад IgG1, і легкий ланцюг  людини. Злитий білок імуноглобулінрозчинний IL-22RA можна експресувати в генноінженерних клітинах для продукування ряду аналогів мультимерного рецептора IL-22RA. З розчинним рецептором IL-22RA можна зливати допоміжні домени для спрямування їх в задані клітини, тканини або макромолекули (наприклад, колаген 47 або клітини, що експресують ліганди IL-22RA, IL-22 або IL-20). Поліпептид IL-22RA можна зливати з двома або більше компонентами, наприклад афінною міткою для очищення, та орієнтуючим доменом. Поліпептидні злиття можуть також включати один або більше сайтів розщеплення, особливо між доменами. Див. Tuan et al., Connective Tissue Research 34:1-9, 1996. В бактеріальних клітинах часто необхідно експресувати гетерологічний білок у вигляді злитого білка для зменшення токсичності, підвищення стабільності та збільшення виходу експресованого білка. Наприклад, IL-22RA можна експресувати у вигляді злитого білка, що містить поліпептид глутатіон-8-трансферази. Злиті білки з глутатіон-Sтрансферазою зазвичай розчинні, їх легко очищати від лізатів Е. Coli на імобілізованих глутатіонових колонках. В аналогічних методах злитий білок IL-22RA, що містить поліпептид мальтозазв'язуючого білка, можна виділяти за допомогою хроматографічної колонки з амілозною смолою, тоді як злитий білок, що містить С-кінець гена процесованого білка А, можна очищати за допомогою IgGсефарози. Загальноприйняті методики експресування гетерологічного поліпептиду у вигляді злитого білка в бактеріальній клітині описані, наприклад, Williams et al., "Expression of Foreign Proteins in E. coli Using Plasmid Vectors and Purification of Specific Polyclonal Antibodies", in DNA Cloning 2: A nd Practical Approach, 2 Edition, Glover and Hames (eds.), pages 15-58 (Oxford University Press 1995). Крім того, експресуючі системи є комерційно доступними. Наприклад, система PINPOINT очищення білка Ха (Promega Corporation; Madison, WI) дає можливість виділяти злитий білок, що містить поліпептид, який під час експресії з використанням смоли, що містить авідин, стає біотинилованим. Пептидні мітки, які є ефективними для виділення гетерологічних поліпептидів, еспресованих або прокаріотними, або еукаріотними клітинами, включають полігістидинові мітки (що мають спорідненість до нікель-хелатної смоли), мітки с-mус, кальмодулін-зв'язуючий білок (виділений афінною хроматографією на кальмодуліні), субстанцію Р, мітку RYIRS (яка зв'язується з антитілами antiRYIRS), мітку Glu-Glu і мітку FLAG (яка зв'язується з антитілами anti-FLAG). Див., наприклад, Luo et al., Arch. Biochem. Biophys. 329:215 (1996), Morganti et al., Biotechnol Appl. Biochem. 23:67 (1996), and Zheng et al., Gene 186:55 (1997). Молекули нуклеїнових кислот, що кодують такі пептидні мітки, можна придбати, наприклад у ф. «SigmaAldrich Corporation» (St. Louis, МО). Інша форма злитого білка включає поліпептид IL-22RA і константну зону важкого ланцюга імуноглобуліну, зазвичай Fc-фрагмент, який містить два або три домени константної зони і шарнірну зону, але не має варіабельної зони. Наприклад, у пат. США № 5723125 (Chang et al.) описується злитий білок, що включає інтерферон людини і Fcфрагмент імуноглобуліну людини. С-кінець інтерферону з'єднаний з N-кінцем Fc-фрагмента компонентом пептидного лінкера. Прикладом пептидного лінкера є пептид, що містить здебільшого інертну послідовність Т-клітини і яка є імунологічно 96122 48 інертною. Ілюстративний пептидний лінкер має амінокислотну послідовність: GGSGG SGGGG SGGGG S (SEQ ID NO:9). В цьому злитому білку Fc-компонент являє собою 4-ланцюг людини, який є стійким у розчині і має невелику активність або не має здатності активувати комплемент. У зв'язку з цим даний винахід розглядає злитий білок IL-22RA, який включає компонент IL-22RA і Fcфрагмент людини, причому С-кінець компонента IL-22RA з'єднаний з N-кінцем Fc-фрагмента за допомогою пептидного лінкера, наприклад пептида, що містить амінокислотну послідовність SEQ ID NO:4. Компонентом IL-22RA може бути молекула IL-22RA або її фрагмент. Наприклад, злитий білок може містити амінокислоту послідовності SEQ ID NO:3 і Fc-фрагмент (наприклад, Fcфрагмент людини) (SEQ ID NO:4). Ще в одному варіанті злитий білок IL-22RA включає IgG-послідовність, IL-22RA-компонент, ковалентно з'єднаний з амінокінцем цієї IgGпослідовності, і сигнальний пептид, ковалентно з'єднаний з амінокінцем IL-22RA-компонента, причому IgG-послідовність складається з наступних елементів у наступному порядку: шарнірної зони, домену СН2 і домену СН3. Тобто IgG-послідовність не має домену СН1. IL-22RA-компонент виявляє активність IL-22RA, наприклад здатність зв'язуватись з лагіндом IL-22RA. Цей загальний метод продукування злитих білків, що містять і частку антитіла, і частку неантитіла, описано LaRochelle et al., ЕР 742830 (WO 95/21258). Злиті білки, що містять IL-22RA-компонент і Fc-компонент, можна використовувати, наприклад як інструмент в аналізах in vitro. Наприклад, присутність ліганду IL-22RA у біологічній пробі можна виявити за допомогою злитого білка IL-22RAімуноглобулін, в якому IL-22RA-компонент застосований для зв'язування з лігандом, а макромолекула, наприклад білок А або антитіло anti-Fc, застосована для зв'язування цього злитого білка з твердим субстратом. Такі системи можна використовувати для ідентифікації агоністів і антагоністів, які перешкоджають зв'язуванню лігандів IL-22RA, наприклад IL-22 або і IL-20, і IL-22, з його рецептором. Інші приклади злитих білків антитіл включають поліпептиди, що містять антигензв'язуючий домен і IL-22RA-фрагмент, що містить позаклітинний домен IL-22RA. Такі молекули можна використовувати для націлювання на конкретні тканини, що сприяє зв'язуючій активності IL-22RA. Даний винахід також пропонує ряд інших поліпептидних злиттів. Наприклад, частину домена (доменів) або весь домен (все домени), що надає біологічну функцію, можна міняти місцями між запропонованим IL-22RA і функціонально еквівалентним доменом (доменами) від іншого члена сімейства цитокінових рецепторів. Для продукування ряду злитих аналогів IL-22RA поліпептидні злиті білки можна експресувати в рекомбінантних клітинах-хазяях. Поліпептид IL-22RA можна зливати з двома або більше компонентами або доменами, наприклад афінною міткою для очищення, та орієнтуючим доменом. Поліпептидні злиті білки можуть також включати один або більше сайтів роз 49 щеплення, особливо між доменами. Див. Tuan et al., Connective Tissue Research 34:1, 1996. Злиті білки можна отримувати відомими методами, створюючи кожний компонент злитого білка і хімічно поєднуючи їх. Як варіант, застосовуючи відомі методики і методи експресування, можна генерувати полінуклеотид, що кодує обидва компоненти злитого білка у відповідній рамці зчитування. Загальні методи ферментативного та хімічного розщеплення злитих білків описані, наприклад, Ausubel (1995), на стор. 16-19 до 16-25. IL-22RA-зв'язуючі домени можна додатково охарактеризувати фізичном аналізом структури, визначеної такими методами, як ядерний магнітний резонанс, кристалографія, електронографія або фотоафінне мічення, у поєднанні з мутацією амінокислот на сайті потенціального контакту агоністів ліганду IL-22RA. Див., наприклад, de Vos et al., Science 255:306 (1992), Smith et al., J. Mol. Biol. 224:899 (1992), and Wlodaver et al., FEBS Lett. 309:59 (1992). Даний винахід також розглядає хімічно модифіковані комозиції IL-22RA, в яких поліпептид IL22RA з'єднаний з полімером. Ілюстративні поліпептиди IL-22RA є розчинними поліпептидами, що не містять функціонального трансмембранного домену, наприклад поліпептид, який містить амінокислотні залишки послідовності SEQ ID NO:3. Як правило, згаданий полімер є водорозчинним, так що кон'югат IL-22RA не осідає у водному середовищі, наприклад фізіологічному. Прикладом відповідного полімера є полімер, модифікований таким чином, що має реакційноздатну групу, наприклад активний складний ефір для ацилювання або альдегід для алкілування. Таким чином, ступінь полімеризації можна регулювати. Прикладом реакційноздатного альдегіду є поліетиленглікольпропіональдегід або моно-(С1-С10)алкокси, або його арилокси-деривати (див., наприклад, Harris et al., US Patent No. 5,252,714). Полімер може бути розгалуженим або нерозгалуженим. Крім того, суміш полімерів можна використовувати для отримання кон'югатів IL-22RA. Кон'югати IL-22RA, застосовувані в терапії, можуть містити компоненти фармацевтично прийнятних водорозчинних полімерів. Відповідні водорозчинні полімери включають поліетиленгліколь (ПЕГ), монометокси-ПЕГ, моно-(С1-С10)алкоксиПЕГ, арилокси-ПЕГ, полі-(N-вінілпіролідин)ПЕГ, трезилмонометокси-ПЕГ, ПЕГ-пропіональдегід, bis-сукцинімідилкарбонат-ПЕГ, гомополімери пропіленгліколю, співполімер поліпропіленоксид/етиленоксид, поліоксиетиловані поліоли (наприклад, гліцерин), полівініловий спирт, декстран, целюлозу або інші ролімери на основі вуглеводів. Відповідний ПЕГ може мати молекулярну масу від 600 до 60000, в тому числі, наприклад, 5000, 12000, 20000 і 25000. Кон'югат IL-22RA може також містити суміш таких водорозчинних полімерів. Один приклад кон'югата IL-22RA включає IL22RA-компонент і компонент поліалкілоксиду, прикріплений до N-кінця IL-22RA-компонента. ПЕГ є одним відповідним поліалкілоксидом. Наприклад, IL-22RA можна модифікувати за допомогою ПЕГ, цей процес відомий як «пегілування». Пегілування 96122 50 IL-22RA можна здійснювати будь-якою з відомих реакцій пегілування (див., наприклад, ЕР 0154316, Delgado et al., Critical Reviews in Therapeutic Drug Carrier Systems 9:249 (1992), Duncan and Spreafico, Clin. Pharmacokinet. 27:290 (1994), and Francis et al., Int J Hematol 68:1 (1998)). Наприклад, пегілування можна здійснювати реакцією ацилювання або реакцією алкілування за допомогою реакційноздатної молекули поліетиленгліколю. В іншому способі кон'югати IL-22RA утворюють конденсацією активованого ПЕГ, в якому кінцева гідроксильна або аміногрупа ПЕГ заміщена активованим лінкером (див., наприклад, Karasiewicz et al., US Patent No. 5,382,657). Пегілування ацилюванням зазвичай потребує взаємодії деривату активного складного ефіру ПЕГ з поліпептидом IL-22RA. Прикладом складного ефіру активованого ПЕГ є ПЕГ, етерифікований в N-гідроксисукцинімід. Застосований в даному описі термін «ацилювання» включає наступні типи зв'язків між IL-22RA і водорозчинним полімером: амідний, карбаматний, уретановий і т.п. Способи отримання пегілованого IL-22RA ацилюванням зазвичай передбачають етапи: а) взаємодію поліпептиду IL-22RA з ПЕГ (наприклад, реакційноздатним ефіром альдегідного деривату ПЕГ) в умовах, за яких одна або більше груп ПЕГ прикріплюються до IL-22RA, і б) отримання продукту(продуктів) реакції. Взагалі, оптимальні умови для реакцій ацилювання визначають на основі відомих параметрів і заданих результатів. Наприклад, чим більше співвідношення ПЕГ:IL-22RA, тим більше процентний вміст продукту «поліпегілований IL22RA». Продуктом пегілування ацилюванням, як правило, є поліпегілований IL-22RA, в якому аміногрупи лізинових залишків пегіловані за допомогою ацильної з'єднувальної групи. Прикладом з'єднувального зв'язку є амід. Як правило, отриманий в результаті IL-22RA буде принаймні на 95% моно-, ди- або трипегілованим, хоча можна утворювати деякі види з більш високими ступенями пегілування в залежності від реакційних умов. Пегіловані види можна відокремлювати від поліпептидів IL-22RA, що не прокон'югували, стандартними методами очищення, наприклад діалізом, ультрафільтрацією, іонообмінною хроматографією, афінною хроматографією тощо. Пегілування алкілуванням, як правило, включає взаємодію деривату кінцевого альдегіду ПЕГ з IL-22RA у присутності відновлювача. ПЕГ-групи можна прикріплювати до поліпептиду за допомогою -CH2NH-групі. Крім того, запропоновані антитіла anti-IL-22RA або фрагменти антитіл можна пегілувати відомими і описаними тут методами. При синтезі шляхом відновлювального алкілування для створення монопегілованого продукту користуються диференціальною реакційною здатністю різних типів найпростіших аміногруп, придатних для отримання дериватів. Як правило, реакцію проводять при рН, який дає можливість використати pKa-різниці між -аміногрупами лізинових залишків і -аміногрупою N-кінцевого залишку білка. В результаті такого селективного отри 51 мання дериватів контролюється прикріплення водорозчинного полімеру, що містить реакційноздатну групу, наприклад альдегід, до білка. Кон'югація з полімером відбувається переважно на N-кінці білка без значної модифікації інших реакційноздатних груп, наприклад аміногруп бічного лінцюга лізину. Даний винахід пропонує переважно гомогенне утворення монополімерних кон'югатів IL22RA. Відновлювальне алкілування для утворення переважно гомогенної популяції молекул монополімерного кон'югата IL-22RA може передбачати такі етапи: а) взаємодію поліпептиду IL-22RA з реакційноздатним ПЕГ в умовах відновлювального алкілування при рН, придатному для здійснення селективної модифікації -аміногрупи на амінокінці IL-22RA і б) отримання продукту(продуктів) реакції. Відновлювач, застосовуваний для відновлювального алкілування, має бути стійким у водному розчині і здатним відновлювати тільки шиффову основу, утворену в початковому процесі відновлювального алкілування. Ілюстративні відновлювачі включають борогідрат натрію, ціаноборогідрат натрію, диметиламінборан, триметиламінборан і піридинборан. Для отримання переважно гомогенної популяції монополімерних кон'югатів IL-22RA реакційні умови відновлювального алкілування повинні забезпечувати можливість селективного прикріплення компонента водорозчинного полімера до Nкінця IL-22RA. Такі реакційні умови, як правило, передбачають pKa-різниці між аміногрупами лізинових залишків і -аміногрупою на N-кінці. На співвідношення полімеру і білка, який треба застосувати, також впливає рН. Як правило, якщо рН низький, знадобиться більший надлишок полімеру відносно білка, бо чим менше реакційна здатність N-кінцевої -аміногрупи, тим більше полімеру буде потрібно для досягнення оптимальних умов. Якщо рН високий, співвідношення полімер: IL-22RA не повинно бути великим, оскільки існує більше реакційноздатних груп. Зазвичай рН знаходиться в межах 3-9 або 3-6. Цей метод можна застосовувати для створення IL-22RA-вмісних гомодимерних, гетеродимерних або мультимерних кон'югатів розчинного рецептора. Іншим фактором, який слід враховувати, є молекулярна маса водорозчинного полімеру. Як правило, чим вище молекулярна маса полімеру, тим меншу кількість молекул полімеру можна прикріпити до білка. Для реакцій пегілування типова молекулярна маса становить приблизно 2-100 кДа, 550 кДа або 12-25 кДа. Молярне співвідношення водорозчинного полімеру та IL-22RA, як правило, знаходиться в діапазоні 1:1 - 100:1. Зазвичай молярне співвідношення водорозчинного полімеру та IL-22RA становитиме 1:1-20:1 для пегілування і 1:1 - 5:1 для монопегілування. Загальні методи продукування кон'югатів, що містять компоненти поліпептиду і водорозчинного полімеру, відомі. Див., наприклад, Karasiewicz et al., US Patent No. 5,382,657, Greenwald et al., US Patent No. 5,738,846, Nieforth et al., Clin. Pharmacol. Ther. 59:626 (1996), Monkarsh et al., Anal. Biochem. 247:434 (1997)). Цей метод можна застосовувати 96122 52 для створення IL-22RA-вмісних гомодимерних, гетеродимерних або мультимерних кон'югатів розчинного рецептора. Даний винахід розглядає композиції, що містять пептид або поліпептид, наприклад описаний тут розчинний рецептор або антитіло. Такі композиції можуть додатково містити носій. Носій може бути звичайним органічним або неорганічним носієм. Приклади носіїв включають воду, буферний розчин, спирт, пропіленгліколь, макрогол, кунжутну олію, кукурудзяну олію тощо. 7. Виділення поліпептидів IL-22RA Запропоновані поліпептиди можна очищати принаймні до 80% чистоти, принаймні до 90%, принаймні до 95% або більше 95%, наприклад 96%, 97%, 98% або більше 99% чистоти відносно забруднюючих макромолекул, а саме інших білків і нуклеїнових кислот, а також відносно інфекційних і пірогенних речовин. Запропоновані поліпептиди можна також очищати до фармацевтично чистого стану, що становить більше 99,9% чистоти. В певних препаратах очищений поліпептид практично не містить інших поліпептидів, а саме інших поліпептидів тваринного походження. Для отримання препаратів IL-22RA, очищених від природних джерел (наприклад, тканинних джерел людини), синтетичних поліпептидів IL-22RA, рекомбінантних поліпептидів IL-22RA і злитих поліпептидів IL-22RA, очищених від рекомбінантних клітин-хазяїв, можна застосовувати фракціонування та/або традиційні методи очищення. Як правило, для фракціонування зразків можна застосовувати фракціонування сульфатом амонію та екстрагування кислотою або хаотропами. Етапи очищення можуть, наприклад, включати гідроксиапатітну хроматографію, гель-фільтрацію, рідинну хроматографію швидкого розділення (РХШР) та зворотнофазну високоефективну рідинну хроматографію (ВЕРХ). Відповідні хроматографічні середовища включають синтезовані декстрани, агарозу, целюлозу, поліакриламід, кремнеземи спеціального призначення тощо. Придатними є деривати РЕІ (поліетиленіміну), DEAE (діетиламіноетилу), QAE і Q. Прикладами хроматографічних середовщ є середовища, синтезовані за допомогою фенілових, бутилових або октилових груп, наприклад фенілсефароза FF (Pharmacia), сорбент Toyopearl butyl 650 (Toso Haas, Montgomeryville, PA), октилсефароза (Pharmacia) і т.п.; або поліакрилові смоли, наприклад Amberchrom CG 71 (Toso Haas) і т.п. Відповідні тверді субстрати включають скляні гранули, смоли на основі кремнезему, целюлозні смоли, агарозні гранули, перехреснозшиті агарозні гранули, полістирольні гранули, перехреснозшиті поліакриламідні смоли і т.п., які є нерозчинними в умовах, в яких їх планують використовувати. Ці підкладки можна модифікувати за допомогою реакційноздатних груп, які дають можливість прикріплювати білки аміногрупами, карбокисльними, сульфгідрильними, гідроксильними групами та/або вуглеводними компонентами. Приклади методів хімічного зв'язування включають активацію ціанистим бромідом, активацію Nгідроксисукцинімідом, активацію епоксидом, 53 сульфгідрильну активацію, активацію гадразидом, і карбоксильні та амінодеривати для карбодиімідного хімічного зв'язування. Ці та інші тверді середовища добре відомі, широко застосовуються в галузі і комерційно доступні. Вибір конкретного способу виділення поліпептиду і очищення є справою звичайного розрахунку, і його частково визначають за властивостями вибраного субстрату. Див., наприклад, Affinity Chromatography: Principles & Methods (Pharmacia LKB Biotechnology 1988), and Doonan, Protein Purification Protocols (The Humana Press 1996). Фахівці можуть розробити й інші варіанти виділення та очищення IL-22RA. Наприклад, антитіла anti-IL-22RA, отримані як описано нижче, можна застосовувати для виділення великих кількостей білків методом імуноафінного очищення. Запропоновані поліпептиди можна також виділяти, використовуючи конкретні властивості. Наприклад, для очищення багатих на гістидин білків, в тому числі білків, що містять гістидинову мітку, можна застосовувати адсорбційну хроматографію з використанням імобілізованих іонів металів. Стисло, спочатку для утворення хелату заряджають гель іонами двовалентного металу (Sulkowski, Trends in Biochem. 3:1 (1985)). Багаті на гістидин білки будуть адсорбуватися в цю матрицю з різними афінностями в залежності від застосованих іонів металів, і будуть елююватися в результаті конкурентного елюювання, знижуючи рН, або використання сильних хелатуючих агентів. Інші методи очищення включають очищення глікозилованих білків афінною хроматографією на лектині та іонообмінною хроматографією (М. Deutscher, (ed.), Meth. Enzymol. 182:529 (1990)). В інших варіантах винаходу для полегшення очищення можна здійснити злиття поліпептиду, що становить інтерес, з афінною міткою (наприклад, мальтозазв'язуючим білком, доменом імуноглобуліну). Крім того, лігандзв'язуючі властивості позаклітинного домену IL22RA можна використати для очищення, наприклад, IL-22RA-вмісних розчинних рецепторів; наприклад методом афінної хроматографії, при якій ліганд IL-22 зв'язується з колонкою, а IL-22RAвмісний рецептор зв'язується і практично елююється стандартними хроматографічними методами. Поліпептиди IL-22RA або їхні фрагменти можна також хімічно синтезувати, як описано вище. Поліпептиди IL-22RA можуть бути мономерами або мультимерами; глікозилованими або неглікозилованими; пегілованими або непегілованими; і можуть включати або не включати первинний амінокислотний залишок метіонін. 8. Отримання антитіл до білків IL-22RA Антитіла до IL-22RA можна отримати, наприклад, використовуючи продукт експресуючого вектора IL-22RA або IL-22RA, виділений з природного джерела, як антиген. Надзвичайно ефективні антитіла anti-IL-22RA «специфічно зв'язуються» з IL22RA. Антитіла вважають такими, що специфічно зв'язуються, якщо ці антитіла виявляють принаймні одну з наступних двох властивостей: 1) антитіла зв'язуються з IL-22RA з пороговым рівнем зв'язуючої активності, і 2) антитіла не дають значної пере 96122 54 хресної реакції з поліпептидами, спорідненими з IL-22RA. Щодо першої характеристики, антитіла специфічно зв'язуються, якщо вони зв'язуються з поліпептидом IL-22RA, пептидом або епітопом зі б -1 спорідненістю до зв'язування (Ка) 10 М або бі7 -1 8 -1 льше, краще 10 М або більше, ще краще 10 Μ 9 -1 або більше, а найкраще 10 М або більше. Фахівець легко визначить спорідненість антитіла до зв'язування, наприклад аналізом Скетчарда (Scatchard, Ann. NY Acad. Sci. 51:660 (1949)). Щодо другої характеристики, антитіла не дають значної перехресної реакції з молекулами споріднених поліпептидів, якщо вони виявляють IL-22RA, за винятком невідомих на сьогодні поліпептидів, стандартним вестерн-блотингом. До відомих споріднених поліпептидів відносяться, наприклад, відомі рецептори цитокінів. Антитіла anti-IL-22RA можна отримати за допомогою антигенних епітопвмісних пептидів і поліпептидів IL-22RA. Запропоновані антигенні епітопвмісні пептиди і поліпептиди включають послідовність із принаймні 9 або 15-30 амінокислот, що містяться в послідовності SEQ ID NO:3 або іншій описаній тут амінокислотній послідовністі. Однак пептиди або поліпептиди, що містять більшу ділянку запропонованої амінокислотної послідовності, із 30-50 амінокислот, або будь-якої довжини аж до (і включно) повної амінокислотної послідовності запропонованого поліпептиду, також придатні для створення антитіл, що зв'язуються з IL-22RA. Краще вибирати таку амінокислотну послідовність епітопвмісного пептиду, яка практично розчиняється у водних розчинниках (тобто щоб послідовність включала відносно гідрофільні залишки і, як правило, не містила гідрофобних залишків). Більш того, для утворення антитіл також підходять амінокислотні послідовності, що містять залишки проліну. Наприклад, за допомогою програми PROTEAN (версія 3.14) ф. «LASERGENE (DNASTAR; Madison, WI) методом Джеймсона-Вульфа (Jameson-Wolf method), Jameson and Wolf, CABIOS 4:181, (1988), в IL-22RA ідентифікували потенціальні антигенні сайти. В цьому аналізі застосовували значення параметрів за замовчуванням. Метод Джеймсона-Вульфа передбачає потенціальні антигенні детермінанти в результаті поєднання шести головних підпрограм для обчислення вірогідної структури білка. Стисло, першим для ідентифікації амінокислотних послідовностей, що представляють зони найбільшої локальної гідрофільності (параметр: сім залишків в середньому), застосовували метод Хоппа-Вудса (Hopp-Woods method), Hopp et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 78:3824 (1981). На наступному етапі аналізу застосовували метод Еміні (Emini's method), Emini et al., J. Virology 55:836 (1985), для обчислення поверхневих вірогідностей (параметр: поріг прийняття рішення для поверхні (0,6) = 1). Потім для обчислення гнучкості головного ланцюга (параметр: поріг гнучкості (0,2) = 1) застосовували метод Карплюса-Шульца (Karplus-Schultz method), Karplus and Schultz, Naturwissenschaften 72:212 (1985). Ha четвертому і п'ятому етапах аналізу до отриманих 55 даних додавали обчислення вірогідної вторинної структури, застосовуючиметоди Чоу-Фасмана (Chou-Fasman method), Chou, "Prediction of Protein Structural Classes from Amino Acid Composition", in Prediction of Protein Structure and the Principles of Protein Conformation, Fasman (ed.), pages 549-586 (Plenum Press 1990), та Гарн'є-Робсона (GarnierRobson method), Gamier et al., J. Mol. Biol. 120:97 (1978) (параметри Чоу-Фасмана: конформаційна таблиця = 64 білки; поріг для зони  = 103; поріг для зони  = 105; параметри Гарн'є-Робсона: константи прийняття рішень для  і  = 0). В шостій підпрограмі параметри гнучкості та фактори доступності гідрофобності/розчинника поєднували для визначення значення контура поверхні, позначеного як «антигенний індекс». І нарешті, до антигенного індексу додавали функцію розширення піків, яка розширює головні поверхневі піки, додаючи 20, 40, 60 або 80% величини відповідного піку для підрахування додаткової вільної енергії, отриманої від рухливості поверхневих ділянок відносно внутрішніх ділянок. Це обчислення, однак, є неприйнятним для будь-якого головного піку, розташованого у спіральній ділянці, оскільки спіральні ділянки мають тенденцію ставати менш гнучкими. Результати цього аналізу показали, що наступні амінокислотні послідовності SEQ ID NO:3 забезпечили б придатні антигенні пептиди: профіли гідрофобності Хоппа-Вудса можна використовувати для визначення ділянок з найбільшим антигенним потенціалом у послідовності SEQ ID NO:3 (Hopp et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 75:38243828, 1981; Hopp, J. Immun. Meth. 88:1-18, 1986 and Triquier et al., Protein Engineering 77:153-169, 1998). Цей профіль базується на ковзному шестизалишковому вікні. Замасковані залишки G, S і Τ та відкриті залишки Η, Υ і W ігнорували. Більш того, антигенні епітопи IL-22RA у послідовності SEQ ID NO:3, як і передбачено графіком ДжеймсонаВульфа, наприклад, складеним за допомогою програми Protean DNASTAR (DNASTAR, Inc., Madison, WI), служать кращими антигенними епітопами і можуть бути обчислені фахівцями. Такі антигенні епітопи включають: (1) амінокислотні залишки 1 (Pro) - 6 (Asp) послідовності SEQ ID NO:3; (2) амінокислотні залишки 26 (Ser) - 32 (Pro) послідовності SEQ ID NO:3; (3) амінокислотні залишки 41 (Lys) - 47 (Asp) послідовності SEQ ID NO:3; (4) амінокислотні залишки 49 (Val) - 62 (Cys) послідовності SEQ ID NO:3; (5) амінокислотні залишки 41 (Lys) - 62 (Cys) послідовності SEQ ID NO:3; (6) амінокислотні залишки 84 (Ala) - 97 (Ser) послідовності SEQ ID NO:3; (7) амінокислотні залишки 103 (Thr) - 108 (Asp) послідовності SEQ ID NO:3; (8) амінокислотні залишки 130 (Arg) - 135 (His) послідовності SEQ ID NO:3; (9) амінокислотні залишки 164 (Gly) - 166 (Lys) послідовності SEQ ID NO:3; (10) амінокислотні залишки 175 (Tyr) - 179 (Glu) послідовності SEQ ID NO:3; (11) амінокислотні залишки 193 (Lys) - 196 (Ala) послідовності SEQ ID NO:3; (12) амінокислотні залишки 203 (Lys) - 209 (Thr) послідовності SEQ ID NO:3. Даний винахід розглядає застосування будь-якого з антигенних пептидів 1-12 для створення антитіл до IL-22RA або як інструмента для скринінгу або ідентифікації 96122 56 запропонованих нейтралізуючих моноклональних антитіл. Даний винахід також розглядає поліпептиди, що містять принаймні один з антигенних пептидів 1-10. Даний винахід розглядає застосування будь-якого з антигенних пептидів або епітопів, описаних тут, для створення антитіл до IL-22RA, а також для скринінгу та ідентифікації нейтралізуючих моноклональних антитіл anti-IL-22RA, які можуть зв'язувати, блокувати, інгібувати, зменшувати, протидіяти або нейтралізувати активність IL-22 та IL-20 (окремо або разом). Крім того, відповідні антигени також включають поліпептиди IL-22RA, що містять цитокінзв'язуючий або позаклітинний домен IL-22RA у поєднанні з іншим позаклітинним доменом рецепторів цитокіну класу І або II, наприклад такими, що здатні утворювати розчинні гетеродимерні або мультимерні поліпептиди IL-22RA, наприклад розчинний IL-22RA/CRF2-4, IL-22RA/zcytor11, IL22RA/zcytor7 тощо. Поліклональні антитіла до рекомбінатного білка IL-22RA або до IL-22RA, виділеного з природних джерел, можна синтезувати добре відомими методами. Див., наприклад, Green et al., "Production of Polyclonal Antisera", in Immunochemical Protocols (Manson, ed.), pages 1-5 (Humana Press 1992), and Williams et al., "Expression of foreign proteins in E. coli using plasmid vectors and purification of specific polyclonal antibodies", in DNA Cloning 2: Expression nd Systems, 2 Edition, Glover et al., (eds.), page 15 (Oxford University Press 1995). Імуногенність поліпептиду IL-22RA можна підвищити, використовуючи ад'ювант, наприклад галун (гідроксид алюмінію) або повний або неповний ад'ювант Фрейнда (Freund). Поліпептиди, корисні для імунізації, також включають злиті поліпептиди, наприклад злиття IL-22RA або його ділянки з поліпептидом імуноглобуліну або з мальтозазв'язуючим білком. Поліпептидний імуноген може бути повнорозмірною молекулою або її часткою. Якщо поліпептидна ділянка «гаптеноподібна», таку ділянку можна успішно приєднувати до макромолекулярного носія (наприклад, гемоціаніну лімфи равлика (KLH), альбуміну бичачої сироватки (BSA) або правцевому токсину) для імунізації. Хоча поліклональні антитіла, як правило, індукуються у тваринах, наприклад конях, коровах, собаках, курчатах, щурах, мишах, кроликах, морських свинках, козах або вівцях, запропоноване антитіло anti-IL-22RA можна також синтезувати з антитіла людиноподібних мавп. Загальні методи індукування діагностично і терапевтично корисних антитіл у бабуїнів можна знайти, наприклад, у Goldenberg et al., international patent publication No. WO 91/11465, and Losman et al., Int. J. Cancer 46:310 (1990). З іншого боку, можна синтезувати моноклональні антитіла anti-IL-22RA. Моноклональні антитіла гризунів до специфічних антигенів можна отримати відомими методами (див., наприклад, Kohler et al., Nature 256:495 (1975), Coligan et al., (eds.), Current Protocols in Immunology, Vol. I, pages 2.5.12.6.7 (John Wiley & Sons 1991) ["Coligan"], Picksley et al.", Production of monoclonal antibodies against proteins expressed in E. coli" in DNA Cloning 2: 57 nd Expression Systems, 2 Edition, Glover et al., (eds.), page 93 (Oxford University Press 1995)). Стисло, моноклональні антитіла можна отримати, вводячи мишам ін'єкції з композицією, що містить генний продукт IL-22RA, перевіряючи факт присутності антитіла шляхом видалення проби сироватки, видаляючи селезінку для отримання Влімфоцитів, зливаючи ці В-лімфоцити з клітинами мієломи для утворення гібридóм, клонуючи ці гібридоми, відбираючи позитивні клони, які продукують антитіла до антигену, культивуючи клони, що продукують антитіла до антигену, і виділяючи ці антитіла з гібридомних культур. Крім того, запропоноване антиіло anti-IL-22RA можна також синтезувати з моноклонального антитіла людини. Людські моноклональні антитіла отримують від трансгенних мишей, яких створили для продукування специфічних антитіл людини у відповідь на введення дозволяючої дози антигена. При цьому методі елементи локусу важкого та легкого ланцюгів людини вводять в клітинні лінії мишей, синтезовані з ембріонних стовбурових клітинних ліній, які містять направлені руйнування ендогенних локусів важкого і легкого ланцюгів. Трансгенні миші можуть синтезувати людські антитіла, специфічні до людських антигенів, і цих мишей можна використовувати для продукування антитілосекретуючих гібридом. Методи отримання людських антитіл від трансгенних мишей описані, наприклад, Green et al., Nature Genet. 7:13 (1994), Lonberg et al., Nature 368:856 (1994), and Taylor et al., Int. Immun. 6:579 (1994). Моноклональні антитіла можна виділяти і очищати від гібридомних культур багатьма загальноприйнятими методами. Такі методи виділення включають афінну хроматографію з білок-Асефарозою, гель-фільтрацію та іонообмінну хроматографію (див., наприклад, Coligan на стор. 2.7.1-2.7.12 і стор. 2.9.1-2.9.3; Baines et al., "Prarification of Immunoglobulin G (IgG)", in Methoas in Molecular Biology, Vol. 10, pages 79-104 (The Humana Press, Inc. 1992)). Для конкретних цілей може бути необхідним створення фрагментів антитіл anti-IL-22RA. Такі фрагменти антитіл можна отримати, наприклад, протеолітичним гідролізом антитіла. Фрагменти антитіл можна можна отримати в результаті пепсинового або папаїнового переварювання цілих антитіл традиційними методами. Наприклад, фрагменти антитіл можна отримати ферментативним розщепленням антитіл пепсином для отримання 5S-фрагменту, позначеного F(ab')2. Цей фрагмент можна додатково розщепити за допомогою відновлювача тіолу для створення моновалентних фрагментів 3.5S Fab'. Необов'язково, реакцію розщеплення можна проводити за допомогою блокуючої групи для сульфгідрильних груп, які виникають в результаті розщеплення дисульфідних зв'язків. Як варіант, ферментативне розщеплення з використанням пепсину дає безпосередньо два моновалентні Fab-фрагменти і один Fc-фрагмент. Ці методи описані, наприклад, Goldenberg, US Patent No. 4,331,647, Nisonoff et al., Arch. Biochem. Biophys. 89:230 (1960), Poter, Biochem. J. 73:119 (1959), Edelman et al., in Methods in Enzymology, 96122 58 Vol. 1, page 422 (Academic Press 1967), and Coligan at pages 2.8.1-2.8.10 and 2.10-2.10.4. Можна також застосовувати інші методи розщеплення антитіл, наприклад відокремлення важких ланцюгів для утворення моновалентних фрагментів легкого-важкого ланцюга, подальше розщеплення фрагментів або інші ферментативні, хімічні або генетичні методи, доки фрагменти не зв'яжуться з антигеном, який розпізнається інтактним антитілом. Наприклад, Fv-фрагменти включають зв'язок ланцюгів Vh і Vl. Цей зв'язок може бути нековалентним, як описано Inbar et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 69:2659 (1972). Як варіант, варіабельні ланцюги можна з'єднувати міжмолекулярним дисульфідним зв'язком або поперечно зв'язувати хімічними речовинами, наприклад глутаральдегідом (див., наприклад, Sandhu et al., Crit. Rev. Biotech. 12:137 (1992)). Fv-фрагменти можуть включати VH- і VLланцюги, з'єднані пептидним лінкером. Ці одноланцюгові антигензв'язуючі білки (scFv) синтезують, конструюючи структурний ген, що містить ДНКпослідовності, які кодують VH- і VL-домeни, з'єднані олігонуклеотиднуклеотидом. Цей структурний ген вставляють в експресуючий вектор, який потім уводять в клітину-хазяїн, наприклад Е. coli. Отримані рекомбінантні клітини-хазяї синтезують один поліпептидний ланцюг з лінкерним пептидом, що утворює місток між двома згаданими V-доменами. Методи синтезу білків scFv описані, наприклад, Whitlow et al., Methods: A Companion to Methods in Enzymology 2:97 (1991) (див. також Bird et al., Science 242:432 (1988), Ladner et al., US Patent No. 4,946,778, Pack et al., Biotechnology 77:1271 (1993), and Sandhu, supra). Білок scFv можна, наприклад, синтезувати, піддаючи лімфоцити дії поліпептиду IL-22RA in vitro, і селектуючи бібліотеки відображення антитіл у фагу або аналогічних векторах (наприклад, за допомогою імобілізованого або міченого білка або пептиду IL-22RA). Гени, що кодують поліпептиди і мають потенційні IL-22RA-поліпептидзв'язуючі домени, можна отримати скринінгом бібліотек випадкових пептидів, відображених у фагу (фаговий дисплей), або в бактеріях, наприклад Е. coli. Нуклеотидні послідовності, що кодують поліпептиди, можна отримати багатьма способами, наприклад неспецифічним мутагенезом і випадковим синтезом полінуклеотидів. Ці бібліотеки відображення випадкових пептидів можна застосовувати для скринінгу пептидів, що взаємодіють з відомою мішенню, якою може бути білок або поліпептид, наприклад ліганд або рецептор, біологічна або синтетична макромолекула, органічні або неорганічні субстанції. Методи створення і скринінгу таких бібліотек відображення випадкових пептидів відомі (Ladner et al., US Patent No. 5,223,409, Ladner et al., US Patent No. 4,946,778, Ladner et al., US Patent No.5,403,484, Ladner et al., US Patent No. 5,571,698, and Kay et al., Phage Display ofPeptides and Proteins (Academic Press, Inc. 1996)), і бібліотеки відображення випадкових пептидів, і набори для скринінгу таких бібліотек є комерціно доступними, їх можна придбати, наприклад, у ф. 59 «CLONTECH Laboratories, Inc.» (Palo Alto, CA), ф. «Invitrogen Inc.» (San Diego, CA), ф. «New England Biolabs, Inc.» (Beverly, MA) і ф. «Pharmacia LKB Biotechnology Inc.» (Piscataway, NJ). Для ідентифікації білків, що зв'язуються з IL-22RA, бібліотеки відображення випадкових пептидів можна скринувати за допомогою описаних тут послідовностей IL-22RA. Іншою формою фрагмента антитіла є пептид, що кодує одну зону, яка визначає комплементарність (CDR). CDR-пептиди («мінімальні розпізнавальні одиниці») можна синтезувати, конструюючи гени, які кодують CDR-антитіла, що становлять інтерес. Такі гени створюють, наприклад, за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), щоб синтезувати варіабельну зону з РНК антитілопродукуючих клітин (див., наприклад, Larrick et al., Methods: A Companion to Methods in Enzymology 2:106 (1991), Courtenay-Luck, "Genetic Manipulation of Monoclonal Antibodies", in Monoclonal Antibodies: Production, Engineering and Clinical Application, Ritter et al., (eds.), page 166 (Cambridge University Press 1995), and Ward et al., "Genetic Manipulation and Expression of Antibodies", in Monoclonal Antibodies: Principles and Applications, Birch et al., (eds.), page 137 (Wiley-Liss, Inc. 1995)). Як варіант, антитіло anti-IL-22RA можна синтезувати з «гуманізованого» моноклонального антитіла. Гуманізовані моноклональні антитіла створюють, переносячи визначаючу комплементарність зону миши з важкого та легкого варіабельних лінцюгів імуноглобуліну миши у варіабельний домен людини. Типові залишки людських антитіл потім заміщають у каркасних зонах мишиних еквівалентів. Використання компонентів антитіл, синтезованих з гуманізованих моноклональних антитіл, усуває потенційні проблеми, пов'язані з імуногенністю мишиних константних зон. Загальні методи клонування варіабельних доменів імуноглобуліну мишей описані, наприклад, Orlandi et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 86:3833 (1989). Методи продукування гуманізованих моноклональних антитіл описані, наприклад, Jones et al., Nature 321:522 (1986), Carter et al., Proc. Nat'l Acad. Sci. USA 89:4285, Sandhu, Crit, Rev. Biotech. 12:437 (1992), Singer et al., J. Immun. 150:2844 (1993), Sudhir (ed.), Antibody Engineering Protocols (Humana Press, Inc. 1995), Kelley, "Engineering Therapeutic Antibodies", in Protein Engineering: Principles and Practice, Cleland et al., (eds.), pages 399-434 (John Wiley & Sons, Inc. 1996) and Queen et al., US Patent No. 5,693,762 (1997). Крім того, запропоновані антитіла anti-IL-22RA або фрагменти антитіл можна пегілувати описаними тут відомими способами. Поліклональні антиідіотипічні антитіла можна синтезувати, імунізуючи тварин антитілами anti-IL22RA або фрагментами антитіл, застосовуючи стандартні методики. Див., наприклад, Green et al., "Production of Polyclonal Antisera", in Methods in Molecular Biology: Immunochemical Protocols, Manson (ed.), pages 1-12 (Humana Press 1992). Також див. Coligan на стор. 2.4.1-2.4.7. Як варіант, моноклональні антиідіотипічні антитіла можна синтезувати, використовуючи як імуногени антитіла 96122 60 anti-IL-22RA або фрагменти антитіл за методиками, описаними вище. Ще один варіант: вищеописаними методами можна синтезувати гуманізовані антиідіотипічні антитіла або антиідіотипічні антитіла людиноподібних мавп. Способи синтезу антиідіотипічних антитіл описані, наприклад, Irie, US Patent No. 5,208,146, Greene et al., US Patent No. 5,637,677 and Varthakavi and Minocha, J. Gen. Virol. 77:1875 (1996). Для утворення імунокон'югату anti-IL-22RA можна кон'югувати антитіло anti-IL-22RA з виявлюваною міткою. Відповідні виявлювані мітки включають, наприкалд, радіоізотоп, флуоресціюючу мітку, хемілюмінесцентну мітку, ферментну мітку, біолюмінесцентну мітку або колоїдне золото. Способи створення і виявлення таких мічених і виявлюваних імунокон'югатів добре відомі і детальніше описані нижче. Виявлюваною міткою може бути радіоізотоп, який виявляють авторадіографіею. Найбільш при3 датними для цілей даного винаходу є ізотопи: Н, 125 131 35 14 І, І, S та С. Імунокон'югати anti-IL-22RA також можна мітити флуоресціюючою сполукою. Присутність флуоресцентно-міченого антитіла визначають, піддаючи імунокон'югат дії світла відповідної довжини хвилі і виявляючи виникаючу в результаті флуоресценцію. Флуоресціюючі сполуки-мітки включають флуоресцинізотіоціанат, родамін, фікоеритрин, фікоціанін, алофікоціанін, о-фтальдегід і флуорескамін. З іншого боку, імунокон'югати anti-IL-22RA можна мітити з можливістю виявлення, зв'язуючи компонент антитіла з хемілюмінесцентною сполукою. Присутність імунокон'югату, міченого хемілюмінесцентною сполукою, визначають, виявляючи наявність люмінесценції, яка виникає під час хімічної реакції. Приклади хемілюмінесцентних сполукміток включають люмінол, ізолюмінол, ароматичний складний ефір акридину, імідазол, сіль акридину та складний ефір оксалату. Аналогічним чином, для мічення запропонованих імунокон'югатів anti-IL-22RA можна застосовувати біолюмінесцентну сполуку. Біолюмінесценція - це вид хемілюмінесценції, виявленої в біологічних системах, в яких каталітичний білок підвищує ефективність хемілюмінесцентної реакції. Присутність біолюмінесцентного білка визначають за наявності люмінесценції. Біолюмінесцентні сполуки, придатні для мічення, включають люциферин, люциферазу та екворин. Як варіант, імунокон'югати anti-IL-22RA можна мітити з можливістю виявлення, зв'язуючи компонент антитіла anti-IL-22RA з ферментом. При інкубації кон'югату anti-IL-22RA-фермент у присутності відповідного субстрату компонент ферменту реагує з субстратом і утворює компонент, який можна виявити, наприклад, спектрофотометричним або флуорометричним засобом, або візуально. Приклади ферментів, які можуть служити виявлюваними мітками для поліспецифічних імунокон'югатів, включають -галактозидазу, глюкозооксидазу, пероксидазу та лужну фосфатазу. Фахівцям відомі інші відповідні мітки, які можна застосовувати в даному винаході. Зв'язування