Спосіб ідентифікації едатопів насаджень дуба скельного і едатопів насаджень дуба звичайного на кислих грунтах

Спосіб належить до галузі лісового господарства і може бути використаний для відділення едатопів дуба скельного від едатопів дуба звичайного при відтворенні корінних деревостанів кожної з цих порід на нелісових землях або на ділянках з похідними деревостанами у тих районах, де вони виступають основними едифікаторами лісових угруповань. У скельнодубових типах лісу, зокрема у свіжій і сухій дібровах, як головну породу рекомендуеться вирощувати дуба скельного, а не дуба звичайного, оскільки там дуб скельний характеризується вищою продуктивність і пристосованістю до умов середовища, ніж дуб звичайний [7, с 177, 202], В літературі [8, с 183] вже зазначалося, що дуб скельний частіше росте на легших, більш кислих і менше насичених основами грунтах, дуб звичайний - частіше на важчих, менш кислих і більше насичених основами грунтах. Наводилися також дані про те, що дуб скельний порівняно з дубом звичайним росте на грунтах, які сформувалися на легших за гранулометричним складом материнських породах [4]. На основі останнього положення на кислих материнських породах едатопи насаджень дуба скельного було відокремлено від едатопів насаджень дуба звичайного (за вмістом піску, пилу і мулу в материнській породі - на Розточчі; за вмістом мулу в материнській породі - на Розточчі, Словечансько-Овруцькому кряжі, і деякою мірою, у Південному Поділлі){4], Однак розділення едатопів видів дуба зазначеними способами можна проводити тільки на грунтах, які сформувалися на однорідних кислих материнських породах. У районах масового поширення дуба скельного і дуба звичайного, в Україні це зокрема на Подільскій височині, такі грунти трапляються порівняно рідко. Крім того, щоб встановити однорідність ґрунтових профілів і материнських порід, необхідно проводити аналіз гранулометричного складу усіх горизонтів ґрунтових профілів, що пов'язано з великим обсягом польових і лабораторних робіт. Усе це обмежує практичне використання наведених способів відокремлення едатопів дуба скельного від едатопів дуба звичайного для їх ідентифікації на нелісових землях або на ділянках з похідними деревостанами. Прототипом пропонованого способу Ідентифікації едатопів насаджень дуба скельного і дуба звичайного міг би бути спосіб, який випливає з роботи Л.А. Бевзюка і С.Ф. Неговелова [2]. Автори цієї роботи провели відокремлення ділянок із зростанням дуба скельного від ділянок із зростанням дуба звичайного на ПівнічноЗахідному Кавказі за вмістом мулу в ґрунтових горизонтах А+В і В. Основним фактором, який визначає видовий склад дібров Північно-Західного Кавказу, за даними Л.А. Бевзюка і С.Ф. Неговелова, є фізичні властивості грунтів, зумовлені вмістом у них мулу. При вмісті мулу в горизонті А+В 37%, або в горизонті в 43% зростання обох видів дуба рівноймовірне. Відхилення від цих величин на 2-3% у бік підвищення вмісту мулу, за твердженням авторів, зумовлює формування майже чистих насаджень дуба звичайного, при аналогічному зменшенні вмісту мулу створюються умови, сприятливі для дуба скельного. У пошуках фактора середовища, який визначав би видовий склад дібров, Л.А. Бевзюк і С.Ф. Неговелов спиралиси на твердження, що ознаки грунтів під різними видами дуба мають нормальний розподіл і варіювання їх рядів не виходить за межі 3d. Тобто, прийнявши середнє значення певного показника грунту під дубом звичайним за М1, умови зростання його описували виразом М1 ± 3(51, аналогічно описували умови зростання дуба скельного: М2 ±3(52-Оскільки дані види дуба заміщують один одного при переході від одних екологічних умов до інших, а середні величини досліджуваних показників (вміст мулу в горизонтах А+В і В) під дубом скельним менші, ніж під дубом звичайним, за формулою М1 - 3d 1 розраховували умови, які перешкоджають зростанню дуба звичайного, а за формулою М2 + 3d 2 - умови, які не дозволяють зростати дубу скельному. На основі викладеного вище можливість розділення значень досліджуваної ознаки грунту на інтервали, що відповідають зростанню того чи іншого виду дуба визначали за коефіцієнтом К, який є часткою від ділення різниці середніх значень цієї ознаки під двома видами дуба на суму середніх квадратичних відхилень: При К > 2 розділення ділянок за даною ознакою грунту для 95%-ного рівня ймовірності вважалося задовільним, при К 2 величину Q досліджуваного показника грунту приймали за межу, яка з 95%-ною ймовірністю розділяє едатопи на місцезростання дуба скельного і дуба звичайного [2]. Недоліком наведеного способу розділення едатопів насаджень дуба скельного і дуба звичайного є необхідність проводити аналіз гранулометричного складу повних ґрунтових профілів (горизонт А+В) або середньої і нижньої їх частини (горизонт В). Спосіб не дає повного розділення едатопів видів дуба і допускає в насадженнях кожного з них наявність домішки Іншого виду [2, стор. 52]. Випробування даного способу в Україні (Могилів-Подільська рівнина) виявило його, непридатність для розділення едатопів насаджень дуба скельного і дуба звичайного з 95%-ною вірогідністю. На Могилів-Подільській рівнині в насадженнях, де дуб скельний і дуб звичайний ростуть окремо один від одного в умовах плакору нами було закладено 19 пробних площадок. Місця для закладання пробних площадок вибирали випадково з відібраної наперед у декілька разів більшої сукупності подібних місцеположень. Кожна пробна площадка окреслювала елементарний фітоценоз одного з видів дуба без участі Іншого. Діаметр пробних площадок дещо перевищував висоту стиглих дерев дуба і становив 30-40 м, а їх площа дорівнювала 0,07-0,13 га. На площадках закладали по декілька прикопок і одному основному грунтовому розрізу, з якого за генетичними горизонтами брали зразки грунту для аналізів. Аналіз гранулометричного складу зразків фунту проводили за методикою Н.А. Качинського [3]. Вміст фракцій гранулометричних частинок у шарах грунту певної товщини знаходили як середньозважену величину на основі об'ємної ваги грунту. Для визначення останньої користувалися буровим методом [3]; зразки грунту в непорушеному стані брали у 3-10-кратн!й повторності. рН зразків грунту визначали потенціометричним методом [1]. На всіх пробних площадках грунти мали кислу реакцію. Карбонати траплялися тільки в метеринській або підстеляючій породі, тобто нижче горизонту А+В. У табл. 1 наведено вміст мулу в ґрунтових профілях на пробних площадках (горизонт А+В), а в табл.2 результати статистичної обробки даного показника в насадженнях дуба скельного і дуба звичайного. Як видно з даних табл.1 і 2, грунтові профілі під насадженнями різних видів дуба за вмістом мулу характеризуються Істотними відмінностями. Під насадженнями дуба скельного цей показник становить від 16,2 до 25,5%, під насадженнями дуба звичайного від 22,9 до 32,2%. Але за вмістом мулу в горизонті А+В, як видно з табл.2, відділити з 95%-ною ймовірністю едатопи дуба скельного від едатопів дуба звичайного, як це пропонується в роботі Л.А. Бевзю-ка і С.Ф. Неговелова [2], на жаль, неможливо - К К10;0,05;) те ж саме можна сказати і про едатопи дуба звичайного (D9 = 0,782; K9- о05 = 0,430; D 9 >К9. 0,05). В основу нашого винаходу покладено завдання розробити такий високоточний спосіб ідентифікації едатопів насаджень дуба скельного без дуба звичайного і едатопів насаджень дуба звичайного без дуба скельного на кислих грунтах у межах їх спільного екологічного ареалу, в якому враховувався б вміст певних гранулометричних частинок тільки у приповерхневому шарі грунту, за рахунок чого було б зменшено матеріальні затрати на проведення Ідентифікації едатопів. Дуб скельний і дуб звичайний - вікарні види. У межах спільного географічного ареалу вони заміщують один одного при переході від одних екологічних умов до інших. У певних екотопах дуб скельний має істотно вищу життєвість (продуктивність, здатність до відновлення тощо), ніж дуб звичайний, - там формуються насадження з дубом скельним, але без дуба звичайного, які умовно можна назвати чистими насадженями дуба скельного. В Інших екотопах істотно вищою життєвістю відзначається дуб звичайний - там формуються насадження з його участю, але без дуба скельного, умовно їх можна назвати чистими насадженнями дуба звичайного. За деяких екологічних умов обидва види мають практично однакову життєвість і ростуть разом, формуючі мішані насадження. На відміну від дуба звичайного, який росте як на підвищених, так і на понижених елементах рельєфу, дуб скельний у зв'язку з фенологічними особливостями росте тільки на підвищених елементах рельєфу, тут він заміщується дубом звичайним за певних едафічних і загальнокліматичних умов. Ідентифікацію едатопів насаджень дуба скельного без дуба звичайного і едатопів насаджень дуба звичайного без дуба скельного на нелісових землях або на ділянках з похідними деревостанами проводять на основі едафічних ареалів цих насаджень, побудованих для окремих однорідних за кліматичними і мікрокліматичними умовами територій, наприклад, фізико-географічних районів, і типів місцеположень, у яких вони природно зростають. Едафічні ареали чистих насаджень дуба скельного і дуба звичайного на кислих грунтах будують на основі вмісту гранулометричних частинок діаметром