Спосіб лікування пневмонії тривалого перебігу

Винахід відноситься до області медицини, а саме до пульмонології та терапії. Відомі способи лікування пневмонії шляхом інгаляції аерозолів антибіотиків, фітонцидів, антисептичних та протизапальних препаратів, які застосовуються з метою безпосередньої антибактеріальної та протизапальної дії на пневмонічний фокус, що особливо доцільно у випадках тривалого перебігу захворювання [1, 2 ]. Найбільш близьким до винаходу, що пропонується, є спосіб лікування пневмонії, особливо при її тривалому перебігу або при наявності супутнього бронхіту, через введення антибіотиків при допомозі інгаляції високодисперсних аерозолів, що дозволяє препаратам проникати безпосередньо до запальної паренхіми легенів, а шляхом резорбції - до системного кровообігу [3]. Недоліками вказаних вище розробок є рідка частота процедур та швидка резорбція антибіотиків, які інгалюються. Це не дозволяє створити достатню бактерицидну їх концентрацію в альвеолах, респіраторних бронхіолах та дрібних бронхах, які знаходяться у пневмонічному вогнищі, а системною дією ліків можна знехтувати через їх малу загальну добову доз у, яку, крім того, важко оцінити. В основу запропонованого технічного рішення поставлена задача удосконалення інгаляційного способу лікування пневмоній тривалого перебігу шля хом створення у респіраторному відділі легенів постійної терапевтичної концентрації препарату з антибактеріальним та протизапальним ефектами, що дозволить скоротити строки лікування, втрати працездатності та зменшити частоту ускладнень. Поставлена задача вирішується тим, що, згідно винаходу, застосовують інгаляції фуз уфунгіна - антибіотика місцевої дії, який має антибактеріальну, фунгіцидну та протизапальну активність - 3,0-4,0мг на добу за 5-6 прийомів окремими дозами по 125 або 500мкг, при цьому кожну дозу препарату інгалюють через ємність 2,0л діаметром 0,1м шляхом максимального вдиху протягом 8-10с після звичайного видиху з дозованим опором 810см водяного стовпчика, що створюється за рахунок виконання каліброваних отворів, сумарну площу яких розраховують за формулою : S= 78 × 10-4 -4 1 + 78 × 10 2t 2 , - 0,062 Ф2 де S - сумарна площа отворів у мм 2, Ф - об'єм вди ху у лі трах, t - час вди ху у секундах, у затримкою (8-10с ) на висоті вдиху, к урсом 8-10 діб з повторенням його, при необхідності, через 10-15 діб. Спосіб виконується наступним чином : 1. Хворий лягає на здоровий бік у ліжко з підведеним узголів'ям чи сідає при двосторонньому процесі. 2. Інгаляцію фузафунгіну здійснюють через ємність 2л, діаметром 0,1м, яка також править для створення дозованого опору вдиху. Звичайно застосовують пластикову пляшку від мінеральної води, в дні якої зроблено отвір діаметром 10мм, в який щільно встромляється носовий кінцевик аерозольного інгалятору фузафунгіна Біопарокс (Віораrох) фірми SERVIER, Франція. Дозований опір вдиху 8-10см водяного стовпчика створюється за рахунок каліброваних вхідних отворів по периметру пляшки на відстані 2-3см від її дна. Сумарна площа отворів розраховується за формулою, що приведена вище. 3. Після звичайного видиху носом хворий провадить максимальний вдих ротом через горловину пляшки протягом 8-10с. На початку вди ху в пляшку вприскують одну дозу фузафунгін у 125 або 500мкг, що залежить від типу інгалятора. 4. На висоті максимального вдиху затримується дихання на 8-10 сек., після чого - звичайний видох через ніс. 5. Для інгаляції чергової дози фузафунгіну маневри п.п. 3 та 4 повторюють. Відпочинок між дозами вільний, від 1 до 3 хвилин. 6. Призначають фузафунгін 10 діб, 3,0-4,0мг на добу за 5-6 прийомів. При необхідності такий курс лікування повторюють через 10-15 діб. Проведено лікування 32 хворих віком 47-68 років (14 чоловіків та 18 жінок) не госпітальною пневмонією легкої та середньої важкості, у яких після антибактеріальної терапії на протязі 6 тижнів від початку захворювання залишалося посилення легеневого малюнку на місці пневмонічного фокусу в поєднанні з одним чи кількома із слідуючи х симптомів: кашель, астенізація, субфебрільна температура, зміни гемограми. В дослідження не включалися хворі з хронічними, неспецифічними захворюваннями легенів та які курили більш 10 сигарет на добу. 23 хворим проведен 1, а 9 хворим - 2 курса інгаляції фузафунгіном (біопароксом). Рентгенологічне обстеження через 30 діб після початку лікування фузафунгіном (біопароксом) виявило невелике посилення легеневого малюнку у 2-х осіб, які одержали 1 курс та 1 у особи після 2-х курсів. У двох хворих залишався кашель після другого курсу, але рентгенограма виявилася нормальною. Приклад конкретного використання способу. Хворий Г., 64 роки, скаржився на кашель, підвищення температури до 37,6 градусів у другій половині дня. Було виявлено також підвищення ШОЕ (28мм на годину) та посилення легеневого малюнку у 8-9 сегментах правої легені. Термін захворювання - 2 місяці. Діагноз: поза госпітальна правостороння пневмонія затяжного перебігу. Проводили 5 інгаляцій аерозолю фузафунгіну (Біопароксу) кожні 4 години (5 доз по 125мкг) з нічною перервою на протязі 10 діб. У кінці лікування пройшли кашель та субфебрілітет. ШОЕ зменшилась до 18мм на годину; через 30 діб - ШОЕ - 12мм на годину, нормальна рентгенограма. В порівнянні з прототипом, запропонований спосіб, дозволяє дозувати препарат, який інгалюється, збільшити частину його дози, що потрапляє до респіраторних відділів легенів. Останнє дозволяє створити в пневмонічному вогнищі достатню круглодобову терапевтичну концентрацію антибіотика місцевої дії і, таким чином, уникнути небажаних ефектів препаратів з системною дією. Виникнення, зокрема, можливості використання фузафунгіну, який має найбільш бажану для терапії запалення легенів комбінацію антибактеріального, фунгіцидного та протизапального ефектів, забезпечує високу ефективність терапії пневмонії тривалого перебігу. Крім того, винахід дозволяє проводити терапію в амбулаторних умовах без втрати працездатності. Література : 1. Бокша В.Г., Богуцкий Б.В. Физические факторы в профилактике и лечении органов дыхания. Кн.: Курортология и физиотерапия. Под ред. проф. В.М. Боголюбова. — М.: «Медицина», 1985, Т.2. — С.77-85. 2. Демедюк И.А. Заболевания органов дыхания. Кн.: Клиническая физиотерапия. Под ред. проф. В.В. Оржесиковского. — Киев: «Здоров'я», 1984. — С. 248-251. 3. Ми хайлов С. Заболевания дыхательной системы. Кн.: Специальная физиотерапия. Под ред. проф. Л. Николовой. — София: «Медицина, физкультура», 1983. — С. 46-47.