Спосіб реабілітації хворих на міастенію гравіс в післяопераційному періоді

Винахід належить до галузі медицини, зокрема клінічної імунології, і може бути застосований для реабілітації хворих на міастенію гравіс в післяопераційному періоді. Міастенія гравіс є автоімунним захворюванням, яке обумовлене синтезом автоантитіл до Н-холінорецепторів кінцевих пластинок попереково-посмугованої мускулатури і клінічно проявляється синдромом м'язової слабкості. Критеріями постановки діагнозу є 1) поява м'язової слабкості переважно у молодих жінок (20-40 років) на фоні попереднього клінічного благополуччя; 2) флюктуація м'язевої слабкості, яка полягає у різкому наростанні проявів хвороби під час активних рухів (аж до повного знерухомлення у працюючих м'язах) та повному відновленні рухо вої активності після незначного періоду відпочинку; 3) нерівномірність прояву м'язевої слабкості протягом доби -протягом першої половини дня після нічного відпочинку хворі зазвичай почувають себе задовільно і прояви хвороби є мінімальними, проте у др угій половині дня міастенічні розлади наростають і не зникають навіть після тривалого періоду спокою; 4) позитивна прозеринова проба, при якій після підшкірного введення 2мл 0,05% прозерину прояви м'язевої слабкості зникають на період дії препарату (2-3 години); 5) міастенічна реакція м'яза при проведенні електроміографії, яка полягає у нормальній реакції досліджуваного м'яза у відповідь на перший електричний стимул з прогресуючим зменшенням електричної активності м'яза (аж до повного "мовчання") при наступних послідовних подразненнях. Без адекватного лікування міастенія гравіс набуває прогресуючого перебігу, в результаті чого до патологічного процесу поступово залучаються нові групи м'язів, що зрештою призводить до повного знерухомлення пацієнта і виникнення гострої дихальної недостатності у зв'язку з порушенням роботи дихальних м'язів. Лікування і реабілітація хворих на міастенії мають бути направлені як на поліпшення умов синаптичної передачі шляхом застосування антихолінестеразних препаратів, так і на відновлення втраченої імунологічної толератності до аутоантигенів Н-холінорецепторів. Тактика лікування міастенії гравіс полягає у проведенні тимектомії з наступним застосуванням глюкокортикоїдів і антихолінестеразних препаратів у відновному періоді. Зазначені методи не задовільняють вимог, які висуваються до лікування і реабілітації хворих на міастенію в сучасних умовах, оскільки є недостатньо ефективними і мають несприятливий загальний вплив на організм. Так, в результаті тимектомії у зв'язку з втратою центрального органа імунної системи розвивається важка депресія імунітету, яка часто призводить до розвитку набутого імунодефіцитного захворювання. На сьогодні більшість науковців визнають, що при проведенні імунореабілітації післяопераційних хворих на міастенію немає альтернативи препаратам глюкокортикоїдів [2]. За останнє десятиліття стало відомо, що ендогенні глюкокортикоїди, продуковані епітеліоцитами тимусу, беруть участь у підтриманні імунологічної толератності шляхом знищення заборонених клонів дозріваючих Т-лімфоцитів. В той же час, ендогенні глюкокортикоїди кори наднирників перешкоджають активації аутореактивних Т-лімфоцитів, що вижили після дозрівання у тимусі. Також слід зазначити, що у переважної більшості хворих на міастенію відзначається стартове низький рівень продукції ендогенних глюкокортикоїдів, що і є сприятливим фоном для зриву толерантності і ініціації аутоімунного процесу [2]. Найближчим способом реабілітації хворих на міастенію гравіс, обраним за прототип, є спосіб реабілітації [І], що передбачає застосування препаратів глюкокортикоїдів у середній дозі 40-60мг на день за преднізолоном. Однак даному способу притаманні наступні недоліки. Ендогенні і екзогенні глюкокортикоїди справляють неоднаковий вплив на імунну систему організму. Так, стероїдні гормони, що містяться в препаратах, чинять переважно імуносупресивну дію. В той же час, ендогенне синтезовані глюкокортикоїди характеризуються переважно імуномодулюючим впливом, який полягає у пригніченні реакцій на аутоантигени без суттєвого обмеження імунної відповіді на екзогенні антигенні субстанції. При підборі ефективної дози препаратів глюкортикоїдів виникають труднощі у зв'язку з появою численних побічних ефектів препаратів (кушингоїдний синдром, артеріальна гіпертензія, стероїдний діабет та інш.). Разом з тим, при терапії препаратами глюкокортикоїдів відбувається зниження синтезу ендогенних гормонів, тому вже після кількох місяців застосування препаратів у хворих розвивається стан гіпокортицизму, який сприяє подальшому поглибленню автоімунних розладів і зниженню ефективності імунореабілітації. Спосіб, що заявляється, вирішує задачу підвищення ефективності реабілітації хворих на міастенію гравіс в післяопераційному періоді. Поставлена задача досягається тим, що у відомому способі реабілітації міастенії гравіс, що включає застосування лікарських засобів, згідно винаходу застосовують модулятор ендогенного синтезу глюкокортикоїдів Licorice root в післяопераційному періоді у фазі стабілізації аутоімунного процесу у зростаючій дозі (перший тиждень - по їй капсулі, в подальшому - по 2 капсули на день вранці і о 12 годині) на фоні поступового зниження дози препаратів глюкокортикоїдів (на 5мг кожні 5 днів) до підтримуючих величин (5-10мг на день) або їх повної відміни курсом 2-3 місяці з перервами близько 1 місяця між курсами. Критерієм ефективності є підвищення рівня кортизолу у плазмі крові та позитивна клінічна динаміка (підвищення витривалості м'язів до фізичного навантаження та подовження періоду субкомпенсованої рухової активності) на фоні поступового зниження дози препаратів глюкокортикоїдів та підвищення дози Licorice root. Приклад. Хвора Т., 30 років, тривалість захворювання - 7 років. Початок хвороби пов'язує зі спортивними перенавантаженнями. В вересні 1996 року з'явилися наступні симптоми: слабкість в ногах, затухання мови, двоїння в очах, птоз. Діагноз "міастенія гравіс" був встановлений через рік яскравих клінічних проявів захворювання в грудні 1997 року, на підставі чого була проведена тимектомія, яка не призвела до суттєвого клінічного покращення. В післяопераційний період прийом 60мг преднізолону не давав позитивного клінічного ефекту. Через місяць хвора потрапила до реанімації обласної лікарні у зв'язку з розвитком дихальної недостатності. Заміна преднізолону на дексаметазон та 10 сеансів плазмаферезу призвели до 6-ти місячної ремісії захворювання. Восени 1998 року хвора знову потрапила до реанімаційного відділення, де отримала повторний курс зазначеного лікування. Після виписки зі стаціонару на фоні прийому 10 таблеток дексаметазону хвороба набула середньоважкого стабільного перебігу до зими 1999 року, коли в результаті передозування антихолінестеразних препаратів хвора потрапила до психіатричної лікарні з діагнозом кататонічний синдром. Психотропні препарати, які мають виражену імунодепресивну дію, дали стабілізацію середньоважкого перебігу хвороби. Хвора звернулася на кафедру імунології та алергології на початку 2003 року. При огляді - яскраві ознаки кушингоїдного синдрому. Тривалість субкомпенсованої рухо вої активності - з ранку до 12 години, поява гугнявості та затухання мови через 10-15 хвилин розмови, ознаки міастенічного ураження глотково-гортанної та скелетної мускулатури середнього ступеня тяжкості. При імунологічному обстеженні суттєви х змін виявлено не було, рівень кортизолу сироватки крові, о 10 00 був знижений - 3,96мкг/дл (при N=16-22мкг/дл), на підставі чого був призначений Licorice root. На 10.03.2003 року на фоні зниження дози дексаметазону до 0,5 табл. і двохмісячного прийому Licorice root в дозі 2 капсули на день відмічалися наступні клінічні ефекти: нормалізація функції ковтання (перейшла з рідкої їжі на тверду), розширення рухових можливостей, подовження періоду субкомпенсованої періоду рухової активності до 16 години, підвищення резерву мовної діяльності (затухання мови та поява гугнявості через 30-40 хвилин розмови), які зберігалися протягом лікування. При повторному визначенні рівня кортизолу плазми крові о 10°° вміст гормону склав 13,7мкг/дл (рівень гормону підвищився майже в 4 рази). Спосіб реабілітації хворих на міастенію гравіс застосовувався на 5 хворих. Реабілітація проводилась на кафедрі клінічної імунології та алергології з курсом дитячої клінічної імунології НМУ. Дану схему реабілітації можна рекомендувати для впровадження в практику охорони здоров'я. Література: 1. Лавров А. Ю. Достижения в изучении патогенеза, в диагностике и лечении миастении //Неврологический журнал. - 1998. - т.3, №6. - С.51-56/. 2. Жмурко В О. Значения імунних та ендокринних порушень в патогенезі, клінічному перебігу та оцінці лікування міастенії: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук. - Київ. 2000. - 25с.