Спосіб з’єднання кінців поручня

Винахід відноситься до безперервного транспорту, зокрема до поручнів ескалаторів і пасажирських конвеєрів. Відомий спосіб з'єднання кінців стрічок і поручнів, при якому кінці обрізують уступами в горизонтальних площинах, при цьому уступи розміщують під кутом 30°...45° до осі стрічки або поручня, після чого обрізані кінці з'єднують методом вулканізації або склеювання [1]. Відомий також спосіб з'єднання кінців стрічок і поручнів, при якому кінці обрізують уступами в горизонтальних площинах. Після обрізки кінці, які з'єднуються, на уступи наносять клей, кінці накладають один на один і виконують гарячу або холодну вулканізацію [2]. Під час руху стрічок і поручнів по барабанах і блоках в них, крім напружень розтягу, виникають також дотичні напруження, внаслідок того, що на криволінійних ділянках відбувається відносне зміщення окремих шарів тіла стрічки або поручня, обумовлене тим, що подовження шару, який рухається по більшому радіусу завжди більше подовження шару, який рухається по меншому радіусу. Зважаючи на це, основний недолік описаних способів з'єднання кінців стрічок і поручнів полягає в тому, що відносне зміщення відбувається по площинах вулканізації або склеювання кінців стрічки чи поручня, при цьому міцність та довговічність в площинах вулканізації і склеювання, як правило, значно менші міцності і довговічності основною тіла стрічки або поручня. Крім того допустимі дотичні напруження в гумотехнічних виробах приблизно в 3 рази менші допустимих напружень розтягу, що також негативно позначається на міцності та довговічності стикового з'єднання. На практиці цей недолік особливо проявляється в тих випадках, коли стрічки і поручні огинають барабани і блоки малих діаметрів. Вказаний недолік приводить до значного зменшення міцності і довговічності стикового з'єднання, виконаного вищеописаним способом і являється однією з причин передчасного роз'єднання кінців стрічок і поручнів. В основу винаходу поставлена задача збільшення міцності і довговічності з'єднання кінців поручня. Це досягається за рахунок того, що на кінцях поручня вирізують ступінчасті клинові уступи в вертикальній площині, а між кінцями, що з'єднуються, встановлюють шпонки в площинах стикання або штифти в площині, перпендикулярній до площин стикання цих кінців. Поставлена задача вирішується за рахунок того, що у відомому способі з'єднання кінців поручня, який складається з обрізання цих кінців уступами в горизонтальних площинах та з'єднання їх методом вулканізації або склеювання, у відповідності з даним винаходом на кінцях поручня вирізують клинові уступи в вертикальних площинах, з'єднання яких утворює ступінчастий стик, при цьому торцеві поверхні уступів одного кінця поручня примикають до торцевих поверхонь уступів іншого, а кут між торцевою поверхнею уступів і площиною з'єднання складає p / 2 або p / 2 - a - 15° , де a - кут клина в градуса х, p = 180° ; крім того в ступінчастих стиках між кінцями, що з'єднуються, в площинах їх стикання, встановлені шпонки або між кінцями, що з'єднуються, встановлені штифти в площині, перпендикулярній до площин стикання кінців. Винахід пояснюється кресленнями, де на фіг. 1 - ступінчастий стик із шпонками (в плані); на фіг. 2 - розріз А-А фіг. 1; на фі г. 3 - розріз Б-Б фіг. 1; на фіг. 4 - ступінчастий стик із штифтами (в плані). Спосіб з'єднання кінців поручня полягає в наступному. Кінець 1 поручня обрізують по вертикальних площинах 2, 3, і 4 на ступінчастий клин з кутом клина а, уступами 5 і 6 розміщеними в вертикальних площинах; кінець 7 поручня обрізують по вертикальних площинах 2', 3', 4' на ступінчастий клин з кутом клина a уступами 5' і 6', при цьому коли кінці поручня з'єднують, утворюється ступінчастий стик, в якому уступи 5, 5' і 6, 6', попарно контактуючи, сприймають розтягуючу силу S та збільшують міцність і довговічність ступінчастого стику. Оброблені таким способом кінці поручня з'єднують методом вулканізації або склеювання. Після цього в ступінчастому стику на лініях стикання площин 2 і 2', 3 і 3', 4 і 4' з певним кроком просвердлюють отвори і в них вставляють шпонки 8, виготовлені, наприклад, із еластомера та посаджені на клей; шпонки працюють на зрізання і перешкоджають зміщенню кінця 1 відносно кінця 7, збільшуючи міцність і довговічність стикового з'єднання (фіг. 1, 2, 3). Для ступінчастого стику, зображеного на фіг. 4, кінці поручня 1 і 7 обрізують так само, як і для ступінчастого стику, зображеного на фіг. 1, 2, 3. Затим у вертикальних площинах 2 і 2', 3 і 3', 4 і 4' стикання кінців з певним кроком засвердлюють співвісні отвори 9 і 9'. В отвори вставляють штифти 10, виготовлені, наприклад, з еластомера та посаджені на клей, після чого з'єднують кінці 1 і 7 методом вулканізації або склеювання; шти фти 10, працюючи на зрізання, перешкоджають відносному зміщенню кінців 1 і 7 поручня, збільшують міцність і довговічність стикового з'єднання. В порівнянні з існуючим, запропонований спосіб з'єднання кінців поручня має наступні ознаки: - обробку (обрізку) кінців поручня на ступінчастий клин виконують по вертикальних площинах; це забезпечує відносне зміщення окремих шарів в кінцях 1 і 7 в суцільному тілі поручня на однакову величину (див. фіг. 2); в той же час в існуючому способі при обробці (обрізанні) кінців в горизонтальних площинах відносне зміщення окремих шарів в кінцях 1 і 7 відбувається по площинах вулканізації або склеювання, що суттєво зменшує міцність і довговічність стикового з'єднання поручня; - наявністю уступів 5, 5' і 6, 6' в ступінчастому стику (фіг. 1 і 4) забезпечується збільшення міцності та довговічності ступінчастого стику кінців поручня, при цьому кут між торцевою поверхнею уступів і площиною з'єднання призначають p / 2 або b = p / 2 - a - 15° для виконання умови, яка виключає можливість співпадіння торцевої поверхні уступ у з поперечним перетином n-n поручня, крім того кут b забезпечує ефект заклинюрання уступів 5 і 6 кінця 1 з уступами 5' 16' кінця 7; - розміщення в стиках по поверхнях стикання кінців шпонок або штифтів, які працюють на зрізання, забезпечує більшу міцність і довговічність ступінчастого стику. Перелічені відмінні ознаки надають запропонованому способу нову якість, яка дозволяє виконувати міцний і довговічний ступінчастий стик кінців поручня, який за цими показниками не буде поступатися суцільному тілу поручня. Ступінчастий стик, виготовлений по запропонованому способу з'єднання кінців поручня, працює за такою схемою. Профіль траси, по якій рухається поручень транспортуючої машини, наприклад, ескалатора, має прямолінійні і криволінійні ділянки. На прямолінійних ділянках поручень і з'єднання його кінців сприймають розтягуючу силу S, яка спричиняє лише деформацію розтягу. На криволінійних ділянках в поручні і в з'єднанні його кінців, крім деформації розтягу, має місце деформація здвигу, яка обумовлює появу дотични х напружень. Деформаціям розтягу та здвигу протистоять: - з'єднання кінців 1 і 7 вулканізацією або склеюванням; - уступи 5, 54 6, 6', - шпонки 8 або штифти 10. Таке конструктивне виконання ступінчастого стику сприяє збільшенню його міцності і довговічності та робить стикове з'єднання, виготовлене по запропонованому способу, рівним по міцності з основним тілом поручня. Запропонований спосіб може бути застосований для з'єднання кінців гумових і гумотканинних поручнів шириною 75, 80, 90 і 112 мм, які експлуатуються на діючих ескалаторах. Джерела інформації: 1. А.О. Спиваковский, В.К. Дьячков. Транспортирующие машины. М.: Ма шиностроение, 1983, С. 104, 105. 2. SU 330982, 07.03.1972.