Функціональні рідини для двигунів внутрішнього згорання

Реферат: Даний винахід пропонує функціональну рідину, придатну для використання в двигуні внутрішнього згорання, що містить: (а) основну кількість базової рідини; (b) меншу кількість полізаміщеного похідного алканоламіну - продукту реакції, який отримують шляхом реакції: (і) 1 2 1 карбоксилатну сполуку формули І R COOR , де: R - це аліфатичний С1-30-вуглеводневий 2 радикал, a R - це водень чи алкіл, моно- чи полігідроксіалкіл, чи амоній; з (іі) алканоламіном 3 4 3 4 формули II NHR R , де: R і R незалежно вибираються з атомів водню чи вуглеводневих груп з лінійним чи розгалуженим ланцюгом, вуглецевий ланцюг яких факультативно переривається однією чи більше групами -NH- і які факультативно мають щонайменше одну гідроксильну 3 4 групу, приєднану до атома вуглецю вуглеводневої групи, з тим застереженням, що R і R 3 4 обидва не є атомами водню і щонайменше один з цих залишків R і R несе принаймні одну гідроксильну групу; при молярному відношенні груп -СОО- карбоксилатної сполуки формули І UA 100995 C2 (12) UA 100995 C2 до молярної суми груп ОН і NH алканоламіну формули II у межах і в умовах реакції, які забезпечують утворення продукту реакції, що являє собою полізаміщені похідні алканоламіну; і (с) меншу кількість мийної присадки. UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Галузь техніки Даний винахід стосується функціональних рідин, призначених для використання у двигуні внутрішнього згорання, а більш точно - таких рідин, які можуть містити базову рідину у вигляді палива чи мастила, а також приготування функціональних рідин, призначених для використання у двигуні внутрішнього згорання, і використання вказаних функціональних рідин у двигуні внутрішнього згорання. Рівень техніки Відомо, що продукти реакції похідних жирних кислот і аліфатичних моно- і поліамінів є корисними добавками для застосування в бензині і дизельному паливі. Chapter 7: Organic Friction Modifiers, Lubricant Additives: Chemistry and Applications; Leslie R. Rudnick, CRC 2003, ISBN 0824708571. Kenbeek і Buenemann пояснюють, що неоцтові органічні модифікатори тертя переважно є молекулами з довгим лінійним ланцюгом з невеликими полярними голівками. Описується, що вони утворюють на поверхні адсорбовані шари, де певна кількість молекул адсорбується завдяки утворенню водневих зв'язків і дебаївським орієнтаційним силам. Сили міжмолекулярної взаємодії (Ван-дер-Ваальсові сили) заставляють ці молекули вишиковуватись так, що вони утворюють мультимолекулярні кластери, що є паралельними один одному. Прикладами органічних модифікаторів тертя є олеїл-амід і гліцерин моно-олеат (ГМО). В публікації ЕР-А-І 295 933 описані добавки для контролю нагару для двигунів з прямим упорскуванням палива, отримувані в реакції монокарбонових кислот і поліамінів. При цьому найкращим молярним співвідношенням є 1-1,5 моля монокарбонової кислоти на 1 моль поліаміну. Конкретними кращими прикладами є продукти реакції еквімолярних кількостей жирної кислоти твердого тваринного жиру чи олеїнової кислоти і АЕАЕ. У відповідності до загальної методики, описаної тут, ця реакція здійснюється при температурі флегми, яка становить від 150 до 175 °C. Вказана публікація не містить припущень щодо вибору умов реакції (молярного співвідношення та/або температури реакції), так що утворюються переважно полі-заміщені аліфатичні аміни. Зокрема, в цій публікації не пропонується контролювати кінетику реакції шляхом вибору відповідного температурного профілю. Більш того, в публікації ЕР-А-1 295 933 нічого не сказано про переваги з точки зору економії палива в двигунах внутрішнього згорання за рахунок застосування композицій функціональних рідин, коли в склад палива для двигуна чи в склад мастила для змащення двигуна включається продукт реакції між монокарбоновими кислотами і поліамінами. В публікації ЕР-А-І 435 386 описані жирно-кислотні аліфатичні аміди, які поліпшують розгін двигунів внутрішнього згорання. Цей документ описує алканол моноаміди, отримувані при реакції еквімолярних кількостей жирної кислоти чи її ефіру з алканол моноаміном. Поліпшений набір швидкості при використанні бензинового палива, яке містить такі сполуки, є підтвердженим наведеним прикладом. Інші переваги, такі як підвищена ефективність палива, стабільність роботи двигуна на холостому ходу, а також зменшення вібрацій двигуна і шуму, хоча і згадані в описі ЕР-А-І 435 386, не підтверджені прикладами. ЕР-А-І 435 386 описує використання в бензині модифікаторів тертя, що є продуктами реакції певних природних чи синтетичних ефірів карбонової кислоти і гліцерину з алканол амінами в комбінації з миючою присадкою для поліпшення доставки модифікатору тертя в лубрикант двигуна. Реакція отримання цього модифікатору тертя здійснюється без застосування якогось конкретного температурного профілю. Так само, не пропонується і не наводиться на прикладі підхід до вибору конкретного молярного надлишку алканол аміну. Подібні модифікатори тертя є описаними в публікації WO 2007/053787, де пропонується використовувати те саме в комбінації з розчинником, спиртом і певною присадкою для поліпшення сполучуваності для отримання присадок до палива у вигляді концентратів, які залишаються рідкими при -8 °C чи більш низьких температурах. Нами було встановлена можливість модифікації приготування похідних алканол аміну у такий спосіб, що отримувані похідні будуть забезпечувати суттєві переваги, такі як економія палива і поліпшення у відношенні змащувальної здатності, при включенні до складу функціональних рідин, які застосовуються в двигунах внутрішнього згорання. Додатково було встановлено, що ці переваги можна збільшити, якщо включити до складу додаткову миючу присадку. Суть винаходу Відповідно до даного винаходу, пропонується функціональна рідина, придатна для використання у двигуні внутрішнього згорання, яка містить: (a) основну кількість базової рідини; (b) меншу кількість полі-заміщеного похідного алканол аміну - продукту реакції (далі "продукт реакції (b)»), який отримують шляхом реакції: 1 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 (і) карбоксилатної сполуки формули І 1 2 R COOR (I), де: 1 R - це аліфатичний С1-30-вуглеводневий радикал; і 2 R - це водень, чи алкіл, моно- чи полігідроксиалкіл, чи амоній; з (іі) алканол аміном формули II 3 4 NHR R (II), 3 4 де: R і R незалежно вибираються з атомів водню чи вуглеводневих груп з лінійним чи розгалуженим ланцюгом, вуглецевий ланцюг яких факультативно переривається однією чи більше групами -NH- і які факультативно мають щонайменше одну гідроксильну групу, 3 4 приєднану до атому вуглецю вуглеводневої групи, з тим застереженням, що R і R обидва не є 3 4 атомами водню і що щонайменше один з цих залишків R і R несе принаймні одну гідроксильну групу; при молярному відношенні груп -СОО- карбоксилатної сполуки формули І до молярної суми груп ОН і NH алканол аміну формули II у межах і в умовах реакції, які забезпечують утворення продукту реакції, що являє собою полі-заміщене похідне алканолу аміну; і (с) меншу кількість миючої присадки. Даний винахід пропонує також процес для приготування вказаної функціональної рідини, який включає введення в суміш базової рідини, продукту реакції (b) і миючої присадки (с). Докладний опис винаходу Функціональна рідина за цим винаходом, придатна для використання у двигуні внутрішнього згорання, може бути паливом, таким як бензин чи дизельне паливо, або мастилом, таким як лубрикант для провертання двигуна ручкою. В одному конкретному варіанті здійснення даного виноходу функціональна рідина є композицією палива і базовою рідиною є паливо. Наприклад, в одному конкретному варіанті здійснення функціональною рідиною є бензинова композиція, а базовою рідиною є бензин. В іншому конкретному варіанті здійснення функціональною рідиною є композиція дизельного палива, а базовою рідиною є дизельне паливо. Термін "поліпшена змащувальна здатність", як він тут використовується, означає, що слід зношування при випробуванні на стенді з високочастотним зворотнопоступальним рухом (HFRR) зменшується. Термін "основна кількість" використовується по відношенню до кількості базової рідини в функціональній рідині за цим винаходом і означає, що функціональна рідина містить більше ніж 50 % за об'ємом базової рідини від загального об'єму функціональної рідини. Типово, "основна кількість" - це більше ніж 90 % за об'ємом, а більш типово - більше ніж 95 % за об'ємом базової рідини від загального об'єму функціональної рідини. Типово, "менша кількість" - це менше ніж 10 % за об'ємом, а більш типово - менше ніж 5 % за об'ємом продукту реакції (b) та/або миючої присадки (с) від загального об'єму функціональної рідини. Базова рідина Базова рідина може бути будь-якою рідиною, придатною для використання в якості функціональної рідини в двигуні внутрішнього згорання. Відповідні базові рідини включають різні види палива, такі як бензин і дизельне паливо, і мастило, таке як лубриканти для провертання двигуна ручкою. Природа базової рідини не має вирішального значення, і вона може бути будь-якою рідиною, відомою в цій галузі, такою як бензин і дизельне паливо, наприклад як описано в th Енциклопедії Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry, 5 Ed. 1990, Volume A16, p. 719 ff, а th також в Енциклопедії Kirk Othmer Encyclopedia of Chemical Technology, 4 Ed. 1994, Volume 12, p. 341-388. Мастила є описаними, наприклад, в книзі "Lubrication Fundamentals", J. George Wells, Marcel Dekker, Inc., New York, 1980. Коли базовою рідиною є бензин, функціональною рідиною, що містить його, є бензинова композиція; коли базовою рідиною є дизельне паливо, функціональною рідиною, що містить його, є композиція дизельного палива; і, коли базовою рідиною є мастило, функціональною рідиною, що містить його, є композиція мастила. Бензин Бензин (або бензинове паливо чи базовий бензин) за цим винаходом включає будь-яке рідке паливо, придатне для використання у двигуні внутрішнього згорання типу іскрового запалювання (бензиновому двигуні). Таким бензином може бути будь-який бензин, відомий в цій галузі. 2 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Бензин типово являє собою суміш вуглеводнів, які киплять в межах від 25 до 232 °C (EN-ISO 3405), при цьому оптимальні межі і криві розгонки змінюються в залежності від клімату і пори року. Наприклад, влітку тиск пари бензину типово не перевищує значення 70 кПа, зокрема 60 кПа (обидва при 37 °C). Вуглеводні в бензині можуть походити від будь-яких джерел, відомих в цій галузі; звичайно вуглеводні можуть бути отримані відомим способом з бензину прямої гонки, з синтетичним шляхом вироблених сумішей ароматичних вуглеводнів, з вуглеводнів термічного чи каталітичного крекінгу, з фракцій гідрокрекінгу нафти, з каталітично поліпшених вуглеводнів чи їх сумішей. Конкретна крива розгонки, вуглеводневий склад, октанове число бензину за дослідним методом (RON) та октанове число бензину за моторним методом (MON) не мають вирішального значення. Переважно, октанове число бензину за дослідним методом (RON) коливається в межах від 75 до 105, краще від 85 до 103, ще краще від 90 до 100, а найкраще від 94 до 100 (EN 25164). Октанове число бензину за моторним методом (MON) переважно коливається в межах від 65 до 105 (наприклад, від 65 до 95), краще від 75 до 100 (наприклад, від 75 до 93), ще краще від 80 до 95 (наприклад, від 80 до 90), а найкраще від 84 до 90 (EN 25163). Типово, бензини являють собою суміш насичених вуглеводнів, олефінових вуглеводнів, ароматичних вуглеводнів і, факультативно, окислених вуглеводнів. Типово, вміст олефінових вуглеводнів в бензині становить від 0 до 50 % за об'ємом від об'єму бензину. Переважно, вміст олефінових вуглеводнів в бензині становить від 0 до 30 % за об'ємом від об'єму бензину, наприклад від 0 до 21 % за об'ємом, від 6 до 21 % за об'ємом, зокрема від 7 до 18 % за об'ємом. Типово, вміст ароматичних вуглеводнів в бензині не перевищує 60 % за об'ємом від об'єму бензину, наприклад вміст ароматичних вуглеводнів не перевищує 42 % за об'ємом, не перевищує 38 % за об'ємом чи не перевищує 35 % за об'ємом. Переважно, вміст ароматичних вуглеводнів в бензині коливається в межах від 10 до 60 % за об'ємом, наприклад від 10 до 50 % за об'ємом, від 30 до 42 % за об'ємом і від 32 до 40 % за об'ємом. Вміст бензолу в бензині переважно не перевищує 10 % за об'ємом, краще, щоб він не перевищував 5 % за об'ємом, ще краще, щоб він не перевищував 1 % за об'ємом і становив, наприклад 0,5-1 % за об'ємом, зокрема 0,6-0,9 % за об'ємом від об'єму бензину. Типово, вміст насичених вуглеводнів в бензині становить щонайменше 40 % за об'ємом; переважно, вміст насичених вуглеводнів в бензині коливається в межах від 40 до 80 % за об'ємом. Бензин переважно має низький чи дуже низький вміст сірки, наприклад не більше ніж 2000 чнмв (частин на мільйон за вагою), переважно не більше ніж 1000 чнмв (наприклад, в межах від 2 до 500 чнмв), краще не більше ніж 150 чнмв (наприклад, в межах від 5 до 100 чнмв), ще краще не більше ніж 50 чнмв, а найкраще 10 чнмв чи менше. Бензин переважно має також низький загальний вміст свинцю, наприклад не більше ніж 0,005 г/л, а краще, щоб він зовсім не містив свинцю, тобто щоб до нього не додавалось жодних сполук свинцю (не етильований бензин). У варіантах здійснення, де бензин містить окислені вуглеводні, щонайменше частина не окислених вуглеводнів буде заміщуватись окисленими вуглеводнями. Коли бензин містить окислені вуглеводні, вміст кисню в бензині може досягати 35 % за вагою (наприклад, етиловий спирт сам по собі) від ваги бензину. Наприклад, вміст кисню в бензині може становити 25 % за вагою, переважно до 10 % за вагою, краще від 1,0 до 2,7 % за вагою, а ще краще від 1,2 до 2,0 % за вагою. Приклади окислених вуглеводнів, які можуть міститись в бензині, включають спирти, прості ефіри, складні ефіри, кетони, альдегіди, карбонові кислоти та їх похідні, а також гетероциклічні сполуки, що містять кисень. Переважно, окислені вуглеводні, які можуть включатись в бензин, вибираються із спиртів (таких як метанол, етанол, пропанол, ізопропанол, бутанол, tert-бутанол та ізобутанол) і ефірів (переважно ефірів, які містять 5 чи більше атомів вуглецю на молекулу, наприклад метил tert-бутиловий ефір), а кращим окисленим вуглеводнем є етиловий спирт. Кількість окислених вуглеводнів в бензині може коливатись в широких межах. Наприклад, бензини, які містять основну частину окислених вуглеводнів, наразі пропонуються в таких країнах, як Бразилія і США, наприклад етиловий спирт як такий і Е85, а також бензини, що містять меншу частину окислених вуглеводнів, наприклад Е10. Бензини можуть містити до 100 % за об'ємом окислених вуглеводнів. Переважно, кількість окислених вуглеводнів, присутніх в бензині, вибирається однією з наступних: до 85 % за об'ємом, до 65 % за об'ємом, до 30 % за 3 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 об'ємом, до 15 % за об'ємом і до 10 % за об'ємом в залежності від бажаного кінцевого складу бензинової композиції. Приклади максимального вмісту спиртів і ефірів в конкретних бензинах є наступними: 15 % за об'ємом для метилового спирту; 65 % за об'ємом для етилового спирту; 30 % за об'ємом для ізопропанолу; 15 % за об'ємом для tert-бутанолу, 20 % за об'ємом для ізобутанолу і 30 % за об'ємом для ефірів, що мають 5 чи більше атомів вуглецю в молекулі. Приклади придатних бензинів включають бензини, які мають вміст олефінових вуглеводнів від 0 до 20 % за об'ємом (ASTM D1319), вміст кисню від 0 до 5 % за об'ємом (EN 1601), вміст ароматичних вуглеводнів від 0 до 50 % за об'ємом (ASTM D1319) і вміст бензолу не більше ніж 1 % за об'ємом. Інші приклади придатних бензинів включають бензини, які одночасно мають вміст ароматичних сполук не більше ніж 38 чи 35 % за об'ємом, вміст олефінів не більше ніж 21 % за об'ємом, вміст сірки не більше ніж 50 чи 10 чнмв, вміст бензолу не більше ніж 1,0 % об'ємом і вміст кисню від 1,0 до 2,7 % за об'ємом. Крім продукту реакції (b) і миючої присадки (с), бензинова композиція може включати один чи більше додаткових компонентів (ко-присадок), таких як антиоксиданти, інгібітори корозії, освітлювачі, барвники, розчинники і синтетичні чи мінеральні транспортні масла. Приклади таких придатних присадок описані загалом в патенті США № 5,855,629. Ці присадки, включаючи продукт реакції (b) і миючу присадку (с), можуть додаватись безпосередньо до бензину або перед додаванням змішуються з одним чи більше розріджувачів з утворенням концентрату присадок (пакету присадок). Коли не вказується інше, концентрація (активної речовини) будьяких присадок, крім продукту реакції (b) і миючої присадки (с), присутніх в бензині, переважно становить до 1,0 % за вагою, краще від 0,1 до 1000 чнмв (наприклад, від 5 до 1000 чнмв), а ще краще від 0,1 до 300 чнмв (наприклад, від 75 до 300 чнмв), скажімо від 0,1 до 150 чнмв (наприклад, від 95 до 150 чнмв). Як вже зазначалось, бензинова композиція може містити також синтетичні чи мінеральні транспортні масла та/або розчинники. Прикладами придатних транспортних масел є фракції, отримувані при переробці сирої нафти, такі як високов'язке циліндрове масло (брайтсток) чи базове масло, що мають в'язкість класу SN 500-2000; а також ароматичні вуглеводні, парафінові вуглеводні і алкоксиалканоли. В якості транспортного масла використовується також фракція, яку отримують при очистці мінерального мастильного матеріалу і яка відома як "гідро-крекінгове масло" (погон вакуумного дистиляту з температурою кипіння від приблизно 360 до 500 °C, який отримують з природної нафти, підданої каталітичній гідрогенізації під високим тиском, ізомеризації, а також депарафінізації). Прикладами придатних синтетичних транспортних масел є: поліолефіни (полі-альфаолефіни чи полі(внутрішні)олефіни, (полі)ефіри, (полі)алкоксилати, поліефіри, аліфатичні поліефірні аміни, поліефіри з початковими алкілфенольними групами, поліефірні аміни початковими алкілфенольними групами і карбоциклічні ефіри алканолів з довгим ланцюгом. Прикладами придатних поліолефінів є олефінові полімери, які мають Мn (середньочисельну молекулярну вагу) від 400 до 1800, зокрема на основі полібутену чи поліізобутену (гідрогенізовані чи негідрогенізовані). Прикладами придатних поліефірів чи поліефірамінів переважно є сполуки, що включають поліокси-С2-С4-алкіленові частини, які отримують в результаті реакцій С 2-С60-алканолів, С6-С30алкандіолів, моно- чи ди-С2-С30-алкіламінів, С1-С30-алкілфенолів з від 1 до 30 молів етилен оксиду, та/або пропилен оксиду, та/або бутилен оксиду на гідроксильну групу чи аміногрупу, і, у випадку поліефірних амінів, наступного відновного амінування аміаком, моноамінами чи поліамінами. Такі продукти описані, зокрема, в патентних публікаціях ЕР-А-310 875, ЕР-А-356 725, ЕР-А-700 985 і US-A-4,877,416. Наприклад, використовувані поліефірні аміни можуть бути полі-С2-С6-алкілен оксид амінами чи їх функціональними похідними. Типовими їх прикладами є тридеканол бутоксилати чи ізотридеканол бутоксилати, ізононілфенол бутоксилати, а також поліізобутенол бутоксилати і пропоксилати та відповідні продукти реакції з аміаком. Прикладами карбоксильних ефірів алканолів з довгим ланцюгом є, зокрема, ефіри моно-, ди- чи трикарбонових кислот з алканолами чи поліолами з довгим ланцюгом, як описано, наприклад, в публікації DE-A-38 38 918. Використовувані моно-, ди- чи трикарбонові кислоти можуть бути аліфатичними чи ароматичними кислотами; придатні ефірні спирти чи поліоли є, зокрема, довголанцюговими представниками, які мають, наприклад, від 6 до 24 атомів вуглецю. Типовими представниками таких складних ефірів є адипати, фталати, ізофталати, терефталати і тримелітати ізооктанолу, ізононанолу, ізодеканолу і ізотридеканолу, наприклад ди-(n чи ізотридецил) фталат. 4 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Інші придатні системи транспортного масла є описаними, наприклад в патентних публікаціях DE-A-38 26 608, DE-A-41 42 241, DE-A-43 09 074, ЕР-А-0 452 328 і ЕР-А-0 548 617, які включено в даний опис за посиланням. Прикладами особливо придатних синтетичних транспортних масел є поліефіри з початковими спиртовими групами, які мають від приблизно 5 до 35, наприклад від приблизно 5 до 30, одиниць С3-С6-алкілену оксиду, наприклад вибраних з одиниць пропилену оксиду, nбутилену оксиду та ізобутиленоксиду або їх сумішей. Не обмежуючими прикладами придатних початкових спиртів є алканоли з довгим ланцюгом чи феноли, заміщені алкілом з довгим ланцюгом, в яких алкільний радикал з довгим ланцюгом є, зокрема, лінійним чи розгалуженим С6-С18-алкільним радикалом. Кращі приклади включають тридеканол і нонілфенол. Іншими придатними синтетичними транспортними маслами є алкоксиловані алкіл феноли, як описано в публікації DE-A-10 102 913.6. Можуть використовуватись також суміші мінеральних транспортних масел, синтетичних транспортних масел, а також мінеральних і синтетичних транспортних масел. Може бути використаний будь-який розчинник чи, факультативно, ко-розчинник, придатний для використання в паливі. Приклади придатних для використання в паливі розчинників включають: неполярні вуглеводневі розчинники, такі як керосин, легко-летучий ароматичний розчинник ("сольвент-нафта легко-летуча", "Solvesso 150"), толуол, ксилен, парафін, петролейний ефір, уайт-спірити, такі як пропоновані компаніями Shell під торговою назвою "SHELLSOL", і т.п. Приклади придатних ко-розчинників включають: полярні розчинники, такі як складні ефіри і, зокрема, спирти (наприклад, t-бутанол, i-бутанол, гексанол, 2-етилгексанол, 2пропилгептанол, деканол, ізотридеканол, бутил гліколі і суміші спиртів, такі як пропоновані компаніями Shell під торговою назвою "LINEVOL", зокрема спирт LINEVOL 79, що являє собою суміш первинних спиртів С7-9, чи суміш спиртів С12-14, яку теж можна придбати). Освітлювачі/деемульгатори, придатні для використання в рідкому паливі, є добре відомими в цій галузі. Не обмежуючі приклади включають суміші гліколь оксиалкілат поліолів (такі як пропонуються під торговою назвою TOLAD™ 9312), алкоксиловані фенол-формальдегідні полімери, фенол/формальдегідні чи оксиалкілатні С1-18 алкілфенольні/-формальдегідні полімери, модифіковані оксиалкілуванням С1-18 епоксидами і диепоксидами (такі як пропонуються під торговою назвою TOLAD™ 9308) і С1-4 епоксидні сополімери, перехресно зв'язані з диепоксидами, дикислотами, диефірами, діолами, диакрилатами, диметакрилатами чи диізоціанатами і їх сумішами. Суміші гліколь оксиалкілат поліолів можуть бути поліолами, оксиалкілованими С1-4 епоксидами. Оксиалкілати С1-18 алкілфенол фенол/-формальдегідних полімерів, модифіковані оксиалкілуванням С1-18 епоксидами і диепоксидами, можуть базуватись на, наприклад, крезолі, t-бутил фенолі, додецил фенолі чи диноніл фенолі або на суміші фенолів (такій як суміш t-бутил фенолу і ноніл фенолу). Освітлювач слід використовувати у кількості, достатній для пригнічення помутніння, яке може траплятись, коли бензин без освітлювача контактує з водою, і ця кількість буде називатись тут "кількістю, що пригнічує помутніння". Загалом, ця кількість становить від 0,1 до 20 чнмв (наприклад, від приблизно 0,1 до приблизно 10 чнмв), краще від 1 до 15 чнмв, ще краще від 1 до 10 чнмв, а переважно від 1 до 5 чнмв від ваги бензину. Іншими звичайними присадками для використання в бензинах є інгібітори корозії, наприклад на основі амонієвих солей органічних карбонових кислот, які мають тенденцію утворювати плівку, або гетероциклічних ароматичних сполук для захисту від корозії кольорових металів; антиоксиданти чи стабілізатори, наприклад на основі амінів, таких як фенілдиаміни, наприклад р-фенілендиамін, N,N'-ди-sес-бутил-р-фенілдиамін, дициклогексиламін чи їх похідні, або фенолів, таких як 2,4-ди-tеrt-бутилфенол чи 3,5-ди-tert-бутил-4-гідрокси-фенілпропіонова кислота; антистатичні агенти; металоцени, такі як фероцен; метилцикло-пентадієнілмарганця трикарбоніл; присадки для поліпшення змащувальної здатності, такі як певні жирні кислоти, алкенілсукцинові ефіри, bis(гідроксиалкіл) аміни жирного ряду, гідроксиацетаміди чи рицинова олія; а також барвники (маркери). Аміни також можуть додаватись, коли це доцільно, наприклад як описано в WO 03/076554. Факультативно, можуть використовуватись присадки проти посиленої зношуваності клапанного сідла, такі як натрієві чи калієві солі полімерних органічних кислот. Дизельне паливо Дизельне паливо у відповідності до даного винаходу включає види дизельного палива для використання в автомобільних двигунах внутрішнього згорання, а також в інших типах двигунів, таких як, наприклад, морські, залізничні і стаціонарні двигуни. Дизельне паливо може являти собою суміш двох чи більше різних компонентів палива та/або може доповнюватись присадками, як буде описано далі. 5 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Таке дизельне паливо буде містити базове дизельне паливо, яке типово може являти собою рідкий вуглеводневий середньо-дистилятний газойль (газойлі), наприклад газойлі, отримувані при переробці нафти. Таке базове дизельне паливо типово буде мати температуру кипіння в межах від 150 до 400 °C в залежності від класу і застосування. Типово, воно буде мати 3 3 щільність від 750 до 900 кг/м , переважно від 800 до 860 кг/м , при 15 °C (наприклад, ASTM D4502 чи IP 365) і цетановий номер (ASTM D613) від 35 до 80, краще від 40 до 75. Воно типово буде мати початкову температуру кипіння в межах 150-230 °C і кінцеву температуру кипіння в межах 290-400 °C. Кінематична в'язкість такого палива при 40 °C (ASTM D445) може принагідно 2 становити від 1,5 до 4,5 мм /с. Факультативно, види палива, основою яких не є нафта, такі як біопаливо на основі рослинної олії чи тваринного жиру або паливо, отримане шляхом синтезу Фішера-Тропша, також можуть утворювати дизельне паливо чи бути присутніми в ньому. Таке паливо ФішераТропша може отримуватись, наприклад, з природного газу, природного газоконденсату, нафти чи бітумінозних сланців, залишків переробки нафти чи бітумінозних сланців, вугілля чи біомаси. Використовувана кількість палива, отриманого за Фішером-Тропшом, типово може становити від 0,5 до 100 % за об'ємом від загального об'єму дизельного палива, переважно від 5 до 75 % за об'ємом. Може бути бажаним, щоб дизельне паливо містило 10 % за об'ємом чи більше, краще 20 % за об'ємом чи більше, а ще краще 30 % за об'ємом чи більше палива, отриманого за Фішером-Тропшом. Особливо бажано, щоб дизельне паливо містило від 30 до 75 % за об'ємом палива, отриманого за Фішером-Тропшом. Решту дизельного палива становить один чи більше інший компонент дизельного палива. Такий компонент палива, отриманого за Фішером-Тропшом, може бути будь-якою фракцією середньо-дистилятного палива, яку можна виділити з (гідро-крекінгового) продукту синтезу Фіешра-Тропша. Типово, такі фракції будуть мати температуру кипіння в діапазоні нафти, керосину чи газойлю. Переважно, використовується продукт Фішера-Тропша з температурою кипіння в діапазоні керосину чи газойлю, оскільки з такими продуктами легше мати справу, скажімо, в домашніх умовах. Такі продукти будуть принагідно становити фракцію, більшу ніж 90 ваг. %, яка кипить між 160 і 400 °C, переважно приблизно до 370 °C. Приклади керосину і газойлів, отриманих за Фішером-Тропшом, описані в ЕР-А-0583836, WO-A-97/14768, WO-A97/14769, WO-A-00/11116, WO-А-00/11117, WO-A-01/83406, WO-A-01/83648, ЗО W0-A-01/83647, WO-A-01/83641, WO-A-00/20535, WO-A-00/20534, ЕР-А-1101813, US-A-5766274, US-A-5378348, US-A-5888376 і US-A-6204426. Продукт Фішера-Тропша буде принагідно містити більше ніж 80 ваг. %, а краще більше ніж 95 ваг. % ізопарафінів і нормальних парафінів та менше ніж 1 ваг. % ароматичних сполук, а решта буде представлена нафтеновими сполуками. Вміст сірки і азоту буде дуже низьким і звичайно нижчим за межу виявлення для таких сполук. З цієї причини вміст сірки в дизельному паливі, що містить продукт Фішера-Тропша, може бути дуже низьким. Дизельне паливо переважно містить не більше ніж 5000 чнмв сірки, типово кількість сірки в дизельному паливі не перевищує 500 чнмв, 350 чнмв, 150 чнмв, 100 чнмв, 50 чнмв чи 10 чнмв, причому кожна наступна величина є кращою за попередню. Базовий компонент дизельного палива може містити присадки або бути вільним від будьяких присадок. В першому випадку, наприклад на нафтопереробному заводі, він буде містити менші кількості однієї чи більше присадок, вибраних, наприклад, з антистатичних агентів, реагентів для зменшення гідравлічних втрат в трубопроводі, реагентів для звільнення "прихоплених" труб (наприклад, сополімери етилену/вінілацетату чи акрилату/малеїнового альдегіду), присадок для поліпшення змащувальних властивостей, антиоксидантів і воскових речовин, які запобігають осаджуванню. Крім продукту реакції (b) і миючої присадки (с), композиція дизельного палива може містити додаткові компоненти-присадки. Прикладами є присадки для поліпшення змащувальних властивостей; освітлювачі, наприклад алкоксиловані фенол-формальдегідні полімери; агенти проти утворення піни (наприклад, модифіковані поліефіром полісилоксани); агенти для поліпшення запалювання (агенти для підвищення цетанового числа) (наприклад, 2-етилгексил нітрат (EHN), циклогексил нітрат, ди-tert-бутил пероксид і ті, що описані в патенті США № 4208190 від рядка 27 стовпця 2 до рядка 21 стовпця 3); агенти проти іржі (наприклад, пропан1,2-діол напівефір тетрапропеніл бурштинової кислоти чи ефіри багатоатомного спирту і похідного бурштинової кислоти, причому це похідне бурштинової кислоти має мати щонайменше на одному зі своїх атомів альфа-вуглецю незаміщену або заміщену аліфатичну вуглеводневу групу, що містить від 20 до 500 атомів вуглецю, наприклад пентаеритритоловий диефір поліізобутилен-заміщеної бурштинової кислоти); інгібітори корозії; одоранти; присадки проти зношування; антиоксиданти (наприклад, фенольні сполуки, такі як 2,6-ди-tert-бутилфенол, 6 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 чи фенілендиаміни, такі як N,N'-ди-sес-бутил-р-фенілендиамін); деактиватори металу; і присадки для поліпшення згорання. Коли базове дизельне паливо має низький (наприклад, 500 чнмв чи менше) вміст сірки, краще, щоб воно містило присадку для поліпшення змащувальних властивостей. В базовому дизельному паливі, що містить присадки, присадка для поліпшення змащувальних властивостей звичайно є присутньою в концентрації, меншій ніж 1000 чнмв, краще між 50 і 1000 чнмв, ще краще між 100 і 1000 чнмв. Придатні присадки для поліпшення змащувальних властивостей промислового виготовлення включають присадки на основі ефіру і кислоти. Інші присадки для поліпшення змащувальних властивостей є описаними в патентній літературі, зокрема в зв'язку з їх використанням у дизельному паливі з низьким вмістом сірки, наприклад в: - статті Danping Wei & Н.А. Spikes, "The Lubricity of Diesel Fuels", Wear, III (1986)217-235; - WO-A-95/33805 - присадки для поліпшення текучості в холодному стані для посилення змащувальних властивостей палива з низьким вмістом сірки; - WO-A-94/17160 - ефіри карбонової кислоти і спирту, в яких кислота має від 2 до 50 атомів вуглецю, а спирт має 1 чи більше атомів вуглецю, зокрема гліцерин моноолеат і ди-ізодецил адипат, в якості присадок до палива для зменшення зношування в системі інжекції дизельного двигуна; - US-A-5490864 - дитіофосфорні диефіри-диспирти як присадки для зменшення зношування за рахунок посилення змащувальних властивостей палива з низьким вмістом сірки; і - WO-A-98/01516 - алкільні ароматичні сполуки, які мають щонайменше одну карбоксильну групу, приєднану до їх ароматичних ядер, для забезпечення ефектів поліпшеного змащування і зменшеного зношування, зокрема в дизельному паливі з низьким вмістом сірки. Краще також, коли композиція дизельного палива містить агент проти утворення піни, а ще краще в комбінації з агентом проти іржі та/або інгібітором корозії та/або присадкою для поліпшення змащувальних властивостей. Коли не вказується інше, концентрація (активної речовини) кожної з таких присадок в дизельному паливі становить до 1,0 % за вагою, краще в межах від 0,1 до 1000 чнмв (наприклад, від 5 до 1000 чнмв), а ще краще в межах від 0,1 до 300 чнмв (наприклад, від 75 до 300 чнмв), скажімо від 0,1 до 150 чнмв (наприклад, від 95 до 150 чнмв). Концентрація (активної речовини) будь-якого освітлювача в композиції дизельного палива переважно встановлюється в межах від приблизно 0,1 до приблизно 20 чнмв (наприклад, від приблизно 0,1 до 10 чнмв), краще від 1 до 15 чнмв, а ще краще від 1 до 10 чнмв, переважно від 1 до 5 чнмв. Концентрація (активної речовини) будь-якої присадки для поліпшення запалювання переважно становить 2600 чнмв чи менше, краще 2000 чнмв чи менше, а звичайно від 300 до 1500 чнмв. Коли бажано, продукт реакції (b), миюча присадка (с) і будь-які інші додаткові компоненти, перелічені вище, можуть змішуватись, переважно разом з відповідним розріджувачем (розріджувачами), утворюючи концентрат присадок чи пакет присадок, і вже пакет присадок може диспергуватись в дизельному паливі. Загальний вміст присадок, крім продукту реакції (b) і миючої присадки (с), у складі дизельного палива звичайно коливається від 0 до 1 ваг. % і переважно становить менше ніж 5000 чнмв. Мастило Мастильні композиції за цим винаходом містять мастило в якості базової рідини і є придатними для використання як лубриканти для провертання двигуна ручкою. Загальна кількість мастила, включеного в мастильну композицію, становить щонайменше 60 % за вагою, переважно в межах від 60 до 92 % за вагою, краще в межах від 75 до 90 % за вагою, а найкраще від 75 до 88 % за вагою по відношенню до загальної ваги композиції мастила. Не існує конкретних обмежень щодо мастила, використовуваного в мастильній композиції, і можуть використовуватись різні відомі мінеральні і синтетичні масла. Мастило, використовуване в мастильній композиції, звичайно може являти собою суміш одного чи більше мінерального масла та/або одного чи більше синтетичного масла. Мінеральні масла включають керосини і оброблені розчинником чи оброблені кислотою мінеральні мастильні матеріали парафінового, нафтенового чи змішаного парафінового/нафтенового типу, яке може піддаватись подальшій очистці з використанням процесів гідроочистки (каталітичної очистки від сірки в присутності водню) та/або депарафінізації. Нафтенові мастила мають низький індекс в'язкості (VI) (загалом 40-80) і низьку температуру застигання. Такі мастила виготовляють з сировини, багатої на нафтени, з низьким вмістом 7 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 воску, і вони можуть використовуватись головним чином для лубрикантів, для яких важливими є колір і стабільність кольору, а індекс в'язкості і стійкість до окислення мають другорядне значення. Парафінові мастила мають вищий індекс в'язкості (загалом >95) і високу температуру застигання. Такі мастила виготовляють з сировини, багатої на парафіни, і використовують для лубрикантів, для яких важливими є VI і стійкість до окислення. Мастила, отримані за Фішером-Тропшом, цілком можуть бути використані в композиції мастила, наприклад мастила, отримані за Фішером-Тропшом, описані в ЕР-А-776959, ЕР-А668342, WO-A-97/21788, WO-00/15736, WO-00/14188, WO-00/14187, WO-00/14183, WO00/14179, WO-00/08115, WO-99/41332, EP-1029029, WO-01/18156 І WO-01/57166. Процеси синтезу дають можливість будувати молекули з простіших речовин або модифікувати їх структури з метою отримання саме тих властивостей, які є необхідними. Синтетичні мастила включають вуглеводневі масла (рідкі нафтопродукти), такі як олефінові олігомери (РАО), ефіри двохосновних кислот, поліолові ефіри і депарафіновані воскоподібні рафінати. Можуть бути використані синтетичні вуглеводневі базові мастила, які пропонуються компаніями групи Royal Dutch/Shell під торговою назвою "XHVI". Переважно, мастило складається з мінеральних масел та/або синтетичних масел, які містять більше ніж 80 ваг. % насичених вуглеводнів, а краще більше ніж 90 ваг. %, визначених у відповідності до ASTM D2007. Також бажано, щоб мастило містило менше ніж 1,0 ваг. %, а краще менше ніж 0,1 ваг. %, сірки, обчисленої як елементарна сірка у відповідності до ASTM D2622, ASTM D4294, ASTM D4927 чи ASTM D3120. Переважно, індекс в'язкості мастила перевищує 80, краще, щоб він перевищував 120 при визначенні у відповідності до ASTM D2270. 2 Переважно, мастило має кінематичну в'язкість в межах від 2 до 80 мм /с при 100 °C, краще в 2 2 межах від 3 до 70 мм /с, а найкраще в межах від 4 до 50 мм /с. Загальна кількість фосфору в мастилі переважно знаходиться в межах від 0,04 до 0,1 ваг. %, краще, щоб вона була в межах від 0,04 до 0,09 ваг. %, а найкраще в межах від 0,045 до 0,09 ваг. % від загальної ваги мастила. Мастило переважно має вміст сульфатованої золи, що не перевищує 1,0 ваг. %, краще, щоб він не перевищував 0,75 ваг. %, а найкраще, щоб він не перевищував 0,7 ваг. % від загальної ваги мастила. Мастило переважно має вміст сірки, що не перевищує 1,2 ваг. %, краще, щоб він не перевищував 0,8 ваг. %, а найкраще, щоб він не перевищував 0,2 ваг. % від загальної ваги мастила. Крім продукту реакції (b) і миючої присадки (с), композиція мастила може містити також присадки, такі як антиоксиданти, присадки проти зношування, детергенти, інші ніж миюча присадка (с), диспергатори, модифікатори тертя, інші ніж продукт реакції (b), агенти для поліпшення індексу в'язкості, агенти для зниження температури застигання, інгібітори корозії, агенти проти утворення піни, агенти для фіксації чи сполучуваності ущільнення. Антиоксиданти, придатні для використання, включають ті, що вибираються з групи амінових антиоксидантів та/або фенольних антиоксидантів. В кращому варіанті здійснення вказані антиоксиданти є присутніми в кількості в межах від 0,1 до 5,0 ваг. %, краще в межах від 0,3 до 3,0 ваг. %, а найкраще в межах від 0.5 до 1,5 ваг. % від загальної ваги композиції мастила. Композиція мастила може звичайно містити один дитіофосфат цинку чи комбінацію двох чи більше дитіофосфатів цинку в якості присадок проти зношування, де кожний з дитіофосфатів цинку вибирається з диалкіл-, диарил- чи алкіларил-дитіофосфатів цинку. Композиція мастила може загалом містити від 0,4 до 1,0 ваг. % дитіофосфату цинку від загальної ваги композиції мастила. В композиції мастила за цим винаходом можуть бути принагідно використані додаткові чи альтернативні присадки проти зношування. Придатні альтернативні присадки проти зношування включають сполуки, що містять бор, такі як складний ефір борної кислоти, боровані аміни жирних кислот, боровані епоксиди, борати лужних металів (чи змішані борати лужних і лужноземельних металів) і боровані солі лужних металів. Вказані присадки проти зношування, що містять бор, можуть принагідно додаватись до мастила в кількості в межах від 0,1 до 3,0 ваг. % від загальної ваги мастила. Типові детергенти (крім миючої присадки (с)), які можуть бути використані в композиції мастила, включають один чи більше саліцилатний та/або фенатний та/або сульфонатний детергенти. 8 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 Однак, оскільки органічні і неорганічні основні солі металів, які використовуються в якості детергентів, можуть збільшувати вміст сульфатованої золи в композиції мастила, в кращому варіанті здійснення даного винаходу такі присадки мінімізовані. Більш того, для підтримання низького рівня сірки перевага віддається саліцилатним детергентам. Отже, в кращому варіанті здійснення, композиція мастила може містити один чи більше саліцилатних детергентів. Для того, щоб підтримувати загальний вміст сульфатованої золи в композиції мастила на рівні, який переважно не перевищує 1,0 ваг. %, краще не перевищує 0,75 ваг. %, а найкраще не перевищує 0,7 ваг. % від загальної ваги композиції мастила, вказані детергенти переважно використовуються в кількостях в межах від 0,05 до 12,5 ваг. %, краще від 1,0 до 9,0 ваг. %, а найкраще в межах від 2,0 до 5,0 ваг. % від загальної ваги композиції мастила. Більш того, краще, щоб вказані детергенти, незалежно, мали загальне лужне число (ЗЛЧ) в межах від 10 до 500 мг КОН/г, краще в межах від 30 до 350 мг КОН/г, а найкраще в межах від 50 до 300 мг КОН/г при визначенні у відповідності до ISO 3771. Мастильні композиції можуть додатково містити беззольний диспергатор, який переважно примішується в кількості в межах від 5 до 15 ваг. % від загальної ваги композиції мастила. Приклади беззольних диспергаторів, які можуть бути використані, включають поліалкеніл сукцініміди і ефіри поліалкеніл бурштинової кислоти, описані в патентах Японії №№: 1367796, 1667140, 1302811 і 1743435. Кращими диспергаторами є сукциніміди. Приклади присадок, що поліпшують індекс в'язкості, які принагідно можуть бути використані в композиції мастила, включають сополімери стиролу і бутадієну, сополімери стиролу і ізопрену зірчастого, сополімер поліметакрилату і сополімери етилену і пропілену. Такі поліпшуючі індекс в'язкості присадки можуть додаватись в кількості від 1 до 20 ваг. % від загальної ваги мастильної композиції. Поліметакрилати можуть принагідно використовуватись в мастильних композиціях в якості присадок, які ефективно знижують температуру застигання. Більш того, принагідно в якості інгібіторів корозії в мастильній композиції можуть бути використані такі сполуки, як алкеніл бурштинова кислота чи похідні від неї ефіри, сполуки на основі бензотриазолу і сполуки на основі тіодіазолу. Такі сполуки, як полісилоксани, диметил поліциклогексан і поліакрилати, можуть бути використані в мастильній композиції в якості агентів проти утворення піни. Сполуки, які принагідно можуть бути використані як агенти для фіксації ущільнення чи для сполучуваності ущільнення, включають, наприклад, ті ароматичні ефіри, які можна придбати. Миюча присадка (с) Миюча присадка (с) для функціональних рідин за цим винаходом типово має щонайменше один гідрофобний радикал, що має середньо-чисельну молекулярну вагу (Мn) від 85 до 20000, і щонайменше одну полярну функціональну групу, вибрану з: (А1) моно- чи поліаміногруп, які мають до 6 атомів азоту, з яких щонайменше один атом має основні властивості; (А2) нітрогруп, коли доцільно, в комбінації з гідроксильними групами; (A3) гідроксильних груп в комбінації з моно- чи поліаміногрупами, в яких щонайменше один атом азоту має основні властивості; (А4) карбоксильних груп чи їх солей лужних чи лужноземельних металів; (А5) груп сульфонової кислоти чи їх солей лужних чи лужноземельних металів; (А6) поліокси-С2- до -С4-алкіленових груп, які закінчуються гідроксильними групами, моно- чи поліаміногрупами, в яких щонайменше один атом азоту має основні властивості, або карбаматних груп; (А7) груп ефіру карбонової кислоти; (A8) груп, похідних від бурштинового ангідриду, які мають гідроксильні та/або аміно та/або амідо та/або імідо групи; та/або (А9) груп, отриманих шляхом реакції Манніха заміщених фенолів з альдегідами і моно- чи поліамінами. Гідрофобний вуглеводневий радикал у вищеописаних миючих присадках, який забезпечує адекватну розчинність в базовій рідині, має середньо-чисельну молекулярну вагу (Мn) від 85 до 20000, наприклад від 113 до 10000, зокрема від 300 до 5000. Типові гідрофобні вуглеводневі радикали, особливо в сполученні з полярними групами (А1), (A3), (А8) і (А9), включають поліалкени (поліолефіни), такі як радикали поліпропеніл, полібутеніл і поліізобутеніл, кожний з яких має Мn від 300 до 5000, наприклад від 500 до 2500, зокрема від 700 до 2300. Не обмежуючі приклади вищеозначених груп миючих присадок включають наступне: 9 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 Присадки, що містять моно- чи поліаміногрупи, переважно є поліалкенмоно- чи поліалкенполіамінами на основі поліпропену або звичайних (тобто таких, що мають головним чином внутрішні подвійні зв'язки) полібутену чи поліізобутену, які мають Мn від 300 до 5000. Коли полібутен чи поліізобутен, що мають головним чином внутрішні подвійні зв'язки (звичайно, в бета і гамма позиціях), застосовуються в якості вихідного матеріалу для отримання таких присадок, можливим шляхом приготування є хлорування і наступне амінування або окислення подвійного зв'язку повітрям чи озоном з отриманням карбонільної чи карбоксильної сполуки і наступне амінування у відновних (гідрогенізуючих) умовах. Аміни, використовувані тут для амінування, можуть бути, наприклад, аміаком, моноамінами чи поліамінами, такими як диметиламінопропиламін, етилендіамін, диетилентриамін, триетилентетрамін чи тетраетиленпентамін. Відповідні присадки на основі поліпропену є описаними, наприклад, в публікації WO-A-94/24231. Іншими кращими присадками, що містять моноаміногрупи (А1), є продукти гідрогенізації продуктів реакції поліізобутенів, які мають середній ступінь полімеризації від 5 до 100, з окислами азоту чи сумішами окислів азоту і кисню, як описано, зокрема, в публікації WO-A97/03946. Ще іншими кращими присадками, що містять моноаміногрупи (А1), є сполуки, отримувані з поліізобутенових епоксидів шляхом реакції з амінами і наступними дегідратацією і відновленням аміноспиртів, як описано, зокрема, в публікації DE-A-196 20 262. Присадки, що містять нітрогрупи (А2), коли доцільно в комбінації з гідроксильними групами, переважно є продуктами реакції поліізобутенів, які мають середній ступінь полімеризації від 5 до 100 чи від 10 до 100, з окислами азоту чи сумішами окислів азоту і кисню, як описано, зокрема, в публікаціях WO-A-96/03367 і WO-А-96/03479. Ці продукти реакції загалом є сумішами чистих нітрополіізобутенів (наприклад, альфа, бета-динітрополіізобутену) і змішаних гідроксинітрополіізобутенів (наприклад, альфа-нітро-бета-гідроксиполіізобутену). Присадки, що містять гідроксильні групи в комбінації з моно- чи полі-аміногрупами (A3), є, зокрема, продуктами реакції поліізобутенових епоксидів, отриманих з поліізобутену, який має переважно термінальні подвійні зв'язки і Мn від 300 до 5000, з аміаком або моно- чи поліамінами, як описано, зокрема, в публікації ЕР-А-476 485. Присадки, що містять карбоксильні групи чи їх солі лужних чи лужноземельних металів (А4), переважно є сополімерами С2-С40-олефінів з малеїновим ангідридом, які мають загальну молярну масу від 500 до 20000 і в яких певні чи всі карбоксильні групи були перетворені на солі лужних чи лужноземельних металів, а решта карбоксильних груп прореагувала зі спиртами чи амінами. Такі присадки є описаними, зокрема, в публікації ЕР-А-307 815. Такі присадки слугують головним чином для попередження зношування клапанного гнізда, і їх доцільно використовувати в комбінації з іншими миючими присадками, такими як полі(ізо)бутенаміни чи поліефіраміни. Присадки, що містять групи сульфонової кислоти чи їх солі лужних чи лужноземельних металів (А5), переважно є солями лужних чи лужноземельних металів алкіл сульфосукцінату, як описано, зокрема, в публікації ЕР-А-639 632. Такі присадки слугують головним чином для попередження зношування клапанного гнізда, іїх доцільно використовувати в комбінації з іншими миючими присадками, такими як полі(ізо)бутенаміни чи поліефіраміни. Присадки, що містять групи поліокси-С2-С4-алкілену (А6), переважно є поліефірами чи поліефірамінами, які отримують шляхом реакції С2- до С60-алканолів, С6-до С30-алкандіолів, моно- чи ди-С2-С30-алкіламінів, С1-С30-алкілциклогексанолів чи С1-С30-алкілфенолів з від 1 до 30 молів етилен оксиду та/або пропилен оксиду та/або бутилен оксиду на одну гідроксильну групу чи аміногрупу і, у випадку поліефірамінів, наступного відновного амінування аміаком, моноамінами чи поліамінами. Такі продукти є описаними, зокрема, в публікаціях ЕР-А-310 875, ЕР- А-356 725, ЕР-А-700 985 і US-A-4 877 416. У випадку поліефірів такі продукти мають також властивості транспортного масла. Типовими прикладами таких присадок є тридеканол бутоксилати, ізотридеканол бутоксилати, ізононілфенол бутоксилати, поліізобутенол бутоксилати і пропоксилати, а також відповідні продукти реакції з аміаком. Присадки, що містять групи ефіру карбонової кислоти (А7), переважно є складними ефірами моно-, ди- чи трикарбонової кислоти з алканолами чи поліолами з довгим ланцюгом, зокрема 2 такими, що мають мінімальну власність 2 мм /с при 100 °C, як описано, зокрема, в публікації DE-A-38 38 918. Використовувані моно-, ди- чи трикарбонові кислоти можуть бути аліфатичними чи ароматичними кислотами, і особливо придатними складно-ефірними спиртами чи складноефірними поліолами є представники з довгим ланцюгом, що мають, наприклад, від 6 до 24 атомів вуглецю. Типовими представниками таких складних ефірів є адипати, фталати, 10 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 ізофталати, терефталати і тримелітати ізооктанолу, ізононанолу, ізодеканолу і ізотридеканолу. Такі продукти також мають властивості транспортного масла. Присадки, що містять групи, похідні від бурштинового ангідриду, які мають гідроксильні та/або аміно та/або амідо та/або імідо групи (А8), переважно відповідають похідним поліізобутенілсукцинового ангідриду, які отримують шляхом реакції звичайного чи високо реакційного поліізобутену з Мn від 300 до 5000 з малеїновим ангідридом у термічний спосіб або через хлорований поліізобутен. Особливий інтерес становлять похідні з аліфатичними поліамінами, такими як етилендіамін, диетилентриамін, триетилентетрамін чи тетраетиленпентамін. Такі присадки є описаними, зокрема, в публікації US-A-4 849 572. Присадки, що містять групи, отримувані шляхом реакції Манніха між заміщеними фенолами з альдегідами і моно- чи поліамінами (А9), переважно є продуктами реакції заміщених поліізобутеном фенолів з формальдегідом і моно- чи поліамінами, такими як етилендіамін, диетилентриамін, триетилентетрамін, тетраетиленпентамін чи диметиламінопропиламін. Заміщені поліізобутеном феноли можуть походити від звичайного чи високо реактивного поліізобутену, що має Мn від 300 до 5000. Такі "основи поліізобутен-Манніх" є описаними, зокрема, в публікації ЕР-А-831 141. Переважно, миюча присадка (с), використовувана в функціональних рідинах за цим винаходом, включає щонайменше один детергент з вмістом азоту, а краще щонайменше один детергент з вмістом азоту, який містить гідрофобний вуглеводневий радикал з середньочисельною молекулярною вагою в межах від 300 до 5000. Переважно, цей детергент з вмістом азоту вибирається з групи, яка складається з поліалкенових моноамінів, поліалкенових амінів Манніха і поліалкенових сукцинімідів. Типово, таким детергентом, що містить азот, може бути поліалкеновий моноамін. Продукт реакції (b) В першому варіанті здійснення даного винаходу продуктом реакції (b) є похідне полізаміщеного алканол аміну, отримане шляхом реакції, переважно реакції термічної конденсації, карбоксилатної сполуки формули (І) 1 2 R COOR (I) де: 1 R - аліфатичний С1-30-вуглеводневий радикал; а 2 R - водень чи алкіл, моно- чи полігідроксиалкіл, або амоній, з алканол аміном формули II 3 4 NHR R (II) 3 4 де: R і R незалежно вибираються з атомів водню і вуглеводневих груп з лінійним чи розгалуженим ланцюгом, вуглецевого ланцюга, який факультативно переривається однією чи більше -NH- групами і який факультативно має щонайменше одну гідроксильну групу, 3 4 приєднану до атому вуглецю вуглеводневої групи, за тієї умови, що R і R обидва не є атомами 3 4 водню і що принаймні один з вказаних залишків R і R несе щонайменше одну гідроксильну групу; при молярному співвідношенні -СОО- груп (чи карбоксильних груп) карбоксилатної сполуки формули І до молярної суми груп ОН і NH алканол аміну формули II в таких межах і при таких умовах реакції, які забезпечують утворення продукту реакції, що містить полі-заміщені похідні алканол аміну. Переважно, вказані полі-заміщені (наприклад, полікарбонільовані) похідні алканол аміну є включеними у вказаний продукт реакції в кількості, більшій ніж 20 ваг. %, переважно більшій ніж 40 ваг. % і, зокрема, більшій ніж 60 ваг. % від загальної ваги продукту реакції (b). З іншого боку, продукти приєднання 1:1 є присутніми в загальній кількості 20 ваг. % чи менше, краще 15 ваг. % чи менше, а ще краще на рівні 10 ваг. % чи менше, наприклад від приблизно 0,1 до приблизно 10, чи від приблизно 1 до приблизно 8, чи від приблизно 1,5 до приблизно 5, чи від приблизно 2 до приблизно 4 ваг. % від загальної ваги продукту реакції (b). У відповідності до одного кращого варіанту здійснення, продукт реакції (b) отримується за допомогою процесу, в якому молярне співвідношення -СОО- груп (чи карбоксильних груп) карбоксилатної сполуки формули І до молярної суми груп ОН і NH алканол аміну формули II знаходиться в межах від приблизно 1,8:3 до 3:3, зокрема від 1,9:3 до 2,5:3. Переважно, продукт реакції (b) утворюється за допомогою процесу, який включає: (а') нагрівання карбоксилатної сполуки (сполук) формули І (факультативно розчиненої чи диспергованої у відповідній рідині, яка не впливає на реакцію) до першої температури в першому діапазоні температур для забезпечення преференційної реакції кислоти з аміногрупою (аміногрупами) алканол аміну; 11 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 (b') додавання до цього сполуки (сполук) алканол аміну формули II (факультативно розчиненої чи диспергованої у відповідній рідині, яка не впливає на реакцію) за контрольованих умов, щоб запобігти підвищенню температури вище вказаного першого діапазону температур; (с') здійснення реакції між цими сполуками при підтриманні температури в межах вказаного першого діапазону температур; (d') підвищення температури реакційної суміші до другої температури в другому діапазоні температур для забезпечення подальшої конденсації залишкової вільної карбоксильної сполуки (сполук) будь-якою реакційно-здатною групою в реакційній суміші, переважно доки кількість водного конденсату чи еквіваленту, коли карбоксилат не є карбоновою кислотою, не буде щонайменше рівною теоретичній кількості реакційної води. Переважно, перша температура на етапі (а'), (b') та/або (c') підтримується в межах від приблизно 100 до приблизно 155 °C; наприклад, від приблизно 110 до приблизно 140 °C або від приблизно 120 до приблизно 135 °C. Переважно, друга температура на етапі (d') підтримується в межах від приблизно 160 до приблизно 210 °C; наприклад, від приблизно 170 до приблизно 200 °C або від приблизно 175 до приблизно 190 °C. В одному конкретному варіанті здійснення продукт реакції (b) отримується за допомогою 3 4 реакції між карбоксилатною сполукою формули І та алканол аміном формули II, де R і R , незалежно один від одного, є воднем чи залишком формули III 5 -[(CH2)XNH]Y(CH2)ZR (III) де: х і z, незалежно один від одного, є цілими числами від 1 до 6, переважно 1, 2 чи 3; у - це 0 чи ціле число від 1 до 3, переважно 0 чи 1; і 5 R - це гідроксил чи залишок формули IV -NH(CH2)ZOH (IV) де: z, незалежно, є таким, як визначено вище, альтернативно, z має таку саму величину, що й z, визначений вище, 3 4 за тієї умови, що R і R обидва не є атомами водню. В подальшому, особливо доцільному варіанті здійснення сполука формули І вибирається з С2-31-, краще С8-31-, ще краще С8-30- і навіть ще краще С10-22-карбонових кислот та їх алкілефірів. 3 Переважно сполука формули II вибирається з поліаміноалканолів, де один із залишків R і 4 5 R є воднем, а інший є залишком формули III, де х - це 2 чи 3, у - це 0 чи 1, z - це 2 чи 3, a R є гідроксилом чи залишком формули IV. Термін "продукт реакції", як він тут використовується, означає продукт конкретної реакції щонайменше однієї карбоксилатної сполуки чи карбоксилатної сполуки, що містить перший реагент, і щонайменше одного алканол аміну чи алканол аміну, що містить другий реагент, як докладніше буде описано далі. Продукт реакції за своєю природою є комплексним, тобто являє собою складну суміш складових, профіль яких суттєво визначається умовами реакції вказаного перетворення. Продукт реакції, як такий, є придатною присадкою для базової рідини і звичайно не потребує додаткової очистки перед використанням. Однак такий продукт може бути піддано концентруванню (при необхідності) з метою видалення залишкового розчинника, або складових з низькою молекулярною вагою (наприклад, води), або реагентів, що не прореагували, якщо такі є. Термін "карбоксилатна сполука" стосується будь-якої сполуки формули І, як визначено вище. Термін "аліфатичний C1-30-вуглеводневий радикал" означає ациклічний радикал, який складається в основному з атомів вуглецю і атомів водню і містить від 1 до 30 атомів вуглецю, переважно від 8 до 30 атомів вуглецю. Такий вуглеводневий радикал переважно є алкільним, алкенільним, алкадиєнільним, алкатриєнільним чи полієнільним радикалом. Для спеціалістів в цій галузі буде легко з'ясувати ту мінімальну кількість атомів вуглецю, яка має бути наявною у вуглеводневих радикалах різного ступеня ненасичення. Алкільний радикал може звичайно вибиратись з С1-8-алкільних радикалів, що є лінійними чи розгалуженими радикалами, які мають від 1 до 8 атомів вуглецю, і С8-30-алкільних радикалів, що є лінійними чи розгалуженими радикалами, які мають від 8 до 30 атомів вуглецю. Прикладами С1-8-алкільних радикалів є С1-4-алкільні радикали метил, етил, n-пропил, ізопропил, n-бутил, 2бутил, ізобутил чи tert-бутил і, додатково, пентил, 1-метилбутил, 2-метилбутил, 3-метилбутил, 2,2-диметилпропил, 1-етилпропил, гексил, 1,1-диметилпропил, 1,2-диметилпропил, 1метилпентил, 2-метилпентил, 3-метилпентил, 4-метилпентил, 1,1-ди метил бутил, 1,2-ди метил бутил, 1,3-ди метил бутил, 2,2-диметилбутил, 2,3-диметилбутил, 3,3-диметилбутил, 1 12 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 етилбутил, 2-етилбутил, 1,1,2-триметилпропил, 1,2,2-триметилпропил, 1-етил-1 -метилпропил, 1-етил-2-метилпропил, гептил, октил та їх конституційні ізомери, такі як 2-етилгексил. Прикладами С8-30-алкільних радикалів є октил, ноніл, децил, ундецил, додецил, тридецил, тетрадецил, пентадецил, гексадецил, гептадецил, октадецил, нонадецил, ейкозил, генкозил, докозил, трикозил, тетракозил, пентакозил, гексакозил, гептакозил, октакозил, нонакозил, скваліл, їх конституційні ізомери, вищі гомологи та їх конституційні ізомери. Алкенільний радикал може звичайно вибиратись з С2-8-алкенільних радикалів, що є мононенасиченими, лінійними чи розгалуженими вуглеводневими радикалами, які мають від 2 до 8 атомів вуглецю, як, наприклад, етеніл, 1- чи 2-пропеніл, 1-, 2- і 3-бутеніл, 2-метилпропен-3-іл, 2метилпропен-1-іл, 1-, 2-, 3- і 4-пентеніл, 1-, 2-, 3-, 4- і 5-гексеніл, 1-, 2-, 3-, 4-, 5- і 6-гептеніл 1-, 2-, 3-, 4-, 5-, 6- і 7-октеніл, а також їх конституційні ізомери; і С8-30-алкенільних радикалів, що є моно-ненасиченими, лінійними чи розгалуженими вуглеводневими радикалами, які мають від 8 до 30 атомів вуглецю, як, наприклад, октеніл, ноненіл, деценіл, ундеценіл, додеценіл, тридеценіл, тетрадеценіл, пентадеценіл, гексадеценіл, гептацеценіл, октадеценіл, нонакосеніл, ейкосеніл, генкосеніл, докосеніл, трикосеніл, тетракосеніл, пентакосеніл, гексакосеніл, гептакосеніл, октакосеніл, нонакосеніл, скваленіл, їх конституційні ізомери, вищі гомологи та їх конституційні ізомери. Алкандієнільний радикал може звичайно вибиратись з С4-8-алкадієнільних радикалів, що є диненасиченими, лінійними чи розгалуженими, вуглеводневими радикалами, які мають від 4 до 8 атомів вуглецю, як, наприклад, бутадієніл, пентадієніл, гексадієніл, гептадієніл чи октадієніл та їх конституційні ізомери; і С8-30-алкадієнільних радикалів, що є диненасиченими, лінійними чи розгалуженими, вуглеводневими радикалами, які мають від 8 до 30 атомів вуглецю, як, наприклад, октадієніл, нонадієніл, декадієніл, ундекадієніл, додекадієніл, тридекадієніл, тетрадекадієніл, пентадекадієніл, гексадекадієніл, гептадекадієніл, октадекадієніл, нонадекадієніл, ейкозадієніл, генкозадієніл, докозадієніл, трікозадієніл, тетракозадієніл, пентакозадієніл, гексакозадієніл, гептакозадієніл, октакозадієніл, нонакозадієніл, скваладієніл, їх конституційні ізомери, вищі гомологи та їх конституційні ізомери. Олефінові подвійні зв'язки можуть бути присутніми в кон'югованій чи ізольованій формі. Алкантриєнільний радикал може звичайно вибиратись з С6-8-алкатриіенільних радикалів, що є триненасиченими, лінійними чи розгалуженими, вуглеводневими радикалами, які мають від 6 до 8 атомів вуглецю, як, наприклад, гексатриєніл, гептатриєніл чи октатриєніл; і С 8-30алкатриієнільних радикалів, що є триненасиченими, лінійними чи розгалуженими, вуглеводневими радикалами, які мають від 8 до 30 атомів вуглецю, як, наприклад, октатриєніл, нонатриєніл, декатриєніл, ундекатриєніл, додекатриєніл, тридекатриєніл, тетрадекатриєніл, пентадекатриєніл, гексадекатриєніл, гептадекатриєніл, октадекатриєніл, нонадекатриеніл, ейкозатриєніл, генкозатриєніл, докозатриєніл, трикозатриєніл, тетракозатриєніл, пентакозатриєніл, гексакозатриєніл, гептакозатриєніл, октакозатриєніл, нонакозатриєніл, сквалатриєніл, їх конституційні ізомери, вищі гомологи та їх конституційні ізомери. Олефінові подвійні зв'язки можуть бути присутніми в кон'югованійчи ізольованій формі. Полієнільний радикал загалом є ненасиченим, лінійним чи розгалуженим, аліфатичним вуглеводневим радикалом, переважно таким, що має від 8 до 30 атомів вуглецю і чотири, п'ять, шість чи більше олефінових невіцинальних подвійних зв'язків. Прикладами їх є вищі ненасичені аналоги раніше наведених алкаді- і триєнільних радикалів. 2 Коли R представляє собою алкільну групу, це переважно C1-8-алкільна група, що є лінійним чи розгалуженим алкільним радикалом, який має від 1 до 8 атомів вуглецю. Прикладами є С 1-4алкільні радикали метил, етил, n-пропил, ізопропил, n-бутил, 2-бутил чи tert-бутил і, додатково, пентил, 1-метилбутил, 2-метилбутил, 3-метилбутил, 2,2-диметилпропил, 1-етоксипропил, гексил, 1,1-диметилпропил, 1,2-диметилпропил, 1-метилпентил, 2-метилпентил, 3-метилпентил, 4-метилпентил, 1,1-диметилбутил, 1,2-диметилбутил, 1,3-диметилбутил, 2,2-ди метил бутил, 2,3-диметилбутил, 3,3-диметилбутил, 1-етилбутил, 2-етилбутил, 1,1,2-триметилпропил, 1,2,2триметилпропил, 1-етил-1-метилпропил, 1-етил-2-метилпропил, гептил, октил та їх конституційні ізомери, такі як 2-етилгексил. 2 Коли R представляє собою моно- чи полігідроксиалкільну групу, це переважно С1-8-моно- чи полігідроксиалкільна група, що є лінійним чи розгалуженим алкільним радикалом, який має від 1 до 8 атомів вуглецю, а краще від 1 до 4 атомів вуглецю, в якому щонайменше один атом водню, наприклад 1, 2, 3 чи 4 з атомів водню, є заміщеним (заміщеними) гідроксильною групою. Прикладами є гідроксиметил, 2-гідрокси-1-етил, 2- і З-гідрокси-1 -пропил, 2-, 3- і 4-гідрокси-1 бутил, 2-, 3-, 4- і 5-гідрокси-1-пентил, 2-, 3-, 4-, 5- і 6-гідрокси-1-гексил, 2-, 3-, 4-, 5-, 6- і 7гідрокси-1-гептил, 2-, 3-, 4-, 5-, 6-, 7- і 8-гідрокси-1-октил, 2,3-дигідрокси-1-пропил та їх 2 конституційні ізомери. Коли R представляє собою полігідроксиалкільний залишок, вказані 13 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 гідроксильні групи переважно є далі не етерифікованими. Зокрема, сполуки формули І не включають поліолових поліефірів, таких як, наприклад, тригліцериди. У вищенаведеному визначенні гідроксиалкільна група переважно є С 1-8-гідроксиалкільною групою, що є лінійним чи розгалуженим алкільним радикалом, який має від 1 до 8, зокрема від 1 до 4 атомів вуглецю, один з яких є заміщеним гідроксильною групою. Відповідні приклади були наведені раніше. "Вуглеводнева група з лінійним чи розгалуженим вуглецевим ланцюгом, який факультативно переривається однією чи більше -NH- групами і який факультативно має щонайменше одну гідроксильну групу, приєднану до атому вуглецю вуглеводневої групи" вибирається з: лінійної чи розгалуженої вуглеводневої групи, наприклад алкільного, алкенільного, алкадієнільного, алкатриєнільного чи полієнільного радикалу; лінійної чи розгалуженої моно- чи полігідроксиалкільної групи, наприклад моно- чи полігідроксиалкільної 2 групи, як її визначено по відношенню до групи R вище; двох чи більше С1-6-алкіленових груп, зв'язаних разом -NH-групою, де одна з С1-6-алкіленових груп містить термінальний атом водню; і двох чи більше С1-6-алкіленових груп, зв'язаних разом -NH-групою, де щонайменше одна з С1-6алкіленових груп є заміщеною 1 чи більше гідроксильними групами, наприклад 1, 2 чи 3 гідроксильними групами, і одна з С1-6-алкіленових груп містить термінальну групу, вибрану з атому водню чи гідроксильної групи. Коли будь-яка з вказаних груп містить гідроксильну групу, то переважно ця гідроксильна група є термінальною гідроксильною групою. В попередньому абзаці "С1-6-алкілен" є лінійною чи розгалуженою, містковою, вуглеводневою групою, що має до 6 атомів вуглецю, переважно 2, 3, 4, 5 чи 6 атомів вуглецю, наприклад 1,2-етилен, 1,2- і 1,3-пропилен, 1,2-, 1,3-, 2,3- і 1,4-бутилен, 2,2-диметил-1,2-етилен, 1,1-диметил-1,2-етилен, 1,5-пентилен, 1,6-гексилен та їх конституційні ізомери. "Полі-заміщене" чи "полікарбонільоване" похідне алканол аміну походить від поліфункціонального алканол аміну, наприклад алканол поліаміну, де більше ніж одна функціональна група (-NH- чи -ОН) є заміщеною карбонільним залишком формули -CO (гідрокарбіл), де гідрокарбіл має те саме значення, що й "аліфатичний С 1-30-вуглеводневий радикал", як його було визначено раніше. Зокрема, вказані заміщення можуть походити від однієї чи від різних С10-22-карбонових кислот. Термін "полі-заміщені» похідні алканол аміну позитивним чином включає всі дизаміщені, тризаміщені, тетразаміщені і більше заміщені похідні алканол аміну. Карбоксилатні сполуки формули І та, зокрема, С 2-31-карбонові кислоти, як наприклад С8-301 карбонові кислоти, є сполуками формули І, в якій група R є аліфатичним С1-30-вуглеводневим 1 радикалом, наприклад аліфатичним С7-29-вуглеводневим радикалом. Наприклад, група R може вибиратись з: лінійних алкільних радикалів; розгалужених алкільних радикалів; лінійних, моночи полі-ненасичених вуглеводневих радикалів; чи сумішей таких радикалів, що мають в середньому від 1 до 30, краще від 1 до 29, а ще краще від 5 до 25 атомів вуглецю. Особливо часто використовуваними вуглеводневими радикалами є: - лінійні алкільні радикали: СН3-; С2Н5-; С3Н7-; С4Н9-; С5Н11-; С6Н13-; С7Н15-, С8Н17-; С9Н19-; С10Н21-; С11H23-; С12Н25-; С13H27-; С14Н29-; C15H31-; С16Н33-; С17Н35-; С18Н37-; С19Н39-; С20Н41-; C21H43-; С23Н47; C24H49-; -C25H51-; C29H59-; С30Н61-; - розгалужені алкільні радикали: ізо-С3Н7-; ізо-С4Н9-; ізо-С18Н37-; - лінійні алкенільні радикали: С2Н3-; С3Н5-; С15Н29-; С17Н33-; С21Н41-; - лінійні алкадієнільні радикали: С5Н7-; С17Н31-; - лінійні алкатриєнільні радикали: С17Н29-; - чотирикратно ненасичені, лінійні полієнільні радикали: С19Н31-; - п'ятикратно ненасичені, лінійні полієнільні радикали: С21Н33-. Як зручний варіант, вказані карбоксилатні сполуки формули І та, зокрема, карбонова кислота чи її ефір можуть бути отримані з сумішей жирних кислот, якими є природні олії і жири. Не обмежуючими прикладами є оливкова олія, пальмова олія, кісточкова олія, арахісова олія, рапсова олія, сафлорова олія, кунжутна олія, соняшникова олія, соєва олія, яловичий тваринний жир, лярд, рицинова олія, бавовникова олія, кукурудзяна олія, китовий жир і кокосова олія. В якості прикладів придатних жирних кислот тут можна навести монокарбонові кислоти, такі як капринова (деканова) кислота, лауринова кислота, мірістинова кислота, пальмітинова кислота, стеаринова кислота, бегенова кислота, олеїнова кислота, петроселінова кислота, елаїдинова кислота, пальмітолеїнова кислота, лінолева кислота, ліноленова кислота і ерукова кислота. Алканол амін формули II може бути моноалканол аміном, диалканол аміном чи поліалканол аміном. Такий алканол амін може володіти однією чи більше додатковими О та/або N функціональними включеннями, на додачу до однієї аміногрупи, і має містити щонайменше 14 UA 100995 C2 5 10 15 20 25 30 35 одну гідроксильну групу. Придатні алканол аміни включають моноетаноламін, диетаноламін, пропаноламін, ізопропаноламін, дипропаноламін, диізопропаноламін, бутаноламіни і поліаміноалканоли, такі як аміноетиламіно-етаноли, наприклад 2-(2-аміноетиламіно)етанол (АЕАЕ). Алканол аміни включають, наприклад, сполуки формули II, в якій щонайменше один із 3 4 5 5 залишків R і R представляє собою -[(CH2)xNH]y(CH2)zR , де R є гідроксильною групою чи NH(CH2)ZOH. Придатними прикладами груп формули -[(CH2)xNH]y(CH2)z- є: -[C2H4-NH]n С2Н4; -[(CH2)3-NH] (СН2)3-; -[CH2-CH(CH3)-NH]n CH2-CH(CH3)-; -[СН (CH3)-CH2-NH]nCH (СН3) -СН2-; і -[(CH2)4-NH]n (CH2)4-, де: n є 0, 1 чи 2. 3 4 В одній конкретній групі алканол амінів одна з груп R і R сполуки формули II представляє 3 4 5 5 собою водень, а інша група R чи R представлена формулою -[(CH2)xNH]y (CH2)zR , де R є гідроксильною групою, а група формули -[(CH2)xNH]y (CH2)Z вибирається з -[C2H4-NH]n C2H4; [(CH2)3-NH] (CH2)3-; -[CH2-CH(CH3)-NH]n CH2-CH(CH3)-; -[СН (CH3)-CH2-NH]nCH (СН3) -СН2-; [(CH2)4-NH]n (CH2)4-, де: n є 1 чи 2. Приклади продуктів реакції В не обмежуючому прикладі здійснення даного винаходу продукт реакції (b) може представляти собою складну суміш продуктів, яка характеризується великою часткою полізаміщених, тобто щонайменше двократно заміщених, алканол поліамінів (чи поліаміноалканолів). Зокрема, така суміш продуктів реакції характеризується великою часткою складових, що є вибірково карбонільованими, при первинних та/або вторинних аміногрупах. Переважно, такі продукти реакції отримуються шляхом реакції алканол амінів, вибраних з вище ідентифікованої групи специфічних алканол амінів, з карбоксилатною сполукою, що містить реактив, за визначених тут умов. Коли взяти 2-(2-аміноетиламіно)етанол (АЕАЕ) як реактив формули II, то при використанні молярного надлишку жирної кислоти утворений продукт реакції може містити головні складові А, В і С (як показано далі), які є: головним діамідним продуктом (А), факультативно в суміші з відповідним моноамідоефіром (який аналітично важко відрізнити), і кожний з них несе два карбонільних залишки; повністю заміщеним дімідоефіром (В), який несе три карбонільні групи; і моноамідом (С). Суміш продуктів реакції може містити також незначні кількості олеїнової кислоти, що не прореагувала (D) (1-5 %), і АЕАЕ (