Спосіб посилення жовчовиділення при ураженнях печінки у лабораторних тварин

Винахід відноситься до експериментальної медицини, а саме до вивчення патології уражень печінки і жовчовивідних шляхів. Існує простий метод, вибраний як прототип, посилення жовчовиділення при допомозі орального прийому холосасу [1]. Однак застосування цього препарату не завжди влаштовує лікуючого лікаря і хворого. Холосас - це сироп, виготовлений з густого водного екстракту шипшини і цукру, який містить головним чином вітаміни каротин і інші речовини. Діє в основному жовчогінно. Однак відомо, що гострі та хронічні хвороби печінки супроводжуються інтоксикацією організму, яка обумовлена прямою дією живого збудника /наприклад, вірусів/, чи хімічної отрути. До цього добавляються також явища інтоксикації продуктами кишкового травлення, головним чином білкового походження (феноли, індоли, скатоли, аміак, амінокислоти). Токсичні продукти з током крові знову попадають в печінку і суттєво погіршують її стан. Все це вказує, що поряд з посиленням жовчовиділення важливим є виведення з організму токсичних продуктів ендогенної або екзогенної природи, що розвантажить печінку від надлишків метаболітів і створить їй тимчасовий функціональний спокій, який суттєво сприятиме фізіологічному і морфологічному відновленню ураженого органа. З допомогою холосасу цього досягнути неможливо. В основу винаходу поставлено задачу в способі посилення жовчовиділення при ураженнях печінки у лабораторних тварин шляхом введення додатково лікарського засобу забезпечити підвищення швидкості секреції жовчі та поліпшити її біохімічний склад. Поставлена задача вирішується тим, що в способі посилення жовчовиділення при ураженнях печінки, у лабораторних тварин шляхом внутрішньо-шлункового введення холосасу в дозі 0,5мл/кг, згідно з винаходом додатково лабораторним тваринам вводять ентеросорбент СКНП-2 в дозі 0,3г/кг. Метод ентеросорбції полягає в пероральному прийомі спеціальних адсорбентів. Як такі засоби застосовують активовані вуглеці, кремнієві і полімерні сполуки та іонообмінні смоли. Проходячи через відділи травного каналу, вони поглинають і виводять з організму токсичні речовини, які: 1) потрапили у шлунково-кишковий тракт ззовні: 2) дифундують у кишечник з крові; 3) виділяються у просвіт кишечника разом із травними соками; 4) утворюються у травному каналі. Клінічні спостереження показують, що ентеросорбенти є високоефективними при харчових токсикоінфекціях, гострих та хронічних гепатитах, панкреатитах та іншій патології. При гепатитах застосування ентеросорбентів зменшує явища інтоксикації і гіпербілірунемії, при цьому знижується також активність сироваткових амінотрансфераз, спостерігається покращення показників гуморального та клітинного імунітету, а також покращується загальний стан хворих. Застосування сорбційних методів лікування при захворюваннях печінки базується на можливості з допомогою сорбентів значною мірою вивести з організму токсичні продукти ендогенної або екзогенної природи, розвантажити печінку від надлишків метаболітів /білірубін, аміак, стероїди, жирні кислоти, індоли, скатоли та ін./. Виведені ентеросорбентами токсичні речовини з організму вже не попадають у печінку, що суттєво зменшує навантаження пошкодженого органу і сприяє інтенсифікації репаративних процесів в ньому. Все це сприяє швидкому відновленню функції та структури пошкодженої печінки, що в першу чергу сприяє кращому жовчовиділенню. Ентеросорбент СКНП-2, крім посилення жовчовиділення, в просвіті тонкої кишки адсорбує жовчні кислоти і сприяє видаленню їх з калом, частково перериваючи їхню кишково-печінкову циркуляцію, завдяки чому зменшується їхня концентрація в крові, яка при ураженнях печінки є досить високою. Все вищеописане свідчить, що застосування холосасу разом з ентеросорбентом при ураженнях печінки є патогенетично обумовленим. Експериментальним шляхом доведено, що вищі і нижчі дози холосасу, а також ентеросорбенту, на відміну від тих, які вказані в таблиці 1, не давали необхідного ефекту. Приклади конкретного виконання способу Приклад 1. Білому нелінійному щуру-самцю масою тіла 215г моделювали хронічний гепатит шляхом внутрішньошлункового введення 0,2мл/кг чотирьоххлористого вуглецю 2 рази на тиждень на протязі 4 тижнів 1986/. Гепатит діагностували по цитологічному компоненту, про наявність якого і свідчило підвищення активності ферментів в сироватці крові і підвищення вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів /табл.2/. Цій тварині з хронічним гепатитом щоденно внутрішньошлунково вводили холосас в дозі 0,5мл/кг та ентеросорбент СКНП-2 в дозі 0,3г/кг. Вивчення жовчовиділення у щура проводилось по методиці, описаній М.П. Скакуном та A.M. Олійник /1967/. Вже через тиждень після початку введення вищеназваних медикаментозних засобів значно покращувалось жовчовиділення. Воно зростало більше, ніж у 1,3 раза. Слід відмітити, що при цьому майже нормалізувався хімічний склад жовчі, а також суттєво покращувались біохімічні показники, які відображали стан печінки /табл.2/. Приклад 2. Білому нелінійному щуру-самцю масою тіла 218г моделювали хронічний гепатит по методу /1986/. Гепатит діагностували по активності трансаміназ у сироватці крові і вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів. Цій тварині з хронічним гепатитом щоденно внутрішньошлунково вводили холосас в дозі 0,5мл/кг. Жовчовиділення дещо покращувалось через 10 днів від початку введення. При цьому швидкість секреції жовчі зростала лише в 1,1 раза, а загальні ліпіди жовчі - в 1,17 раза, жовчні кислоти - в 1,08 раза, холестерин жовчі - в 1,06 раза. Це свідчить, що інтенсивність жовчовиділення та хімічний склад жовчі покращувались незначно. Приклад 3. Білому нелінійному щуру-самцю масою тіла 213г моделювали хронічний гепатит по методу /1986/. Гепатит підтверджувався зростанням активності трансаміназ у сироватці крові та підвищенням вмісту продуктів перекисного окислення ліпідів. Експериментальній тварині з хронічним гепатитом щоденно вводили лише ентеросорбент СКНП-2 в дозі 0,3г/кг. Жовчовиділення покращувалось через тиждень від початку лікування. При цьому інтенсивність секреції жовчі зростала в 1,15 раза, загальні ліпіди жовчі - в 1,23, загальні жовчні кислоти - в 1,1 раза, холестерин - в 1,12 раза. Слід відмітити, що майже в кожному випадку, коли холосас вводили в поєднанні з сорбентом, швидкість виділення жовчі зростала в 1,3 - 1,5 раза, а також значно покращувався хімічний склад жовчі в порівнянні з тваринами, яким окремо вводили лише холосас або лише ентеросорбент СКНП-2. Приведені приклади свідчать, що найоптимальніше підвищує Інтенсивність жовчовиділення при ураженнях печінки та покращує хімічний склад жовчі і стан пораженого органу одночасне введення експериментальним тваринам холосасу в дозі 0,5мл/кг та ентеросорбенту СКНП-2 в дозі 0,3г/кг. Окремі введення при гепатитах холосасу або лише ентеросорбенту теж позитивно впливають на жовчовиділення і функцію ураженої печінки, але в значно меншій мірі. На основі вищеописаного можна зробити висновок, що запропонований метод посилення жовчовиділення при ураженнях печінки є високоефективним і патогенетично доцільним.