Пристрій для остеосинтезу шийки стегна

Винахід відноситься до медицини, а саме до травматології і ортопедії, призначений для оперативного лікування медіальних переломів шийки стегна, особливо підголівкових те черезшиєчних. Відомі пристрої для остеосинтезу шийки стегна [Авт. св. СРСР № 1568996, кл. А 61 В 17/58; Авт. св. СРСР Ns 1637770, кл. А 61 В 17/58; Патент ФРГ № 1965350, кл. А 61 В 17/58], які мають спеціальні механізми, за допомогою яких змінюють форму всередммі центрального уламка, що посилює його фіксацію. Однак, 1) будова відомих пристроїв надто складна, щоб гарантувати їх безвідмовну роботу 2) для застосування їх потрібні спеціальні допоміжні інструменти, що ускладнює методику операції; 3) введення їх в кістку та видалення з неї значно травматичніші, ніж при використанні традиційних фіксаторів, оскільки відомі пристрої набагато масивніші за них, причому, найбільше травмується голівка стегна, що підвищує риск асептичного некрозу та Інши х ускладнень перелому. Найбільш близьким до заявленого винаходу є пристрій для остеосинтезу шийки стегна [Авт. св. СРСР № 874049, кл. А 61 В 17/18], який складається із загостреного стержня, що має планку з прорізом, шарнірно з'єднану в середній частині Із загостреним стержнем та гвинтом, який встановлений на зовнішньому кінці планки з прорізом і взаємодіє з кінцем загостреного стержня, Недоліки відомого пристрою: 1) маючи пласку форму, він не здатний забезпечити фіксацію уламків у всіх трьох площинах; 2) при функціонуванні масивного екстраосально розміщеного гвинтового механізму, який займає більшу частину вертельної зони стегна і в такому ж великому діапазоні переміщує зовнішні кінці пристрою, значно травмуються великий вертел та оточуючі його тканини якраз у місці входження в кістку більшості судин, що кровопостачають шийку та голівку стегна; 3) не має поздовжньоосьового каналу, тому при його застосуванні різко обмежуються можливості використання простих і надійних методик закритої орієнтації та введення фіксаторів по кондукторних шпицях, що значно ускладнює хід операції остеосинтезу; 4) оскільки шарнірне з'єднання є єдиною і, до того ж. рухомою точкою фіксації загостреного стержня та планки (фіксаційна роль гвинтового механізму настільки мала, що її можна не брати до уваги), то в післяопераційному періоді при тривалих і різнонаправлених (особливо бокових) навантаженнях на пласку конструкцію відомого пристрою можливе розхитування її "складових частин та дестабілізація синтезованих ними уламків, В основу винаходу поставлена задача розробити більш надійний і менш травматичний пристрій для остеосинтезу шийки стегна, який гарантував би стабільну фіксацію уламків у всіх трьох площинах та якого можна було б вводити в кістку по направляючій шпиці. Поставлена задача вирішена таким чином що загострений стержень розміщено горизонтально, планку розміщено в поздовж середини його площини, вертикально до неї і на ребро, шарнірне з'єднання їх наближено до зовнішнього кінця стержня та винесено над його площину, для чого на ній вертикально встановлено два стояки, між якими вміщено планку, на товщин у якої у зовнішньому кінці стержня зроблено поздовжній проріз. На фіг. 1 пристрій зображено збоку; на фіг. 2 - зверху; на фіг. 3-у перерізі А-А; на фіг. 4-у перерізі Б-Б; на фіг. 5 - пристрій у робочому стані в шийці та голінці стегна; на фіг. 6-у перерізі В-В через голівку стегна. Пристрій складається Із загостреного дволопатневого стержня 1 та планки 2, рухомо з'єднаних болтом 3. Планка 2 розташована вертикально на ребро вздовж середини площини стержня 1. Від середини зовнішнього кінця стержня 1 на довжину його зовнішньої третини прорізано паз 4 шириною на товщину планки 2, а вздовж країв паза 4 вертикально встановлено два стояки 5 висотою на висоту планки 2, яка вміщена між ними і взаємодіє з болтом 3 в ділянці їх верхнє-вн утрішніх к утів. Вер хнє-зовнішні кінці стояків 5 жорстко з'єднані мостовидно покладеною на них пластиною 6, яка має отвір з різьбовими краями для гвинта 7, за допомогою якого планку 2 можна встановити під потрібним кутом відносно поздовжньої осі стержня ». При цьому стабільність фіксуючих елементів пристрою не порушується, оскільки навіть при максимальній амплітуді переміщення планки 2 (в чому ніколи нема потреби) вона завжди знаходиться між стояками 5 та краями паза 4. Крім того, в позиції, коли стержень 1 та планка 2 розташовані паралельно, тобто, коли пристрій підготовлений до введення в кістку (фіг. 1 та 2), між нижнім краєм планки 2 та міжлопатневим жолобом стержня 1 є проміжок 8 шириною на діаметр направляючої шпиці, що в процесі операції дозволяє нанизати пристрій на цю шпицю і по ній вводити його в кістку закритим способом (практично так, як вводять трьохлопатневий стержень). Пристрій застосовують наступним чином. Після репозиції уламків за однією Із відомих методик (A.B. Каплан. "Повреждения костей и суставов. М., 1979, с. 368-373; А.Ф. Краснов, В.М. Аршин, М.Д. Цейтлин. "Справочник по травматологии. М., 1984, с. 236-240 та Інші) в шийку стегнової кістки вводять направляючу шпицю. У місці входження її в кістку продовбують відповідний до форми поперечного перерізу пристрою отвір. Через проміжок 8 пристрій нанизують на цю шпицю тз через вказаний отвір вбивають в кістку. По рентгенограмі уточняють позицію пристрою в шийці стегна, визначають необхідний діапазон переміщення внутрішнього кінця планки 2 (з розрахунку на те, щоб він вперся в кортикальні шари центрального уламка) і вкручуванням гвинта 7 у зовнішній кінець планки 2 це переміщення здійснюють. Видалення пристрою проводять у зворотному порядку. Медико-технічні дослідження, проведені на базах кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії Тернопільського медичного інституту та контрольно-вимірювальної лабораторії Тернопільського приладобудівного Інституту, дозволили віднести заявлений пристрій до засобів керованого остеосинтезу, а також виявити та посилити ряд його позитивних функцій. 1. Якщо шарнірне з'єднання стержня 1 та планки 2 винесене над його площину і знаходиться у 2 рази ближче до його зовнішнього кінця, ніж до внутрішнього, то для переміщення внутрішнього кінця планки 2 на 12 см (при 2-3 сантиметрову діаметрі губчастої речовини шийки та голівки стегна нема потреби у більшій амплітуді переміщення) відповідний маневр зовнішнього кінця планки 2 не перевищує 0,5-1 см. 2. В результаті переміщення кінців планки 2 розширюється внутрішньокісткова частина пристрою та створюються додаткові точки опори його в кортикальні шари центрального уламка, що посилює стабільність остеосинтезу та виключає можливість міграції фіксатора у післяопераційному періоді. 3. Необхідний кут повороту планки 2 відносно поздовжньої осі стержня 1 практично не буває більшим 15 град., однак, конструкція пристрою дозволяє повертати планку 2 не менше, ніж на 30 град., що гарантує досягнення нею оптимальної робочої позиції при будь-якій вихідній позиції пристрою та при будь-яких індивідуальних варіантах форми і розмірів шийки та голівки стегна. 4. Всі маніпуляції, пов'язані з маневруванням елементами пристрою здійснюються лише у межах нижньої частини підвертельної ділянки, що не тільки значно знижує травматичнісь операції, але й гарантує недоторканість джерел кровопостачання зони перелому та голівки стегна. 5. При переміщенні внутрішнього кінця планки 2 останній розрізає речовину центрального уламка загостреним ребром, тому ушкодження його структури мінімальні. 6. При набутті прямолінійним пристроєм Х-подібної форми виникає компресійне зусилля у місці перелому, оскільки довжина пристрою зменшується, а довжина фіксованих ним уламків не змінюється. 7. Подальшим регулюванням цього зусилля можна сприяти компенсаторному вкороченню шийки стегна і підтримувати контакт її уламків при наступних пострезорбтивних змінах в ни х. Дослідні екземпляри пристрою виготовлені Тернопільським AT "Ва тра".