Поліфункціональний фіксатор для уламків шийки стегна

Винахід відноситься до медицини, а саме, до травматології та ортопедії. Призначений для остеосинтезу медіальних переломів шийки стегна І може бути використаний для Інтраосального впливу на репаративні процеси та біопсійного контролю за їх перебігом у місці перелому. Найбільш близьким до заявленого винаходу є пристрій для остеосинтезу шийки стегна (авт. св. СРСР № 1764640, кл. А 61 В 17/58), який містить стержень з центрально-осьовим каналом 1 розширеним гвинтоподібним внутрішнім кінцем та має вузол кріплення з отвором для зовнішнього кінця стержня І каналами для окремих шпиць. Однак, відомий пристрій 1) заважає компенсаторному доцентровому переміщенню периферичного уламка, оскільки, не маючи ні телескопічних, ні компресуючих деталей, пронизує уламки під кутами до напряму переміщення; 2) не забезпечує доступ у до інтраосальної частини перелому; 3) не передбачає можливості заміни фіксуючих елементів у післяопераційному періоді; 4) надто металоємний на рівні перелому. В основу винаходу поставлено задачу розробити фіксатор, який би при меншій металоємності у зоні перелому забезпечував стабільний остеосинтез і одночасно діяв як активна телескопічна система, не тільки сприяючи компенсаторному зближуванню уламків шийки стегна, але й стимулюючи це зближення, а також дозволяв з мінімальною травматичністю замінити фіксуючі елементи і таким же чином досягати місця перелому засобами фізичного, хімічного та біологічного впливу на зрощення уламків та отримувати звідти контрольний біопсійний матеріал. Поставлена задача вирішена наступними шляхами. 1. Гвинтоподібний стержень та інші елементи фіксатора функціонально поєднані у циліндричному корпусі, який для зменшення кількості металу у зоні перелому не досягає її та всередині якого є канал для найбільш функціонально активної зовнішньої частини стержня. Цей канал служить і для скерування стержня при введенні його в уламки, що дозволило застосувати безканальний стержень, завдяки чому зменшити його діаметр, а, значить, І металоємність на рівні перелому. 2. Для того, щоб у післяопераційному періоді мати практично закритий, мінімально травматичний, прямий Інтраосальний доступ для контактного впливу на місце перелому, а також, щоб під час введення (видалення, заміни) стержня перемістити його розширений внутрішній кінець через канал корпусу, цей канал зроблено не вужчим, ніж внутрішній кінець стержня. 3. З метою бокової стабілізації зовнішньої частини стержня у значно ширшому за неї каналі корпусу та одночасно для сприяння поздовжньому ковзанню цього корпусу та одночасно для сприяння поздовжньому ковзанню цього корпусу (разом з периферичним уламком) по цьому відрізку стержня, а перш за все, для мінімалізації їх взаємотертя, на стержень всередині корпусу у кількості, яку дозволяє ширина його каналу, надіті з можливістю переміщення назовні І з такою ж можливістю розташовані одна в одній гладкостінні трубки. 4. Для того, щоб можна було стимулювати процес зближення уламків дозованим тисненням на периферичний уламок І робити це закрито, на ту частину стержня, яка виступає із каналу назовні та є найбільш доступною, нагвинчена гайка із підпружиненою опорою у зовнішній бортик корпусу. 5. З метою додаткової фіксації центрального уламка,, в тому числі для попередження його ротації під час вкручування в нього (або викручування з нього) внутрішнього кінця стержня, по периметру зовнішнього бортика корпусу зроблено довільне число каналів під окремі шпиці, які завдяки цьому можна закрито ввести з будь-якої сторони від стержня (число та місце їх введення визначають індивідуально в залежності від того, на який ступінь Іммобілізації уламків розраховують). 6. Для того, щоб ці шпиці не гальмували доцентрове переміщення периферичного уламка, канали для них зроблено з відкритими бічними стінками та паралельно до каналу, котрий всередині корпусу. 7. Крім того, стержень виконано у варіантах, які відрізняються лише розмірами та формою гвинта на внутрішньому кінці, що дає можливість замінити його, наприклад, на ширший у випадках післяопераційних порушень (зокрема, пострезорбтивних) фіксації центрального уламка і таким чином відновити її до необхідного ступеня. На фіг 1 зображено варіанти (а І б) стержня; на фіг. 2 - корпус фіксатора у прямій проекції; на фіг. З - цей корпус подано у поперечному перерізі А-А; на фіг. 4 зображено набір гладкостінних тр убок; на фіг. 5 -їх поперечні перерізи Б-Б; на фіг. 6 у поздовжньому перерізі представлено трубку-скеровувач корпусу (по направляючій шпиці); на фіг. 7 - ця ж тр убка зображена у поперечному перерізі В-В; на фіг. 8 - позиція деталей фіксатора після остеосинтезу перелому шийки стегна; на фіг. 9 - ці ж деталі у зоні перелому {переріз Г-Г); на фіг. 10 - у голівці сте гна (переріз Д-Д); на фіг. 11 - деталі компресуючого вузла фіксатора. Фіксатор складається Із стержня 1 та корпусу 2 з каналом 3, де разом з трубками 4 телескопічно встановлена зовнішня частина стержня 1. На виступаючий з каналу З кінець стержня 1 нагвинчена гайка 5, яка притискує П-подібну шайбу 6 разом з пружиною 7 до зовнішнього бортика корпусу 2, де зроблено канали 8 під щпиці 9. Діаметр внутрішнього кінця стержня 1а дорівнює внутрішньому діаметру найширшої із трубок 4, яка безпосередньо прилягає до стінок каналу 3, а ширина внутрішнього кінця стержня 16 долрівнює ширині цього каналу. Крім того, до фіксатора додається трубка 10, яка використовується лише для скерування корпусу 2 під час введення його в кістку.. Зовнішній діаметр трубки 10 дорівнює ширині каналу 3, а внутрішній - товщині стандартної направляючої шпиці. Фіксатор застосовують наступним чином. У репоновані уламки за однєю із відомих методик (Каплан А.В. Повреждения костей и суставов. Μ., 1979, с. 368-373; Краснов А.Ф., Аршин В.М., Цейтлин М.Д. Справочник по травматологии. М,, 1984, с. 237-238 та !н.) вводять направляючу шпицю. У кортикальному шарі підвертельного майданчика довкола цієї шпиці продовбують отвір, відповідний до зовнішнього діаметра корпусу 2. На направляючу шпицю нанизують трубку 10, а на неї - корпус 2, який через вказаний отвір вводять у кістку до впирання в неї його зовнішнього бортика, Через канали 8 на глибину до кортикалісу голівки стегна вводять 2-3 шпиці 9 (для попередження ротаційного зміщення центрального уламка під час наступного вгвинчування в нього стержня 1), Трубку 10 виймають із корпусу 2, а на її місце в канал 3 вставляють найширшу із трубок 4, а в неї - вн утрішнім кінцем стержень 1а. На нього через його зовнішній кінець нанизують решту тр убок 4, розмістивши їх одну в одній. Після цього стержень 1а вгвинчують у кістку до відчуття стержня у субхондральний кортикаліс центрального уламка. На ту частину стержня 1а, яка виступає із зовнішнього отвору каналу З, одягають пружину 7, шайбу 6 и нагвинчують гайку 5 до стиснення пружини 7. Згідно кон-трольної рентгенограми уточняють взаєморозташування стержня 1а і шпиць 9 у кісткових уламках. В залежності від цього шпиці 9 залишають на місці, збільшують їх кількість, або переміщують в інший канал 8. У післяопераційному періоді при потребі стимуляції компенсаторного зближення уламків (що рентгенологічно може визначатись наявністю відомого пострезоротивного діастазу між ними при розслабленні пружини 7) нагвинчування гайки 5 можна продовжити, через прокол м'яких тканин у проекції зовнішнього кінця фіксатора. Заміна стержня 1а також здійснюється через мінімальний доступ, необхідний лише для того, щоб було видно зовнішній кінець фіксатора. Відкручують гайку 5, виймають шайбу 6 з пружиною 7 та стержень 1а разом із трубками 4 (найширша з них залишається на місці, тому її виймають окремо). У звільнений канал 3 внутрішнім кінцем вставляють стержень 1 б, на його зовнішній кінець нанизують всі трубки 4* після чого стержень 1 б таким же чином, як і його попередника, вгвинчують в уламки та на його зовнішній кінець одягають пружину 7, шайбу 6 І нагвинчують гайку 5. На момент заміни стержня 1 шпиці 9 підстраховують уламки від зміщення. Конструкція фіксатора та спосіб його застосування розроблялись з передбаченням можливості виконання ним ще двох важливих (в тому числі для наукових досліджень) функцій: 1) введення в зону перелому засобів активізації зрощення уламків (лікарств, кісткових трансплантатів, джерел електромагнітного впливу 1 т. п.); 2) контролю за ходом репаративних процесів шляхом біопсії кісткового регенерата. Щоб зона перелому стала доступною для цього достатньо тільки з каналу 3 вийняти частину тр убок 4. Видалення фіксатора здійснюється у послідовності зворотній його введенню. Дослідні екземпляри фіксатора виготовлені AT "Ватра", випробувані у контрольно-вимірювальній лабораторії Тернопільського приладобудівного Інституту та застосовані для телескопічної фіксації експериментальних переломів шийки стегна на кафедрі оперативної хірургії ТернопІльського медичного інституту.