Спосіб вибору еферентної терапії

Спосіб вибору еферентної терапії, який включає, оцінку функціонування систем детоксикації шляхом виміру вмісту "середніх молекул" в біологічних рідинах, який відрізняється тим, що додатково визначають співвідношення "середніх моле 38896 Так, наприклад, відомий лейкоцитарний індекс Кальф-Каліфа, визначаємий як математичне вираження, значення котрого складають показники лейкогорами клінічного аналізу крові (Большаков И.Н., Титовец Р.Е ЛИИ и иммунологические нарушения при перитоните // Клиническая медицина № 6. – 1991. - Т. 69. - С. 60-61). Також, знайомий парамеційний тест, який є модифікацією біологічного тесту, в основі якого лежить визначення ступеню ендотоксемії по швидкості пармецій які гинуть (Ракивенко В.Х., Шестирко Л.И. Співвідношення рівня токсемії і враженості клінічних прояв синдрому ендогенної інтоксикації при перитоніті. Клинические вопросы хирургии. Харьков, Сборник тезисов, докладов научно-практической конференции, 1994. - С. 85-86). Крім того, широке користування знайшов метод визначення рівня середніх молекул по модифікації H.I. Габріеляна и спів (1983). Суть метода заключається в осадженні розчином трихлоруксусної кислоти грубодисперстних білків сироватки і детекції розведеного дистильованою водою надосадку. Рівень середніх молекул виражають в одиницях, кількісно рівних показникам екстинції при довжині хвилі 254 нм. Таким чином, визначалась кількість середніх молекул в сечі, попередньо осадженої центрифугуванням великих частин. Вимірювання вмісту середніх молекул в крові та сечі по нашому розумінню є найбільш об'єктивним критерієм рівня ендотоксемії тому його обрано в якості прототипу. Основним недоліком прототипу і інших відомих способів індивідуального вибору еферентної терапії є оцінка окремих систем організму без врахування їх взаємодії, а також ступеня впливу однієї систем на іншу. У зв'язку з вищевказаним в основу винаходу покладено підвищення ефективності еферентної терапії шляхом індивідуалізації її вибору. Задача, яку покладено в основу винаходу, вирішується тим, що у відомому способі вибору еферентної терапії, який включає оцінку функціонування систем детоксикації, шляхом виміру вмісту середніх молекул в біологічній рідині, згідно з винаходом, середні молекули визначають одночасно в сечі і крові хворого, а потім додатково визначають співвідношення вмісту середніх молекул в пробі крові до їх вмісту в сечі, яке оцінюють як індекс ступеню детоксикації. І при значеннях величини індексу менш чим одиниця визначають непотрібність проведення еферентної терапії, більш чим одиниця - необхідність призначення гемосорбції, плазмоферезу, при значенні індексу рівним одиниці - ультрафіолетового опромінювання ауто крові, плазмоферезу. Індивідуалізація вибору еферентної терапії достягається оцінкою виділеної системи і оцінкою кровотворної системи хворого. Крім цього, ступень детоксикації вказує не тільки ступень впливу вищеперерахованих систем одна на одну, а і дає змогу зробити висновок чи спромозі виділена система вивести токсини з організму, чи їй потрібна допомога. Спосіб виконують таким чином. Рівень середніх молекул визначають по модифікації H.I. Габріеляна и спів. (1983). Суть метода полягає в осадженні 10%-ним розчином трихлоруксусної кисло ти гр убодисперстних білків сироватки (0,5:1) і детекції розведеного дистильованою водою надосадку (5,5:0,5), отриманого після центрифугір ування при 3000 об/хв. на протязі 30 хв. Рівень середніх молекул виражають в одиницях, кількісно рівних показникам екстинції при довжині хвилі 254 нм (N 0,220-0,240 у.о.). Таким же чином, визначалась кількість середніх молекул в сечі, попередньо осадженої центрифугуванням великих частин (N 0,300-0,330 у.о.). Індекс ступеню детоксикації визначають по формулі: ІСД= РСМк/РСМс де: ІСД - індекс ступеню детоксикації; РСМк рівень середніх молекул в крові; РСМс - рівень середніх молекул в сечі. І при значеннях величини індексу менш чим одиниця визначають непотрібність проведення ефективної терапії, більш чим одиниця - необхідність призначення гемосорбції, плазмоферезу, при значеннях індексу рівних одиниці - плазмоферезу, УФОК. Клінічний приклад Хвора М., 39 років поступила у відділення реанімації та інтенсивної терапії лікарні скорої допомоги з діагнозом: Розкрита гнійна тубоворіальна пухлина, розлитий гнійний перитоніт. Стан пацієнтки на момент надходження було розцінено як надзвичайно тяжкий. Заторможена, кожні покрови бідні з ціанозом носо-губного трикутника, нігтевих лож, тахипноє до 38 в хв., ди хання шумне, проводиться у всі відділення, одиничні сухі хрипи, тахікардія до 128 в хв., пульс знижених характеристик, тони серця приглушені, ритмічні, зниження AT до 80/40 мм. рт. ст., перистальтика одиничними хвилями, темп діурезу знижено до 25-30 мл/год. Лабораторні показника свідчили про наявність лейкоцитозу до 16,5*109/л, з палочкоядерним зсувом до 10%, гемокнцентрація Ht - 53%, підвищення "шлаків" крові - сечовина 11,6 ммоль/л, рівень середніх молекул в крові - 0,299 у.о., в сечі - 0,348 у.о., ІСД=0,8. Після оперативного втручання з приводу виділення гнійно-запалювального вогнища брючної порожнини» санація брючної порожнини. Назначена терапія включала в себе: інфузіонну терапію, антибактеріальна терапія, антигістамінні препарати, гормональні терапія, інфузія адреномиметиків, седативна терапія, інгібітори протеаз, анальгетики. Серед засобів естракорпоральної терапії використано УФОК об'ємом 250 мл*100 Дж/хв, в зв'язку з тим що ІСД