Спосіб лікування неускладнених переломів поперекового відділу хребта

Спосіб лікування неускладнених переломів поперекового відділу хребта, що включає стабілі 3 ється транспедикулярною конструкцією з заднього доступу [Радченко В.А., Корж Н.А. Практикум по стабилизации грудного и поясничного отделов позвоночника.- Харьков: Прапор, 2004.-160 с]. Але для цього відомого способу потребується відділення всього масиву м'язів від кісток заднього опірного комплексу на рівнях встановлення металоконструкції. Бо тільки після виділення з м'яких тканин кісткових орієнтирів можливе введення транспедикулярних гвинтів. При цьому пошкоджуються судини, які ідуть до м'язів, що часто потребує тугої тампонади рани і призводить ішемії тканин. Крім того, для введення гвинтів в тіла поперекових хребців потрібно спрямовувати гвинт на 20 - 30 медіально, що потребує додаткового відділення м'язів для розведення країв рани для виділення суглобових та поперекових відростків. Ця маніпуляція веде до стиснення м'язів, їх парезу. Також відомий спосіб хірургічного лікування хворих з неускладненими пошкодженнями поперекового відділу хребта шляхом відновленням опірності хребта зовнішнім транспедикулярним фіксатором [Sahni I.K., Hipp J.A., Kirking B.C., Alexander J.W., Esses S.I. Use of percutaneous transpedicular external fixation pins to measure mtervertebral motion // Spine.- 1999.- № 24.- P. 1890 - 1893; Wiesner L., Kothe R., Reuther W. Anatomic evaluation of two different techniques for the percutaneous insertion of pedicle screws in the lumbar spine // Spine.- 1999.№24.-P. 1599-1603]. Але вказаний спосіб має недолік в тому, що на термін потрібний для зрощення ушкодженого хребця існує вірогідність запалення м'яких тканин та шкіри навколо транспедикулярного стержня. Зовнішній фіксатор обмежує рухи пацієнта, не дає можливості спати на спині та виконувати гігієнічний догляд за тілом, що знижує якість життя. До того ж, велике плече транспедикулярного стержня від тіла хребця до силового блоку при навантаженні передньої опори призводить до розхитування імплантата в тілі хребця, його міграції, втрати корекції, тому приходиться збільшувати кількість фіксованих хребтових сегментів. Найбільш близьким до заявленої корисної моделі є спосіб хірургічного лікування хворих з використанням задньобокового доступу до поперекових хребців [Цивьян Я.Л. Хирургия позвоночника.издательство „Медицина", Москва. - 1966.- С. 127 128]. Цей спосіб є найбільш малотравматичним при виділення суглобових та поперекових відростків, вони виділяються міжм'язовим доступом, і тому вибраний в якості найближчого аналогу. До недоліків найближчого аналогу відноситься те, що для доступу до поперекових та суглобових відростків необхідно робити окремі розтини шкіри на правій і лівій стороні тіла. Задачею корисної моделі є ліквідація недоліків найближчого аналогу. Вказана задача виконується шляхом виконання міжм'язового та черезм'язового доступу в площині введення транспедикулярних гвинтів в проекції над суглобовими відростками для встановлення транспедикулярного фіксатора в випадках, коли потрібна стабілізація та відновлення опірності хребта. Під час виділення верхівок 48987 4 суглобових відростків, не відділяються м'язи від заднього опірного комплексу, залишені на місцях м'язи розгиначі протистоять рецидиву кіфозу, що дає змогу скоріше навантажувати хребет, тобто відновлює його функцію. Суть запропонованого способу лікування полягає в тім, що для встановлення транспедикулярної конструкції над пошкодженим рівнем поперекового відділу хребта використовується мІжм'язовий доступ через m. Longissimus lumbalis та черезм'язовий доступ через m. Multifidus, цим досягається зменшення травматичності та крововтрати, а невідокремлені від заднього опірного комплексу м'язи ротатори та розгиначі хребта не потребують відновлення після відокремлення, ці м'язи приймають участь в активному розгинанні хребта в найближчий термін після операції, що зменшує навантаження на передню опору та сприяє репаративній регенерації в тілах хребців. Під час черезм'язового доступу можливе виконання заднього спондилодеза, шляхом укладення на міжхребцеві суглоби суміші аутокісткових крихт або біологічного гідроксиапатиту. При цьому, початок формування заднього кісткового блоку відбувається в термін перебудови ушкодженої губчастой аутокістки тіла хребця. На час перебудови кісткової тканини вертикальні навантаження хребта сприймає занурювальний фіксатор. Спосіб виконується слідуючим чином Для виконання запропонованого способу під ендотрахеальним наркозом пацієнт розташовується на операційному столі в положенні, необхідному для хірургічного доступу: положення на животі з пелотом під грудиною. Розтин шкіри над остистими відростками над рівнем ушкодження. Тораколюмбальна фасція розтинається паралельно остистим відросткам на відстані 2 - 3см від їх верхівок, пальпуються суглобові відростки поперекових хребців через м'язи розгиначі хребта (m. Longissimus lumbalis), за допомогою распатора м'язи розділяються вздовж волокон до суглобових відростків на правій і лівій сторонах тіла пацієнта. Верхівки суглобових відростків досягаються після розсічення скальпелем m. Multifidus. В тіла хребців вводяться транспедикулярні стрижні по загальноприйнятим методикам, виправляється кіфоз, пошкоджений рівень стабілізується металоконструкцією. Після виконання стабілізації можливе виконання заднього спондилодеза шляхом укладення на міжхребцеві суглоби суміші аутокісткових крихт або біологічного гідроксиапатиту. Рана пошарово зашивається, активно дренується. Ефективність лікування оцінювали за даними клінічних та рентгенологічних обстежень. Клінічним результатом лікування було зменшення інтраопераційної крововтрати та травматичності, зменшення кількості геморагічного відділяємого в вакуумному дренуванні в післяопераційному періоді, скорочення терміну операції та ліжкового післяопераційного режиму до 3 - 5 днів для мобілізації хворого, після зменшення більового синдрому та інших клінічних проявів збоку післяопераційної рани. Рентгенологічним результатом лікування було відсутність міграції фіксатора та втрати корекції 5 48987 деформації, формування кісткового блоку в результаті репаративної регенерації в ділянці пошкодження. Клінічне спостереження В якості приклада наводимо наступне клінічне спостереження. Хвора М. 54 роки, історія хвороби №1254, отримала травму на виробництві, впала з висоти 1,5м на сідниці. На комп'ютерній томографії діагностований уламковий перелом тіла L2. Згідно заявленого способу, 10.11.08. року проведена операція. В положенні хворої на животі, розтин шкіри над остистими відростками Тh2 - L4, після розсічення тораколюмбальної фасції, над верхівками суглобових відростків L1- L3 распатором розслоєні м'язи вздовж волокон (m. Longissimus lumbalis) скальпелем пересічена m. Multifidus, виділені суглобові відростки на правій і лівій сторонах тіла пацієнтки. В тіла хребців L1 та L3 введені транспедикулярні стрижні, виконана корекція деформації, пошкоджений рівень стабілізований металоконструкцією. Рана пошарово зашита, активний дренаж. Пацієнтка мобілізована через 5 дня після операції, зовнішня іммобілізація Комп’ютерна верстка А. Крижанівський 6 виконувалась з'ємним корсетом. Пацієнтка виписана з відділення після зняття швів на амбулаторне лікування. Клінічне та рентгенологічне обстеження проводилось через 2 та 6 міс. Загальний стан хворої задовільний. Через 10 міс вернулась до праці. Таким чином, за наведеними клінічними даними спостереження у хворої М. з нестабільним переломом L2 хребця, запропонований спосіб лікуваня привів до ранньої мобілізації пацієнтки, що поліпшило якість життя, дало можливість отримати необхідну реабілітацію, малотравматична стабілізація хребта призвела до клінічного покращення, регенераціїї кісткової тканини в ділянці оперативного втручання. Досвід проведення 4 операцій (2 випадка перелом L2, 2 випадка перелом L3), та диспансерний нагляд за хворими в термін до 4 міс. показав, що заявлений спосіб має суттєві переваги відносно відомого прототипу, що проявляється в скорочені терміну ліжкового режиму до 3 - 5 днів, пацієнт має змогу отримувати реабілітаційні заходи в періопераційному періоді, покращилась якість життя пацієнтів. Підписне Тираж 26 прим. Міністерство освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності, вул. Урицького, 45, м. Київ, МСП, 03680, Україна ДП “Український інститут промислової власності”, вул. Глазунова, 1, м. Київ – 42, 01601