Спосіб оцінки активності хронічного гепатиту с

Спосіб відноситься до медицини, а саме до інфекційних хвороб та гепатології. Хронічний гепатит С (ХГС) є розповсюдженним захворюванням з високим ризиком переходу до цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Так, за даними ВООЗ, вірусом гепатиту С (HCV) у світі інфіковано понад 500млн. населення, у тому числі з ознаками хронічного гепатиту щонайменше 350млн., внаслідок чого 10млн. з них щорічно вмирає. В промислове розвинених країнах HCV-інфекція спричиняє 70% усіх хронічних гепатитів, 40% цирозів печінки та 60% випадків гепатоцелюлярної карциноми у термінальній стадії. Адекватна оцінка стану гепатобіліарної системи, у тому числі, активності запального процесу дозволяє не тільки прогнозувати перебіг хронічного гепатиту, але й своєчасно призначати етіотропне та патогенетичне лікування. Особливістю ХГС є бідність клінічної симптоматики і слабка ступінь змін збоку лабораторних показників, у тому числі аланінової трансамінази (АлАТ), яка, зазвичай, не корелює зі ступенем гістологічної активності печінкового процесу. У той же час уточнення ступеня гістологічної активності є важливим завданням, тому що вона визначає необхідність проведення етіотропного лікування, є одним з критеріїв його ефективності, має прогностичне значення. Достовірним методом оцінки ступеня активності хронічних гепатитів є пункційна біопсія печінки з наступним морфологічним дослідженням тканини. Цей метод вважають «золотим» стандартом діагностики. Однак це інвазивний метод, що створює труднощі для динамічного спостереження. Крім цього, на сьогодні пункційна біопсія печінки доступна не усім, хто має в ній потребу, так як вона повинна проводитись лише у спеціалізованих стаціонарах дипломованими фахівцями; існують обмеження та протипоказання до виконання цієї маніпуляції, можливі ускладнення. І, нарешті, це дорога та болюча процедура. Таким чином, є необхідним пошук та з'ясування зв'язку між лабораторними (біохімічними, імунологічними та інш.) і морфологічними змінами та визначення можливих маркерів, які б відбивали стан ціх змін. На сьогодні відомі такі способи діагностики активності запального процесу. Існує спосіб диференційної діагностики хронічного активного гепатиту і хронічного персистуючого гепатиту на підставі визначення рівня фібронектину (ФН) у плазмі крові хворих методом імуноферментного аналізу (Патент №1702309 А1 SU G01N33/48, Способ дифференциальной диагностики хронического активного и хронического персистирующего гепатита). Спосіб здійснюють наступним чином. У хворого з передбаченим хронічним гепатитом у стадії загострення зранку до сніданку здійснюють забір венозної крові у кількості 10-20мл. Потім визначають показники коагулограми, рівні білірубіну, трансаміназ, лужної фосфатази, гамаглутамілтранспептидази, загального білка та його фракцій, імуноглобулінів, Т- та В-лімфоцитів крові, осадкові проби, вивчають клінічний аналіз крові і при наявності змін з їх боку відносно норми діагностують хронічний гепатит у стадії загострення. Після цього додатково вимірюють рівень ФН у плазмі крові імуноферментним методом. Для дослідження досить 0,01 мл плазми. При зниженні рівня ФН у 1,25 раза і менше відносно норми діагностують хронічний персистуючий гепатит, а при зниженні у 1,65 раза і більше - хронічний активний гепатит. Проте цей спосіб має ряд недоліків, які обмежують його застосування у хворих на ХГС. По-перше, спосіб передбачає визначення ФН лише у стадію загострення, при свідомо підвищених значеннях АлАТ та інших лабораторних показників, чого у хвори х на ХГС може не бути. По-друге, здійснення способа можливо лише при наявності спеціального обладнання для проведения імуноферментного аналізу та комерційних тест-систем, які дорого коштують. Існує спосіб діагностики активності запального процесу, який ґрунтується на оцінці хемокінетичної здатності нейтрофілів периферійної крові з розрахунком відсотка нейтрофілів з амебоїдним випиненням цитоплазми (Патент №2049996 RU СІ 6 G01N33/48, Способ диагностики активности воспалительного процесса). Спосіб здійснюють наступним чином. При надходженні хворого до стаціонару виконують забір периферійної крові і здійснюють постановку реакції по підрахунку нейтрофілів, які спонтанно пошкоджені. Незважаючи на свої позитивні якості (простота у виконанні, відсутність необхідності спеціального обладнання, об'єктивність) спосіб має ряд недоліків: низька специфічність, не враховує формені елементи крові, які безпосередньо впливають та обумовлюють морфологічну активність печінкового процесу; наростання відсотку клітин з амебоїдним випиненням відбувалося паралельно з підвищенням рівня АлАт і не контролювалось проведенням пункційної біопсії печінки. Відомо також використання в якості індикатора гістологічних показників у хворих на ХГС рівень сироваткових жовчних кислот. Встановлено, що у хворих на ХГС с показниками сироваткових жовчних кислот більш 10ммоль/л до лікування відмічалась статистичне достовірна кореляція між зменшенням рівня сироваткових жовчних кислот та ступенем гістологічних змін у тканині печінки. Зниження сироваткових жовчних кислот є більш точним, на думку авторів, ніж зміни збоку інших показників під час лікування (Shima Т. Tada., H. Morimoto et al. J. Gastroenterol. Hepatol., March 2000; Vol.15 №3, P.294-299). Проте слід враховувати, що цей спосіб не дозволяє виявити активність процесу до початку терапії, а тому потребує первісного виконання пункційної біопсії печінки; визначення сироваткових жовчних кислот виконується на спеціальному обладнанні, не належить до рутинних методів дослідження і, таким чином, має обмежену доступність. Прототипом цього винаходу обрано найбільш близьке за своєю суттю та результатам, які можуть бути досягнені, дослідження, у якому запропоновано методику оцінки ступеня активності хронічного гепатиту на підставі даних динамічної межфазної тензіо-реометрії. Спосіб оснований на взаємозв'язку показників тензіореометрії, що відбивають зміни збоку сурфактантної системи крові та ступенем активності хронічного гепатиту і полягає у наступному. У хворих на хронічний гепатит вивчають поверхневий натяг сироватки крові за допомогою комп'ютерного тензіометра МРТ2 (Лауда, Германия). На тензіограмах (кривих залежності поверхневого натягу від часу) визначають крапки, що відповідають t=0,01c (s1), t=1c (s2) и t= ¥ (s3). Крім того підраховують кут нахилу кривої (l) у координатах s, а також s4 - рівноважне значення поверхневого натягу, тангенс кута нахилу прямої (l2), визначають величину в'язкоеластичності рівноважного моношару (e), час релаксації і складу моношару після стресової деформації ( t ). Потім розраховують інтегральний показник дзета ( x ) за формулою: 4 ξ = 1 - cos[ 14 ´ å (σіпз - s) i=1 2 где s - поверхневий натяг, мН/м, індекс пз - для практично здорових осіб. Для практично здорових осіб показник x дорівнює 0,74±0,14, у осіб з мінімальною активністю хронічного гепатиту - 1,08±0,09 (р