Спосіб остеосинтезу фрагментів нижньої щелепи при її переломі на рівні суглобового відростка

Винахід відноситься до медицини, а саме - до хірургічної стоматології. Відомі способи остеосинтезу фрагментів нижньої щелепи при її переломі на рівні суглобового паростку, зміст яких є у тому, що малий і великий фрагменти цієї щелепи фіксують до жорсткої опори, представленої стандартною (провізорною) спицею Кіршнера, для чого останню проводять через губчасту речовину обох цих фрагментів після співставлення їх поміж собою у нормоанатомічне положення. Найбільш широко використовують у клінічній практиці спосіб [див. Rydosz J. Travmatologia Szczekowo-twarzowa. - U ks.: Chirurgia stomatologiczna/ Pod red. L.Krysta - Warzawa: «PZWL», 1981, L. 416-417, та Кавракиров В. Фрактури на долната челюст. - В кн.: Оперативни методи в лицево-челюстната хирургия/ Под ред. на В.Кавракиров София: "МиФ", 1981, с.161], при якому з нижнього краю нижньої щелепи, після попередньої перфорації трепаном на електроприводі компактної платівки, по напрямку до співставленних поміж собою фрагментів нижньої щелепи через губчасту речовину кістки електродріллю вводять спицю Кіршнера, при чому проводять останню через обидва ці фрагменти з тим, що вістрям вводять у власне суглобовий паросток, а стержень розміщують між зовнішньою і внутрішньою компактними платівками нижньої щелепи, по чому кінець спиці, протилежний вістрю і розташований поза межами кістки відкушують та, по тому, операційну рану ушивають. Головний недолік способу - це те, що спицю вводять наосліп в умовах повної відсутності візуального контролю як за її просуванням по губчастій речовині кістки і точністю проходження у суглобовий паросток, так і за положенням її стержня після введення. Це створює передумови для відхилення цієї спиці від оперативно-хірургічної осі введення, не гарантує в усі х випадках проходження саме через обидва фрагменти і може призвести до травми масивного судинонервового пучка, що розташований на рівні мандібулярного отвору нижньої щелепи або до перфорації кістки основи черепа, до котрої прилягає суглобова поверхня малого фрагменту цієї щелепи, наслідком чого є тяжкі, чи і невиправні оперативні пошкодження. Відомий спосіб остеосинтезу фрагментів нижньої щелепи при її переломі на рівні суглобового паростку [див. Бернадский Ю.И. Травматология и восстановительная хирургия челюстно-лицевой области. - Киев: «Вища школа», 1985, с.], що у фахови х літературних джерелах наводиться як спосіб по Гершуні, суттєвість котрого є у наступному. Для остеосинтезу використовують спицю Кіршнера промислового виготовлення і кустарно виготовлену насадку на неї при тому, що цю насадку виготовляють з медичної голки, обрізуючи насадку під канюлю шприца і вістря, при довжині отриманого циліндра, яка дорівнює 1/3 довжині заднього краю нижньої щелепи на рівні великого фрагменту останньої. Не великому фрагменті по напрямку до суглобового паростку бором на електроприводі формують прямолінійну виїмку, котра розмірами відповідає діаметру спиці. Для цього знімають зовнішню компактну платівку і безпосередньо прилеглий до неї шар губчастої речовини від нижнього краю нижньої щелепи до лінії перелому. Далі по осі виїмки, на протязі нижньої її 1/3, формують, розширюючи виїмку лише на рівні губчастої речовини, і, не зачіпаючи компактну платівку, циліндричний канал, який по своїм розмірам відповідає зовнішньому діаметру насадки-трубки, виготовленої з голки, з тим, що остання без затруднень входить у нього по усій своїй довжині. Спицю вістрям вколочують у малий фрагмент і вкладають у сформовану для неї виїмку на великому. На вільний кінець цієї спиці одягають насадку-трубку і просовуючи останню по стержню першої вводять у сформований для неї канал, залишаючи за межами кістки 0,3-0,5см її довжини. Обкусують обценьками введену у кістку спицю біля нижнього краю насадки-трубки. Крампонами деформують залишену поза межами кістки насадку-трубку і де формований кінець останньої разом з залишеним поза цими ж межами кінцем спиці підгинають безпосередньо до нижнього краю нижньої щелепи. Операційну рану дренують і ушивають. При застосуванні цього способу потовщення на нижній 1/3 фіксатора, яке створює насаджена на спицю насадка-трубка, запобігає міграції цієї спиці за межі каналу і виїмки у кістці, а деформована і підігнута до нижнього краю нижньої щелепи частина фіксатора не дає змоги втягнути малому фрагменту цей фіксатор далі у канал у кістці при відкриванні рота травмованою особою. Незважаючи на можливість повного візуального контролю за ходом оперативно-хіріргічних дій, спосіб має і явні недоліки, котрі виглядають таким чином: по-перше, це його працемісткість у зв'язку з необхідністю формування різних по своїй конфігурації виїмки і каналу-тунеля під час оперативного втручання, де час, з погляду наркозу, у багатьох випадках є вирішальним фактором; по-друге, необхідність попередньої підготовки до оперативного втручання, що пов'язане з необхідністю виготовлення насадки-трубки і що не завжди можливе в умовах надання ургентної спеціалізованої медичної допомоги; по-третє, різноманітність, по своїх окремих характеристиках, виконуваних оперативно-хірургічних дій потребує високої спорядженності операційної з погляду наявності інструментів, приладів та пристроїв; по-четверте, відсутність ретенційних засобів або пунктів у вер хній 1/3 великого фрагменту не запобігає міграції розташованої там ділянки стержня спиці разом з малим фрагментом у латеральному напрямку і створює передумови для мікрорухомості з'єднаних при остеосинтезі фрагментів нижньої щелепи по відношенню один до одного, та по-п'яте, наявність на рівні фіксатора різних по сплаву металів (спиця і насадка-трубка) ставить під сумнів його біосумісність у зв'язку з наявністю явищ металоза, взіємокорозії у агресивному середовищі і ін. В основу винаходу поставлено задачу розробити спосіб, котрий дозволятиме здійснювати увесь комплекс оперативно-хірургічних дій з обсягу остеосинтезу під візуальним контролем в умовах реалізації цих дій при мінімально можливій кількості їхніх складових та з використанням лише стандартного засобуфіксатора шляхом раціонального формування кісткового ложа для цього фіксатора і кріплення останнього у першому за посередництвом оформлених у відповідності до вимог травматології анатомічних ретенційних пунктів, чим забезпечити надійну фіксацію поміж собою роз'єднаних травмою ділянок анатомічно суцільного кісткового утворення - нижньої щелепи та максимально можливу атравматичну і раціональну реалізацію самого оперативного втручання, і тим сприяти скороченню термінів лікування хворих з переломом нижньої щелепи на рівні її суглобового паростку та профілактиці у них як надлишкової або непередбаченої оперативної травми, так і можливих посттравматичних ускладнень. Поставлена задача виконується при, по-перше, формуванні на зовнішній поверхні великого фрагменту нижньої щелепи лише виїмки під спицю, при чому паралельно до заднього краю щелепи по направленню до малого фрагмента знімають компактну платівку та безпосередньо прилеглі до неї ділянки губчастої речовини кістки, оформлюючи при цьому ложе для цієї спиці у формі напівциліндра, по-друге, створені по поздовжній осі цієї виїмки трьох ретенційних пунктів, де кісткову тканину залишають інтактною, з тим, що розміщують ці пункти безпосередньо перед лінією перелому, на рівні нижнього краю нижньої щелепи і посередині між першим і останнім, по-третє, використані для остеосинтеза лише стандартизованого фіксатора - спиці Кіршнера (діаметр 0,8мм, сталь марки ЕЯТ-1 або 1Х18Н9Т), по-четверте, формуванні і на малому фрагменті зі сторони лінії перелому каналу для кінця спиці, де розташовують її вістря, що дозволяє її вгвинчувати, а не вколочувати, і по-п'яте, проходженні ретенційних пунктів у вигляді містків-перемичок на великому фрагменті при обертанні самої спиці (апарат АОЧ-3) і, власне, формуванні у цьому випадку каналів-тунелів для укладки у кісткове ложе цієї спиці нею ж самою. Перелік фігур На Фіг.1; 2; 3; 4 напівсхематично зображено етапи остеосинтезу фрагментів нижньої щелепи при її переломі Під час оперативного втручання оголюють зовнішню поверхню гілки нижньої щелепи. Шаровидним бором на електроприводі (Фіг.1) по напрямку від нижнього краю нижньої щелепи до її суглобового паростку знімають зовнішню компактну платівку та безпосередньо прилеглу до неї губчасту речовину на глибину, котра відповідає величині діаметру спиці Кіршнера, що слугує фіксатором, при чому формують прямолінійну півколову виїмку і, при тому, залишають ділянки інтактної кісткової тканини 1 на рівнях, які безпосередньо прилягають до лінії перелому, до нижнього края нижньої щелепи та посередині між ними, при розмірах їх по осі виїмки не менш ніж 0,5см. Зі сторони лінії перелому (Фіг.2) на малому фрагменті по осі виїмки і відповідно до рівня її дна тим же бором перфорують губчасту речовину кістки, при чому формують канал глибиною до 0,3см. Далі зі сторони нижнього краю нижньої щелепи (Фіг.2) перфорують компактну платівку кістки врівень з дном виїмки. Наступними оперативно-хірургічними діями співставляють фрагменти нижньої щелепи у нормоанатомічне положення (Фіг.3) і у перфораційний отвір у компактній платівці вістрям вставляють спицю Кіршнера та за допомогою електроприводу, на малих обертах, проводять її через інтактні ділянки кістки на великому фрагменті таким чином, щоб вона розмістилася у сформованій виїмці, а зовнішня компактна платівка з цих ділянок, у вигляді містків, - над нею з тим, що на завершення спицю вістрям вводять у канал на рівні малого фрагменту і просовують її поза його межі по напрямку до суглобової поверхні не менш ніж на 0,5см. Після цього (Фіг.4) вільний кінець спиці відкушують обценьками на відстані від нижнього краю нижньої щелепи до 1см і пригинають до кістки на рівні цього краю та розташовують паралельно йому, по чому операційну рану дренують і пошарово ушивають.